Курсова робота

на тему:

Карпатський біосферний заповідник

Зміст

Стр.

Вступ……………………………………………………………………….……..3

Основні напрямки діяльності у Карпатському біосферному
заповіднику……………………………………………………………………5

Перспективи розвитку заповідника……………………………………..5

Чорногірський заповідний масив………………………………………..6

Свидовецький заповідний масив……………………………………….7

Мараморський заповідний масив……………………………………….8

Кузійський заповідний масив…………………………………………….8

Угольсько-широколужанський заповідний масив…………………….9

Заповідний масив “Долина нарцисів”…………………………………11

Ботанічний заказник “Чорна гора”…………………………………….11

Ботанічний заказник “Юніївська гора”………………………………..12

Ландшафтний регіональний парк “Стужиця”………………………..12

Охорона території………………………………………………………..13

Флора………………………………………………………………………14

Фауна………………………………………………………………………16

Туристична привабливість заповідника………………………………18

Геологія та геоморфологія……………………………………………..21

Природні осередки (оселища)…………………………………………21

Культурні та історичні пам’ятки………………………………………..24

Екологічна освіта і виховання………………………………………….24

Висновки………………………………………………………………………..26

Література……………………………………………………………………27

Вступ

Світ знає багато шедеврів паркового ландшафтного мистецтва, і треба
взяти на себе велику сміливість, щоб сказати про той чи інший парк: оце
неперевершений, найкращій парк світу! Але, розповідаючи про деякі парки
України, які безперечно посідають у цьому ряді, одне з перших місць, ми
можемо с певністю твердити: рідко який витвір паркової архітектури,
позмагається с такою кількістю легенд, та романтичних історій. І ці
легенди розкриваються лише перед тими, хто вміє бачити і хоче слухати.

Важливим показником загальної культури і моралі суспільства є його
ставлення до навколишнього середовища, його турбота про збереження
природи і відновлення її ресурсів. Пізнаючи природу, спілкуючи з нею,
люди глибше починають розуміти самих себе, виявляючи у собі багатющі
резерви фізичних і духовних сил, дістаючи нові імпульси до творчості.
Саме природа є тією основою, на якій формується в особи почуття
прекрасного, відчуття простору і часу.

Ще за часів Київської Русі слов’яни змінювали різні природні об’єкти, що
знаходились на території храмів. Заповідні гаї називалися в них
“божеліссям”, “праведним лісом”, “святибором”. В священних гаях
заборонялося рубати дерева, ламати гілки, косити траву. В неналежний час
туди навіть заборонялося ходити. У ті часи така заборона називалася —
заповіданням. Заповідання проголошувалося урочисто, перед великими
зібраннями людей. Лісові урочища обходили із священиками й образами,
свяченою водою і молитвами, оголошуючи заборону рубати дерева кілька
років. Старі дерева часто обносилися огорожею, і за огорожу міг заходити
тільки жрець. Крім лісових гаїв, у слов’ян заповідними вважалися деякі
озера, річки, великі валуни, вигадливі камені і гори.

Корисну роль у збереженні лісів відіграли монастирі, при яких вони
ретельно охоронялися і подекуди збереглися до наших днів, ставши основою
деяких сучасних заповідників, парків, заказників…

На кінець ХХ століття природно-заповідний фонд України включав 3
біосферних і 14 природних заповідників, 7 національних парків і 6596
заказників, пам’яток природи, ботанічних садів, зоологічних і
дендрологічних парків, парків-пам’яток та ін.

Саме тому з давніх часів в Україні і в усьому світі люди старались
берегти природу. І для цього вони створювали і охороняли різні
території. Одними з яких в Україні в наш час є дендрологічні парки
„Олександрія”, „Софіївка”, „Карпатський” і „Шатцький” парки та ін.

Основні напрямки діяльності у Карпатському біосферному заповіднику

Карпатський бiосферний заповiдник є природоохоронною науково-дослiдною
установою мiжнародного значення. Науковий колектив заповiдника придiляє
значну увагу розробцi екологiчних засад збереження природних екосистем i
методiв управлiння ними в Карпатському регiонi. За результатами
проведених дослiджень випущено десятки томiв Лiтопису природи, декiлька
монографiй та сотнi iнших наукових публiкацiй. Поряд з цим, заповiдник є
полiгоном для екологiчних дослiджень багатьох стороннiх
науково-дослiдних установ. На його базi проводяться науковi конференцiї,
семiнари та симпозiуми. Тут проходять наукову практику i пiдвищують
квалiфiкацiю студенти та спецiалiсти в галузi бiологiї, лiсового
господарства, охорони природи, заповiдної справи тощо.

В заповiднику налагодженно екологiчний монiторинг, тобто проводиться
багаторiчне безперервне стеження за станом екосистем i ходом природних
процесiв у них. У рiзних природно-клiматичних зонах створена система
стацiонарних монiторингових дiлянок, розгорнута сiтка постiйних пробних
площ, фенологiчних, метеорологiчних та гiдрологiчних постiв, постiйних
облiкових маршрутiв.

Територiально заповiдник подiлено на функцiональнi зони: заповiдну,
буферну, регульованого заповідного режиму та антропогенних ландшафтiв,
які відрізняються, в першу чергу, режимами природокористування.
Функцiональне зонування територiї заповiдника сприяє поєднанню завдань
охорони природи з iнтересами мiсцевого населення. В зонi антропогенних
ландшафтiв проводяться комплекснi заходи, спрямованi на покращення як
екологiчних, так i економiчних засад природокористування в регiонi
розташування бiосферного заповiдника.

В заповiднику значна увага придiляється екологiчнiй освiтi та вихованню
населення. Для цього в центральнiй садибi в мiстi Раховi створено музей
екологiї Карпат, видається Всеукраїнський екологiчний науково-популярний
журнал «Зеленi Карпати», створена мережа iнформацiйних центрiв,
екологiчних науково-пiзнавальних стежок. Природа заповiдника та його
дiяльнiсть вiдображається в численних науково-популярних відео- та
кiнофiльмах, книгах, буклетах, листiвках, конвертах, значках тощо.

Карпатський бiосферний заповiдник є членом мiжнародної Карпатської
асоцiацiї заповiдникiв та нацiональних паркiв, i пiдтримує тiснi
контакти з природоохоронними установами Польщi, Румунiї, Словаччини,
Угорщини, Чехiї та Швейцарії.

Перспективи розвитку

Українські Карпати володіють значним курортно–рекреаційним потенціалом.
Всупереч цьому, сучасна господарсько–виробнича орієнтація регіону
полягає в екстенсивному використанні місцевих ресурсів. Розроблена
науково обгрунтована модель сталого розвитку гірських районів передбачає
екологічно зорієнтовану переорієнтацію економіки Українських Карпат на
розвиток туристично–рекреаційної індустрії. В усьому свiтi розумної
альтернативи туризму i рекреацiї в гiрських регiонах не iснує.

В останні десятиліття у всьому світі активно розвивається і пропагується
екологічний туризм. В Карпатському заповіднику, завдяки природним
особливостям, а також функціональному зонуванню території, представлені
найкращі умови саме для розвитку цього напрямку рекреації.

В цьому контексті, перспективним напрямком подальшого розвитку
Карпатського біосферного заповідника повинно стати, поряд з охороною та
виченням унiкальних природних екосистем, використання потужного
рекреацiйного потенцiалу.

Чорногірський заповідний масив

Чорногірський заповідний масив розмiщений на пiвденному макросхилi
Чорногiрського хребта в межах висот вiд 700 до 2061 м.н.р.м. На
територiї масиву, площа якого складає 16375 га, знаходиться найвища
вершина Українських Карпат – гора Говерла (2061 м). Головний хребет
Чорногори утворений флiшовими породами (аргилiти, алевролiти, пiщаники,
гравiлiти тощо) крейдяного i палеогенового вiку. Сучасна геоморфологiчна
будова Чорногори датується мiоцен — голоценовими перiодами. Рельєф
високогiр’я носить слiди давнього зледенiння з характерними
льодовиковими формами — карами та троговими долинами.

Клiмат Чорногiрського масиву помiрно континентальний: вiд прохолодного
гумiдного до холодного евгумiдного. Iз збiльшенням висоти над рiвнем
моря температура повiтря понижується, а кiлькiсть опадiв зростає. За
даними метеостанцiї Луги (613 м.н.р.м.) середня температура самого
холодного мiсяця (сiчня ) рiвна мiнус 6,8 градуса, самого теплого
(липня) — 15,7, середньорiчна 5,4 градусiв. Рiчна сума опадiв 1001 мм.
На метеостанцiї Пожижевська (1430 м.н.р.м.) середня температура сiчня
рiвна мiнус 6,4 градусiв, липня — 11,5, середньорiчна — 2,8 градусiв.
Рiчна сума опадiв збiльшується до 1465 мм.

Велика кiлькiсть опадiв обумовлює наявнiсть добре розвинутої
гiдромережi. На територiї масиву знаходяться основні витоки рiчки Бiла
Тиса.

Типовими для лiсових формацiй є свiтло-бурi та темно-бурi гiрсько-лiсовi
грунти. У високогір`ї переважають торфянисто-гiрсько-пiдзолистi i
гiрсько-лучно-буроземнi грунти.

Чорногiрський заповiдний масив характеризується великою рiзноманiтнiстю
рослинностi i флори. Панiвним типом рослинностi є лiси. В прохолодному
клiматi Чорногори чистi бучини (Fagetum) мають обмежене поширення i
приуроченi до пiвденних схилiв. В бiльш широкому висотному дiапазонi
зустрiчаються мiшанi листяно-хвойнi лiси з Fagus sylvatica, Abies alba,
Picea excelsa, що сягають висоти 1200 м. Вище поширенi зональнi
смеречники клiмаксового характеру, що утворюють верхню межу лiсу, яка
тут проходить на висотi 1500-1600 м.

В субальпiйськiй поясі поширенi клiмаксовi угруповання криволісся
(Mugheta, Duschekieta i Junipereta sibiricae). Значнi площi тут займають
трав’янистi формації з Deschampsia caespitosa, Calamagrostis villosa та
значно меншi — з Nardus stricta. Альпiйськi луки утворенi угрупованнями
iз Carex sempervirens, Festuca supina i Juncus trifidus. Фрагментарно
зустрiчаються угруповання з домiнуванням Carex curvula i Lerchenfeldia
flexuosa.

В складi флори Чорногiрського масиву нараховується ряд рiдкiсних видiв:
Atragene alpina, Helleborus purpurascens, Leucanthemum waldschteinii,
Listera cordata, Rhododendron kotschyi, Aconitum firmum, Anemonastrum
narcissiflorum, Chrysosplenium alpinum, Gentiana acaulis, G. verna,
Melampyrum saxosum, Parageum montanum, Pedicularis verticillata,
Polygonum viviparum, Pulmonaria fillarskiana, Rhodiola rosea тощо.

Центральним ядром фауни хребетних Чорногiрського масиву є види тайгового
та альпiйського комплексiв. У високогiр’ї, на висотi бiля 1800 м,
зустрiчається снiгова полiвка (Chyonomis nivalis) та альпiйська тинiвка
(Prunella collaris), занесенi до Червоної книги України. Характерними
мешканцями хвойних та мішаних лісів Чорногори є трипалий дятел (Picoidus
tridactylus), жовтоголовий корольок (Regulus regulus), бiловолий дрiзд
(Turdus torquatus), глухар (Lyrurus urogalus), рись (Lynx lynx), ведмідь
(Ursus arctos) тощо. Загалом, у фаунi Чорногiрського масиву добре
представленi види, характернi для всього лiсового поясу Карпат.

Чимало видiв безхребетних — карпатських та схiднокарпатських ендемiкiв —
зареєстровано в Українських Карпатах тiльки в Чорногорi: Calosoma
inquisitor, Carabus transsylvanicus, Trechus plicatulus, Duvalius
ruthenus (Carabidae, Coleoptera).

Свидовецький заповідний масив

Свидовецький заповідний масив займає площу 6580 га в найвищій частині
Свидовецьких гір в межах висот вiд 600 до 1883 м.н.р.м. Гірська споруда
Свидовця, як і більша частина Українських Карпат, має флішову будову. На
головному хребті добре збереглися сліди льодовикової діяльності.

Клімат Свидовця вологий, прохолодний і помірно холодний. За даними
метеостанцiї Кобилецька Поляна (410 м.н.р.м.), середня температура сiчня
рiвна мiнус 3,4 градуси, липня — 18,4, середньорiчна — 8 градусiв. Рiчна
кількість опадiв становить 930 мм. Клiмат високогiр’я холодний,
гумiдний.

У лісовому поясі переважають світло- і темно-бурі грунти. Для верхньої
межі лісу характерні світло-бурі грунти.

Грунтово-кліматичні умови південного макросхилу масиву оптимальні для
бука, формація якого має клімаксовий характер. Букові ліси піднімаються
тут до висоти 1380 м, що є найвищою межою бучин в Українських Карпатах.
Панівними асоціаціями є різні типи бучин. На скельних формах рельєфу
поширені також буково-яворові та буково-ясенево-яворові ліси
(Fageto-Aceretum pseudoplatanae, Fageto-Fraxineto-Aceretum). В їх
трав’яному покриві зустрічаються листовик сколопендровий (Phyllitis
scolopendrium), лунарія оживаюча (Lunaria reduviva), чемерник
червонуватий (Helleborus purpurascens), аспленій зелений (Asplenium
viride). На північних макросхилах представлені сприятливі умови для
формування мішаних деревостанів. Завдяки холоднішому клімату тут зростає
ялиця, а біля верхньої межі лісу — смерека. Вище лісового поясу поширено
криволісся з душекії зеленої (Dushekia viridis) та ялівцю сибірського
(Juniperus sibirica).

Особливо цікавим у флористичному відношенні є високогір’я Свидовця в
районі вершин Малої Близниці (1778 м) та Великої Близниці (1883 м). Тут
ростуть такі рідкісні аркто-альпійські види, як бартсія альпійська
(Bartsia alpina), дріада восьмипелюсткова (Dryas octopetala),
діфазіаструм альпійський (Diphasiastrum alpinum), ситник каштановий
(Juncus castaneum), ллойдія пізня (Lloydia serotina), айстра альпійська
(Aster alpinus), родіола рожева (Rhodiola rosea), верба списовидна
(Salix hastata). В Українських Карпатах лише тут зростають крупка
аїзовидна (Drabba aizoides), очанка зальцбурська (Euphrasia
salisbur-gensis), ломикамінь переломниковий (Saxifraga androsacea) та
ін. Дуже рідкісними є також білотка альпійська (Leonthopodium alpinum),
орлики чорніючі (Aquilegia nigricans), сверція альпійська (Swertia
alpina) тощо.

Фауна масиву у цілому складає типовий для Карпат гірський комплекс, хоча
для неї характерна менша представленість ряду видів, тісно пов’язаних з
хвойними породами.

Мараморський заповідний масив

Мараморський заповідний масив розмiщений на пiвнiчному мегасхилi
Рахiвських гiр — одному з вiдрогiв Марамороського кристалiчного масиву.
Заповiдна територiя, площею 8990 га, лежить в межах висот 750 — 1940
м.н.р.м. Основним гiрським вузлом є гора Пiп Iван Марамороський (1940
м). Масив складений твердими кристалiчними породами — гнейсами,
слюдяними i кварцовими сланцями, мармуровидними вапняками юрського
перiоду, що обумовлюе специфiчнi риси рельефу, грунтового покриву, флори
i рослинностi. Рельєфу Мараморош властивi глибокi мiжгiрнi долини,
численнi скелястi гребенi та вершини. Представленi слiди кайнозойського
зледенiння — льодовиковi цирки. В межах масиву знаходяться басейни
потокiв Бiлий i Квасний, якi є, вiдповiдно, притоками Тиси i Бiлої Тиси.

Басейн Квасного вiдрiзняється прохолодним i холодним гумiдним клiматом,
характеристика якого, за даними метеостанцiї Луги, приведена вище.
Басейну потоку Бiлого властивий бiльш теплий клiмат. За даними
метеостанцiї Дiлове (390 м.н.р.м.), середня температура сiчня рiвна
мiнус 4 градуси, липня — 18,5, середньорiчна — 7,9 градусiв.
Середньорiчна сума опадiв — 1087 мм. У високогiр’i клiмат холодний,
гумiдний.

Марамороський заповiдний масив характеризується своєрiдним рослинним
покривом, що обумовлено його геологiчною будовою. На нижчих
гiпсометричних рiвнях широко поширенi мiшанi листяно-хвойнi та листянi
лiси, сформованi з Fagus sylvatica, Abies alba, Picea excelsa i Acer
pseudoplatanus, рiдше — з Carpinus betulus. Буковi пралiси поширенi на
пiвденних схилах та на багатих кальцiем грунтах. Найбiльшi площi
займають мiшанi фiтоценози. В холодному клiматi на верхнiй межi лiсу,
яка проходить тут на висотi 1600-1700 м, поширенi чистi клiмаксовi
смеречники. Вище них розташованi субальпiйськi та альпiйськi луки з
фрагментами заростей криволiсся, здебiльшого з Pinus mugo. Значного
поширення тут набули угруповання з Rhododendron kotschyi та чагарничкiв
— Vaccinium myrtillus, V. vitis-idaea та V. uliginosum. В
субальпiйському та альпiйському поясах зростає ряд рiдкiсних рослин, як
Anemonastrum narcissiflorum, Anthemis carpatica, Gentiana acaulis,
G.lutea, G.punctata, Narcissus angustifolius, Poa deylii, Pulsatilla
alba, Sempervivum montanum, а в лiсовому поясi — також Campanula
carpatica, Scopolia carniolica та iн.

Фауна масиву багато в чому схожа з Чорногорою, але має свої особливостi.
Завдяки бiльш скелястому ландшафту високогiр’я краще представленi
мешканцi кам’янистих розсипiв – снiгова полiвка та альпiйська тинiвка.
Тiльки тут вiдмiчений в заповiднику сокiл-сапсан (Falco peregrinus),
який надає перевагу скелястим дiлянкам. З безхребетних слiд вiдмiтити
ендемiчнi види комах, приуроченi до скельних виходiв: Carabus fabricii,
Nebria transsylvanica та Trechus carpaticus.

Кузійський заповідний масив

Кузійський заповідний масив розмiщений в пiвденних вiдрогах
Свидовецького хребта на висотах від 350 до 1409 м.н.р.м. Займає площу
4925 га, яка повнiстю знаходиться в межах лісового поясу. Найвища
вершина — г. Лисина (1409 м). В південній частині масиву пролягає смуга
юрських мармуровидних вапнякiв, якi утворюють численнi скельнi виходи.
Цей район вирізняється як клiматичними умовами, так i характером
рослинностi. Тут закінчується суцільне поширення дубово-букових лісів.
Пiд впливом теплих повiтряних мас з Марамороської долини у цьому районі
створилися специфiчнi умови, що сприяють поширенню теплолюбивих видiв на
значнi висоти. Так, Quercus robur та Q. petrea доходять тут до висоти
1090 м, що є їх найвищим мiсцезростанням в Українi. Особливої уваги
заслуговують осередки зростання Taxus baccata, що збереглися на
вапнякових скелях пiд пологом яворово-букових лiсiв. Основну площу в
масиві займають букові ліси, які представлені як чистими, так і мішаними
фітоценозами. Подекуди, на вищих гіпсометричних рівнях, поширені
зональні смеречники.

Фаунiстичний комплекс масиву складають характернi для лiсiв Українських
Карпат види. Земноводнi представленi саламандрою плямистою (Salamandra
salamandra), тритоном карпатським (Triturus montandoni), жабою трав’яною
(Rana temporaria) та кумкою гiрською (Bombina variegata). Своерiдний
мiкроклiмат південної частини масиву сприятливий для лiсового полоза
(Elaphe longissima), який в заповiднику зустрiчається локально. З хижих
ссавцiв звичайними є лисиця (Vulpes vulpes) i куниця лiсова (Martes
martes), зрiдка зустрiчаються ведмiдь, рись, кiт лiсовий (Felis
silvestris) та борсук (Meles meles). Iснуючi на територiї масиву
тектонічні печери та покинутi штольнi служать сховищами для 8 видiв
кажанів, з яких чотири рiдкiснi – нічниця довговуха (Myotis bechsteini),
широковух звичайний (Barbastella barbastellus), та пiдковоноси великий
(Rhinolophus ferrumequinum) i малий (Rh. hipposideros).

Угольсько- широколужанський заповідний масив

Угольсько- широколужанський заповідний масив розмiщений на пiвденних
схилах полонини Красної i її потужного вiдрогу полонини Менчiл в межах
висот 400-1280 м. н.р.м. Загальна площа заповiдної територiї складає
15580 га. Геологiчний фундамент масиву утворюють вiдклади крейдяного i
палеогенового перiодiв — потужнi шари флiшу, у складi яких переважають
аргилiти, алевролiти та, рiдше, пiщаники. Пiвденна частина Угольського
лiсництва знаходиться у Пiвнiчнiй зонi стрiмчакiв. Для цього району
характерна наявнiсть великих блокiв вапняку з добре розвинутим карстом.
Тут представленi рiзноманiтнi карстовi форми, зокрема печери, яких
налiчується понад тридцять. На територiї масиву знаходиться найбiльша
печера Українських Карпат — “Дружба”, сумарна довжина ходiв якої складає
понад один кiлометр. В печерi “Молочний камiнь” знайдена
пiзньо-палеолiтична стоянка стародавньої людини. Оригiнальними
геоморфологiчними утворами є вапняковi скелі, висота яких сягає
семидесяти метрiв.

Найвищi вершини заповiдного масиву — Угольська Плеша (1108 м), Поганська
Кiчера (1092 м), Видножанська Кiчера (1072 м), Вежа (937 м).

Потужний хребет захищає масив вiд пiвнiчних вiтрiв — переважають вiтри
захiдних i пiвденно-захiдних румбiв. Клiмат району теплий, помiрний i
вологий у передгiр’ї, прохолодний i дуже вологий в високогiр’ї. За
даними метеостанцiї Уголька (470 м.н.р.м.) середньомiсячна температура
сiчня рiвна мiнус 4,5 градусiв, липня – 17,2 градусiв, середньорiчна –
7,1 градусiв. Середньорiчна кiлькiсть опадiв складає 1390 мм.

В нижнiй частинi Угольсько-Широколужанського масиву сформувалися
свiтло-бурi середньосуглиннi потужнi грунти, вище — темно-бурi лiсовi.
На вапняках утворились щебнистi, а в долинах рiчок — дерновi, iнодi
глеєвi грунти.

Масив знаходиться в зонi букових лiсiв, де переважають зональнi бучини,
що утворюють також i верхню межу лiсу на висотi 1200-1300 м. Вище,
здебiльшого в улоговинах, зустрiчаються фрагменти криволiсся з Duschekia
viridis. В оптимальних екологiчних умовах бук вiдзначається високою
вiтальнiстю i утворює високопродуктивнi насадження з запасом деревини
понад 600 куб.м. на га. На вапнякових оголеннях збереглися унiкальнi для
Карпат угруповання Taxeto-Fagetum та Juniperetum sabinae. Тут
представлені також релiктовi фiтоценози Quercetum petreae,
Fageto-Tilietum platiphyllae, Piceetum abietis i Betuletum pendulae.

Флора масиву включає бiля 550 видiв. Її основне ядро складають
неморальнi, бореальнi та монтаннi види. Найбiльше флористичне багатство
властиве вапняковiй грядi (понад 200 видiв), де зростають Cotoneaster
integerrimus, Juniperus sabina (єдине мiсцезростання в Українських
Карпатах), Quercus petrea, Rhamnus cathartica, Tilia platyphillos, Taxus
baccata (бiля 1,5 тис. особин), а з трав’янистих рослин — петрофiли та
альпiйськi види Campanula carpatica, Cephalanthera rubra, Coronilla
elegans, Cortusa matthioli, Iris pseudocyperus, Jovibarba preissiana,
Saxifraga paniculata, Scabiosa lucida, Sedum hispanicum. Є також ряд
неморальних та аридних видiв – Arum alpinum, Corallorhiza trifida,
Epipogium aphyllum, Erythronium dens-canis, Ophyoglossum vulgatum, Viola
dacica та iншi.

Фауна букових пралiсiв масиву дуже своєрiдна. Тут зустрiчаються як суто
“тайговi” види — рись, довгохвоста сова (Strix uralensis), чорний дятел
(Dryocopus martius), снiгур (Pyrrhula pyrrhula), так i характернi для
широколистяних лiсiв. Вони представленi чорним дроздом (Turdus merula),
середнiм (Dendrocopos medius), бiлоспинним (D.leucotos) та сивим (Picus
canus) дятлами, мухоловкою — бiлошийкою (Ficedulla albicollis),
костогризом (Coccothraustes coccothraustes), синяком (Columba oenas),
лiщиновим вовчком (Muscardinus avellanarius), лiсовим котом, кабаном,
саламандрою. Звичайними на територiї масиву є олень благородний, лiсова
куниця, руда полiвка (Clethrionomys glareolus), канюк (Buteo buteo),
повзик (Sitta europaea), трав’яна жаба – види, якi поширенi по всьому
лiсовому поясу Карпат. З рiдкiсних, занесених до Червоно книги України,
тварин вiдмiченi кутора мала (Neomys anomalus), горностай (Mustela
erminea), видра (Lutra lutra), пугач (bubo bubo), чорний лелека (Ciconia
nigra), полоз лiсовий, тритон карпатський тощо. Єдиною рiчкою
заповiдника, куди на нерест заходить “червонокнижний” лосось дунайський
(Hucho hucho), є Лужанка.

Дуже рiзноманiтна фауна рукокрилих масиву, бiльшiсть з яких пов’язана з
карстовими печерами. Загалом їх нараховується 19 видiв, з яких 8
вiдносяться до рiдкiсних. Це пiдковоноси великий i малий, широковух
звичайний, довгокрил звичайний (Miniopterus schreibersi), нiчниці
триколiрна (Myotis emarginatus), довговуха i війчаста (M. nattereri) та
вечiрниця мала (Nyctalus leisleri). Зимою скупчення кажанiв в пiдземних
сховищах налiчують близько півтори тисячі особин, основну частину яких
складають нiчницi велика (Myotis myotis) i гостровуха (M. blythi).
Тiльки в печерi “Дружба” зимує понад 1000 тварин, якi належать до 13
видiв.

Комахи представленi типовими мезофiльними середньоевропейськими видами.
Серед них такi рiдкiснi види, як жук-самiтник (Osmoderma eremita),
жук-олень (Lucanus cervus), вусач альпiйський (Rosalia alpina), великий
дубовий вусач (Cerambyx cerdo), мнемозина (Parnassius mnemosinae) та
iншi. В карстових печерах Угольки вiдмiчена унiкальна фауна
безхребетних-троглобiонтiв, серед яких є ряд вузько ендемiчних видiв,
зокрема Duvalius transcarpaticus (Carabidae, Coleoptera).

Заповідний масив “Долина нарцисів”

Заповідний масив “Долина нарцисів” розмiщений на висотi 180-200 м.н.р.м.
в захiднiй частинi Хустсько-Солотвинської долини на стародавнiй терасi
Тиси. Заповiдна територiя площею 257 га займає рiвнинну дiлянку в
заплавi рiчки Хустець. Поряд з природнiми водотоками на територiї масиву
знаходяться i штучнi – канали мелiоративноi системи. Клiмат теплий,
вологий. За даними метеостанцii Солотвино (272 м.н.р.м.) середньорiчна
температура повiтря складае 8,5 градусiв, сiчня -4,0, липня -19,5
градусiв. Рiчна сума опадiв бiля 850 мм. Переважають тут дерново-глеєвi
важко- i середньосуглиннi грунти, що сформувались на давнiх алювiальних
вiдкладах.

“Долина нарцисiв” — унiкальний ботанiчний об’єкт, в якому охороняється
найбiльший в Середнiй Европi осередок нарцису вузьколистого (Narcissus
angustifolius). Цей середньоевропейський високогiрний вид поширений в
Альпах, на Балканах i в Карпатах на висотах 1100-2060 м. Популяцiя в
цьому рiвнинному локалiтетi збереглася з пiсляльодовикового перiоду i
має релiктовий характер. Цей вид на територiї масиву зростає в декiлькох
угрупуваннях: Narcissus angustifolius + Sanguisorba officinalis +
Anthoxanthum odoratum, N. angustifolius + Festuca pratensis + Holcus
lanatus, Juncus conglomeratus + Filipendula vulgaris + N. angustifolius.

В “Долинi нарцисiв” зростає понад 400 видiв рослин, серед яких такi
рiдкicнi, як Achillea salicipholia, Dactylorhisa fuschii, D. majalis,
Erytrhonium dens-canis, Gentiana pneumonanthe, Gymnadenia odoratissima,
Iris sibirica, Orchis coryophora, O. laxiflora, Potentilla alba та iн.

За своїм фаунiстичним складом “Долина нарцисiв” рiзко вiдрiзняється вiд
iнших заповiдних дiлянок. Тут представленi тварини заплавних лук
Закарпатськоi рiвнини. Серед птахiв переважають луговi чекани (Saxicola
rubetra), звичайнi вiвсянки (Emberiza citrinella) та сiрi славки (Silvia
communis). В бiльш зволожених мiсцях звичайними є деркачi (Crex crex) та
очеретянки — борсучки (Acrocephalus schoenobaenus). В чагарниках вздовж
рiчки Хустця зустрiчається фазан (Phasianus colchicus). Дуже рiдко тут
можна зустрiти i ремеза (Remiz pendulinus).

Характерними земноводними “Долини нарцисiв” є ставкова жаба (Rana
lessonae), сiра ропуха (Bufo bufo), звичайний (Triturus vulgaris ) i
гребiнчатий (T.cristatus) тритони. З плазунiв зустрiчаються вуж
звичайний (Natrix natrix) i прудка ящiрка (Lacerta agilis). Фауна
ссавцiв представлена звичайною полiвкою (Microtus arvalis), польовою
мишою (Apodemus agrarius), мишою маленькою (Мicromys minutus), ондатрою
(Ondatra zibethica), зайцем-русаком (Lepus europaeus) i iншими видами,
зовсiм не властивими для гiрських масивiв заповiдника. Багата iхтiофауна
рiчки Хустця нараховує близько 20 видів риб.

Ботанічний заказник “Чорна гора”

Ботанічний заказник “Чорна гора” розташований у Вулканнічних Карпатах на
площі 747 га на одній з найбільш цікавих у флористичному та
фітоценотичному відношеннях вершин Гутинського хребта – Чорній горі (508
м н.р.м.).

Заказник знаходиться у теплій кліматичній зоні. За даними метеостанції у
м. Берегове (113 м н.р.м.) середньорічна температура тут дорівнює 9,9
градусів, середня температура січня — мінус 3 градуси, липня — 21,1
градуси. Річна кількість опадів 780 мм.

Геологічну основу утворюють андезити, ліпарити, туфи, які місцями
виходять на поверхню у вигляді стрімчакових скель. На цих вулканічних
породах сформувалися буроземні грунти різної потужності.

Найкраще рослинний покрив у заказнику зберігся на верхній частині гори
на скелястих схилах. Панівними є формації дубових та букових лісів.
Букові ліси поширені в основному на північному мегасхилі. Дубові ліси
сформовані дубом скельним (Qercus petraea), частково дубами
багатоплідним (Q. polycarpa) та Далешампа (Q. dalachampii). Поодиноко в
цих ценозах зустрічаються берека (Sorbus torminalis) та липа срібляста
(Tilia argentea). На виходах андезитових порід збереглися цікаві
осередки ясена білоцвітого (Fraxinus ornus). У чагарниковому ярусі
ростуть такі теплолюбні види, як бирючина (Ligustrum vulgare), бруслина
європейська (Eyonimus europaea), глід одноматочковий (Crataegus
monogyna), дерен (Cornus mas), виноград лісовий (Vitis sylvestris). У
флористичному відношенні особливо цікаві локалітети остепнених і
скельних фітоценозів на крутих південних схилах. Тут ростуть рідкісні
для Українських Карпат види – вишня степова (Cerasus fruticosa), жостер
проносний (Rhamnus catarctica), клокичка периста (Staphilea pinnata),
рокитник австрійський (Citius austriacus) та інші. Загалом на території
заказника зростає близько 400 видів вищих судинних рослин.

Для фауни “Чорної гори” характерна наявність специфічних теплолюбних
видів, зокрема безхребетних.

Ботанічний заказник “Юліївська гора”

Ботанічний заказник “Юліївська гора” розташований на площі 176 га на
схилах однойменного острівного масиву Вигорлат-Гутинського хребта.
Юлівські гори відзначаються найтеплішим кліматом в Українських Карпатах,
що істотно вплинуло на формування рослинного покриву, для якого
характерна наявність багатьох балканських та середземноморських видів.
Загалом рослинність заказника поібна до Чорної гори. Тут поширені
дубово-букові ліси та діброви з дубів скельного Далешампе
багатоплідного.

Особливий інтерес представляють унікальні для України фітоценози дуба
бургундського (Quercus cerris) та липи сріблястої (Tilia argentea).

Ландшафтний регіональний парк “Стужиця”

Ландшафтний регіональний парк “Стужиця” розмiщений в межах висот
700-1269 м.н.р.м. на схiдному мегасхилi Бескидського хребта вздовж
словацько-польського кордону. Площа парку в межах КБЗ складає 4250 га.
Клiмат в цьому районi вологий, помiрний, в субальпiйському поясі —
прохолодний. За даними метеостанцiї Ставне (379 м.н.р.м.) середня
температура за сiчень рiвна мiнус 5,4 градуси, за липень — 18,3 градуси,
середньорiчна — 6,9 градусiв. Рiчна сума опадiв — 956 мм.

Геологiчну основу, так само як в польськiй i словацькiй частинах
бiосферного заповiдника, утворюють потужнi флiшевi породи перiоду
верхньої крейди i палеогена. Найвищi вершини на територii масиву —
Кременець (1214 м) i Мала Равка (1269 м).

На безвапняковистих материнських породах флiшу утворились гiрсько-лiсовi
свiтло-бурi i бурi грунти, а у високогiр’ї — гiрсько-лучнi, часто
торфянi грунти.

Заповiдний масив розташований в зонi букових лiсiв, фiтоценотичне ядро
яких складають монодомiнантнi бучини. В еутрофних едафiчних умовах
зрiдка зустрiчаються ялицево-буковi лiси. Характерними рослинами букових
лiсiв є Allium ursinum, Atropa belladonna, Galanthus nivalis, Helleborus
purpurascens, Leucojum vernum, Lilium martagon, Scilla bifolia,
Streptopus amplexipholius та iншi. Характерною особливiстю лiсiв
“Стужицi” є повсюдна домiшка до них Acer pseudoplatanus. Верхня межа
лiсу, яка проходить тут на висотi бiля 1200 м, утворена криволiссям iз
Fagus sylvatica, Acer pseudoplatanus i Sorbus aucuparia, що в улоговинах
переходить у фрагменти заростей Duschekia viridis. В її бiогрупах
зустрiчаються окремi рослини Adenostyles alliariae, Cicerbita alpina,
Poa chaixii, Veratrum album.

Верхня частина водороздiльного хребта (вище 1200 м) зайнята
субальпiйськими луками з лучних та чагарничкових угруповань з Nardus
stricta та Vaccinium myrtillus. Характерними видами, крiм згаданих вище
домiнантiв, тут є Anthoxanthum alpinum, Gentiana laciniata, Homogyne
alpina, Leucorchis albida, Phleum alpinum, Potentilla aurea, Soldanella
hungarica, Vaccinium vitis-idaea, Viola declinata та iншi.

Тваринний свiт масиву “Стужиця” представлений типовими для Карпат
мешканцями широколистяних лiсiв.

Охорона території

Територія біосферних резерватів передбачає її функціональне зонування і
встановлення диференцiйованого режиму охорони. В заповiднiй зонi (зоні
А) заборонено будь-яке господарське втручання в хiд природних процесiв.
Тут заповiдник виконує в основному науковi i природоохороннi завдання,
тому вiдвiдування цієї територiї обмежено. Крiм штатних працiвникiв на
території зони А можуть працювати спецiалiсти з рiзних науково-дослiдних
установ, а також студенти вищих учбових закладiв, якi проходять в
заповiднику учбово-виробничу практику. В буфернiй зонi (зона В), яка
створена для запобiгання негативного впливу на заповiдне ядро,
господарська дiяльнiсть суворо лiмiтується. Зона антропогенних
ландшафтiв (зона С), де проводиться традицiйне природокористування та
рекреацiя, підлягає постiйному контролю за дотриманням встановлених
правил та обмежень.

Функцiональне зонування територiї заповiдника сприяє поєднанню завдань
охорони природи з іншими iнтересами, зокрема з збереженням культурного
спадку. В зоні С Карпатського заповідника знаходяться традиційні
високогірні пасовища з усіма необхідними атрибутами — житлом,
господарськими будівлями, загонами для овець тощо. Політика заповідника
полягає в збереженні та підтриманні національних традицій і, в той же
час, в стимулюванні природобережливого господарювання на цій території.

Територiя зони А заповiдника розподiлена мiж сімома лiсництвами —
Чорногiрським, Кузій-Свидовецьким, Требушанським, Кевелівським,
Марамороським, Угольським та Широколужанським, в складi яких є по 10-12
обходiв. За кожним обходом закрiплюється лiсник, який несе
вiдповiдальнiсть за охорону даної територiї. Вхід (в`їзд) в кожний масив
обладнано контрольно-перепускними пунктами (КПП) та спеціальними
приміщеннями. Прохiд на територiю i вихiд з неї здiйснюється згiдно
вiдповiдних перепусток через згаданi пункти. На КПП забезпечується
щоденне чергування лiсової охорони. В окремi перiоди з пiдвищеною
пожежною небезпекою, а на окремих КПП протягом року, встановлюється
цiлодобове чергування. В усiх лiсництвах лiсова охорона проводить
регулярне патрулювання території по спеціально визначених маршрутах.

Система охорони буферної зони i зони антропогенних ландшафтiв в значнiй
мiрi вiдрiзняються вiд специфiчної охорони заповiдної зони. Вона полягає
головним чином в дотриманні спеціальних заходів для обмеження
господарського використання природних ресурсiв у цих зонах.

Вся територія Карпатського біосферного заповідника знаходиться у
державній власності (у власності народу України). Із загальної площі
57880 га, державою передано у безпосереднє землекористуваня Карпатському
біосферному заповіднику 31995 га. Решту території — 25885 га, включено
до складу заповідника без вилучення у попередніх землекористувачів.

Флора

Остання комплексна інвентаризація флори Карпатського заповідника
проводилася протягом 1995-1996 років, тобто перед значним розширенням
його території, яке відбулося на початку 1997 року (майже на 19 тис.
га). Внаслідок розширення до складу заповідника були включені
надзвичайно багаті у флористичному відношенні ділянки Вулканічних Карпат
та високогір`я Свидовецького хребта. Завдяки цьому флора заповідника
поповнилася за попередніми оцінками сотнями видів. Оскільки дослідження
на новоприєднаних територіях щойно розпочалося, наводимо тільки
попередню інформацію стосовно них, не враховуючи у загальному списку
флори КБЗ.

У флорі Карпатського біосферного заповідника, як і загалом у Карпатах,
переважають види середньоєвропейської, європейської та євроазіатської
ареалогічних груп. Значний відсоток флори заповідника представлений
голарктичними (циркум-полярними і майже циркумполярними) видами. Добре
представлена група східнокарпатських та загальнокарпатських ендеміків,
частка яких зокрема для судинних рослин становить не менше 5%.

Мікобіота заповідника нараховує щонайменше 262 видів грибів. Переважну
їх більшість (206 видів) складають фітотрофні мікроміцети, 56 видів
належить до макроміцетів. Найбільша кількість видів відмічена для
Sphaeropsidales (34), Uredinales (30) та Erysiphales (24). Розподіл
видового складу грибів стосовно великих окремих груп наводимо нижче:
Myxomycotina — 40 видів з 15 родів, Oomycotina — 18 видів з 3 родів,
Ascomycotina — 63 видів з 35 родів, Basidiomycotina — 56 видів з 38
родів, Basidiomycotina — 30 видів з 9 родів, Deuteromycotina — 53 видів
з 6 родів.

Ліхенофлора заповідника нараховує на сьогодні 392 види лишайників, що
належать до 120 родів 45 родин 8 порядків і групи Lichenes imperfecti. З
них 6 видів занесених до Червоної книги України, 12 рідкісних видів, 9
видів, що рекомендовані до включення в Червону книгу України, 4
реліктові види.

Флора мохоподібних (Bryophyta) КБЗ налічує 440 видів, що належать до 60
родин і 157 видів. До класу Hepaticopsida відноситься 92 види, до
Sphafnopsida — 16 видів і до Bryopsida — 332 види. 65 видів є
рідкіснимим в Українських Карпатах.

Альгофлора заповідника включає 465 видів, що представлені 502
внутрішньовидовими таксонами. Основу флористичного складу альгофлори КБЗ
утворюють Bacillariophyta — 156 видів і 177 внутрішніх таксонів;
Chlorophyta — 133 і 138; Cyanophyta 110 та 118. Різноманітність інших
груп водоростей значно менша: Euglenophyta — 40 видів і 43 внутрішніх
таксонів; Dinophyta — 10 видів; Rhodophyta — 3; Xantophyta — 2. До
рідкісних видів водоростей, які зустрічаються на території заповідника,
належить 103 види.

Флора судинних рослин Карпатського біосферного заповідник об`єднує 5
відділів, 102 родини, 420 родів та 1062 види, що складає більше 50%
флори Українських Карпат. 64 види (6,2% від загального числа видів)
включено до Червоної книги України.

Розподіл судинних рослин щодо різних таксономічних рангів наводиться
нижче:

Lycopodiophyta — 2 родини 3 роди 4 види;

Equisetophyta — 1 родина 1 рід 7 видів;

Polypodiophyta — 9 родин 16 родів 29 видів;

Pinophyta — 3 родини 6 родів 9 видів;

Magnoliophyta — 87 родин 394 роди 1013 видів (в т. ч. Magnoliopsida — 72
родини 311 родів 781 вид);

Liliopsida — 15 родин 83 роди 232 види;

Разом — 102 родини 420 родів 1062 види.

Основне флористичне різноманіття Карпатського біосферного заповідника
зосереджено у лучних ценозах, які представлені на низинних заплавних
луках масиву “Долина нарцисів”, у високогір`ї та на лісових галявинах.
Велике флористичне багатство властиве також вапняковим грядам (понад 200
видiв).

Рослинність масиву “Долина нарцисів” на 90% представлена різнотравними
та злаково-різнотравними угрупованнями з переважанням Festuca rubra,
Deschampsia caespitosa, Alopecurus pratensis, Bromus mollis. В місцях з
підвищеною зволоженістю поширені Carex acutiformis, C. acuta, C. vulpina
та Juncus effusus. Загалом в “Долинi нарцисiв” зростає понад 400 видiв
рослин, серед яких такi рiдкicнi, як Achillea salicipholia, Dactylorhisa
fuschii, D. majalis, Erytrhonium dens-canis, Gentiana pneumonanthe,
Gymnadenia odoratissima, Iris sibirica, Orchis coryophora, O. laxiflora,
Potentilla alba та iн. Унікальною особливістю цієї заповідної ділянки є
місцезнаходження тут однієї з найбільших рівнинних популяцій рідкісного
виду Narcissus angustifolius.

Основне ядро флори лісового поясу складають неморальнi, бореальнi та
монтаннi види, серед них Campanula carpatica, Scopolia carniolica,
Atragene alpina, Galanthus nivalis, Helleborus purpurascens,
Leucanthemum waldschteinii, Lilium martagon, Helianthemum ovatum, Sedum
hispanicum, Cephalanthera rubra, Listera cordata та інші. В межах
лісового поясу найбiльше флористичне багатство властиве вапняковим
грядам, зокрема в Угольсько-Широколужанському масиві, де зростають
Cotoneaster integerrimus, Juniperus sabina (єдине мiсцезростання в
Українських Карпатах), Quercus petrea, Rhamnus cathartica, Tilia
platyphillos, Taxus baccata (бiля 1,5 тис. особин), а з трав’янистих
рослин — петрофiли та альпiйськi види Cephalanthera longifolia,
Coronilla elegans, Cortusa matthioli, Iris pseudocyperus, Jovibarba
preissiana, Saxifraga paniculata, Scabiosa lucida. Є також ряд
неморальних та аридних видiв — Arum alpinum, Corallorhiza trifida,
Epipogium aphyllum, Erythronium dens-canis, Ophyoglossum vulgatum, Viola
dacica та iншi.

В субальпiйському поясі Чорногори та Мараморош поширено криволісся з
Duschekia viridis, Juniperus sibirica, Pinus mugo. Характерними є
рiдкiснi угруповання з домiнуванням Rhododendron kotschyi, Salix
herbacea, S. retusa та високотравних видiв Adenostyles alleariae i
Cirsium waldschteinii. Значнi площi тут займають трав’янистi угруповання
iз Deschampsia caespitosa, Calamagrostis villosa та значно меншi — з
Nardus stricta. Значну частину цих травостоїв складають Anthoxanthum
alpinum, Agrostis tenuis, Festuca rubra та види роду Poa, особливо P.
alpina i P. pratensis. Альпiйськi луки утворенi угрупованнями iз Carex
sempervirens, Festuca supina i Juncus trifidus. Фрагментарно
зустрiчаються угруповання з домiнуванням Carex curvula i Lerchenfeldia
flexuosa.

В субальпiйському та альпiйському поясах заповідних масивів зростає ряд
рiдкiсних рослин як Anemonastrum narcissiflorum, Aconitum firmum,
Anthemis carpatica, Chrysosplenium alpinum, Gentiana acaulis, G. lutea,
G. punctata, G. verna, Melampyrum saxosum, Narcissus angustifolius,
Parageum montanum, Pedicularis verticillata, Poa deylii, Polygonum
viviparum, Pulmonaria fillarskiana, Pulsatilla alba, Rhodiola rosea,
Sempervivum montanum.

Особливо цікавим у флористичному відношенні є високогір’я Свидовця в
районі вершин Малої Близниці (1778 м) та Великої Близниці (1883 м),
включені до складу заповідника у 1997 р. Тут ростуть такі рідкісні
аркто-альпійські види як Aster alpinus, Bartsia alpina, Dryas
octopetala, Diphasiastrum alpinum, Juncus castaneum, Lloydia serotina,
Salix hastata. В Українських Карпатах лише тут зростають Drabba
aizoides, Euphrasia salisbur-gensis, Saxifraga androsacea та ін. Дуже
рідкісними є також Leonthopodium alpinum, Aquilegia nigricans, Swertia
alpina.

Фауна

Загальне число зареєстрованих видів фауни Карпатського біосферного
заповідника становить на сьогодні 2416 видів, що відносяться до 14
класів 5 типів. Безхребетні тварини представлені тут 2135 видами. Ця
цифра далеко не вичерпує всього різноманіття безхребетних заповідника —
за попередніми підрахунками на території КБЗ мешкають щонайменше 15 тис.
видів безхребетних тварин з 19 класів 6 типів. Така велика різниця між
кількістю зареєстрованих та очікуваних видів пояснюється перш за все
неоднорідністю вивченості різних таксономічних груп — окремі з них
зовсім не охоплені дослідженнями. Число ендемічних карпатських видів,
які охороняються на території заповідника, значно перевищує 100.

Кількість видів безхребетних тварин, зареєстрованих на території
Карпатського біосферного заповідника:

Тип Plathelmintes — 26

Клас Trematoda — 11

Клас Cestoda — 15

Тип Acanthocephala — 1

Клас Acanthocephales — 1

Тип Nemathelmintes — 37

Клас Nematoda — 37

Тип Arthropoda — 1995

Клас Insecta — 1623

Ряд Collembola — 145

Ряд Trichoptera — 21

Ряд Orthoptera — 34

Ряд Homoptera — 225

Ряд Hemiptera — 14

Ряд Coleoptera — 530

Ряд Lepidoptera — 126

Ряд Hymenoptera — 438

Ряд Diptera — 90

Клас Myriapoda — 31

Підклас Diplopoda — 31

Клас Arachnida — 341

Ряд Aranei — 39

Ряд Acari — 302

Тип Mollusca — 76

Клас Gastropoda — 76

Підклас Pulmonata — 76

Загалом — 2135

Кількість видів хребетних тварин, зареєстрованих на території
Карпатського біосферного заповідника:

Cyclostomata — 1

Actinopterigia — 22

Amphibia — 13

Reptilia — 9

Aves — 172

Mammalia — 65

Загалом — 282

Центральним ядром фауни хребетних високогірних Чорногiрського,
Свидовецького та Марамароського масивів є види тайгового та альпiйського
комплексiв. У високогiр’ї, на висотi 1700 і більше м н. р. м.,
зустрiчаються Chyonomis nivalis та Prunella collaris, занесенi до
Червоної книги України. Криволісся населяє особлива гірська раса Lyrurus
tetrix, який повсюдно є дуже рідкісним. З плазунів звичайними тут є
Vipera berus і Lacerta vivipara. Невеликі стоячі водойми в субальпіці
використовують для нересту Triturus montandoni та T. alpestris. Останній
вид населяє переважно високогірні ландшафти. Численні тут також Bombina
variegata і Bufo bufo.

У високогір`ї Марамороського та Чорногірського масивів збереглися умови
для iснування Marmota marmota та Rupicarpa rupicarpa, якi повнiстю
зникли в Українських Карпатах на початку XX сторiччя. Реінтродукція цих
видів матиме велике значення для стабілізації вразливих високогірних
екосистем.

Характерними видами хвойних та мішаних лісів є Picoidus tridactylus,
Regulus regulus, Turdus torquatus, Loxia curvirostra, карпатський підвид
Tetrao urogalus rudolfi, Lynx lynx, Ursus arctos тощо. Тут вiдмiчено
Pitymis tatricus, ареал якої, як донедавна вважалося, не виходив за межi
Високих Татр у Західних Карпатах. Природно, що в фаунi цих масивів
представленi види, характернi для всього лiсового поясу Карпат: гірські
підвиди Cervus elaphus montanus та Sus scrofa attila, Capreolus
capreolus, Canis lupus, Strix aluco, Cinclus cinclus та інші.

Бiльш скелястий ландшафт і північна експозиція Марамороського масиву
передбачає ряд особливостей. Тiльки тут вiдмiчений в заповiднику Falco
peregrinus, більш численними є інші дрібні соколи: F. subbuteo, F.
tinnunculus, які надають перевагу скелястим дiлянкам. В гнiздовий перiод
зустрiчається Nucifraga caryocatactes, яка в лiсах інших заповідних
масивів не гнiздиться.

Чимало видiв безхребетних — карпатських та схiднокарпатських ендемiкiв —
зареєстровано в Українських Карпатах тiльки в окремих гірських масивах.
В Чорногорi це: Calosoma inquisitor, Carabus transsylvanicus, Trechus
plicatulus, Duvalius ruthenus (Carabidae, Coleoptera); в Мараморошах:
Carabus fabricii, Nebria transsylvanica та Trechus carpaticus
(Carabidae, Coleoptera), що приуроченi до скельних виходiв.

Фауна букових пралiсiв Карпатського заповідника дуже своєрiдна. Тут
зустрiчаються як суто “тайговi” види — Lynx lynx, Strix uralensis,
Dryocopus martius, Pyrrhula pyrrhula, так i характернi для
широколистяних лiсiв. Вони представленi Turdus merula, Dendrocopos
medius, D. leucotos, Picus canus, Ficedulla albicollis, Coccothraustes
coccothraustes, Columba oenas, Muscardinus avellanarius, Felis
silvestris, Sus scrofa, Salamandra salamandra. Звичайними на цій
територiї є Cervus elaphus, Martes martes, Clethrionomys glareolus,
Buteo buteo, Sitta europaea, Rana temporaria – види, якi поширенi по
всьому лiсовому поясу Карпат. З рiдкiсних тварин, занесених до Червоної
книги України, вiдмiченi Neomys anomalus, Mustela erminea, Lutra lutra,
Bubo bubo, Ciconia nigra, Elaphe longissima, Triturus montandoni тощо.

Комахи представленi типовими мезофiльними середньоєвропейськими видами.
Серед них такi рiдкiснi види, як Osmoderma eremita, Lucanus cervus,
Rosalia alpina, Cerambyx cerdo, Parnassius mnemosinae та iншi.

В заповідних холодних гірських ріках водиться Salmo trutta m. fario,
Cottus gobio, Cobitis taenia, Phoxynus phoxynus та Eudonthomyzon
danfordi. На нерест в притоки Тиси піднімаються Hucho hucho та Thymallus
thymallus.

Дуже рiзноманiтна фауна рукокрилих заповідника, яка нараховує 20 видiв
кажанів, з яких 10 вiдносяться до рiдкiсних і занесені до Червоної книги
України (1994) та Європейського Червоного списку (1991). Це Rhinolophus
ferrumequinum i Rh. hipposideros, Miniopterus schreibersi, Myotis
myotis, M. emarginatus, M. bechsteini i M. nattereri, Barbastella
barbastellus, Plecotus auritus та Nyctalus leisleri. Більшість
рукокрилих тісно пов`язана з підземними порожнинами. На території
заповідника представлено близько 30 штолень (Кузійський та Марамороський
масиви), карстових (Угольсько-Широколужанський масив) і тектонічних
печер (Кузійський масив). Зимою скупчення кажанiв в пiдземних сховищах
налiчують близько півтори тисячі особин, основну частину яких складають
Myotis myotis i M. blythi. Тiльки в печерi “Дружба” зимує близько 1500
тварин, якi належать до 13 видiв. В карстових печерах Угольки вiдмiчена
унiкальна фауна безхребетних-троглобiонтiв, серед яких є ряд вузько
ендемiчних видiв, відомих тільки з заповідної території. Це, зокрема,
Duvalius transcarpaticus (Carabidae, Coleoptera) та Willemia virae
(Collembola).

Масив “Долина нарцисiв” за своїм фаунiстичним складом рiзко
вiдрiзняється вiд iнших заповiдних дiлянок. Тут представленi тварини
заплавних лук Закарпатськоi рiвнини. Серед птахiв переважають Saxicola
rubetra, Emberiza citrinella та Silvia communis. В бiльш зволожених
мiсцях звичайними є Crex crex та Acrocephalus schoenobaenus. В
чагарниках вздовж рiчки Хустця зустрiчаються Phasianus colchicus i Remiz
pendulinus.

Характерними земноводними “Долини нарцисiв” є Rana lessonae, Bufo bufo,
Triturus vulgaris i T. cristatus. З плазунiв зустрiчаються Natrix natrix
i Lacerta agilis. Фауна ссавцiв представлена Microtus arvalis, Apodemus
agrarius, Мicromys minutus, Ondatra zibethica, Lepus europaeus та iншими
видами, зовсiм не властивими для гiрських масивiв заповiдника. Багата
iхтiофауна рiчки Хустця — єдиного рівнинного водотоку на території КБЗ,
нараховує близько 20 видів риб.

Характерна фауна заказників, розміщених у найбільш теплих районах
Закарпаття. Лише тут на території заповідника відмічені Pelobates
fuscus, Lacerta viridis та Natrix tessellata, звичайними видами є також
Rana dalmatina, Bufo viridis та Elaphe longissima, які в інших
заповідних масивах трапляються спорадично. На цій території поширені
рідкісні види ентомофауни з південно-європейськими зв`язками: Mantis
religiosa, Ascalaphus macaronius, Porphyrophora polonica, рідкісні види
Hymenoptera та Lepidoptera.

Туристична привабливість заповідника

Карпатський біосферний заповідник володіє величезним
туристично-рекреаційним потенціалом. Це обумовлено як наявністю на його
території значної кількості природних феноменів, так і великою
представленістю тут культурної та історичної спадщини.

Кожен з масивів, що входять до складу КБЗ, вирізняється своїми
характерними, неповторними природними об’єктами. Візитною карткою
Чорногірського масиву є найвища вершина України – гора Говерла, яка
піднімається над рівнем моря на 2061 м. Ця вершина є культовою для
населення України, своєрідна українська Фудзіяма, що приваблює тисячі
туристів. Поряд височать інші карпатські двотисячники – Петрос, Ребра,
Бребенескул та інші. Рельєф високогiр’я Чорногірського хребта носить
слiди давнього зледенiння з характерними льодовиковими формами –
мальовничими карами та троговими долинами. Гірські схили вкриті
непрохідними віковічними пралісами, де виразно домінують хвойні породи.

Навпроти Чорногори, у південному напрямку, знаходяться Рахiвські гори –
вiдроги Марамороського кристалiчного масиву. Тут розміщується однойменна
заповідна ділянка, яку вінчає гора Пiп–Iван Марамороський, висотою 1940
м н.р.м. Масив складений твердими кристалiчними породами: гнейсами,
слюдяними i кварцовими сланцями тощо. Геологічна будова обумовлює
унікальність рельєфу цієї території, якій властивi глибокi мiжгiрнi
долини, льодовиковi цирки, численні скелястi гребенi та вершини. Такий
класичний альпійський рельєф більше ніде не представлений на території
Українських Карпат. Недаремно цей не типовий куточок Українських Карпат
називають Гуцульськими Альпами.

Найвищу частину Свидовця з вершинами Близниці охоплює Свидовецький
заповідний масив. Поряд з високогірними ділянками, де велетенські
прямовисні скелі нависають над льодовиковими цирками і карами, на цій
території представлені значні масиви пралісів, що характеризуються
великою різноманітністю флори і фауни. За рейтингом популярності у
туристичних колах цей район поступається в Українських Карпатах тільки
Чорногорі. Окраса Свидовця – легендарні Близниці та зростаючі тут
едельвейси, приваблюють сюди щорічно тисячі туристів. Основним їх
форпостом є не менш знаменитий притулок “Драгобрат”, назва якого
запозичена від розміщеної поряд вершини і відома навіть
мандрівникам–початківцям. Гора Драгобрат є унікальним явищем для
Карпатського регіону. Завдяки природним особливостям це місце є
ідеальним для створення великого туристичного комплексу. Протягом всього
року тут існують прекрасні умови для занять різноманітними видами
активного відпочинку. Взимку це гірськолижний та лижний спорт, влітку –
гірський, пішохідний та велотуризм, і, навіть, екстремальний туризм.

У пiвденних вiдрогах Свидовецького хребта розміщений
Кузійсько-Свидовецький заповідний масив. Особливою мальовничістю
вирізняється одна з його ділянок – урочище “Кузій”, оточена звідусіль
стрімкими горами з пануючими вершинами Кимпа (1091 м н. р. м.) i
Полянський (1094 м н. р. м.). Вкриті віковими пралісами гірські схили,
серед яких переважають дубові та букові ліси, розрізані стрімкою
скелястою грядою юрських вапнякiв. Тут на окремих скельних виходах
збереглися осередки тиса ягiдного – реліктової рослини, що дійшла до нас
з прадавніх епох. Поряд з природними цінностями, ця територія
представляє і значний історичний інтерес. Саме тут тривалий час
розміщувалася мисливська дача сім’ї австро-угорських монархів –
Габбсбургів.

Серед усіх заповідних ділянок особливо виділяється
Угольсько-Широколужанський масив – найбільший осередок букових пралісів
у Європі. Південна частина масиву знаходиться у Пенінській зонi
стрiмчакiв, для якої характерна наявнiсть великих блокiв вапняку з добре
розвинутим карстом. Тут представленi найрiзноманiтнiші підземні карстовi
об`єкти: печери, гроти, шахти, колодязі тощо. Тільки на територiї
заповідного масиву їх налiчується понад тридцять. Серед них і найбiльша
печера Українських Карпат – «Дружба», сумарна довжина ходiв якої складає
близько одного кiлометра. У печерi «Молочний камiнь» знайдена
пiзньо–палеолiтична стоянка стародавньої людини, яка має величезне
наукове значення. Серед надземних вапнякових утворів виділяється
унiкальний природний мiст, вiдомий пiд назвою Кам’яного, або Карстового.
Для території масиву властиві оригiнальні геоморфологiчні утвори –
вапнякові стрімчаками, висота яких сягає понад сімдесять метрiв. Значне
багатство неживої природи масиву доповнюється великим різноманіттям
живих об’єктів. Поряд з пралісами, на цій території представлено багато
рідкісних, реліктових та ендемічних тварин і рослин. Особливої уваги
заслуговують різноманітні троглобіонтофауна та кальцефільна флора, а
також одне з найбільших у Карпатах місцезростань тиса ягідного. Багата
ця територія визначними культурними та історичними пам’ятками.

Серед Хустсько–Солотвинської долини на стародавнiй терасi річки Тиси
знаходиться одна з перлин Закарпаття – знаменита “Долина нарцисів”. Ця
невеличка дiлянка в заплавi рiчки Хустець є унiкальним ботанiчним
об’єктом, в якому охороняється останній в Європi рiвнинний осередок
нарцису вузьколистого. Цей середньоевропейський вид поширений у
високогiр’ї Альп, Балкан i Карпат. Рівнинна ж популяцiя, яка існує тут з
пiсляльодовикового перiоду i має релiктовий характер, збереглася тільки
у цьому місці. Поряд з величезним науковим значенням “Долина нарцисів”
становить і значну естетичну цінність. У період масового цвітіння
“Долина” вкривається суцільним білим килимом квітучих нарцисів,
помилуватися яким приїжджають звідусіль.

Вулканічні Карпати представлені у Карпатському біосферному заповіднику
двома невеликими за площею заказниками “Чорна гора” та “Юлівська гора”,
які отримали свою назву від однойменних вершин Гутинського хребта.
Рослинність цих масивів сформована унікальними для Українських Карпат
деревостанами з дубів скельного, багатоплідного, бургундського та
Далешампе. Тут зустрічаються також берека, липа срібляста, бирючина,
виноград лісовий та інші теплолюбні рослини. Лише у цих масивах
заповідника поширений ряд рідкісних видів тварин середземноморського
походження. Завдяки близькому розміщенню значних населених пунктів,
зокрема м. Виноградова, ці осередки дикої природи мають велике
рекреаційне значення.

В Карпатському біосферному заповіднику створено інформаційний
еколого-освітній та історико-культурний осередок — Музей екології гір та
історії природокористування в Українських Карпатах, діяльність якого
спрямовується на збереження природної та культурної спадщини регіону.
Особливий значення територія КБЗ представляє для збереження культури
українських горян — гуцулів, бойків та лемків. Окремі елементи місцевого
природокористування, наприклад, високогірне молочне вівчарство та
пов`язані з ним промисли і традиції, мають на сьогодні унікальний для
Європи характер.

Поряд з Музеєм на території заповідника функціонує мережа
науково-пізнавальних маршрутів, що охоплюють найвизначніші природні та
культурні об’єкти, створюється ряд візит-центрів, зокрема в унікальній
“Долині нарцисів” та в географічному центрі Європи.

Геологія та геоморфологія

Українська частина Східних Карпат, як і вся Карпатська дуга, відноситься
до Альпійської геосинклинальної області. Вони входять до складу
північної гілки Альпійського складчастого поясу. Складні
складчасто-покривні структури, що їх утворюють, виникли головним чином в
результаті кайнозойської (альпійської) складчастості. В Карпатських
горах виділяють дві основні тектонічні зони – Зовнішніх флішових Карпат
та Внутрішніх вапняково-кристалічно-вулканічних Карпат, які облямовані
Передкарпатським крайовим та Закарпатським внутрішнім прогинами.
Українські Карпати — це переважно Зовнішні Карпати, оскільки друга зона
тут глибоко опущена і прихована під неогеновими відкладами. В межах
України тільки Мармароську зону частина вітчизняних геоморфологів
відносить до Внутрішніх Карпат. Природною межею між Зовнішніми Карпатами
і Закарпатським прогином є Пенінська зона. В геологічній будові
території переважають товщі крейдового та палеогенового флішу —
пісковики, алевроліти і аргіліти; трапляються виходи юрських вапняків
(Пенінська або Стрімчакова зона) та палеозойських кристалічних сланців
(Мармароська зона). Вулканогенні утворення представлені андезитами,
базальтами та туфами (Вулканічні Карпати).

Українські Карпати є середньовисотними горами і не досягають снігової
лінії. Найбільші підняття вершинної поверхні характерні для Чорногори
(2061 м), Мармароського кристалічного масиву (1946 м), Свидовця (1883
м), Горган (1836 м). Сучасний рельєф утворився внаслідок нерівномірних
новітніх піднять (в пліоцені — четвертинному періоді) і ерозійного
розчленування. Менша стійкість флішевих порід проти денудації — причина
типових для Карпат зглажених форм рельєфу. Твердість та стійкість
кристалічних порід Мармароського масиву зумовили сильно розчленований
рельєф цієї території з глибокими ущелинами, гострими гребенями та
вершинами. На Чорногорі, Свидовці та Мармарошах представлені сліди
плейстоценового зледеніння — кари, льодовикові цирки, трогові долини та
морени. Пенінську зону характеризує наявність численних скелястих
виходів вапняків і доломітів тріасового, юрського та нижньокрейдового
віку у вигляді ізольованих стрімчаків. У цій зоні добре виражений карст,
особливо його підземні форми — печери, шахти, гроти.

Карпатський біосферний заповідник знаходиться на південно-західному
мегасхилі українського сегмента Східних Карпат. Більшість заповідних
масивів розташована у складчастій області головним чином у зоні
Зовнішніх (флішевих) Карпат (Чорногірський, Свидовецький, частково
Угольсько-Широколужанський заповідні масиви, регіональний ландшафтний
парк “Стужиця”), а також в Мармароській зоні (Марамороський і Кузійський
масиви) та зоні Пенінських стрімчаків (південна частина
Угольсько-Широколужанського масиву). Лише масив “Долина нарцисів” та
ботанічні заказники “Чорна Гора” і “Юлівська Гора” розташовані поза
поясом складчастих Карпат — в області Закарпатського внутрішнього
прогину (Хустсько-Солотвинська улоговина та Вулканічні Карпати).

Природні осередки (оселища)

Кластерний тип заповідника, висока біогеографічна та ландшафтна
репрезентативність, обумовлює широкий спектр габітатів на цій території.
Тут представлений весь комплекс висотної поясностi Українських Карпат —
від елементів передгiрних лук та дiбров до альпiйського поясу з лучними,
скельно-лишайниковими ландшафтами. Територія Карпатського біосферного
заповідника вкрита, в основному, лісовою рослинністю, яка займає більше
90 % його загальної площі. Лучні ценози займають лише біля 5% заповідної
території і представлені на низинних заплавних луках масиву ”Долина
нарцисів”, у високогір`ї та на лісових галявинах. Решту території
займають скелясті виходи, кам`янисті розсипи та водотоки.

Панівним типом рослинності заповiдника є ліси, значну частку яких
становлять праліси. У формуванні лiсового покриву беруть участь понад 25
деревних порід, з яких 8 відносяться до лісоутворюючих. У рівнинній
найбільш теплій частині Закарпаття поширені дубові, грабово-дубові,
дубово-букові та буково-дубові ліси. Вони представлені у заповіднику на
території ботанічних заказників “Чорна Гора” і “Юлівська Гора”. Дубові
ліси сформовані дубом скельним (Qercus petraea), частково дубами
багатоплідним (Q. polycarpa) та Далешампа (Q. dalachampii). Тут
збереглися унікальні низькорослі дубові фітоценози (Quercetum humile),
які за структурою нагадують південно-європейські шибляки (асоціації
Quercetum petraeae dalechampii phleosum phleoidis і Q. p. melicoso
pictaepoosum). На виходах магматичних порід в єдиному в Україні місці
зростають Fraxineto orni-Quercetum petraeae dalechampii
phlooso-festucosum sulcatae і Fraxineto orni-Quercetum petraeae
dalechampii melicosum pictae. Поряд поширені Quercetum petraeae
ligustrosum, Quercetum petraeae cornosum та Quercetum petraeae
asperulosum. Унікальними для Українських Карпат є також Querceto
petraeae-cerris ligustrosum та Tilieto argenteae-Quercetum petraeae
staphylosum. На північних експозиціях представлені Carpineto-Quercetum
petraeae ligustrosum, Fageto-Quercetum petraeae asperulosum та Fagetum
asperulosum. Загалом рослинність цієї території носить лісостеповий
характер. Окрім заказників, ліси за участю дуба фрагментарно
представлені в найтепліших ділянках окремих гірських заповідних масивів.
У Кузійському масиві на нижчих гіпсометричних рівнях (360-630 м)
зростають дубово-букові та буково-дубові ліси. Найбільш поширені
асоціації — Fageto-Quercetum petraeae asperulosum та Quercetum
petraeae-Fagetum luzulosum luzuloidae. Представлена тут і унікальна
асоціація: Fageto-Abieto-Quercetum petraeae dentariosum. В Кузійському
масиві на висоті 1090 м н.р.м. відмічено найвище для України
місцезростання дуба скельного (Qercus petraea) в асоціації Querceto
petraeae-Fagetum myrtillosum. В південній частині
Угольсько-Широколужанського масиву серед бучин збереглися невеликі
осередки Qercus petraea, який утворює наступні асоціації:
Querceto-Fagetum asperulosum, Quercetum luzulosum luzuloidis та
Fageto-Quercetum dentariosum.

З підвищенням висоти над рівнем моря життєвість бука (Fagus sylvatica)
збільшується. В оптимальних екологiчних умовах він формує монодомінантні
угруповання. Чисті бучини широко представлені у всіх гірських заповідних
масивах. Практично повністю формують вони рослинний покрив в
Угольсько-Широколужанському масиві, домінують в Кузійському масиві та
ландшафтному парку “Стужиця”, складають значну частку в Марамороському
та Свидовецькому масивах. Тільки в найхолоднішому та найвисокогірнішому
Чорногірському масиві вони зустрічаються фрагментарно. Їх ценотичне ядро
складають Fagetum dentariosum, F. symphitosum, F. caricosum pilosae, F.
galiosum, F. asperulosum і F. athyriosum, рідше F. alliosum ursinea. На
скелястих грунтах, де життєвість бука понижена, представлені осередки
Acereto pseudoplatani-Fagetum, Fraxineto excelsioris-Fagetum,
Fageto-Fraxineto-Aceretum pseudoplatanae mercurialidosum та інші.

За менш сприятливих кліматичних умов бук формує мішані деревостани, в
тій чи іншій мірі представлені у всіх гірських заповідних масивах.
Найбiльшi площi в заповіднику займають наступні фiтоценози —
Piceeto-Abieto-Fagetum asperulosum, Abieto-Piceeto-Fagetum,
Fageto-Abieto-Piceetum oxalidosum. Зрiдка зустрiчаються ялицево-буковi
лiси за участю Abies alba, які представленi Abieto-Fagetum oxalidosum i
A.-F. athyriosum.

Формація природних смерекових лісів (Piceetea abietae) займає найвищу
висотну ступінь лісового покриву. В межах заповідника чисті клімаксові
смеречники формують верхню межу лісу в Чорногорі, Свидовці та
Мараморошах. Вони в основному представлені — Piceetum oxalidosum, P.
polytrichosum, P. myrtillosum.

Серед азональних лісових угруповань найбільшої уваги заслуговують
Alnetum incanum i Piceeto-Alnetum incanae, які утворюють вузьку смугу
вздовж гiрських потокiв; Betuletum pendulae на кам`янистих розсипах;
Taxeto-Fagetum та Juniperetum sabinae, що збереглися на вапнякових
оголеннях.

Вище лісового поясу розташованi субальпiйськi та альпiйськi луки з
фрагментами заростей криволiсся. В субальпiйськiй рослиннiй ступенi
Чорногори та Мараморош поширенi клiмаксовi угрупування Mugheta,
Duschekieta i Junipereta sibiricae. Характерними є рiдкiснi угруповання
з домiнуванням Rhododendron kotschyi, Salix herbacea, S.retusa та
високотравних видiв Adenostyles alleariae i Cirsium waldschteinii.
Значнi площi тут займають трав’янистi угруповання iз Deschampsia
caespitosa, Calamagrostis villosa та значно меншi — з Nardus stricta.
Більшу частину цих травостоїв складають Anthoxanthum alpinum, Agrostis
tenuis, Festuca rubra та види роду Poa, особливо P. alpina i P.
pratensis. На Свидовці вище лісового поясу поширено криволісся з душекії
зеленої (Dushekia viridis) та ялівцю сибірського (Juniperus sibirica).
Pinus mugo, а також і Rhododendron kotschyi тут відсутні, проте ряд
видів зростають в Українських Карпатах лише в Свидовецькому масиві:
крупка аїзовидна (Drabba aizoides), очанка зальцбурська (Euphrasia
salisbur-gensis), ломикамінь переломниковий (Saxifraga androsacea) та
ін.

У регіональному ландшафтному парку “Стужиця” верхня межа лiсу проходить
на висотi бiля 1200 м. Вона утворена криволiссям iз Fagus sylvatica,
Acer pseudoplatanus i Sorbus aucuparia, що в улоговинах переходить у
фрагменти заростей Duschekia viridis. В її бiогрупах зустрiчаються
окремi рослини Adenostyles alliariae, Cicerbita alpina, Poa chaixii,
Veratrum album. Верхня частина водороздiльного хребта (вище 1200 м)
зайнята субальпiйськими луками з лучних та чагарничкових угруповань з
Nardus stricta та Vaccinium myrtillus. Незначнi площi зайнятi
угрупованнями з Festuca rubra, F. picta, Deschamosia caespitosa, Poa
chaixii тощо.

В заповідному масиві ”Долина нарцисів” охороняються також рівнинні лучні
фітоценози, представлені різнотравними та злаково-різнотравними
угрупованнями з переважанням Festucetae rubrae, Deschampsieta
caespitosae, Alopecurieta pratensii, Bromopsideta mollis. Тут
знаходиться під охороною осередок нарцису вузьколистого (Narcissus
angustifolius), популяцiя якого в цьому рiвнинному локалiтетi збереглася
з пiсляльодовикового перiоду i має релiктовий характер. Цей вид на
територiї масиву зростає в декiлькох угрупуваннях: Narcissus
angustifolius + Sanguisorba officinalis + Anthoxanthum odoratum, N.
angustifolius + Festuca pratensis + Holcus lanatus, Juncus conglomeratus
+ Filipendula vulgaris + N. angustifolius.

Водні габітати заповідника представлені переважно численними водотоками
гірського характеру. Рівнинна річка відома тільки для масиву “Долина
нарцисів”. Незначна кількість невеликих стоячих водойм знаходиться у
високогірній частині Карпатського заповідника.

Серед інших габітатів не можна не відмітити підземні порожнини як
штучного, так і природного походження, які знаходяться на території
кількох заповідних масивів (загалом близько 50). Вони містять унікальні
ендемічні троглобіонтні комплекси, а також одні з найбільших у Європі
зимових колоній кажанів.

Культурні та історичні пам’ятки

В регіоні розміщення Карпатського біосферного заповідника проживає
кілька етнічних груп українських горян — гуцулів, лемків та інш. Вони
вирізняються самобутньою культурою, яка сформувалася в значній мірі під
впливом суворих гірських умов. Внаслідок цього виникла специфічна
система природокористування, окремі елементи якої не мають аналогів.
Зокрема тут зберігся унікальний для Європи осередок високогірного
молочного вівчарства та пов`язаних з ним промислів. Гірські пасовища —
полонини, вже в VI-IX ст. використовувалися населенням для випасу
худоби. Місцеві жителі особливо цінували овець, оскільки від них вони
отримували все необхідне: молоко, сир, бринзу (специфічний молочний
продукт), вовну та ін. Відгінна форма випасу худоби, при якій худобу
виганяли на віддалені пасовища, де вона утримувалася до осені, набула
завершеного вигляду у гірському скотарстві Карпат, особливо Гуцульщини.
З ним пов’язане існування специфічного полонинського господарства, що
характеризувалося й, почасти, зберегло і досі багато архаїчних рис. Всі
дійства, що його супроводжують, обов`язково побудовані на старовинних
обрядах, які частково зберегли свою дохристиянську суть. Особливо
видовищний весняний вигін худоби на гірські пасовища, так званий
полонинський хід, який відбувається з особливою урочистістю та усталеним
церемоніалом.

Ще однією культурною пам`яткою Карпатського заповідника є
пiзньо-палеолiтична стоянка стародавньої людини, яка знаходиться в
карстовій печерi “Молочний камiнь” на території
Угольсько-Широколужанського масиву.

Екологічна освіта і виховання

Екологічна просвіта населення є одним з пріоритетних завдань біосферних
резерватів. В Карпатському заповiднику значна увага придiляється саме
цьому напрямку діяльності. Він був одним з перших серед заповідників
колишнього СРСР, де було створено штатну групу, яка займалась виключно
питанням екологічної освіти та виховання населення.

Головними цілями еколого-освітньої діяльності заповідника є: підвищення
загального еколого-освітнього рівня населення; інформування людей про
реальну екологічну ситуацію на території Українських Карпат; роз`яснення
унікальності Карпатського заповідника і його значення для збереження і
підтримки екологічної рівноваги у регіоні; формування доброзичливого
ставлення місцевого населення до заповідника та його діяльності.

В Карпатському заповiднику практикуються спецiальнi методи екологiчної
пропаганди з врахуванням соцiальних особливостей населення. Визначено
специфічні групи населення, які вимагають нетрадиційних форм і методів
роботи. Це: мешканці територій, які безпосередньо межують із заповідними
масивами; населення краю загалом; відвідувачі регіону — туристи,
відпочиваючі тощо. Ще однією специфічною групою є молодь, серед якої
еколого-освітня робота є особливо необхідною.

Найефективнішою щодо територіального та кількісного охоплення населення
є еколого-освітня й інформаційна робота через засоби масової інформації.
Заповідник налагодив зв”язки з окремими районними та обласними газетами,
у яких регулярно друкує матеріали природоохоронного спрямування. З 1994
року Карпатський біосферний заповідник розпочав видання Всеукраїнського
екологічного науково-популярного журналу “Зелені Карпати”, тематика
якого охоплює широке коло питань – від екологічних проблем сьогодення до
історичної та культурної спадщини Карпатського краю. Природа заповiдника
та його дiяльнiсть вiдображається в численних науково-популярних відео-
та кiнофiльмах, книгах, буклетах, листiвках, конвертах, значках тощо.
Співпрацює заповідник з Українським екологічним телебаченням. Спільними
зусиллями підготовлено до ефіру кілька відеосюжетів і відеофільм про
Карпатський біосферний заповідник.

Для відвідувачів Карпатського заповідника на Центральній садибі у м.
Рахові створено інформаційний центр, який включає експозицію про природу
КБЗ, лекційно-демонстраційний зал, бібліотеку, екологічну стежку. Зараз
тут створюється Музей екологiї гiр та iсторiї природокористування
Українських Карпат на площі понад 1000 кв. м, який включатиме 2
тематичних розділи. Перший представляє історію, геологію, геоморфологію
Карпатської гірської системи, типові карпатські ландшафти та їх
компоненти. Другий розділ присвячений історії та проблемам
природокористування в Українських Карпатах — від початку заселення до
наших днів. Будівництво інформаційного центру ведеться і у знаменитій
“Долині нарцисів”, де щороку бувають тисячі відвідувачів. Створення
інформаційних центрів та екологiчних науково-пiзнавальних стежок
передбачено також у інших заповідних масивах.

Значна увага приділяється заповідником екологічній освіті та вихованню
молоді. Налагоджено тісні контакти з багатьма школами регіону, зокрема
Рахівщини, де регулярно проводяться тематичні уроки. З орієнтацією на
підростаюче покоління готується видавнича продукція, матеріали у засоби
масової інформації, створюються експозиції інформаційних центрів. Молодь
активно залучається до природоохоронних акцій, які організуються
Карпатським заповідником. Понад десятиріччя заповідник щороку проводить
екологічні наметові табори для молоді. Табори, які започатковувалися як
регіональні, в останні роки набули статусу Всеукраїнських (“Ойкос”) і
мають всі передумови стати міжнародними.

Висновки

Карпатський державний заповідник – не просто природній музей незайманої
природи, а й дуже цінна природна лабораторія, де проводять глибокі
наукові дослідження. Під Говерлою, полонині Пожежівська, знаходиться
високогірна наукова база, підпорядкована Академії наук України. Наукові
працівники Карпатського заповідника, ведуть роботу у напрямі
комплексного вивчення екологічних систем низькогір’я і високогір’я
Українських Карпат. Визначаються шляхи і методи збереження, відтворення
і поширення представників Карпатської флори. Розробляються заходи,
спрямовані на збільшення поголів’я і розширення ареалу та раціональне
використання карпатського благородного оленя, диких кіз. Вивчаються
гідрологічний режим території, методи охорони гірсько-лісових ґрунтів,
ефективного ведення лісового господарства, боротьби з катастрофічними
явищами природи (повені, селеві потоки, зсуви, вітровали, сніговали).
Цим самим Карпатський державний заповідник, який підпорядкований
Міністерству лісової і деревообробної промисловості України, сприяє
збереженню і примноженню багатств природи Карпат.

Література

Гамор Ф. Д., Покиньчереда В. Ф. Карпатський бiосферний заповiдник i
проблеми розвитку туризму та рекреацiї на Закарпаттi // Розвиток
рекреацiйно-туристичного комплексу Закарпаття: шляхи i перспективи.
Матерiали науково-практичної конференцiї. — Ужгород, 1997. — С. 138-147.

Загороднюк I., Покиньчереда В., Киселюк О., Довганич Я.О. Теріофауна
Карпатського бiосферного заповiдника // Вестник зоологии.- 1997.- suppl.
N 5.- 60 с.

Гамор Ф. Д., Покиньчереда В. Ф. Карпатський бiосферний заповiдник. —
Рахів: видавництво Карпатського біосферного заповідника 1998. — 12 с.

Антосяк В. М., Довганич Я. О., Павлей Ю. М., Покиньчереда В. Ф.,
Поляновський А. О., Чумак В. О. Природно-заповідний фонд Закарпатської
області. – Ужгород, 1998. – 304 с.

Гамор Ф., Покиньчереда В. Карпатський біосферний заповідник //
Заповідники і національні природні парки України. — Київ, Вища школа,
1999. – С. 28–39.

Годованець Б.Й. Тваринний світ. Клас Птахи (Aves) // Біорізноманіття
Карпатського біосферного заповідника. –Київ, 1997. –С. 266-270, 286-293,
310-312, 702-708.

Качаловський Є.В., Ситник К.М. Природоохоронні території України (за
редакцією Д. Й. Проценка) – К.: Урожай, 1997р. – ст.85-90.

Годованець Б.Й. До екології гірської плиски в Карпатах // Матеріали ІІ
конференції молодих орнітологів України. –Чернівці, 1996. –С. 36-39.

Позняк С.П., Кіт М.Г., Бундзяк Й.Й. Біосферно-екологічні функції грунтів
Карпат // Міжнародні аспекти вивчення та охорони біорізноманіття Карпат.
Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої
550-річчю м. Рахів. – Рахів, 1997. — С. 306-310.

Бундзяк Й.Й. Вітровальні грунтові комбінації та їх роль у функціонуванні
лісових екосистем // Матеріали міжнародної науково-практичної
конференції “Карпатський регіон та проблеми сталого розвитку”,
присвяченої 30-річчю Карпатського біосферного заповідника (м. Рахів,
13-15 жовтня 1998 року).– Рахів, 1998.– с. 196-199.

Бундзяк Й.Й. Природно-заповедные объекты Закарпатской области и их
диференциация по почвенным зонам // Материалы международной конференции
“Охрана почвенных и водных ресурсов”, посвященной 100-летию Н.А. Димо
(г. Кишенэу, 1-3 ноября 1998 года).– Кишенэу, 1998.– с.104-105.

PAGE

PAGE 32

PAGE 1

Похожие записи