Реферат на тему:

Екологія і техногенна цивілізація

План

1. Особливості техногенної цивілізації і вплив техніки і технології на
природу.

2. Поняття екологічної ситуації.

3. Кризовість як суттєва ознака сучасної екологічної ситуації.

1. Особливості техногенної цивілізації і вплив техніки і технології на
природу.

Поняття цивілізація (civilis) — в перекладі з латинської означає
«громадянський», «державний». В сучасному використанні термін
«цивілізація» означає певний рівень суспільного розвитку, певну
історичну добу розвитку культури. Так, говорять про цивілізацію
напротивагу дикунству, про цивілізацію як суспільство з певними
соціальними інститутами.

Суттєвою ознакою цивілізації є поява держави і пов’язане з нею
виникнення права. В Європейській історії цивілізація класового
суспільства (рабовласницького) прийшла на зміну родовому суспільству. В
умовах класового суспільства держава через інститут права бере на себе
функцію керувати взаєминами між людьми, станами, класами — замість глави
роду в первісному суспільстві.

Причинами виникнення цивілізації є докорінні зміни виробництва, форми
власності, форм праці, виникнення нових технологій, що спричиняє
докорінні зміни соціальної структури, появу політики, права, філософії,
науки.

Проблема виникнення, сутності, закономірностей цивілізаційного розвитку
завжди знаходилася в центрі уваги філософів. Існують різні оригінальні
теорії цивілізації, які представлені в творчості Ж.-Ж.Руссо, І.Канта,
М.Данілевського , О.Шпенглера та ін. У відповідності з теорією сучасного
філософа історії А.Тойнбі, цивілізація — це конкретне суспільство,
соціокультурне утворення, що локолізовано в просторі і часі, Наприклад,
цивілізація стародавнього Єгипту.

О.Шпенглер в праці «Присмерк Європи» обгрунтував думку, що розвиток
цивілізації — це ознака, «симптом» руйнування, занепаду культури. За
його поглядами чим більше розвинені наука, техніка, технологія, тобто —
цивілізація, тим більше страждає від їх впливу культура.

О.Шпенглер підкреслював, що людина бере на себе роль творця, спираючись
на техніку. Водночас прогресує процес втрати духовності, що пов’язано з
руйнуванням християнських цінностей. Отже, людство стає силою, що руйнує
культуру, духовність, людське в людині.

В традиції екзистенціальної філософії, в творчості М.Хайдеггера.
М.Бердяєва, Х.Ортеги — і — Гасета проблема техніки розглядається як
проблема метафізична, як проблема людського існування.

М.Бердяєв вважав, що негативна роль техніки проявляється тоді, коли
засоби (техніка) замінюють цілі життя. Техніка робіть з людини знаряддя
виробництва речей, «речі стають вище за людину». М.Бердяєв, аналізуючи
проблему техніки як проблему людського існування, писав: «Техніка хоче
оволодіти духом і раціоналізувати його, перетворити в автомат, в раба.
Це і є титанічна боротьба людини і технізованої нею природи».

Відомий представник сучасної західної філософії науки П.Фейєрабенд
доводить тезу про негативний — значною мірою — вплив на культуру такого
фактора цивілізації як наука. Він вважає, що недивлячись на безумовну
цінність науки, її можливості в покращенні життя людини, наука водночас
витісняє позитивні досягнення більш ранніх епох. Тобто, наука зменшує
таким чином «ступені свободи» діяльності людини, обмежуючи вільний вибір
моделей соціальної поведінки, морально-світоглядних орієнтирів і
ідеалів. Прагнення науки вважати право на істину власною прерогативою
П.Фейєрабенд називає «фетишизмом науки». Точка зору П.Фейєрабенда це, по
суті, протест проти домінування техніциської орієнтованості мислення і
діяльності сучасної людини.

Врахування факту суттєвого впливу сучасних технологій на всі сфери життя
людини дозволяє дослідникам кваліфікувати сучасний етап розвитку
суспільства як технологічну цивілізацію (Нова технократична хвиля на
Заході), технократичне суспільство (Е.Фромм), технічну цивілізацію
(М.Бердяєв), час технологічних революцій (В.Звегінцев), вік
технологічної культури (Грант).

В сучасній філософський літературі сформувалося уявлення про технологію
не тільки як засіб, а й як процес активної цілеспрямованої діяльності
суб’єкта, в якій реалізуються творчі можливості людини в її ставленні до
світу — природи, культури і відтворюються суто людські відносини, а
також умови людської діяльності. Формується штучний світ людської
життєдіяльності, в якому вплив людини на природу, суспільство, культуру
стає все більш технологічним. Останнє проявляється як жорстка
обумовленість структури людського ставлення до об’єкта діяльності —
природи, людини, культури — практичними цілями людини, як жорстка
послідовність операцій діяльності людини.

Сутність процесу технологізації полягає в тому, що результати, які
проектуються суб’єктом, досить однозначно визначають порядок, схему
діяльності, регламентують способи її, а орієнтири і цілі діяльності
обгрунтовуються функціонально, тобто, виходячи головною мірою з
можливості функціонування людини в даній системі — виробництва,
наукового дослідження, освіти, спілкування, повсякденної
життєдіяльності. Так, процес адаптації людини до соціального середовища
стає, так би мовити, освоєнням технології повсякденного життя. Природно,
що в таких умовах навіть внутрішній світ особистості зазнає впливу
технологізованого середовище, стає об’єктом технологізації.

Отже, технологенна цивілізація — це суспільство з високим рівнем
розвитку науки, техніки, технології, в якому всі сфери життя зазнають
технологізації.

Особливості техногенного суспільства соціологи і культурологи виявляють
порівнюючи його з традиційним.

Традиційне суспільство ( в Європі існувало приблизно до ХУ ст.)
характеризується повільним суспільним розвитком, повільним розгортанням
прогресивних змін, якщо їх порівняти з терміном життя окремої людини і
навіть цілих поколінь. За умов традиційної цивілізації види діяльності
людини, її засоби, цілі протягом століть існують як стійкі стереотипи.

В культурі традиційних суспільств пріоритетними є традиції, норми, що
зосереджують досвід попередніх поколінь. А інновації допустимі лише в
межах сталих традицій. Класичними прикладами традиційних суспільств були
Древня Індія, Древній Китай, Древній Єгипет, Древня Греція.

Техногенне суспільство виникає в Західній Європі і тому його часто
визначають і як «західну цивілізацію». Техногенне суспільство
характеризується значним динамізмом соціального життя. В суспільствах
такого типу прогрес здійснюється не за рахунок розширення культурних
зон, а за рахунок інтенсифікації діяльності.

Головне, що відрізняє техногенне суспільство — це нова система
цінностей. Принципово новим в ній є те, що цінністю вважається
інновація, тобто взагалі — принципово нове, оригінальне.

Крім того, характерним і тим, що відрізняє техногенне суспільство від
традиційного є те, що цінністю стає автономія особистості. Якщо для
традиційних суспільств особистість — це просто елемент в системі
корпоративних зв’язків і якщо людина не залучена до певної сталої
системи відносин, вона не вважається особистістю, то в техногенній
цивілізації людина може змінювати приналежність до певної соціальної
системи, гнучко будувати стосунки з іншими людьми, змінювати систему
культури, стан, в якому вона існує.

В.Стьопін наголошує, що техногенна цивілізація формується на підставі
античної культури. Суттєвим для розвитку нового, порівняно з традиційним
типом суспільства , було, по-перше, виникнення демократії як першого
способу регулювання соціуму. По-друге — теоретичної науки, яка
починається з першої наукової теорії — геометрії Евкліда. Теоретична
наука стала новим способом пізнання світу.

Новим кроком до техногенної цивілізації було європейське середньовіччя.
Саме тоді з’являється людський намір розшифровки плану господнього
творіння, про що можна судити з розвитку філософії того часу. Крім того,
середньовічна філософія обгрунтувала ідею історичного плину часу — рух
від минулого, через теперішнє до майбутнього.

За доби Ренесансу закладаються основні закономірності техногенної
цивілізації. В.Стьопін називає їх «культурною матрицею» техногенного
суспільства.

Власне техногенна цивілізація розгортається з ХУ11 ст. і має три основні
стадії: передіндустріальну, індустріальну і постіндустріальну.

Саме в техногенному суспільстві виникає орієнтованість прогресу на
майбутнє. Історичний час сприймається як незворотній рух від минулого до
теперішнього і майбутнього. На відміну від цього в традиційних
суспільствах час кваліфікували або як циклічний, або вважали, що «золоте
століття» вже позаду.

Ще однією особливістю існування техногенної цивілізації є тяжіння до
домінування, через що її позначають як «агресивну» — таку, що підкоряє,
руйнує культуру традиційних суспільств. Такий деструктивний вплив
виявляється через ствердження певних світоглядних орієнтирів.
Орієнтирів, які спрацьовують в формуванні смислів в розумінні того, що є
людина, світ тощо.

Отже, вплив техногенної цивілізації на природу, культуру, людину
визначається її світоглядними орієнтирами. Якими саме?

Світоглядні засади техногенної цивілізації є такими, що спрямовують
розуміння людини як активно діючої, людини, яка ставить і досягає певних
цілей в процесі своєї діяльності. Світ сприймається, перш за все, як
об’єкт діяльності і пізнання. Домінуючою стає світоглядна орієнтація, у
відповідності з якою вважається, що світ існує для людини. В тому числі
для людини існує і природа, яку, як і світ взагалі, людина має
підкорити.

Це принциповим чином відрізняється від світоглядних орієнтацій
традиційних суспільств, коли діяльнісна активність людини розглядається
як скоріш націлена на її внутрішній світ і проявляється в
самоспогляданні, самопізнанні, самоконтролі Такі орієнтації можна
відкрити в культурі Древнього Китаю, Древньої Індії тощо. Відповідно до
них людини мала пристосуватися до дійсності, включитися в традиційний
плин життя.

Специфічні світоглядні засади техногенного суспільства визначають і
розуміння природи як упорядкованого процесу. Такого, що є пізнаванним
для людини і є об’єктом реалізації людських цілей. Принципово іншими є
світоглядні засади традиційного суспільства. В ньому природа
сприймається як живий організм, в межах якого існує і людина. Закони
природи і людського існування сприймаються як щось надраціональне. В
техногенному суспільстві формується світоглядне уявлення про те, що
необхідно створити певну техніку і технологію, які дозволять оволодіти
природою, світом.

Фантастичними у цьому відношенні є можливості новітньої біотехнології.
За її допомогою конструюють нові біологічні форми, які здатні виконувати
необхідні і наперед визначені функції. Так, якщо ввести в клітину
потрібний ген, можна отримати організм, який є стійким до певних хвороб,
наприклад – до СНІДу. Можливо також виробляти природним біологічним
шляхом необхідні для медицини антигени, вакцини. За допомогою молекул
афінного впізнавання і певних методик можна лікувати хворих з пухлинами,
розв’язати пробему трансплантації органів. Шляхом введення в певні
мікроорганізми генів, що відповідають за продукування інсуліну, гормону
росту, інтерферону можна лікувати важкі хвороби.

На основі генно-інженерної технології конструюють біосенсори і
біокомп’ютери, які за висновком фахівців вже з 2000 року почнуть
витісняти “неорганічні” комп’ютери.

Ще більш значні, ніж у генії інженерії, є технологічні можливості
білкової інженерії – конструювання білків з будь-якими наперед заданими
властивостями, які можна використовувати для виконання теж наперед
заданих життєвоважливих функцій.

2

&дини? Якщо враховувати той суттєво важливий світоглядний орієнтир, що
вимагає сприймати біологічну основу людини не просто як нейтральний фон
соціального буття, а як підгрунтя, на якому і завдяки якому людина
здатна стати культурною і цивілізованою істотою, то, зрозуміло, ні.
Навпаки, сучасна наука, відповідно до етичних своїх засад, може
орієнтуватися на відмову від ідеалу передворення природи — в тому числі
і біологічного в людині — в інтересах і за бажанням людини.

Однак це зовсім не означає, що Україна має стояти осторонь бурхливого
розвитку новітньої біотехнології. Тим більше, що формування
“біотехнологічного світу” людської життєдіяльності стало конкурентним
питанням розвитку держав світу. За прогнозами фахівців, з 2000 р. світ
розподілиться на дві частини. Одна – країни, що економічно базуються на
біотехнології, на підставі чого для них стає можливим розв’язання
проблем забруднення оточуючого середовища і генетичної деградації
населення. Друга – країни, економіка яких пов’язана переважно з
традиційними технологіями, які не дозволяють зменшити негативний тиск на
зовнішнє середовище і генофонд населення. На жаль, через об’єктивні
обставини приєднання України до 1-ої групи країн є дуже проблематичним.

Крім того, в умовах економіко-технологічної кризи в сьогоденній Україні
використання навіть вже існуючих виробничих біотехнологічних процесів
може бути небезпечним і мати значні негативні наслідки. Порушення
елемантарних технологічних норм здійснення біотехнологічних процесів
стає причиною аварій, які загрожують здоров’ю і життю населення. Причому
забруднення середовища не може бути локалізоване, небезпека набуває
крупномасштабного характеру. Зменшення потенційної небезпеки
біотехнології вимагає високої технологічної культури взагалі. Інакше
небезпека біотехнології є більш реальною, ніж ті блага, які вона може
забезпечити.

Використання пізнаних біологічних законів для створення технічних і
технологічних систем обумовлює не лише подальшу експансію людини в
природу, а нову якість самої природи, принаймні, біологічного світу –
“штучне живе”, біологічні системи, що є результатом людської
конструкторської діяльності.

В зв’язку з розвитком і функціонуванням біотехнології важливо
підкреслити дві обставини. По-перше, біотехнологічний спосіб людської
діяльності обумовляє формування певного пласта біологічного світу, який,
в певному розумінні, вже не є природою. Природа стає “штучним світом”.
Це, у свою чергу, веде до зміни не тільки змісту, а й способів взаємодії
технології і культури. Тому, друга обставина, яку треба підкреслити,
полягає в тому, що штучна природа обумовлює існування світу нової
культури – технологізованої культури.

2. Поняття екологічної ситуації. екологічна ситуація як узагальнена
характеристика стану природи.

Отже, є всі підстави вважати, що світоглядні орієнтири техногенної
цивілізації спричинили завойовницьке ставлення людини до природи.
Наслідком такого ставлення є екологічний стан ХХ ст.

В процесі обговорення екологічних проблем як проблем виживання людини і
природи, поняттям, що відтворювало інтегральні характеристики
планетарного екологічного стану, стало поняття «екологічна ситуація». З
моменту виникнення воно мало здебільшого негативне психологічне
навантаження і було науковим індикатором деструктивного впливу людини на
довкілля. Вчені — природничники, методологи науки, психологи, соціологи,
публіцисти говорили, писали, досліджували «загрозливу екологічну
ситуацію», «небезпечну екологічну ситуацію», «кризову екологічну
ситуацію».

Це означає, що за оцінками фахівців — екологів, біологів, метеорологів,
астрономів, математиків та інших дослідників функціональні параметри
біосфери відхиляються від норми, що цілісність її може бути порушена.

Екологічна ситуація завжди є функцією цивілізації, певний екологічний
стан є результатом спричиненого людиною техногенного впливу на природу.
Отже, міра загрозливості чи оптимальності екологічної ситуації залежить
від того, в якій мірі екологічні імперативи (заборони) є регулятивами
виробничої, технічної, науково-дослідницької діяльності людини.

Сучасна екологічна ситуація визначається дослідниками як кризова.

3. Кризовість як суттєва ознака сучасної екологічної ситуації.

Поняття криза — одне з найпоширеніших у сучасному бутті людини. Поняття
криза характеризує суттєві зрушення атрибутивних ознак, глибоке
руйнування, занепад у будь якій сфері — соціально-економічній, духовній,
природній. Але принциповим є те, що криза — це такий стан системи, коли
процеси можуть як погіршуватись, так і покращуватись. Отже, кризові
процеси є зворотніми. Тобто, кризові явища мають місце в межах певної
якості, тобто, системи, яка ще не зруйнована як цілісність.

Саме цим стан кризи принципово відрізняється від катастрофи.
Катастрофічний стан — це руйнація системи. Це незворотній процес. Після
катастрофи відновлення системи вже є неможливим.

Отже, кризові процеси є зворотніми, а катастрофічні — незворотніми.
Таким чином, в умовах кризи залишається можливість відновлення
нормального стану функціонування системи. Кризові явища нерідко
усуваються шляхом самоорганізації системи.

Оскільки життєдіяльність людини протікає в певній екосистемі, з якої
людина черпає необхідні для життя ресурси, екологічна криза в цій
екосистемі загрожує існуванню людини. Так, коли в степу вигорає від
сонця або від пожеж трава, кочові скотарі не знаходять корму для худоби
і вижити стає надто складно.

В умовах сучасної цивілізації екологічні кризи певних екосистем
зачіпають людину опосередковано. Вони впливають на людину через небажані
явища демографічного, соціального, політичного, економічного характеру.
Так, масові вирубання лісів спричиняють суттєві зміни газового складу
атмосфери і клімату і таким чином впливають на здоров’я і самопочуття
людей в планетарному масштабі.

Отже, треба розрізняти, з одного боку, феномен власне екологічних криз,
а, з іншого, наслідки цих криз для людського життя. Крім того, говорячи
про екологічні кризи треба розуміти, що їх причиною не завжди була
людська діяльність. Справа в тому, що існували екологічні кризи і до
людини. Можуть відбуватися кризові екологічні процеси, що є надзвичайно
згубними для екосистем і, водночас, несуттєвими для життя людини.
Наприклад, деградація степових ценозів. Хоча плин часу виявляє
негативний ефект подібних криз і для людини.

Якщо говорити про сучасні можливості покращення екологічного стану,
треба відмітити, що особливості біотехнології дозволяють їй бути основою
такого способу людської діяльності, який може не впливати деструктивним
чином на природу, людину, культуру. Аналіз можливостей біотехнології
дозволяє зробити висновок, що біотехнологія може бути основою
неруйнівної щодо природи технології людської діяльності. Водночас вона є
способом формування нового середовища людської життєдіяльності, штучної
природи. Ця штучна природа як світ людської життєдіяльності створюється,
по-перше, в процесі якісної зміни традиційної технології під впливом
біотехнології. Біологічні системи використовуються як засоби
виробництва, продукти виробництва є результатом функціонування природних
біологічних систем. По-друге, нове штучне природне середовище стає
можливим в результаті формування на основі біотехнології екологічно
чистого засобу виробництва, що втілює нові принципи взаємодії
суспільства і природи: біотехнологія є моделлю природної технології
виробничих процесів. По-третє, в процесі біологічного проектування і
конструювання відбувається цілеспрямоване створення штучного живого.
Науково-технологічні можливості біотехнології можуть бути втілені в
нових напрямках біологічної еволюції, що спрямовуються людиною.

Але біотехнологія не лише створює нове зовнішнє середовище людської
життєдіяльності. Вона може зберегти і покращити “внутрішній природний
світ” людини, природне в ній.

Оцінка морально-гуманістичного потенціалу біотехнології і можливість
його реалізації передбачає виявлення того, чи є морально-гуманістичні
орієнтири, виходячи з яких існування і розвиток людини як особистості,
індивідуальності, соціальними регулятивами розвитку біотехнології.
Зробити відповідний висновок можливо, судячи про “загальну стратегію”
ставлення суспільства до біотехнології – яке місце відводиться їй в
структурі виробництва, в невиробничих сферах, які взагалі проблеми
збираються вирішити за її допомогою, яким є ставлення до біотехнології
наукового співтовариства, держави.

Розвиток біотехнології пов’язаний з фундаментальною наукою. Такі
дослідження дуже коштовні. Тому велику роль відіграє державна політика
ставлення до біотехнології. Так, в Японії зростання загальних асигнувань
на біотехнологію за один рік становить 15%, кількість співробітників,
які працюють в галузі біотехнології в головних біотехнологічних фірмах
щорік збільшується на 26%. Загальна кількість фірм, які розвивають
біотехнологію, становить 2,5 тис.

Яскравим показником реальності гуманістичної спрямованості
біотехнології, коли предметом осмислення стає проблема небезпеки
біотехнології, є включення певних аспектів проблеми людини в предмет
біотехнологічного дослідження. Як можна судити, значна кількість
досліджень з біотехнології, що здійснюються у технологічно розвинутих
країнах, орієнтовані на людину. За прогнозами фахівців, саме в галузі
біотехнології людини слід чекати на майбутні найбільш значні успіхи.
Так, ще в 1990 р. за кордоном для лікування людей передбачалось
використання більш 20 терапевтичних продуктів людини, які створені
методами біотехнології, крім того, це діагностичні системи для всіх
основних патологій. Генна терапія вирішує проблему знищення у людини
певних груп клітин (наприклад, пухлинних), штучного вироблення деяких
органів для заміни ушкоджених, регенерацію тканин і органів. Генна
терапія може усувати спадкоємні дефекти у подружжя, яке без цього не
може мати дітей. Генна терапія робить можливим введення будь-яких
заданих генів в запліднену яйцеклітину.

Не дивлячись на величезні можливості біотехнології допомогти людині в
складній екологічній ситуації, розвиток її має непередбачуваний
характер. Її результати можуть бути спрямовані і проти людини. Це
стосується біологічної зброї, збільшення вірулентності збудників хвороб,
надання їм стійкості до захисних сил організму і ліків. Тобто,
використовуючи біотехнологію, водночас, важко прогнозувати абсолютно
позитивний екологічний ефект.

Дуже небезпечні і так звані молекулярні химери. Так, одержано генетичну
конструкцію, що кодує химерний білок, одна частина якого впізнає
рецептор ( в кожному випадку такий як треба), а друга – вбиває клітину.
Ввести подібну систему в вірус – чисто технічне питання. І ситуація може
стати безконтрольною.

На підсумок треба зробити такий очевидний висновок. Перехід до нового
типу цивілізаційного розвитку, що має базуватися на новому типі наукової
і технічної раціональності, який враховує екологічні імперативи в
соціальнооекономічному розвитку, суттєво пов’язаний з тим, якою мірою
людство використає можливості екології як науки і буде виходити з
екологічних критеріїв виміру свого буття.

Література:

Коммонер Б. Замыкающийся круг: природа, человек, технология. — Л.: 1974.

Моисеев Н.Н. Алгоритмы развития. М.:1987.

Бобылев С.Н. Экологизация экономического развития.М.:1993.

Межжерин В.А. Цивилизация и ноосфера. Кн. 1. К.: 1996.

Лисичкин В., Шелепин Л., Боев Б. Закат цивилизации или движение к
ноосфере. М.: 1997.

Степин В.С., Горохов , В.Г., Розов М.А. Философия науки и техники. М.:
1996. Раздел 1, глава 1.

Наука и культура. Круглый стол “Вопросов философии” //Вопр.филос. —
1998. — № 10.

Крисаченко В.С. Екологічна культура: теорія і практика. К.:1996.

Гардашук Т. Екологічна політика та екологічний рух: сучасний контекст.
К.:2000.

Кисельов М.,Канак Ф.Національне буття серед екологічних реалій.К.:2000.

Горський В.С. Україна на порозі планетарної цивілізації//Практична
філософія. — 2001. — № 2.

Толстоухов А.В. Глобализация. Власть. Эко-будущее// Практична філософія.
2001. — № 2.

Похожие записи