Реферат на тему:

Система регулювання

зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Законом України «Про економічну самостійність України» від З серпня
1990 р. встановлено, що Україна самостійно здійснює керівництво
зовнішньоекономічною діяльністю, бере безпосередню участь у міжнародному
поділі праці та розвиває економічне співробітництво з іншими державами
на основі принципів заінтересованості, рівноправності і взаємної вигоди.
Підприємства і організації мають право вступати у прямі господарські
зв’язки та співробітничати з підприємствами та організаціями інших
держав, створювати з ними спільні підприємства, асоціації, концерни,
консорціуми, союзи, інші об’єднання (ст. 12 Закону).

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства, як зазначається у ст. 25
Закону України «Про підприємства в Україні», є частиною
зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України.
Чільне місце серед цих законів посідає Закон України «Про
зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р., який визначає
зовнішньоекономічну діяльність як діяльність суб’єктів господарської
діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності,
побудовану на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території
України, так і за її межами.

Зазначений Закон закріплює принципи, якими керуються українські та
іноземні суб’єкти господарської діяльності при здійсненні
зовнішньоекономічної діяльності:

а) принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної
діяльності;

б) принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва;

в) принцип юридичної рівності і недискримінації;

г) принцип верховенства закону;

д) принцип захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності;

е) принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні
та вивезенні товарів.

Коло суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні досить широке.
До нього входять:

— фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без
громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з
законами України і постійно проживають на її території;

— юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне
місцезнаходження на території України, в тому числі юридичні особи,
майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб’єктів
господарської діяльності;

— об’єднання фізичних, юридичних, фізичних та юридичних осіб, які не є
юридичними особами згідно з законами України, але мають постійне
місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами
України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

— структурні одиниці іноземних суб’єктів господарської діяльності, які
не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення
тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

— спільні підприємства за участю суб’єктів господарської діяльності
України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, зареєстровані
як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на її території;

— інші суб’єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

При цьому всі зазначені суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають
рівне право здійснювати будь-які прямо не заборонені законами України її
види незалежно від форми власності та інших ознак.

Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з
моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно із законами України.
Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України,
мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно з
Законом України «Про підприємництво», а фізичні особи, які не мають
постійного місця проживання на території України, мають право
здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, якщо вони є суб’єктами
господарської діяльності за законом держави, в якій вони мають постійне
місце проживання або громадянами якої вони є.

Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність
відповідно до їхніх статутних документів з моменту набуття ними статусу
юридичної особи.

Всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають право
відкривати свої представництва на території інших держав згідно із
законами цих держав.

Іноземні суб’єкти господарської діяльності, що здійснюють
зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на
відкриття своїх представництв на території України. Реєстрація цих
представництв здійснюється у порядку, встановленому ст. 5 Закону України
«Про зовнішньоекономічну діяльність».

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності можуть здійснювати будь-які її
види, не заборонені прямо і у виключній формі законами України. До видів
зовнішньоекономічної діяльності, зокрема, належать:

— експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

— надання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг
іноземним суб’єктам господарської діяльності і навпаки. Серед цих послуг
— виробничі, транспортно-експедиційні, страхові, консультаційні,
маркетингові, експортні, посередницькі, брокерські, агентські,
консигнаційні, управлінські, облікові, аудиторські, юридичні, туристичні
та ін.;

— наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та
інші види кооперації з іноземними суб’єктами господарської діяльності;

— навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

— міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами;

— кредитні та розрахункові операції, створення банківських, кредитних та
страхових установ як за межами України, так і на її території;

— спільна підприємницька діяльність, у тому числі створення спільних
підприємств;

— підприємницька діяльність, пов’язана з наданням ліцензій, патентів,
ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об’єктів власності;

— організація та здійснення діяльності у галузі проведення виставок,
аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів тощо; організація та
здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території
України;

— товарообмінні (бартерні) операції;

— орендні, у тому числі лізингові, операції;

— операції з придбання, продажу та обміну валют на валютних аукціонах,
валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

— інші види зовнішньоекономічної діяльності.

Безпосереднє здійснення підприємствами зовнішньоекономічної діяльності
регулюється державою в особі її органів, недержавних органів управління
економікою (товарних, фондових, валютних бірж, торговельних палат,
асоціацій, спілок та інших організацій координаційного типу), самих
суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних
координаційних угод, що укладаються між ними. Регулювання
зовнішньоекономічної діяльності здійснюється для забезпечення
збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України,
стимулювання прогресивних структурних змін в економіці та створення
найсприятливіших умов для залучення економіки нашої держави до системи
світового поділу праці та наближення її до ринкових структур розвинених
країн світу.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюють Верховна
Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України,
Міністерство зовнішніх економічних зв’язків та торгівлі, Державна митна
служба України відповідно до їхньої компетенції, визначеної ст. 9 Закону
України «Про зовнішньоекономічну діяльність», а також органи місцевого
самоврядування, компетенція яких у галузі зовнішньоекономічної
діяльності визначена ст. 10 зазначеного Закону та ст. 35 Закону України
«Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 р.

Однією з форм державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є
встановлення режиму здійснення валютних операцій на території України.
Такий режим встановлений Декретом Кабінету Міністрів України «Про
систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993
р. № 15-93, яким водночас визначено загальні принципи валютного
регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших
кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій,
права та обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення
валютного контролю, відповідальність за порушення валютного
законодавства.

Наступною формою є митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності,
яке здійснюється згідно із Законом України «Про зовнішньоекономічну
діяльність», Митним кодексом України,

прийнятим Верховною Радою України 12 грудня 1991 р. і Декретом Кабінету
Міністрів України «Про єдиний митний тариф України» від 11 січня 1993 p.
№ 4-93.

Ліцензування та квотування експорту та імпорту як форми державного
регулювання зовнішньоекономічної діяльності запроваджуються Україною
самостійно у випадках, передбачених ст. 16 Закону України «Про
зовнішньоекономічну діяльність». Відповідно до зазначеної статті в
Україні запроваджуються такі види експортних (імпортних) ліцензій:

o генеральна ліцензія — відкритий дозвіл на експортні (імпортні)
операції з певним товаром (товарами) та/або з певною країною (групою
країн) протягом періоду дії режиму ліцензування цього товару (товарів);

o разова (індивідуальна) ліцензія — разовий дозвіл, що має іменний
характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним
суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший ніж
необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції;

o відкрита (індивідуальна) ліцензія — дозвіл на експорт (імпорт) товару
протягом певного періоду (але не менше одного місяця) з визначенням його
загального обсягу.

Крім того, можуть встановлюватися ще такі ліцензії, як: антидемпінгова
(індивідуальна), компенсаційна (індивідуальна) та спеціальна
(індивідуальна).

Для кожного виду товару встановлюється лише один вид ліцензій.

Ліцензії на експорт (імпорт) товарів видаються Міністерством зовнішніх
економічних зв’язків і торгівлі на підставі заяв суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності.

Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних
ліцензій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями
не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти. В Україні
запроваджуються такі види експортних (імпортних) квот (контингентів):

— глобальні квоти (контингенти) — квоти, що встановлюються для товару
(товарів) без зазначення конкретних країн (груп країн), в які товар
(товари) експортується або з яких він (вони) імпортується;

— групові квоти (контингенти) — квоти, що встановлюються для товару із
зазначенням групи країн, у які товар експортується або з яких він
імпортується;

— індивідуальні квоти (контингенти) — квоти, що встановлюються для
товару із зазначенням конкретної країни, у яку товар може експортуватись
або з якої він може імпортуватись.

Крім того, запроваджено антидемпінгові, компенсаційні та спеціальні
квоти.

Для кожного виду товару встановлюється лише один вид квоти.

Відповідно до чинного законодавства можуть застосовуватися й інші форми
державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності: використання
спеціальних імпортних процедур, запровадження спеціальних економічних
зон та інших спеціальних правових режимів, застосування спеціальних
санкцій за порушення законодавства про зовнішньоекономічну діяльність
тощо.

Використана література

Луцъ В. В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посібник. — К.:
Юрінком Інтер, 1999.

Саніахметова Н. О. Правовий захист підприємництва в Україні: Навч.
посібник. — К.: Юрінком Інтер, 1999.

Шмиттгофф К. Экспорт: право и практика международной торговли. — М.,
1993.

Андрушків Б.М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту. – Львів, «Світ», 1995.
– 296с.

Армстронг М. Основы менеджмента. Как стать лучшим руководителем. Серия
«Учебники и учебные пособия». Ростов-на-Дону: «Феникс», 1998. – 512с/

Бовыкин В.И. Новый менеджмент: (управление предприятиями на уровне
высших стандартов; теория и практика эффективного управления). – М.: ОАО
«Издательство «Экономика», 1997. – 368с.

Веснин В.Р. Основы менеджмента: Учебник. – М.: Издательство «Триада,
ЛТД»,1997. – 384 с.

Похожие записи

Система регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні

План

1. Організаційна структура управління зовнішньоекономічною діяльністю в
Україні.

2. Система методів державного регулювання зовнішньої торгівлі.

1. Згідно закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» Україна
самостійно формує систему та структуру державного регулювання
зовнішньоекономічної діяльності на своїй території.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності повинно
забезпечити:

— захист економічних інтересів України і законних інтересів суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності;

— створення однакових можливостей для суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності з ціллю розвитку всіх видів підприємницької діяльності,
незалежно від форм власності, використання доходів і здійснення
інвестицій;

— розвиток конкуренції і ліквідацію монополізму.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється
виходячи з наступних цілей:

— забезпечення збалансованості економіки і рівноваги внутрішнього ринку
України;

— стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;

— створення найбільш сприятливих умов для введення економіки України в
систему міжнародного поділу праці. Регулювання зовнішньоекономічної
діяльності в Україні здійснюється:

— Україною як державою в лиці її органів в межах їх компетенції;

— недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими,
валютними біржами, торгівельними палатами і ін.), які діють на основі
своїх установчих документів;

— самими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності на основі
відповідних угод, які заключаються між ними.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється за
допомогою:

— законів України;

— передбачених в законах України актів тарифного і нетарифного
регулювання, які видаються державними органами України в межах їх
компетенції;

— економічних методів оперативного регулювання (валютних,
фінансово-кредитних операцій та ін.) в рамках законів України;

— рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються
згідно їх установчих документів в рамках законів України;

— договорів, які заключаються суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності
і не суперечать законам України. Органи державного регулювання
зовнішньоекономічної діяльності:

1. Верховна Рада України. В компетенцію Верховної Ради України входить:

— прийняття, зміни, анулювання законів;

— затвердження основних напрямів зовнішньоекономічної політики;

— затвердження структури органів державного регулювання
зовнішньоекономічної діяльності;

— заключення міжнародних договорів;

— встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на
території України;

— затвердження списку товарів, експорт і імпорт яких підлягає
ліцензуванню або забороняється.

2. Кабінет Міністрів України:

— визначає методи здійснення зовнішньоекономічної політики України;

— здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів і
відомств України по регулюванню зовнішньоекономічної діяльності;

— координує роботу торговельних представництв України та в інших
державах;

— приймає нормативні акти з питань зовнішньоекономічної діяльності;

— проводить переговори і заключає міжнародні договори;

— виносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції відносно
організації системи міністерств, державних комітетів і відомств —
органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної
діяльності;

— забезпечення складання платіжного балансу, зведеного валютного плану
України;

— здійснює міри для раціонального використання коштів Державного
валютного фонду України.

3. Національний банк України:

— здійснює збереження і використання золотовалютного резерву України;

— представляє інтереси України в відносинах з центральними банками і
іншими фінансово-кредитними інститутами і заключає відповідні банківські
угоди;

— регулює курс національної валюти України по відношенню до грошових
одиниць інших держав;

— здійснює облік і розрахунки за пред’явленими і отриманими кредитами
держави, проводить операції з централізованими валютними ресурсами, які
виділяються із державного валютного фонду України.

4. Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України:

— забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при
здійсненні суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на
зовнішній ринок, координує їхню діяльність;

— здійснює контроль за дотриманням всіма суб’єктами зовнішньоекономічної
діяльності законів України і умов міжнародних договорів України;

— здійснює міри нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності,
регістрацію окремих видів контрактів і інші функції.

5. Державне управління митного контролю:

— здійснює митний контроль в Україні;

6. Антимонопольний комітет України:

— здійснює контроль за дотриманням суб’єктами зовнішньоекономічної
діяльності антимонопольного законодавства.

7. Органи місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю:

— місцеві Ради народних депутатів України;

— територіальні підрозділи (відділи) органів державного
регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

2. За ступенем втручання держави в регулювання зовнішньої торгівлі можна
виділити протекціоністську політику і політику вільної торгівлі.

Політика вільної торгівлі характеризується мінімальним державним
втручанням у зовнішню торгівлю, тобто коли торгівля розвивається на
основі дії вільних ринкових сил, попиту і пропозиції.

Протекціоністська політика — це захист внутрішнього ринку від іноземної
конкуренції за допомогою тарифних і нетарифних інструментів торгівельної
політики.

Можна також виділити помірну політику, яка в певних пропорціях містить
елементи перших двох. Ступінь жорстокості державного регулювання
зовнішньої торгівлі визначається на основі середнього рівня митного
тарифу і середнього рівня інтенсивності кількісних обмежень. Відносно
відкритим вважається торгівельний режим при середньому рівні мита менше
10% і кількісних обмеженнях, які покриваються 25% імпорту.

При використанні тих чи інших елементів торгівельної політики необхідно
враховувати їх сукупну дію на загальний характер торгівельної політики
країни і на можливі відповідні міри, які можуть здійснюватися зі сторони
її торгових партнерів. Тому в залежності від цілей державного
регулювання існують різні інструменти торгівельної політики.

В цілому методи регулювання зовнішньої торгівлі можна розділити на:

— тарифні — напрямлені на використання митного тарифу;

— нетарифні — квоти, ліцензії, субсидії, демпінг і т.д.

Нетарифні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності, в свою
чергу, поділяються на три групи:

— Зовнішньоторгові міри, напрямлені на пряме обмеження імпорту чи
експорту: ліцензування, квотування, імпортні депозити і податки,
введення мінімальних імпортних цін і т.д.

— Міри, які безпосередньо не направлені на обмеження зовнішньої
торгівлі: митні формальності технічні стандарти і норми, специфічні
стандарти якості, норми безпеки, санітарні і ветеринарні норми і т.д.

— Міри, направлені на обмеження імпорту або стимулювання експорту,
але дія яких впливає на зовнішньоекономічну діяльність. Нетарифні
бар’єри дають більше можливостей діяти державі.

Методи здійснення зовнішньоекономічної політики можна розділити також
на:

— економічні;

— адміністративні.

Під економічними розуміють інструменти, які діють через ринковий
механізм, в якійсь мірі направлені на подорожчання імпорту і здешевлення
експорту, а під адміністративними — такі, які безпосередньо впливають на
економічні відносини.

До економічних інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності
відносяться:

— в межах імпорту: митні тарифи, податки і збори з товарів, які
ввозяться, імпортні депозити;

— в межах експорту: податкові кредити експортерам, гарантії, субсидії,
звільнення від податків.

Адміністративними інструментами являються: ембарго (повна заборона
зовнішньоекономічних операцій), ліцензування, квотування, специфічні

потреби до товару, упаковки, добровільне обмеження експорту,
бюрократичне ускладнення митних процедур.

Важливе значення серед нетарифних інструментів регулювання
зовнішньоекономічною діяльністю займають валютні обмеження, які
виступають або фактором отримання розвитку зовнішньої торгівлі, або
фактором, що стимулює розвиток зовнішньоекономічних зв’язків країни.
Валютні обмеження являють собою регламентацію операцій резидентів і
нерезидентів з валютою і іншими валютними цінностями і являються часткою
валютного контролю держави. Сферою застосування валютних обмежень можуть
виступати зовнішня торгівля товарами і послугами, рух капіталів і
кредитів, податкових і інших платежів. В межах зовнішньої торгівлі дія
валютних обмежень прирівнюється до кількісних обмежень імпорту, оскільки
імпортер в такому випадку повинен отримати дозвіл на використання валюти
для імпорту товарів і послуг, що негативно відбивається в цілому на
зовнішній торгівлі країни.

Одним з найбільш важливих напрямів діяльності держави в області
регулювання зовнішньоекономічної діяльності являється регулювання ввіз і
вивіз капіталу. Це направлено на підвищення ефективності іноземних
капіталовкладень для економіки в цілому. Регулювання потоку іноземних
інвестицій носить подвійний характер. З однієї сторони, здійснюються
міри по створенню в країнах сприятливого інвестиційного клімату за
допомогою державних гарантій від націоналізації іноземної власності по
відношенню пред’явлення різних податкових пільг і канікул, митних пільг,
захисту від іноземної конкуренції і т.д. З іншої сторони, держави
проводять політику обмеження впливу іноземного капіталу на економіку
країни.

Похожие записи