Реферат на тему:

Методологічні основи інвестування

У широкому аспекті під інвестуванням розуміють процес «витрачання
коштів сьогодні з метою отримання ще більшої суми завтра».

Інвестування є формою фінансово-економічної діяльності, що має за мету
нарощування, примноження капіталу. Це процес зростання вартості активів,
якими володіє юридична або фізична особа.

Метою інвестування є збільшення капіталу: за рахунок поточних прибутків
на вкладений капітал або за рахунок зростання ринкової вартості самого
капіталу внаслідок змін ринкової кон’юнктури.

Такі цілі, як «розвиток підприємства», «удосконалення виробництва»,
«розвиток науково-технологічного потенціалу», «виробництво державно
важливої продукції», «збереження наукомістких технологій», «вирішення
соціальних питань», «створення нових робочих місць», «розвиток
економічного потенціалу», не стоять на першому місці в інвестора. Якщо
досягається зростання капіталу, то вирішуються й ці завдання. Але
стратегічною метою інвестора залишається примноження активів, капіталу.
Досягається це через реалізацію нових технологій, створення нових
робочих місць, через виробництво конкурентоспроможної продукції, через
розвиток підприємств тощо. Отже, цілі не суперечать одна одній за умови,
що було досягнуто зростання капіталу, а не його проїдання, неефективне
використання заради цих самих цілей.

Орієнтацію інвестора на приріст свого капіталу можна вважати першим
методологічним принципом інвестування. Саме такий підхід забезпечує
логіку всіх інших дій інвестора щодо організації інвестування.

Інвестиційний проект може бути орієнтований на соціальний ефект і також
має ґрунтуватися на кількісних розрахунках приросту вартості тих
соціальних благ, на які він спрямований. У результаті його реалізації
мають зрости відповідні соціальні активи, які належать суспільству або
його регіональній, місцевій частині: краща транспортна інфраструктура,
чистіше екологічне середовище, більші можливості для навчання, освіти,
кращі умови життя, краще здоров’я населення, більша тривалість життя і
т. ін. Ці параметри треба обраховувати для оцінки результативності
проекту інвестування коштів. Перевага віддається тому проекту, який дає
більший соціальний результат на одиницю витрачених коштів.

Інвестиційне середовище є сукупністю об’єктів інвестування та умов для
здійснення операцій, пов’язаних з їх купівлею та продажем.

Інвестиційний процес складається з послідовності дій інвестора щодо
прийняття рішень стосовно операцій з об’єктами інвестування та їх
реалізації: вибір об’єкта, встановлення обсягів і строків інвестування,
придбання об’єкта, отримання прибутків, зростання вартості активів
інвестора.

Об’єкти інвестування позначаються також терміном «інструменти
інвестування». Вони можуть бути реальними (матеріальними) та фінансовими
активами: нерухомість, основні фонди, товарно-матеріальні запаси, пайові
та боргові цінні папери, кошти.

Інвестиційний процес з боку інвестора є послідовністю кількох типових
процедур, етапів, які він здійснює для найефективнішого розміщення свого
капіталу:

• формування інвестиційних намірів (або політики) щодо використання
капіталу для його зростання;

• аналіз можливих варіантів інвестування та вибір об’єктів для
інвестування;

• формування інвестиційної програми, або інвестиційного портфеля;

• управління портфелем за рахунок своєчасних змін його структури
(об’єктів інвестування);

• моніторинг ефективності інвестиційного портфеля. Залежно від ситуації
на інвестиційному ринку і на кожному об’єкті (інструменті) інвестування
ці дії інвестора постійно повторюються з метою підтримки найвищого з
можливих рівня ефективності інвестування. Оцінка ефективності
інвестування має бути комплексною, за багатьма критеріями, з урахуванням
параметрів дохідності, часу, ресурсів і ризику.

З визначення інвестування, яке наведено на початку розділу, походить
зміст методологічного принципу формування мети інвестування: воно
здійснюється для зростання капіталу. Як саме цього буде досягнуто в
межах законодавчого поля країни — то вже є специфікою інвестиційного
проекту.

Критерієм визначення ефективності інвестування є дохідність. Кількісне
визначення дохідності будується на співвідношенні активів (коштів)
інвестора на початок і на кінець періоду. Темп приросту активів дає
рівень дохідності їх використання. Якщо дохідність інвестування склала
за два роки ЗО %, то це означає, що активи інвестора (кошти в ліквідній
формі оцінки) зросли за цей самий період на 30 %. Він володів активами в
різних формах (нерухомість, основні фонди, матеріальні запаси, цінні
папери, інші чиїсь боргові зобов’язання тощо) на суму, скажімо, 300 тис.
грн, а тепер володіє ресурсами на суму 300- 1,3 = 390 тис. грн.

У наведеному прикладі основним результатом роботи інвестора стало
отримання приросту в 90 тис. грн. Орієнтація на зростання капіталу є
типовим методичним прийомом в інвестуванні. Наприклад, вартість об’єкта
для інвестування визначається як приведена вартість прибутку від
володіння цим об’єктом. Такий самий прийом (через капіталізацію
майбутнього прибутку) застосовується для визначення поточної вартості
придбання цінних паперів.

Отже, інвестування є процесом такого використання коштів, при якому їх
вартість за певний період часу зростає. І цей процес за організаційною
формою тісно переплетений з конкретними формами фінансово-господарської
діяльності, що використовуються економічними суб’єктами. Якщо у
підприємства є прибуток, то обов’язково на якомусь етапі вирішується
питання щодо його розподілу, і це є елементом управління інвестиціями.

Формами коштів для інвестицій можуть бути будь-які активи, що
використовуються в підприємницькій діяльності з метою отримання
прибутку.

Учасниками інвестиційного процесу є всі юридичні й фізичні особи,
об’єднані матеріальними і фінансовими відносинами з інвестором стосовно
його проекту нарощування капіталу.

Взаємовідносини інвестора та учасників проекту регулюються відповідними
договорами між ними. Учасники інвестиційної діяльності можуть бути
постачальниками обладнання, сировини та матеріалів, споживачами
продукції проекту, позичальниками, посередниками, консультантами,
проектною організацією, експертами і тощо.

Операції з об’єктами інвестування здійснюються на інвестиційному ринку,
який у свою чергу поділяється на кілька сегментів залежно від специфіки
об’єктів (інструментів), що на них купуються та продаються.

1. Ринок реальних (матеріальних) інвестиційних об’єктів (ринок
нерухомості, ринок обладнання, ринок ремонтно-будівельних робіт, ринки
сировини та матеріалів).

2. Фінансовий ринок (грошовий ринок, кредитний ринок, ринок цінних
паперів).

У загальному вигляді інвестиційний ринок є механізмом узгодження
інтересів учасників ринку щодо володіння об’єктами інвестування, місцем
здійснення операцій їх купівлі та продажу.

На інвестиційному ринку функціонують категорії попиту, пропозиції, ціни,
кон’юнктури ринку, ділової активності. Саме тут інвестори шукають
недооцінені ринком інструменти, які дають змогу за рахунок їх придбання
підвищити через деякий час (а іноді миттєво) вартість капіталу через
зростання вартості активів, у які інвестор трансформував свій капітал за
допомогою інвестиційного ринку.

До елементів інфраструктури інвестиційного ринку, яка сприяє
купівлі-продажу об’єктів інвестування, слід зарахувати:

• кредитні та страхові інститути;

• мережу аудиторських фірм;

• організації інформаційно-аналітичного обслуговування, у тому числі
спеціалізовану пресу, рейтингові агентства;

• установи професійної підготовки фахівців для інвестиційної роботи;

• установи наукового обслуговування (наукові дослідження для
обслуговування потреб інвесторів);

• нормативно-законодавче забезпечення інвестування;

• інформаційно-комп’ютерні системи обслуговування ринку (забезпечення
умов доступності та прозорості інформації щодо здійснених операцій
купівлі-продажу).

Функціонування інвестиційного ринку забезпечують професійні посередники,
які надають послуги учасникам ринку щодо спрощення операцій на ринку. Це
комплекс підприємств і установ, які сприяють інвесторам (надають їм
послуги) та встановлюють «правила функціонування ринку» (органи
державного управління, що регулюють діяльність суб’єктів інвестиційної
діяльності на ринку).

Здійсненню реального інвестування сприяють послуги проектних організацій
та установ, підприємств будівельної індустрії, промисловості будівельних
матеріалів, машинобудування, оптових постачальників матеріальних
ресурсів, фінансово-кредитних установ.

Спеціалізованими учасниками фінансового ринку (за умови, що вони
зареєстровані й допущені до відповідної форми діяльності державними
органами, мають потрібний власний капітал) виступають:

• фінансові брокери (посередники);

• інвестиційні консультанти;

• інвестиційні компанії.

Інвестиційний консультант, як юридична особа, надає послуги інвесторам
щодо оцінки та прогнозування ситуації на ринку, аналізу та добору
об’єктів для інвестування, підготовки та проведення емісії цінних
паперів, інформаційного та правового обслуговування, оцінки цінних
паперів та їх портфеля, організації та оформлення операцій
купівлі-продажу на інвестиційному ринку.

Фінансовий брокер виконує посередницькі функції під час здійснення
операцій купівлі-продажу фінансових інструментів за рахунок і за
дорученням клієнта (комісійна діяльність).

Інвестиційна компанія здійснює функції посередництва (дилера) у процесі
організації інвестування коштів клієнта в цінні папери (за рахунок
власних коштів), вкладання власних коштів у цінні папери, організації й
гарантування емісії цінних паперів для клієнта, управління активами
фондів взаємного інвестування.

Згідно з українським законодавством повноправними учасниками фондового
ринку є банки, які мають право виступати як професійні учасники,
інвестиційні консультанти, фінансові брокери.

Окрему групу учасників інвестиційного ринку становлять інституціональні
інвестори, тобто такі юридичні особи, діяльність яких безпосередньо
пов’язана з накопиченням вільних коштів і їх інвестиційним
використанням:

• страхові фірми;

• пенсійні фонди;

• інвестиційні фонди;

• довірчі товариства.

Державні функції регулювання фінансового ринку виконують:

• Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку.

• Національний банк України.

• Міністерство фінансів України.

• Фонд державного майна.

• Антимонопольний комітет.

Процес управління інвестиційною діяльністю (планування, організація,
прийняття рішень, забезпечення ресурсами, їх раціональне використання,
доведення проекту до запроектованих кінцевих результатів) забезпечується
інвестиційним менеджментом.

Держава сприяє інвестиційній діяльності, створюючи інвестиційне
сприятливий клімат в економіці. А тому економічне середовище має бути
для інвестора стабільним, легко прогнозованим на перспективу, прозорим
(зрозумілим), ліберальним щодо оподаткування, ресурсозабезпеченим. З
цією метою державне регулювання забезпечує в економіці сприятливу:

• податкову систему;

• конкурентність ринків, вільних для доступу інвесторів;

• макроекономічну стабільність;

• гнучку грошову політику;

• інфраструктуру інвестиційного ринку.

Ринкові механізми збалансування попиту й пропозиції сприяють постійному
врівноваженню на інвестиційному ринку. Як наслідок, не буває прибуткових
проектів з невеликим ризиком. Якщо з’являється такий об’єкт для
інвестицій, попит на нього з боку капіталів зростає, збільшується ціна і
зменшується дохідність. Ситуація на ринку досягає рівноваги. Можна
вважати, що чим більша очікувана дохідність інвестування, тим вищим є
ризик інвестування. Інше можливе лише короткочасно, поки інформація щодо
перспективності об’єкта не стає доступною більшості учасників ринку.

Моделюючи (аналізуючи й прогнозуючи) дії інвесторів, виходитимемо з
того, що інвестор:

• воліє до більш високої дохідності;

• хоче зменшити ризик;

• працює на конкурентному ринку;

• має доступ до інформації.

Про останній пункт можна говорити тільки умовно, тому що індивідуальна,
доступна лише обмеженому колу інвесторів інформація (конфіденційна)
завжди буде і створюватиме нерівність в умовах інвестування для різних
інвесторів залежно від їхнього доступу до неї.

Загальну схему взаємозв’язку методологічних засад інвестування зображено
на рис. 1.1. Крім згаданого вище принципу орієнтації на зростання
капіталу, важливими для організації інвестиційного процесу слід вважати
також такі моменти:

• урахування альтернатив;

• синтез довгострокових та оперативних планів інвестування;

• детальне планування процесу інвестування;

• інформаційний моніторинг;

• своєчасне прийняття коригуючих рішень.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про інвестиційну діяльність». ВВР України. — 1991.
—№47.

2. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу». ВВР України. —
1991. — № 38.

3. БланкИ. А. Инвестиционный менеджмент. — К.; 1995.

4. Волков И. М., Грачева М. В. Проектный анализ: Учеб. для вузов. — М.:
Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998.

5. Грачева М. В. Анализ проектных рисков: Учеб. пособие для вузов. — М.:
ЗАО «Финстатинформ», 1999.

6. Гридчина М. В. Финансовый менеджмент: курс лекций. — К.: МАУП, 1999.

7. Калина А. В., Корнеев В. В., Кощеев А. А. Рынок ценных бумаг (теория
и практика): Учеб. пособие. —К.: МАУП, 1999.

8. Крушвиц Л. Инвестиционные расчеты. — СПб: Питер, 2001; Финансы и
статистика, 1997.

9. Омельченко А. В. Інвестиційне право: Навч. посіб. — К.: Аті-ка, 1999.

10. Пересада А. А. Інвестиційний процес в Україні. — К.: Лібра, 1998.

11. Савчук В. П., Прилипко С. И., Величко Е. Г. Анализ и разработка
инвестиционных проектов: Учеб. пособие. — К.: Абсо-лют-В, Эльга, 1999.

12. Федоренко В. Г., Гойко А. Ф. Інвестознавство. — К.: МАУП, 2000.

13. Шарп У., Александер Г., БейлиД. Инвестиции / Пер. с англ. — М.:
ИНФРА-М, 1997.

14. Щукін Б. М. Інвестиційна діяльність. — К.: МАУП, 1998.

15. Щукін Б. М. Аналіз інвестиційних проектів. — К.: МАУП, 2002.

Похожие записи

Реферат на тему:

Методологічні основи інвестування

Сутність інвестицій та класифікація інвестицій Інвестиційна
діяльність.

2. Інвестиційний ринок

Інвестиційний клімат та фактори, що його утворюють.

Ключеві слова:

Інвестиції, майнові цінності, інтелектуальні цінності, валові
інвестиції, чисті інвестиції, норма дохідності інвестицій, класифікація
інвестицій, інвестиційна діяльність, реальні інвестиції, прямі
інвестиції, інноваційні інвестиції, непрямі інвестиції, державні
інвестиції, приватні інвестиції, іноземні інвестиції, спільні
інвестиції, короткострокові інвестиції, довгострокові інвестиції,
інвестиційний ринок, інвестиційний цикл, інвестиційний комплекс,
заощадження, реальні активи, фінансові активи, інвестиційна
інфраструктура, інвестор, тендерні торги, інвестиційна привабливість,
інвестиційний клімат, інвестиційна сфера.

Інвестиції – всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що
вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в
результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути: грошові кошти, цільові банківські вклади,
паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки,
споруди, обладнання та інші матеріальні цінності); майнові права, що
випливають із авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;
сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань,
оформлених у виді технічної документації, виробничого досвіду,
необхідних для організації того чи іншого виробництва, але не
запатентованих (“ноу-хау”); права користування землею, водою, ресурсами,
будівлями, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності. [6]

В економічному аналізі розрізняють валові та чисті інвестиції.

Валові інвестиції характеризують загальний обсяг інвестиційних коштів у
певному періоді направлених у відтворення: нове будівництво,
реконструкція, розширення, придбання засобів виробництва і на приріст
товарно-матеріальних запасів, а також на підтримання діючих потужностей.

Чисті інвестиції являють собою вкладення коштів у заново створювані
виробничі фонди та відновлюваний виробничий апарат. Вони дорівнюють сумі
валових інвестицій, зменшеній на суму амортизаційних відрахувань в
певному періоді.

Постає питання: від чого залежить обсяг інвестицій? Назвемо деякі з
факторів, що впливають на цей показник:

* Рівень заощаджень в доходах населення. В умовах низьких доходів на
душу населення основна їх частина використовується на споживання. Із
зростанням доходів збільшується їх частка, що направляється на
заощадження, які є джерелом інвестиційних ресурсів. Залежність між
рівнем заощаджень і обсягом інвестицій є пряма.

* Норма дохідності інвестицій. Прибуток є основним мотивом інвестування,
тому чим вища норма дохідності очікується, тим більш привабливими будуть
вкладення.

* Темп інфляції. Чим вищий цей показник, тим більше буде знецінюватись
майбутній прибуток від інвестицій, і відповідно менше стимулів буде для
нарощування обсягів інвестицій. Тут ми бачимо зворотну залежність.
(Виняток складають ринок нерухомості, валютний ринок та ринок
лікувальних засобів).

* Ставка банківського проценту. Якщо очікувана норма чистого прибутку
перевищує ставку банківського проценту, то за інших рівних умов
інвестування буде ефективним, і навпаки. Така залежність є зворотною.

* Податкова політика. При збільшенні рівня податкового тиску зменшується
попит на інвестиції.

Інвестиції в об’єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних
формах. В економічній теорії і на практиці з метою ведення обліку,
аналізу і планування інвестиції класифікують по окремим ознакам.

1. По об’єктам вкладення. В економічній теорії принциповою ознакою
класифікації інвестицій є виділення реальних та фінансових інвестицій.

Реальні інвестиції — це вкладення коштів у реальні активи – як
матеріальні (виробничі основні та оборотні фонди, будівлі, споруди,
обладнання, товарно-матеріальні цінності), так і нематеріальні активи
(патенти, ліцензії, “ноу-хау”, технічна, науково-практична,
інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна та інша документація).

Інколи вкладення коштів у нематеріальні активи, пов’язані з
науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції.

Фінансові інвестиції – вкладення коштів у різні фінансові інструменти
(активи), такі як фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні
(цільові) банківські вкладення, депозити, паї і т.д.

Мал. 1.1. Класифікація інвестицій за об’єктами вкладення

Виділення інноваційної форми інвестицій і інтелектуальних інвестицій, в
ряді випадків умовно, тому що інтелектуальні інвестицій в більшості
випадків є інноваційними . В літературі зустрічаються різні класифікації
інвестицій за формами. Класифікацію в формі рисунка 1.1. пропонує автор
навчального посібника “ Основи інвестиційної діяльності” Пересада А.А.

2. По способу участі в інвестиційному процесі виділяють прямі та непрямі
інвестиції.

Прямі інвестиції характеризуються безпосередньою участю інвестора у
виборі об’єктів інвестування і вкладенні коштів. Пряме інвестування
здійснюють підготовлені інвестори, які мають достатню інформацію про
об’єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування. Прямі
інвестиції, як правило, здійснюються у формі кредиту без інвестиційних
посередників з метою оволодіння контрольним пакетом акцій компанії.

Непрямі інвестиції – під ними розуміють інвестування, опосередковане
третіми особами (інвестиційними або фінансовими посередниками). Не усі
інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об’єктів
інвестування та подальшого управління ними. В цьому випадку вони
придбають цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими
фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати
інвестиційних фондів або інвестиційних компаній), а останні, зібрані
таким чином інвестиційні кошти, розміщують на свій погляд у найбільш
ефективні об’єкти інвестування, приймають участь в управлінні ними, а
отримані доходи розподіляють серед своїх клієнтів.

3. В залежності від форми власності інвесторів розрізняють державні,
приватні, іноземні та спільні інвестиції.

Державні інвестиції – це вкладення, які здійснюють центральні та місцеві
органи влади і управління за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних
фондів та позикових коштів, а також інвестиції державних підприємств та
закладів за рахунок власних та позикових коштів.

Приватні інвестиції – вкладення коштів громадянами, а також
підприємствами недержавних форм власності, перш за все – колективної
(акціонерні товариства і кооперативи).

Іноземні інвестиції – вкладення, які здійснюються іноземними
громадянами, юридичними особами та державами.

Спільні інвестиції – вкладення, що здійснюються суб’єктами даної країни
та іноземних держав, а також інвестиції підприємств за участю іноземних
інвесторів.

4. По періоду інвестування відокремлюють короткострокові та
довгострокові інвестиції.

Короткострокові інвестиції – це звичайно вкладення капіталу на період не
більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні вклади, купівля
короткострокових ощадних сертифікатів і т.п.)

Довгострокові інвестиції – вкладення капіталу на період більше одного
року. Це критерій прийнятий на практиці обліку, але як свідчить досвід
він потребує подальшої деталізації. В практиці великих інвестиційних
компаній довгострокові інвестиції поділяються наступним чином: а) до 2
років; б) від 2 до 3 років; в) від 3 до 5 років; г) більше 5 років.

5. По регіональній ознаці виділяють інвестиції внутрішні та зовнішні.

Внутрішні інвестиції – вкладення коштів в об’єкти інвестування
розташовані в територіальних межах даної країни.

Зовнішні інвестиції (вивезення капіталу) – вкладення коштів в об’єкти
інвестування розташовані за межами території даної країни. До них також
відносять купівлю різних фінансових інструментів інших країн — акцій
іноземних компаній, облігацій інших держав.

2. Інвестиційний ринок

Суб’єкти інвестиційної діяльності реалізують свої економічні інтереси
вступаючи у певні взаємовідносини на інвестиційних ринках. Ці ринки
регулюють процес обміну інвестиціями та інвестиційними об’єктами.

Інвестиційний ринок – це сукупність економічних відносин, які виникають
між продавцями та покупцями інвестиційних товарів та послуг, а також
об’єктів інвестування у всіх його формах.

Інвестиційний ринок розглядається як сукупність окремих ринків (об’єктів
реального та фінансового інвестування), у складі якого відокремлюються:
ринок прямих капітальних вкладень, ринок об’єктів приватизації, ринок
нерухомості, ринок інших об’єктів реального інвестування, фондовий та
грошовий ринки. (мал. І..2.)

Кожна держава як суб’єкт інвестиційної діяльності встановлює правові,
економічні та соціальні умови цієї діяльності в своєму законодавстві.

Інвестиційна діяльність – це сукупність практичних дій громадян,
юридичних осіб і держави направлених на реалізацію інвестиційних програм
з метою отримання доходу або прибутку. Загальні правові, економічні та
соціальні умови інвестиційної діяльності в Україні поряд із основними
принципами зафіксовані в законі “Про інвестиційну діяльність”. Вони
наступні:

Органи влади не мають права втручатися в інвестиційну діяльність
юридичних та фізичних осіб, якщо вона не суперечить діючому
законодавству.

2. Добровільний характер інвестування.

3. Економічна захищеність інвестицій з боку держави.

4. Свобода вибору критеріїв інвестиційної діяльності.

Суб’єкти інвестиційної діяльності реалізують свої економічні інтереси
вступаючи у певні взаємовідносини на інвестиційних ринках. Ці ринки
регулюють процес обміну інвестиціями та інвестиційними об’єктами.

Ринок прямих капітальних вкладень

Ринок об`єктів приватизації

Ринок нерухомості

Ринок інших об`єктів реального інвестування

Фондовий ринок

Грошовий ринок

Мал. 1.2. Складові частини інвестиційного ринку.

Ринок реальних активів пропонує інвестиційні товари та послуги:

нерухомість, ділянки під забудову (іпотечний ринок); обладнання,
будівельні матеріали, дослідницькі, конструкторські, будівельні,
монтажні, пусконалагоджувальні та інші роботи та послуги (підрядний
ринок); нові технології, ліцензії, патенти на винаходи та відкриття,
досвід, знання, “ноу-хау”, інжинірингові послуги (ринок інтелектуальних
цінностей). На цьому ринку реалізується також робоча сила як
інвестиційний товар, тобто продається здатність до праці по найму.

Реальні активи можуть реалізовуватись на умовах “спот” (на протязі
декількох днів) або по ф’ючерсним контрактам, тобто поставки товарів
відбуваються після проходження певного періоду часу.

Ринок фінансових активів ділиться наступним чином:

— грошовий ринок (ринок цінних паперів, боргових свідоцтв зі строками
погашення менше одного року);

— ринок капіталів (довгострокових цінних паперів та корпоративних
акцій);

— кредитний ринок (боргових зобов’язань по довгостроковим кредитам).

Ринок капіталів в свою чергу розділяється на первинний (торгівля новими
цінними паперами) і вторинний (торгівля між інвесторами раніше
випущеними цінними паперами, що знаходяться в обігу.

Фондові біржі являються вторинними ринками капіталів, оскільки на них
котуються цінні папери, які вже знаходяться в обігу. Компанія, акціями
якої здійснюється торгівля на фондовій біржі, не приймає участі в
операціях на вторинному ринку і не отримує доходу від таких продаж.
Існують вторинні ринки для різних інших видів позик і фінансових
активів.

Важливою частиною ринку інвестицій є ринок інвестиційних об’єктів
(товарів). Виробництво та рух цих товарів на ринку забезпечується
елементами інвестиційної інфраструктури. У країнах з розвинутою ринковою
економікою мережа цих елементів надзвичайно широка. Основне завдання
інвестиційної інфраструктури — обслуговування інвестиційної сфери,
задоволення інвестиційного попиту.

Оскільки ринок інвестицій та інвестиційних товарів – це вільне від
державного управління підприємництво, засноване на різних, переважно
приватних, формах власності і вільному обміні товарами між виробниками
та споживачами у відповідності із цінами попиту і пропозиції, то і
кількість представників кожного елементу інвестиційної інфраструктури
повинна бути значима. В протилежному випадку монополізація функцій того
чи іншого елементу інвестиційної сфери призводить до зростання цін на
інвестиційний товар і породжує інфляційні процеси.

Особливим є підрядний ринок, так як він формується в рамках певного
регіону, оскільки ці об’єкти, як правило, прив’язані до місця їх
споживання. Цей ринок виконує свої функції добре лише тоді, коли на роль
підрядника претендує не одна фірма (монополіст), а обов’язково декілька
фірм. Чим більше в регіоні фірм, які спеціалізуються на виробництві того
чи іншого інвестиційного товару, тим вищий рівень конкуренції і нижча
ціна реалізації.

Поява в останній час різноманітних фінансових посередників визначає
існування інвестиційного комплексу, тобто системи підприємств та
організацій, які виконують у виробництві функцію створення необхідних
нерухомих основних фондів, достатніх для діяльності підприємств та
організацій всіх галузей народного господарства. У склад інвестиційного
комплексу входять:

Інвестори – вкладники капіталу.

2. Підрядні будівельні підприємства і фірми, незалежно від форм
власності, субпідрядні спеціалізовані організації та будівельні
кооперативи.

3. Проектні підприємства та архітектурні організації.

4. Промисловість будматеріалів, конструкцій та виробів.

5. Хімічна, металургійна, лісова, деревообробна промисловість в частині,
пов’язаній із поставкою предметів для інвестиційного комплексу.

6. Машинобудівельні підприємства, продукція яких призначена для
створення нерухомих основних фондів і для будівництва виробництва.

7. Агреговані виробничі управлінські структури.

8. Інвестиційні банки.

9. Ринкова інфраструктура інвестиційного комплексу.

10. Органи державного регулювання ринкових відносин в інвестиційному
комплексі.

Інвестиційний цикл – комплекс дій від моменту прийняття рішення про
інвестування до завершальної стадії інвестиційного проекту, наприклад,
науково-дослідницькі та конструкторські роботи, прийняття інвестиційних
рішень, планування та проектування, підготовка до будівництва,
будівництво, вихід на проектні показники і режим окупності вкладень.

Інвестиційний цикл складається з трьох основних періодів:

1)Передінвестиційна фаза.

2) Фаза інвестицій – здійснення затрат, вкладення коштів.

3) Експлуатаційна фаза – відшкодування витрачених коштів.

Інвестиційний процес визначається як ряд інвестиційних циклів, які
повторюються.

3. Інвестиційний клімат та фактори, що його утворюють.

Інвестиційний клімат формується під впливом політичних, правових,
економічних і соціальних чинників. Значимість кожного чинника в окремо
взятій країні різна, оскільки це залежить від рівня економічного
розвитку, історичних та національних тенденцій.

Для оцінки можна використати такі узагальнюючі синтетичні показники;

політична і фінансова стабільність;

рівень загальноекономічного розвитку країни;

рівень розвитку ринкової та інвестиційної інфраструктури;

місткість внутрішнього ринку;

вартість робочої сили;

купівельна спроможність населення;

рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків.

Коротка характеристика умов інвестування в Україні зводиться до такого;

1.Успадкувавши від адміністративної системи метод розподільчих
принципів, кошти “не продаються», як це відбувається при ринкових
відносинах, а далі продовжує розподілятися Національним банком через
комерційні банки шляхом надання кредитів, які, в свою чергу, різко
піднімають ставку процента, штучно стимулюючи інфляцію. Якщо
проаналізувати трьох річну практику надання кредитів, то можна
спостерігати таку тенденцію. Державні кошти через кредитування в
безготівковій формі надходять на рахунки приватних підприємств, які
потім потрапляють до приватних кишень у вигляді готівки. Комерційні
банки надавали кредити державним підприємствам під великі проценти, а
останні здійснювали відшкодування процентів за рахунок зростання
собівартості, а значить, через підвищення цін, які, в свою чергу,
відшкодовувалися з кишені громадян. Такий механізм спрацьовує і
сьогодні, тільки меншою мірою, оскільки все більше держава контролює рух
фінансових коштів через Національний банк та інші засоби.

2. Економічні процеси в Україні мають кримінальну направленість, а
тіньовий характер розподільчих і перерозподільчих відносин підриває всю
систему зацікавленості, надійності і перспективності розвитку
інвестиційної діяльності.

3. Закони про інвестиційну діяльність ні формально, ні змістовно не
відповідають вимогам і потребам потенційних інвесторів в ринковій
економіці. Надто велика лібералізація економіки в умовах недостатнього
розвитку державного регулювання, низької виконавчої дисципліни і
відповідальності призвела до появи анархії і невизначеності в економіці.

4. Низький рівень державного управління призводить до надмірного
втручання в процес інвестування державних службовців з метою задоволення
власних потреб.

5. Тіньовий експорт капіталу, який зменшує вітчизняні інвестиційні
можливості. Основу цього явища складає недовіра власників капіталів до
економічного режиму, бажання приховати капітали від непомірного
оподаткування та посягань кримінальних структур.

6. Акумулювання вітчизняного капіталу за кордоном створює головну
проблему – повернення їх у вигляді інвестицій на Україну. Це явище має
суперечливу властивість. З одного боку, власники капіталу зацікавлені в
поверненні коштів, оскільки норма прибутку в Україні з урахуванням
можливостей офіційної і тіньової економіки значно перевищує норму
прибутку від використання коштів за кордоном. З другого боку, тіньовий
характер капіталу стримує його повернення внаслідок високого ступеня
ризику, що пов’язане з необхідністю обгрунтування характеру походження
коштів, які використовуються для особистих цілей, закупівлю
високовартістної техніки, автомобілів, нерухомості тощо .

7. В Україні відсутня програма державного стимулювання іноземного
інвестора через механізм участі в приватизації. Механізм приватизації в
Україні націлений лише на приватизацію, як на процес зміни власника,
тоді як питання інвестицій залишаються поза увагою цього процесу.

Рекомендована література / 7,29,40,43,48,71/

Питання для перевірки засвоєних знань:

Дайте визначення та розкрийте сутність інвестицій.

Від яких факторів залежить обсяг інвестицій?

За якими ознаками класифікуються інвестиції?

Назвіть загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної
діяльності в Україні.

Які складові частини входять до інвестиційного ринку?

Розкрийте зміст поняття “інвестиційний цикл” та дайте характеристику
його трьох основних періодів.

Назвіть склад інвестиційного комплексу.

Дайте характеристику тендерних торгів.

Охарактеризуйте систему відносних показників інвестиційної
привабливості.

Нематеріальні активи

Інтелектуальні

Інновації

Матеріальні активи

ФІНАНСОВІ

Цінні папери

Вклади, депозити

РЕАЛЬНІ

ІНВЕСТИЦІЇ

Похожие записи