Реферат на тему

Антимонопольне законодавство.

“Концепція переходу Української РСР до ринкової економіки” ставила
завдання за допомогою антимонопольної політики зруйнувати державні та
господарські монопольні структури та сформувати нові, які забезпечать
розвиток конкуренції товаровиробників, продажу товарів та надання
послуг.

Першим антимонопольним законом був закон Шермана (США, 1861 р.) –
“Закон, направлений на захист торгівлі і промисловості від незаконних
обмежень і монополій”. В 1914 р. він був доповнений Законом про
федеральну торгову комісію США та “Законом Клейтона”.

Від цих законів бере початок розвиток антимонопольного законодавства на
Заході, яке діє сьогодні в усіх країнах з ринковою економікою. В
багатьох країнах створені спеціальні урядові або парламентські органи по
контролю за діями монополій і захисту конкуренції.

Доктрина “раціональності”. Дії виробників, які можуть вести до обмеження
конкуренції, розглядаються з точки зору їх впливу на прогрес в цілому.
Так, Конгрес США в 1984 р., враховуючи зрослу іноземну конкуренцію,
прийняв закон про співробітництво в національних наукових дослідженнях.
Мета його – усунути перешкоди в цій галузі, які виникають з дією
антимонопольного законодавства. Згідно закону, сумісні науково-виробничі
венчури не підлягають переслідуванню за антимонопольним законом.

Патент надає його власнику монопольні права на використання його
винаходу. Таке право – важливий матеріальний стимул для винахідника.
Антимонопольне законодавство в цьому випадку виходить з доктрини
“раціональності”: визнаючи права на патент, воно виступає проти
“зло-вживання” ним, тобто проти дій, які надто сильно обмежують
конкуренцію. Суд в цьому випадку може вимагати примусового продажу
ліцензії на використання патенту за помірною ціною або безкоштовно.

Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності” прийнятий 18.02.1992 р.

В подальшому ряд положень цього закону були конкретизовані у Законах
України “Про Антимонопольний комітет України ” (26.11.1993 р.), про
захист від недобросовісної конкуренції (7.06.1996 р.), частково в Законі
“Про рекламу” (3.07.1996 р.).

Закон забороняє зловживання монопольним становищем на ринку,
недобросовісну конкуренцію, неправомірні угоди між підприємцями,
дискримінацію підприємців органами влади і управління, визначає
організацію державного контролю за дотриманням антимонопольного
законодавства, повноваження Антимонопольного комітету України.

Монопольне становище – домінуюче становище підприємця, яке дає йому
можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати
конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище
підприємця, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 %.
Рішенням Антимонопольного комітету України може визнаватися монопольним
становище підприємця, частка якого на ринку певного товару менша 35 %.

Монопольне становище підприємців на ринку для всіх товарів виробничого
призначення (продукції виробничо-технічного призначення), а також в
обігу капіталів (фінансів, цінних паперів тощо) визначається в межах
території України.

Монопольне становище підприємців на ринку для всіх видів товарів
народного споживання, а також для всіх видів робіт і послуг визначається
Антимонопольним комітетом України та його територіальними управліннями в
межах адміністративної області або автономії (район, населений пункт).

Зловживаннями монопольним становищем на ринку вважаються: 1. нав’
язування таких умов договору, які ставлять контрагентів в невигідне
становище, або додаткових умов, що не відносяться до предмета договору,
в тому числі нав ’ язування товару, непотрібного контрагенту; 2.
обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту
товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи
встановлення монопольних цін; 3. часткова або повна відмова від
реалізації чи закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел
постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку
чи встановлення монопольних цін; 4. встановлення дискримінаційних цін
(тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих
споживачів; 5. інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок
(виходу з ринку) інших підприємців.

Неправомірними угодами між підприємцями визнаються угоди (погоджені дії
) , спрямовані на: 1.встановлення (підтримання) монопольних цін
(тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок; 2 .розподіл ринків за
територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи
закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками з метою їх
монополізації; 3.усунення з ринку або обмеження доступу на нього
продавців, покупців, інших підприємців.

Дискримінацією підприємців органами влади і управління визнається:

1.     заборона створення нових підприємств чи інших організаційних
форм підприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення
обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво певних
видів товарів з метою обмеження конкуренції;

2.     примушування підприємців до пріоритетного укладання договорів,
першочергової поставки товарів певному колу споживачів;

3.     прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що приз-
водить до монопольного становища на ринку;

4.     встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону
рес-публіки в інший;

5.     надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які
ставлять їх у привілейоване становище щодо інших підприємців, що
призводить до монополізації ринку певного товару;

6.     обмеження прав підприємців щодо придбання та реалізації
товарів;

7.     встановлення заборон чи обмежень відносно окремих підприємців
чи груп підприємців.

Дискримінацією підприємців визнається також укладення між органами влади
і управління угод, створення структур державного управління або
наділення існуючих міністерств, державних комітетів інших структур
державного управління повноваженнями для провадження дій, передбачених
вище перерахованим.

Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції” (7.06.1996
р.) відносить до недобросовісної конкуренції:

Неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб ’ єкта
(підприємця): чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки, товару
іншого виробника, копіювання зовнішнього вигляду виробу, порівняльна
реклама.

Порівняльною вважають рекламу, що містить порівняння з товарами,
послугами чи діяльністю іншого господарюючого суб ’ єкта. Не визнається
неправомірним порівняння в рекламі, якщо наведені відомості про товари,
роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними, об ’
єктивними, корисними для інформування споживачів.

Створення перешкод господарюючим суб ’ єктам у процесі конкуренції та
досягнення неправомірних переваг у конкуренції: дискредитація
господарюючого суб ’ єкта, купівля-продаж товарів, виконання робіт,
надання послуг із примусовим асортиментом; схилення до: бойкоту
господарюючого суб ’ єкта, постачальника – до дискримінації покупця,
підприємця – до розірвання договору з конкурентом, а також підкуп
працівника постачальника чи працівника покупця; досягнення неправомірних
переваг у конкуренції, тобто отримання переваг шляхом порушення чинного
законодавства, яке підтверджене рішенням державного органу, наділеного
відповідною компетенцією.

Неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної
таємниці. Комерційна таємниця підприємства – це відомості, пов ’ язані з
виробництвом, технологією, управлінням фінансами та іншою діяльністю
підприємства, які не є державною таємницею, розголошення яких може
нанести шкоду його інтересам. Склад і обсяг відомостей, що належать до
комерційної таємниці, порядок їх захисту визначається керівником
підприємства. Відомості, які не можуть складати державну таємницю,
визначаються Кабміном України.

Відповідальність за недобросовісну конкуренцію:

—          Антимонопольний комітет за недобросовісну конкуренцію може
накласти штраф в розмірі 3 % від виручки господарюючого суб ’ єкта або 5
тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; (2 тис. мінімумів для
тих, хто не є господарюючими особами);

—          збитки, нанесені недобросовісною конкуренцією, підлягають
відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб в порядку, який
визначений цивільним законодавством України;

—          товари з неправомірно використаними позначеннями або копії
виробів інших виробників можуть бути за позовом заінтересованих осіб
рішенням Антимонопольного комітету України вилучені як у виробника, так
і у продавця;

—          Антимонопольний комітет має право прийняти рішення про
офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих,
неточних або неповних відомостей у строк і спосіб, визначений
законодавством або цим рішенням.

Закон України “Про рекламу” забороняє недобросовісну рекламу.
Недобросовісною рекламою вважається реклама, яка внаслідок неточності,
недостовірності, двозначності, перебільшення, умовчання, порушення вимог
щодо часу, місця і способу розповсюдження та інших вимог, передбачених
законодавством України, вводить або може ввести в оману споживачів
реклами, завдати шкоди особам та державі.

У рекламі забороняється: 1.поширювати інформацію щодо продукції,
виробництво або реалізацію якої заборонено законодавством України;
2.вміщувати твердження, які є дискримінаційними за ознаками походження,
соціального і майнового стану, расової та національної належності,
статі, освіти, ставлення до релігії, за мовними ознаками, за родом і
характером знань, місцем проживання, за інших обставин або такі, що
дискредитують продукцію інших осіб; 3.подавати відомості або закликати
до дій, які можуть спричинити порушення законодавства, завдають чи
можуть завдати шкоди здоров ’ ю або життю людей та навколишньому
середовищу, а також спонукають до нехтування засобами безпеки;
4.наводити твердження, що дискримінують осіб, які не користуються
продукцією, що рекламується; 5 .використовувати або імітувати зображення
Державного Герба України, Державного Прапора України та звучання
Державного Гімну України, зображення державних символів інших держав та
міжнародних організацій, а також офіційні назви державних органів
України, крім випадків, передбачених законодавством; 6.рекламувати
продукцію, яка підлягає обов ’ язковій сертифікації або виробництво чи
реалізація якої вимагає спеціального дозволу (ліцензії ), у разі
відсутності відповідного сертифіката, ліцензії; 7.вміщувати зображення
фізичної особи або використовувати її ім ’ я без згоди останнього;
8.імітувати (копіювати або наслідувати) загальне вирішення, текст,
зображення, музичні та звукові ефекти, що застосовуються в рекламі іншої
продукції, якщо інше не передбачено законодавством України про авторське
право та суміжні права.

Рекламодавець зобов ’ язаний на вимогу виробника або розповсюджувача
реклами надати документальні підтвердження достовірності інформації,
необхідної для виробництва та розповсюдження реклами.

 

Похожие записи

ТЕМА : Антимонопольне законодавство

Характеристика підприємницької монополії.

Антимонопольне законодавство.

Ефективність антимонопольного законодавства.

Ознаки природної монополії.

1. Підприємницька монополія – існує, коли одна чи декілька фірм
контрольють основну частку виробництва важливої галузі (це може бути як
монопольне утворення, так і олігополістичне).

Недоліки підприємницької монополії:

неефективність розподілу ресурсів – монополісти та представники
олігополій вважають можливим та вигідним обмежувати випуск продукції та
назначати більш високі ціни в порівнянні із тими, які б існували б в
галузі із конкуренцією.

непрогресивність – критики вважають, що підприємницька монополія не
тільки не являється необхідним фактором економії, обумовленої масштабами
виробництва, але і не сприяє НТП.

нерівність доходів – монополія також критикується як фактор, який сприяє
нерівності доходів, через те, що через бар’єри для входження в галузь
дозволяють монополісту назначати ціну, яка перевищує СВт і забезпечує
відповідні економічні прибутки. Ці прибутки привласнюються акціонерами
чи володільцями підприємств.

політичні небезпеки – гігантська компанія має високий ступінь впливу на
уряд держави, і це відображається на законодавству та урядовій політиці,
які не сприяють інтересам суспільства, а скоріше інтересам цього
гіганта.

Переваги підприємницької монополії:

продукція кращої якості – вважається, що монополістична влада була
досягнута за рахунок кращої якості продукції, ніж у конкурентів.

недооцінка конкуренції – хоча фірм, які виробляють даний продукт може
бути декілька, ці фірми можуть зіткнутися з сильною міжгалузевою
конкуренцією. Також, слід до уваги приймати іноземну конкуренцію – тобто
фірми-виробники вітчизняної продукції орієнтуються на ціни
фірм-аналогів-іноземців. Великі прибутки монополіста сприяють до того,
що інші фірми прагнуть ввійти в галузь, і це також породжує конкуренцію.

ефект масштабу – тільки крупі фірми можуть досягти низьких витрат на
одиницю продукції і тому продавати її споживачам по порівняно нижчим
цінам.

НТП – крупні фірми мають і фінансові ресурси, і стимули для проведення
НТП – згідно із дослідженнями Шумпетера-Геллбрейта.

2. Світова історія впровадження антимонопольного законодавства сягає
кінця ХІХ століття, коли в 1890 р. був прийнятий закон Шермана. Даний
закон характеризував любе об’єднання типу трест, чи іншого об’єднання на
основі таємної угоди, вважалося незаконним. А люба особа, яка буде
сприяти даному утворенню – буде нести кримінальну відповідальність.
Пізніше дане законодавство поповнилося іншими законодавчими актами,
зокрема законом Клейтона 1914 р., який посилював і доповнював закон
Шермана, а саме: за законом була оголошена цінова дискримінація;
заборона виключних чи “примусових” узгоджень у відповідності з якими
виробники продавали б деякі товари покупцю тільки при умові, що останній
придбає інші товари у того ж самого продавця, а не у його конкурентів;
забороняє формування взаємопов’язаних директоратів – коли керівник
однієї фірми є також членом правління конкуруючої фірми.

На сьогодні атнимонопольні закони діють майже у всіх розвинених країнах.
Так, в Україні основним антимонопольним законом є Закон “Про обмеження
монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій
діяльності” від 15.03.1992 року.

Одне з основних питань, що виникає при застосуванні антимонопольного
законодавства – як ідентифікувати галузі, котрі є об’єктом цього
законодавства – за структурою галузі чи за поведінкою фірм галузі?

“Структуристи” вважають, що галузь, яка має монополістичну структуру, і
поводить себе як монополіст.

Оцінюючи поведінку фірм на ринку, слід брати до уваги такі аспекти
їхньої діяльності:

чи можуть фірми блокувати входження конкурентів на ринок;

чи зустрічають вони конкуренцію з боку імпорту (а існуюча в світі
тенденція зростання транснаціональної конкуренції веде до зменшення
ризику витрат для споживачів від порушень національними монополістами
антимонопольного законодавства);

чи є конкуренція за цінами, чи існує змова щодо цін;

чи існує конкуренція між фірмами у сфері інноваційної діяльності та
інших нецінових сферах.

Також, важливим є питання щодо визначення частки ринку
фірми-монополіста.

3. Ефективність антимонопольного законодавства визначається можливостями
його застосування по відношенню до існуючих ринкових структур (1),
злиття (2) і до фіксованих цін (3).

Перша із зазначених проблем розв’язується шляхом визначення відповідного
ринку та ринкової концентрації. Сама по собі наявність монопольної влади
не є приводом для застосування антимонопольного законодавства, воно
застосовується лише при наявності дій, які обмежують свободу
конкуренції, — це відомий у юридичній практиці принцип причини;
конкретні підходи до визначення тих або інших дій антиконкурентними
можуть визначатися в окремих країнах по-різному.

Як правило, достатньою умовою для підтримки конкуренції є наявність
конкурсного (або змагального) ринку – такого ринку, на якому відсутні
вхідні бар’єри, а вихід майже безкоштовний. На конкурсному ринку може
діяти навіть одна фірма деякий час – чистий монополіст.

Щодо злиття, то розрізняють:

Горизонтальне злиття – це злиття фірм, які конкурують на одному й тому ж
ринку.

Вертикальне злиття – це злиття фірм, які пов’язані стосунками
“постачальник-покупець”.

Конгломератні злиття – це злиття фірм, які діють на різних ринках, що не
перетинаються (тобто продукція на цих ринках не є замінниками).

Найчастіше обмежується горизонтальне злиття.

Фіксація цін – це спроба декількох фірм об’єднатися з метою встановлення
певної ціни на товар або послугу. Як правило, фіксується та ціна, яка є
завищеною, тобто монопольною, або така, що обмежує появу нових
конкурентів (ціна, яка обмежує появу нових конкурентів (або виштовхує з
галузі старі) також називається грабіжницькою ціною).

Дані принципи є загальними. Конкретна практика визнання дій
антиконкурентними та застосування атнимонопольного законодавства має
суттєві відмінності щодо різних монополістичних утворень.

Обговорюючи атнимонопольні закони та практику їх застосування не слід
вважати, що урядова політика є послідовно про-конкурентною. Важливо
відмітити, що 1) існують виключення із антимонопольного законодавства і
2) ряд мір державної політики послаблювати конкуренцію. Так, можуть
створюватися легальні картелі — коли адміністративним рішенням
розподіляється ринок і обмежується конкуренція; можуть прийматися закони
на зразок патентних, які з певних міркувань обмежують конкуренцію.

Можна зробити висновок, що антимонопольна політика є предметом дискусій
у багатьох країнах, а відповідна економічна теорія ще не набула
завершального вигляду.

4. Природна монополія – існує, коли ефект масштабу такий великий, що
одна фірма може постачати весь ринок, маючи більш низькі витрати на
одиницю продукції, ніж при конкуренції (газопостачання,
електропостачання, водопостачання, зв’язок та т.п.).

При природній монополії характерними є дві альтернативи – державна
власність та державне регулювання. Існують три недоліки щодо державного
регулювання:

Витрати та ефективність – існує ряд проблем, які пов’язані із
стримування зростання витрат та ефективністю використання ресурсів.

Недоліки комісій – комісії часто “захоплені” чи контролюються галузями,
які повинні регулювати (члени комісії можуть бути працівниками цієї
галузі чи дещо залежними від певної галузі).

Регулювання конкурентних галузей – держава інколи сама створює
монополії, встановлюючи більш високі ціни на послуги чи продукцію
(авіаперевезення та вантажні перевезення) в галузях із малими масштабами
та відносно невеликими бар’єрами для вступу.

Похожие записи