КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

Значення бактерій у природі та господарській діяльності людини. Основні
родини класу однодольних. Морфологічна будова квітки. Гриби-паразити
сільськогосподарських культур

ПЛАН

1.Значення бактерій у природі та господарській діяльності людини

2.Основні родини класу однодольних.

3.Морфологічна будова квітки.

4.Гриби-паразити сільськогосподарських культур

1.Значення бактерій у природі

та господарській діяльності людини

Важлива роль багатьох видів бактерій зумовлена їх участю у процесах
гниття та різних типів бродіння, тобто у виконанні санітарної ролі на
Землі. Бактерії також мають велике значення у колообігу вуглецю, кисню,
водню, азоту, фосфору, сірки, кальцію та інших елементів. Багато
видів.бактерій сприяють активній фіксації атмосферного азоту і
переводять його в органічну форму, що підвищує родючість грунтів.
Особливо велике значення мають бактерії, що розкладають целюлозу й
пектинові речовини, які є основним джерелом вуглецю для життєдіяльності
мікроорганізмів грунту.

Сульфатредукуючі бактерії беруть участь в утворенні нафти і сірководню в
лікувальних грязях, грунтах і морях. Так, насичений сірководнем шар води
в Чорному морі є результатом життєдіяльності сульфатредукуючих бактерій.
Діяльність цих бактерій у грунтах призводить до утворення соди і
содового засолювання грунтів. Сульфатредукуючі бактерії переводять
поживні речовини в грунтах рисових плантацій у форму, доступну для
коренів цієї культури. Ці бактерії можуть спричинювати корозію металевих
підземних і підводних споруд.

Завдяки життєдіяльності бактерій грунт звільняється від багатьох
шкідливих продуктів і насичується цінними поживними речовинами.
Бактерійні препарати успішно використовують для боротьби з багатьма
видами комахшкідників (кукурудзяним метеликом та ін.).

Багато видів бактерій використовують у різних галузях промисловості для
добування ацетону, етилового й бутилового спиртів, оцтової кислоти,
ферментів, гормонів, вітамінів, антибіотиків, білкововітамінних
препаратів тощо.

Завдяки успіхам генної інженерії нині з’явилась можливість широко
використовувати кишкову паличку для вироблення інсуліну, інтерферону, а
водневі бактерії — для одержання кормового й харчового білків. Без
бактерій неможливі процеси дублення шкіри, сушіння листків тютюну,
виготовлення шовку, каучуку, оброблення какао, кави, мочіння конопель,
льону та інших лубоволокнистих рослин, квашення капусти, очищення води,
вилужування металів тощо.

2.Основні родини класу однодольних

Відділ квіткових поділяють на два класи: дводольні, чисельністю 180 тис.
видів, що об’єднані в 10 тис. родів і 325 родин, і однодольні — 60 тис.
видів, 3 тис. родів, 65 родин.

До основних родин класу однодольних відносять: родини конвалієві,
лукові, пальмові, злакові.

Даний клас однодальних розвивався у крейдовому періоді мезозойської ери.
Сучасні систематики вважають, що однодольні виникли від дводольних,
відділившись на ранніх етапах еволюції як самостійна гілка. Потім обидва
класи розвивались паралельно і незалежно один від одного.

Основні характерні ознаки класу однодольних наведені в табл. 1, з якої
видно, що між ними є чіткі відмінності. Проте можливі винятки, тому для
розпізнавання класів потрібен комплекс ознак.

Класи дводольних і однодольних поділяють на порядки, а їх, у свою чергу,
на родини. Більшість представників, що мають велике практичне значення,
належать до родин хрестоцвітих (капустяних), розоцвітих (розових),
бобових, пасльонових, складноцвітих (айстрових) з класу дводольних;
злакових і лілійних з класу однодольних.

Таблиця 1. Характерні ознаки класів однодольних і дводольних

Орган, процес Дводольні Однодольні

Насіння Зародок з двома сім’ядолями Зародок з однією сім’ядолею

Коренева система Стрижнева Мичкувата

Стебло Дерев’янисте, трав’янисте, провідні пучки з камбієм, розміщені
правильним колом у стеблі Трав’янисте (рідко дерев’янисте), провідні
пучки без камбію, розкидані по стеблу

Листок Простий або складний, цілокраій або надрізаний Простий, цілокраій

Жилкування Сітчасте Паралельне або дугове

Квітка Чотири, п’ятичленна Тричленна

Запилення Комахами (здебільшого) Вітром (здебільшого)

3.Морфологічна будова квітки

Квітка (мал. 1) — це вкорочений, видозмінений і обмежений у рості пагін,
що несе оцвітину, тичинки, маточку (чи маточки). Будова квіток у всіх
квіткових рослин подібна, а форма — різноманітна. У цьому виявляється
ідіоадаптація — пристосування до різних способів запилення.

Квіткою закінчується головне стебло або бічні. Безлисту частину стебла
під квіткою називають квітконіжкою.

Схему розміщення окремих частин квітки часто подають у вигляді діаграми
— напівсхематичної проекції на горизонтальну площину контурів
найголовніших складових квітки (наприклад, проекція тичинки іде по
пиляку, маточки — по зав’язі тощо; див. мал. 1, в).

Ботаніки часто користуються скороченим записом морфологічної будови
квітки — формулою. Для написання і правильного читання формули квітки
того чи іншого виду рослин треба користуватись загальноприйнятими
умовними позначеннями частин квітки. Так, оцвітину позначають літерою О,
чашолистки — Ч, пелюстки — П, тичинки — Т, маточку — М. Кількість частин
квітки позначають відповідними числами. Якщо частин квітки більш як 12,
пишуть знак нескінченності °°. Щоб показати, що частини квітки зрослися,
число цих частин беруть у дужки; верхню зав’язь показують рискою і над
нею записують число маточок; нижню — також рискою, записуючи число
маточок під рискою.

Мал. 1. Схема будови квітки (а), поздовжній розріз зав’язі (б) та
діаграма квітки (е):

1 — приймочка; 2 — стовпчик; З — маточка; 4 — зав’язь; 5 — квітколоже; 6
— квітконіжка; 7 — чашолисток; 8 — пелюстка; (7, 8 — оцвітина); 9 —
пиляк; 10 — тичинкова нитка; 11 — тичинка; 12 — пилкова трубка; ІЗ —
халаза; 14 — зародковий мішок; 15 — порожнина зав’язі (гніздо); 16 —
стінка зав’язі; 17 — сім’яніжка; 18 — нектарник; 19 — мікропіле
(пилковхід); 20 — інтегументи; 21 — яйцеклітині; 22 — вторинне ядро; 23
— нуцелус; 24 — насіннєвий зачаток; 25 — стебло; 26 — приквітки; 27 —
покривний листок

У сидячих квіток квітконіжки немає або вона дуже вкорочена. Квітконіжка
переходить в укорочену вісь квітки, її стеблову частину — квітколоже.
Форма квітколожа може бути видовженою, опуклою, плоскою, ввігнутою. На
квітколожі розміщені усі частини квітки: чашолистки і пелюстки, тичинки
і маточка (маточки).

Чашолистки і пелюстки становлять частину квітки, яку називають
оцвітиною.

Сукупність пелюсток квітки називають віночком. Розміри, будова,
забарвлення віночка різноманітні, що пов’язано з біологією запилення. У
вітрозапильних рослин віночок відсутній або недорозвинений. Пелюстки
віночка можуть бути вільні (жовтець, яблуня), тоді віночок називають
роздільнопелюстковим, або зрослі (дзвоники, тютюн), тоді віночок
називають зрослопелюстковим. У процесі еволюції такий віночок виник з
вільнопелюсткового.

За наявності у квітки чашечки й віночка оцвітину називають подвійною
(жовтець, яблуня, шипшина). У деяких рослин оцвітина складається з
однакових елементів, тоді її називають простою. Просту оцвітину, що має
зелене забарвлення (кропива, коноплі), називають чашечкоподібною, &
оцвітину, забарвлену в інші кольори (проліски, лілії, конвалії), —
віночкоподібною. Квітки без оцвітини називають голими (у осоки, верби).

Усередині оцвітини ближче до пелюсток розміщені тичинки. Кількість їх
різна: від однієї до десяти і більше. В процесі еволюції тичинка
диференціювалась на тичинкову нитку і пиляк.

Маточка розміщена всередині квітки. У квітці може бути одна, кілька або
багато маточок. Кожна маточка утворена одним чи багатьма зрослими
плодолистиками. Маточка складається з трьох частин: зав’язі, стовпчика і
приймочки. Зав’язь — це нижня, розширена частина маточки, в якій є
насіннєвий зачаток, їх може бути кілька у зав’язі. Усередині
насіннєвого зачатка формується зародковий мішок, який у покритонасінних
являє собою жіночий гаметофіт.

4.Гриби-паразити сільськогосподарських культур

Гриби-паразити (мал. 1, в, г, д). На рослинах паразитує понад 10 тис.
видів грибів, на тваринах і людині — близько 1 тис. видів.

Псування багатьох видів сільськогосподарських продуктів і втрати урожаю
від грибів-паразитів настільки великі, що боротьбу з ними ведуть
спеціальні державні установи та міжнародні організації.

З грибів, що паразитують на рослинах, найпоширеніші сажкові, іржасті
гриби, ріжки та ін. Вони вражають сходи городніх, злакових культур,
лісових порід та інших рослин.

викликають спори, при цьому міцелій не розростається по всій рослині, а
локалізується в місці зараження, де й спричинює утворення пухлин,
наростів (пухирчаста сажка кукурудзи).

Мал. 1. Гриби:

а — мукор; б — пеніцил (а, б — збільшено); в — сажка; г — ріжки
(праворуч — пророслий склероцій); д — трутовик; е — шапковий гриб
(1 — шапка; 2 — пеньок; 3 — міцелій)

Іржасті гриби, яких налічують близько 7000 видів, паразитують не лише на
покритонасінних, а й на вищих спорових рослинах, зумовлюючи хворобу
іржу. На уражених грибом листках і стеблах з’являються бурі плями,
звідки і назва хвороби. Найпоширенішою є лінійна іржа, що паразитує на
різних злакових. Уражаючи асиміляційну поверхню хлібних злаків, іржа
призводить до значних втрат урожаю.

Ріжки (див. мал. 1, г) — це паразитичний гриб, що розвивається на житі,
часом на пшениці та інших злаках. Під час цвітіння жита спори гриба
заносяться вітром на зав’язь квітки, де вони проростають у міцелій. На
міцели утворюється значна кількість конідієносців. Конідії, що
утворюються при цьому, містяться в солодкій, трохи липкій речовині —
медяній росі. Спиваючи медяну росу, комахи переносять конідії на квітки
здорових рослин. Пізніше на цих рослинах замість насіння з ураженої
зав’язі розростається склероцій (ріжок), що складається з міцно
сплетених гіфів гриба.

Склероцій перезимовує в грунті або з урожаєм зерна. Навесні склероції
проростають і на кожному утворюється 15—20 виростів з булавоподібними
сумками, в яких дозрівають спори. Спори дозрівають одночасно з цвітінням
злакових. Переносяться спори рухом повітря.

У склероціях ріжка є отруйні речовини (алкалоїди). Потрапляючи в
організм людини або тварин, ріжки спричинюють тяжке захворювання —
ерготизм. Це захворювання може виявлятися в конвульсивній формі (в
народі його називають «злі корчі», оскільки воно супроводжується
судомами окремих груп скелетних м’язів) і гангренозній («антонів
вогонь», омертвіння виступаючих частин тіла). Хвороба може закінчуватися
смертю. Проте з ріжків виготовляють ліки, які використовують у
гінекологічній і акушерській практиці. Щоб дістати ріжки, спеціально
висівають жито і заражають його цим грибом.

Значної шкоди завдає представник роду фітофторових картопляний гриб, що
вражає бульби та бадилля картоплі. На листках утворюються бурі плями,
зменшується фотосинтез, а отже, і врожай. Пошкоджені бульби втрачають
свої товарні якості, погано зберігаються.

Представники роду фітофтора живуть майже в усіх кліматичних зонах земної
кулі, але найбільше видів паразитує в тропіках і субтропіках. Із 70
видів цього роду в Україні зустрічається близько 20. Гриби вражають
картоплю, томати, пальми, какао, цитрусові та інші рослини. Періодично
картопляна хвороба спалахує в різних країнах світу, в тому числі і в
Україні.

Великої шкоди садам, паркам і лісовому господарству завдають
гриби-трутовики (див. мал. 1, д). Міцелій трутовиків розвивається
всередині дерев, руйнуючи деревину. Зараження здорових дерев
відбувається проникненням спор цих грибів через рани на корі або через
кореневі волоски. Потрапивши в рану дерева, спори проростають, утворюючи
грибницю. Поширюючись по деревині, грибниця робить її трухлявою. Через
кілька років після ураження грибницею трутовика на корі дерев
утворюються шкірясті, дерев’янисті або м’ясисті плодові тіла цих грибів.
Частіше вони бувають дуже твердими, мають копитоподібну форму і
розміщуються на стовбурах одне за одним. З нижнього боку плодових тіл
утворюються трубочки, в яких дозріває велика кількість спор. Плодові
тіла у більшості трутовиків багаторічні і щороку збільшуються.

Усі хвороби рослин, що спричинюються паразитичними грибами, дуже швидко
поширюються в природі у зв’язку з інтенсивним розмноженням грибів. Деякі
паразитичні гриби є збудниками небезпечних хвороб людини і тварин. Гриб
ахорюн, оселяючись на волосистій частині голови, спричинює хворобу
паршу. Гриб трихофітон, який уражує волосся, нігті й шкіру, є збудником
стригучого лишаю. Дріжджовий гриб сидіум спричинює захворювання слизової
оболонки порожнини рота — пліснявку, яка спостерігається переважно у
немовлят. Гриби з групи так званих променистих грибів, або
актиноміцетів, є причиною низки захворювань, відомих під назвою
актиномікозів, що виявляються у вигляді поверхневих нагноєнь або уражень
внутрішніх органів.

Сучасна комплексна система заходів захисту полів, садів, лісів і парків
від паразитичних грибів охоплює агротехнічні, біологічні, хімічні методи
боротьби, а також карантинні заходи, що не допускають завезення
збудників хвороб та шкідників з інших країн, виведення рослин, стійких
проти хвороб і збудників (селекція), тощо.

З метою біологічного захисту рослин від збудників хвороб і шкідників
використовують їхніх природних ворогів: антагоністів, паразитів, хижаків
тощо. Останнім часом широко використовують також антибіотики,
гормональні препарати й ферменти (хімічні речовини, що виробляються
спеціальними клітинами або ендокринними залозами тварин). У зв’язку з
цим нині під біологічним методом боротьби розуміють не лише використання
живих організмів, а й продуктів їхньої життєдіяльності.

Використана література:

Біологія. Енциклопедія. – М., 1999.

Біологія: Навч. посіб. / А. О. Слюсарєв, О. В. Самсонов, В.М.Мухін та
ін.; За ред. та пер. з рос. В. О. Мотузного. — 3тє вид., випр. і допов.
— К.: Вища шк., 2002. — 622 с.: іл.

Словник-довідник з біології. – К., 2000.

PAGE

PAGE 10

Похожие записи