БОТАНІКА
Загальна характеристика мохоподібних.
Характеристика зелених мохів. Зозулин льон. Його морфологія та цикл
розвитку. Торфяний мох, його будова та значення в народному господарстві
Загальна характеристика. В життєвому циклі мохів, як і інших рослин, є
чергування двох фаз — спорофіта й гаметофіта. Проте домінує гаметофіт,
тоді як у всіх
інших вищих рослин домінує спорофіт. Саме тому мохи розглядають як
самостійну бічну гілку в еволюції рослин.
Гаметофіт являє собою листкоподібний талом або рослину у вигляді пагона,
що розчленований на стебло й листки. Коренів немає, їх функцію виконують
ризоїди — вирости поверхневих клітин тіла. Статеві органи (антеридії і
архегонії) багатоклітинні. Спорофіт (спорогон) відіграє підпорядковану
роль. Морфологічно він складається із стопи, циліндричної ніжки, на
верхівці якої розміщується куляста, еліптична або циліндрична коробочка.
В ній утворюється спорангій зі спорами. Спорогон тісно пов’язаний з
гаметофітом, оскільки отримує від нього воду і поживні речовини, тобто
паразитує на гаметофіті. Мохоподібні не бувають великих розмірів, їхня
величина коливається від 5 до 15 см. Максимальний розмір тіла
(гаметофіта і спорофіта) — 60 см.
Мохоподібні за своєю організацією і екологією ще близькі до водоростей.
Як і водорості, вони не мають судин і коренів. Деякі примітивні
представники мають вегетативне тіло у вигляді дихотомічне розгалуженого
талому, подібного до талому водоростей. Запліднення пов’язане з водою.
Серед мохоподібних немає здерев’янілих форм.
Мохоподібні поширені на всіх континентах світу, але нерівномірно. У
тропічних країнах — переважно в горах. Незначна кількість видів росте в
посушливих місцях, наприклад у степах. Деякі види ведуть епіфітний
спосіб життя на корі дерев або у воді. Основна ж маса видів зосереджена
у вологих місцях північної півкулі, в районах з помірним і холодним
кліматом. У складі рослинного покриву, особливо тундр, боліт, лісів, їм
належить помітна роль. До мохоподібних належить близько 25 тис. видів.
Зелені мохи. Це мешканці переважно сирих територій; особливо багато їх у
тінистих хвойних лісах, лісотундрі й тундрі. Вони не лише утворюють
суцільні килими на грунті, а й вкривають каміння, стовбури дерев.
Трапляються також у степах на сухих місцях, багато з них здатні
витримувати тривале висихання.
Мал. 1. Розвиток мохів:
1 — рослина із спорами; 2 — спора; 3—6 — розвиток спори; 7, 8 —
утворення жіночого І чоловічого гаметофітів; 9 — чоловічий І жіночий
гаметофіти; 10 — антеридій; 11 — сперматозоїд; 12 — архегоній з
яйцеклітиною; 13, 14 — розвиток спорофіта із загостреною верхівкою. На
верхній поверхні листка є фотосинтезуючі пластинчасті вирости, між якими
затримується вода.
Будова і розмноження зозулиного льону (мал. 1). Зозулин льон — один із
найпоширеніших представників зелених мохів, у лісах утворює густі
зарості. Стебло гаметофіта заввишки від 15—20 до 40 см, пряме,
нерозгалужене, густо вкрите сидячими, лінійноланцетними листками.
Зозулин льон — багаторічна дводомна рослина. Антеридії і архегонії
розвиваються на верхівках стебел. Запліднення відбувається під час дощу
або в росі рано навесні. Після запліднення з яйцеклітини розвивається
спорофіт, який є ніби продовженням жіночого екземпляра гаметофіта. Із
зиготи виростає спорогоній, що складається із стопи, довгої тонкої ніжки
і коробочки, яка своєю формою схожа на зозулю (звідси й назва моху). В
коробочці утворюються спори. Коробочка має спеціальне пристосування для
розсіювання спор — перистом. Це зубчики, розміщені по краю коробочки,
між якими є пори. В суху погоду вони відгинаються назовні (тургорні
рухи), сприяючи висіванню спор. У сиру погоду вони закриті. Якщо спора
потрапляє в сприятливі умови, вона проростає, утворюючи протонему, або
передросток, у вигляді зеленої розгалуженої нитки, подібної до
водоростей. На ній виникають бруньки, в яких з часом утворюються дорослі
гаметофіти.
Сфагнові, або білі, мохи. Білими мохи називають тому, що в сухому стані
вони мають білуватий колір. До них належить один рід сфагнум, 350 видів.
У флорі України відомо 30 видів. Гаметофіт сфагнуму складається з
невисоких галузистих стебел і листків, у дорослих рослин ризоїдів немає.
Ріст верхівковий. Це однодомна рослина. На її верхівках утворюються
архегонії, в пазухах листків — антеридії. Оскільки ризоїдів немає,
сфагнум отримує мінеральні речовини через стебла й листки, частково — з
атмосферного пилу, що осідає на них і розчиняється кислотами, які
виділяє рослина. Клітини листка двох видів: а) зелені, асиміляційні —
довгі й вузькі; б) мертві — прозорі, широкі, ромбоподібні; їхні оболонки
мають спіральні й кільчасті потовщення, що запобігає спаданню стінок
клітини. Мертві клітини легко вбирають воду і утримують її. Ця обставина
призводить до заболочування грунтів, вкритих білуватозеленими або бурими
дерновинами сфагнуму.
Сфагнові мохи поширені від тропіків до арктичної і субарктичної
областей, зростають на вологих і заболочених, більш або менш кислих
грунтах, домінуючи в рослинності боліт.
Наростаючи щорічно верхньою частиною пагонів, знизу сфагнові мохи
відмирають і перетворюються на торф. Нашарування нових покривів упродовж
тривалих років призводить до утворення потужних пухких торфовищ.
Процес торфоутворення відбувається завдяки постійному перезволоженню,
відсутності кисню і створенню сфагнумом кислого середовища, що
перешкоджає розвитку грибів і бактерій. Усе, що потрапляє в торф,
консервується в ньому. Наростання торфу, навіть за сприятливих умов,
відбувається дуже повільно — за 10 років нагромаджується шар завтовшки 1
см.
Торф широко використовують у різних галузях господарства. У сільському
господарстві його застосовують як підстилку для тварин, як добрива,
іноді — як замінник грубих кормів.
У промисловості його використовують як будівельний матеріал (пресовані
плити) та хімічну сировину: з нього добувають карболову й оцтову
кислоти, парафін, смолу, спирт тощо. В медицині й ветеринарії сфагнум
використовували як перев’язний матеріал. Крім того, сфагнум
характеризується бактерицидними властивостями, оскільки містить особливу
протигнильну речовину сфагнол.
Мохи мають і негативне значення. Утворюючи суцільні килими на луках, у
лісах, вони утруднюють аерацію грунту, є причиною заболочування. На
заболочених грунтах більшість рослин не росте, оскільки там мало кисню й
азотовмісних солей. Сфагнові мохи можуть самозайматись, що часто є
причиною лісових пожеж.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
