Реферат на тему:

З історії вивчення галофільної рослинності в Україні засобами
бібліотечно-інформаційної роботи

Державна наукова сільськогосподарська бібліотека УААН є найбільшою та
провідною книгозбірнею з питань сільського господарства та суміжних із
ним галузей в Україні. Її науковий фонд налічує близько 1 млн.
примірників вітчизняної й іноземної літератури, а також в його
розпорядженні унікальні видання ХІХ-ХХ століття, а саме: праці наукових
товариств, перші публікації досліджень видатних учених, різноманітні
с.-г. довідкові видання, видання суміжних галузей тощо. Головне завдання
статті — показати значення бібліотечно-інформаційної роботи для
розкриття наукових фондів ДНСГБ УААН.

На території України площа солонцюватих земель становить 2,8 млн. га, у
тому числі засолені угіддя з природною рослинністю займають площу
близько 1 млн. га та відіграють велику роль як природна кормова база.
Найбільші масиви засолених ґрунтів із природною рослинністю скупчені в
приморській смузі Чорного й Азовського морів та в Присивашші, на
терасовому лівобережжі середнього Дніпра (Київ, Конотоп,
Дніпропетровськ); на правобережжі середнього Дніпра
(Білоцеркісько-Обухівсько-Кагарлицький масив); на Дністро-Бузькому
вододілі в районі залягання балтського ярусу; на лівобережжі середнього
Дінця (Вовчанськ, Куп’янськ, Старобільськ, Луганськ), а також
зустрічаються невеликими ділянками в заплавинах річок лісостепової та
степової зони.

Робота в справі поліпшення засолених ґрунтів ішла в основному в напрямі
хімічної меліорації солонців (гіпсування) та застосування відповідної
агротехніки, і тільки останні роки науковці стали більше уваги звертати
на біологічні методи меліорації, підбір і виведення солестійких рослин,
травосіяння, а також стали більше уваги приділяти вивченню історії
галофільної рослинності в Україні.

З 1991 року Україна стала самостійною, незалежною державою, у зв’язку з
чим збільшився інтерес до об’єктивного висвітлення історичного минулого,
зокрема до аграрної історії. Вважаючи на це у читальній залі
започатковано серію книжкових виставок, присвячених даній проблематиці.
На базі наукового фонду за допомогою засобів бібліотечно-інформаційної
роботи був зроблений екскурс в історію виникнення галофільної
рослинності в Україні.

На книжковій виставці експонувалися видання другої половини ХІХ століття
— першої половини ХХ століття з фондів ДНСГБ УААН. Під час підготовки
експозиції було звернено увагу на те, що до 1917 року ґалофільна
рослинність України була мало вивчена і окремих робіт, присвячених їй,
не було. Ґалофільну рослинність описували разом з іншими типами
рослинності.

У кінці ХІХ ст. Вільним Економічним Товариством були організовані широкі
комплексні дослідження ґрунтів, які очолював видатний російський
ґрунтознавець Докучаєв В.В. У складі цих експедицій працювали такі
видатні ботаніко-географи, як Танфільєв Г.І., Краснов А.М., Висоцький
Г.М. та ін. У 1889 році Танфільєв Г.І. супроводжував Докучаєва В.В. в
його поїздці по Полтавській губернії, а в 1893 році працював з ним як
ботанік у складі степової експедиції, що була організована Лісовим
департаментом. У результаті цих досліджень Танфільєв Г.І. опублікував
ряд визначних геоботанічних праць, присвячених лісовій рослинності
півдня Росії та ботаніко-географічним дослідженням, проведеним у
степовій зоні. В цих працях поряд з характеристикою лісової, степової і
лучної рослинності подаються відомості і про рослинність засолених
ґрунтів. Танфільєв Г.І. вважав, що причиною безлісся степів є багатство
степових ґрунтів і підґрунтя на солі. Він твердив, що всюди на земній
кулі відкладання лесу на поверхні зумовлює безлісся цих територій [28],
[29].

З експонованих на книжковій виставці наукових праць видно, що Краснов
А.М. вивчав рослинність Харківської і Полтавської губерній. У його
працях подані відомості про рослинність засолених ґрунтів.
Характеризуючи рослинність Харківської губернії, він відзначав, що в
річкових долинах цієї місцевості рідко трапляється рослинність засолених
ґрунтів, якою так багата Полтавська губернія [15], [16].

Про ґалофільну рослинність Лівобережжя середнього Дніпра знаходимо
відомості у працях ряду ботаніків, які досліджували рослинність цього
району. Акінфієв Н.Я., вивчаючи флору річки Орель, у 1899 році у своїй
праці «Ботаническое исследование Новомосковского уезда Екатеринославской
губернии» відмітив на солончаках ряд характерних ґалофільних видів:
солонець трав’янистий (Salicornia herbacea), галіміону бородавчасту
(Halimione verrucifera), галіміону черешчату (Halimione pedunculata),
кермек каспійський (Limonium caspium), подорожник Корнута (Plantago
Сornuti) та ін. [1].

Пачоський Й.К. для колишнього Переяславського повіту у своїй статті
«Очерк флоры окрестностей г. Переяславля Полтавской губернии» наводить
із ґалофільних рослин айстру солончакову (Tripolium vulgare), подорожник
солончаковий (Plantago maritima), подорожник Корнута (Plantago cornuti),
бульбокомиш морський (Bolboschoenus maritimus) і осоку розсунуту (Carex
distans). У своїй праці він відмітив, що солончакова рослинність в
околицях Переяслава зустрічається дуже рідко [25].

Про ґалофільну рослинність приморської смуги України наводять відомості
ряд ботаніків, які досліджували її в окремих місцях. Згадування про
галофільну рослинність знаходимо також у працях Срединського М.К.,
Потебні А.А. кінця ХІХ ст., але в них наводяться лише окремі флористичні
списки, а всебічного фітоценологічного опису не дається.

На початку ХХ ст. рослинність півдня України вивчав і Пачоський Й.К.,
який у третьому випуску опису рослинності Херсонської губернії присвятив
окремий розділ рослинності солончаків, де навів список рослин, що
ростуть виключно на солончаках приморської смуги і на засолених ґрунтах
всієї губернії. На характеристиці солончакової рослинності він
зупиняється також при розгляді інших типів рослинності [23], [24].

Планові дослідження рослинного покриву на території України були
розпочаті лише після 1917 року. Ці дослідження були, перш за все,
пов’язані з вирішенням ряду важливих народногосподарських питань:
гідробудівництвом, проведенням меліоративних, землевпорядних та
лісовпорядних робіт, підвищенням продуктивності природних кормових угідь
тощо. Під час проведення цих досліджень вивчалася і рослинність
засолених ґрунтів. Найбільші площі, зайняті ґалофільною рослинністю на
території України, як було вище вказано, знаходяться на лівобережжі
Середнього Дніпра, лівобережжі Сіверського Дінця, в приморській смузі
Чорного та Азовського морів і в Присивашші. Відповідно до цих територій
та згідно з експонованими на книжковій виставці видань розглянемо
дослідження, які проводилися після 1917 року.

У басейні ріки Сіверського Дінця вивченням рослинності в цей період в
основному займалися геоботаніки Харківських наукових установ. Так, Котов
М.І., будучи ще студентом університету, вивчав флору Харківщини, у тому
числі й ґалофільну. У 1915 році поблизу с. Верхня Дуванка на стовпчастих
солонцях він помітив такі рослини, як полин морський (Artemisia
maritima), покісниця розставлена (Atropis distans), стелюшок
солончаковий (Spergularia salina)та ін. Досліджуючи рослинність
колишньої Кочинівської цілини на стовпчастих солонцях схилів балок, він
також помітив ряд ґалофільних видів [9], [13].

Починаючи з 1926 року, у степах колишньої Старобільської округи
проводили дослідження Дохман Г.І., Лавренко Є.М. та ін. У 1933 році вони
опублікували працю «Рослинність Старобільських степів». Поряд із
рослинністю степів автори дали характеристику рослинності на солонцях,
які трапляються тут на схилах балок [18].

Літературні дані про рослинність засолених ґрунтів терас Сіверського
Дінця і його приток теж дуже обмежені. Відомості про неї подає Лавренко
Є.М., який дослідив околиці озера Лиман Зміївського району і у своїй
праці «Растительность озера Змиевского лимана Харьковской губернии»
відзначив ряд характерних ґалофільних видів [17].

Про ґалофільну рослинність заплави річки Оскол наводять відомості Котов
М.І. та Прошкіна-Лавренко А.І. У своїх працях вони вказують також на ряд
характерних солончакових рослин, таких як солонець трав’янистий, содник
простейний, айстра солончакова та ін. [12], [27].

Ґалофільній рослинності лівобережжя середнього Дінця присвячена праця
Білика Г.І. «Рослинність засолених ґрунтів лівобережжя середнього
Дінця», який за дорученням Інституту ботаніки АН УРСР у 1936-1938 рр.
проводив тут дослідження рослинності засолених ґрунтів. До праці додані
численні геоботанічні описи конкретних ділянок, зроблені в різних місцях
району дослідження, а також подані короткий загальний нарис рослинності
цього району і опис ґалофільної рослинності схилів балок терас
Сіверського Дінця та терас приток річок Оскол, Куп’янки, Жеребця,
Красної й Айдара. У кінці праці наводиться схема розподілу формацій за
зниженням рельєфу та розглядаються питання генезису рослинності
засолених ґрунтів лівобережжя середнього Дінця і питання господарського
використання ґалофільної рослинності [4].

Ґалофільній рослинності Донбасу присвячена стаття Котова М.І.
«Засоленные почвы и их растительность в Донецком бассейне», в якій автор
наводить дані про зростання на солончаках солонцю трав’янистого
(Salicornia herbacea) та содника простертого (Suaeda prostrata), а на
солонцях — полину солончакового (Artemisia salina), морківника Бессера
(Silaus Besseri) тощо [11].

|

~

~

?????????

Похожие записи