Волошка синя — Centaurea cyanus

Волошка синя, або польова — однорічна рослина з родини складно-цвітних,
яка росте серед посівів жита й інших польових культур переважно в
середній і північній смугах Європейської частини Радянського Союзу і
зокрема всюди на Україні та в Західному Сибіру.

Вся рослина сіропухнаста, з прямостоячим гіллястим стеблом, заввишки
ЗО—60 см. Листки в неї чергові, сидячі, лінійно-ланцетні. Кошики квіток
на довгих квітконосах. Крайові квітки в кошику, лійкоподібні, сині або
голубі, нерівномірно п’ятизубчасті, а серединні — трубчасті, фіолетові.
Сім’янка з чубком із цупких волосинок. Цвіте волошка в червні — липні.
Квітки збирають зразу ж, як тільки розпукаються квіткові кошики, сушать
квітки (без їхніх кошиків) у темному місці, яке добре провітрюється. У
науковій медицині волошки сині вживають тільки у вигляді легкого
сечогінного засобу.

У народній медицині цю рослину вживають як жовчогінний, сечогінний і
потогінний засіб: від водянки, жовтяниці, при запаленні нирок і сечового
міхура та при простуді; якщо ж ці хвороби супроводжуються спазмами то
відвар синіх волошок має й проти спазматичний вплив.

Відвари крайових квіток синіх волошок часто застосовують у вигляді
примочок для очей при деяких хворобах цього органа як протизапальний, а
іноді й припікальний і дезинфікуючий засіб. Цю рослину зовнішньо і
внутрішньо застосовують у формі відвару з її квіток також і при
особливій хворобі очей, яка називається курячою сліпотою. При цьому
лікуванні треба дотримува—тися дієти: часто вживати в їжу печінку при
загальному посиленому харчуванні риб’ячим жиром.

Способи застосування. Відвар: одна чайна ложечка на склянку окропу;
вживати по ]/4 склянки, три рази на день: зовнішньо застосовувати як
примочку.

Деревій звичайний – Achillea millefolium

Стебла у деревію звичайного прямі, звичайно-прості, пружні і, подібно до
листків, більш або менш шерстисто-волохаті, заввишки до 50 см. Ця
рослина пускає підземні пагони. Листки двічі пірчасто-розсічені, з
суцільним стриженьком і з частками, по обидва боки надрізаними. Квітки
трубчасті й язичкові, в дрібних кошиках, зібрані вгорі рослини в
щитковидну волоть, мають біле, рідше червонувате або рожевувате, з
фіолетовим відтінком, забарвлення; пахучі; на смак гіркі.

Деревій містить у собі багато ефірної олії, і тому пахнуть не тільки
квітки, але й листя його. В ньому багато в’яжучих речовин, є гірка
екстрактивна речовина, органічні кислоти та інші речовини. Є в цій
рослині також і вітаміни А і С та фітонциди (речовини, що вбивають
шкідливих хвороботворних бактерій.Головна дія деревію звичайного на
організм — надавати крові здатності зсідатися. Ця рослина відома була ще
в давнину, в часи Діоскоріда, який називав її herba vulnenaria, тобто
рановою травою, травою для загоювання ран і проти всяких кровотеч
(жіночих, наприклад).

Маючи в собі гіркоту, деревій корисний для апетиту, при різних хворобах
шлунка (проносах, запорах та ін.), а особливо при спазмах. Що
ця рослина підвищує апетит, це можна підтвердити й практикою
птахівництва: дрібно посічена трава деревію з товченим
ячменем і перцем—приправою є апетитним кормом для індичат. Дуже
ласі до цієї трави й кролі та інші домашні тварини.

Крім того, деревій має потогінні й сечогінні властивості, тому ліки з
цієї рослини часто вживають у народі при жовчнокам’яній хворобі, при
хворобах печінки, при гострому бронхіті, нічному нетриманні сечі, при
геморої, проти масових чиряків (тобто для поліпшення порушеного обміну
речовин), від жіночих хвороб (зміцнює органи тіла й регулює їхню
функціональну діяльність) та в інших випадках. Відвари, настойки, а
також і свіжий сік з трави деревію вживають всередину у вищезазначених
випадках від усіх кровотеч, а як засоби, що містять у собі вітамін С, ці
препарати вживають також і від недокрів’я. Як зовнішній засіб, деревій
особливо ефективний при ранах і навіть на запалених частинах шкіри, якщо
до них прикладають свіжопотовчене листя або мазь із нього.

Калина звичайна – Viburnum opulus

Калина звичайна — кущова рослина або невелике деревце з родини
жимолостевих. Росте по лісах і чагарниках помірної зони

Раніше для лікувальної мети з-за кордону виписували кору сливолистої
калини, але тепер своя калина цілком замінює імпортну лікарську
сировину.

Калина досягає 5 м заввишки. Листки у неї трилопатеві, гілки голі,
суцвіття не густе, віночки білі. Плоди ягодоподібні, овальні,
яскраво-червоні, з однією кісточкою. Запах слабкий, неприємний, смак у
ягід і в кори гіркий і терпкий. Кора має зеленувлто-сірий колір.

У науковій медицині застосовують рідкий екстракт, рідше відвар з кори
калини, як кровоспинний (при маткових та інших внутрішніх кровотечах) і
як проти спазматичний та заспокійливий засіб. Шкідливих і побічних явищ
від вживання цих ліків не помічено.

У народній медицині простий відвар з кори калини вживають при внутрішніх
і навіть при носових кровотечах. Як зміцнювальний і заспокійливий засіб,
згущений відвар з калинової кори .(замість готового екстракту) жінки
вживають при всіх труднощах вагітності й запобігають викидневі.

Цей засіб корисний також і для дітей від спазмів. Дорослі п’ють відвар з
калинової кори від мокротинної ядухи та від простуди. Крім того, при
золотусі застосовують згущений відвар з калинової кори в суміші з
відваром ромашки, зроблений, як мазь (у відношенні 1 :4) проти шкірних
хворобливих явищ золотухи. Цим відваром також напувають, як чаєм, і
купають у ньому дітей, хворих на золотуху. Відвар або чай з калинових
ягід вживають від кашлю.

Сирі ягоди, коли їх їсти, діють як проносний засіб; свіжим соком з них
видаляють прищі на обличчі. Не парені, свіжі калинові ягоди, потовчені й
змішані з медом і розведені водою, п’ють від простуди; парені ягоди з
медом — смачний напій. Калинові ягоди з цукром, які почали вже бродити
(«грати») вживають від підвищеного кров’яного тиску. Способи
застосування. Відвар: 10,0—200,0; по одній столовій ложці, три рази на
день. Екстракт (є готовий в аптеках): 20,0; по 20—40 крапель, три рази
на день.

Похожие записи