РЕФЕРАТ

на тему:

“Віруси – неклітинні форми життя”

Основними формами життя на Землі є організми клітинної будови. Цей тип
організації характерний для всіх видів живих істот, за винятком вірусів,
які розглядають як неклітинні форми життя.

Віруси настільки малі, що лише в кілька разів перевищують розміри
великих молекул білків. Віруси мають розміри 10—275 нм. їх можна
побачити лише під електронним мікроскопом. Вони легко проходять крізь
пори спеціальних фільтрів, що затримують усі бактерії і клітини
багатоклітинних організмів.

Віруси були відкриті у 1892 р. російським фізіологом рослин і
мікробіологом Д. І. Івановським під час вивчення хвороби тютюну.

Віруси — збудники багатьох хвороб рослин і тварин. Вірусними хворобами
людини є кір, грип, гепатит А (хвороба Боткіна), поліомієліт (дитячий
параліч), сказ, віспа тощо.

Під електронним мікроскопом різні види вірусів мають форму паличок або
кульок. Окрема вірусна часточка складається з молекули нуклеїнової
кислоти (ДНК або РНК), скрученої в клубок, і молекул білка, розміщених у
вигляді своєрідної оболонки навколо молекули кислоти (капсид).

Віруси не здатні самостійно синтезувати нуклеїнові кислоти і білки, з
яких вони складаються. Розмноження вірусів можливе лише в разі
використання ферментних систем клітин. Потрапивши у клітину, віруси
змінюють і перебудовують обмін речовин у ній, внаслідок чого клітина
починає синтезувати молекули нових вірусних часточок. Поза клітинами
віруси переходять у кристалічний стан, що сприяє їх збереженню.

У житті вірусів можна виділити такі етапи: прикріплення вірусу до
клітини, вторгнення вірусу в клітину, латентну стадію, утворення нового
покоління вірусів, вихід віріонів. У латентну стадію вірус ніби зникає.
Його не вдається виявити або виділити з клітини, але в цей період уся
клітина синтезує необхідні для вірусу білки і нуклеїнові кислоти, в
результаті чого утворюється нове покоління віріонів.

Проникнення вірусу в клітину організму хазяїна розпочинається із
взаємодії вірусної часточки з поверхнею клітини, на якій є особливі
рецепторні ділянки. Оболонка часточки вірусу має відповідні прикріпні
білки, які «впізнають» ці ділянки.

Саме цим зумовлена висока специфічність вірусів стосовно клітинхазяїв:
часто віруси уражують лише певний тип клітин якогось виду організмів.

Так, вірус поліомієліту уражує лише нервові клітини людини, а вірус
тютюнової мозаїки — клітини листків тютюну.

Якщо часточка вірусу прикріплюється не до рецепторних ділянок, а до
інших місць на поверхні клітинихазяїна, то зараження останньої може і не
відбутися. Отже, наявність рецепторних ділянок на поверхні клітини
визначає її чутливість до того чи іншого виду вірусів.

Усередину клітинихазяїна вірус може проникнути різними шляхами. Часом
оболонки вірусних часточок зливаються з клітинною мембраною (як у вірусу
грипу), і ДНК виявляється у цитоплазмі клітини, іноді вірусна часточка
потрапляє в клітину шляхом піноцитозу, після чого ферменти
клітинихазяїна розщеплюють її оболонку і вивільняють нуклеїнову кислоту
(вірус поліомієліту тварин).

У рослинні клітини віруси можуть проникати крізь пошкоджені ділянки
клітинної стінки.

У 1917 р. французький вчений Ф. д’Ерелл відкрив віруси бактерій —
бактеріофаги (або фаги). Під електронним мікроскопом вони мають форму
коми або тенісної ракетки розміром близько 5 нм.

Коли часточка фага прикріплюється своїм тонким відростком до
бактеріальної клітини, його ДНК проникає в клітину і викликає синтез
нових молекул ДНК і білка бактеріофага. Через 30—60 хв. бактеріальна
клітина руйнується і з неї виходять сотні нових часточок фага, здатних
спричинити зараження інших бактеріальних клітин.

Спочатку вважали, що бактеріофаги можна використовувати для боротьби з
хвороботворними бактеріями. Проте згодом виявилося, що фаги швидко
руйнують бактерії в пробірці, але неефективні в живому організмі. У
зв’язку з цим їх використовують в основному для діагностики захворювань,
виявлення бактерій.

Похожие записи