Реферат

на тему:

Видатні українські та зарубіжні зоологи

Микола Олексійович Зарудний (13 (25) вересня 1859, Гряково, нині
Полтавська область — 17 березня 1919, Ташкент) — українсько-російський
зоолог-орнітолог і мандрівник.

Закінчив Вчительську семинарию військового відомства, був призначений
викладачем в Оренбурзьку військову прогімназію й Оренбурзьке юнкерське
козаче училище; потім був викладачем у Псковському кадетському корпусі.
Подорожував по Оренбурзькому краї, Бухарі, Закаспійському краю, Персії і
Белуджистану. Його зоологічні збори в подорожах послужили матеріалом для
цілого ряду статей як росіян, так і західно-європейських натуралістів.

Найважливіші роботи Зарубіна:

Орнітологічна фауна Оренбурзького краю («Записки Імператорської Академії
Наук», 1888; визнана гідною премії академіка Брандта).

Екскурсія по Північно-Східній Персії і птаха цієї країни (ib., 1900).

Про перебування Melivora indica у Закаспійській області (разом з
Бихнером, ib., 1892).

Орнітологічна фауна області Аму-Дарьї між рр. Чарджуем і Кедифом
Матеріали для орнітологічної фауни Північної Персії (ih., 1891).

Матеріали для фауни амфібій і рептилій Оренбурзького краю (ib., 1895).

Замітки по фауні ссавців Оренбурзького краю (ib., 1895).

Попередній короткий звіт про поїздку в Персію в 1900—1901 р. («Записки
Імператорського Російського Географічного Суспільства, 1902).

Птаха Східної Персії (ib., 1903).

Про гадів і риб Східної Персії (ib., 1904).

Орнітологічна фауна Східної Персії (ib.).

Подорож по Західній Персії в 1903—1904 р. (ib.).

і ряд статей у «Щорічнику Зоологічного Музею Імператорської Академії
Наук», «Працях Санкт-Петербургского Суспільства натуралістів»,
«Ornithologische Monatsberichte» і «Ornithologisches Jahrbuch».

Іван Іванович Шмальгаузен (1884 — 1963).

Учений-зооморфолог, академік ВУАН (з 1922), академік АН СРСР (з 1935).
Народився в Києві. В 1907 р. закінчив університет св.Володимира, в якому
працював до 1912 та в 1921-1941 рр. У 1930 — 1941 — директор Інституту
зоології та біології АН УРСР (з 1939 — Інститут зоології), в 1936 — 1948
— директор Інституту еволюційної морфології АН СРСР. Основні напрямки
досліджень пов’язані з питаннями еволюційної морфології,
експериментальної зоології, вивченням закономірностей росту, проблемою
кореляції, філогенії тварин, біокібернетикою.

Микола Петрович Вагнер (1829— 22 березня 1907), російський зоолог і
письменник.

Народився в 1829, у 1849 закінчив Казанський університет; з 1852
призначений там же професором, 1871—1894 професор Санкт-Петербурзького
університету; заснував на Соловецькому острові на Білому морі зоологічну
станцію. Відомі твори: «Мимовільне розмноження гусениць у комах» (1862,
тут Вагнер вперше установив явища педогенезу (розмноження личинок));
«Безхребетні Білого моря» (1885) і інші. C 1891 президент російського
суспільства експериментальної психології. Вагнер багато писав про
спіритизм.

Микола Юрійович Зограф (1851 р.н.)— професор зоології.

Навчався в 4-ій московської гімназії, у 1868 поступив у Московський
університет на відділення природничих наук, що закінчив у 1872 і
надійшов препаратором у зоологічний музей університету. У 1873-1874
знаходився за кордоном у відрядженні від Товариства аматорів
природознавства.

З 1874 по 1890 викладав географію і природну історію в різних навчальних
закладах, у 1883 захистив магістерську дисертацію («Матеріали до
пізнання ембріонального розвитку Geophilus forrugineus і G. proximus», у
«Изв. Общ. Люб. Природознавства», т. XLIII, в. 1) і в 1884 став
приват-доцентом; у 1887 захистив дисертацію на ступінь доктора зоології
(«Матеріали до вивчення будови стерляді»), у 1888 призначений
понадштатним екстраординарним професором зоології в Московському
університеті.

У 1877 Зограф зробив поїздку в Канінську тундру і на Канін півострів для
вивчення самоїдів, а потім ряд поїздок для розкопок курганів і
антропометричних спостережень. До 1890 був головою відділу іхтіології
Товариства акліматизації, а пізніше Зограф став його головою, відділу
безхребетних того ж суспільства головою комісії для дослідження
середньорусійських вод в іхтіологічному відношенні і товаришем
(заступником) голови відділу антропології Товариства аматорів
природознавства.

Зограф надрукував ряд робіт із зоології й антропології, а також багато
популярних статей. Перелік робіт Зографа до 1890 опублікований в
А.Богданов, «Матеріали для історії наукової і прикладної діяльності в
Росії по зоології etc.» («Товариство Аматорів Природознавства, Антропол.
і Етногр.» т. LV, 1888 і, т. LXX 1891).

Василь Федорович Зуєв (1754, Петербург — 1794) — академік.

Народився в родині солдата; учився в академічній гімназії й академічному
університеті, у 1774 відряджений за кордон. У Лейдені та Страсбурзі
вивчав головним чином природну історію, але також і фізику, хімію,
метафізику та ін. Після повернення через границю, Зуєв піддався іспиту в
Академії наук і за дисертацію «Idea metamorphoseos insectorum ad caetera
animalia applicata» був призначений ад’юнктом Академії; у 1787 прийнятий
в академіки.

Ще в будучи студентом Академічного університету Зуєв брав участь у
відомій експедиції Палласа, що посилав його для наукових праць і
спостережень на Уральські гори, в Обдорск, у Березов для дослідження Обі
до Льодовитого океану, на Індерські гори і т.д.

Під час цих поїздок Зуєв збирав різні визначні пам’ятки і рідкості, що
збагатили науку в учених описах Палласа. Багато сторінок у шляхових
записках Палласа належать Зуєву. У 1781 академія доручила Зуєву
дослідження краю, не доторканого колишніми експедиціями, а саме знову
придбаних Росією територій між ріками Бугом і Дніпром, устям Дніпра і
його лиману з околицями.

У своїх «Мандрівних записках від Санкт-Петербурга до Херсона в 1781 і
1782 р.» (Спб. 1787, нем. переклад, Дрезден, 1789), Зуєв описує все
цікаве, що зустрілося йому на цьому довгому шляху, приводить історичні і
статистичні дані про різні місцевості, подає відомості, що стосуються
побуту, освіченості, вдач і вірувань жителів, напр., про духоборців (він
називає їхній «духовірцями»), циганах і циганській мові, дає зовнішній
опис тепер уже дослідженого Чертомлицького кургану та ін.

Подорож Зуєва особливо багата зіткненнями з адміністративними й іншими
особами, що створювали багато труднощів ученим мандрівникам минулого
сторіччя. Зуєв був людиною з характером, і, у разі потреби, умів
постояти за себе.

Мемуари Зуєва, надруковані у виданнях Академії, відносяться, головним
чином, до зоології; деякі з видів, вперше описаних Зуєвим, закріпили
назавжди його ім’я (Muraena alba Zuiew, Muraena fusca Zuiew і т.п.).
Свої російські статті Зуєв поміщав переважно в «Нових Щомісячних Творах»
(«Про дію повітря на тіло людське», «Про вогненні на повітрі явищах»,
«Про торф», «Про кормові засоби» і ін.), почасти також у «Історичних
Календарях».

Комісія про Освіті училищ запросила Зуєва до участі в її працях, і
доручила йому скласти для народних училищ «Накреслення природної
історії» (Спб., 1786; 5 изд. 1814). По відкликанню Палласа, ця праця
Зуєва перевершував всі іноземні посібники з цього предмета того часу.
Зуєв був також і професором природної історії в Головному народному
училищі, заснованому в 1784 у Санкт-Петербурзі для підвищення освіти
вчителів, один час і редактором щомісячного видання «Зростаючий
Виноград», у 1785-1787 народного училища, що комплектувався учнями; брав
участь у перекладі «Природної Історії» Бюффона (10 ч. Спб., 1789-1803);
перевів «Опис рослин Російської держави» Палласа (ч. I, Спб., 1788), а
разом з Ф. Томанским — Палласово «Подорож по різних провінціях
Російської держави» (5 т. Спб., 1773-1778).

Вільгельм-Моріс Кеферштейн (Wilh.-Моr. Keferstein; 1833 — 1870) —
німецький зоолог.

Учився медицині в Геттінгені і Берліні, 1857 асистент, 1860
екстраординарний, у 1868 ординарний професор зоології в Геттінгені.
Наукові дослідження Кеферштейна стосувалися переважно анатомії й
ембріології нижчих морських тварин і молюсків. Своєю обробкою цефалопод
у відомій праці «Вrоnn’s Klassen und Ordnungen des Thierreichs»
Кеферштейн збагатив науку дуже цінною монографією про цей клас молюсків.
Крім цього він надрукував: «Beitraege zur Kenntniss der
Geschlechtsverhaeltnisse von Helix pomatia» (разом з Елерсом, 1859).

Вільям Кларк (Will. Clark; 1789(?) — 1870) — англійський анатом і
зоолог.

Учився в Trinity College, з 1817—1866 був професором порівняльної
анатомії в Кембриджі. Наукові дослідження Кларка стосувалися переважно
анатомії, ембріології і систематики молюсків; він опублікував, крім
іншого, наступної роботи: «History of the Britich Marine testaceous
Mollusca etc.» (Лондон, 1855); «On the Branchial currents ia the
Bivalves» (1853); «On the Chilonidae» (1853).

Карнуа (J. В. Carnoy; 1836 — 1899) — бельгійський біолог і зоолог.

Присвятив себе релігії, однак, ще в молодості вивчав природничі науки і
був визнаний гідним звання доктора Лувенським університетом, а потім
відвідав Університети в Бонні, Лейпцизі, Берліні і Відні. У 1868 був
запрошений професором біології в Лувен, однак, по різних причинах лише в
1876 йому вдалося зайняти цю кафедру.

Наукові дослідження Карнуа стосуються переважно біології клітки й
особливо явищ запліднення. У Лувені Карнуа заснував на власні кошти
Біологічний інститут і видавав спеціальний, присвячений цитології журнал
«La Cellule». З числа праць Карнуа заслуговують на особливу увагу:
«Manuel de microscopic» (1878); «Biologie cellulaire» (1884, 1 вип.; на
жаль, ця цінна праця залишилася незавершеною); «La Cytodierese chez les
Arthropodes» (1885); «La vesicule, germinative et les globules polaires
de l’аsсаrіs megalocephala» (1886); «La fecondation chez l’аsсаrіs
megalocephala» (разом з Лебреном, 1897) і т.д.

Рудольф Кнер (Knеr; 1810 — 1869) — німецький зоолог.

Вивчав у Відні медицину, у 1836 надійшов практикантом у зоологічне
відділення придворного кабінету натуралій і зайнявся іхтіологією. З 1841
професор у Львові, з 1849 — у Відні. Зробив подорожі в 1852 до островів
Кварнеро, у 1863 і 1867 — по північній Німеччині, Данії і Скандинавії.
Вмер у 1869 у Відні.

Опублікував: «Lehrbuch der Zoologie» (1849; 3-і изд., 1862); «Leitfaden
zum Studium der Geologie» (1851; 2 изд., 1855). Велике значення мала у
свій час видана Кнером разом з Геккелем «Die Susswasserfische der
osterreichischen Monarchie» (Лейпциг, 1858). Кнер був чудовим
класифікатором риб і добре знав палеонтологію, у цьому відношенні була
цікава його книга: «Ueber die Ganoiden als naturliche Ordnung» (B.,
1867).

Список використаної літератури:

Велика Радянська Енциклопедія. – М., 1986.

Енциклопедія Блокгауза. – М., 1994.

Наука в особах. Зоологія. – М., 1990.

Українознавство. В 4-х томах. – К., 2001.

PAGE

PAGE 7

Похожие записи