Умови перезимівлі озимих зернових культур
Сніговий покрив, що обумовлює нормальну перезимівлю озимих культур та
весняні запаси вологи в ґрунті, утворюється на сході зони в ІІ–ІІІ
декадах листопада, а в західних районах – у ІІ–ІІІ декадах грудня і в
окремі зими буває дуже нестійким. Найчастіше висота снігового покриву
становить 11–20, а в окремі зими 50–60 см. Максимальної висоти сніговий
покрив досягає в лютому. Сходить сніг найчастіше в І–ІІ декадах березня
і рідше – в кінці березня і навіть на початку квітня. Середня тривалість
залягання снігового покриву коливається в межах 50–100 днів, зменшуючись
на захід і зростаючи на схід.
Найраніше стійке промерзання ґрунту спостерігається в перших двох
декадах листопада, найпізніше – в третій декаді грудня та в першій
декаді січня. Середня тривалість мерзлого стану ґрунту становить 101–125
днів. Глибина промерзання його в центральних та східних районах
Лісостепу дорівнює 50–75 см, найбільша – 75–125 і найменша – 15–30 см; у
західних районах – відповідно 26–50 см, 57–75 та 15 см.
Глибокі відлиги, коли протягом трьох днів і довше триває середньодобова
температура повітря вище 00, в Лісостепу бувають досить часто (табл.
2.3).
Таблиця 2.3. Імовірність відлиг та їх тривалість
Відлиги при температурі 5–60 обумовлюють танення снігу та утворення
льодової кірки. У більшості випадків така кірка при тривалому заляганні
та незначній товщині негативно впливає на перезимівлю озимих. Але
льодова кірка, що призводить до загибелі 30% посівів і більше,
найчастіше спостерігається в північно-східних районах Лівобережжя
(Носівка, Драбово, Миргород) та в окремих районах Правобережжя (Біла
Церква) і рідше — на заході і на півдні. Утворюється вона переважно в
лютому. Товщина кірки в 3 см вже небезпечна для озимини, а при товщині
її в 5 см гине понад 60% рослин. Тому руйнування льодової кірки є
важливим агротехнічним заходом, спрямованим на створення умов для кращої
перезимівлі озимих культур.
В умовах Лісостепу спостерігається загибель озимої пшениці від
вимерзання. Аналіз даних, які стосуються фактів вимерзання понад 30%
посівів сортів пшениці середньої морозостійкості (Миронівська 808,
Веселоподолянська 485 та ін.), дає підстави виділити на території зони
такі чотири екологічних райони:
1. Район сприятливих умов для перезимівлі озимини, де повторюваність
загибелі пшениці від вимерзання на площі більше 30% не перевищує 10%
років. До цього району входять центральні та південні частини
Львівської, Тернопільської, Хмельницької і Вінницької областей. На цій
території термічні умови, сприятливі і для перезимівлі озимого ячменю.
2. Район цілком задовільних умов для перезимівлі озимини, де імовірність
загибелі пшениці становить 10–20% років. Район охоплює південну частину
Житомирської, північно-східну Вінницької, південно-західну Київської та
західну Черкаської областей. Ймовірність загибелі озимого ячменю –
32–40% років.
3. Район задовільної перезимівлі озимини. До складу його входять
північна та східна частини Черкаської, південно-східна Київської,
південно-західна Полтавської та північна Кіровоградської областей.
Імовірність загибелі озимої пшениці від вимерзання тут дорівнює 20–30%
років.
4. Район найбільших пошкоджень пшениці, в якому імовірність її загибелі
становить 30–35% років. До цього району входить вся територія Сумської і
Харківської областей та північна частина Кіровоградської області.
Імовірність пошкодження більше 30% посівів озимих культур від льодової
кірки у другому районі становить 6%, а в третьому та четвертому — від 6
до 12% років.
Районування зони Лісостепу за умовами перезимівлі сортів озимої пшениці
нижче середньої морозостійкості, як, наприклад, Безоста 1, відрізняється
від районування названих вище сортів середньої стійкості проти морозів.
На території зони фактично немає ні одного району, де б пшениця цих
сортів на площі 30% і більше не вимерзала рідше одного разу за
десятирічний період. Так, у західних районах це спостерігається майже
два рази, в центральних – два-чотири рази, в східних – чотири-п’ять
разів за десятиріччя. Зокрема, в Сумській та північній половині
Полтавської і Харківської областей вимерзання пшениці сорту Безоста 1 на
площі 30 % і більше спостерігається майже через рік. Озиме жито за
своїми біологічними особливостями вигідно відрізняється від пшениці тим,
що воно більш морозостійке і в зоні Лісостепу менше вимерзає.
Агрометеорологічна характеристика періоду весняних польових робіт
Основні весняні польові роботи починаються при настанні стиглості
ґрунту, що в середньому припадає у південній частині зони на 1–5 квітня,
а у північній – на 5–10 квітня. Супіщані ґрунти просихають приблизно на
5–10 днів раніше, ніж середньо суглинкові, а важкосуглинкові ґрунти,
навпаки, на 5 днів пізніше. Строки настання стиглості ґрунту в західних
та східних районах мало відрізняються (приблизно на 3–4 дні), лише в
південній частині Сумської області і північних районах Харківської вони
затягуються до початку другої декади квітня.
При визначенні строків сівби, крім стану вологості ґрунту, слід
враховувати і його температурний режим. Порівнюючи середні дати сталого
прогрівання ґрунту до 5, 10 і 15° на глибині 10 см з датами настання
стиглості ґрунту, можна помітити, що у північній половині зони перехід
температури через 5° настає на 2–4 дні пізніше спілості ґрунту, в
центральному і східному Лісостепу – на 6–8 днів. У той же час середні
строки переходу температури через 10° близькі до середніх дат настання
твердопластичного стану ґрунту, при якому умови для польових робіт
помітно погіршуються, а сходи затримуються. В зв’язку з цим при сівбі
теплолюбних культур не завжди доцільно чекати встановлення оптимальних
температур, щоб не втратити вологу з ґрунту.
Отже, можна зробити висновок, що сівбу ранніх ярих зернових культур та
цукрових буряків вісім років з десяти доцільно провадити у східних
лісостепових районах Харківської, Полтавської та Київської областей у
другій декаді квітня, а в західних областях, де вологість ґрунту завжди
достатня, краще сіяти у пізніші строки, а саме – в третій декаді квітня.
Агрокліматичні умови для післяжнивних та післяукісних культур
Після збирання озимих та ранніх ярих зернових культур до кінця
вегетаційного періоду в зоні Лісостепу залишаються ще значні теплові
ресурси. В західних районах суми невикористаних активних температур
становлять 1100–1200°, а в центральних та східних – 1300–1400°.
Тривалість періоду від закінчення збирання озимих та ярих культур до
дати переходу середньої добової температури через 10° восени становить в
межах зони 60–80 днів, а період вегетації холодостійких культур (до
осіннього переходу температури через 5°) – близько 100 днів.
Протягом цього періоду тепла цілком достатньо для визрівання найбільш
скоростиглих сортів вівса, ячменю, гречки, гороху, а також для розвитку
рослин до стану кормової стиглості (фаза цвітіння) середньостиглих
сортів цих культур. Достатньо його і дав вирощування деяких овочевих
культур.
Ступінь вологозабезпеченості в період сівби післяжнивних культур теж не
може бути перешкодою для їх вирощування. Це доводять дані, наведені в
таблиці 2.4. З неї також видно, що після ярих зернових культур умови
вологозабезпеченості під час сівби післяжнивних культур гірші, ніж після
озимини.
Теплозабезпеченість післяукісних культур, які сіють після збирання на
зелений корм кукурудзи, озимого жита, вико-вівса та ін., краща, бо
строки їх сівби настають значно раніше, ніж строки сівби післяжнивних
культур. Вологозапаси 11–20 і навіть понад 20 мм в орному шарі ґрунту
під час сівби післяукісних культур в західних районах зони в щороку, а в
центральних та східних вісім-дев’ять років з десяти.
2.4. Імовірність запасів продуктивної вологи в ґрунті на час сівби
післяжнивних культур після рівних попередників, %
Отже, в лісостеповій зоні України ресурси тепла і вологи цілком достатні
для вирощування післяжнивних і особливо післяукісних культур, що в одним
з важливих засобів повного використання агрокліматичних факторів зони.
Набір післяжнивних і післяукісних культур та їх чергування залежить від
спеціалізації господарства, рівня агротехніки, а також погодних умов
року.
Вплив температури на розвиток кореневих гнилей
Упродовж останніх років все більше уваги науковців надається хворобам
кореневої системи сільськогосподарських культур, які зумовлюються
комплексом ґрунтових мікроміцетів. Характерною особливістю останніх є
те, що вони досить успішно адаптуються до умов середовища: температури,
водного режиму, кислотності фунту, сонячної радіації та інших факторів.
Упродовж останніх років все більше уваги науковців надається хворобам
кореневої системи сільськогосподарських культур, які зумовлюються
комплексом ґрунтових мікроміцетів. Характерною особливістю останніх є
те, що вони досить успішно адаптуються до умов середовища: температури,
водного режиму, кислотності фунту, сонячної радіації та інших факторів.
Агрокліматичні умови, що складаються в період вегетації, суттєво
впливають не лише на розвиток і продуктивність рослин, а й активізацію
ґрунтової біоти. І нерідко саме під їх впливом посилюється розвиток
одних мікроорганізмів, зокрема збудників хвороб, та пригнічується –
інших. З огляду на це розповсюдження хвороб і одні роки буває
інтенсивним, в інші – обмеженим. Підтвердженням цього був вегетаційний
період 1997 року, коли на початку червня відбулася різка зміна високої
температури повітря і ґрунту на помірну, з рясними опадами, що зумовило
активізацію багатьох грибів, зокрема деяких видів фузаріїїв (F.
culmorum, F. sambucinum var minus).
Останні спричинили епіфітогійний розвиток хвороб кореневої системи
цукрових буряків. У 1999 році інтенсивність захворювань була значно
слабкішою, коли температура повітря і фунту перевищувала середньорічні
показники, а у поєднанні з недостатньою вологістю ґрунту дещо гальмувало
розвиток збудників хвороб. Проте і за таких екстремальних умов
сільськогосподарські культури не однаково уражувалися Ґрунтовими
мікроміцетами. Цукрові буряки, наприклад, інтенсивніше уражуються
хворобами, особливо кореневої системи, а соя — стійкіша до них. Це
спонукає до висновку, що погодний фактор набуває вагомішого значення в
коригуванні поширеності та інтенсивності розвитку хвороб, (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Ураженість рослин кореневими гнилями
Дослідженнями, проведеними в Інституті цукрових буряків та на кафедрі
фітопатології Національного аграрного університету, встановлено, що у
кожному регіоні, який характеризується відповідними агрокліматичними
умовами, присутній специфічний склад ґрунтових мікроміцетів, зокрема
фузаріїв, кількість яких є досить суттєвою, тому в окремі роки посівам
цукрових буряків, сої завдають шкоди фузаріози. Встановлено, що між
ураженістю кореневої системи рослин та концентрацією інокулюму фузаріїв
у ґрунті існує пряма залежність. Проте і самі культури уражуються
різними видами грибів неоднаково. Це зумовлено, перш за все, тим, що
різні види грибів цього роду по-різному реагують на зміну температури.
Фузарії розвиваються в широкому температурному інтервалі, і одні види
інтенсивно уражують рослини при +10 … +15°С (F. culmorum), інші – (F.
oxysporum, F. solani, F. avenaceum) при+20…+25°С (табл. 2.5).
Збудниками хвороб кореневої системи є в основному факультативні
сапрофіти, до яких відносяться і широко розповсюджені фузарії, пітіум,
мукорові, які, на відміну від облігатних (переважно збудників хвороб
листя), мають у своєму онтогенезі декілька фаз розвитку – біотрофну,
сапрофітну та
2.5. Вплив температури на ураженість сходів фузаріями
стадію спокою. У двох останніх вони тривалий час можуть зберігатися в
ґрунті. Наявність конідіальної стадії значною мірою ускладнює проблему
захисту культур від ураження факультативними патогенами. З літературних
джерел відомо, що етіологія патогенних мікроорганізмів істотно залежить
від екологічних факторів.
Вирощування сільськогосподарських культур супроводжується нагромадженням
у ґрунті фузаріїв та інших видів ґрунтових грибів, що призводить до
збільшення їх інокулюму. Кореневі виділеня рослин при зміні температури
здатні стимулювати активність одних мікроміцетів і пригнічувати інших, у
тому числі й патогенних видів. Так, кореневі виділення сої та цукрових
буряків, які ростуть при температурі +10 … +15°С, стимулюють
проростанням спор і ріст міцелію гриба Pythium debaryanum, що спричиняє
розвиток гнилей сої та коренеїду цукрових буряків у холодному ґрунті.
Інший, не менш патогенний вид Р.ultimum, також спричиняє захворювання
кореневої системи рослин, які вегетують на холодних ґрунтах. Поширений
вид Р. spinosum уражає кореневу систему і буряків, і сої в теплому
ґрунті, коли температура повітря вища +20°С.
Під впливом високої температури (>20°) і надмірної вологості ґрунту
сходи цукрових буряків інтенсивно уражуються грибами Aphanomuces
cochlioides. Збудник кореневих гнилей сої та коренеїду Rhizoctonia є
найбільш вірулентним при підвищеній температурі (+25 … +30°С), хоча
така температура в період появи сходів не є типовою для Лісостепу.
Тобто, температура є одним із головних чинників, які коригують розвиток
ґрунтових мікроміцетів – збудників кореневих гнилей сої та цукрових
буряків.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
