Тривалість життя людини.

Аналізуючи середню тривалість життя людини можна бачити, що ця величина
непостійна. Чим раніший етап розвитку людини, тим коротшою є середня
тривалість життя.

Судячи з кістяків, близько 40% неандертальців вимирали у віці до 14
років; 15% — від 15 до 20 років і тільки 5% — у віці близько 40 років і
більше. Рідко доживали до 50 років і люди кам’яного віку.

Протягом тисячоліть люди вимирали не досягши старості. Рання дитяча
смертність, масові епідемії, голод, тяжкі умови життя скорочували й у
наступні століття тривалість життя.

Статистично встановлено, що середня тривалість життя жінок вище, ніж
чоловіків. Це відзначалося й у минулому, але особливо помітним стало в
останні десятиліття. Таке явище відзначається в більшості країн. У
певній мірі це пояснюється соціальними факторами; особливостями праці
чоловіків, великим травматизмом, шкідливими звичками (алкоголізм,
куріння). Не заперечуючи значення цих факторів, слід зазначити, що
тільки вони не можуть цілком пояснити наявні різниці в тривалості життя.
Припускають, що причини цих різниць пов’язані з особливостями
нейрогуморальної регуляції в організмі в жіночої статі, своєрідною
захисною дією жіночих статевих гормонів.

Можливо, що наявність двох Х-хромосом у жінок забезпечує велику
надійність генетичного апарата. Слід враховувати, що видова тривалість
життя – це не одна загальна для всіх величина. Існує діапазон нормальної
тривалості життя, люди у віці 120-130 років – це відносно невелика група
довгожителів.

Особливо багато довгожителів в Абхазії і Аджарії (Грузія), в
Азербайджані, на Північному Кавказі, у гірському Алтаї. Більш високі
показники довголіття спостерігаються в сільській місцевості. Це вказує,
що потенційна можливість довголіття виявляється неоднаково в різних
умовах середовища (характер і умови праці, кліматичні умови).

СМЕРТЬ ЯК ЗАВЕРШЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО РОЗВИТКУ.

Смерть – завершальна фаза індивідуального існування кожного організму.
Неминучість смерті випливає із суперечливої сутності життя. Життя і
смерть у живому організмі представляють діалектичну єдність. Заперечення
життя власне кажучи міститься в самому житті, так що життя міститься
завжди у відношенні з своїм необхідним результатом – смертю.

У процесі життєдіяльності організму безупинно відбувається відмирання
клітин; так само безупинно здійснюється відновлення структур, що
відмирають. При порушенні погоджених процесів обміну в організмі, а
також між організмом як цілим і середовищем настає смерть. Причиною
смерті можуть бути наростаючі старечі зміни. Патологічний процес чи
впливи зовнішнього середовища, що насильно обривають життя. Таким чином,
смерть є завершальним етапом індивідуального розвитку.

В людини розрізняють смерть фізіологічну (природну), що настає в
результаті старіння організму, і патологічну (передчасну), викликану
хворобливими станами організму, ураженням життєво важливих органів.
Передчасна смерть може бути наслідком нещасного випадку.

Перші 1-4 хв після припинення життєдіяльності організму – це так звана
клінічна смерть, коли настає зупинка дихання і серця. Через 4-6 хв після
припинення серцевої діяльності і дихання виникає соціальна смерть, коли
гинуть клітини кори головного мозку. І якщо в цей час оживити людину,
вона залишиться розумово неповноцінною, в неї зникнуть набуті умовні
рефлекси і не виникнуть нові.

Коли ж протягом 6-7 хв людину не оживити, настає біологічна смерть, або
просто смерть. Це вже остаточне припинення життєдіяльності організму у
зв’язку з необоротним порушенням обміну речовин у клітинах.

ПОНЯТТЯ ПРО КЛІНІЧНУ СМЕРТЬ

У вищих багатоклітинних організмів смерть не одномоментна подія. У цьому
процесі розрізняють два етапи клінічної і біологічної смерті.

Ознакою клінічної смерті служить припинення найважливіших життєвих
функцій: втрата свідомості, відсутність серцебиття і дихання. Однак у
цей час більшість клітин і організмів ще залишаються живими, у них ще
відбуваються процеси самовідновлення. Їхній метаболізм ще упорядкований.
Лише поступово настає біологічна смерть, пов’язана з припиненням
самовідновлення, хімічні процеси стають неупорядкованими, у клітинах
відбувається аутоліз (самопереварювання) і розкладання. Ці процеси
відбуваються в різних органах з неоднаковою швидкістю, що визначається
ступенем чутливості тканин до порушення постачання їх киснем. Нервові
клітини кори мозку є найбільш чутливими. В них некротичні зміни
відбуваються вже через 5-6 хв, при більш тривалому припиненні дихання і
кровообігу настають не зворотні зміни в клітинах кори великого мозку.

Деяким хворим після цього вдається відновити серцеву діяльність, дихання
та інші функції, лише свідомість не відновлюється. З метою подовження
періоду клінічної смерті використовують загальне охолодження організму.
Гіпотермія сповільнюючи обмінні процеси, забезпечує велику стійкість до
кисневого голодування.

Використання гіпотермії в клініці дуже перспективно. Деякі складні
хірургічні операції проводять в умовах гіпотермії. Внаслідок того що
біологічна смерть – тривалий процес. Можливе повернення із стану
клінічної смерті до життя.

Похожие записи