Реферат на тему:

Становлення наукових установ при сільськогосподарських товариствах
правобережної України (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)

Сільськогосподарські товариства — одні з найцікавіших і водночас
найменш досліджених громадських об’єднань. По суті це одна із форм
галузевих асоціацій, що виникали з ініціативи приватних осіб (вчених та
землевласників) і діяли за принципом саморегулювання. Уряд вживав
відповідних заходів для регламентації товариств, щоб установити контроль
за їхньою діяльністю. Аналіз історичних документів свідчить, що
кількість добровільних сільськогосподарських громадських об’єднань із
часом збільшувалася, поки, нарешті, не утворилася розгалужена система
галузевих, а згодом фахових угрупувань. На початок 1915 року на
українських територіях, як і на території Росії, товариства
розподілялися нерівномірно. Найбільше сільськогосподарських товариств
було в Полтавській губернії — 345. Південно-Західний край за кількістю
сільськогосподарських товариств (159) посідав тільки 12 місце серед 50
економічних регіонів Європейської Росії.

Проте особливості Південно-Західного краю привертають увагу саме до
науково-просвітницької діяльності товариств цього регіону. Визначений
перелік економічних умов, особливо природно-кліматичні особливості
місцевості, сільськогосподарська спеціалізація, співвідношення земельної
власності, центральне економічне розташування та значення регіону, мали
безпосередній вплив на процес та етапність створення мережі
сільськогосподарських товариств і їхню діяльність. Адміністративна
ізольованість Київського генерал-губернаторства, відсутність земського
самоврядування до 1911 року, більш жорсткий контроль відносно відкриття
та діяльності суспільних організацій пояснюють обмеженість до 1910 року
кількості сільськогосподарських товариств. Проте відносно невеликий
відсоток товариств краю мав виняткову важливість і розповсюджував своєї
дії на Південь та навіть на всю Росію, що було винятковим для товариств
українських губерній.

Об’єднані територіально, діючі в умовах різних ґрунтово-кліматичних зон
економічно розвинутого сільськогосподарського регіону, ці товариства
можна розглядати як приклад галузевих об’єднань, у структуру яких
входили науково-дослідні заклади, для визначення найбільш характерних
рис та особливостей розвитку аграрної науки в Україні взагалі й
дослідної справи зокрема. Наукові сільськогосподарські дослідні установи
могли належати тільки великим і фінансово забезпеченим товариствам.
Переважно їх мали центральні товариства, що розташовувалися у столичних
містах імперії. Однак і в Південно-Західному краї товариства мали
наукові сільськогосподарські установи, що визнавалися Департаментом
землеробства.

Першою дослідною установою Південно-Західного краю, створеною при
Київському товаристві сільського господарства, було Деребчинське
дослідне поле барона А.А. Мааса (Ямпільський повіт, Подільської
губернії), засноване у 1888 році. Не зважаючи на короткотерміновість
існування (10 років), дослідне поле відповідало ознакам наукової
установи: по-перше, його діяльність відбувалася за спланованою фахівцями
програмою; по-друге, наукова значимість установи була визнана
Департаментом землеробства, про що свідчить надання фінансових
асигнувань, по-третє, фахівцями, що очолювали роботу, складалися та
публікувалися щорічні звіти, тобто підводилися висновки роботи.

Наступним кроком організаційної агрономічної діяльності
сільськогосподарських товариств було створення мережі дослідних полів.
Наприклад, з 1901 року існувала дослідна організація Всеросійського
товариства цукрозаводчиків. Досліди ставились у різних маєтках членів
товариства і носили характер тривалих колективних дослідів. У
Південно-Західному краї на 1915 рік 13 товариств мали по одному чи цілу
мережу дослідних полів, у тому числі 4 товариства вели колективні
досліди на змінних ділянках.

Постановка польових дослідів привела до необхідності проведення
лабораторних досліджень. Наприкінці ХІХ ст. у Києві
сільськогосподарськими товариствами було створено дві лабораторії:
лабораторія Київського товариства сільського господарства (1898) та
контрольна насінна і хімічна станція Південно-Російського товариства
заохочення землеробства і сільської промисловості (Землеробський
синдикат) (1897). Київська лабораторія мала на той період найновіше у
Росії устаткування вартістю 19.000 руб. (Для порівняння: вартість
устаткування Шатилівської станції — 6.100 руб., Санкт-Петербурзької
хімічної лабораторії — 17.000 руб.).

У 1912 році була відкрита перша — Миронівська станція Всросійського
товариства цукрозаводчиків, де передбачалося 50% фінансування
Департаменту землеробства.

Дослідною справою займалися не тільки товариства загальної
сільськогосподарської дії. Прикладом наукової роботи виробничих
товариств може бути діяльність Уладівського акціонерного товариства, яке
у 1888 році при Уладівському рафінадно-пісочному цукровому заводі
заснувало дослідно-селекційну станцію — нині Уладово-Люлинецька
науково-дослідна станція (село Уладівка Літинського району Вінницької
області).

Таким чином, у Південно-Західному краї існувала широка мережа
сільськогосподарських дослідних установ, створених товариствами. Вони
складали цілий комплекс дослідних установ різного рівня та регіону й
одночасно були складовими губернських та загальноросійської мереж
дослідних організацій. Це означає, що сільськогосподарські товариства
були центрами формування й розвитку наукової думки, навколо яких
концентрувались і поєднувалися різні напрями науково-дослідної та
просвітницької діяльності з агрономії. Серед особливостей діяльності
сільськогосподарських товариств Південно-Західного краю виділяється їхня
активна участь у вирішенні ряду регіональних проблем аграрної галузі.
Причетність товариств до наукового розв’язання загальних питань розвитку
рільництва й особливо буряківництва як провідних галузей сільського
господарства регіону зумовила характер взаємин наукових закладів
товариств, цих об’єднань із владними структурами, іншими науковими й
освітніми закладами.

У діяльності більшості з розглянутих товариств поряд з науковими
питаннями провідне місце посідали дослідження з вивчення місцевих
кліматичних умов, ґрунтів, економіко-адміністративних заходів
інтенсифікації господарств, випробувань сільськогосподарських машин та
знарядь тощо. Аналіз програм дослідних полів регіону показав, що за
метою постановки польові досліди мали багато направлень. Та найбільша
увага приділялася застосуванню мінеральних добрив.

N

дарства, що відповідали природно-кліматичним умовам краю. Так, одним з
основних завдань дослідницької діяльності закладів Всеросійського
товариства цукрозаводчиків була інтенсифікація виробництва культури
буряку цукрового. Товариства місцевого рівня: Київське, Подільське,
Умансько-Липовецьке — мали більш широку рільницьку дослідницьку
спрямованість.

У результаті аналізу діяльності Південно-Російського товариства сприяння
землеробству, Київського агрономічного товариства, Всеросійського
товариства цукрозаводчиків, Київського та Подільського товариств
сільського господарства, інших місцевих товариств визначено, що їхні
взаємини з органами самоврядування, державне та земське фінансування
більшості науково-дослідних і освітніх закладів, створених при них,
свідчать про значний внесок цих об’єднань у вирішення найактуальніших
аграрних регіональних проблем та оптимальну форму впровадження кращих
наукових розробок у виробництво.

Аналітичний огляд наукових здобутків і доробку окремих учених, що
працювали у дослідних закладах товариств Південно-Західного краю, привів
до висновку, що завдяки діяльності відомих свого часу вчених С.М.
Ходецького, С.М. Богданова, Д.І. Піхна, С.Л. Франкфурта, О.І. Душечкіна,
С.М. Тулайкова, О.Ф. Несторова, О.К. Филиповського, В.П. Поспєлова, Є.М.
Васильєва та інших дослідні установи Південно-Західного краю
небезпідставно набували загальнодержавного значення і світового
визнання. Завдяки поглибленим дослідженням учених з окремих напрямів
сільськогосподарської науки, як указано вище, здійснювався процес
формування вузькогалузевих дисциплін, становлення й розвиток нових
наукових центрів і шкіл.

Статути тогочасних сільськогосподарських товариств (§§ 2-5) закріплювали
їхнє право на просвітницьку діяльність. Власне просвітницька діяльність
була найголовнішою для товариств загальної дії. Становлення професійної
освіти в Україні також було пов’язане з діяльністю сільськогосподарських
товариств. Київські товариства наприкінці 90-х років ХІХ ст. були одними
з ініціаторів створення у Києві сільськогосподарського вищого закладу.
Низка клопотань до Міністерства землеробства від Київського товариства
сільського господарства, Всеросійського товариства цукрозаводчиків,
Південно-Російського товариства сприяння землеробству про необхідність
відкриття вищого фахового закладу в Києві свідчить про гостру
зацікавленість членів товариств у поширенні вищої освіти. При відкритті
Київського політехнічного інституту, що включав сільськогосподарське
відділення, члени галузевих товариств входили в комісії з розробки
Статуту та організації його діяльності, робили грошові внески на
будівництво закладу.

Через відсутність до 1911 року земських установ на Правобережжі
освітянська ініціатива була характерною особливістю галузевих товариств.
У Правобережній Україні завдяки товариствам було відкрито 4 спеціальні
освітні заклади. Спрямованість просвітницької діяльності товариств
забезпечувала проведення у Києві та інших містах краю виставок і
з’їздів, організацію курсів для фахівців та сільського населення;
створення галузевих музеїв і бібліотек відбувалися у регіоні також
завдяки діяльності сільськогосподарських товариств.

Винятковою була інформаційно-видавнича справа, започаткована
сільськогосподарськими товариствами. У комплексі це було явищем
становлення видавничої справи. Отримали розвиток всі види галузевої
літератури: довідкова (як приклад «Иллюстрированый словарь» С.М.
Богданова), навчальна (для власних закладів товариства друкували
навчальні посібники, програми), наукова (висновки та результати наукової
діяльності дослідних установ), науково-популярної (брошури для
селянства). Особливо пожвавилася видавнича діяльність, коли повсюдно
стали виникати сільськогосподарські товариства малого району діяльності.
Видавничими центрами завдяки роботі товариств ставали губернські і
повітові міста: Вінниця, Луцьк, Житомир та інші.

Завдяки видавничій діяльності товариств у регіоні з’явилася система
галузевих періодичних видань. Станом на 1915 рік з 13 київських
сільськогосподарських газет и журналів 10 видавалися товариствами. Імена
діячів сільськогосподарських товариств, що доклали великої й плідної
праці як організатори, редактори, автори, перекладачі видань
сільськогосподарської літератури, — І.М. Реви, Т.І. Осадчого, В.В.
Колкунова, С.В. Країнського та багатьох інших також заслуговують на
певне місце в сільськогосподарській літературі. Динаміка розвитку
масової і наукової сільськогосподарської видавничої справи є показником
просвітницької діяльності сільськогосподарських товариств
Південно-Західного краю.

Висновки. Завдяки проведеному дослідженню нами з’ясовано, що досвід
діяльності перших сільськогосподарських наукових установ, створених при
сільськогосподарських товариствах Правобережжя, є повчальним і корисним
у сучасних умовах реформування АПК. Відтворення вітчизняної історії
сільськогосподарської дослідної справи, процесу започаткування
науково-дослідних і фахових навчальних закладів потребує об’єктивного
висвітлення наукової та просвітницької діяльності сільськогосподарських
товариств на сторінках сучасних фундаментальних історико-аграрних
видань, зокрема у довідковій літературі. З огляду на нинішній
недостатній рівень забезпечення сільськогосподарських товаровиробників
новітньою технікою та високоякісним насіннєвим матеріалом актуальним є
досвід створення сільськогосподарськими товариствами та земствами
спеціальних складів і станцій, який необхідно ретельно проаналізувати
для розгортання діяльності аналогічних установ та організацій на селі.
Для надання науково-методичних рекомендацій щодо організації самостійних
приватних господарств у відповідних природно-кліматичних умовах буде
корисним відродження показових господарств із характерним для певної
місцевості циклом виробництва, прикладом яких можуть слугувати зразкові
господарства минулого, створені товариствами.

Список літератури:

Батюк І. Сільськогосподарська кооперація на Україні. — Харків, 1925. —
68 с.

Бородаєвський С.В. Історія кооперації. — Прага, 1925. — 438 с.

Марочко В.І. Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний
аспект (1861-1929 рр.). — К., 1995. — 224 с.

Туган-Барановский М.И. Социальные основы кооперации. — 2-е изд. — М.,
1918. — 496 с.

Пантелеймоненко А.О. Сільськогосподарські товариства України:
Зародження, основні напрямки діяльності і значення (др. пол. ХІХ — поч.
ХХ ст.): Дис. … канд. екон. наук: 08.01.04. / Полтав. с.-г. ін-т. —
Полтава, 1994. — 200 с.

Пшеничный Н.И. Сельскохозяйственное опытное дело в России и на Украине
от его зарождения до Великой Октябрьской социалистической революции:
Автореф. дис. … д-ра с.-г. наук. — К., 1964. — 59 с.

Недокучаев Н.К. История сельскохозяйственного опытного дела / Опытное
дело в полеводстве. Теория и практика. — М.: Гос. изд-во, 1929. — С.
15-41. Зміст Видання

© Чайка Наталія Григорівна, 2006

Похожие записи