Реферат на тему:

“Слуховий аналізатор. Дія шуму на людину”

Слух — вид чутливості, що забезпечує сприйняття звукових коливань. Його
значення неоціненне в психічному розвитку повноцінної особистості.
Завдяки слуху пізнається звукова частина навколишнього середовища,
пізнаються звуки природи. Без звуку неможливі звукові, мовні спілкування
між людьми, людьми і тваринами, людьми і природою, без нього не могли
з’явитися й музичні твори.

Гострота слуху у людей неоднакова. У одних вона знижена або нормальна, в
інших підвищена. Бувають люди з абсолютним слухом. Вони здатні визначати
на слух висоту заданого тону. Музичний слух дає змогу точно визначати
інтервали між звуками різної висоти, пізнавати мелодії. Особи з музичним
слухом характеризуються почуттям ритму, вміють точно повторити заданий
тон, музичну фразу.

Користуючись слухом, люди можуть визначати напрям звуку і за ним — його
джерело. Ця властивість дає змогу орієнтуватися в просторі на
місцевості, розрізняти, хто саме говорить серед кількох присутніх. Слух
разом з іншими видами чутливості (зором) попереджає про небезпеку, що
може виникнути під час праці, перебування на вулиці, на природі.

Людина сприймає звуки з частотою коливань від 16 до 20 000 за секунду. З
віком сприйняття високих частот знижується. Знижується сприймання звуку
і в разі дії звуків значної сили, високих і особливо низьких частот.

Орган слуху частково розміщений у товщі скроневої кістки черепа і
складається з трьох основних відділів: зовнішнього, середнього і
внутрішнього вуха. Перші два призначені для проведення звуків, третій
містить звукосприймальний апарат і апарат рівноваги (мал.).

Зовнішнє вухо представлене вушною раковиною, зовнішнім слуховим ходом.
Вушна раковина вловлює і спрямовує звукові хвилі в слуховий хід, однак у
людини вона майже втратила своє основне значення. Зовнішній слуховий хід
проводить звуки до барабанної перетинки. В його стінках є сальні залози,
які виділяють вушну сірку.

Середнє вухо розміщене між зовнішнім слуховим ходом і внутрішнім вухом.
Воно складається з барабанної порожнини, яка через євстахієву (слухову)
трубу сполучається з носоглоткою. Барабанна порожнина об’ємом близько 1
см3 має барабанну перетинку, слухову трубу, містить три слухові
кісточки, сполучені між собою: молоточок, коваделко, стремінце. Ці
кісточки передають звукові коливання з барабанної перетинки до овального
вікна внутрішнього вуха, зменшуючи амплітуду і збільшуючи силу звуку.

Барабанна перетинка розміщена на межі між зовнішнім і середнім вухом. Це
округла за формою пластинка розміром 9 х 11 мм. Вона сприймає звукові
коливання. Слухова труба сполучає середнє вухо з порожниною носової
частини глотки.

Мал.1. Будова вуха:

а — вертикальний розріз, б — слухові кісточки; в, г, д, е — завитка та
її елементи; 1 — слуховий хід; 2 — молоточок; 3 — коваделко; 4 —
стремінце; 5 — завитка; 6 — слухова (євстахієва) труба; 7 — порожнина
середнього вуха; 8 — барабанна перетинка; 9 — чутливі волоски; 10 —
волокна слухового нерва, 11 — чутливі клітини (рецептори); 12 — покривна
пластинка (мембрана); ІЗ — канал завитки; 14 — підтримувальні клітини;
15 — основна мембрана; 16 — волоскові клітини з чутливими волосками

Внутрішнє вухо, що складається з перетинчастого і кісткового лабіринтів,
являє собою систему порожнин і каналів, заповнених рідиною. Функцію
слуху виконує завитка — спірально закручений канал (2,5 оберта). Решта
частин внутрішнього вуха забезпечує збереження рівноваги тіла в
просторі.

Звукові коливання від барабанної перетинки за допомогою слухових
кісточок передаються через овальне вікно рідині. Поблизу від овального
вікна, яке закрите основою стремінця, розміщене кругле вікно, закрите
еластичною мембраною. Саме завдяки такій будові рідина в каналах здатна
коливатись. Вібруючи, рідина подразнює рецептори, які розміщені в
спіральному (кортіївому) органі завитки.

Спіральний орган — це рецепторний звукосприймальний апарат, що міститься
в завитковій протоці завитки на внутрішній поверхні базальної мембрани
(пластинки). Рецептори (сприймальні клітини) мають видовжену форму. Один
кінець їх зафіксований на базальній мембрані, а протилежний містить
30—120 волосків різної довжини. Ці волоски коливаються разом з
коливанням рідини в каналі і торкаються мембрани, що звисає над ними. В
результаті в них виникає збудження, яке передається по волокнах
слухового нерва, що відходить від рецепторів. Виникає мікрофонний ефект,
за якого механічна енергія коливання ендолімфи перетворюється на
електричну нервового збудження. Характер збудження залежить від
властивостей звукових хвиль. Високі тони вловлюються у вузькій частині
завитки. Низькі тони реєструються на широкій частині базальної мембрани
у верхівці завитки.

Від рецепторів спірального органа збудження надходить по слуховому нерву
в підкіркові, кіркові (у скроневій частці) центри слуху. Уся система —
елементи, що вловлюють і передають звукові хвилі, — зовнішнє, середнє і
внутрішнє вухо, рецептори, нервові волокна, центри слуху в головному
мозку — становить слуховий аналізатор.

Як уже зазначалося, внутрішнє вухо виконує подвійну роль: сприйняття
звуків (завитка зі спіральним органом), а також регулювання положення
тіла в просторі, збереження рівноваги. Остання функція забезпечується
вестибулярним апаратом, що складається з двох мішечків — овального і
круглого — і трьох півколових каналів, розширених у своїй основі. Канали
й мішечки сполучені між собою і заповнені рідиною. На внутрішній
поверхні мішечків і розширень півколових каналів розміщені чутливі
волоскові клітини. Від них відходять волокна нервів.

Кутове прискорення сприймається головним чином рецепторами, розміщеними
в півколових каналах. Вони збуджуються під тиском рідини каналів.
Прямолінійні прискорення реєструються рецепторами мішечків присінка
(мал. 1). Чутливі волоскові клітини занурені в желатиноподібну речовину
— мембрану отолітів. Верхня частина цієї мембрани має вкраплені в неї
кристалики кальцію гідрокарбонату — отоліти. Під впливом прямолінійних
прискорень ці кристалики дією своєї маси змушують мембрану згинатися.
При цьому відбувається деформація волосків, і в них виникає збудження,
яке передається по відповідному нерву в центральну нервову систему.

Функцію вестибулярного апарату загалом можна уявити так. Рух рідини, що
є у вестибулярному апараті, зумовлюється переміщенням тіла, трусінням,
хитанням, що викликає збудження рецепторних клітин. Збудження
передається по черепномозкових нервах у довгастий мозок, міст. Звідси
воно прямує в мозочок, а також у спинний мозок. Цей зв’язок зі спинним
мозком зумовлює безумовнорефлекторні (мимовільні) рухи м’язів шиї,
тулуба, кінцівок, завдяки чому коригується положення голови, тулуба, що
запобігає падінню.

При усвідомленому визначенні положення тіла збудження надходить з
довгастого мозку і мосту через зорові горби в кору великого мозку.
Вважають, що кіркові центри контролю рівноваги й положення тіла в
просторі розміщені в тім’яній і скроневій частках мозку. Завдяки
кірковим центрам аналізатора можливий усвідомлений контроль рівноваги і
положення тіла, забезпечується прямоходіння.

Шумове забруднення навколишнього середовища увесь час зростає. Особливо
це стосується великих міст. Опитування жителів міст довело, що шум
турбує більше 50% опитаних. Причому, в останні десятиліття рівень шуму
зріс у 10—15 разів.

Шум — один з видів звуку, який називають «небажаним» звуком. Як відомо з
фізики, процес поширення коливального руху в середовищі називається
звуковою хвилею, а область середовища, в якій поширюються звукові хвилі
— звуковим полем. Розрізняють такі види шуму:

* ударний (штампування, кування);

* механічний (тертя, биття);

* аеродинамічний (в апаратах і трубопроводах при великих швидкостях руху
повітря).

Основними фізичними характеристиками звуку є: * частота /(Гц),

* звуковий тиск Р (Па), * інтенсивність або сила звуку / (Вт/м2),

* звукова потужність 1О (Вт). Швидкість поширення звукових хвиль в
атмосфері при 20°С становить 344 м/с. Як було сказано раніше у розділі 2
, органи слуху людини сприймають звукові коливання в інтервалі частот
від 16 до 20 000 Гц. Але деякі із звуків не сприймаються органами слуху
людини: коливання з частотою нижче 16 Гц — інфразвуки, з частотою вище
20 000 Гц — ультразвуки.

* Мінімальна інтенсивність звуку, яку людина відчуває, називається
порогом чутливості.

У різних людей він різний і тому умовно за поріг чутливості беруть
звуковий тиск, який дорівнює 2*10-5 Н/м2 (ньютон на метр квадратний) при
стандартній частоті 1000 Гц. При цій частоті поріг чутливості І0 = 1012
Вт/м2, а відповідний йому тиск Ро = 2*10-5 Па. Максимальна інтенсивність
звуку, при якій вухо починає відчувати болючі відчуття, називається
порогом болісного відчуття, дорівнює 102 Вт/м2, а відповідний їй
звуковий тиск Р = 2*102 Па.

Зміни інтенсивності звуку і звукового тиску, які чує людина, величезні і
становлять відповідно 1014 і 107 разів, тому оперувати такими великими
числами незручно. Для оцінки шуму прийнято вимірювати його інтенсивність
і звуковий тиск не абсолютними фізичними величинами, а логарифмами
відношень цих величин до умовного нульового рівня, що відповідає
порогові чутливості стандартного тону частотою 1000 Гц. Ці логарифми
відношень називають рівнями інтенсивності і звукового тиску і виражають
в белах (Б). Одиниця виміру «бел» названа на честь винахідника телефону
А.Белла (1847—1922 pp.). Оскільки орган слуху людини спроможний
розрізняти зміни рівня інтенсивності звуку на 0,1 Б, то для практичного
використання зручнішою є одиниця в 10 разів менша — децибел (дБ).

Треба пам’ятати, що бел — це логарифм відношення двох однойменних
фізичних величин, і тоді не буде виникати помилок при порівнянні
різноманітних звуків за ЇХ інтенсивністю (рівнем). Наприклад, якщо тихий
шелест листя оцінюється в 1 дБ, а голосна розмова в 6,5 дБ, то звідси не
випливає, що промова перевищує за гучністю шелест листя у 6,5разів.
Відповідно до Бела одержуємо, що промова «голосніша» за шелест листя у
316 000 разів (106,5/101 = 105,5 = 316000). Останнє є наочною
ілюстрацією закону Вебера — Фетера.

Використання логарифмічної шкали для вимірювання шуму дозволяє вкладати
великий діапазон значень — Іі Р в порівняно невеликий інтервал розмірів
від 0 до 140 дБ.

Зменшення рівня шуму поліпшує самопочуття людини і підвищує
продуктивність праці. З шумом необхідно боротися як на виробництві, так
і в побуті. Уміння дотримуватися тиші — показник культури людини і її
доброзичливого ставлення до навколишніх. Тиша потрібна людям так само,
як сонце і свіже повітря.

У виробничих умовах припустимі рівні шуму і вібрації регламентуються
відповідними нормативними документами.

Зниження впливу шуму і вібрації на організм людини досягається такими
методами:

• зменшенням шуму і вібрації у джерелах їхнього утворення;

• ізоляцією джерел шуму і вібрації засобами звуко- і віброізоляції;

• звуко- і вібропоглинання;

• архітектурно-планувальними рішеннями, що передбачають раціональне
розміщення технологічного устаткування, машин і механізмів;

• акустичним опрацюванням помешкань; застосуванням засобів
індивідуального захисту.

Використана література

Екологічний словник: Навч. посібник /В.В.Прежко та ін. – Харків: ХДАМГ,
1999. – 416 с.

Злобін Ю.А. Основи екології.- К.: Лібра, 1998. – 249.

Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, — К.: МАУП, 2000. – 238 с.

Кучерявий В.П. Екологія, — Львів: Світ, — 500 с.

Основи життєдіяльності. Підручник. – К., 2001.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи