Система обробітку ґрунту

Важливим елементом системи землеробства є система обробітку ґрунту.
Значення механічного обробітку ґрунту зумовлене дією на всі його
властивості та наявність у ньому земних факторів життя рослин, які
визначають родючість. Неправильно проведений обробіток ґрунту завдає
йому значної шкоди, знижуючи потенційну й ефективну родючість.
Спостереженнями вчених встановлено рівні впливу на врожайність
вирощуваних культур агротехнічних заходів при сумісному їх застосуванні:
удобрення ґрунту — 50, обробіток — 20, сорти — 10, захист від шкідливих
організмів — 20%.

Не випадково відомий вчений-землероб Стебут І.А. наголошував: «Земля —
то наша Батьківщина. Обробляти землю — значить служити Батьківщині.»
Запобігти помилкам в обробітку ґрунту можна знанням ви5кладених нижче
його наукових основ, урахування яких забезпечує виконання поставлених
перед ним завдань.

По-перше, обробітком регулюють фізичний стан ґрунту, оптимальними,
нормативними параметрами якого залежно від гранулометричного складу є
щільність 1,1–1,3 г/см3 для середніх і 1,3–1,4 г/см3 для легких ґрунтів,
вміст не менше 70% агрономічно цінних структурних грудочок (агрегатів)
розміром 0,25–10 мм, твердість — не більше 30 кг/см2, повітроємкість —
не менше 15% об’єму ґрунту, загальна щілинність — 50–55%,
водопроникність — не менше 30 мм/год. Указані параметри забезпечать
найкращий водний, повітряний, тепловий та поживний режими в ґрунті.

По-друге, обробіток сприяє створенню відповідного просторового типу
агрохімічного середовища в кореневмісному шарі, сприятливого для певних
рослин. Для рослин із неглибокою кореневою системою (зернові, колосові,
зернобобові, льон) кращим станом цього середовища буде той, при якому
мінеральні добрива вносять у верхній шар ґрунту на глибину 5–15 см. Так
відбувається й у природних умовах при гетерогенному типі агрохімічного
середовища в ґрунті, коли поживні речовини і гумус у ґрунті
зосереджуються в цьому шарі. Для рослин із глибшою кореневою системою
(цукрові буряки, кукурудза, соняшник, картопля) краще за умов
рівномірного розподілу внесених добрив в обробленому шарі, гомогенного
його типу. Важливо й те, що неглибоке загортання органічних добрив і
рослинних решток краще сприяє утворенню гумусу, який є результатом
біохімічного перетворення органічних речовин аеробними мікроорганізмами
в ґрунті.

По-третє, обробітком ґрунту виконують завдання захисту вирощуваних
культурних рослин від шкідливих організмів — бур’янів, шкідників і
хвороб, регулюючи умови екологічного середовища. Тривалими дослідженнями
встановлена тактика досягнення істотного зниження забур’яненості ріллі
заходами обробітку ґрунту.

Оскільки найбільший внесок у знищення бур’янів механічними заходами
належить основному обробітку ґрунту, важливо знати механізм зниження
забур’яненості полів при його проведенні. Є таких два механізми:

провокація насіння бур’янів до проростання з наступним знищенням
проростків і сходів;

створення умов для відмирання зачатків бур’янів у ґрунті.

Перший механізм є підставою для тактики здійснення систематичного
безполицевого основного обробітку ґрунту, залишаючи насіння бур’янів у
поверхневому шарі, а другий передбачає полицевий обробіток із
загортанням насінних і вегетативних зачатків бур’янів у глибину
оброблюваного шару. Звичайно, відмирання схожого насіння бур’янів має
місце і в поверхневому шарі ґрунту в зимовий період під дією низьких
температур на зародок у стані початку проростання. Провокація
проростання насіння бур’янів у системі безполицевого обробітку ґрунту —
реальна тактика зниження потенційної забур’яненості полів в умовах
достатнього зволоження. При цьому не можна розраховувати на повне
синхронне проростання насіння бур’янів у зв’язку з генетичною
детермінацією спокою значної частини його ґрунтових запасів. Тому в
літньо-осінній період, коли виконують, звичайно, основний обробіток
ґрунту, проростає менша частина насіння, а більша припадає на весняний
максимум, що створює загрозу підвищення забур’яненості посівів. Отже, в
умовах достатнього зволоження безполицеві заходи обробітку, в цілому
знижуючи потенційну забур’яненість ріллі, одночасно підвищують актуальну
забур’яненість посівів через акумуляцію насіння бур’янів у поверхневому
шарі ґрунту. Інша ситуація із забур’яненістю полів в умовах посушливого
клімату. Тут насіння бур’янів, яке концентрується при безполицевому
обробітку у верхньому шарі ґрунту, й утворені проростки неминуче гинуть
у зв’язку з чергуванням періодичного незначного провокаційного
зволоження цього шару і тривалої посухи. Виходячи з цих положень,
застосування безполицевого обробітку в умовах недостатнього зволоження
супроводжуються зниженням потенційної й актуальної забур’яненості полів.

Полицевий основний обробіток матиме протибур’янову спрямованість, якщо
його виконувати відповідно до механізмів втрати життєздатності насінням
бур’янів через його проростання або відмирання. Насіння в ґрунті
проростає по всій глибині обробленого шару, особливо у перші 10–15 днів
після розпушування. При цьому процес проростання схожого насіння в
зазначених умовах має достатню кількість вологи. Тому оранка сприяє
очищенню обробленого шару від схожого насіння бур’янів. Насіння, яке
перебуває в спокої, залишається життєздатним і до весни втрачає спокій,
набуваючи властивості схожості. Таким чином, проведення щорічної оранки
на однакову глибину також підвищує забур’яненість полів у зв’язку з
щорічною мобілізацією ґрунтових запасів насіння бур’янів до проростання.
Запобігти цьому можна застосуванням різноглибинного основного обробітку
ґрунту під культури сівозміни в часі. Особливо ефективною проти бур’янів
виявилася система полицево-безполицевого основного обробітку гурту в
сівозміні, за якою оранку проводять один раз на 4–5 років під інтенсивні
просапні культури, а під інші культури, а під інші культури —
безполицеві заходи обробітку — плоскорізне розпушування, чизелювання,
дискування тощо. Підвищена проти бур’янова ефективність цієї системи
основного обробітку ґрунту зумовлена одночасною дією двох механізмів
очищення оброблюваного шару від життєздатного насіння бур’янів:
відмиранням основної кількості його при загортанні в глибину на 4–5
років (природний гербі статний ефект) і провокацією до проростання його
у верхньому шарі та у всій товщі розпушеного ґрунту. Кращим знаряддям
для оранки у цій системі є ярусний плуг, який дає змогу уникнути
перемішування нижнього відносно чистого від насіння бур’янів шару, що
піднімається на поверхню, з верхнім забур’яненим після збирання врожаю
попередника шаром, який переміщується на глибину вказаного обробітку.
Застосування такого обробітку ґрунту в сівозміні супроводжувалося також
зменшенням кількості шкідників та хвороб рослин.

По-четверте, для землеробства небайдужою є також економічна ефективність
заходів обробітку ґрунту. На виконання системи обробітку ґрунту в
землеробстві України у середньому припадає 40% прямих експлуатаційних
витрат, 41 — енерговитрат, 25% затрат праці. Різні заходи обробітку
ґрунту істотно відрізняються за енерговитратами, тому вибір їх повинен
бути спрямований на виконання поставленої перед ними мети й окупність
витрат на їх виконання. Не менш важлива екологічна безпека цих заходів.
Серед них є такі, що проявляють мобілізуючу дію на запаси ґрунтової
родючості (полицевий), а інші ощадливіше впливають на їх використання
(безполицеві та поверхневі).

Інтенсивне застосування систематичної оранки ґрунтів в умовах України у
60-80-і роки навіть на фоні внесення органічних і мінеральних добрив
було не останньою причиною істотного зменшення кількості в них гумусу.
Середній вміст його в ґрунтах за вказані 20 років знизився від 3,5% до
3,2%, що на 1–2% менше від оптимуму (Медведєв В.І., 1989).

У країні тепер 48% ріллі піддається негативному впливу водної та
вітрової ерозії. Інтенсивність ерозійних процесів нині перевищує
природне ґрунтоутворення у 2–10 разів (Гордієнко В.П., 1998). Негативної
дії зазнають ґрунти й від фізичної ерозії, яка проявляється в їх
переущільнені під впливом проходів на полях тракторів і
сільськогосподарських машин. За сучасних інтенсивних технологій
кількість проходів агрегатів на полях сягає 8–16, а переущільнення
ґрунту при цьому поширюється на глибину 60–100 см.

Перелічені явища, а також економічні мотиви зумовили пошуки та
обґрунтування напрямів мінімалізації механічного впливу на ґрунт і
зокрема заходів ощадливого використання ґрунтової родючості. Реальними
напрямами мінімалізації обробітку ґрунту і послаблення негативної дії на
нього засобів механізації є такі:

використання комбінованих агрегатів;

практика широкозахватних агрегатів для зменшення кількості їх проходів
по полю;

заміна полицевих обробітків менш витратними безполицевими і
поверхневими;

використання на весняних польових роботах гусеничних тракторів або
колісних, але з широко профільними шинами;

обґрунтована заміна механічних обробітків застосуванням гербіцидів.

Обробляти ґрунт треба так, щоб досягти поставлених завдань без зайвих
витрат. Звичайно, кожному господареві слід зважати, що мінімальний
обробіток ґрунту має забезпечити оптимальні умови для рослин.
Мінімалізації обробітку ґрунту краще відповідають ґрунти легкого і
середнього механічного складу, чисті від бур’янів. Особливої уваги
заслуговують системи обробітку ґрунту при забрудненні ріллі
радіонуклідами. В цих умовах для запобігання міграції радіонуклідів
важливими є протиерозійні заходи, які зменшують дефляцію і явища
поверхневого та внутрішньоґрунтового стоків. Не менш важливе проведення
початкової двохярусної та плантажної оранки для загортання забрудненого
шару й наступних систематичних безполицевих обробітків. При цьому
забрудненість кореневмісного шару цезієм зменшується у 20–30 разів, а
вирощеної продукції радіонуклідами — в 4–8 разів (Стрельченко В.П.,
1994). У процесі дії на ґрунті знарядь його обробітку можливі такі
технологічні операції: ущільнення, розпушування, подрібнення,
перемішування, обертання, вирівнювання.

4.2. Технологічний вплив заходів і засобів механічного обробітку
ґрунту

Зазначені операції здійснюються в різних співвідношеннях при виконанні
різних заходів обробітку, що зумовлюється конкретним їх призначенням для
впливу на фізичні показники ґрунту. У таблиці 4.2 наведено технологічні
операції, при здійсненні найпоширеніших заходів обробітку ґрунту. Знання
технологічної дії заходів обробітку на ґрунт допоможе у правильному їх
виборі в конкретних умовах (табл. 4.3).

Глибину обробітку ґрунту визначають за вимогами вирощуваних культурних
рослин та з урахуванням особливості ґрунтів. Поверхневий мілкий
обробіток достатній для зернових колосових, зернобобових, кормових трав,
технічних просапних культур. При вирощуванні просапних культур ефективні
середній і глибокий обробітки, а перед закладанням садів та ягідників —
плантажний.

4.3. Класифікація заходів механічного обробітку ґрунту

Для одержання високих стабільних урожаїв треба дбати про створення
досить глибокого родючого шару ґрунту. В цих умовах тривалий час
зберігаються оптимальна його будова, оптимальні параметри водного,
повітряного і поживного режимів, формується розвин6ена коренева система
рослина, здійснюється ефективний захист від бур’янів, хвороб і
шкідників. Технологія створення глибокого родючого шару ґрунту, його
окультурення залежать від типу ґрунту. На чорноземах і сірих лісових
ґрунтах це роблять одноразовим збільшенням глибини обробітку до
потрібної. Дерново-підзолисті ґрунти поглиблюють поступовим щорічним
збільшенням глибини їх обробітку на 15–20% із внесенням органічних
добрив і вапна, застосовуючи залежно від умов полицевий спосіб (оранку)
або безполицевий (чизелювання, плоскорізне розпушування). Важливо знати
й враховувати позитивні та негативні ознаки двох опрацьованих наукою і
перевірених практикою альтернативних способів обробітку ґрунту —
полицевого і безполицевого (табл. 4.4).

4.4. Аналіз ознак способів обробітку ґрунту

Солонці окультурюють залежно від глибини солонцевого і розташування
гіпсоносного шарів. Якщо гіпсоносний шар ґрунту залягає на глибині 50–60
см, а солонцевий має невелику товщину, глибину окультуреного шару
збільшують способом його самомеліорації, проводячи один раз на 15–20
років плантажну оранку і захоплюючи при цьому близько 10 см гіпсоносного
шару. При неглибокому розташуванні гіпсоносного шару застосовують
триярусну оранку плугом Мосолова, за якої верхній шар ґрунту залишається
на місці, а середній і нижній переміщуються.

Спеціальні заходи обробітку ґрунту здійснюють у специфічних умовах. Так,
важкі й кам’янисті, засмічені корінням дерев, перезволожені ґрунти
доцільно орати дисковим плугом, який обертає пласт ґрунту без ущільнення
дна борозни.

Перед закладанням садів, ягідників, лісосмуг, із метою поліпшення
дерново–підзолистих і солонцюватих ґрунтів, а також для обробітку ґрунту
під просапні культури на чорноземах ефективна оранка ярусними плугами.

Для обробітку осушуваних торф’яників, важких ґрунтів, міжрядь у садах, а
також із метою підготовки ґрунту під проміжні культури доцільне
фрезерування.

Кротування застосовують для дренажу перезволожених ґрунтів утворенням
суцільних горизонтальних отворів діаметром 6–8 см на глибині до 30 см,
розташованих на відстані 70–140 см, спеціальними плугами —
кротоутворювачами.

Щілювання проводять для підвищення водопроникності ґрунту на схилах із
метою зменшення стоку і на зрошуваних землях для запобігання їх
заболочуванню в умовах низької водопроникності ґрунтів.

Заходи лункування, боронування, гребенеутворення здійснюють також на
силових угіддях для захисту ґрунтів від водної ерозії.

Вирощування с.–г. культур супроводжується застосуванням не одного
якогось із перелічених заходів обробітку ґрунту, а відповідного їх
поєднання, яке називають системою обробітку ґрунту. Система обробітку
ґрунту при вирощуванні певної сільськогосподарської культури об’єднує
три ланки — основний, передпосівний та післяпосівний обробітки. Кожна із
зазначених ланок також складається з кількох заходів і тому є системою.

Вибір заходів обробітку ґрунту, складових кожної системи залежить від
вимоги вирощуваної культури, її попередників, типу ґрунту та його
окультуреності, рельєфу, погодних умов, типу забур’яненості поля,
строків виконання робіт, матеріальних можливостей.

Основний обробіток ґрунту. Серед систем основного обробітку ґрунту
розрізняють основний обробіток під ярі та озимі культури. Основний
обробіток ґрунту під ярі має назву системи зяблевого обробітку його
проводять у літньо–осінній період. Залежно від екологічних умов поля
зяблевий обробіток здійснюють диференційовано. Після ранніх стерньових
попередників система зяблевого обробітку може об’єднувати різні варіанти
таких заходів: дискування, лемішне лущення, оранку, плоско різне
розпушування, чизелювання, культивацію. Основний обробіток ґрунту під
ярі культури проводять у літньо–осінній період не тільки з урахуванням
позитивного впливу на водний і поживний режими ґрунту, але й для
посилення проти бур’янової ефективності технологій. Порівняно з
веснооранкою зяблевий обробіток знижує забур’яненість посівів у 1,5–2
рази. Залежно від агробіологічного типу забур’яненості поля, ґрунтового
покриття та погодних умов система зяблевого обробітку має свої
особливості в застосовуваних заходах та строках їх виконання. В умовах
мало річного типу забур’яненості при достатньому зволоженні на ґрунтах
легкого та середнього гранулометричного складу після ранніх попередників
кращим варіантом зяблевого основного обробітку ґрунту є напівпаровий.
Для його здійснення після збирання попередника проводять дискове лущення
на глибину 6–8 см, щоб знищити вегетуючі бур’яни і спровокувати їх
насіння до проростання.

Через 10–15 днів при з’явленні сходів бур’янів виконують захід основного
обробітку — оранку чи безполицеве розпушування. Після заходу основного
обробітку до настання морозів ґрунт обробляють 3–4 рази знаряддями
поверхневого обробітку — культиваторами, боронами, визначаючи строки і
кількість культивацій залежно від появи чергової хвилі сходів бур’янів.
Основний обробіток ґрунту під озимі культури на забур’янених мало
річними бур’янами полях також проводять за схемою напівпарового.
Технічна ефективність останнього становить 60 — 70% зниження
забур’яненості посівів. В умовах багаторічних типів забур’яненості
ефективними є варіанти поліпшеного (пошарового) зяблевого обробітку
ґрунту. Залежно від переважаючих біологічних груп багаторічних бур’янів
поліпшений варіант зяблевого обробітку орієнтують на механізм їх
«удушення» або виснаження. За кореневищного типу забур’яненості полів
використовують обидва механізми. При використанні способу «удушення»
кореневищ пирію після збирання раннього попередника ґрунт дискують
важкими дисковими боронами на глибину 12–14 см у двох напрямах — вздовж
і впоперек поля. Якщо ґрунт сухий і щільний, перед дискуванням проводять
лемішне лущення. Кореневища бур’янів, розташовані на вказаній глибині,
при цьому розрізають на відрізки завдовжки 10–12 см, кожен з яких має
3–4 бруньки. Через 10–15 днів спровоковані до проростання бруньки
утворюють сходи. Тоді здійснюють культурну оранку плугом із
передплужником або ярусну оранку на глибину 20–22 см. При цьому верхній
(12–14 см) шар ґрунту з кореневищами і сходами бур’янів переміщують на
дно борозни, накриваючи його шаром ґрунту завтовшки 10–12 см і
зумовлюючи цим на 90–95% їх відмирання, «удушення».

Якщо як основний захід обробітку ґрунту обрано безполицевий варіант
(плоскорізне розпушування або чизелювання), то в такому разі знищення
кореневищних бур’янів досягають способом виснаження їхніх кореневищ.
Тоді технологія зяблевого обробітку ґрунту об’єднує такі заходи: після
збирання раннього попередника ґрунт дискують у двох напрямах на глибину
12–14 см важкими дисковими боронами, а потім проводять 3–4 культивації
культиваторами–плоскорізами (КПШ–6, КПШ–9) на глибину 12–14 см,
визначаючи кожного разу час чергового з’явлення сходів бур’янів після
попередньої культивації. Після останньої культивації сходи бур’янів уже
не з’являються через виснаження їхніх вегетативних зачатків і тоді
здійснюють основний захід плоскорізом або чизелем на визначену глибину.

В умовах коренепаростквого типу забур’яненості полів, особливо при
недостатньому зволоженні й на важких ґрунтах, високий проти бур’яновий
ефект забезпечує варіант поліпшеного пошарового зяблевого обробітку з
використанням механізму виснаження запасів пластичних речовин у
кореневій системі цих бур’янів (осот рожевий, осот жовтий, березка
польова, степовий гірчак повзучий тощо). Технологія цього варіанта
складається з лущення стерні дисковими лущильниками на глибину 6–8 см
після збирання раннього попередника, повторного лущення лемішними
лущильниками або культиваторами–плоскорізами через 10–12 днів на глибину
12–14 см в агрегаті з важкими зубовими чи голчастими боронами, а в
посушливу погоду — з кільчасто-шпоровими котками. Потім для знищення
сходів бур’янів, що з’являються, запобігання утворенню ґрунтової кірки
поля кілька разів обробляють культиваторами в агрегаті з боронами або
одними боронами. Основний захід на потрібну глибину виконують пізно
восени — наприкінці вересня чи у жовтні — плугом або чизелем чи
плоскорізом.

Викладені вище загальні схеми варіантів основного обробітку реалізують у
конкретних умовах залежно від типів ґрунту, попередників, погодних умов,
агро типів забур’яненості ріллі, ресурсних можливостей. Взагалі,
перелічені умови є аргументами для правильного вибору функції — варіанта
системи основного обробітку ґрунту під певну культуру. Багаторічні дані
свідчать, що в Лісостепу за впливом на врожайність ярих культур, крім
цукрових буряків і картоплі, заходи полицевого і безполицевого основного
обробітку ґрунту істотно не відрізняється. Врожайність цукрових буряків
і картоплі на фоні плоско різного розпушування знижується через
забур’яненість, особливо багаторічними бур’янами. Крім того, плоско
різний та мілкий обробітки збільшують частку розгалужених і деформованих
коренеплодів від 8–12% до 26–30,5% (Губенко В.Ф., Якименко В.М., 1989).

Особливості основного обробітку ґрунту під озимі. Основний обробіток
чистого чорного пару після соняшнику у вологі роки проводять заходом
пізньої оранки на глибину 28–30 см (при забур’яненості багаторічними
бур’янами) або на глибину 20–22 см (при мало річному типі бур’янів) із
двома попередніми лущеннями і культиваціями злущеного поля. В посушливі
роки краще основний обробіток на цьому полі здійснити дворазовим
дискуванням після збирання соняшнику та наступної оранки плугом
ПЛП–6–3,5, обладнаним одно- або двохярусними безполицевими корпусами
КБ–3,5 і КБЯ–30–35. Після зайнятого пару під озимі проводять
післязбиральні дискування й відразу оранку на глибину 20–22 см в
агрегаті з котками і боронами. За посушливої погоди замість оранки
рекомендується поверхневий чи мілкий обробіток дисковими плоскорізними
або комбінованими знаряддями. При цьому ефективність добрів, внесених
під оранку і поверхневий чи мілкий обробіток, однакова (Рашко М.М.,
1996).

Сидеральні пари, зайняті люпином, обробляють у фазі сизих бобів дисками,
а потім плугами на глибину 20–22 см. Достатньо зволожений пласт
багаторічних трав орють відразу після збирання сіна на 20–22 см. При
неможливості орати через посуху спочатку поле дискують, а після першого
дощу орють чи обробляють плоскорізом на глибину 10–12 см.

Після гороху і кукурудзи на силос для підготовки поля під озимину
проводять поверхневий обробіток спочатку важкою дисковою бороною, а
потім комбінованим агрегатом БДТ–3 плюс ЗККШ–6. Після ранньої картоплі,
чистої від бур’янів, поле обробляють під озимі дискуванням на глибину
8–10 см. Для підготовки поля під озимі після збирання стерньових
попередників рекомендується дискування й наступна оранка на глибину
20–22 см за вологої погоди або плоскорізне розпушування га глибину 16–18
см в агрегаті з голчастою бороною та кільчасто-шпоровими котками за
посухи. Якщо основний обробіток ґрунту вибрано на користь плоскоріза на
полях із багаторічним типом забур’яненості, то глибину плоскорізного
розпушування збільшують до 20–30 см.

Передпосівний обробіток ґрунту спрямований на провокацію сходів бур’янів
і виснаження кореневої системи багаторічних їх видів у весняний період,
створення ущільненого посівного ложе та вологозатримного
дрібногрудочкуватого поверхневого шару ґрунту. На полях ранніх ярих
культур (ячмінь, овес, горох та ін.) провокаційними заходами, які
сприяють проростанню насіння бур’янів у верхньому шарі ґрунту і частково
знищують сходи зимуючих їх видів, є боронування, шлейфування,
коткування, культивації. Проте за умови холодної весни ефект провокації
сходів не високий. значно більші протибур’янові можливості має
передпосівний обробіток на полях пізніх ярих культур.

Найвищого протибур’янового ефекту досягають у системі догляду за полем
чистого пару. Для цього, починаючи з весни, проводять пошаровий
обробіток ґрунту на цьому полі, спрямований на очищення верхнього шару
від сходів бур’янів і вегетативних зачатків. Особливістю технології
пошарового обробітку ґрунту в полі чистого пару полягає в поступовому
зменшенні глибини культивацій від найбільш глибокої першої весняної на
8–10 см до передпосівної на 4–6 см перед сівбою озимої пшениці. протягом
літа проводять 3–4 культивації. Кількість їх залежить від появи чергових
сходів бур’янів, викликаних опадами.

Заслуговує уваги питання необхідності ранньовесняного розпушування
ґрунту для зменшення випаровування вологи. Спостереженнями встановлено,
що на оструктурених чорноземах, а також піщаних і глинисто–піщаних
ґрунтах можна не закривати вологи, оскільки втрата її з таких ґрунтів на
випаровування припиняється природним руйнуванням капілярного механізму
руху води у верхньому шарі на початку його висихання.

На безструктурних, розпилених ґрунтах ранньовесняне боронування
необхідне, оскільки капілярні щілини в них зберігаються до повного
висихання ґрунту. Якщо ґрунт важкий, послідовність заходів
ранньовесняного розпушування передбачає боронування важкими чи середніми
боронами з наступним шлейфуванням і боронуванням легкими боронами. На
легких ґрунтах або на гребенистому зябі, навпаки, спочатку проводять
шлейфування, а потім боронують. Доцільні комбіновані агрегати, які
здійснюють вказані заходи за один прохід. Заходи передпосівного
обробітку виконують упоперек основного або під кутом 10–450 до нього.
Глибину передпосівного обробітку диференціюють залежно від
гранулометричного складу ґрунтів і в вологості: на важких і вологих —
більша, на легких і сухих — менша. перед сівбою цукрових буряків та
овочевих культур обробіток ґрунту проводять на глибину загортання
насіння, на незапливаючих, важких ґрунтах — глибше, з наступним
коткуванням. При внесенні під передпосівний обробіток летких гербіцидів
їх у посушливу погоду загортають дисковими знаряддями БДТ–7, БДТ–10 або
комбінованими агрегатами РКВ–3,6, а за вологої погоди — культиваторами
КПС–4 в агрегаті з важкими боронами. Певні особливості має передпосівний
обробіток на полі, відведеному під картоплю. За гребеневої технології
вирощування перед садінням бульб площу культивують на глибину 10 — 20 см
і створюють гребені культиваторами КОН–2,8.

Система післяпосівного обробітку ґрунту складається із заходів,
спрямованих на створення умов, сприятливих для появи сходів культурних
рослин та їхнього росту і на знищення бур’янів. Для цього після сівби в
посушливих умовах площу коткують, а за достатнього зволоження при
необхідності боронують до і після появи культурних рослин. Ця потреба
виникає після дощів, коли утворюється ґрунтова кірка — ущільнений
поверхневий шар, якій погіршує повітрообмін у ґрунті, а також для
ефективного знищення проростків бур’янів у фазі «білої ниточки».

Комплексні агротехнічні післяпосівні заходи — це боротьба з бур’янами,
боронування, коткування, міжрядні культивації посівів просапних культур,
підгортання культурних рослин у рядках з присипанням сходів бур’янів
тощо. Боронування проводять до й після появи сходів культурних рослин
обережно і в той час, коли бур’яни найменш стійкі проти механічних
впливів, а проростки культурних рослин перебувають ще глибоко у ґрунті й
не пошкоджуються робочими органами борін або сходи їх зміцніли
настільки, що стали стійкими проти механічних впливів цих органів.
Найвразливішими до боронувань є проростки бур’янів завдовжки понад 1 см
(фаза «білої ниточки») і не пізніше утворення сім’ядольних листків у
двосім’ядольних їх видів або першого справжнього листка в
односім’ядольних. Із появою 2–3 пар листків та формуванням вторинної
кореневої системи стійкість бур’янів проти механічної дії різко зростає.
Боронують площу на полях культур як вузькорядного способу сівби, так і
просапних. Технічна ефективність цього заходу може сягати 70–95%
знищення сходів бур’янів за умови раціонального вибору необхідних
знарядь і строків його проведення. Посіви зернових колосових боронують у
фазі від 3–4 листків до кущення, гороху — 3–5 листків, але до утворення
вусів, кукурудзи — 2–5 листків, соняшнику — 1–3 листки, цукрових буряків
— перша пара листків упоперек чи під кутом до рядків зі швидкістю 3–5
км/год, краще в другій половині дня в стані меншого тургору тканин,
вибравши відповідно до умов поля потрібний тип борін. На важких ґрунтах
перевагу віддають важким чи середнім боронам, а на легких — посівним.

Міжрядні культивації ґрунту. Проводять їх у посівах просапних (соняшник,
кукурудза, картопля, буряки, овочеві) та зернових (просо, гречка)
культур, висіяних широкорядним способом. Культиваціями з одного боку
знищують сходи бур’янів у міжряддях і одночасно провокують насіння до
проростання. Важливо при цьому кілька разів міжрядні культивації на полі
виконувати на одну глибину, або ж зменшувати її від першої до останньої,
щоб запобігти внесенню у верхній шар ґрунту нових порцій схожого насіння
бур’янів із глибших його шарів. Сучасні культиватори вітчизняного та
зарубіжного виробництва обладнують спеціальними пристроями для
підвищення протибур’янової ефективності міжрядних культивацій:
підгортачами, ротаційними батареями РБ–5,4 металевими прутковими
роторами, плоскорізними лапами-бритвами, борінками КРН–4,8. Ці пристрої
дають змогу знищувати бур’яни не тільки в міжрядді, але й у захисній
смузі рядків культурних рослин, не пошкоджуючи останніх. Для зменшення
ширини захисної смуги рядків просапних культур їх висівають з одночасним
утворенням на ширині захвату сівалки двох спрямовуючих щілин-орієнтирів
завглибшки 22–25 см за допомогою змонтованих на її рамі щілинорізів. На
рамі культиваторів для міжрядного обробітку цих посівів закріплюють такі
ж самі лапи-копіри, призначені для входження в зроблені при сівбі
щілини-орієнтири і копіювання проходу культиватора відповідно до
сівалки. Ця технологія дозволяє зменшити ширину захисної смуги рядків до
5–6 см і підвищити технічну ефективність міжрядних обробітків.
Перелічені прогресивні технологічні новації дають можливість довести
технічну ефективність міжрядних обробітків ґрунту просапних культур до
85–90% і вирощувати останні без застосування гербіцидів або з
мінімальним їх використанням.

Впроваджуючи зарубіжні технології вирощування сільськогосподарських
культур, необхідно враховувати особливості обробітку ґрунту. Наприклад,
за голландської технології вирощування картоплі перед садінням ґрунт
розпушують фрезою на глибину 12–14 см. Висаджують бульби на глибину 4–5
см у невеликі гребені заввишки 8–10 і завширшки 30–35 см, які утворюють
диски-саджалки. Від садіння до збирання на площі проводять лише один
механічний обробіток фрезерним культиватором до або після появи сходів
культури для підтримання гребеня, засипаючи і сходи картоплі, й бур’яни
шаром ґрунту завтовшки 3–5 см. Картопля швидко звільняється від шару
ґрунту, а бур’яни гинуть. Гербіцид зенкор вносять перед появою сходів чи
до досягнення ними висоти 5–7 см, і на цьому догляд за посівами культури
завершують. На легких ґрунтах замість фрезерного культиватора можна
використати дискові підгортачі на культиваторах КОН–2,8.

Система обробітку ґрунту в сівозміні об’єднує логічно послідовні й
пов’язані між собою ланки основного, передпосівного та післяпосівного
обробітків під усі вирощувані культури. Важливим при цьому є дотримання
принципів різноглибинності обробітків ґрунту впродовж ротації сівозміни
і чергування способів їх виконання в часі (табл. 4.5). Об’єктивна
необхідність дотримання принципу різноглибинності обробітків зумовлена
явищем так званої плужної підошви — ущільненим шаром ґрунту, який
виникає на глибині обробітку за умови одноглибинного його проведення.
Причиною цього вважають ущільнювальний вплив робочих органів засобів
обробітку, а також осідання на ущільненому прошарку вимитих із верхнього
розпушеного шару мулуватих частинок ґрунту. Об’ємна маса ґрунту в шарі
плужної підошви інколи досягає 1,4–1,5 г/см3. За такої умови корені
просапних культур, цукрових буряків, картоплі, кукурудзи та соняшнику
погано проникають у ґрунт, чим погіршуються ріст рослин і знижується їх
продуктивність.

4.5. Орієнтовна система обробітку ґрунту в польовій сівозміні
Лісостепу

Необхідність чергування способів обробітку ґрунту в часі зумовлена його
суттєвим протибур’яновим ефектом у тому разі якщо полицевий основний
обробіток проводять один раз на 4–5 років, а в проміжку між оранками
ґрунт обробляють безполицевим способом.

У типових польових сівозмінах Лісостепу України основний обробіток
полицевим способом доцільно виконувати на площах, відведених для
вирощування інтенсивних просапних культур (цукрові буряки, соняшник,
кукурудза, картопля), а під решту культур — безполицевим, дотримуючи
вказаного інтервалу часу. Орієнтовна система обробітку ґрунту на
рівнинних угіддях у типовій зональній сівозміні Лісостепу наведена в
таблиці 4.5.

Похожие записи