Лікарські рослини
та їх застосування
(Шипшина голчаста,
Грицики,
хвощ польовий)
Шипшина голчаста — Rosa acicularis Lindl.
Шипшина голчаста — гарний колючий кущ з бурувато-червоними гілками, з
великою кількістю дрібних тонких шипиків і щетинок. Шипики сидять часто
по 2 біля основи .-листків, що складаються з 5—7 (9) яйцевидних
листочків. Квітки великі, ароматичні, поодинокі або по 2—3, рожеві або
червонуваті, на довгих квітконіжках. Плоди соковиті,
яйцевидно-грушовидні, яйцевидні або еліптичні, 1,5— 2,5 см в діаметрі,
гладенькі. Поверхня блискуча або матова, морщиниста. Всередині плодів
знаходяться тверді білі горішковидні сім’янки (плодики) з численними
загостреними щетинистими волосками. Шипшина голчаста цвіте в
червні—липні. Шипшина голчаста росте в лісах, переважно ялинових, по
лісових схилах і на узліссі, луках. Для лікувальних цілей застосовують
стиглі плоди обох видів шипшини.
Збирають плоди у період їх стиглості, наприкінці серпня—у вересні;
збирати слід обережно, вручну, у брезентових чи інших рукавицях,
безпосередньо з куща, причому тільки цілі яскраво-червоні, незіпсовані
плоди, коли вони ще тверді, намагаючись не м’яти їх. Перестиглі плоди
стають соковитими, м’якими і збирати їх важче. Складати плоди слід у
кошики, обтягнуті тканиною, збирання слід закінчити до настання
заморозків. Свіжозібрані плоди треба негайно сушити.
Сушать плоди у добре нагрітих печах, на залізних листах або сітках,
трохи відкривши заслінку і трубу печі для витягування вологи. Щоб краще
використати обсяг печі для сушіння найбільшої кількості ягід, сітки з
ягодами ставлять на цеглинах у 2—3 ряди, але при цьому треба стежити,
щоб повітря мало вільний доступ до всіх ягід і щоб ягоди не підгоріли.
Можна їх сушити в плодоовочевих сушарках при температурі 80—90° С, а в
південних районах — на сонці. Сухі ягоди шипшини оранжево-червоні, смак
кислувато-солодкий, вони без запаху. Настої з коренів шипшини і плодів
здавна застосовували в народній медицині у випадку захворювання печінки
і шлунково-кишкового тракту. При катарі шлункалз зниженою кислотністю
застосовують настій з 3 столових ложок ягід шипшини на 1 л води по 1/2
склянки 3 рази на день.
Грицики — Capsella bursa pastoris(L.) Medic.
Однорічна трав’яна рослина з прямим або гілчастим стеблом заввишки 20—50
см. Листки: прикореневі — довгасто-ланцетовидні, виїмчасто-зубчасті або
пірчасто-роздільні, звужені у черешках, переважно зібрані в розеткуі
стеблові — сидячі, стрілковидні, стеблоохоплюючі, цілокраї. Квітки білі,
дрібні, зібрані у довгі волоті на верхівці стебла. Плід —обернено
трикутний, дуже сплющений стручок з серцевидною виїмкою вгорі, стиснений
з боку швів. За формою плоди нагадують мисочки, звідки і походить одна з
народних назв рослини.
Цвітуть грицики з квітня до вересня (від низу стебла до верхівки).
Росте як бур’ян на полях, при дорозі, поблизу будинків, на смітниках.
Райони поширення — вся територія СРСР, крім Крайньої Півночі. Збирають і
заготовляють грицики на Україні, у Дагестані, Ростовській області.
Для виготовлення ліків використовують траву грициків.
Збирають траву у червні — липні під час цвітіння, зрізуючи усю надземну
частину рослини з прикореневими листками (без кореня) і сушать на
вільному повітрі, у затінку, або у приміщенні, яке провітрюється. Запах
грициків слабкий, на смак вони гіркувато-слизуваті.
Лікувальна властивість — кровоспинна дія — була відома ще стародавнім
лікарям Греції і Риму. У Європі в період Середньовіччя настої грициків
теж використовували як кровоспинний засіб. А. Л. Лейбович підтвердив
кровоспинну дію настою грициків у випадку кровотечі з матки. Як
кровоспинний засіб настої і відвари з грициків використовують і в нашій
народній медицині.
Ці препарати застосовують для лікування печінки і нирок (суміш грициків
з польовим хвощем). Експериментальне підтверджені звуження судин і
посилення скорочувальної функції матки.
Кульбаба лікарська — Taraxacum officinale Wigg.
Багаторічна трав’яна рослина з білим молочним соком, товстим стрижневим
слабко розвиненим коренені густо-во-лохатою шийкою. Листки ланцетовидні
або довгасто-обернено-яйцевидні чи струговидно-надрізані, у прикореневій
розетці їх багато. Квіткове стебло (стрілка) заввишки до 40 см, без
листків, дудчасте (порожнисте), на верхівці несе один квітковий кошик.
Кошик великий, з численними язиковими яскраво-жовтими квітками. Плід —
сім’янка з чубком, яка після достигання утворює пухнасту сірувато-білу
кулю (звідси і назва рослини), що розлітається на повітрі від легкого
подиху вітру. Кульбаба—найпоширеніша рослина на земній кулі (мал. 65).
Цвіте з квітня до вересня.
Росте на луках, полях, у лісах, садах, над шляхами, на смітниках.
Райони поширення — вся територія СРСР, крім Крайньої Півночі. Збирають і
заготовляють її на Україні.
Для приготування ліків використовують корені кульбаби.
Корені викопують з кінця серпня і восени, в період в’янення листя, або
навесні, до цвітіння. Викопані корені очищають від землі, надземних
частин, кореневих шийок, миють і сушать, попередньо підв’яливши протягом
кількох днів на сонці, доки з надрізів кори не припиниться виділення
молочного соку.
Сушать корені кульбаби у теплому, з доброю вентиляцією, приміщенні або
на печі, розіклавши тонким шаром. На смак кульбаба гіркувата, слизиста,
без запаху.
Містить інулін (до 21 %), гіркоту тараксанин, слиз, цукор, холін, жирну
олію.
У народній медицині настої з коренів кульбаби використовують як
жовчогінний, проносний засіб.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
