Реферат на тему:

Рослинні ресурси Івано-Франківської області

Бук лісовий (звичайний)

Fagus sylvatica L. Родина Букові — Fagaceae

областей так і називається — буковина. У нього могутня, густа і розлога
крона, котра майже не пропускає світла. Росте повільно. У сприятливих
умовах дерево досягає у віці 350 років 50 м висоти і 120 см у діаметрі.

Бук є теплолюбною породою мякого клімату. Він утворює чисті і мішані (з
грабом, смерекою, ялицею, березою) деревостани у межах висот
300-1300 м.н.р.м. Бук — тіневитривала порода, котра може знаходитись у
пригніченому стані до 50 років. У мішаних лісах бук росте у другому
ярусі під шатром смерек. Підлісок у букових лісах виражений слабо через
сильне затінення. З трав переважно поширені ті, котрі вегетують ранньою
весною, до розпускання листя на дерева. Це анемони, підсніжники,
білоцвіти.

Листя дерева біля 6 см завдовжки і 4 см завширшки, яйцевидної форми, без
зазубрин по краях. Листки довго не гниють через високий вміст дубильних
речовин у них. Кора сріблясто-сіра, гладенька, товщина 1-1.5 см.

Цвіте дерево у квітні-травні, квітки малопомітні. Плід — бурий
гострогранний горішок, до 1.5 см завдовжки, достигає у вересні, опадає
на землю у жовтні-листопаді. Врожайні роки трапляються через 3-5 років,
тоді з 1 га можна зібрати до 300 кг горішків. Вони є хорошим кормом для
лісових тварин. У Карпатах букове борошно додають до хліба. Вживати
горішки у їжу можна лише підсмаженими, бо сирі горішки містять отруйні
речовини. Починає плодлоносити дерево пізно — у 40 років, а у густих
лісах навіть у 60.

його ролю у виробленні кисню, очистці повітря, збереженні вологи у
ґрунті.

Деревина бука міцна, тверда, має гарну текстуру, мало поступається
дубовій по міцності. Використовується для виготовлення меблів, фанери,
паркету, музичних інструментів. Відзначається надзвичайною
водостійкістю, тому здавна використовувалась для виготовлення млинових
коліс. Іншою особливістю є відсутність запаху, тому деревина придатна до
контакту з харчовими продуктами, для виготовлення тари. Деревина більш
як на половину складається з целюлози, з наї виготовляють папір,
целофан, штучну шкіру.

Крона дерева добре піддається формуванню, тому бук широко застосовують у
парковому будівництві, для виготовлення живоплотів.

Дуб звичайний

Quercus robur L. Родина букові — Fagaceae

величеньких розмірів 😉 Біля села Мельники Чернігівського району росте
дуб висотою 30 м і з обхватом стовбура 8.65 м. Вік його становить біля
1100 років. Такі дуби — живі свідки історичних подій ще з княжих часів.
Широко відомий також також 700-літній Хортицький дуб, але його вже майже
знищили сучасні мудрагелі.

В Україні росте 23 види дуба, але більшість з них має невелике
поширення. В Карпатах крім дуба звичайного зустрічається ще дуб
скельний. В Карпатах вони переважно зустрічаються у мішаних лісах.
Колись в Карпатах було 300 тис.га. дубових лісів, тепер нараховують лише
100 тис.

До 8-річного віку дуб росте повільно, зате розвиває могутню кореневу
систему. Вже в однорічного дуба коріння досягає 1м довжини. Далі ріст
дерева в висоту пришвидшується і до 15-20 років становить 50-70 см на
рік. Після 120-200 річного віку дерево припиняє ріст в висоту. А от
збільшення діаметру стовбура відбувається протягом усього життя дерева.

Дуб звичайний має дві форми — літню і зимову. Літня форма розпускає
листя на кілька тижнів раніше. Зимова форма форма зате не скидає листя
на зиму і листки висять на дереві по кілька років. Зимова форма витримує
затоплення водою.

Дерево світлолюбне, вітростійке, морозостійке, але в ранньому віці
потребеє захисту від холоду. Воно добре укріплюює землю і захищає її від
ерозії. Практично не боїться засухи. Дуб добре очищає повітря, виділяє
багато фітонцидів.

Кора дуба груба, з тріщинами, темно-сірого кольору. Вона містить багато
дубильних речовин, широко використовується в медицині, зокрема як
вяжучий засіб.

Дуб цвіте після розпускання листя, у квітні-травні. Він гарний медонос.
Квітки дрібні і непомітні, запилюються вітром. Дерево починає
плодоносити у 30-40, а у насадженнях — у 50-60 років. Плодоносить щедро,
але лише раз на 6-8 років. Плід дуба — жолудь (а ви як думали? ;-). Вони
достигають у вересні — листопаді. Жолуді довгасто-еліптичної форми,
коричнево-жовтого кольору, виростають по 1-3 штуки поряд. Їх мелють на
борошно, роблять з них каву. Жолуді — чудовий корм для лісових тварин.
Довжина жолудя — 1.5-2.5 см, діаметр 1-1.5 см.

Листя дуба — темно-зеленого кольору, несиметричне, довжина листка —
6-12 см, ширина — 4-7 см. Черешок короткий, довжиною 0.2-0.8 см.

Особливо ціниться деревина дуба. Вона надзвичайно міцна і тверда.
Особливо гарна т.зв. морена деревина, котра довго пролежала під водою.
Вона набуває чорного кольору і не гниє. Здавна з дуба виготовляли різні
деталі, котрі потребевали високої міцности, наприклад, колеса.
Використовувався дуб також для виготовлення бочок, відер.

Смерека европейська

Picea abies (L.) Karsten

Родина Соснові — Pinaceae

Напевно перше, з чим асоціюються Українські Карпати — се гори, вкриті
смерековими пралісами, котрі сягають ген аж до обрію. І справді, смерека
— одне з найпоширеніших у Карпатах дерев, біля 40% усіх гірських лісів —
смерекові.

Смерека належить до могутніх і довговічних дерев. За сприятливих умов
вона досягає висоти 40-50 м. Старі велетенські екземпляри можуть мати
1.5 м в діаметрі і вік 300 — 400 років. Для того, щоб виросло дерево
висотою 35 м, потрібно 100 років. Смерека широко використовується і для
озеленення міст, особливо її декоративні форми.

смереки тонка, червонувато-бурого кольору, зі смолистими виділеннями.
Хвоя — чотирикутна в перерізі, гостра. Довжина хвоїнок — до 2.5 см, вони
блискучі, темно-зеленого кольору. Хвоя росте практично по спіралі, з
усіх боків гілки, що відрізняє смереку від ялиці. Смерека — вічнозелене
дерево, середній вік хвоїнок — 7 років, після чого вони відмирають і
опадають.

Плід смереки — шишка. Вона має циліндричну форму, діаметр 3-4 і довжину
10-15 см. Луски на шишках ромбічні, світло-коричневого кольору, щільно
прилягають. Цвітіння відбувається у травні-червні, насіння достигає у
жовтні, але висипається з шишки лише у січні — грудні наступного року.
Для проростання насіння необхідно, щоб ґрунт прогрівся до температури
біля 20 С, а також достатню вологість. Таких умов насінини можуть чекати
до 5 років, не втрачаючи схожості. «Урожайні» на шишки роки трапляються
в середньому раз на сім років. Плодоносити дерево починає з
пятнадцятирічного віку, а у насадженнях — з віку 25-30 років.

Смерека може розмножуватися і веґетативним шляхом. Нижні, пригнуті до
землі гілки дерева пускають коріння, і згодом починають рости
самостійно.

Дерево росте в чистих і мішаних насадженнях. Нижня межа її поширення —
біля 700 м н.р.м., а верхня — біля 1600 м. Окремі низькорослі екземпляри
ростуть на висотах до 1900 м н.р.м. Мішані ліси смерека формує переважно
з ялицею та буком. Вище 1250 м ці більш теплолюбні дерева зникають, і
уворюються чисті смерекові ліси. У такому лісі навіть сонячного дня
панує напівтемрява, росте дуже мало трав і кущів, а землі вкрита
суцільним килимом опалих хвоїнок.

Коренева система дерева пристосована до камянистих малопотужних ґрунтів.
Практично всі корені розташовані в приповерхневому пласті землі, зате
простягаються достатньо далеко. Корені сусідніх дерев переплітаються між
собою, що забезпечує високу стійкість проти вітровалів. Тому буреломи
рідко валять густі насадження смереки. Смерекові ліси мають величезне
водо- і ґрунтозахисне значення. Крім того, у високогір’ї дерева
перешкоджають сходженню снігових лявин.

підвищену вологість повітря і навіть невелике заболочення ґрунту. В суху
погоду гілки дерева опускаються додолу, а у вологу, перед дощем —
навпаки, підіймаються догори. Смерека може рости навіть в тріщинах
скель. Добре почувається під шатром листяних дерев і кущів, а згодом
заглушує їх.

Весь побут гірських жителів тісно повязаний з цим деревом. Воно здавна
було основним будівельним матеріялом для хатів і громадських споруд.
Смерека використовується для виготовлення трембіт, причому найкращим
вважається дерево, у котре вдарила блискавка.

Деревина смереки цінується за свою м’якість, легкість, рівномірний білий
колір, котрий з часом не тьмяніє. Вона має дрібні волокна і рівномірний
приріст по діаметру, що забезпечує файні резонансні властивості. Тому
деревина іде на виготовлення музичних інструментів. Зі смереки здавна
добували смолу, дьоготь, живицю, деревний оцет. Використовується і у
паперовій промисловості. З хвої добувають ефірну олію і вітамін С.
Смерека використовується і як лікарська рослина, зокрема для заживлення
ран.

ВИСОКОГІРНА РОСЛИННІСТЬ

Гребені карпатських масивів, підняті вище 1600 м, характеризуються
холодним, надмірно вологим кліматом. Деревній рослинності не вистачає
тут тепла. Вона замінюється менш вибагливими формаціями високогірних
чагарників, луків, мохів і лишайників.

Склад і структура рослинного покриву високогір’я неоднорідні. Залежно
від кліматичних і ґрунтових умов, а також ступеня вторгнення людини,
високогірну рослинність поділяють на субальпійську і альпійську.

СУБАЛЬПІЙСЬКА РОСЛИННІСТЬ

Займає вона більшу, основну частину карпатського високогір’я, схили і
вершини до висоти 1800-2000 м. Представлена різноманітними класами
формацій. Переважають тут густі чагарникові зарості. Видовий склад їх
одноманітний. Кам’яні схили покриті повзучою труднопрохідною стелючкою —
сосною жереп. Вона досягає висоти до 2-х метрів. На рухомих, більш
холодних і вологих осипах розвивається зеленовільхова асоціація. Часто
зустрічаються мішані, вільхо-соснові насадження. Вище по схилах
піднімаються пухнаті зарості ялівцю сибірського і карликові форми верб.
Дуже поширені вересові -брусниця, чорниця, верес, які утворюють тут
великі пустища. Яскравими мазками на буруватому фоні виділяються
вічнозелені кущі рододендрона карпатського. Під час цвітіння вони густо
усіяні рожево-ліловими квітами.

Зарості чагарників надійно захищають схили від розмивання і зсувів. Вони
затримують органічні сполуки і тим самим збагачують грунт. Протиерозійне
і ґрунтозахисне значення їх велике. Тому зарості треба всіляко
оберігати. Вирубку і випалювання їх необхідно заборонити.

Багата субальпіка і соковитими злаково-різнотравними луками. Високо
піднімаються китиці куничників, тонконогів альпійських, костриці
карпатської, мітлиці білої, трищетинників лучного і карпатського.
Квітучості і соковитості лукам надає різнотрав’я — високі сині дельфінії
і аконіти молдавські, великі ажурні білі парасольки дягелю, бугили,
бутня. Вогниками тут горять жовті суцвіття купальниці європейської і
сугайника австрійського. Колишуться на вітрі ніжні блідо-лілові китиці
валеріани трикрилої.

На бідних щебенюватих грунтах розвиваються низькотравні луки з
тонконогом альпійським, мітлицею скельною, біловусом стиснутим,
вівсюнцем різнобарвним, ожиною волосистою. На скелях багато мохів і
лишайників.

Субальпійську рослинність значно змінила людина. Тут на сплощених схилах
— пенепленах знаходяться основні масиви полонин, які виникли на місці
знищеного криволісся і спалених чагарникових заростей. Багатовіковий
безсистемний випас дуже змінив їх видовий склад. Переважаючими
компонентами травостоїв стали біловус і щучник дернистий. Жорсткі щітки
біловусових пустищ вкривають 60-70%’ усієї площі карпатських полонин.
Кормова цінність їх надзвичайно низька. Середня врожайність біловусників
— 6-7 ц з 1 га.

Луки полонин потребують посиленого удобрення, вапнування, підсіву цінних
кормових трав. При використанні їх конче потрібно застосовувати загінну
систему. Тільки тоді вони будуть чудовою кормо вою базою, яка так
необхідна для дальшого розвитку тваринництва.

АЛЬПІЙСЬКА РОСЛИННІСТЬ

Крутопідняті високі (вище 1800-2000 м) вершини Чорногірського,
Свидовецького, Рахівського, Полонинських і Горганських масивів здаються
гладенько вибритими. Це царство суворого клімату, притиснутих вітрами до
землі низьких чагарників і трав, мохів та лишайників.. Навіть високі
чагарники не піднімаються на ці вершини. Рослинність тут бідна і
одноманітна.

На захищених пологих ділянках, прикритих елювіальним дрібно-земом,
розвиваються невеликі луки з низькотрав’я. Найбільш поширені
біловусово-щучникові, осоково-ситникові і лежачокостричні асоціації. В
їх сумний рудуватий аспект вносять різноманітність крихітні яскраві
квіти різнотрав’я — тирличу жовтого, дзвоників альпійських, первоцвіту
Галлера, щавлю карпатського, медунки Філярського та ін.

Серед низьких трав стеляться стебла альпійських і тундрових карликових
верб, вічнозелені кущики дріади і наскельниці лежачої. Розкидані
чагарники вересових, найчастіше голубичні пустища. По краях невеликих
сніговиків крізь поверхню с ігу пробиваються маленькі фіолетові свічки
сольданели і шафрана Гейфеля.

У тріщинах скель, на крутих кам’янистих схилах вперто селяться
кам’яноломні — ломикамінь моховий і зірчастий — та гвоздичні.
Зустрічаються і сукуленти, такі як очиток.

ЛІСОВА РОСЛИННІСТЬ

Українські Карпати — країна чудових, різноманітних лісів, один з
важливих лісових районів республіки. Пухнатим зеленим килимом вони
вкривають передгір’я, нижні і середні частини гір. Висотні межі
поширення деревних насаджень значно коливаються. Нижня межа лежить на
висоті 150 м, верхня піднімається до 1500-1600 м. Під державними лісами
знаходиться близько 37,3% площі Українських Карпат. Залісення окремих
районів неоднакове. В результаті хижацької експлуатації лісів до
возз’єднання карпатських територій в Українській РСР і в перший період
тимчасової окупації німецькими фашистами великі площі втратили своє
величне зелене вбрання. Посилено експлуатувались ліси і в післявоєнний
період, що було зв’язано з великою потребою спаленої України в деревині.
Лише за останні десять років було вирубано 25,3% площі карпатських
лісів, а поновлено тільки 67,1% всіх рубок. Охорона і відновлення лісів
у Карпатах — важлива народногосподарська проблема державного значення.

Ліси мають багатий видовий склад. Вони включають 20 корінних і 10
введених порід. Основними лісоутворюючими породами є бук, ялина,
смерека, граб, дуб. Як домішки поширені явір, ясен, клен гостролистий,
липа, ільм, осика, береза, черешня та ін. Переважають листяні
насадження. Вони «одягають» 52,8% усієї покритої лісом площі. Але
господаркою карпатських лісів є ялина. Як домішка ялина з’являється на
рівнинах і у нижньому ярусі гір. На висоті 1180-1120 м вона починає
відігравати значну роль, а з висоти 1225 м переважає над усіма деревними
породами. Часто зустрічається ялина звичайна. На верхній межі лісу
піднімаються пірамідальні дерева гірської ялини.

Для нижнього ярусу гір найбільш характерний бук. Бук — суб-атлантична
рослина. В районах, де буває менше 550 мм опадів, він, як правило, не
росте, тому в передгір’ях серйозним суперником бука є граб. Бук головним
чином росте тут на схилах західної експозиції. З рівнин бук мігрує в
гори, вслід за рясними опадами. Там він панує у смузі від 500 до 1150 м.
Окремі дерева піднімаються до 1320 м.

У бучинах і ялинниках до основних ценозоутворюючих порід домішується
смерека біла. В труднодоступних районах Горган і Чорногори на
кам’янистих осипах зустрічається європейська кедрова сосна, або
карпатська «лімба». Нижня межа її — 800 м. По схилах вона піднімається
до висоти 1630 м, виходячи в деяких місцях за верхню межу лісу.
Українські Карпати — це єдиний в Україні ареал цієї унікальної деревної
породи. Але й тут основні насадження її були по-хижацькому вирубані
заради цінної запашної деревини і карпатського терпентину.

Дуже рідкісною є і модрина польська, яка також має цінну деревину.
Зустрічається вона поодиноко та невеликими групами в Горганах в урочищі
Кедрин і в долині р. Маняви.

Збереглось у Карпатах і кілька невеликих масивів тису ягідного — релікта
третинного періоду, який тепер на земній кулі зникає. Всього в Карпатах
відомо до 10 місць, де зустрічається тис. Найбільший тисовий гай — на 70
га (9785 екземплярів) — розміщений на лісовій дачі с. Верхнє, поблизу
Коломиї. 1500 тисів на площі 10 за ростуть в Уголь-ському
буково-тисовому пралісі в Закарпатті. Раніше тис був поширений у
Карпатах більше. Поблизу с. Верховини знаходили пеньки тису на висоті
1100 м. Діаметр їх перевищує півтора метра.

Рідкісною є реліктова сосна звичайна, що збереглася в масивах
Осмолодського лісгоспу на Івано-Франківщині та Ізківського лісгоспу в
Закарпатті. В складі насаджень зустрічається багато інтроду-кованих
видів: поодинокі дерева американських екзотів — дугласія та сосна
Веймутова на Чорногорі, дуб червоний, горіх грецький, чорний, сірий і
маньчжурський, тополя канадська і акація біла, чудові білосніжні грона
квітів якої наповнюють прозоре літнє повітря пряним хвилюючим запахом. В
околицях Берегового, Мукачевого, Ужгорода і в інших місцях Закарпаття
ростуть групи їстівного каштану. Раніше його тут сіяли. Тепер він
розселюється самосівом, добре переносить зиму і рясно плодоносить. На
вулицях Ужгорода цвітуть черешні і японська сокура.

В Українських Карпатах, зокрема в буковинських лісах, добре почуває себе
сибірська модрина. Далекий тайговий гість надзвичайно швидко росте. Її
могутні стовбури можуть надійно захистити місцеві породи від буйних
вітрів. У недалекому майбутньому ця російська красуня одержить постійну
прописку в гірських карпатських лісах.

У процесі тривалого розвитку окремі деревні породи знайшли для себе
сприятливі умови, найбільш прийнятних сусідів і вірних супутників серед
чагарників, трав і мохів. Сформувались лісорослинні угруповання.
Глинистий фліш Карпат і багатство вологи зумовлює переважання тут
вологих грудових і сугрудкових насаджень. Субори поширені, як правило,
на верхніх крутих схилах середньогір’їв з їх малопотужними кам’янистими
грунтами. На передгірних слабо дренованих рівнинах переважають сирі
ліси.

Однорідні за складом і лісівницькими властивостями деревні насадження
одного едатопу об’єднуються в тип лісу. Складність гірського рельєфу,
різкі зміни з висотою гідротермічних умов, багатство деревних порід —
усе це зумовило формування в Карпатах найрізноманітніших типів лісів.

ЛУЧНА РОСЛИННІСТЬ

М’який, вологий клімат Карпат сприятливий для розвитку лучної
рослинності. Зелений соковитий килим її займає заплави, низькі тераси,
вирубки, галявини й узлісся. Площі первинних природних луків надзвичайно
розширені внаслідок господарської діяльності людини. Великі масиви
гірських луків — це старі зарослі перелоги. Луки займають в середньому
35%, а на Чорногорі і Чивчинах 53,5% сільськогосподарських угідь.

ЗАПЛАВНІ ЛУКИ

Особливо багаті луками заплави Тиси, Дністра і їх приток. Але в останні
роки внаслідок проведення меліоративних робіт площі заливних луків
скорочуються. Землі, захищені дамбами, використовуються як орні угіддя.

Серед заливних луків переважають справжні, або мезофільні, луки.
Трав’яний покрив там, де він не збитий худобою, густий і високий,
багатоярусний і барвистий. Загальний фон рослинного покриву утворюють
злаки. В ажурний червонуватий фон мітлиці звичайної вплітаються костриця
червона, рейграс французький високий, лисохвіст луговий і пирій
повзучий. Строкатості і соковитості лукам надають різнотрав’я та бобові.
Привітно схиляє свої головки королиця звичайна, тонко передзвонюють
чашечки дзвінця великого і трясучки .середньої, синіють зіроч?;и волошки
лучної. Скрізь розкидані пухнасті

різнобарвні головки конюшини гібридної, лучної, повзучої та польової.
Вся ця яскрава різноманітність трав переплетена стеблами ляд-венця
рогатого.

Різнотравно-злакові луки високоякісні. Вони використовуються як
сінокоси, рідше — як пасовища. Урожай сіна таких луків від 15 до 25 ц з
1 га 1.

У знижених місцях заплав і по берегах стариць в умовах надмірного
зволоження на болотних поверхнево-оглеених грунтах розвиваються
болотисті крупноосокові і крупнозлакові луки. Основним компонентом цих
луків є осоки: лисяча, струнка, пухирчаста. Притерасні зниження з
постійним підтоком ґрунтових вод зайняті торф’янистими луками — густими
щітками щучника дернистого, мо-лінії блакитної, медової трави, біловусу
стиснутого, що ростуть на суцільній моховій подушці. Болотисті і
торф’янисті луки відзначаються низькою якістю. Урожайність їх від 12 до
18 ц з 1 га.

СУХОДІЛЬНІ ОСТЕПНЕНІ ЛУКИ

Основні масиви остепнених луків уже розорані. Збереглися тільки незначні
ізольовані ділянки їх на підвищених валах заплав, уступах і гривах
надзаплавних терас, що непридатні для оранки, на старих покинутих
перелогах Притисенської низовини і Придністровської рівнини.
Представлені вони асоціаціями тонконога вузьколистого і стиснутого,
типчака, рейграса французького високого, лисохвоста лугового. У
травостої також входять кермек і вульпія мишохвоста — переселенці
угорських степів, кульбаба бессарабська, цикорій дикий, звіробій
звичайний та ін. Використовуються суходільні луки як сінокоси і
пасовища. Сіно високоякісне, але врожаї його незначні — 10- 15 ц з 1 га.
Острівці остепнених луків, які відображають природний хід
широтно-зональних процесів формування ландшафтів, повинні стати
резерватами і дбайливо охоронятися.

Безсистемний надмірний випас худоби в травостоях заливних і суходільних
луків викликав істотні зміни видового складу, дигресію природних
асоціацій і втрату їх продуктивності. В деяких місцях трав’яний покрив
повністю знищено. Лукам потрібний надійний захист і допомога. Для того
щоб створити міцну і стійку кормову базу тваринництва, необхідно масиви
луків, придатних для оранки, включити в кормові і лучно-пасовищні
сівозміни, їх потрібно розорати, удобрити, а перезволожені осушити,
очистити від чагарників і купин, вирівняти. На протязі 2-4 років на
удобрених площах слід вирощувати однорічні культури (коренеплоди,
кормову капусту, вико-овес, льон та ін.). Потім сіють бобово-злакові
суміші багаторічних трав, створюють сіяні луки. При такому корінному
поліпшенні продуктивність луків зростав до 60 ц з 1 га, а лисохвостників
— до 100 ц з 1 га.

ПІСЛЯЛІСОВІ ЛУКИ

Важко сказати, чого більше в Українських Карпатах — тінистих лісів чи
яскравих сонячних луків. Барвисті лучні поляни-царинки пронизують
гірську систему від передгір’їв до вершин з висотами 1000-1200 м.

Гірські луки вторинного походження сформувались на вирубках, пожарищах,
розкорчовках лісу. Час утворення їх різний. Вони перебувають на різній
стадії дернового процесу і надзвичайно різноманітні. 35-40% лучної площі
становлять справжні луки. Переважають зла-ково-різнотравні угруповання,
особливо асоціація мітлиці звичайної. Загальний інтенсивно фіолетовий
аспект мітлиці розцвічений різноманітними кольорами. Золотисто-жовтим
вогнем горять квіти арніки гірської, з ними контрастують білосніжні
куртини королиці звичайної, лілово-рожеві красиві квіти билинця
комариного, конюшини, гвоздик, волошок… Краса незвичайна! По схилах в
середньому ярусі гір поширені асоціації костриці червоної, гребінника
звичайного, зі-глінгії лежачої, вівсяниці червоної. За своїм складом і
виглядом вони подібні до мітличників. Урожайність злаково-різнотравних
луків 15-18 ц з 1 га сіна середньої кормової якості.

Гірські луки використовуються як пасовища. Безсистемний, нічим не
регульований випас призвів до інтенсивного розвитку пасовищної дигресії
— вимирання цінних злакових трав, заміни їх щільними дернинами біловусів
і щучників. Ці пустищні луки тепер займають 40-50% усієї лучної площі.
Особливо дуже поширені вони у верхньому ярусі лісової зони. Господарське
значення їх невелике. Вони дають 7-8 ц з 1 га сіна низької якості.

Післялісові луки — основна кормова база гірських районів. Проте
продуктивність їх надзвичайно низька. Необхідне глибоке планове
поліпшення. Для луків крутих еродованих схилів рекомендуються заходи
поверхневого поліпшення: очистка луків, боронування, внесення
мінеральних і органічних добрив, знищення бур’янів, підсів трав високої
кормової якості, обов’язкове введення загінної системи випасання.
Луки-збої на відносно пологих (менше 15°) схилах потребують корінного
поліпшення — розорювання і введення їх в лучно-пасовищні сівозміни. Це
дасть можливість збільшити врожаї гірських луків у 3-4 рази.

Використана література:

Генсірук С.А., В.О.Кучерявий, Л.Й.Гайдарова, В.Д.Бондаренко Зелені
скарби України. Київ, «Урожай», 1991.

Географія. Навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів (зп
ред. П. О. Масляка, Я. Б. Олійника, А. В. Степаненка, П. Г. Шищенка) –
Київ, 1998

Злобін Ю.А. Основи екології. – Київ, 1998

Іванух Р., Жученко В. Стратегічні проблеми розвитку
рекреаційно-туристичного комплексу України. “Економіка України” № 1,
1997

Коржунова Н. Курортно-рекреаційне господарство Причорномор’я. “Економіка
України” № 2, 1999

Мироненко Н.С. та ін. Рекреационная география. – М., 1981.

Соціально-економічна географія України (за ред. О. І Шаблія) – Львів,
1994

Стойко С.М., Д.С.Саїк, К.А.Татаринов, Мацишин І.Р. Карпатський
заповідник. Ужгород, «Карпати», 1982.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи