.

Роберт Кох та палочка туберкульозу (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
630 4863
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Роберт Кох

та палочка туберкульозу ”

 

ПЛАН

Вступ

1. Біографія Р.Коха, його досягнення

2. Вивчення збудника туберкульозу

Список літератури

Вступ

Майже водночас з відкриттям Л. Пастера з’явилися відомі праці видатного
німецького мікробіолога Роберта Коха (1843-1910). Відкриття збудників
сибірки, туберкульозу, холери належать саме йому. Р. Кох розробив низку
спеціальних методів досліджень, які й тепер використовують мікробіологи
(виділення чистої культури бактерій на твердому поживному середовищі,
забарвлення мікробів аніліновими барвниками, використання імерсійної
системи і конденсора Аббе у мікроскопуванні, мікрофотографуванні тощо).
Способи дезінфекції, запропоновані Р. Кохом, і тепер успішно
використовуються в медичній практиці. Докази про патогенність того чи
іншого мікроба дістали назву тріади Генле—Коха, а відкритий у 1882 р.
збудник туберкульозу названо паличкою Коха. В 1905р. Р. Коху присуджено
Нобелівську премію за досягнення в розвитку медицини.

1. Біографія Р.Коха, його досягнення

Роберт Кох народився в Клаусталь-Целлерфельді 11 грудня 1843 р. Коли в
1848 р. Р.Кох пійшов у місцеву початкову школу, він уже вмів читати і
писати. Він легко учився і вже в 1851 р. поступив у гімназію Клаусталя.
Через чотири роки він уже був першим учнем у класі, а в 1862 р. закінчив
гімназію.

Відразу по закінченні гімназії Роберт Кох пійшов у Геттингенський
університет, де протягом двох семестрів вивчав природничі науки, фізику
і ботаніку, а потім почав вивчати медицину. Найважливішу роль у
формуванні інтересу Коха до наукових досліджень зіграли багато хто з
його університетських викладачів, у т.ч. анатом Іаков Генле, фізіолог
Георг Мейсснер і клініцист Карл Гассе. Ці вчені брали участь у дискусіях
про мікроби і природу різних захворювань, і молодий Кох зацікавився цією
проблемою.

Коли К. учився в Геттингенському університеті, Луї Пастер опублікував
свої знамениті роботи, у яких спростував теорію мимовільного зародження
живих організмів з неживої речовини і розробив мікробну теорію
шумування. І хоча Пастер тоді ще не досліджував роль мікробів у розвитку
захворювань у людини, таке припущення викликало бурхливу дискусію. Через
20 років після опублікування робіт Пастера Іаків Генле в есе «Про міазми
і зараження» (“Von den Miasmen und Contagion”) сформулював основні ідеї
про те, як можна довести, що окремі захворювання викликаються
специфічними мікроорганізмами – збудниками. Однак, хоча есе і містило
теоретично переконливі аргументи, практична його перевірка здавалася з
погляду технології того часу неможливою.

У 1866 р. Кох одержав медичний диплом, а потім у нього наступив період
невпорядкованості, коли він працював у різних лікарнях і намагався
організувати приватну практику в п’ятьох різних містах Німеччини. Кох
хотів стати військовим лікарем чи зробити кругосвітню подорож як
корабельний лікар, однак такої можливості в нього не було. У кінцевому
рахунку Кох облаштувався в німецькому місті Раквіці, де почав лікарську
практику і незабаром став відомим і шанованим лікарем. Однак ця робота
Коха була перервана, коли в 1870 р. почалася франко-прусська війна.

Незважаючи на сильну короткозорість, Кох добровільно став лікарем
польового госпіталю і тут набув великий досвід у лікуванні інфекційних
хвороб, зокрема холери і черевного тифу. Одночасно він вивчав під
мікроскопом водорості і великі мікроби, удосконалюючи свою майстерність
у мікрофотографії. У 1871 р. Кох демобілізувався й у наступному році був
призначений повітовим санітарним лікарем у Вольштейні (нині Волінтін у
Польщі). Кох знайшов, що в околицях Вольштейна поширена сибірська
виразка, ендемічне захворювання, що викликається бактерією Bacillus
anthracis і поширюється серед великої рогатої худоби й овець, уражає
легені, викликає карбункули шкіри і зміни лімфовузлів. Незабаром Кох
почав вивчати за допомогою мікроскопа збудника, що ймовірно викликав
сибірську виразку.

Провівши серію ретельних, методичних експериментів, Кох установив, що
єдиною причиною сибірської виразки була бактерія Bacillus anthracis. Він
довів також, що епідеміологічні особливості сибірської виразки, тобто
взаємозв’язок між різними факторами, що визначають частоту і
географічний розподіл інфекційного захворювання, обумовлені циклом
розвитку цієї бактерії. Дослідження Коха Bacillus-anthracis уперше
довели бактеріальне походження захворювання. Його статті з проблем
сибірської виразки були опубліковані в 1876 і 1877 р. при сприянні
ботаніка Фердінанда Кону і патолога Юлія Конгейма в університеті Бреслау
(нині польське місто Вроцлав). Кох опублікував також опис своїх
лабораторних методів, у т.ч. фарбування бактеріальної культури і
мікрофотографування її будови. Результати досліджень Коха були
представлені вченим лабораторії Конгейма, у т.ч. Паулю Ерліху.

Відкриття Коха відразу принесли йому широку популярність, і в 1880 р.
він, значною мірою завдяки зусиллям Конгейма, став урядовим радником в
Імперському відділенні охорони здоров’я в Берліні. У 1881 р. Кох
опублікував роботу «Методи вивчення патогенних організмів» (“Methods for
the Study of Pathogenic Organisms”), у якій описав спосіб вирощування
мікробів у твердих середовищах. Цей спосіб мав важливе значення для
ізолювання і вивчення чистих бактеріальних культур. У цей час
розгорнулася гостра дискусія між Кохом і Пастером, лідерство якого в
мікробіології похитнули роботи Коха. Після того як Кох опублікував різко
критичні відгуки про пастеровські дослідження, що стосується сибірської
виразки, між двома видатними вченими спалахнула безстороння дискусія, що
продовжувалася кілька років, що вони вели як на сторінках журналів, так
і в публічних виступах.

Найбільшого тріумфу Кох досяг 24 березня 1882 р., коли він оголосив про
те, що зумів виділити бактерію, що викликає туберкульоз. У той час це
захворювання було одним з головних причин смертності. У публікаціях Коха
із проблем туберкульозу вперше були позначені принципи, що потім стали
називатися постулатами Коха. Ці принципи «одержання вичерпних доказів…
що той чи інший мікроорганізм дійсно безпосередньо викликає визначені
захворювання», що випливають з тез Генле, дотепер залишаються
теоретичними основами медичної мікробіології.

Вивчення Кохом туберкульозу було перервано, коли він за завданням
німецького уряду в складі наукової експедиції виїхав у Єгипет і Індію з
метою спробувати визначити причину захворювання холерою. Працюючи в
Індії, Кох оголосив, що він виділив мікроб, що викликає це захворювання.
Відкриття Коха зробили його одним з тих особ, хто визначає напрямки
розвитку охорони здоров’я, і зокрема відповідальним за координацію
досліджень і практичних заходів у боротьбі з такими інфекційними
захворюваннями, як черевний тиф, малярія, чума великої рогатої худоби,
сонна хвороба (трипаносомоз) і чуму людини.

У 1885 р. К. став професором Берлінського університету і директором
тільки що створеного Інституту гігієни. У той же час він продовжував
дослідження туберкульозу, зосередивши на пошуках способів лікування
цього захворювання. У 1890 р. він оголосив про те, що такий спосіб
знайдений. Кох виділив так званий туберкулін (стерильну рідину, що
містить речовини, вироблювані бацилою туберкульозу в ході росту), який
викликав алергійну реакцію у хворих туберкульозом. Однак насправді
туберкулін не став застосовуватися для лікування туберкульозу, тому що
особливою терапевтичною дією він не володів, а його введення
супроводжувалося токсичними реакціями, що стало причиною його
найгострішої критики. Протести проти застосування туберкуліну стихли,
лише коли виявилося, що туберкулінова проба може використовуватися в
діагностиці туберкульозу. Це відкриття, що зіграло велику роль у
боротьбі з туберкульозом у корів, з’явилося головною причиною
присудження Коху Нобелівської премії.

У 1905 р. Кох за «дослідження і відкриття, що стосуються лікування
туберкульозу», був визнаний гідним Нобелівської премії по фізіології і
медицині. У Нобелівській лекції Кох сказав, що, якщо оглянути поглядом
шлях, «який пройдений за останні роки в боротьбі з таким широко
розповсюдженим захворюванням, як туберкульоз, ми не зможемо не
констатувати, що тут були зроблені перші найважливіші кроки».

Люди, мало знайомі з Кохом, часто вважали його підозрілим і відлюдним,
однак друзі і колеги знали його як добру і співчутливу людину. Кох був
шанувальником Ґете і запеклим шахістом.

У 1867 р. Кох женився на Еммі Адельфіне Жозефіні Фрац. У них народилася
дочка. У 1893 р. Кох розлучився зі своєю першою дружиною і женився на
молодій акторці Хедвізі Фрайбург. Кох помер у Баден-Бадені від серцевого
приступу 27 травня 1910 р.

Кох був визнаний гідним багатьох нагород, у т.ч. прусського ордена
Пошани, присуджуваного німецьким урядом (1906), і почесних докторських
ступенів університетів Гейдельберга і Болоньї. Він був іноземним членом
Французької академії наук, Лондонського королівського наукового
суспільства, Британської медичної асоціації і багатьох інших наукових
суспільств.

2. Вивчення збудника туберкульозу

Збудником туберкульозу є туберкульозна паличка (mycobacterium
tuberculosis), що була відкрита Р. Кохом у 1882 p. Існує три типи
збудника — людський (typus huma-nus ), бичачий, чи коров’ячий (typus
bovinus), та пташиний (typus avium). Існують також нетипові бактерії.
Заразними для людини є перші два типи — людський та коров’ячий, рідко —
нетипові бактерії (у людей із зниженим імунітетом). Джерелом інфекції
для людей, окрім хворої на туберкульоз людини, можуть бути також хвора
на цю інфекцію корова (бик), її м’ясо та молоко.

Збудник туберкульозу являє собою тонку пряму чи дещо зігнуту паличку
завдовжки 1,5—4 мкм і завтовшки до 0,5 мкм, яка не утворює спор та
капсул, не має джгутиків. Вона — аероб, грампозитивна, забарвлюється за
Цілем—Нільсоном у червоний колір. Свіжі культури мікобактерій, виділені
від хворих людей, ростуть дуже повільно (3—4 тиж) на різних середовищах
(картопля, яйце, бульйони тощо) за наявності в них гліцерину. Паличка
туберкульозу рогатбї худоби має як деякі морфологічні, так і
куль-туральні відмінності — вона товща та коротша, не потребує для росту
присутності гліцерину. Мікобактерії туберкульозу не продукують
екзотоксинів. Вірулентність їх пов’язана з комплексом ліпідів і ліпоїдів
та іншими сполуками (чинником вірулентності). Мікобактерії виробляють
ферменти лецитиназу, каталазу, перок-сидазу, уреазу.

Продукт життєдіяльності мікобактерій був відкритий Р. Кохом і названий
туберкуліном. Його використовують в діагностиці туберкульозу. Він існує
переважно в очищеній формі, приготований з так званого старого
туберкуліну і складається з чистих мікобактеріальних білків та домішки
полісахаридів.

Туберкульоз — часте захворювання, особливо у країнах з низьким рівнем
економіки і незадовільними житловими умовами та низьким рівнем охорони
здоров’я і медичної допомоги.

Проте в останні роки захворюваність на туберкульоз зросла навіть у
країнах, де він не мав значного поширення, що певною мірою обумовлено
зниженням уваги до його профілактики.

Поліпшення соціально-економічних умов життя людей відіграє головну роль
у запобіганні та ліквідації туберкульозу.

Зараження туберкульозом, себто проникнення мікобактерій у організм,
відбувається переважно через дихальні шляхи (повітряно-крапельним
способом), рідко — через травний канал (осідаючи на слизовій оболонці),
у разі якого уражається як початковий відділ (ротоглотка), так і
переважно середній (сліпа кишка), рідко —кінцевий (пряма кишка).

Опірність щодо туберкульозу найнижча в дитячому віці та після 65 років.

Різні тканини та органи мають не однакову чутливість до мікобактерій.
Найчутливішими є лімфовузли (вони уражені у 100 % інфікованих дітей),
менінгеальна оболонка, а також селезінка (особливо у дітей). Чутливі
також нирки, надниркові залози, маткові труби, гіпофіз. Мало чутливі і
рідко уражуються шлунок, підшлункова та щитовидна залози, яєчка та ін.

Інфікування (первинний туберкульоз) у переважної більшості людей
відбувається у дитячому віці трахео-бронхіальним шляхом і звичайно
пов’язане з контактом з хворими на активну форму легеневого
туберкульозу. Таким контактам сприяють скупчення людей за поганих
житлових та санітарних умов, громадський транспорт тощо.

Первинна тканинна реакція в легенях людини за інфікування її
мікобактеріями туберкульозу виявляється утворенням у них так званого
первинного комплексу. Останній складається з невеликого фокусу
специфічної пневмонії та ураження регіонарного середостінного лімфовузла
— специфічного лімфаденіту. Морфологічні прояви інфікування тканини
мікобактеріями полягають у розвитку неспецифічної реакції (гіперемії,
набряку), лейкоцитарної інфільтрації та розвитку проліферації клітин
сполучної тканини й формуванням під дією мікобактерій та їх продуктів
специфічного елементу туберкульозу, так званого горбика (tuberculum) або
ж гранульоми (конгломерат горбиків). Особливістю цієї гранульоми
(завбільшки від просяного зерна і більше) є її схильність до змертвіння
та розпаду.

Фундаментальною одиницею туберкульозного ураження, центром горбика є так
звані епітеліоідні клітини. Постійними елементами горбика є також
гігантські клітини Лангганса та лімфоцити (останні по периферії
горбика), а також сполучна тканина.

Епітеліоідні клітини — це переповнені дезінтегрованими продуктами
загиблих лейкоцитів та мікобактерій великі мононуклеари з блідою та
піно-подібною від високого вмісту ліпідів цитоплазмою.

Скупчення мононуклеарів нагадують тісно упаковані клітини епітелію,
через що й названі вони були епітелі-оідними клітинами. Злиття цитоплазм
мононуклеарних клітин в полінукле-арні утворює гігантські клітини, які є
як у центрі, так і в зовнішній частині горбика. В центрі горбика
містяться казеозні (сироподібні) некротичні маси (вид сухого некрозу).
Гранульома туберкульозу, як й інші гранульоми, має імуногенне походження
(І.В. Давидовський, 1969). У своєму розвитку вона проходить 4 фази:

первинна альтерація тканин, розвиток клітинної гранульоми, деструкція
клітин гранульоми та кінцевий склероз чи інкапсуляція осередку.

Первинний комплекс (туберкульоз) не має специфічних та виразних
клінічних проявів. Відзначаються незначна слабкість, алергічні явища,
зокрема на шкірі гомілок, з’являються вузлова еритема чи інші шкірні
висипки, часто збільшуються лімфовузли шиї, підвищується температура
тіла до субфебрильних значень та з’являється кашель. Часте первинне
інфікування через його малосимп-томність не діагностується. Через 2— З
тиж первинний комплекс у основної маси інфікованих починає затухати,
обмежується (інкапсулюється) фіброзною сполучною тканиною (оболонкою),
пронизується солями кальцію (під дією фосфату з загиблих клітин),
утворюючи так звані петрифікати. У частини інфікованих первинний
комплекс не повністю інкапсулюється, і мікобактерії в ньому (особливо в
лімфовузлі) повністю не гинуть, тому процес тліє. Про це свідчать
випадки активізації первинного комплексу з дисемінацією мікобактерій та
розвитком захворювання через багато років, незважаючи на підвищення
імунітету до мікобактерій.

У 1—2 % інфікованих первинний комплекс не інкапсулюється, а призводить
до розвитку туберкульозу легень та (рідше) інших органів.

Як первинне інфікування, так і захворювання на туберкульоз раніше
спостерігалось у дитячому та юнацькому віці. Зараз в економічно
розвинутих країнах, в тому числі й в Україні, хворіють на туберкульоз
дорослі та люди похилого віку, серед яких є багато і первинно
інфікованих у цьому віці. Розвитку захворювання сприяє багато чинників.
Серед них анемія, гіпопротеїнемія гіповітаміноз, цукровий діабет, інші
порушення обміну та спадкова схильність.

Важливе значення мають підвищена чутливість, сенсибілізація організму до
мікобактерій туберкульозу. Серед місцевих чинників сприяють розвитку
туберкульозу силікоз та інші антракози легень.

 

Список літератури:

1. Мікробіологія з основами вірусології. – К., 2001.

2. Лауреати Нобелівської премії. – Москва, 2000.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020