.

Особливості зростання тису ягідного на правому березі річки прут біля м. Коломия (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
193 1877
Скачать документ

Реферат з біології

Особливості зростання тису ягідного на правому березі річки прут біля м.
Коломия

Згідно умов атмосферної циркуляції і сонячної радіації територія
Івано-Франківської області відноситься до крайньої західної смуги
центральної кліматичної області Європейської території. Клімат району
дослідження помірно континентальний з довгою весною, нежарким літом,
теплою осінню та порівняно м’якою зимою (в передгірській частині).

В Українських Карпатах кліматичні умови характеризуються різкими
коливаннями: більш суровий клімат в приводороздільній частині гір, в
Передкарпатті він дещо м’якший. Середня річна температура в
Передкарпатті 7-8°С. В гірських районах знижується до 3°С.
Середньомісячна температура липня 21°С, в горах 10°С. Максимальна літня
температура 37-38°С, в передгір’ї і в горах до 30°С. Зима в передгір’ї
охоплює 2,5 місяці, в горах 4 місяці. Середньомісячна температура січня
-3-7°С. Вегетаційний період триває 215 днів, морозного 150. Сніг залягає
в грудні й тане на початку березня. В горах він тримається до квітня.
Середньорічна кількість опадів 600-800 мм в низинних частинах і
передгірях 600-700 мм, в горах до 1400 мм. Найбільша кількість дощів
випадає весною і на початку літа. Середньорічний шар випаровування з
досліджуваної території змінюється на півночі від 540 мм до 510 мм на
півдні.

Річкова сітка в Західному регіоні досліджень добре розвинута і
відноситься до басейну рік Дністра і Прута. Основними водними артеріями
є ріки Дністер і Прут з їх притоками. Густина річкової сітки складає
0,2-0,4 км/км2, а в окремих басейнах річок, таких як, Луква, Рибниия,
Черемош, до 1,1 – 1,25 км/км2. Ріки північно-східного схилу Карпат
— Дністер і Прут та їхні притоки пересікають
Карпати, маючи тут характер типово гірських рік. При виході з гір річки
і їх притоки, отримують південно-східний напрямок, стають спокійнішими.

Район зростання тиса ягідного знаходиться в зоні контакту Зовнішньої та
Внутрішньої зон Передкарпатського крайового прогину. В геологічній
будові Зовнішньої зони приймають участь палеозойські, мезозойські і
кайнозойські відклади. Внутрішня зона Передкарпатського прогину складена
моласами неогену і флішевими утвореннями палеогену і крейди потужністю
до 6000 м. Загальний стратиграфічний опис порід нами приведено окремо
для кожної із зон.

Так, відклади мезозойської групи (Мг) для Зовнішньої зони
Передкарпатського прогину, в межах району досліджень характеризуються
широким розповсюдженим і представлені середньо-, верхньоюрськими і
верхньокрейдовими утвореннями.

Відклади юрської системи (І) в межах досліджуваної території розвинуті
на всій Зовнішній зоні прогину. Вони трансгресивно з кутовим
неузгодженням залягають на породах палеозою і перекриваються крейдовими,
палеогеновими і неогеновими утвореннями. Глибина залягання юрських
відкладів збільшується в західному і південно-західному напрямках від
100-150 і до 700-800 м і більше. В долині ріки Дністер юрські відклади
виходять під четвертинні породи. Загальна потужність відкладів та
території Зовнішньої зони прогину досягає 200-250 м.

Відклади середньоюрського віку (І2) літологічно представлені
різнокольоровими глинами, аргілітами, пісковиками і конгломератами з
рідкими прошарками вапняків, доломітів, ангідритів і гіпсом;
відмічається включення великої кількості рослинних решток.

Відклади верхньої юри (І3) представлені всіма ярусами, починаючи від
коловейського і закінчуючи титонським. Порода коловейоксфордського
ярусів узгоджено залягають на відкладах середнього відділу юри.
Представлені, в основному, карбонатними утвореннями: доломітозованими
вапняками, доломітами, ангідритами. Потужність їх в прогині до 550 м.

Породи кімеридж-титону залягають на відкладах коловей-оксфорду і
пов’язані з ними поступовим переходом. Літологічно представлені
вапняками пелітоморфними, органогенно-уламковими, з прошарками глин,
конгломератів, гравелітів і пісковиків. Потужність відкладів до 850 м.

Крейдові відклади (К) в межах досліджуваної площі, характеризуються
широкою розповсюдженістю, і відсутні тільки в Косівській западині
Передкарпатського прогину. Залягають вони трансгресивно на породах юри.

Верхній відділ (К2) представлений породами сеноманського, конь’якського,
сантонського, кампанського і маастріхтського ярусів. Відклади
сеноманського ярусу (КгСМ), розвинуті в північній і центральній частинах
Івано-Франківської області.

Вони представлені пісковиками главконітовими, зеленувато-сірими з
галькою і гравієм чорного кремнію; рідше зустрічаються вапняки
пісковикові і мергелі, в основі яких залягають конгломерати. Загальна
потужність від перших метрів до 15-20 м. В регіональному плані
відмічається поступове заглиблення сеноманських відкладів з сходу на
захід від 80-100 м до 300-500 м і більше.

Відклади туронського і вищезалягаючих ярусів верхньої крейди у зв’язку з
однотипними умовами залягання і розповсюдження підземних вод зазвичай
об’єднуються в єдиний турон-сеноманський комплекс порід. Літологічно
вони представлені мергелями, крейдою, крейдоподібними вапняками: до
500-600 м і більше в західній частині. Глибина залягання від 0 до 100 м
і більше. На ділянках неглибокого залягання породи турон-сеноманського
комплексу характеризуються інтенсивною тріщинуватістю. Вище за розрізом
тріщинкуватість порід поступово згасає.

В межах Зовнішньої зони Передкарпатського прогину кайнозойська група
(Kz) представлена неогеновою і четвертичною системами.

Відклади неогенової системи (N) широко розвинуті в Зовнішній зоні
прогину. Залягають вони трансгресивно на породах палеогена, крейди, кори
і палеозоя. В їх розрізі виділяються середній відділ (міоцен) в об’ємі
гельветсысого ярусу; верхній відділ (міоцен) в об’ємі
баденського і сарматського ярусів.

До середнього міоцену відносяться гельветський ярус (Nih). Його відклади
залягають на розмитій поверхні крейдових порід в понижених ділянках.
Відомі тільки окремі розріджені виходи їх, які збереглися від розмиву в
тортонський час. Представлені відклади кварцовими і глинистими пісками,
пісковиками і детритовими вапнякам, мергелями і бентонитоподібними
глинами.

Натомість відклади Баденського ярусу (N,bd) розвинуті як в межах
платформи, так і в Зовнішній зоні прогину. Починаючи з нижнього Бадена,
зовнішня зона погружаешься і стає частиною передового прогину Карпат. В
складі баденського ярусу виділяють богородчанську, тираську і косівську
світи, Богородчанська світа (N,bg) відкрита на глибинах від 80-90 м до
440-450 м. Вона представлена темно-сірими глинами, мергелями, сірий і
зеленувато-сірими кварцево-гладконітовими
пісковиками і конгломератами, рідше – турами. Потужність світи
не перевищує 100 м.

Тираська світа (Nits) представлена товцею гіпсів і ангідритів, які
містять прошарки глин, алевролітів, мергелів, вапняків, солей.
Потужність тираської світи зазвичай – до 150-200 м. Відклади відносяться
до середнього бадену.

Косівська світа (NiKS) включає в себе вербовецькі і коломийські шари.
Відклади світи широко розповсюджені і в Зовнішній зоні прогину.

Утворення Сарматського ярусу (N,S) представлені підярусом, який
літологічно складений глинами в різній ступені вапняковими, відмічаються
тонкі прошарки пісковиків, бентонітових глин. Місцями пісковиковість
глин збільшуються і глини переходять в глинисті піски. Потужність
нижньо-сарматських відкладів -до 1000 м.

Відклади четвертинної системи (Q) практично покривають всю площу
досліджень загальним чохлом. Представлені вони, в основному,
алювіальними, водно-льодовиковими, золо-делювіальними і болотяними
утвореннями різних відділів четвертичної системи нижнього, середнього,
верхнього і сучасного утворів. Середня потужність четвертинних відкладів
змінюється в досить широких межах — від 2-10 м, рідше більше 20 м. З
всіх перерахованих вище генетичних типів найбільший практичний інтерес
для дослідження представляють алювіальні відклади заплав і 1-П
водозаплавних терас, які складені переважно гравійно-галечниковим
матеріалом з валунами. Ці відклади розвинуті в долинах рік Дністра,
Прута та їх притоків. Переважаюча потужність їх до 10-14 м. Інші
генетичні типи представлені пісками, супісками, суглинками, глинами,
торфом.

Внутрішня зона Передкарпатського прогину.(Бориславсько-Покутська).

В геологічній будові Внутрішньої зони беруть участь неогенові,
палеогенові і крейдяні відклади потужністю до 6000 м. У зв’язку з
специфікою даних досліджень характеристика флішових утворень палеогену і
крейди в даній роботі розглядатися не буде.

Відклади неогенової системи на території досліджень представлені
породами нижнього, середнього та верхнього міоцену.

В нижньому міоцені (N’i), під час першої Карпатської складчастоті, у
внутрішній зоні прогину почалось накопичення потужних товщ моласу.
Відклади нижнього міоцену (N\) названі воротищенською світою, яка
розділена на три підсвіти. Нижня (1000-1500 м) представлена, в
основному, сірими шлинами, соленосними брекчіями, лінзами гіпсу,
заляганнями кам’яної і калійної солей. Середня (загорська) підсвіта
(400-600 м) складена пісковиками і містить горизонт конгломератів.
Верхня підсвіта (700 м) складена гіпсоносними і соленосними вапняковими
глинами з прошарками вапняків.

Карпатський ярус середнього міоцену (N, ) представлений у Внутрішній
зоні прогину породами двох світ – стебницькою і баличцькою.

Стебнщька світа пов’язана поступовим переходом з воротищенською і
визначається при появленні зеленуватої і рожевої забарвленості порід.
Вона представлена строкатобарвистими аргілітами з прошарками вапнякових
пісковиків і алевролітів, лінзами конгломератів, туфів, гіпсів (нижня
“Надвірнянська” підсвіта) і, сірокольоровими глинами, алевролітами,
конгломератами, туфами (верхня “Лавчинська” підсвіта).

Баличцька світа залягає на стебницькій і пов’язана з нею поступовим
переходом. Вона розділена на дві підсвіти, нижня (калузька) потужністю
200 м, які складаються із чергувань сірих, іноді зеленуватих, глин і
пористих сірих пісковиків; в покрівлі залягають калійні солі. Верхня
підсвіта (500-1000 м) представлена чергуваннями бурих і зеленуватих
глин, аргілітів, пісковиків і гравелітів; в основі залягає пласт
глобігеринового мергелю.

Баденський (тортонський) ярус представлений богородчанською, тиранською
та косівською світами.

Богородчанська світа у Внутрішній зоні прогину побудована, в основному,
мергелями і туфітами, які до верху переходять в товщу перешарування
пісковиків, алевролітів, аргілітів, гравелітів. Потужність світи до 300
м. Відноситься до нижнього бадену.

Тераська світа (Nit,) даній зоні не має суцільного розвитку і
визначається в літологічному розрізі за наявністю в пісково-глинистій
товщі ангідриту, солей, соляної брекчії. Потужність світи зазвичай не
перевищує 30-40 м. Відноситься до середнього бадену.

Косівська світа (NiKS) у Внутрішній зоні розвинута тільки поблизу
контакту з Зовнішньою зоною. Бона, в основному, представлена
пісково-глинистши відкладами. Літологічно – це щільні глини темно-сірого
кольору, місцями сильно пісковикові, з прошарками піску і
слабозцементованого пісковику. Частіше за все ці прошарки розвинуті у
верхній частині розрізу. Треба відмітити, що загальна піскуватість
Косівського розрізу виражена значно слабше, ніж у двох інших зонах, які
характеризовані вище. Потужність їх сягає 300-350 м. Відноситься до
верхнього бадену.

Верхній міоцен (N і). Сарматський ярус (Nis). Відклади
нижньосарматського підяруса в межах Внутрішньої зони прогину збереглись
від розмиву тільки на південному сході м. Калуша і північному заході
села Перегінська. Представлені вони тут, так як і в Зовнішній зоні,
пісковиково-глинистою товщею до 300 м.

В тектонічному відношенні Передкарпатський крайовий прогин розташований
між південно-західною окраїною Східно-Європейської платформи і
Карпатською складчастою областю, від якої відділений Передкарпатським
глибинним розломом. В межах прогину виділяють Зовнішню і Внутрішню зони.

Зовнішня зона протягується так як весь прогин, паралельно Карпат. Ширина
її в середній частині досягає 20 км, а на північному заході і південному
сході збільшується до 50 км за рахунок залучення в прогин додаткових
частин краю платформи. Багаточисельними розломами Зовнішня зона
розчленована на тектонічні блоки, фундамент яких сходинкоподібно
занурюється в південному і західному напрямках.

Внутрішня зона Передкдрпатського прогину формувалась на флішовій
геосинклінальній основі. Південно-західна границя Внутрішньої зони
(Передкарпатський глибинний розлом) перекрита насуненими на неї
флішовими породами Карпат. Породи, які складають Внутрішню зону,
утворюють складки, нерідко перекинуті і насунуті в північно-східному
напрямку. За будовою Внутрішня зона поділяється на дві підзони –
Самбірську і Бориславсько-Покутську.

Карпатська складчаста область представлена Скибовою зоною, яка займає
північно-східний схил Карпат. Межує вона з Передкдрпатським крайовим
прогином в Прикарпатському глибинному розломі, по якому флішові товщі
Скибової зони насунуті на неогенові відклади прогину. Амплітуда насуву
місцями перевищує 15 км. Зона складена крейдовим і палеогеновим
теригенно-карбонатним флішем, зібраним у вузькі складки
північно-західного простягання. В ядрах антикліналей, як правило,
залягають верхньокрейдові відклади; синкліналі складені породами
палеогену. Нижньо-крейдові породи відслонюються тільки в декількох
місцях зони, більш давні породи в скибовій зоні невідомі.

При цьому слід відмітити, що територія, яка досліджується
характеризується наявністю багато чисельних глибинних тектонічних
порушень, а сама територія Княждвірського заказника загальнодержавного
значення знаходиться в зоні контакту двох крупних тектонічних елементів:
Зовнішньої та Внутрішньої зон, і цей факт накладає свій відпечаток на
геологічну будову території заказника та його сучасний неотектонічннй
стан.

В геоморфологічному відношенні територія Західного регіону України
розташовується в області зчленування двох крупних морфоструктур –
Східно-Європейської рівнини і Карпат – Східно-Європейська рівнина, в
свою чергу, поділяється на дві крупні орографічні елементи:
Передкарпатську низовину і Подільську височину. На площі досліджень
розвинуті дві групи морфогенетичних типів рельєфу: денудаційний (область
переважного підняття і ерозії) і акумулятивний (область переважного
опускання і акумуляції). Геоморфологічний вигляд розвитку обумовлений
переважним розвитком одної з цих груп: в перед карпатській низовині
переважають акумулятивні і акумулятивно-ерозїйні форми, в області Карпат
домінують процеси денудації і формуванні ерозійно-структурного рельєфу.

Серед акумуляційних форм рельєфу виділяються такі генетичні типи:
фліювіальні, льодовикові і водно-льодовикові, золові (лесоподібні) і
гравітаційні. Найбільшим розповсюдженням користуються флішові форми
рельєфу, утворені під дією поверхневих вод – це заплави, русла, тераси
річок, які складають в районі досліджень інтенсивно розвинуту гідро
сітку, яка відноситься до басейну Чорного моря. Із багаточисельних
терасових рівнів найбільш значимими за територією регіону є поверхні
заплавних і перших надзаплавних терас. Більш давні тераси мають вцілому,
однотипну геоморфологічну характеристику, які відрізняються один від
одного лише гіпсометричним положенням поверхні, утворюючи в ряді місць
більш або менш чітку драбинку рівнів. Поверхні терас досить інтенсивно
рОЗЧЛЄН0вані, типові шви і зовнішні уступи часто практично повністю
знівельовані. Лесові (золові) форми рельєфу, складені лесовидними
суглинк0ми бруньковими горизонтами, які перетинають поверхню давніх
терас. Б0НИ мають м’які згладжені контури при глибині розчленування до
Зо м. Складання овальних плоских височин з різнозорієнтованими
плоскодсінними короткими долинами утворює специфіку рельєфу
Передкарпаття.

Досконало відрізняється від попередніх форм рельєфу область Карпат яка
чітко різниться від Прикарпатської алювіальної низовини. Тут переважають
ерозійно-структурні форми рельєфу.

Підсумовуючи сказане слід зауважити, що в геоморфологічному районі
досліджень значну роль відіграють яри та зсуви, а також розповсюджені
карстові лійки (воронки) в місцях близького до поверхні залягання
гіпсів.

Важливу роль у висвітленні природно-екологічного стану території
досліджень відіграють гідрогеологічні умови. На загальній схемі
гідрогеологічного районування район досліджень розташований на території
басейну підземних вод II порядку – Передкарпатському артезіанському
басейні, який відноситься до Карпатського складного басейну пластово –
блочних і пластових вод 1-го порядку.

Передкарпатський артезіанський басейн простягається смугою з південного
сходу на північний захід. В межах глибин, що досліджуються, на його
території розповсюджені підземні води четвертинних і неогенових
відкладів.

В підземних водах четвертинних відкладів за своєю характеристикою
найбільший інтерес представляє водоносний горизонт, який розвинутий в
алювіальних відкладах високих заплав і І—II надзаплавних терас.
Водновміщуючі породи представлені валунно-галичниковим матеріалом,
потужністю від 3-5 до 15-20 м. Горизонт безнапірний, з вільною
поверхнею, але в ряді місць у випадку присутності в середині горизонту
достатньо потужних суглинків, горизонт яких може набувати місцевого
напору, величиною до 1-3 м. Нижнім водотривким горизонтом слугують глини
неогену. Рівні підземних вод встановлюються на глибинах 0,5-3 м, режим
рівнів яких тісно пов’язаний з режимом поверхневого стоку. Живиться
горизонт за рахунок інфільтрації атмосферних опадів, який
розвантажується в річкову систему. Горизонт воднозбагачений: Дебіт
просверлених свердловин досягає 50-60 л/с. Коефіцієнт фільтрації
змінюється від 10 до 500 м/добу, іноді і більше. Хімічний склад
переважно гідрокарбонатний кальцієвий з загальною мінералізацією 0,3 –
0,62 г/дм3. Горизонт практично не захищений від поверхневого
забруднення.

Підземні води неогенових відкладів розвинуті спорадично і приурочені до
прошарків і лінз пісків і пісковиків, які залягають в товщі глин. Прісні
води простежуються до глибини 50-100 м, на більшій глибині можуть бути
вже солонуваті. Рівні підземних вод встановлюються на глибинах до 3-5 м.
Живлення підземних вод відбувається за рахунок інфільтрації атмосферних
опадів. Розвантаження підземних вод відбувається в річкову мережу на
ділянках виходу пісковикових порід неогену під алювіальними відкладами.
Водомісткість горизонту переважно низька. Дебіти свердловин змінюються
від 0,1-0,3 л/с до 3-5 л/с, рідше більше. Водопровідність порід рідко
перевищує 33-50 м3/добу.

Хімічний склад води верхньої частини розрізу гідрокарбонатний кальцевий
до 0,9-1 г/дм3. На глибинах понад 50-100 м склад вод змінюється на
хлоридно-натрієвий, а загальна мінералізація збільшується до 4-5 г/дм3 і
більше.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020