Реферат на тему:

Особливості біологічного землеробства за екстремальних погодних умов

 

Одним із пріоритетних напрямів виходу України з економічної кризи є
зростання ефективності сільськогосподарського виробництва і реалізація
продукції на світовому ринку. Нині виробництво конкурентоспроможної
сільськогосподарської продукції можливе лише на основі всезростаючої
культури землеробства. Підвищення родючості грунтів є необхідною умовою
для запровадження передових агротехнологій при раціональному
використанні місцевих грунтово-кліматичних ресурсів, засобів
інтенсифікації та системи сівозмін [1].

Сучасні економічні умови спонукають до пошуку технологій, побудованих на
самозабезпеченні і самовідновленні енергетичних ресурсів для економічно
відновлюваного функціонування агросистем.

Зниження врожаю низки культур за беззмінного вирощування (що часто
простежується в останнє десятиріччя!) є наслідком однобічного
використання поживних речовин грунту, нагромадження в ньому шкідників і
збудників хвороб, а також різних токсичних речовин – продуктів
життєдіяльності рослин і ґрунтових мікроорганізмів. У сучасному
землеробстві з поглибленням процесів спеціалізації та концентрації
виробництва роль сівозмін зростає. Ні добрива та зрошення, ні пестициди,
що застосовуються при вирощуванні сільськогосподарських культур, не
дають можливості повністю уникнути бур’янів, шкідників та хвороб. Крім
того, на дуже удобрених, зрошуваних ділянках створюються сприятливіші
умови для розвитку бур’янів і хвороб [4].

Висока аграрна освоєність та розораність земельного фонду, екстенсивне
господарювання і деградація сільськогосподарських угідь призводить до
надзвичайно низького рівня їх продуктивності. Виробництво валової
продукції сільського господарства в розрахунку на 1 га
сільськогосподарських угідь в Україні в останні роки становило в
середньому 270 євро, тоді як у країнах-членах ЄС – понад 2 тис. євро.
Тобто землемісткість вітчизняного сільського господарства в середньому у
8 разів вища, ніж у країнах Євросоюзу.

Недостатня кількість інформації та наукового обгрунтованого тлумачення
причин негативних наслідків порушення правил чергування культур, значне
збільшення кількості бур’янів, шкідників та хвороб, що призводить не
лише до зниження врожаю, а й до погіршення його якості.

Вчені науково-дослідних установ Української академії аграрних наук
переконливо довели, що науково обґрунтована сівозміна є основою
землеробства, запорукою його стабільності, оскільки істотно впливає на
водний, поживний, біологічний режими грунту, на швидкість детоксикації
шкідливих речовин, які надходять у грунт при його сільськогосподарському
використанні. Розроблено і рекомендовано системи сівозмін для
господарств різної спеціалізації, що ґрунтуються на зональному принципі
розвитку землеробства [4, 5].

Наші багаторічні дослідження показали, що перехід до екологічно
збалансованих систем землеробства повинен супроводжуватись
запровадженням біологізованих сівозмін, побудованих за принципом
плодозміни. За таких умов ефективно використовуються грунтово-кліматичні
ресурси, запаси продуктивної вологи, поліпшується родючість ґрунту і
зростає продуктивність ріллі, усувається ґрунтовтома, запобігаються
ерозійні процеси [1].

Статистика останнього десятиріччя свідчить про незаперечну залежність
продуктивності землеробства від примх природи. Саме на цей період тут
припадає близько 80% вегетаційних періодів з екстремальними погодними
умовами.

Глобальні кліматичні зміни за останнє 100-річчя охопили всю планету,
адже середня температура за цей час на Землі підвищилась на 0,5-0,7 °С,
в Україні – на 0,5°С.

Орієнтовні підрахунки показують, що загальний вихід соломи в Україні
може становити 50-60 млн. т, що прирівнюється до 200-240 млн. т
підстилкового гною. У сучасних умовах може бути не задіяно для
тваринництва й інших потреб до 30-40 млн. т соломи. Беручи до уваги, що
в кожній її тонні міститься 35-40 кг вуглецю, 5 кг азоту, 2,5 кг фосфору
та 8 кг калію, з внесеною соломою в кількості 30 млн. т до ґрунту
повертається 1,2 млн. т вуглецю, 150 тис. т азоту, 75 тис. т фосфору і
24 тис. т калію [2,3].

У польових сівозмінах Полісся і Лісостепу України солому найдоцільніше
вносити під просапні культури – картоплю, цукрові буряки, кукурудзу, а в
умовах достатнього зволоження навіть під озимі зернові [3, 4].

У світовій практиці залишення вторинної продукції в полі є звичайним
явищем і воно закладено поряд із зеленим удобренням у технологічні
процеси альтернативного або „біологічного” землеробства, поширеного у
країнах Західної Європи.

За підрахунками фахівців, для забезпечення бездефіцитного балансу гумусу
в Україні необхідно щорічно виробляти близько 300 млн. т органічних
добрив. За рахунок внесення підстилкового гною, приорювання соломи та
сидератів вихід органічних добрив становитиме не менше 120 млн. т, або
майже 5,0 т/га посівної площі [3].

Сучасна науково обґрунтована система біологічного землеробства
зорієнтована на зберігання ресурсів та енергії і забезпечення
максимальної продуктивності сільськогосподарських культур відповідно до
грунтово-кліматичних особливостей зони. Оскільки ж вона реалізується в
конкретному господарстві, сівозміні і полі, то головне її завдання –
раціональне використання кожного гектара ріллі та агрокліматичних
ресурсів.

Багаторічні польові і лабораторні дослідження кафедри загального
землеробства Львівського державного аграрного університету на типовому
для західного Лісостепу України темно-сірому опідзоленому
легкосуглинковому ґрунті свідчать про значні потенційні можливості
біологічного землеробства.

Метеорологiчнi умови в роки дослідження були в цілому сприятливими для
основних сільськогосподарських культур як за зволоженням, так i за
температурним режимом. Для проміжних посівів несприятливими були: 1994 р
– для озимого ріпаку та 1994/1995 рр. – для редьки олійної і гірчиці
білої.

Розраховані коефіцієнти суттєвості (Kc) відхилень кількості атмосферних
опадів від середніх багаторічних значень свідчать, що екстремальними
виявилися умови у травні 1991 і 1997 рр., у червні 1998 р. і липні 1995
і 1998 рр. та у вересні 1992 р. (Кс =2). Температурні умови за роки
досліджень максимально наближались до середніх багаторічних величин (Кс=
0), за винятком серпня місяця 1992 року (Kc= 2).

Результати аналізу багаторічних досліджень дозволили побудувати
достатньо вірогідну прогнозну модель продуктивності польової сівозміни в
конкретних природно-кліматичних умовах Лісостепу.

Пошук значень функції продуктивності сівозміни (Y), що відповідають
проміжним значенням аргументів (кількість опадів Х1 та температурного
режиму Х2), здійснено за методом інтерполювання. Вірогідність рівнянь
регресії оцінені за критерієм Фішера на 95% рівні ймовірності
(Fфакт.>F05), кожний коефіцієнт рівняння перевірено на вірогідність за
критерієм Стьюдента.

Отримані прогнозні дані продуктивності польової сівозміни (розраховані
за рівнянням) мають такий же ступінь впливу аргументів, що й
простежується в сівозміні за роками проведення дослідження.
Підтвердженням цього є вірогідні множинні коефіцієнти кореляції (R) для
кожного отриманого нами рівняння регресії.

Створені математичні моделі продуктивності сівозміни (1) і (2) за різних
систем удобрення, комбінованого обробітку ґрунту і захисту рослин
залежно від абіотичних чинників (кількість опадів і температура повітря)
у травні забезпечують наближення фактичних і розрахункових даних за
високого рівня кореляції:

 

Y=-65,3+0,521*X1-0,0023*X12+13,70*X2-0,412*X22 (1)

X1 розр.=113, X2 розр.= 16,6, Yрозр.=77,6, R=0,718.

 

Y=-88,8+0,847*X1-0,0037*X12+14,81*X2-0,471*X22 (2)

X1 розр.=114, X2 розр.= 15,7, Yрозр.=76,0, R=0,761.

(Y – продуктивність сівозміни, ц/га к.о.; Х1 – кількість опадів, мм; Х2
– температура повітря, °С)

 

Одержані оптимальні значення математичних моделей (Yрозр., X1 розр., X2
розр.) та множинні коефіцієнти кореляції (R) найбільше підтверджують
значимість погодних умов травня місяця у вегетаційних періодах культур
польової сівозміни. Для забезпечення проектної продуктивності польової
сівозміни необхідно 109-114 мм опадів (фактично 44,1-156,5 мм) та
температури повітря не вище 16,6 °С (фактично 10,6-16,9 °С). Найвищої
прогнозованої продуктивності польової сівозміни досягнено на
господарському контролі за комбінованого обробітку ґрунту і хімічного
захисту рослин у 1996 р. – 77,9 ц/га к.о. при максимальній фактичній
продуктивності 77,3 ц/га к.о. (R=0,718), за моделі біологічного
землеробства – відповідно 76,0 і 73,0 ц/га к.о. (R=0,761).

Певний вплив на формування запасів продуктивної вологи в орному і
метровому шарах ґрунту мали особливості надходження вологи атмосферних
опадів і їх розподіл за місяцями та температурний режим. Проведені нами
розрахунки коефіцієнтів суттєвості відхилень елементів
агрометеорологічного режиму поточного року від середніх багаторічних
показали, що за температурним режимом роки дослідження були наближеними
до середніх багаторічних величин (Kc= 0), за винятком серпня 1992 року
(Kc= 2), то за кількістю атмосферних опадів нами виділено окремі місяці
року з умовами, що істотною вирізняються від середніх багаторічних
значень, або наближені до екстремальних. Ця закономірність простежується
в основному у травні-вересні практично кожного року. Екстремальними
виявилися умови у травні 1991 і 1997 рр., у червні 1998 р., липні 1995 і
1998 рр. та у вересні 1992 р.

Таким чином, грунтово-кліматичні умови західного Лісостепу України
сприятливі для ведення біологічного землеробства. Для збалансованого і
бездефіцитного живлення рослин та досягнення продуктивності польової
сівозміни 60-70 ц/га к.о., крім органічних добрив, необхідно передбачати
максимальне використання на добриво вторинної продукції рослинництва і
сидератів із внесенням оптимально-мінімальних доз мінеральних добрив.

 

Література:

1.    Агроекологічні основи високоефективного вирощування польових
культур у сівозмінах біологічного землеробства: Рекомендації /І. А.
Шувар, С. В. Бегей, З. М. Томашівський та ін. – Львів: ЛДАУ, 2003. –
35с.

2.    Бацула А. А., Дегодюк Е. Г., Гамалей В. И. и др. Органические
удобрения. – К.: Урожай, 1992. – 318 с.

3.    Дегодюк С. Е., Вітвіцька О. І., Гуральчук С. З. та ін. Вплив
вторинної продукції рослинництва та органо-мінеральних біоактивних
добрив на врожайність сільськогосподарських культур. Міжвідомчий
науковий збірник „Землеробство” (випуск 76). – К.: ЕКМО, 2004. – С.
15-23.

4.    Сівозміни у землеробстві України /За ред. В. Ф. Сайка, П. І.
Бойка. – К.: Аграрна наука, 2002. – 147с.

5.    Шувар І. А. Наукові основи сівозмін інтенсивно-екологічного
землеробства. – Львів: Каменяр, 1998. – 224с.

 

 

Похожие записи