.

Основні властивості живого. Будова і значення ядра в клітині. Види твірних тканин, їх будова та значення в рослинному організмі. Будова тичинки та про

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
500 10104
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА ОРБОТА

на тему:

Основні властивості живого. Будова і значення ядра в клітині. Види
твірних тканин, їх будова та значення в рослинному організмі. Будова
тичинки та процеси, що в ній відбуваються

ПЛАН

1. Основні властивості живого.

2. Будова і значення ядра в клітині.

3. Види твірних тканин, їх будова та значення в рослинному організмі.

4. Будова тичинки та процеси, що в ній відбуваються.

1. Основні властивості живого

Розмноження — одна з основних властивостей живих організмів, що
забезпечує безперервність і спадкоємність життя. Подібно до
подразливості і рухливості здатність розмножуватися — характерна ознака
живого, але зазвичай спостерігається у певний період життя. Розмноження
полягає у здатності живих істот відтворювати собі подібних для
підтримання існування виду.

На субклітинному рівні процес розмноження можна простежити у мітохондрій
і хлоропластів, які здатні до поділу.

Відомі дві основні форми розмноження рослин і тварин: статева і
безстатева. Між ними існує принципова відмінність, яка полягає в тому,
що при безстатевому розмноженні нове покоління бере початок лише від
однієї батьківської особини, причому джерелом утворення нового покоління
є соматичні (вегетативні) клітини.

У разі статевого розмноження новий організм, як правило, утворюється від
двох батьківських особин (чоловічої і жіночої). Джерелом утворення цього
організму є особливі клітини, які називають статевими, або гаметами. Від
соматичних клітин вони відрізняються половинним (гаплоїдним) набором
хромосом.

Форми розмноження багатоклітинних організмів можна подати такою схемою:

Спороутворення — це розмноження шляхом утворення спеціальних клітин, з
яких виникає нове покоління. Дуже поширене серед різних типів організмів
рослинного світу і деяких тварин (споровики). Проте у бактерій
спороутворення — це не спосіб розмноження, а пристосування до виживання
за несприятливих умов. Спори — одноклітинні утвори, вкриті міцною
оболонкою, яка захищає їх від несприятливих факторів і має
пристосувальне значення. Спори у водоростей, вищих водяних рослин і
деяких грибів мають рухливі джгутики, тому їх називають зооспорами. У
вищих рослин (мохів, папоротей та ін.) спори утворюються в спеціальних
органах — спорангіях.

У разі вегетативного розмноження новий організм бере початок не із
спеціалізованих, а із звичайних соматичних клітин. Цей тип розмноження
особливо поширений у рослин.

Деякі тварини (поліпи, війчасті черви) здатні розмножуватися шляхом
поділу цілої особини на дві або більше частин. У багатьох рослин і
окремих багатоклітинних тварин (гідри) виявлено розмноження шляхом
пупкування. Лункування полягає в тому, що на тілі материнського
організму утворюється виріст — пупок, який може відокремлюватися і
перетворюватися на самостійну особину (гідра), а в деяких тварин
(коралові поліпи, губки) пупки не відриваються від материнської особини,
утворюються колонії. У вищих рослин вегетативне розмноження може
здійснюватися різними частинами рослини.

Одноклітинні організми (бактерії, найпростіші, деякі водорості і гриби)
розмножуються безстатевим (поділ їх уздовж, упоперек, багаторазово) і
статевим шляхом. У цьому разі статевий процес може відбуватися шляхом
копуляції або кон’югації.

Обмін речовин — загальна властивість, характерна для всіх живих
організмів.

Загальнобіологічна суть обміну речовин як специфічної властивості живої
матерії полягає в тому, що всі живі організми вилучають з навколишнього
середовища різні органічні і неорганічні сполуки та хімічні елементи,
використовують їх у своїй життєдіяльності і виділяють у зовнішнє
середовище кінцеві продукти обміну у вигляді простіших органічних і
неорганічних сполук. Обмін речовин можна схарактеризувати як комплекс
біохімічних і фізіологічних процесів, які забезпечують життєдіяльність
організмів у тісному взаємозв’язку з навколишнім середовищем. Комплекс
фізіологічних процесів, що вивчається на рівні цілісного вищого
організму, охоплює акти дихання, живлення, травлення, всмоктування, а
також виділення продуктів обміну органами і системами (шкіра, легені,
видільна система, травний апарат).

Універсальним для всіх живих організмів видом пластичного обміну є
процес біосинтезу білка. Цей процес інтенсивно відбувається в період
росту і розвитку організму (збільшення маси організму), а також у тих
клітинах, які синтезують ферменти, гормони та інші білкові речовини. У
всіх інших клітинах біосинтез іде менш інтенсивно, але триває постійно,
бо в клітинах регулярно відбувається розщеплення білків і їх потрібно
поновлювати. Найважливішу роль у процесі біосинтезу білка відіграють
нуклеїнові кислоти — РНК і ДНК. Сама ДНК безпосередньої участі в синтезі
білка не бере, оскільки вона перебуває в ядрі, а основним місцем синтезу
білка є рибосоми на ендоплазматичній сітці цитоплазми.

2. Будова і значення ядра в клітині

Всі клітини тварин (за невеликим винятком — еритроцити) і рослин мають
ядро. В більшості клітин є одне ядро, рідше трапляються дво і
багатоядерні клітини. Багатоядерними є клітини деяких видів
найпростіших, а також клітини печінки, мозку і м’язів людини. Вони часто
виникають внаслідок злиття кількох клітин в одну. Форма ядра здебільшого
залежить від форми та розмірів клітини. Зазвичай у кулястих клітинах
ядро має округлу форму, у видовжених м’язових клітинах ядро також
видовжене. У деяких клітинах ядра можуть мати неправильну форму,
наприклад, у лейкоцитів підковоподібні або лапчасті ядра. Форма ядра
може змінюватися з віком клітини й залежить від її функціонального
стану. Розміри ядра найчастіше коливаються від 2 до 20 мкм. Для кожного
типу клітин існує певне ядерноплазматичне співвідношення, порушення
якого призводить до поділу клітини або її загибелі.

Ядро інтерфазної клітини вкрите двома цитоплазматичними мембранами, які
відсутні лише в період мітотичного поділу. Зовнішня мембрана ядра часто
переходить у мембрани ендоплазматичної сітки і простір між двома
ядерними мембранами сполучається з її каналом.

В ядерних мембранах є пори діаметром 80—100 нм. Крізь них відбувається
обмін між ядром і цитоплазмою.

Вміст ядра називають ядерним соком (каріоплазмою). У ньому міститься 1—2
ядерця й особлива речовина — хроматин (гр. chroma — колір, забарвлення).
Ця речовина добре фарбується ядерними барвниками. У прокаріотів хроматин
складається лише з молекул ДНК, а в еукаріотів — із ДНК, сновних
низькомолекулярних білків (гістонів), невеликої кількості кислих білків
та ІРНК. В інтерфазному ядрі, тобто в період між поділами клітин,
хроматин (інтерфазна хромосома) перебуває у вигляді дрібної дифузної
зернистості (еухроматин) або тонких ниток і щільних зерен різного
розміру (гетерохроматин). Співвідношення еухроматину та гетерохроматину
залежить від активності процесів у клітині. Чим інтенсивніше
відбуваються різноманітні процеси синтезу в клітині, тим більше в них
еухроматину, і навпаки. У процесі мітозу в результаті конденсації і
скорочення тонких ниток та злиття окремих грудочок хроматину формуються
паличкоподібні хромосоми. В період інтерфази в ядрі клітини відбуваються
складні процеси біосинтезу ДНК, яка входить до складу хроматину, а також
синтез ІРНК.

Ядерця мають розміри 0,5—1,0 мкм, містять велику кількість РНК і білка.
Вони є місцем синтезу рибосомальної і транспортної РНК, ядерних білків
та рибосом. Під час мітозу ядерця зникають, а потім формуються знову в
телофазі. Утворення їх пов’язане з функціонуванням певних ділянок
хромосом (ядерцевих організаторів), специфічних для кожного виду.

Ядро — це не просто важлива частина клітини, а центр керування її
життєвими процесами — обміном речовин, рухом, розмноженням. В ядрі
зосереджена основна маса ДНК, яка є носієм спадкової (генетичної)
інформації, тобто ядро виконує функцію зберігання інформації про всі
ознаки організму, а під час поділу клітини передає її дочірнім клітинам.
Позбавлені ядра клітини (наприклад, еритроцити людини) мають порівняно
коротку тривалість життя і не здатні до подальшого поділу і відновлення
своєї цілісності в разі пошкодження (мал. 1)

Мал. 1. Одноклітинна зелена водорість ацетабулярія (ілюстрація ролі ядра
в регенерації):

а — цілісний організм; б — перерізана особина адетабулярії; в — нижня
частина відновлює “шапку” (верхня частина, яка позбавлена ядра, гине).

3. Види твірних тканин, їх будова

та значення в рослинному організмі

Тканина — це сукупність клітин, що мають спільне походження, однакову
форму і виконують одну й ту саму функцію (або тканина — це стійкий,
тобто закономірно повторюваний, комплекс клітин, які подібні за
походженням, будовою і пристосовані до виконання однієї або кількох
функцій). Між клітинами в деяких тканинах знаходиться міжклітинна
речовина, яка не має клітинної будови залежно від виконуваної функції
виділяють такі типи тканин: твірна, основна, провідна, покривна,
механічна, багато з них можна поділити на дрібніші групи.

Мал. 2. Твірна тканина

верхівкова (а — кореня, 6 — стебла) і вставна (е)

Покривна, провідна, механічні і основні тканини (постійні тканини)
рослини виникають з твірної тканини, клітини якої безперервно діляться і
дають початок постійним тканинам. Твірна тканина, або меристема (мал.
2), складається з клітин невеликого розміру з тонкою оболонкою і великим
ядром, які щільно прилягають одна до одної без міжклітинних просторів.
За розміщенням на рослині розрізняють верхівкові, бічні і вставні твірні
тканини. Верхівковою (апікальною) називають твірну тканину верхівки
стебла (конус наростання), верхівки кореня (ділянка поділу), верхівок
їхніх бічних відгалужень. Бічна тканина закладається всередині стебла й
кореня і зумовлює ріст стебла і коренів у товщину. Вставна
(інтеркалярна) буває в певних ділянках стебла і листка (наприклад, біля
основи міжвузля стебла злакових рослин), її клітини забезпечують
вставний, або інтеркалярний, ріст стебла. За походженням твірні тканини
бувають первинними і вторинними. Первинна твірна тканина зумовлює
розвиток проростка і первинний ріст органів, тобто це клітини зародкових
стебла і кореня, що діляться. Вторинна твірна тканина виникає з
первинної. До неї належить, наприклад, камбій, поділ клітин якого дає
ріст стебла і кореня в товщину у дводольних рослин. З клітин твірної
тканини (меристеми) формуються всі інші типи тканин.

4. Будова тичинки та процеси, що в ній відбуваються

Усередині оцвітини ближче до пелюсток розміщені тичинки. Кількість їх
різна: від однієї до десяти і більше. В процесі еволюції тичинка
диференціювалась на тичинкову нитку і пиляк. Пиляк (мал. 3) складається
з двох

Мал. 3. Розріз дозрілого пиляка (а), пилкового зерна (б), схеми верхньої
і нижньої зав’язей (в) та розміщення насіннєвих зачатків у одно і
багатогніздої зав’язі (г):

1 — судинний пучок; 2 — пилкові мішки; 3 — пилкове зерно; 4 —
вегетативне ядро; 5 — генеративна клітина; 6 — пора; 7 — екзина; 8 —
інтина; 9 — стінка зав’язі; 10 — порожнина (гніздо) зав’язі; 11 —
насіннєвий зачаток половинок, що з’єднуються за допомогою в’язальця, і
розміщений на тичинковій нитці. У кожній половинці пиляка по два
спорангії, їх називають гніздами пиляка, або пилковими мішками.

Гнізда заповнені тканиною з первинних спорогенних клітин. У результаті
низки послідовних мітозів з первинних спорогенних клітин утворюється
багато материнських клітин. Потім вони діляться мейозом, утворюючи
тетради гаплоїдних мікроспор. Кожна така мікроспора перетворюється на
пилкове зерно. Для цього вона збільшується в розмірах і вкривається
подвійною оболонкою: зовнішньою (екзиною) і внутрішньою (інтиною).
Зовнішня оболонка завдяки наявності в ній спорополеніну характеризується
високою стійкістю: не розчиняється в кислотах і лугах, витримує
температуру до 300 °С, зберігається мільйони років у геологічних
відкладах.

Всередині пилкового зерна формується чоловічий гаметофіт: гаплоїдна
мікроспора ділиться мітотично, утворюючи маленьку репродуктивну клітину
(з неї розвиваються спермії) і велику вегетативну клітину (з неї
розвивається пилкова трубка). Спермії з репродуктивної клітини
утворюються шляхом мітозу під час проростання пилкової трубки.

Список використаної літератури

Біологія: Навч. посіб. / А. О. Слюсарєв, О. В. Самсонов, В.М.Мухін та
ін.; За ред. та пер. з рос. В. О. Мотузного. — 3тє вид., випр. і допов.
— К.: Вища шк., 2002. — 622 с.: іл.

Словник-довідник з ботаніки. – К., 1994.

PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020