РЕФЕРАТ

на тему:

“Органи відчуття”

Відчуття — психічний процес відображення окремих елементарних
властивостей дійсності, що безпосередньо впливають на наші органи
почуттів. На відчуттях засновані більш складні пізнавальні процеси:
сприйняття, представлення, пам’ять, мислення, уява. Відчуття виявляються
як би «воротами» нашого пізнання.

Відчуття — це чутливість до фізичних і хімічних властивостей
середовища. Окремі властивості предметів і явищ, що роблять вплив на
наші органи почуттів, є подразниками, а процес цього впливу —
роздратуванням.

Нервовий процес, що виник у результаті роздратування, є збудженням.

Органи почуттів, одержуючи вплив від подразників, перетворюють енергію
зовнішнього роздратування у нервовий імпульс.

Кожен орган почуттів (око, вухо, чуттєві клітки шкіри, смакові сосочки
язика) спеціалізований на прийомі і переробці різних специфічних
зовнішніх впливів.

Основною частиною будь-якого органа почуттів є закінченням нервів що
почувають. Звуться вони рецепторами (від лат. «recipere» — приймати).

Від рецептора нервовий імпульс, який виник у ньому, по доцентрових
(афферентних; від лат. «afferentis» — приносити) нервових шляхах попадає
у відповідні ділянки мозку.

Рецептори, що проводять нервові шляхи і відповідають ділянці в кори
головного мозку є аналізаторами. Для виникнення відчуття необхідна
робота всього аналізатора в цілому, отже, не можна сказати, що зорові
відчуття виникають в оці. Тільки аналіз нервового імпульсу, що надходить
від ока у відповідні ділянки кори головного мозку (потилична частина),
приводить до виникнення зорового відчуття.

Діяльність аналізаторів умовно-рефлекторна. Сформований у корі головного
мозку нервовий імпульс по центрових (ефферентних (від лат. «efferentis»
— що виносить) нервових шляхах, надходячи на рухові чи секреторні
механізми, приведе до тієї чи іншої відповідної реакції, викликає
відповідне настроювання чутливості рецептора. Мозок, який одержує
зворотний сигнал про діяльність рецептора, безупинно регулює його
роботу.

Органи почуттів нерозривно зв’язані з органами руху. Наприклад, у
процесі зорових відчуттів око робить безупинні рухи, як би обмацуючи
предмет. Нерухоме око практичне сліпе.

Таким чином, процес відчуттів — це не одноактне пасивне відображення
тієї чи іншої властивості, а активний процес, складна діяльність
аналізаторів, що має визначену структуру. Діяльність різних аналізаторів
взаємозалежна. Сукупність всіх аналізаторів є сенсорною сферою психіки
людини.

Відчуття не тільки несуть інформацію про окремі властивості явищ і
предметів, але і виконують функцію, що активує мозок. (Відомі випадки,
коли у хворого залишався діючим лише один орган почуттів — око, та, коли
хворий закривав це око, єдиний канал, що зв’язує його з навколишнім
світом, він негайно засипав.)

Класифікація відчуттів. У залежності від розташування рецепторів усі
відчуття поділяються на три групи.

До першої групи відносяться відчуття, що зв’язані з рецепторами, що
знаходились на поверхні тіла: зорові, слухові, нюхові, смакові і шкірні
відчуття. Це екстерорецептивні відчуття.

До другої групи відносяться інтерорецептивні відчуття, які зв’язані з
рецепторами, що знаходяться у внутрішніх органах. До третьої групи
відносяться кінестезичні (рухові) і статичні відчуття, рецептори яких
знаходяться в м’язах, зв’язках і сухожиллях — проприорецептивні відчуття
(від лат. «proprio» — власний).

У залежності від модальності аналізатора розрізняються наступні види
відчуттів: зорові, слухові, шкірні, нюхові, смакові, кінестезичні,
статичні, вібраційні, органічні і болючі. Розрізняються також контактні
і дистантні відчуття.

Робота шкірного аналізатора має свої специфічні закономірності. Поряд з
цим усі види відчуттів підлеглі загальним психофізіологічним
закономірностям.

Для виникнення якого-небудь відчуття подразник повинен мати визначену
величину інтенсивності. Мінімальна величина роздратування, яка викликає
ледь помітне відчуття, є абсолютним нижнім порогом відчуття. Здатність
відчувати ці самі слабкі роздратування є абсолютною чутливістю. Вона
завжди виражається в абсолютних числах. Наприклад, для виникнення
відчуття тиску досить впливу 2 мг на 1 кв.мм поверхні шкіри.

Різні аналізатори мають різну швидкість і різний діапазон адаптації. До
одних подразників адаптація відбувається більш швидко, до інших —
повільніше. Більш швидко адаптуються нюхові і тактильні аналізатори.
Повна адаптація до запаху йоду настає через одну хвилину. Через три
секунди відчуття тиску відбиває тільки 1/5 сили подразника (пошук
окулярів, зрушених на чоло, — один із прикладів тактильної адаптації).
Ще повільніше адаптуються слухові, смакові і зорові аналізатори. Для
повної адаптації до темряви необхідно 45 хвилин. Після цього періоду
зорова чутливість збільшується в 200 000 разів (найвищий діапазон
адаптації).

Явище адаптації має доцільне біологічне значення. Воно сприяє
відображенню слабких подразників і охороняє аналізатори від надмірного
впливу сильних подразників.

Чутливість залежить не тільки від впливу зовнішніх подразників, але і
від внутрішніх станів.

Підвищення чутливості аналізаторів під впливом внутрішніх (психічних)
факторів є сенсибілізацією. Так, наприклад, слабкі смакові відчуття
підвищують зорову чутливість. Це пояснюється взаємозв’язком даних
аналізаторів, їхньою системною роботи.

Сенсибілізація, загострення чутливості, може бути викликано не тільки
взаємодією відчуттів, але і фізіологічними факторами, введенням до
організму тих чи інших речовин. Наприклад, для підвищення зорової
чутливості істотне значення має вітамін А.

Чутливість підвищується, якщо людина очікує той чи інший слабкий
подразник, коли перед ним висувається спеціальна задача розрізнення
подразників. Чутливість окремої людини удосконалюється в результаті
вправи. Так, дегустатори, спеціально вправляючи смакову і нюхову
чутливість, розрізняють різноманітні сорти вин, чаю і можуть навіть
визначити, коли і де виготовлений продукт.

У людей, позбавлених якого-небудь виду чутливості, здійснюється
компенсація (відшкодування) цього недоліку за рахунок підвищення
чутливості інших органів (наприклад, підвищення слухової і нюхової
чутливості в сліпих).

Взаємодія відчуттів в одних випадках приводить до сенсибілізації, до
підвищення чутливості, а в інших випадках — до її зниження, тобто до
десенсибілізації. Сильне збудження одних аналізаторів завжди знижує
чутливість інших аналізаторів. Так, підвищений рівень шуму в «голосних
цехах» знижує зорову чутливість.

Одним із проявів взаємодії відчуттів є контраст відчуттів.

Для зорових відчуттів необхідний вплив електромагнітних хвиль на зоровий
рецептор — сітківку ока.

Кольори, що відчуваються людиною, поділяються на хроматичні (від
гречок. «chroma» — колір) і ахроматичні — безбарвні (чорний, білий і
проміжні відтінки сірого кольору).

У центральній частині сітківки переважають нервові клітини —
колбочки, чуттєві до різних зон світлового спектра. Світлові
(електромагнітні) промені різної довжини викликають різні колірні
відчуття.

Центральна нервова система людини має здатність класифікувати
розподіл світлової енергії, що попадає в око. Колір — це психічне явище,
а не властивість електромагнітної енергії, це відчуття людини, яке
викликано різною енергією.

Існує трикомпонентна теорія кольорового зору, згідно якої усі
різноманіття колірних відчуттів виникає в нас у результаті роботи лише
трьох рецепторів, які сприймають колір — червоного, зеленого і синього
(колбочки поділяються на групи цих трьох кольорів). У залежності від
ступеня збудження трьох вищевказаних кольорорецепторів виникають різні
колірні відчуття. Якщо всі три кольорорецептори збуджені в однаковій
мірі, то виникає відчуття білого кольору.

До різних ділянок спектра наше око має неоднакову чутливість.
Чутливість до синього кольору значно менше, ніж до зеленого і жовтого
кольорів.

Ближче до краю сітківки розташовані нервові закінчення у виді
паличок, які пристосовані до відображення періодів яскравості кольору —
це інструмент сутінкового зору.

У сітківці шкірного ока нараховується близько 130 млн. паличок і 7
млн. колбочок.

В умовах досить яскравого висвітлення в роботу включаються колбочки,
апарат паличок виключається. При слабкій освітленості в роботу
включаються тільки палички. (Від чого при сутінковому висвітленні ми не
розрізняємо хроматичні кольори, тобто колірне фарбування предметів.)

Зоровий аналізатор має винятково високу чутливість.

Для виникнення ледь помітного світлового відчуття досить кількох квантів
світлової енергії.

Звукові хвилі, що діють на слуховий рецептор, являють собою згущення і
розрядження повітря в результаті коливання предметів, що видають звуки .
Ці коливання концентруються зовнішнім вухом і через слуховий прохід
впливають на барабанну перетинку.

Коливання барабанної перетинки передаються через систему кісточок
середнього вуха (ковадло, молоточок і стремінце) у внутрішнє вухо, у
якому знаходиться равлик (спіральне кісткове утворення). Равлик
заповнений рідиною. У результаті періодичних коливань повітря виникають
коливальні рухи рідини в равлику. Ці коливання і впливають на слуховий
рецептор — орган Корти. Основною частиною цього органа є мембрана, що
складається з 24 тис. волокон. Довжина цих волокон зростає від підстави
равлика до вершини. Передбачається, що ці волокна відповідають на
зовнішні звукові впливи за принципом резонансу. Резонуюче коливання того
чи іншого волокна трансформується в нервовий імпульс, що відповідним
чином інтерпретується у скроні кори головного мозку. Слухові відчуття
відбивають висоту, силу і тембр звуку. Висота звуку визначається числом
коливань джерела звуку в 1 с. (1 коливання в секунду виміряється в Гц).
Орган слуху чуттєвий до звуків у межах від 20 до 20 тис. коливань у
секунду.

Але найбільша слухова чутливість лежить у межах 2000 — 3000Гц (це висота
звуку, що відповідає лементу зляканої жінки).

За верхнім порогом звуковий чутливості (тобто понад 20 000 Гц),
розташовано ультразвуки.

Пороги розрізнення звуків по їхній висоті складають 1/20 півтони
(тобто розрізняється до 20 проміжних ступіней між звуками, які видаються
двома сусідніми клавішами рояля). Інтенсивність слухового відчуття —
голосність — залежить від інтенсивності звуку, тобто від амплітуди
коливання джерела звуку і від висоти звуку.

Поріг слухового відчуття окремої людини значно змінюється в
залежності від різних обставин протягом невеликого проміжку часу. З
віком відбувається зниження чутливості до звуків високої частоти.

Шкірні відчуття підрозділяються на тактильні (відчуття дотику і тиски),
відчуття болю, відчуття тепла й відчуття холоду.

Кожний з цих видів шкірних відчуттів має свої рецептори Тактильні
відчуття — відчуття дотику і тиски.

Тактильні рецептори найбільш численні на кінчиках пальців і язика.
Якщо на спині дві крапки дотику сприймаються роздільно лише на відстані
5 см, то на кінчику пальців і язика вони сприймаються як роздільні на
відстані 1 мм.

У корі головного мозку найбільше широко представлені рецептори
пальців рук (це зв’язано зі значенням рук у праці людини).

Температурні відчуття виникають від роздратування терморецепторів
шкіри. Існують окремі рецептори для відчуття тепла і холоду. По поверхні
тіла ці рецептори розташовуються нерівномірно, в одних місцях більш, в
інших менш. Наприклад, до холоду і болю найбільше чуттєва шкіра спини і
шиї, а до гарячого — кінчики пальців та язика.

Різні ділянки шкірного покрову мають різну температуру.

Болючі відчуття викликаються механічними, температурними і хімічними
впливами, що досягають інтенсивності, здатної до руйнуванню організму.
Болючі відчуття значною мірою зв’язані з підкірковими центрами, що
регулюються корою головного мозку. Вони піддаються до деякої міри
гальмування через другу сигнальну систему.

Властива даній ділянці шкіри температура є фізіологічним нулем.
Відчуття тепла чи холоду виникає в залежності від співвідношення
температури впливу з постійною температурою даної ділянки шкіри.

Нюхові відчуття виникають у результаті роздратування частками пахучих
речовин, що знаходяться в повітрі, слизистої оболонки носової порожнини,
де знаходяться нюхові клітки. Коркові центри нюхового аналізатора
знаходяться в скроневій області.

Речовини, що дратують нюхові рецептори, проникають у порожнину
носоглотки як з боку носа, так і з боку носоглотки. Це дозволяє
визначити запах речовини як на відстані, так і той, що знаходиться в
роті.

Запахи впливають на формування відчуття смаку.

Усі різноманіття смакових відчуттів складаються з комбінації чотирьох
смаків: гіркого, солоного, кислого і солодкого.

Смакові відчуття викликаються хімічними речовинами, розчиненими в слині
чи у воді.

Рецепторами смакових відчуттів є нервові закінчення, розташовані на
поверхні язика — смакові сосочки. Рецептори смакових відчуттів
розташовані на поверхні язика нерівномірно. Окремі ділянки поверхні
язика найбільш чуттєві до окремих смакових впливів: кінчик язика
чуттєвий до солодкого, задня його частина — до гіркого, а краї — до
кислого. Поверхня язика, так саме, як і слизувата оболонка носа, чуттєва
до дотиків, тобто бере участь у формуванні тактильних відчутті.

Коркові центри смакового аналізатора знаходяться в скроневій області.

У результаті голодування значно підвищується чутливість до солодкого
і знижується чутливість до гіркого і кислого.

Література

Анатомія і фізіологія людини. Л.І.Старушенко. – ст. 190-192.

Біологія / За ред. та пер. з рос. В. О. Мотузного. — 3тє вид., випр. і
допов. — К.: Вища шк., 2002. — 622 с.: іл.

PAGE

PAGE 7

Похожие записи