Реферат на тему:
Органи відчуття: нюх, смак, дотик, зір, слух, рівновага і положення
тіла в просторі. Та їх захисні реакції.
ПЛАН
Вступ
1. Коротка характеристика видів чутливості
2. Будова і функції органу зору. Захисні реакції, гігієна.
3. Будова і функції органу слуху. Захисні реакції, гігієна.
4. Вісцеральний та шкірний аналізатор
Висновок
Використана література
ПЛАН
Людина отримує різноманітну інформацію про навколишній світ, сприймає
всі його різноманітні сторони за допомогою сенсорної системи чи органів
чуття.
З позицій безпеки життєдіяльності особливо важливим є те, що органи
відчуття сприймають і сигналізують про різноманітні види і рівні
небезпеки. Отримана інформація передається в мозок людини; він її
аналізує, синтезує і видає відповідні команди виконавчим органам.
Залежно від характеру одержуваної інформації, її цінності буде
визначатися наступна дія людини. Водночас, для з’ясування засобів
відображення у свідомості людини об’єктів і процесів, що відбуваються в
зовнішньому середовищі, необхідно знати, яким чином улаштовані органи
чуття, і мати уявлення про їх взаємодію.
Історія науки про закономірності і механізми формування органів чуття
пройшла довгий шлях свого розвитку й зумовлена складним, комплексним
характером цих знань. Комплексний підхід до вирішення цих проблем
пояснюється тим, що для розуміння засобів відображення зовнішнього світу
необхідно мати знання з різних наук: анатомії, фізіології, психології,
біофізики, біохімії і навіть таких фундаментальних наук, як фізика,
хімія і математика.
Сучасний етап розвитку фізіології органів чуття пов’язаний з іменами
таких учених, як І. М. Сєченов (1829-1905) та І. П. Павлов (1849—1936).
І. П. Павлов розвинув працю І. М. Сєченова про рефлекси головного мозку,
створив вчення про аналізатори як сукупність нервово-рецепторних
структур, що забезпечують сприйняття зовнішніх подразників,
трансформацію їхньої енергії у процес нервового збудження і проведення
його в центральну нервову систему.
Сучасна наука про відчуття використовує декілька термінів, дуже близьких
за значенням: «органи чуття», «аналізатори», «аферентні системи»,
«сенсорні системи», що часто розглядаються як рівнозначні. У сучасній
фізіології, враховуючи анатомічну єдність і спільність функцій,
розрізняють вісім аналізаторів. Проте в системі взаємодії людини з
об’єктами навколишнього середовища головними або домінуючими при
виявленні небезпеки все ж таки виступають зоровий, слуховий та шкірний
аналізатори. Інші виконують допоміжну, або доповнюючу, функцію. Водночас
необхідно враховувати також і ту обставину, що в сучасних умовах є ціла
низка небезпечних чинників, що створюють надзвичайно важливу біологічну
дію на людський організм, але для їхнього сприйняття немає відповідних
природних аналізаторів. (1)
1. Органи відчуття
Кожен аналізатор складається із сприймаючих утворень (рецепторів), що
відходять від них нервів і відповідних ділянок кори і підкірки головного
мозку, де відбуваються остаточні аналіз і синтез збудження і формування
наших відчуттів. Як бачимо, органи чуття є периферичними частинами
аналізаторів. Вони обумовлюють наступні основні види чутливості: нюх,
смак, дотик, зір, слух, рівновага і положення тіла в просторі.
Нюх – процес сприйняття запахів речовин. Елементи, що сприймають запахи
речовин, розташовані в слизистій оболонці верхньої і частково середньої
носових раковин. Ці елементи представлені нюховими клітками,
рецепторами. Рецепторні клітки мають короткі (15- 20 мкм) периферичні
відростки і довгі центральні. Тіла цих кліток знаходяться в товщі
слизистою, поверхня якої складає 240- 500 мм2. Нюхові рецептори
складають орган хімічного відчуття. У людини їх близько 40 млн., а у
собак, наприклад, у багато разів більше (близько 225 млн.). Цим
пояснюються високі здібності собак уловлювати запахи.
Периферичні відростки нюхових кліток закінчуються булавоподібними
потовщеннями. Ці потовщення на своїй вершині містять 10- 12 загострених
волосків, що складаються з 9 пар ниток. Нюхові волоски є своєрідними
антенами, що активно взаємодіють з молекулами пахучих речовин.
Вважається, що молекули пахучих речовин осідають на поверхні слизистої
носових раковин і розчиняються у секреті залоз, які теж розташовані в
слизистій носа. Розчинені таким чином речовини дратують нюхові волоски і
булавоподібні потовщення. Звідси імпульси поступають по нюхових нервах в
центри нюху головного мозку, розташовані в проміжному мозку і корі. Там
формується відчуття запаху речовин що вдихаються.
Система нюхових рецепторів, нюхових нервів і центрів нюху складає
аналізатор нюху. Цей аналізатор менш важливий для життя людини, ніж зір
і слух. Втрата нюху виявляється в неможливості відчувати запахи речовин
в повітрі (а вони можуть виявитися небайдужими для здоров’я),
розпізнавати їжу, що зіпсувалася. Для працівників парфюмерної, харчової
промисловості, сфери живлення втрата нюху може стати причиною зміни
професій.(2)
Смак – процес сприйняття смакових властивостей речовин, що потрапляють
на рецептори слизистої мови і порожнини рота. Життєва роль смакових
відчуттів, як і нюхових, менше, ніж зорових і слухових. Проте вони не
втратили свого значення, оскільки забезпечують визначення якості
споживаної їжі, сприяють поліпшенню апетиту.
Сприйняття смаку обумовлене смаковими сосочками з нирками, розташованими
в слизистій мови. У дітей, а іноді і у дорослих смакові нирки
знаходяться на губах, надгортаннику і навіть на голосових зв’язках.
Смакових нирок у людини близько 2 тис. Вони мають напівкруглу форму і
складаються з подовжених, щільно прилеглих один до одного смакових і
опорних кліток. На одному з кінців кліток є 40-50 якнайтонших ворсинок.
На поверхні смакових кліток починаються нервові волокна. Вважають, що
речовини їжі осідають на поверхні ворсинок смакових кліток і викликають
їх роздратування. Збудження із смакових рецепторів цибулин передається
через волокна язичного нерва в міст і довгастий мозок, а звідти – до
зорових горбів і кори великого мозку. Там формується сприйняття у
вигляді різних смакових відчуттів. Вся ця система складає аналізатор
смаку. Він здійснює аналіз смакових якостей харчових речовин.
Чутливість рецепторів неоднакова по всій поверхні мови» Так, найбільша
чутливість до солодкого – на кінчику язика, до гіркого – на корінні, до
кислого – на краях, до солоного – на кінчику і краях. Дотик виникає при
роздратуванні рецепторів шкіри, слизистих оболонок. Як подразники
виступають дотики, тиск, тепло або холод, інші дії. Користуючись
дотиком, ми можемо визначати такі фізичні властивості предметів, як
форма, твердість – м’якість, гладкість – шорсткість, тепло – холод і
похідні від них. Больові відчуття можна розглядати як одну з форм
дотику.(11)
Рецептори розташовані в епідермісі і власне шкірі. Будова їх неоднакова.
Найбільший учений у області гістології нервової системи А. С. Догель
(1852-1922) виділяв не менше 14 видів рецепторів. Вони мають форму
пластинок, дисків, нагадують колби і відрізняються не тільки формою, але
і по функціях. Одні сприймають дотик, інші тиск, холод, тепло, біль.
Інші рецептори здатні одночасно сприймати механічні і температурні
роздратування.
Навколо волосяних сумок шкіри розташовані дуже чутливі рецептори, що
уловлюють невелике відхилення волосків при ніжному торканні до них.
Найбільшою чутливістю володіють нервові закінчення кінчиків язика, губ,
меншої – кінчики пальців рук, долонь. Низькою чутливістю до дотиків
володіє шкіра спини, стоп, живота.
Нервовий механізм дотику наступний. Збудження, що виникає в нервових
рецепторах, поступає по доцентрових волокнах нервів в кору великого
мозку у області задньої центральної звивини, де розташована зона
шкірно-м’язового відчуття. Слід зазначити, що перш, ніж воно потрапляє в
кору, проходить через розташовані нижче відділи головного мозку. У
центральній нервовій системі формується відчуття, зване дотиком.
Складається уявлення про відчутний об’єкт.
Вся система, що включає нервові рецептори шкіри, нервові волокна і
центри головного мозку, де відбувається прийом, аналіз і синтез
поступаючих збуджень, складає шкірний аналізатор. Його порушення в
будь-якій частині приводять до розладу дотику.
Значення дотику в житті людини значно менше, ніж зору, слуху. Проте у
разі втрати зору воно дає можливість людині обходитися без нього,
кінцево в далеко не повній мірі. (3)
2. Будова і функції органу зору.
Зір – це біологічний процес, що обумовлює сприйняття форми, розмірів,
кольору предметів, що оточують нас, орієнтування серед них. Воно можливе
завдяки функції зорового аналізатора, до складу якого входить
сприймаючий апарат – око. Функція зору не тільки в сприйнятті світлового
проміння. Ним ми користуємося для оцінки відстані, об’ємності предметів,
наочного сприйняття навколишньої дійсності.
оступаю чо телепередач і інших видів отримання інформації і роботи.
Орган зору складається з очного яблука і допоміжного апарату,
розташованих в очній ямці – поглибленні кісток лицьового черепа. Очне
яблуко має вид кулястого тіла і складається з трьох оболонок: наружної –
фіброзної, середньої – судинної і внутрішньої – сітчастої.
оступаю чого світла на світлочутливий апарат, і оберігає його від
руйнувань, здійснюючи звикання органу зору до інтенсивності світла і
темноти. Судинна оболонка утворює рідину – вологу камер ока.(4)
Внутрішня – сітчаста оболонка, або сітківка – прилягає ззаду до
середньої (судинної) оболонки. Складається з двох листків: зовнішнього і
внутрішнього. Зовнішній листок містить пігмент, внутрішній –
світлочутливі елементи. Сітчаста оболонка вистилає дно ока. Якщо
дивитися на неї з боку зіниці, то на дні видно білу круглу пляму. Це
місце виходу зорового нерва. Тут немає світлочутливих елементів і тому
не сприймається світлове проміння, воно називається сліпою плямою. Збоку
від нього знаходиться жовта пляма. Це місце найбільшої гостроти зору. У
внутрішньому шарі сітчастої оболонки розташовані світлочутливі елементи
– зорові клітки. Їх кінці мають вид паличок і колб. Палички містять
зоровий пігмент – родопсин, колби – іодопсин. Палички сприймають світло
в умовах смеркового освітлення, а колби – кольори при достатньо
яскравому освітленні.
Як вже наголошувалося, в сітківці розташовані палички і колби. При
попаданні на них світло викликає роздратування: виникають складні
фотохімічні, електричні, іонні і ферментативні процеси, які обумовлюють
нервове збудження – сигнал. Він поступає по зоровому нерву в підкіркові
центри зору. Потім прямує в кору потиличних часток мозку, де
сприймається у вигляді зорового відчуття.
Весь комплекс нервової системи, включаючий рецептори світла, зорові
нерви, центри зору в головному мозку; складає зоровий аналізатор.
Крім очного яблука до ока відноситься і допоміжний апарат. Він
складається з вік, шести м’язів, рушійних очне яблуко. Задню поверхню
вік покриває оболонка – кон’юнктива, яка частково переходить на очне
яблуко. Крім того, до допоміжних органів ока відноситься слізний апарат.
Він складається із слізної залози, слізних канальців, мішка і
носослізної протоки. Слізна залоза виділяє секрет – сльози, що містять
лізоцим, згубно діючий на мікроорганізми. Вона розташована в ямці
лобової кістки Її 5-12 канальців відкриваються в щілину між кон’юнктивою
і очним яблуком в зовнішньому кутку ока.
Знання шляхів відтоку зліз з місць утворення – слізних залоз – дозволяє
правильно виконувати такий гігієнічний навик, як – «протирання» очей.
При цьому рух рук з чистою серветкою (бажано стерильною) потрібно
направляти від зовнішнього кута ока до внутрішнього, «протирати очі у
бік носа», у бік природного струму зліз, а не проти нього, сприяючи,
таким чином, видаленню чужорідного тіла (пил), що потрапило на поверхню
очного яблука.
Орган зору потрібно оберігати від попадань чужорідних тіл, пошкоджень.
При роботі, де утворюються частинки, осколки матеріалів, стружка, слід
користуватися захисними окулярами.
При погіршенні зору не зволікати і звертатися до лікаря-окуліста,
виконувати його рекомендації, щоб уникнути подальшого розвитку хвороби.
Інтенсивність освітлення робочого місця повинна залежати від виду
виконуваної роботи: чим тонші рухи виконуються, тим інтенсивніше повинне
бути освітлення. Воно не повинне бути ні яскравим, ні слабким, а рівно
таким, яке вимагає якнайменшої напруги зору і сприяє ефективній роботі.
Для цього розроблені нормативи освітлення залежно від призначення
приміщення, від роду діяльності. Кількість світла визначають за
допомогою спеціального приладу – люксметра. Контроль правильності
освітлення здійснює медико-санітарна служба і адміністрація установ і
підприємств.(5)
Слід пям’ятати, що особливо сприяє погіршеню гостроти зору яскраве
світло. Тому потрібно уникати дивитися без світлозахисних окулярів у бік
джерел яскравого світла як штучних, так і природних. Для запобігання
погіршенню зору у зв’язку з високим навантаженням на очі потрібно
виконувати певні правила: при читанні і листі необхідне рівномірне
достатнє освітлення, від якого не розвивається стомлення; відстань від
очей до предмету читання, листу або дрібних предметів, з якими ви
зайняті, повинне бути близько 30-35 см. Предмети, з якими ви працюєте,
потрібно розміщувати зручно для очей. Телепередачі дивитися не ближче
1,5 метри від екрану. При цьому обов’язково потрібне підсвічування
приміщення за рахунок прихованого джерела світла.
Важливе значення для підтримки нормального зору має вітамінізоване
живлення взагалі і особливе вітамін А, якого багато в тваринних
продуктах, в моркві, гарбузі. Крім того, розмірений спосіб життя,
включаючий правильне чергування режиму праці і відпочинку, живлення, що
виключає шкідливі звички, зокрема куріння і вживання алкогольних напоїв,
неабиякою мірою сприяє збереженню зору і здоров’я взагалі. Гігієнічні
вимоги до збереження органу зору настільки обширні і різноманітні, що
приведеними вище не можна обмежуватися. Вони можуть мінятися залежно від
трудової діяльності, їх слід з’ясувати у лікаря і виконають.(3)
3. Будова і функції органу слуху.
Слух – вид чутливості, обумовлюючий сприйняття звукових коливань. Його
значення неоцінимо в психічному розвитку повноцінної особи. Завдяки
слуху пізнається звукова частина навколишньої дійсності, пізнаються
звуки природи. Без звуку неможливі звукові мовні спілкування між людьми,
людьми і тваринами, між людьми і природою, без нього не могли з’явитися
і музичні твори.
Гострота слуху в людей не однакова у одних мінімальна, у інших
підвищена. Бувають люди з абсолютним слухом, вони здатні взнавати по
пам’яті висоту заданого тону. Музичний слух лозволяєт точно визначати
інтервали між звуками різної висоти, взнавати мелодії. Індивідууми з
музичним слухом при виконанні музичних творів відрізняються відчуттям
ритму, уміють точно повторити заданий тон, музичну фразу.
Користуючись слухом, люди в змозі визначати напрям звуку і по ньому –
його джерело. Ця властивість дозволяє орієнтуватися в просторі, на
місцевості, розрізняти той, що говорить серед декількох інших. Слух
разом з іншими видами чутливості (зором) попереджає про небезпеки, що
виникають під час праці, перебування на вулиці, серед природи. В цілому
слух, як і зір, робить життя людини духовно багатим.(6)
Людина сприймає звуки з частотою коливань від 16 до 20 000 в секунду. З
віком сприйняття високих частот знижується. Знижується слухове
сприйняття і при дії звуків великої сили, високих і особливо низьких
частот.
Одна з частин внутрішнього вуха – вестибулярна – обумовлює відчуття
положення тіла в просторі, підтримує рівновагу тіла, забезпечує
прямоходіння людину.
Орган слуху частково розташований в товщі скроневої кістки черепа і
складається з трьох основних відділів: зовнішнього, середнього і
внутрішнього. Перші два служать для проведення звуків, третій містить
звукочустливий апарат і апарат рівноваги.
Зовнішнє вухо представлене вушною раковиною, зовнішнім слуховим
проходом, барабанною перетинкою. Вушна раковина уловлює і направляє
звукові хвилі в слуховий прохід, але у людини вона майже втратила своє
основне призначення. Зовнішній слуховий прохід проводить звуки до
барабанної перетинки. У його стінках є сальні залози, що виділяють так
звану вушну сірку. Барабанна перетинка знаходиться на межі між зовнішнім
і середнім вухом. Це кругла формою пластинка розміром 9×11 мм. Вона
приймає звукові коливання.
Середнє вухо розташоване між зовнішнім слуховим проходом і внутрішнім
вухом. Воно складається з барабанної порожнини, яка через євстахієву
трубу сполучається з носоглоткою. Барабанна порожнина має об’єм близько
1 см3. Вона містить три слухові кісточки, сполучені між собою:
молоточок, ковадло, стремечко. Ці кісточки передають звукові коливання з
барабанної перетинки до овального вікна внутрішнього вуха. Вони
зменшують амплітуду і збільшують силу звуку.
Внутрішнє вухо, або лабіринт, є системою порожнин і каналів, заповнених
рідиною. Функцію слуху тут виконує тільки равлик – спіральний закручений
канал (2,5 завитки). Решта частин внутрішнього вуха забезпечує
збереження рівноваги тіла в просторі.(5)
Спіральний орган – це звукосприймальний апарат, розташований в равлику.
Він складається з основної мембрани (пластинки) з опорними і
рецепторними клітками, а також з нависаючої над ними покривної мембрани.
Рецептори (сприймаючі) клітки мають подовжену форму. Їх один кінець
фіксований на основній мембрані, а протилежний містить 30-120 волосків
різної довжини. Ці волоски омиваються рідиною (ендолімфою) і стикаються
з нависаючою над ними покривною пластинкою.
Звукові коливання від барабанної перетинки і слухових кісточок
передаються рідині, що заповнює канали равликів. Ці коливання викликають
коливання основної мембрани разом з волосистими рецепторами спірального
органу. Під час коливань волосисті клітки торкаються покривної мембрани.
В результаті цього в них виникає різниця електричних потенціалів, що
приводить до збудження волокон слухового нерва, які відходять від
рецепторів. Виходить свого роду мікрофонний ефект, при якому механічна
енергія коливань ендолімфи перетворюється на електричну нервового
збудження. Характер збуджень залежить від властивостей звукових хвиль.
Високі тони уловлюються вузькою частиною основної мембрани, у підстави
равлика. Низькі тони реєструються широкою частиною основної мембрани, у
вершини равлика.
Функцію вестибулярного апарату в цілому можна представити таким чином.
Рух рідини, що міститься у вестибулярному апараті, що викликається
переміщенням тіла, трясінням, хитким, викликає роздратування чутливих
волосків рецепторів. Збудження передаються по черепно-мозкових нервах в
довгастий мозок, міст, Звідси вони прямують до мозочка, а також до
спинного мозку. Цей зв’язок із спинним мозком обумовлює рефлекторні
(мимовільні) рухи м’язів шиї, тулуба, кінцівок, завдяки чому
вирівнюється положення голови, тулуба, запобігає падінню.
При усвідомленому визначенні положення голови збудження поступає з
довгастого мозку і моста через зорові горби в кору великого мозку.
Вважається, що кіркові центри контролю рівноваги і положення тіла в
просторі знаходяться в тім’яній і скроневій частках мозку. Завдяки
кірковим кінцям аналізатора можливий усвідомлений контроль рівноваги і
положення тіла, забезпечується прямоходіння.(7)
Щоб зберегти слух, потрібно оберігати його орган від пошкоджень
шкідливими чинниками: фізичними, хімічними і мікроорганізмами. Під
фізичними чинниками слід розуміти травмуючі дії під час ударів, при
колупанні різними предметами в зовнішньому слуховому проході, а також
постійні шуми і особливо звукові коливання ультрависоких і особливо
інфранизьких частот. Травми є нещасними випадками і їм не завжди
вдається запобігти, а ось травми барабанної перетинки під час чищення
вух можна повністю уникнути. Щоб віддалялася сірка, достатньо щодня мити
вуха і не буде необхідності вичищати її грубими предметами.
З ультразвуками і інфразвуками людина стикається тільки в умовах
виробництва. Для запобігання їх шкідливій дії на органи слуху необхідно
дотримувати правила техніки безпеки.
Шкідливо позначаються на органі слуху постійні шуми в умовах великих
міст, на підприємствах. Проте медико-санітарна служба веде боротьбу з
цими явищами, а інженерно-технічна думка направлена на розробку
технології виробництва із зниженням рівня шуму. Гірше справа йде у
любителів гучної гри на музичних апаратах. У таких осіб рівень
сприйняття звуків знижується. Рекомендація одна – привчати себе до
помірної гучності.(2)
Хвороби органу слуху в результаті дії хімічних речовин бувають, головним
чином, при порушеннях техніки безпеки в обігу з ними. Тому потрібно
дотримувати правила роботи з хімічними речовинами. Якщо ж ви не знаєте
властивостей якоїсь речовини, то не слід їм користуватися.
Пошкодження органу слуху хвороботворними мікроорганізмами можна
запобігти своєчасним оздоровленням носоглотки, з якої збудники
проникають в середнє вухо через євстахієвий канал і викликають спочатку
запалення, а при тому, що запізниться лікуванні – зниження і навіть
втрату слуху. Для збереження слуху важливі загальнозміцнюючі заходи:
організація здорового способу життя, дотримання режиму праці і
відпочинку, фізична підготовка, розумне гартування.
Для людей, страждаючих слабкістю вестибулярного апарату, що виявляється
в нестерпності поїздки в транспорті, бажані спеціальні тренування,
вправи. Ці вправи направлені на зменшення збудливості апарату рівноваги.
Вони проробляються на кріслах, що обертаються, спеціальних тренажерах.
Найдоступніше тренування можна здійснювати на муляжах, поступово
збільшуючи її час. Крім того, застосовуються гімнастичні вправи:
обертальні рухи голови тіла, стрибки, перекидання. Зрозуміло, тренування
вестибулярного апарату здійснюють під мед-контролем.
Всі розглянуті аналізатори обумовлюють гармонійний розвиток особи тільки
при тісній взаємодії.
4. Вісцеральний та шкірний аналізатор
Шкірний або тактильний аналізатор відіграє безумовно виняткову роль у
житті людини, особливо при його взаємодії із зоровим і слуховим
аналізаторами при формуванні в людини цілісного сприйняття навколишнього
світу. Передусім це стосується трудової діяльності людини. При втраті
зору і слуху людина за допомогою тактильного аналізатора за рахунок
тренування і різноманітних технічних пристосувань може «чути», «читати»,
тобто діяти і бути корисним суспільству. Тактильною чутливістю людина
зобов’язана функціонуванню механорецепторів шкірного аналізатора.
Джерелом тактильних відчуттів є механічні впливи у вигляді дотику або
тиску.
У шкірі розрізняють три прошарки: зовнішній (епідерміс),
з’єднувально-тканинний (власне шкіра — дерма) і підшкірна жирова
клітковина. У шкірі дуже багато нервових волокон і нервових закінчень,
що розподілені вкрай нерівномірно і забезпечують різним ділянкам тіла
різну чутливість. Наявність на шкірі волосяного покриву значно підвищує
чутливість тактильного аналізатора.
Механізм дії тактильного аналізатора можна описати в такий спосіб.
Механічна дія на шкіру викликає деформацію нервового закінчення, у
результаті якої виникає рецепторний потенціал і нервовий імпульс. Цей
імпульс, що несе інформацію подразника, передається до центральної
нервової системи, у її вищий відділ – кору головного мозку, де і
формуються відчуття. Відмінна риса цього аналізатора полягає в тому, що
рецепторна площа дотику більша, ніж у інших органів чуття. Це забезпечує
шкірному аналізатору високу чутливість. Закономірності в будові
провідних шляхів є такими ж, як і для інших аналізаторів.
У цьому поділі ми розглядаємо шкірний аналізатор як один із
представників сенсорної системи, проте шкіра виконує ще низку важливих
функцій у забезпеченні життєдіяльності людського організму. По-перше,
шкіра охороняє людину від шкідливих зовнішніх впливів: механічних
ушкоджень, сонячного проміння, мікроорганізмів і хімічних речовин.
По-друге, шкіра виконує секреторну, обмінну й інші функції, бере участь
у підтримці постійної температури тіла, тобто в процесах терморегуляції.
Секреторна функція забезпечується сальними і потовими залозами. Обмінна
функція шкіри полягає в процесах регуляції загального обміну речовин в
організмі, особливо водяного, мінерального і вуглеводів.(8)
Температурно-сенсорну систему звичайно розглядають як частину шкірного
аналізатора, завдяки збігу, розташуванню рецепторів і провідникових
шляхів. Оскільки людина є теплокровною істотою, то всі біохімічні
процеси в її організмі можуть протікати з необхідною швидкістю і
напрямком при певному діапазоні температур. На підтримку цього діапазону
температур і спрямовані теплорегуляційні процеси (теплопродукція і
тепловіддача). При високій температурі зовнішнього середовища судини
шкіри розширюються і тепловіддача посилюється, при низькій температурі —
судини звужуються і тепловіддача зменшується. Температурна чутливість
має особливості при аналізі зовнішнього середовища: добре виражена
адаптація і наявність температурного контрасту.
Аналізатор внутрішніх органів або вісцеральний аналізатор відіграє
надзвичайно важливу роль у здоров’ї і житті людини. Якщо зовнішні
аналізатори попереджають людини про явну небезпеку, то цей аналізатор
визначає небезпеки прихованого, неявного характеру. Проте ці небезпеки
серйозно впливають на життєдіяльність людського організму. Для розуміння
біологічної значущості внутрішнього аналізатора необхідно визначити
поняття «внутрішнє середовище організму». Коли ми говоримо про поганий
стан здоров’я, то це стосується передусім порушення рівноваги
внутрішнього середовища організму.
Людина є складовою частиною природного середовища, й протягом тривалого
періоду еволюції її організм адаптувався до будь-яких змін цього
середовища і перебуває в стані стійкої динамічної рівноваги. Це
виражається у сталості температури тіла (36,5-37 °С), атмосферного тиску
(приблизно 760 мм рт.ст.), вмісту води в організмі, складі повітря,
чергуванні бюритмів тощо.
Уявлення про існування двох середовищ (зовнішнього і внутрішнього) та
про найважливіше значення сталості внутрішнього середовища (при
очевидній мінливості зовнішнього) були сформульовані французьким
фізіологом К. Бернаром (1813-1878). Як відомо, параметри зовнішнього
середовища існування людини мають різноманітні і часто значні коливання,
що створюють
загрозу для здоров’я і життя людини. Наприклад, добові, сезонні
коливання температури, тиску, вологості повітря, освітленості, звукового
тиску, електромагнітних характеристик тощо. Ці показники неоднакові на
різноманітних висотах і широтах. До цього варто додати зміни у
зовнішньому середовищі, викликані урбанізацією та антропогенним впливом
на зміну хімічного складу води, повітря, ґрунту, бактеріально-вірусного
оточення і т.д., а також перебування людини в екстремальних ситуаціях.
Внутрішнє середовище (кров, лімфа, тканинна рідина, з якими контактує
кожна клітина живого організму), незважаючи на всі зміни зовнішнього
середовища, зберігає відносну сталість. «Сталість середовища припускає
таку досконалість організму, щоб зовнішні зміни в кожну мить
компенсувалися і врівноважувалися»,— писав К. Бернар. Американський
фізіолог У. Кеннон (1871-1945) цю властивість назвав гомеостазом.(9)
Висновок
Слід зазначити, що це досить складне визначення свідчить про те, що
дотепер ще не зрозумілі закономірності існування внутрішнього середовища
і його мінливості.
Зовнішнє і внутрішнє середовища діалектично єдині. Коли на організм
діють надзвичайні подразники, він сам активно формує таке внутрішнє
середовище, яке дозволяє оптимізувати фізіологічні процеси в нових
умовах існування.
Для стабілізації внутрішнього середовища існує спеціальний регуляторний
апарат, що вирівнює, компенсує всі зміни внутрішнього середовища. Однією
зі складових такого апарату є інтероцептивний аналізатор, що сприймає і
передає в центральну нервову систему сигнали не тільки про стан
внутрішнього середовища, але і про діяльність внутрішніх органів людини.
Цей апарат координує діяльність внутрішніх органів і приводить їх у
відповідність з потребами всього організму. В даний час відомо, що
внутрішні органи мають величезну кількість різноманітних рецепторів.
Вони знаходяться на внутрішній поверхні судин, у слизистих оболонках
майже у всіх порожнинах внутрішніх органів, у товщині їхніх стінок і на
їхній поверхні.
Необхідно відзначити, що механізм дії інтероцептивного аналізатора ще
розкритий далеко не повністю і пояснюється складністю і непевністю
відчуттів, проте це не зменшує значення аналізаторів внутрішніх органів
для життєдіяльності людини.
З вищесказаного можна зробити не тільки теоретичні, а й практичні
висновки. Кожен з нас знає про необхідність гігієни органів відчуття їх
рецепторі, про необхідність їх збереження та гігієни. А з небезпеками з
якими стикається людина небезпечні і трапляється як вдома так і на
робочому місці.
Використана література:
Гаврик Є.О. Забезпечення умов праці на виробництві –К.: Освіта, 2000.
ст.23-35
Гунський А.І. Цивільна оборона – К.: Просвіт, 2004. ст.. 35-39
Денисенко Г.П. Безпека життєдіяльності людини Л.: ОМА, 2000. ст..
203-222
Щедрій Я.Я. Техніка безпеки – К.: Мін світ, 2003, ст. 2-9
Мацюк Р.І. Безпека життєдіяльності та охорона праці – Львів: Кредо,
2001. ст.. 200-210
Сиденко В.К. Охорона праці Харків: Ранок, 2004. ст. 20-30
Штиря Р.О. Безпека життєдіяльності К.: Пролісок, 2003, ст. 12-19
Профіт В.Е. Небезпечні випадки// Все про все -2003-№3 С.2-8
Сидоренко В.С Вплив шкідливих умов виробництва на організм // Все про
все -2003 -№4 С. 6-12
Дудюк П.П. Органи відчуття // Здоров’я – 2004-№2 С. 32-33
Ворошилшов Р.О. Проблеми навколишньлгл середовища // Екологія – 1996-№9
С.2-4
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
