Реферат на тему:

“Органи травлення. Нижня кінцівка.

Нервова система. Провідні шляхи”

Органи травлення

Процес розщеплення складних органічних речовин на прості розчинні
сполуки, які можуть всмоктуватися і засвоюватися організмом, називається
травленням.

Стравохід – це вузька (2 см у діаметрі) трубка завдовжки 25-30 см, яка
з’єднує глотку зі шлунком. Він складається з шийної, грудної та черевної
частин і має чотири оболонки: слизову, підслизову, м’язову та зовнішню
сполучнотканинну. Підслизова та м’язова утворюють складки, для
розтягування при проходженні харчової грудки. М’язова оболонка верхньої
третини стравоходу утворена поперечносмугастою м’язовою тканиною. У
середній третині органа до цих м’язових волокон приєднуються гладкі
міоцити. М’язова оболонка нижньої третини стравоходу утворена гладкою
м’язовою тканиною.

Їжа по стравоходу переміщується за допомогою перистальтичних рухів.

Будова шлунка, травлення в ньому і нервово-гуморальна регуляція його
діяльності. Склад шлункового соку, його роль у процесі травлення.

Шлунок (gaster) – це розширений відділ травного каналу. Форма шлунка має
індивідуальну особливість і залежить від положення тіла та наповнення
шлунка їжею (серпоподібно зігнутий). Розміщується у верхній частині
черевної порожнини під діафрагмою. У шлунку розрізняють малу і велику
кривизну , а також вхідну частину, дно, тіло і воротарну (вихідну або
пілоричну) частину.

Пілорична частина – місце перходу шлунка в дванадцятипалу кишку, там
містяться кільцеподібні м’язи, що утворюють зажим (пілоричний сфінктер).

Стінки шлунка складаються з чотирьох шарів:

1. внутрішній – слизова оболонка – продукує шлунковий сік.

2. підслизова оболонка – дає можливість слизовій збиратися у складки, а
самому шлунку – розтягуватися і збільшувати об’єм;

3. м’язова оболонка – складається з трьох шарів не посмугованих м’язів,
що мають поздовжній, косий та коловий напрямок, завдяки яким шлунок може
виконувати складні рухи;

4. зовнішня – сполучнотканинна оболонка, є частиною очеревини.

Місткість шлунка у дорослої людини 3 л, але може збільшуватися до 5-10
л. У слизовій оболонці розташовані три види залоз: головні, обкладові,
додаткові. Головні виділяють травні ферменти, обкладові – соляну
кислоту, додаткові – слиз. Суміш усіх цих секретів утворює шлунковий
сік. За добу у людини його утворюється 1,5-2 л.

Дванадцятипала кишка (duodenum) – порівняно короткий (25 см), але
важливий відрізок, в якому здійснюється основне травлення. Реакція
середовища лужна, нейтралізує кисле середовище шлункового вмісту, що
поступає сюди. Сюди відкриваються протоки підшлункової залози і печінки.
В 12-палій кишці багато різних ферментів: як своїх (ентерокіназа), так і
тих, що поступають в складі жовчі та підшлункового соку. Ентерокіназа
перетворює неактивний фермент трипсиноген в активний – трипсин.

У порожній і клубовій кишках травлення їжі продовжується. В результаті
білки розщеплюються до амінокислот, жири – до гліцерину і жирних кислот,
вуглеводи – до моносахаридів. Тонка кишка відіграє роль не лише в
розщепленні. Тут відбувається всмоктування речовин, що утворилися після
розщеплення харчових продуктів. Всмоктування – це процес переходу води і
розчинених у ній поживних речовин, солей, вітамінів з травного каналу в
кров і лімфу. Для всмоктування слизова оболонка має величезну кількість
мікроскопічних виростів – ворсинок. Зовні вони вкриті епітеліальними
клітинами. Кровоносні і лімфатичні капіляри, в які всмоктуються речовини
з просвіту кишки, містяться всередині ворсинки і в багато разів
збільшують всмоктувальну поверхню тонкої кишки.

— Є „депо” крові, в ній зберігаються надлишки крові, які за потреби
викидаються в кров’яне русло.

— Виробляє жовч.

В товстому кишечнику формуються калові маси, до складу яких входять
рештки харчових речовин, відмерлі клітини слизової оболонки, холестерин,
жовчні пігменти, бактерії, мінеральні солі.

Пряма кишка закінчується анальним отвором, що має два стискувачі
(сфінктери), один з яких утворений гладенькими коловими м’язами, а
другий (зовнішній) поперечносмугастими м’язами. В ділянці сфінктерів
знаходяться значні венозні сплетення.

Нижня кінцівка

Нижня кінцівка складається із поясу (представленого тазовими кістками,
між якими ззаду розташованна крижова кістка) та вільної нижньої
кінцівки. У вільній кінцівці виділяють стегно (стегнова кістка), гомілку
(велика і мала гомілкові кістки) і стопу із заплесно (7 кісток), плесно
(5 кісток) і фаланги пальців (14 кісток).

Тазова кістка (os coxae) — парна плоска кістка, утворена лобковою,
клубовою та сідничною кістками, які зрослися в районі вертлюжної впадини
— глибокої ямки, що зчленовується з голівкою стегна. Сіднична і лобкова
кістки обмежують запиральний отвір овальної форми великих розмірів, який
закритий сполучнотканинною запиральною мембраною. Спереду лобкові кістки
сполучені напівсуглобом — симфізом. Тазові кістки сполучені з крижовою
кісткою вушкоподібними поверхнями клубової кістки, утворюючи суглоб.

Стегнова кістка (os femoris) — найбільша трубчаста кістка. Куляста
голівка стегнової кістки, яка сполучається із вертлужною впадиною
тазової кістки, має на собі ямку круглої зв’язки. Довга шийка кістки
розташована до неї під кутом. У чоловіків цей кут тупий, у жінок майже
прямий. Під шийкою латерально розташований великий вертел. З медіального
боку є малий вертел. Тіло стегнової кістки циліндричної форми. На задній
його поверхні є горбистість для прикріплення м’язів випрямлячів нижньої
кінцівки. На нижньому епіфізі є два виростки — медіальний і латеральний
(на їх бокових поверхнях розташовані надвиростки, розділені
міжвиростковою ямкою, яка переходить у надколінну поверхню, де прилягає
надколінник).

Надколінник (patella) — сесамоподібна кістка, яка лежить у товщі
сухожилля 4-голового м’яза стегна.

Велика гомілкова кістка (tibia) сполучається із стегновою, утворюючи
колінний суглоб. На верхньому масивному і широкому епіфізі є два мищелки
з латеральною і медіальною ямками, між якими є міжямкове підвищення.
Суглобові поверхні не відповідають за своєю глибиною горбикам стегна,
тому тут є два хрящових меніски. На латеральній поверхні одноіменного
горбика є малогомілкова суглобова поверхня. Тіло великої гомілкової
кістки трикутної форми. На верхній його частині спереду розташована
горбистість для прикріплення 4-голового м’яза. До латерального
(міжкісткового) краю прикріплюється міжкісткова перетинка. Чотирикутної
форми дистальний епіфіз має нижню суглобову поверхню для сполучення з
таранною кісткою стопи. Медіальний його (епіфіза) кінець відтягнутий і
утворює медіальну …. (ладижку) На латеральній поверхні нижнього
епіфізу великої гомілкової кістки є малогомілкова вирізка для сполучення
з однойменною кісткою.

Тонка довга трубчаста мала гомілкова кістка (fibula) має на верхньому
епіфізі суглобову поверхню для сполучення з великою гомілковою.
Трикутної форми тіло кістки закінчується латеральною ладижкою, на якій є
суглобова поверхня ладижки. Нижня суглобова поверхня великої гомілкової
кістки і суглобові поверхні ладижок утворюють виделку, яка охоплює блок
таранної кістки зверху і з боків.

Кістки (скелет) стопи (ossa pedis) сполучені таким чином, що утворюють
склепіння. Передплесно утворене 7 кістками: таранна, п’яткова,
кубоподібна, ладьєподібна і 3 клиноподібних. Гомілка приєднується до
таранної. Найбільша кістка — п’яткова.

Плесно складається із 5 коротких трубчастих кісток. Фаланги пальців
також належать до коротких трубчастих кісток.

Кістки кінцівок (крім ключиці) у онтогенезі людини проходять 3 стадії:
сполучнотканинну, хрящову і кісткову. В діафізах трубчастих кісток в
кінці 2-го — на початку 3-го місяців внутрішньоутробного розвитку
закладаються первинні точки скостеніння, які поширюються до епіфізів. У
новонароджених епіфізи хрящові, вторинні точки скостеніння закладаються
у них впродовж перших 5-10 років, а зростання епіфізів з діафізами, як
правило, відбувається після 15-18 років, причому у дівчат на 1-2 роки
раніше, ніж у хлопців.

Нервова система. Провідні шляхи

Структурною одиницею нервової системи є нервова клітина з її відростками
— нейрон. Уся нервова система являє собою сукупність нейронів, що
контактують один з одним за допомогою спеціальних апаратів — синапсів.
За структурою і функціями розрізняють три типи нейронів: рецепторні, або
чутливі (по них збудження передається з периферії до нервової системи);
вставні, або проміжні, які передають імпульси всередині нервової
системи, і ефекторні, нейрони, по яких імпульс спрямовується до робочих
органів — ефекторів (м’язів, залоз тощо).

У нервовій системі виділяють центральну частину — головний і спинний
мозок (центральна нервова система, мал. 2) і периферичну, яка
представлена 12 парами черепномозкових і 31 парою спинномозкових нервів
(периферична нервова система). На розрізах мозку видно, що він
складається з сірої і білої речовин. Сіра речовина утворена скупченням
нервових клітин (з початковими відділами їхніх відростків), біла
речовина — це скупчення нервових волокон. Як у сірій, так і в білій
речовині є клітини нейроглії. За допомогою нервів та їхніх розгалужень
здійснюється зв’язок центральної нервової системи з органами, і всі
системи органів поєднуються в одне ціле (забезпечується цілісність
організму).

Нерви залежно від складу їхніх волокон поділяють на чутливі, рухові і
змішані. Чутливі нерви містять доцентрові волокна, рухові — відцентрові
волокна, а змішані — обидва види нервових волокон. Багато нервів та
їхніх розгалужень на периферії крім нервових волокон мають нервові вузли
(ганглії). Вони складаються з нейронів, відростки яких входять до складу
нервів, та їхніх розгалужень (нервові сплетення).

Уся нервова система (центральна і периферична) функціонально поділяється
на соматичну і автономну, або вегетативну. Соматична охоплює ті відділи
центральної й периферичної нервової системи, які іннервують скелетні
м’язи та органи чуття. Спинний мозок лежить у каналі хребта і являє
собою тяж завдовжки 41—45 см (у дорослої людини), дещо сплющений спереду
назад. Вгорі він безпосередньо переходить у головний (довгастий) мозок,
а внизу закінчується конічним звуженням, від якого вниз відходить
кінцева нитка, утворена оболонками мозку. Ця нитка спускається в
крижовий канал і прикріплюється до його стінки.

Довгими висхідними і низхідними шляхами спинний мозок сполучає
двостороннім зв’язком периферію з головним мозком. Аферентні імпульси по
провідних шляхах спинного мозку прямують у головний мозок, даючи йому
інформацію про всі зміни в зовнішньому і внутрішньому середовищі
організму. По низхідних шляхах імпульси від головного мозку передаються
до нейронів спинного мозку, які і зумовлюють або регулюють діяльність
відповідних органів.

Головний мозок людини є не лише субстратом психічного життя, а й
регулятором усіх процесів, що відбуваються в організмі. Прогресивний
розвиток головного мозку у вищих приматів, зумовлений трудовою
діяльністю з використанням знарядь праці та членороздільною мовою, дав
змогу людині якісно виділитися в тваринному світі і посісти панівне
становище в природі. Головний мозок розміщений у порожнині черепа.

Міст (Вароліїв міст) (pons) є лише у ссавців і має вигляд розташованого
впоперек потовщеного валика, від латерального боку якого відходять
середні ніжки мозочка. Задня поверхня мосту вкрита мозочком і формує
частину стінки ромбоподібної ямки. Передня (прилягає до основи черепа)
межує з довгастим мозком внизу і ніжками мозку вгорі. На ній помітні
лінії, які пов’язані з ходом нервових волокон, що ідуть від власних ядер
мосту в середні мозочкові ніжки. На передній поверхні мосту по середній
лінії поздовжно розташована базилярна борозна — тут проходить одноіменна
артерія мозку. На фронтальному перерізі у мості виділяють передню
(базилярну) і задню (покришку) частини.

Базилярна частина мосту складається із багатьох нервових волокон, які
утворюють провідні шляхи (зв’язують кору мозку із спинним мозком і корою
мозочка), і власних ядер між ними. В задній частині мосту (покришці)
проходять висхідні провідні шляхи і частково нисхідні, є ретикулярна
формація, ядра 5, 6, 7, 8 пар черепних нервів. На межі між обома
частинами мосту лежить трапецієподібне тіло — утвір ядер і волокон
провідного шляху слухового апаналізатора.

Список використаної літератури:

Біологія: Навч. посіб. / А. О. Слюсарєв, О. В. Самсонов, В.М.Мухін та
ін.; За ред. та пер. з рос. В. О. Мотузного. — 3тє вид., випр. і допов.
— К.: Вища шк., 2002. — 622 с.: іл.

Енциклопедія анатомії людини. – К., 2000.

PAGE

PAGE 8

Похожие записи