Реферат на тему:

“Найважливіші таксономічні одиниці в класифікації

рослинного світу”

Планета Земля, як суша, так і океан, заселені рослинами і тваринами.
Нині класифікації, що є гербарне сховище, що є флористичний список,
первинні знання про анатомію і морфологію рослин, проблема «виду» у
біології; сучасний стан установлень близько 500 000 видів рослин і більш
1 000 000 видів тварин. Класифікацією організмів і з’ясуванням їхніх
еволюційних взаємин займається особлива «галузь» біології, називана
СИСТЕМАТИКОЮ.

Систематика

Систематика — розділ біології, присвячений опису, позначенню і
класифікації по групах всіх існуючих і вимерлих організмів, установленню
родинних зв’язків між окремими видами і групами видів.

Основні задачі систематики — визначення за допомогою порівняння
індивідуальних і специфічних особливостей шкірного виду і надвидових
таксонів, з’ясування їх приватних і загальних властивостей.

Систематична категорія

Таксономическая категорія

Систематична категорія — група організмів, об’єднана визначеним ступенем
споріднення, загальними рисами будівлі і функціональних особливостей.

Основними систематичними категоріями є: вид, рід, сімейство, загін і
порядок, клас, тип і царство.

Особливості розвитку біології в XVI-XVII ст. багато в чому визначалися
практичними потребами капіталістичного господарства, що розвивалося,
насамперед його аграрного сектора, соціально-класовими потрясіннями,
ростом впливу матеріалістичної філософії на природознавство в цілому і
біологію зокрема, інституціоналізацією наукової діяльності. На зміну
середньовічній феодальній спрощеній культурно-побутовій сфері
життєдіяльності приходити буржуазний спосіб життя, що сформувався в
середовищі міської бюргерської культури. Його найважливішими атрибутами
були, зокрема, квітництво і садівництво. У XV-XVI ст. споживи медицини
обумовили поява різного роду травників, а потім і створення
“аптекарських садів”, що згодом перетворилися в ботанічні сади; широко
розвивалася практика збору гербаріїв. Світ тварин теж стає об’єктом
інтересу. В епоху Відродження значно удосконалюється організація
конярства і кінних заводів. А при дворах багатьох європейських
правителів створюються навіть дійсні зоопарки. На такім тлі підвищується
інтерес до рослини і тварини як такому. Як зовсім справедливо відзначав
першовідкривач італійського Відродження Я. Буркхард, “усім цим була…
створена… сприятливий ґрунт для розвитку наукової зоології, як і
ботаніки”.

Значні зміни відбуваються в способі біологічного пізнання — виробляються
стандарти, критерії і норми дослідження органічного світу. На зміну
стихійності, спекулятивним домислам, фантазіям і марновірствам поступово
приходити установка на об’єктивне, доказове, емпірично обґрунтоване
знання. Завдяки колективним зусиллям учених багатьох європейських країн
така установка забезпечила поступове нагромадження колосального
фактичного матеріалу. Значну роль у цьому процесі зіграли Великі
географічні відкриття, епоха яких розсунула світоглядний обрій
європейців — смороду довідалися безліч нових біологічних, геологічних,
географічних і інших явищ. Фауна і флора знову відкритих країн і
континентів не тільки значно розширили емпіричний базис біології, алі і
порушили питання про його систематизацію.

Величезна описова накопичувальна робота, проведена в XVI-XVII ст. у
біології, мала важливі наслідки. По-перше. вона розкрила реальне
різноманіття рослинних і тваринних форм і намітила загальні шляхи їхньої
систематизації. Якщо в ранніх ботанічних описах (О. Брунфельса, И. Боку,
К. Клузіуса й ін.) ще відзначається безліч непослідовностей і відсутні
чіткі принципи систематизації і класифікації, те вже М. Лобеллій. К.
Баугін і особливо А. Цезальпино закладають програму створення штучної
систематики (получившую свій розвиток у роботах Ж.Л. Турнефора, штучна
система якого була загальноприйнятої наприкінці XVII — першій половині
XVIII в.), а И. Юнг дає теоретичний орієнтир на розвиток природної
систематики рослин, що одержавши розвиток у працях Р. Моррісона і Дж.
Рея.

У цей же час здійснюється і систематизація зоологічного матеріалу,
насамперед такими вченими-енциклопедистами, як К. Геснер і У.
Альдрованди. Закладаються основи приватних галузей зоології —
ентомології (Т. Моуфет), орнітології (П. Белон), іхтіології (Г.
Рондель). Найсильніший імпульс розвитку зоології був даний винаходом
мікроскопа. Виявлення світу мікроорганізмів А. ван Левенгуком зробило
воістину революціонізуючий вплив на розвиток біології, а Ф. Стелутти
одним з перших застосував мікроскоп для вивчення анатомії тварин,
зокрема комах.

По-друге, накопичувальна біологічна робота в XVI— XVII вв. значно
розширила зведення про морфологічні й анатомічні характеристики
організмів. У працях Р. Гука, Н. Грю, Я. Гельмонта, М. Мальпиги й ін.
одержала розвиток анатомія рослин, були відкриті клітинний і тканевий
рівні організації рослин, сформульовані перші здогади про роль листів і
сонячного світла в харчуванні рослин. Установлення підлоги в рослин і
впровадження експериментального методу в ботаніку — заслуга Р.Я.
Камерариуса; садівник Т. Ферчаильд (не пізніше 1717 р.) створив перший
штучний рослинний гібрид (двох видів гвоздики). На основі штучної
гібридизації удосконалювалися методи штучного запилення, закладалися
віддалені передумови генетики.

Важливою віхою в розвитку анатомії стала творчість А. Везалия, що
исправили ряд великих помилок, що укоренилися в біології і медицині з
часів античності. М. Сервет, що упав жертвою протестантського
релігійного фанатизму, і У. Гарвей досліджували проблему кровообігу. У.
Альдрованди звернувся до традиції античної ембріології, а його учень В.
Койтер, систематично вивчаючи розвиток курячого зародка, заклав основи
методології експериментального ембріологічного дослідження. М. Фаллопий
і Б. Євстахій проводять порівняння структури людського зародка і
дорослої людини, з’єднуючи тим самим анатомію з ембріологією. На
аристотелівсько-телеологічній основі формувалися перші теоретичні
концепції в ембріології (Фабриций з Аквапенденге). У XVII в. складається
синтез анатомії і фізіології, виникає передумови
структурно-функціонального підходу (Г. Азелли, Ж. Поке, Ф. Глиссон, Р.
дс Грааф і ін.)

По-третє, важливим наслідком розвитку біології з’явилося формування
наукової методології і методики дослідження живого. Пошуки раціональної,
ефективної методології привели до прагнення використовувати в біології
методи точних наук — математики, механіки, фізики і хімії. Сформувалися
навіть цілі напрямки в біології — иатромеханика, иатрофизика і
иатрохимия. У руслі цих напрямків були отримані окремі конструктивні
результати. Так, наприклад, Дж. Борелли підкреслював важливу роль нервів
у здійсненні руху, а Дж. Майов одним з перших провів аналогію між
подихом і горінням. Значний внесок в удосконалювання тонкої методики
анатомічного дослідження вніс Я. Сваммердам.

По-четверте, наслідком накопичувальної роботи є розвиток теоретичного
компонента біологічного пізнання — вироблення понять, категорій,
методологічних установок, створення перших теоретичних концепцій,
покликаних пояснити фундаментальні характеристики живого. Насамперед це
стосувалося природи індивідуального розвитку організму, у поясненні якої
склалося два протилежних напрямки — преформізм і епигенез.

Преформісти (Дж. Ароматари, Я.Сваммердам, А. ван Левенгук, Г.В. Лейбниц,
Н. Мальбранш і ін.) виходили з того, що в зародковій клітці вже
містяться всі структури дорослого багатоклітинного організму, тому
процес онтогенезу зводиться лише до кількісного росту всіх
предобразованних зачатків органів і тканин Преформізм існував у двох
різновидах: овистической, відповідно до якої майбутній дорослий організм
предобразован у яйці (Я. Сваммердам, А. Валлисниери й ін.), і
анималькулистской, прихильники якої думали, що майбутній дорослий
організм предобразован у сперматозоїдах (А. ван Левенгук, Н. Гартсекер,
И. Либеркюн і ін.).

Уходящая своїми коренями в аристотелизм, теорія епигенеза (У. Гарвей, Р.
Декарт, питавшийся побудувати ембріологію, викладену і доведену
геометричним шляхом, і ін.) цілком заперечувала яку б те ні була
зумовленість розвитку організму і відстоювала точку зору, відповідно до
якої розвиток структур і функцій організму визначається впливом
зовнішніх факторів на непреформированную зародкову клітку. Боротьба між
цими напрямками була гострої, тривалої, велася зі змінним успіхом. Кожен
напрямок обґрунтовував свою позицію не тільки емпіричними, але і
філософськими розуміннями (так, преформізм добре узгоджувався з
креаціонізмом: Бог створив світ із усіма його істотами, що населяють, як
тими, котрі були і є, так і тими, котрі ще тільки з’являться в
майбутньому),

У цілому ж біологія в XVI-XVII вв. була в зародковому стані; рослинний і
тваринний світи були досліджені лише в самих грубих рисах, біологічні
пояснення носили чисто механічний і поверхневий характер Біологічне
пізнання ще не виробило в цей час своєї власної системи методологічних
установок.

У 1640 р. Джон Паркінсон публікує свою працю «Theatrum Botanicum», у
якому поділяє всі рослини на 17 класів.

1. Солодкі запашні рослини.

2. Рослини, що прочищають.

3. Снотворні і шкідливі рослини.

4. Ломикаменю.

5. Цілющі трави.

6. Трави для прохолодних напоїв.

7. Рослини для гарячих напоїв і гострі пряності.

8. Зонтичні рослини.

9. Бур’янисті рослини.

10. Опушені трави.

11. Бобові.

12. Зернові.

13. Трави.

14. Болотні і морські рослини, мохи і гриби.

15. Не піддаються класифікації рослини.

16. Дерева і чагарники.

17. Екзотичні, незвичайні і несухопутні рослини.

Таксономічні одиниці і класифікація

Таксономические одиниці

Внутривидові одиниці

форма

разновидність

підвид

forma

varietas

subspecies

Основна одиниця

вид

species

Надвидові одиниці

_підрід

рід

_підсімейство

сімейство

_підрозділ

розділ

_підклас

клас

_підтип

тип

царство*

_subgenus

genus

_subfamilia

familia

_subordo

ordo

_subclassis

classis

_subdivisio, subphylum

divisio, phylum

regnum

 

* Загальновизнаного визначення царства не існує

Класифікація живий

природи

Некліткові

Acellularia

Вируси

Ріккетсії

Vira

Rickettsiae

Кліткові

Cellularia

Безядерні, доядерні

Ядерні

__Рослини

__Гриби

__Тварини

Prokaryota, Archikaryota

Eukaryota, Nuclearia

__Plantae

__Mycota, Fungi

__Animalia, Zoa

 

Система рослин

НИЖЧІ РОСЛИНИ

Thallophyta

типи

синьо-зелені водорості

Cyanophyta*

.

золотаві водорості

(хризофити)

Chrysophyta

.

діатомові водорості

Bicillaryophyta

.

жовто-зелені водорості

Xanthophyta

.

евгленовие водорості

Euglenophyta

.

зелені водорості

Chlorophyta

підтипи

власне зелені

Euchlorophytina

.

конъюгати

Conjugatophytina

особливий тип**

Glaucophyta

типи

харовие водорості

Charophyta

.

пиррофитовие водорості

Pyrrophyta

підтипи

криптофіти

Cryptophytina

.

динофити

Dinophytina

типи

бурі водорості

Phaeophyta

.

червоні водорості

Rhodophyta

особливий тип**

лишайники

Lichenomycota,

Lichenes

ВИЩІ РОСЛИНИ

Cormophyta

типи

моховидние

Bryophyta

.

папоротникообразние

Pteridophyta

.

голосеменние

Gymnospermae

.

покритосеменние

Angiospermae,

Anthophyta

класи

однодольні

Monocotyledonae

.

двочасткові

Dicotyledonae

 

Царство Рослини.

а. Подцарство Багрянковие**.

1. Відділ Червоні водорості.

б. Підцарство Дійсні водорості.

1. Відділ Зелені водорості.

2. Відділ Бурі водорості.

3. Відділ Евгеленові. —

4. Відділ Діатомові.

5. Відділ Золотаві

6. Відділ Харові й ін.

с. Підцарство Вищі рослини.

1. Відділ Мохоподібні.

2. Відділ Папороті.

3. Відділ Голонасінні.

4. Відділ Покритонасінні.

ЛІТЕРАТУРА

основна:

Алексєєв Е.Б., Губанов И.А., Тихомиров В.Н. Ботанічна номенклатура. М.:
Изд-во МГУ. 1989. 169 с.

Джеффри Ч. Біологічна номенклатура. М. 1980. 119 с.

Линней К. Філософія ботаніки. М.: Наука. 1989. 452 с.

Майр Е. Принципи зоологічної систематики. М.: Світ. 1971. 454 с.

International code of botanical nomenclature. 1988 і наступні роки.

додаткова:

Головкин Б.Н. Про що говорять назви рослин. М. 1986. 160 с.

Каден Н.Н., Терентьєва Н.Н. Етимологічний словник латинських назв
рослин, що зустрічаються в околицях агробіостанции МГУ «Чашниково». М.:
Изд-во МГУ. 1975. 203 с.

Каден Н.Н., Терентьєва Н.Н. Етимологічний словник наукових назв судинних
рослин, дикоростучих і разводимих у СРСР. Вип. 1 «А». М. 1979. 267 с.

Цеглярів М.Е., Забинкова Н.Н. Російсько-латинський словник для
ботаніків. Л. 1977. 855 с.

Майр Е., Линсли Е., Юзингер Р. Методи і принципи зоологічної
систематики. М. 1956. 352 с.

Забинкова Н.Н., Цеглярів М.Е. Латинско-російський словник для
ботаніків. М.-Л. 1966. 335 с.

 

Похожие записи