РЕФЕРАТ

на тему:

Найпростіші, саркодові. Загальна характеристика, анатомія тіла,
класифікація, живлення, дихання, розмноження.

План

Систематика тваринного світу.

Основні типи:

— тип Найпростіші;

— тип Губки;

— тип Кишковопорожнинні;

— тип Плоскі черви;

— тип Круглі черви;

— тип Кільчасті черви;

— тип Членистоногі;

— тип М’якотілі або Молюски;

— тип Голкошкірі;

— тип Хордові.

2. Загальна характеристика найпростіших.

3. Будова найпростіших.

4. Розмноження найпростіших.

5. Класи, на які діляться найпростіші:

саркодові;

джгутикові;

споровики;

інфузорії.

6. Саркодові – характерний клас найпростіших.

7. Представник саркодових – амеба звичайна:

будова;

основні функції;

розмноження амеби звичайної;

живлення.

8. Висновки.

9. Література.

Система тваринного світу

Тваринний світ умовно розділений на 10 основних типів:

тип Найпростіші;

тип Губки;

тип Кишковопорожнинні;

тип Плоскі черви;

тип Круглі черви;

тип Кільчасті черви;

тип Членистоногі;

тип М’якотілі або Молюски;

тип Голкошкірі;

тип Хордові.

Тип НАЙПРОСТІШІ.

Загальна характеристика. Найпростіші тварини поширені по всій земній
кулі – в морях, океанах, прісних водоймах, ґрунті або в організмах
тварин, рослин і людини. Нині відомо приблизно 25 тис. видів
одноклітинних організмів. Маючи морфологічну подібність у будові клітин
з багатоклітинними організмами , найпростіші відрізняються від них у
функціональному плані. Якщо клітини багатоклітинної тварини виконують
спеціалізовані функції, то клітина найпростіших універсальна. Вона є
самостійним організмом, якому властиві обмін речовин, подразливість, рух
і розмноження.

Найпростіші – це організми на клітинному рівні організації. В
морфологічному відношенні одноклітинний організм рівноцінний клітині, а
в фізіологічному – є цілісним самостійним організмом. Переважна
більшість їх має мікроскопічно малі розміри (від 2 до 150 мкм). Проте
деякі з них досягають 1 см, а раковини викопних корененіжок мають
діаметр до 5 – 6 см.

Будова найпростіших надзвичайно різноманітна, однак усім їм властиві
ознаки, характерні для організації та функцій клітини. Як і в інших
клітинах, основними компонентами клітини найпростішого є цитоплазма і
ядро. Цитоплазма обмежена зовнішньою мембраною, яка регулює надходження
речовин у клітину; у багатьох видів вона ускладнюється додатковими
структурами, що збільшують товщину й механічну міцність зовнішнього
шару. Таким чином виникають утвори типу пелікули і оболонки, які будуть
розглянуті далі.

Цитоплазма найпростіших, як правило, складається з двох шарів –
зовнішнього, світлішого й щільнішого – ектоплазми – і внутрішнього, в
якому розміщені органели і включення клітини, — ендоплазми. Крім
загально клітинних органел у цитоплазмі найпростіших можуть бути
різноманітні спеціальні органели. Особливо представлені тут різні
фібрилярні утвори – опорні й скоротливі волоконця, скоротливі вакуолі,
травні вакуолі тощо. У найпростіших є одне або кілька типових клітинних
ядер. Ядро найпростіших має типову двошарову ядерну оболонку. В ядрі
містяться розсіяний хромати новий матеріал і ядерця. Ядра найпростіших
характеризуються винятковою морфологічною різноманітністю за розмірами,
числом ядерець, кількістю ядерного соку тощо.

На відміну від соматичних клітин багатоклітинних найпростіші
характеризуються наявністю життєвого циклу. Він складається з ряду
послідовних стадій, які в існуванні кожного виду повторюються з певною
закономірністю. Найчастіше цикл розпочинається стадією зиготи, що
відповідає заплідненій яйцеклітині багатоклітинних. За цією стадією іде
одноразове чи багаторазово повторюване безстатеве розмноження, яке
здійснюється шляхом клітинного поділу. Потім утворюються статеві клітини
(гамети), попарне злиття яких знову дає зиготу.

Важливою біологічною особливістю багатьох найпростіших є здатність до
інцистування. При цьому тварини заокруглюються, скидають або втягують
органели руху, виділяють на свою поверхню щільну оболонку і переходять у
стан спокою. В стані цисти найпростіші можуть витримувати різні
коливання умов зовнішнього середовища, зберігаючи життєздатність. З
настанням сприятливих для життя умов цисти розкриваються і найпростіші
виходять з них у вигляді активних, рухливих особин.

Найпростіші досить поширені. Багато з них живе у морі, деякі в прісних
водоймах. Існують види, які живуть у вологому ґрунті. Значного поширення
набули паразитичні форми найпростіших. Багато з них спричинюють тяжкі
хвороби людини, домашніх і промислових тварин, рослин.

За будовою органел руху і особливостями розмноження тип Найпростіші
поділяють на 4 класів:

саркодові;

джгутикові – рухаються за допомогою одного або декількох джгутиків.
Мають хлорофіл, і при масовому розмноженні можуть давати цвітіння води.
Представник: євглена зелена.

споровики – ендопаразит, з рисами спрощеної організації. Форма тіла не
рідко амебовидна. Розмноження відбувається статевим і безстатевим
шляхом. У споровиків є збірні, об’єднуючі форми, що свідчать про їх
спільне походження від різних предків. Представник: коксидії – паразитує
у епітеліях кишечниках і протоках печінки в основному у кролів.
Малярійний плазмодій – збудник малярії, 4 види якого паразитують у
людини і декілька видів у птахів. Частину життя малярійний плазмодій
проводить у червоних тільцях людини, а частину у комарах.

інфузорії – відрізняються від найпростіших більш складною будовою –
наявність ядерного комплексу з мікро- і макронуклеуса. Крім цього, у
їхній будові тіла є спеціальні «органи травлення» – глотка.
Розмножуються поперечним поділом

Клас САРКОДОВІ

Саркодові – характерний клас найпростіших, налічує близько 10 тис. видів
найпростіших (Саркоджгутиконосців за новою класифікацією), 80% яких живе
у морях. Деякі пристосувались до життя в прісних водоймах, ґрунті й
мохах, на троф’яних болотах і в лісах. До паразитичного способу життя
пристосувались приблизно 1,3 % видів цього класу. Тіло саркодових
складається з цитоплазми, вкритої однією тонкою мембраною. В дорослому
стані саркодові пересуваються завдяки несправжнім ніжкам (псевдоніжкам),
або псевдоподіям.

Родина: голі амеби — звичайна амеба, дизентерійна амеба, раковидні
амеби.

Амеба звичайна — живе в прісній воді канав, невеликих ставків і боліт.
Може жити в акваріумі. Культуру амеби звичайної можна легко розводити в
лабораторних умовах. Це найбільша з вільно існуючих амеб, що досягає 50
мкм у діаметрі і видима неозброєним оком.

Під мікроскопом видно, що амеба звичайна утворює псевдоніжки. В момент
утворення псевдоніжки в неї прямує цитоплазма, яка на периферичних
ділянках ущільнюється і перетворюється на ектоплазму. У цей час у
протилежній частині тіла ектоплазма частково перетворюється на
ендоплазму. Таким чином, в основі утворення псевдоніжок лежить зворотне
явище перетворення ектоплазми на ендоплазму і навпаки.

Пересуваючись, амеба наштовхується на різні дрібні об’єкти:
одноклітинні водорості, бактерії, дрібніші найпростіші і т. п. Якщо
об’єкт малий, амеба обтікає його з усіх боків і він разом з невеликою
кількістю води виявляється всередині цитоплазми. Таким чином в
ендоплазмі утворюються травні вакуолі, всередину яких із ендоплазми
надходять травні ферменти, і відбувається внутрішньоклітинне травлення.
Рідкі продукти травлення всмоктуються в ендоплазму, вакуоля з
неперетравленими рештками їжі підходять до поверхні тіла, і вони
викидаються назовні (екзоцитоз).

Крім травних вакуолею в тілі амеби міститься і так звана скоротлива,
або пульсівна, вакуоля. Це – міхурець водянистої рідини, який
збільшується в міру надходження в нього продуктів обміну й води і,
досягнувши певного розміру, виштовхує свій вміст назовні. Основна
функція скоротливої вакуолі – регуляція осмотичного тиску всередині
тіла. В зв’язку з тим що концентрація речовин цитоплазмі амеби вища,
ніж у прісній воді, створюється різниця осмотичних тисків всередині і
зовні тіла найпростішого. Внаслідок цього прісна вода проникає в
організм амеби, але її кількість залишається в фізіологічних межах,
оскільки пульсівна вакуоля «відкачує» надлишок води з тіла. Це
підтверджується тим, що пульсівні вакуолі є лише у прісноводних
найпростіших. У морських вона або відсутня, або скорочується дуже рідко.

Скоротлива вакуоля крім осморегуляційної функції частково виконує і
видільну функцію, виводячи разом з водою в навколишнє середовище
продукти обміну речовин. Проте основна функція виділення здійснюється
безпосередньо через зовнішню мембрану. Певну роль відіграє, імовірно,
скоротлива вакуоля і в процесі дихання, оскільки вода, що надходить у
клітину осмотичним шляхом, містить кисень, а з вмістом пульсівної
вакуолі виводиться вуглекислий газ.

У амеби звичайної є велике ядро, розміщене приблизно в центрі тіла
тварини. Воно містить ядерний сік, хроматин і вкрите оболонкою з
численними порами. Вільноживучі амеби за несприятливих умов вкриваючись
подвійною оболонкою білкової природи, утворюють цисту.

Розмножуються амеби поділом. При цьому спочатку ядро, а потім
цитоплазма поділяються надвоє. Нові, дочірні особини починають рухатись,
живитись і швидко досягають розмірів материнської амеби.

Живляться мікроорганізмами і дестрином .

Висновки:

Отже, найпростіші тварини – це організми на клітинному рівні
організації. Мають морфологічну подібність у будові клітин з
багатоклітинними організмами, і найпростіші відрізняються від них у
функціональному плані.

Клітина найпростіших універсальна, тобто якщо клітини багатоклітинної
тварини виконують спеціалізовані функції.

Найпростіші організми є самостійні організми. Їм властиві обмін речовин,
подразливість, рух і розмноження.

Основними компонентами клітини є цитоплазма і ядро. Цитоплазма
складається з двох шарів: зовнішнього – ектоплазми, і внутрішнього –
ендоплазми.

До складу цитоплазми входять органічні сполуки (білки, жири,вуглеводи,
ліпіди), ферменти, вода й неорганічні речовини.

На відміну від соматичних клітин багатоклітинних найпростіші
характеризуються наявністю життєвого циклу.

Розмноження здійснюється шляхом клітинного поділу.

Найпростіші дуже поширені у біосфері. Трапляються навіть у Заполярії,
льодах гірських вершин та в товщі пісків пустинь. Переважна більшість
найпростіших – жителі гідросфери. Населяють також вологий ґрунт; багато
видів веде паразитичний спосіб життя. Вирішальне значення у поширенні їх
у біосфері має волога як фактор середовища.

Клітина найпростіших являє собою цілісний організм, бо вона виконує всі
функції, властиві живому.

Розміри найпростіших переважно мікроскопічні (від 2-5 до 50-200 мкм).
Проте деякі інфузорії мають розмір 1,5 – 3 мм., а форамініфери – до 10
см.

Багато з найпростіших клітин спричинюють тяжкі хвороби людини, домашніх
тварин, рослин.

Саркодові — характерний клас найпростіших, які пристосувались до життя
у прісних водоймах, ґрунті та на мохах.

1/3 частина цього класу пристосувалась до паразитичного способу життя.

Представник саркодових – амеба звичайна – живе у прісній воді канав,
боліт і невеликих ставків.

Список використаної літератури:

Біологія. За редакцією В. О. Мотузяного. Навчальний посібник. – К.: Вища
школа, 2001. – 622 с.

Ковальчук Г. В. Зоологія з основами екології. – Київ. – Вища школа,
1988. – 294 с.

Абрикосов Г. Г. Парамонов А. А. курс зоології: том 1. – М.: Видавництво
«Вища школа», 1966. – 550 с.

Лукін Е. М. Зоологія. – М.: Вища школа, 1981. – 400 с.

Самарський Л. О. Зоологія. – К.: Вища школа. Головне видавництво, 1996.
– 456 с.

PAGE

PAGE 8

Похожие записи