Реферат з біології

Молюски. Особливості будови і фізіології. Умови проживання.

План

Черевоногі молюски. Особливості будови і фізіології організму. Умови
проживання.

Молюски двостулкові. Особливості фізіології і будови організму. Умови
проживання.

Головоногі молюски. Загальна характеристика. Прогресивні риси
організації.

Черевоногі молюски. Особливості будови і фізіології організму. Умови
проживання.

Клас черевоногі молюски налічує близько 90 тис. видів; у фауні їх більше
1000, з них на Україні — понад 200.

Заселяють слимаки різні зони морів та океанів, прісні водойми; деякі
живуть на суші, пристосувавшись навіть до суворих умов пустині та
гірських вершин.

Тіло асиметричне, з добре вираженою головою. Нога з широкою підошвою.
Черепашка (1,5—250 мм) спіральне закручена, іноді недорозвинена або
зовсім редукована. На голові розташовані 1—2 пари щупалець. У більшості
видів добре розвинені очі, статоцисти та осфрадії. У глотці знаходяться
рогові щелепи та терка (радула, вкрита рядами міцних хітинових зубчиків.
Ці органи служать для механічного подрібнення та зіскоблювання їжі.
Розвинені слинні залози. Кишки утворюють петлеподібний вигин, анальний
отвір міститься над головою або збоку від неї, на правому боці тіла.

Живлення черевоногих різноманітне. Є серед них фітофаги (голі слиз-ні,
виноградний і садовий слимаки та ін.), хижаки (мурекси, насси, рапани та
ін.), більшість — всеїдні форми.

Органами дихання є зябра (для більшості) та легені.

Розмноження статеве. Морські форми здебільшого різностатеві, а
прісноводні та наземні — гермафродити. Запліднення внутрішнє. Розвиток
прямий або з метаморфозом, личинка парусник (велігер).

Серед морських черевоногих переважають літоральні форми, проте є й такі,
що опускаються на значну глибину. У Чорному та інших морях поширена
пагела, або .морське 6*лкх?м,е; вона міцно прикріплюється до прибережних
скель своєю ногою (буває, треба прикласти силу в десятки кілограмів, щоб
відірвати цього молюска від субстрату).

У ставках, невеликих озерах, старорічищах водиться ставковик звичайний
(озерним), який досягає розмірів 68—70 мм. За допомогою ноги він
переміщується не лише по твердому субстрату, але й по плівці
поверхневого натягу води. Дихає за допомогою легенів атмосферним
повітрям, тому періодично піднімається на поверхню, щоб набрати в
мантійну порожнину запас повітря. При зниженні температури вод до 6—8 °С
ставковий починає дихати киснем, розчинним у воді, тоді його легеня
функціонує як зябра. За способом живлення ставковик звичайний — всеїдна
тварина: поїдає рослинну, тваринну їжу, а також і трупи.

Експериментальне доведено, що при високій щільності популяції продукти
метаболізму пригнічуюче діють на кожну особину, затримуючи її ріст. Тому
в густо заселених басейнах розвиваються дрібні екземпляри.

У невеликих прісних водоймах поширені котушки, калюжниці, бітинії.
Котушки, живлячись мікроскопічними водоростями (вони їх зскрібають
теркою з поверхні водяних рослин та підводних предметів), є бажаними
мешканцями акваріумів як біологічні санітари.

Усі ці молюски можуть витримувати пересихання водойм, виділяючи при
цьому щільну плівку, яка закриває вхід у черепашку.

Наземні молюски витримують значні температурні коливання. У південних
широтах влітку, а в північних — взимку вони впадають у стан анабіозу.

У південних та західних областях СРСР, в тому числі й на Україні,
поширений наземний молюск виноградний слимак . Активний вночі, завдяки
чому зменшуються втрати води з організму. Належить до фітофагів,
живлячись листям винограду та плодових дерев. Яйця відкладає в ямку, яку
викопує за допомогою ноги. За літо буває 2—3 кладки по 20—25 яєць.
Восени із зниженням температури до 8—10° впадає у сплячку. Для цього він
заривається у землю або ховається під мох чи опале листя; вхід у
черепашку закриває твердою вапняковою кришечкою (епіфрагмою), яку
виділяє мантія.

Наземний спосіб життя ведуть голі слизні, типовими представниками яких є
польовий та садовий слизні.

Характерна ознака цих молюсків — відсутність зовнішньої черепашки.

Вона у них рудиментарна, у вигляді невеликої вапнякової пластинки
овальної форми; зовні обростає мантією. Дихають голі слизні атмосферним
повітрям за допомогою легені (дихальна порожнина під мантією). У шкірі є
численні слизові залози, секрет яких має захисне значення. При зниженні
вологості і високій температурі ці тварини гинуть. Тому вони населяють
такі біотопи, де є достатня кількість вологи, і ведуть присмерковий та
нічний спосіб життя, ховаючись на день у ґрунт та в різні укриття.
Посушливого літа, коли вологість ґрунту падає до 30—35 %, слизні
втрачають масу, стають в’ялими, а при зниженні вологості до 10—15% і
температурі до 30 °С — гинуть. У сприятливих для них умовах (вологе
літо, тепла осінь) спостерігається різке зростання чисельності цих
тварин. Вони інтенсивно розмножуються протягом літа, відкладаючи у ґрунт
та різні укриття до 500 яєць, з яких через 2—3 тижні виходить молодь, що
вже через півтора місяця стає статевозрілою. У роки масового розмноження
голі слизні завдають відчутної шкоди посівам зернових культур, а також
рослинам саду та городу. Зиму проводять у стані заціпеніння в ґрунті,
зариваючись на глибину до 0,5 м.

Молюски двостулкові. Особливості фізіології

і будови організму. Умови проживання

У світовій фауні відомо близько 15 тис. видів двостулкових в межах СРСР
— до 5000, з них) на Україні —близько 80

Двостулкові населяють гідросферу від літоралі до океанічних западин
(10,8 км). Особливо велика біомаса цих тварин у прибережних мілководних
зонах На суші не зустрічаються.

Розміри варіюють від 2—3 мм до 1,5 м (тридакна).

Двостулкові молюски мають білатеральну симетрію, їх черепашка
складається із двох стулок, з’єднаних еластичною зв’язкою (лігаментом),
а у деяких видів і за допомогою замка (зубців і заглибин на стулках).
Стулки закриваються при скороченні м’язів — замикачів. Ріст черепашки
відбувається нерівномірно, що залежить від пори року й умов
навколишнього середовища. Внаслідок цього утворюються смуги приросту, за
якими можна визначити вік молюска. Передній край черепашки тупий, задній
— загострений

На нижньому боці між розкритими стулками висувається м’язова нога —
орган переміщення молюска. Чимало молюсків, користуючись ногою,
зариваються в мул або пісок У багатьох морських представників класу в
нозі є бісусна залоза, що виділяє речовину — бісус, за допомогою якого
молюск прикріплюється до підводних предметів.

Мантійна порожнина з’єднується із навколишнім середовищем двома
сифонами: ввідним, або зябровим, крізь який надходить вода, і вивідним,
або клоакальним, крізь який вода виходить назовні. Надходження води
забезпечується рухом вієчок епітелію, що вкриває мантію, зябра і сифони
Голова редукована.

У зв’язку з малорухливим способом життя органи чуття розвинені слабко
Біля основи зябер є осфрадії, а в нозі — статоцисти У деяких по краю
мантії розташовані очі.

Рот знаходиться на передньому кінці тіла, над основою ноги. По боках від
нього — ротові лопаті, війки яких підганяють частки їжі до ротового
отвору. Слинні залози не розвинені.

Живляться двостулкові пасивно, переважно детритом, планктонними
організмами, бактеріями, які потрапляють у мантійну порожнину разом із
водою. Дихають за допомогою зябер, що розташовані в мантійній порожнині
по обидва боки від ноги Для живлення і дихання двостулкові молюски
пропускають крізь своє тіло велику кількість води, яка крізь ввідний
сифон всмоктується у мантійну порожнину і фільтрується крізь зябра.
Кисень, розчинений у воді, надходить у кровоносні судини зябер, а
завислі у воді часточки осідають на їх слизовій оболонці. Вієчки,
розташовані на зябрах, гонять слиз із осілими часточками вперед, до
ротового отвору. Все їстівне (мікроскопічні рослини і тварини, органічні
рештки) надходять до органів травлення, а неорганічні речовини
окутуються слизом і виводяться назовні через вивідний сифон.

Більшість двостулкових — різностатеві тварини. Протоки сім’яників і
яєчників відкриваються в мантійну порожнину. Запліднення яєць зовнішнє.

Розвиток у більшості видів із метаморфозом. Личинка морських форм —
парусник — подібна до трохофори кільчастих червів. Личинки прісноводних
молюсків — глохідії — паразитують на зябрах риб. За допомогою личинкової
стадії ці малорухливі тварини розселяються у гідросфері

У наших проточних водоймах на піскуватих відмілинах зустрічається
перлівниця звичайна (довжина від 9 до 14,5 см, висота до 4 см). Стулки в
неї товстостінні, з добре розвиненим перламутровим шаром; закриваються
за допомогою замка.

У стоячих водоймах з мулистим дном поширена жабурниця звичайна (довжина
до 20 см). Черепашка у жабурниці ширша й округліша, ніж у перлівниці,
тонкостінна, без замка. Рухаються ці тварини дуже повільно (1 —1,5 м за
годину). Восени зариваються у ґрунт дна, де й проводять зиму в стані
заціпеніння. Тривалість життя цих молюсків в середньому 15 років.

У морях Радянського Союзу поширені мідії, морські гребінці, устриці, які
вживаються в їжу. Мідії належать до довгожителів (окремі види живуть до
100 років), вони є численними у Чорному, Азовському та інших морях.
Ведуть сидячий спосіб життя, прикріплюючись бісусними нитками до
субстрату. Зустрічаються на глибині від 9 до 78 м.

Звичайна мідія витримує значні коливання солоності води й опріснення до
3%о (0,3 %). Однак якщо вона постійно живе при зниженій солоності, то
росте повільно і розміри її значно зменшуються. Цей молюск належить до
евритермних організмів: влітку на літоралі сильно прогрівається сонцем,
а взимку в суворих умовах Білого і Баренцевого морів може навіть
промерзати, залишаючись живим.

Із зростанням сонячної активності швидкість росту мідії зменшується в
2—2,5 рази, а в роки з низькою активністю ріст найінтенсивніший.

У морях СРСР поширена звичайна, або їстівна устриця. У Балтійському морі
її немає, бо солоність води понижена. Устриці здебільшого живуть на
камінні та піщано-кам’янистих ґрунтах, приростаючи своїми стулками до
субстрату на глибині від 1 до 50—70 м. Вони дуже чутливі до температури
води, особливо в період розмноження, що відбувається при температурі
18—20 °С. Мінімальна солоність, при якій можуть жити ці тварини,— не
нижче 12 %о. Солоність впливає і на їхній ріст та смакові якості. При
високому вмісті солей (до 35 %) вони ростуть добре, проте м’ясо їх стає
жорстким і неприємним на смак. Найжирнішими та найсмачнішими вони
бувають при солоності між 20 і 30%о—-у місцях, де спостерігається
незначне опріснення моря річковими водами. Устриці дуже чутливі також до
чистоти води та вмісту у ній кисню. Часто гинуть при заносі їх піском та
мулом під час шторму.

Великі устричні банки (місця скупчення) є вздовж Кримського та
Кавказького узбереж Чорного моря.

Головоногі молюски. Загальна характеристика.

Прогресивні риси організації.

Відомо близько 600 сучасних видів, із них у далекосхідних морях СРСР
зустрічається 27 Вони можуть жити лише у водах із високою солоністю (не
менше 33 %о)- тому їх немає в Чорному та Азовському морях.

Розміри — від 15 см до І8 м. Тіло їхнє білатерально-симетричне,
розділене на голову і тулуб. Передня частина ноги видозмінилася в
щупальця (“руки”), які оточують рот. Кількість щупалець неоднакова: у
восьминогів , або спрутів, їх 8, у кальмарів, каракатиць — 10, а в
наутилуса — близько 40. Задня частина ноги утворює лійку, що з’єднує
порожнину мантії із навколишнім середовищем. Молюск через лійку сильним
струменем виштовхує воду із мантійної порожнини, що спричинює рух тіла у
протилежний бік (гідрореактивний рух). У більшості головоногих є
внутрішній хрящовий скелет, який захищає центральну нервову систему.
Нервова система головоногих складніша, ніж в інших безхребетних. Ганглії
великих розмірів і утворюють спільну навкологлоткову нервову масу. У
восьминогів є зачатки кори із клітин сірої речовини. У головоногих добре
розвинені органи чуття: є осфрадії, нюхові ямки, статоцисти та очі, які
за своєю будовою нагадують, органи зору ссавців. У гігантського спрута
діаметр ока до 40 см.

За способом живлення головоногі — хижаки. Свою здобич вони схоплюють і
утримують щупальцями, на яких у 2—3 ряди розташовані присоски, а в
деяких і гачки. Присоска діаметром у З см може утримувати масу до 3,5
кг. Головоногі можуть проковтнути лише подрібнену їжу, бо стравохід їх
оточений нервовими гангліями. У подрібненні їжі беруть участь рогові
щелепи

(«дзьоб») та терка (радула). Розвинені також печінка та
підшлункова залоза.

На відміну від інших молюсків у головоногих кровоносна система майже
замкнена: у багатьох місцях артерії крізь капіляри переходять
безпосередньо у вени. Крім основного серця, трьох-камерного, що
переганяє кров по тілу, є ще два зябрових серця, які проштовхують її
крізь зябра. Кров блакитна, бо замість гемоглобіну містить гемоціанін,
до складу якого входить мідь. Головоногі мають здатність змінювати
забарвлення свого тіла залежно від навколишнього середовища, а також при
збудженні. Ця здатність зумовлюється наявністю в шкірі пігментних клітин
— хроматофорів, які можуть рефлекторно розтягуватись або звужуватись під
дією спеціальних м’язів — розширювачів.

Важливого захисного значення набуває здатність цих тварин виробляти в
чорнильній залозі речовину, що має наркотичні властивості і забарвлює
воду в темні кольори.

Головоногі — різностатеві організми. У межах класу спостерігається як
зовнішнє, так і внутрішнє запліднення з відкладанням яєць, а також
живородіння. У багатьох видів виражена турбота про потомство з боку
самок.

До класу головоногих молюсків належать кальмари, каракатиці, восьминоги.

Більшість кальмарів входить до складу нектону Тіло їх обтічної
форми, циліндричне; шкіра виділяє слиз, що зменшує тертя під час
реактивного руху у воді. Маневруючи за допомогою плавців хвоста і
щупалець, кальмари розвивають швидкість до 70 км/год (в середньому
—ЗО—55 км/год). Є серед кальмарів і абісальні форми, наприклад,
архітевтис, який досягає великих розмірів: довжина тіла разом зі
щупальцями — до 18 м, маса — близько 8 т, а діаметр кожної присоски — до
20 см. У деяких глибоководних кальмарів є телескопічні очі, в інших —
органи світіння — фотофори.

Каракатиці належать до бентосних форм. На відміну від кальмарів тіло у
них сплющене зверху вниз. На спинному боці, під мантією, знаходиться
рудимент раковини у вигляді пористої пластинки. Вона дуже міцна, що дає
змогу каракатиці витримувати високий тиск.

Серед восьминогів є глибоководні бентосні форми, а також пелагічні, які
живуть у товщі води. У глибоководних щупальця з’єднані перетинками,
утворюючи дзвін.

Література: Г.В. Ковальчук “Зоологія з основами екології”.

Похожие записи