РЕФЕРАТ
на тему:
“М.І.Вавілов – великий вчений, генетик, організатор науки, мандрівник”
ПЛАН
Вступ
1. Становлення М.І.Вавілова як вченого і невтомного дослідника
2. Перші велики досягнення М.І.Вавілова
3. Наукові подорожі М.І.Вавілова
4. Складний період життя і наукової діяльності М.І.Вавілова
5. Внесок М.І.Вавілова у світову науку
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
М.І.Вавілову довелося бути одночасно вченим-агрономом і організатором
сільськогосподарської науки, генетиком і селекціонером, ботаніком і
географом, мандрівником і представником Країни Рад по імпорту насіння,
машин, устаткування, директором основних наукових центів генетики і
прикладна ботаніка, організатором і першим президентом ВАСХНІЛ, членом
ВЦИК, керівником мережі дослідних станцій і опорних пунктів. До того ж
це лише швидке перерахування тільки основних напрямків його титанічної
праці.
При всій різноплановості його діяльності вона на рідкість цільна: усе
своє життя в науці, починаючи зі студентських лав, М.І.Вавілов присвятив
вивченню культурних рослин, переслідуючи шляхетну мету – підвищити їхню
врожайність, усунути тим самим погрозу недостачі продуктів харчування
для жителів нашої країни і всього людства.
Вчені усього світу віддають данину поваги проробленій роботі академіку
М. І. Вавілову. У нашій країні протягом багатьох років його праці були
забуті. Забуття праць Вавілова відкинуло сільське господарство країни на
кілька десятків років тому. Псевдовчення Лисенка завдало непоправної
шкоди сільському господарству країни. У сталінських катівнях Гулагу
гинули в самий потрібний і важкий для країни час вчені зі світовими
іменами – цвіт нашої нації. Серед них був і М.І.Вавілов.
1. Становлення М.І.Вавілова
як вченого і невтомного дослідника
М. І. Вавілов народився в Москві 26-го листопада 1887 року. Батько його
був здатним комерційним діячем, що пройшов через важке дитинство. Він
щиро любив своїх синів, Миколу і Сергія (згодом стали геніальними
росіянами вченими), дочка Лідію – мікробіолога, що померла в роки своєї
молодості, і Олександрові, що став пізніше лікарем. Микола був поміщений
батьком у Московське комерційне училище. Його ж тягнуло до себе
природознавство.
Як багато видатні вчених М. І. Вавілов рано став займатися самостійною
роботою. По закінченні училища Вавілов надійшов у Московський
Сільськогосподарський Інститут, де і почалася його активна наукова
діяльність (нині Сільськогосподарська Академія імені К. А. Тімірязєва),
що він закінчив у 1911 році. Його дипломна робота “Голі слимаки
(равлики), що ушкоджують поля і городи в Московській губернії”,
опублікована в 1910 році, відразу ж була оцінена по достоїнству і навіть
визнана гідною премії Московського політехнічного музею.
У 1909 році, будучи ще студентом 2-го курсу, він виступає на урочистому
засіданні студентського кружка – кружка аматорів природознавства, –
присвяченому 100-річчю з дня народження Дарвіна, з доповіддю “Дарвінізм
і експериментальна морфологія”.
Таким чином, ще на студентській лаві визначилося коло наукових інтересів
Вавілова – від прикладних питань сільського господарства до самих
широких теоретичних питань еволюційної біології. Уже тоді багатьом з
його оточення було ясно, що його як ученого чекає велике майбутнє.
Пізніше, один з його вчителів агрохімік Д. М. Прянишников скаже про
Вавілова: “Ми не говоримо, що він геній тільки тому, що він наш
сучасник”.
2. Перші велики досягнення М.І.Вавілова
Працюючи в Д. М. Прянишникова, по закінченню інституту, Вавілов
одночасно став учнем і співробітником основоположника вітчизняної
селекції сільськогосподарських рослин професора Д. Л. Рудзинского, що
заснував Селекційну станцію при Московському сільськогосподарському
інституті. Миколі Івановичу везло на корифеїв! Це завжди був прояв
взаємного тяжіння. Крім Д. М. Прянишникова і Д. Л. Рудзинского, Микола
Іванович у перші роки свого наукового розвитку зблизився з такими
високоталановитими діячами селекції і мікології, як С. І. Жегалов і А.
А. Ячевский. Микола Іванович потрапив у плеяду найбільших дослідників
початку століття.
Уже з 1911 року Вавілов прагне потрапити в Бюро по прикладній ботаніці
в Петербурзі, що у той час очолював Р. Е. Регель.
Тут він почав з вивчення пшениці, а потім ячменя й інших культур. Його
вже починають цікавити більш широкі питання походження культурних
рослиМ. Більш того, у 1911 і в 1912 роках він, імовірно, під враженням
робіт І. І. Мечникова починає свої дослідження з імунітету рослин і
грибкових захворювань, що він проводить у понаднормовий час, у керованої
професором А. А. Ячевским лабораторії в бюро мікології і фітопатології.
Вражала працездатність Вавілова. За свідченням очевидців, він міг
працювати по 18 годин на добу. Він мав дивне уміння концентрувати волю й
енергію, працювати з азартною шаленістю. Його скажений ритм мимоволі
захоплював усіх, хто з ним працювати. “Життя коротке – треба поспішати”,
– говорив він, немов передчуваю, що доля відпустила йому не багато часу.
Вже в тім же 1911 року Вавілову доручають вести заняття зі студентами
Вищих Голицинских сільськогосподарських курсів.
Він уперше вводить елементи генетики і робить заняття настільки
цікавими, що захоплює за собою молодь, будить у ній допитливість і
справжній інтерес до науки.
Велике значення для наукової біографії Вавілова мало відрядження “для
завершення утворення” в Англію в 1913 році, до самого Вільяма Бетсона –
одному з творців генетики.
У 1914 році Вавілов переїжджає з Англії у Францію, де його зацікавила
найбільша насінницька фірма Вильморенов. Будучи скоріше комерційним
підприємством, вона також вела велику селекційну і насінницьку роботу і,
зокрема, досліджувала хлібопекарські якості пшениці.
З Франції Вавілов відправляється в Німеччину, працювати в знаменитого
біолога – еволюціоніста Ернста Геккеля. Тут його застає світова війна,
що почалася, і він не без труда добирається до Росії, позбавившись
частини багажу з цінними книгами.
Після повернення з закордонного відрядження, Вавілов у 1914 році був
обраний викладачем Голицинских курсів і одночасно вів літні курси по
приватному землеробству в Петроградській сільськогосподарській академії.
Але викладацька діяльність у Москві не дає йому повного задоволення і
майже не залишає часу для наукової праці. Тому в1917 році Вавілов
вирішує переїхати в Саратов – центр вивчення сільського господарства
південно-сходу Росії, де працює на Вищих сільськогосподарських курсах
Саратовского суспільства сільського господарства. Тут він читає курс
приватного землеробства і селекції. У липні 1918 року Вавілов
призначається на посаду професора, завідувача кафедрою приватного
землеробства, знову організованого Саратовского сільськогосподарського
інституту.
У саратовский період, хоча він і був коротким, зійшла зірка М. І.
Вавілова – ученого. Там він відібрав колектив молодих послідовників його
ідей, студентів університету, і разом з ними зробив експедиційне
обстеження польових культур Юго – Сходу європейської частини Росії.
Результатом експедиції з’явилося опублікування першої радянської
регіональної монографії по видовому і сортовому складі польових
оброблюваних рослиМ. Книга називалася “Полев культури Юго – Сходу”.
Видати її удалося лише в 1922 році.
Великою подією в житті М. І. Вавілова й історичною подією в науці був
III Всеросійський селекційний з’їзд у Саратові. Тут 4-го липня 1920 року
Вавілов виступив з доповіддю “Закон гомологічних рядів у спадкоємній
мінливості”. Це був один із зоряних годин ученого.
У березні 1921 року Вавілов разом із групою співробітників переїжджає в
Петроград. Починається новий етап у науковій, організаційній і
суспільній діяльності Вавілова. Незабаром зі США приходить лист із
запрошенням двох радянських учених на міжнародний з’їзд по хворобах
хлібних злаків. Було ясно, що повинніо їхати М. І. Вавілов і А. А.
Ячевский. Але питання про поїздку зважувався не вченими, Вавілову
довелося їхати в Москву, де він обходить різні заснування, пише листа,
умовляє і доводить бюрократам і столоначальникам необхідність цієї
поїздкІ. Але завдяки енергії і наполегливості Вавілова, йому вдається
“пробити” цю настільки потрібну для країни поїздку.
У США Вавілова цікавлять дослідження культурних рослин і успіхи в
області селекції. Його, насамперед, цікавлять роботи Бюро рослинництва у
Вашингтоні. Не менший інтерес викликали й успіхи американських
генетикив, особливо знаменитого Т. Г. Моргана і його співробітників,
генетичні дослідження яких привертали увагу усього світу.
Після повернення, Вавілов знову з головою занурюється в наукову й
організаційну роботу. Поступово він збирає навколо себе групу здатних і
талановитих учених.
У 1924 році йому, нарешті, вдається поїхати в Афганістан – він був
включений як кур’єра в радянську дипломатичну групу. Поїздка дає
найбагатший матеріал для розвитку Вавіловской теорії географічних
центрів походження культурних рослиМ. За ці дослідження Вавілову
присуджується золота медаль імені М. М. Пржевальська. Але ще до
афганської поїздки, Вавілов побував в Ірану, Канаді, США і Західній
Європі, не говорячи про поїздки по Радянському Союзі. Ці поїздки плюс
феноменальне знання світової літератури дають Вавілову досить матеріалу
для написання знаменитої монографії “Центри походження культурних
рослин”, опублікованої в 1926 році і відзначеної в тому ж році премії
імені В. І. Леніна.
У 1924 році він призначається директором, створеного їм Всесоюзного
інституту прикладної ботаніки і нових культур, а з 1926 по 1935 він
обирається членом ЦИК СРСР. У 1929 році Вавілов обраний академіком
Академії наук СРСР і УРСР і з 1929 по 1935 рік – президентом ВАСХНИЛ. У
1930 році Вавілов обирається директором лабораторії генетики Академії
наук СРСР, а в 1931 році – президентом Усесоюзного географічного
суспільства. З ініціативи Вавілова організується ряд нових
науково-дослідних заснувань. Вавілов був талановитим організатором
науки.
3. Наукові подорожі М.І.Вавілова
У свою першу подорож, на Кавказ, М. І. Вавілов відправився влітку 1908
року, ще будучи студентом “Петровки”. Разом із групою товаришів – членів
кружка аматорів природознавства пройшов караванним шляхом по Північному
Кавказу і Закавказзю. З цієї експедиції він привіз свої перші колекції.
У 1916 році Вавілов відряджається військовим відомством в Іран для
з’ясування причин масового отруєння хлібом у російських військах. Це
дало йому можливість почати вивчення вогнищ походження і розмаїтості
найважливіших хлібних знаків і інших культурних рослин, що склало основу
всієї його наступної діяльності. У тому ж році він проробив сложнейший
маршрут з Фергани на Памір. Вже в цій подорожі були виявлені оригінальні
форми безлигульних хлібних злаків, що сприяли відкриттю закону
гомологічних рядів, і отримані коштовні дані про походження культурного
жита.
В роки викладання в Саратову М. І. Вавілов організував вивчення
південно-східних губерній Європейської Росії (Астраханської,
Царицинськой, Самарской і Саратовской), що послужило основою для
опублікування в 1922 році книги “Польові культури Південного-Сходу”.
У 1921-1922 р. під час поїздки в Америку Вавілов були обстежені великі
зернові райони США і Канаді.
У 1924 р. – експедиція в Афганістан по основних землеробських районах.
Результати її дозволили дати не тільки детальну характеристику
розмаїтості культурних рослин і особливостей господарства країни, але і
її географо-економічний і етнографічний опис. Читаючи зараз цей
об’ємистий, більш 500 сторінок, праця з масою фотографій і малюнків, з
великими додатками-картами, схемами й описами маршрутів загальною
довжиною близько 5 тис. км., сотнями вимірів висот, указівками про
чисельність населення, числі будинків, крамниць і т.п., можна тільки
здивуватися гігантській роботі, проробленої усього лише двома
дослідниками – М. І. Вавілов і Д. Д. Букиничем (частина разом з В. М.
Лебедєв). Було зібрано понад 7 тис. зразки насінь і колось культурних
рослин, близько 1 тис. аркушів гербарію.
У 1925 р. експедиції в Хівинський оазис і інші сільськогосподарські
райони Узбекистану.
У 1926 – 1927 р. М. І. Вавілов зробив подорож по країнах Середземномор’я
– Алжиру, Тунісу, Марокко, Лівану, Сирії, Палестині, Трансиорданиии,
Греції, Італії, островам Сицилія, Сардинія, Крит, Кіпр, Південної
Франції, Іспанії, Португалії. По Суецькому каналі і Червоному морі, він
приплив у Французьке Сомалі, а відтіля – в Ефіопію (Абіссінію) і
Еритрею. І в цій експедиції караванні і піші маршрути склали близько 2
тис. км. Насінний матеріал, зібраний Миколою Івановичем, обчислювався
багатьма сотнями посилок, тисячами зразків. На зворотному шляху на
Родіну (1927 р.) Вавілов ознайомився з землеробством у гірських районах
Вюртемберга (Німеччина), взяв участь у Міжнародному генетичному конгресі
в Берліні, виступивши з доповіддю “Про світові географічні центри генів
культурних рослин”.
У 1929 р. він разом з ботаніком М. Г. Попов зробив подорож у
північно-західну частину Китаю – Синьцзян, а потім уже поодинці, у
Японію, на острів Тайвань і в Корею. Ціль його – вивчення особливостей
сільського господарства.
У 1930 р. М. І. Вавілов робить експедицію в Мексику і ряд країн
Центральної АмерикІ. Він об’їжджає всі південні штати США від Каліфорнії
до Флориди, перетинає двома маршрутами гірські і рівнинні райони
Мексики, Гватемалу.
У 1931 р. М. І. Вавілов побував у Данії і Швеції.
У 1932 – 1933 р., після VI Міжнародного генетичного конгресу в Итаке
(США), на якому М. І. Вавілов був обраний віце-президентом, він об’їхав
ряд провінцій Канади і потім зробив обстеження землеробських районів
більшості країн Центральної і Південної Америки: Сальвадору, Коста-Рики,
Нікарагуа, Панами, Перу, Болівії, Чилі, Аргентини, Уругваю, Бразилії,
Тринідаду, Куби, Пуерто-Рико. І в цій подорожі дивує інтенсивність
роботи Миколи Івановича – знайомство з науковими установами, ботанічними
садами, ринками, фермами, збір насінь і плодів, сільськогосподарських
культур і інших корисних рослин, лекції і доповіді, інтерв’ю
журналістам, пошук, придбання і пересилання наукової літерарури.
У 1934 – 1939 р. щорічними експедиціями були охоплені всі землеробські
райони Кавказу і Закавказзя, а в 1940р. М. І. Вавілов очолив велику
комплексну експедицію по західних областях Білорусії й УкраїнІ.
У підсумку з 1923 по 1940 р. Вавіловим і іншими співробітниками ВИРа
було зроблено 180 експедицій, з них 40 – у 65 закордонних краї. Світова
колекція інституту до 1940 р. складалася з 250 тис. зразків, з них 36
тис. зразків пшениці, 10 тис. – кукурудзи, 23 тис. – кормових і т.д.
Що характерно для експедицій М. І. Вавілова і його співробітників?
По-перше, чітка цілеспрямованість. Головна задача всіх експедицій
Відділу прикладної ботаніки і селекції, а згодом ВИРа – пошук і збір
насінь культурних рослин і їхніх диких родичів, з’ясування границь і
особливостей землеробства в різних районах Землі, і все це – з метою
використання рослинних ресурсів і досвіду світового землеробства для
удосконалювання сільського господарства нашої країнІ. Важливо
підкреслити, що ці пошуки йшли не в сліпу, як у більшості країн, у тому
числі й у США, а спиралися на струнку строгу теорію центрів походження
культурних рослин, розроблену М. І. Вавілов.
По-друге, експедиції М. І. Вавілова характеризувалися високою
ефективністю. Вона порозумівалася як величезною працездатністю Миколи
Івановича, так і високою відповідальністю за результати роботі. Його
кредо – праця з максимальною віддачею, без знижок на труднощі і хворобі.
З мінімальними засобами, з одним-двома супутниками, часто використовуючи
тільки особисті знайомства з ученими, скоряючи чиновників і поліцейських
природною чарівністю, М. І. Вавілов зібрала у своїх поїздках сам і за
допомогою добровільних помічників величезний сортовий насінний матеріал,
що збагатив колекції ВИРа.
І, нарешті, характерне безстрашність, з яким М. І. Вавілов відправлявся
у важкодоступні і малодосліджені країни світу, такі, як Афганістан і
Ефіопія, переборюючи тяготи похідного життя, небезпеки шляху. Ще в 1923
р. він писав: “…мені не шкода віддати життя заради найменшого в
науці…Бродячи по Паміру і Бухарі, приходилося не раз бувати на краю
загибелі, було моторошно не раз… І якось було навіть, загалом, приємно
ризикувати”.
4. Складний період життя і наукової діяльності М.І.Вавілова
На творчому шляху Вавілова виникає усе більше перешкод, а потім і
відкритої ворожнечі, що незабаром переходить в організоване цькування.
Але трагедія Вавілова не була тільки особистої, вона була частиною
трагедії епохи.
Цькування Вавілова почалося вже усередині Всесоюзного інституту
рослинництва.
Але наклепники були не тільки в інституті. Вавілову нав’язують так
називані “дискусії”, на яких лисенковці і “філософи”, задають йому
провокаційні питання й обвинувачують його в реакційності. Пишуться
наклепницькі статті і навіть брошура. Більш того, починаються прямі
політичні доноси. У результаті всього цього вже в 1931 році на Вавілова
була заведена агентурна справа. Число доносів особливо зросло до кінця
30-х років.
І от 6-го серпня 1940 року, під час експедиції в Західну Україну,
Вавілова заарештували.
Згодом його зробили «ворогом народу». Після чого він провів цілий рік в
камері смертників, поневірявся по тюрмах. Перед відправкою до табору,
він занедужав дизентерією і 24-го січня 1943 року попадає в тюремну
лікарню, а через 2 дні його не стало. Перестало битися серце одного з
найвидатніших учених світу.
5. Внесок М.І.Вавілова у світову науку
Довго перелічувати обов’язки і визнання заслуг М. І. Вавілова. Він
складався директором Державного інституту досвідченої агрономії
(1923-1929 р.), засновником і директором Інституту генетики Академії
наук СРСР (1930-1940 р.), першим президентом Всесоюзної академії
сільськогосподарських наук імені В. І. Леніна (1929-1935 р.),
президентом Географічного суспільства СРСР. Він був членом багатьох
закордонних академій.
Не раз відзначалося, що Микола Іванович був обраний членом Королівського
суспільства в Лондоні (Англійська академія наук), членом Королівського
суспільства в Единбурзі (Шотландська академія наук),
членом-кореспондентом Академії наук у Галлі, почесним членом
Всеіндійської академії наук, членом-кореспондентом Чехословатской
академії сільськогосподарських наук, почесним членом Американського
ботанічного суспільства, Садівничого суспільства в Лондоні, членом
Нью-Йоркського географічного суспільства, почесним членом Британської
асоціації біологів, членом багатьох інших наукових суспільств. Йому було
привласнене звання професора Університету в Брно і Софійськ
університету. Ім’я Вавілова поміщено на першій сторінці найбільшого
міжнародного журналу “Heredity” (“Спадковість”) поряд з іменами Дарвіна,
Линнея, Менделя. Ці імена обрамлені рамкою пошані. М. І. Вавілов
обирався президентом і віце-президентом міжнародних наукових конгресів.
У 1949 році в США вийшла до друку велике зведення робіт М. І. Вавілова.
Протягом 10 років (1926-1935 р.) він складався членом ЦИК СРСР, а також
членом ВЦИК. Його удостоювали також обранням у депутати Ленінградської
обласної ради.
Вавілов віддав усю свою енергію для підняття сільського господарства на
новий рівень, одержавши від країни “по заслугах” – вмираючи в ГУЛАЗі від
голоду, він думав про своєї Родіну, про все людство. Прагнучи довести
необхідність генетики – науки, здатної створити нові сорти рослин, що
врятують людство від голоду і задовольнять зростаючі потреби населення в
продуктах харчування.
Забуття праць Вавілова відкинуло сільське господарство країни на кілька
десятків років тому. Псевдовчення Лисенко завдало непоправної шкоди
Російському сільському господарству. У сталінських катівнях Гулага
гинули в саме потрібне і важке для країни час учені зі світовими іменами
– колір нашої нації. Серед них був і М. І. Вавілов.
Висновок
Праці по географії рослин, за дослідження походження культурних рослин і
імунітету рослин, йому в числі перших вчених у 1926 році була присуджена
Ленінська премія. За географічний подвиг його експедиції по Афганістану,
він був нагороджений Географічним суспільством СРСР золотою медаллю
імені М. М. Пржевальська.
Довго перелічувати обов’язки і визнання заслуг М. І. Вавілова. Він
складався директором Державного інституту досвідченої агрономії
(1923-1929 р.), засновником і директором Інституту генетики Академії
наук СРСР (1930-1940 р.), першим президентом Всесоюзної академії
сільськогосподарських наук імені В. І. Леніна (1929-1935 р.),
президентом Географічного суспільства СРСР. Він був членом багатьох
закордонних академій.
Не раз відзначалося, що Микола Іванович був обраний членом Королівського
суспільства в Лондоні (Англійська академія наук), членом Королівського
суспільства в Единбурзі (Шотландська академія наук),
членом-кореспондентом Академії наук у Галлі, почесним членом
Всеіндійської академії наук, членом-кореспондентом Чехословатской
академії сільськогосподарських наук, почесним членом Американського
ботанічного суспільства, Садівничого суспільства в Лондоні, членом
Нью-Йоркського географічного суспільства, почесним членом Британської
асоціації біологів, членом багатьох інших наукових суспільств. Йому було
привласнене звання професора Університету в Брно і Софійськ
університету. Ім’я Вавілова поміщено на першій сторінці найбільшого
міжнародного журналу “Heredity” (“Спадковість”) поряд з іменами Дарвіна,
Линнея, Менделя. Ці імена обрамлені рамкою пошані. М. І. Вавілов
обирався президентом і віце-президентом міжнародних наукових конгресів.
У 1949 році в США вийшла до друку велике зведення робіт М. І. Вавілова.
Протягом 10 років (1926-1935 р.) він складався членом ЦИК СРСР, а також
членом ВЦИК. Його удостоювали також обранням у депутати Ленінградської
обласної ради.
Вавілов віддав усю свою енергію для підняття сільського господарства на
новий рівень, одержавши від країни “по заслугах” – вмираючи в ГУЛАГе від
голоду, він думав про своєї Родіну, про все людство. Прагнучи довести
необхідність генетики – науки, здатної створити нові сорти рослин, що
врятують людство від голоду і задовольнять зростаючі потреби населення в
продуктах харчування.
Забуття праць Вавілова відкинуло сільське господарство країни на кілька
десятків років тому. Псевдоучение Лисенко завдало непоправної шкоди
Російському сільському господарству. У сталінських катівнях Гулага
гинули в саме потрібне і важке для країни час учені зі світовими іменами
– колір нашої нації. Серед них був і М. І. Вавілов.
Список використаної літератури
Повернуті імена. Книга I. – М. 1989.
Микола Вавілов у Петербурзі – Петрограді – Ленінграді. – С.-Пб., 1994.
Посіви і сходи. – М. 1983.
М. І. Вавілов (До сторіччя з дня народження.) – М., 1987.
PAGE
PAGE 14
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
