Реферат на тему:
Мавпи, як вищий підклас ссавців, ссавці і екологія, морфологічні ознаки
системи травлення і кровообігу ссавців.
План
Мавпи, як вищий підклас ссавців.
Ссавці і екологія навколишнього середовища.
а) екологія ссавців; поширення ссавців
б) абіотичні фактори
в) біотичні фактори
г) багаторічні біологічні цикли
Морфологічні ознаки системи травлення і кровообігу ссавців.
1. Мавпи, як вищий підклас ссавців.
До цього ряду належать найбільш високоорганізовані ссавці, в тому числі
й людина. Примати – древні або надземні тварини середньої величини. Для
мавп характерний розвиток півкуль головного мозку, кора яких утворює
складну систему звивин і борозен. Мавпи мають на пальцях плоскі нігті,
волосяний покрив розвинений значно гірше, ніж у напівмавп. У
людиноподібних мавп лицьовий відділ голови мало вкритий волоссям, а
вуха, долоні і підошви зовсім голі. Перехідні кінцівки довгі і краще
розвинені, ніж задні. Зубів 32. Є 4 групи крові. Користуються складною
звуковою локацією. Добре розвинена міміка і жестикуляція. Можуть
передавати різний емоційних стан. Мають хорошу пам’ять. На грудях одна
пара молочних залоз. Їжа в основному рослинна, але серед мавп є і
комахоїдні види.
До людиноподібних мавп належать орангутанг, шимпанзе, горила.
Примари поділяються на два підряди: Широконосі і Вузько носі мавпи. До
широконосих належать в основному деревні тварини, такі як іграшки,
капуцини, ревуни та ін. Живуть в Центральній і Південній Америці і
Південній Азії. Представниками їх є гібони і людиноподібні мавпи.До
підряду вищі примати належить і людина розумна – Homo sapiens, якій у
минулому передувало кілька видів людей: австралопітек, пітекантроп,
синантроп, неандерталець. Становлення людини розумної було пов’язано із
розвитком трудової діяльності, членороздільної мови і виникненням
суспільства.
Практичне значення приматів полягає в тому, що їх використовують для
медичних та біологічних експериментів, оскільки багато фізіологічних
процесів, що відбувається в організмі мавп, подібні до таких що є в
організмі людини.
2. Ссавці і екологія навколишнього середовища.
Поширення ссавців. Завдяки теплокровності і високому рівню організації
ссавці дуже поширились по Землі від тропіків до високих широт. На
узбережжі Антарктиди зустрічаються тюлені; до Північного полюса
проникають ластоногі і китоподібні. В Арктиці поширені білі ведмеді,
проникають сюди песці, північні олені. У цих звірів добре виражена
здатність до терморегуляції. Вони можуть підтримувати температуру свого
тіла на 80 °С вище від температури навколишнього середовища. Від холоду
наземних ссавців захищає тепле хутро, водних — добре розвинений шар
підшкірного жиру. Крім того, у несприятливий період року вони мігрують у
південніші райони. Багато видів ссавців пристосувалось до життя у
пустинях (верблюди, тушканчики, піщані ховрахи, каракали та ін.).
Витримувати високу температуру пустинь і до того ж тривалий час
обходитися без води (до 17 днів під пекучим сонцем) можуть верблюди;
двогорбий (поширений у Центральній Азії; у Монголії зберігся у дикому
стані) та особливо одногорбий (зустрічається у Малій Азії, Індії,
Африці, Аравії.
Абіотичні фактори. Більшість ссавців, як теплокровні тварини, можуть
витримувати значні коливання температури. Так, заєць-біляк у Якутії живе
в умовах, де річна амплітуда температур становить 103°С (взимку до
—68°С, а влітку до +35 °С). Евритермними видами є також вовк, лисиця,
білка та багато інших. Разом з тим людиноподібні мавпи, носороги, тапіри
можуть жити при високій і відносно постійній температурі.
Світло має менше значення у житті звірів, ніж птахів. Серед них є багато
нічних і сутінкових (рукокрилі, багато хижаків, гризунів та ін.).
Освітленість впливає на линяння, зміну забарвлення хутра. Із збільшенням
тривалості світлового дня світлішим стає забарвлення хутра у песців,
соболів, норок.
Вплив біотичних факторів на ссавців пов’язаний насамперед з живленням.
Багато ссавців живляться рослинною їжею. Травоїдними є парнокопитні,
непарнокопитні, із гризунів — полівки, бабаки; плодоїдними — напівмавпи,
деякі мавпи, крилани; насінням живляться білки, бурундуки, миші.
Рослиноїдні ссавці мають ряд адаптацій до живлення рослинною їжею: у
парнокопитних добре розвинені м’ясисті губи і язик для захоплення трави;
у гризунів, зайцеподібних — різці; кутні зуби у них мають широку жуйну
поверхню. Кишки у рослиноїдних ссавців довгі. В окремих із них добре
розвинена сліпа кишка (зайцеподібні, гризуни, непарнокопитні), в інших
ускладнився шлунок (жуйні).
Рослини використовуються ссавцями також як будівельний матеріал для
гнізд, служать місцем схованок та тимчасового захисту.
Є група всеїдних ссавців, що живляться як рослинною, так і тваринною
їжею (бурий ведмідь, дикий кабан, єнотовидний собака, пацюк, борсук,
єнот).
Взаємозв’язки типу «хижак — жертва» існують і між окремими видами
ссавців (лисиця-мишовидні гризуни, вовк-заєць, тигр-олень та ін.). У
жертв виникли пристосування до виживання: захисне забарвлення, здатність
до швидкого бігу, затаювання та ін.
У деяких ссавців спостерігаються симбіотичні зв’язки з іншими тваринами.
Так, на спинах слонів, носорогів, буйволів часто можна бачити
єгипетських і білих чапель, які відшукують у них і поїдають кліщів та
інших паразитів.
Ускладнюються і внутрішньовидові взаємозв’язки ссавців та їхня
популяційна організація. Звірі, які живуть у норах або користуються
постійними схованками, ведуть поодинокий або сімейний спосіб .життя.
Вони займають певну ділянку, яку захищають від вторгнення чужаків
(представники рядів Гризуни, Комахоїдні, Хижаки). Крупні ссавці, що
ведуть кочовий спосіб життя, утворюють зграї, стада. Об’єднання в групи
копитних сприяє кращому захисту від ворогів. Великі копитні при
нападанні хижаків утворюють колективну оборону. Молодняк скупчується
всередині, а дорослі тварини розміщуються по колу, повернувшись до
ворога рогами. Для хижаків (наприклад, вовків) характерне колективне
полювання. Окремі члени зграї гонять здобич, інші намагаються перерізати
їй шлях або ж нападають із засідки. Сильно розвинена взаємодопомога у
дельфінів, які допомагають пораненому індивіду, турбуються про самку під
час народження маляти (підтримують її з боків, виштовхують маля з води,
щоб воно вдихнуло повітря).
Деякі ссавці (бабаки, ховрахи, пищухи та ш.) живуть колоніями у місцях
із достатньою кількістю кормів. Це забезпечує також кращі можливості для
виявлення небезпеки з боку хижаків.
Багаторічні біологічні цикли. Для багатьох ссавців (насамперед гризунів,
зайцеподібних, деяких хижаків та копитних) характерні коливання
чисельності, які періодично повторюються через кілька років. Так, у
білки цикл зміни чисельності становить 4—7 років (залежно від
місцевості), у песця — 3—4 роки, північного оленя — від 10 до 20 років.
Отже, періодично чисельність особин того або іншого виду досягає свого
«апогею». Так, у роки «мишиної напасті» на 1 га площі землі буває 20—ЗО
тис. нір полівок. В інші роки кількість нір може сходити нанівець.
Причини коливань чисельності різноманітні і не до кінця ще вивчені.
Однією із найістотніших серед них є зміна кількості кормів та їх
доступність. Наприклад, відразу за неврожаєм хвойних дерев зменшується
чисельність білки. Подібна залежність чисельності від зміни кормової
бази спостерігається у песця, лисиці, горностая та інших звірів. У
видів, кормова база яких залишається з року в рік більш-менш постійною,
коливання чисельності зумовлюються насамперед епізоотіями — інфекційними
захворюваннями. Періодичні спалахи епізоотій спостерігаються у зайців,
ондатр, водяних пацюків та ін. Природа епізоотій різноманітна: це можуть
бути глистяні інвазії, кокцидіоз, туляремія.
Впливають на чисельність ссавців і аномалії погоди. Глибокі сніги
періодично спричинюють масову загибель кабанів, козуль, сайгаків,
зайців-русаків.
Встановлено також внутрішньопопуляційні механізми регулювання
чисельності: при високій щільності популяцій зменшується кількість
звірків, що беруть участь у розмноженні, а також величина виводка.
Залежно від рівня чисельності змінюється і швидкість статевого
дозрівання. Так, при високій чисельності гренландського тюленя
статевозрілими ставало у шестирічному віці 50 % самок і лише у
восьмирічному — всі 100 %. При надмірному розрідженні популяцій у
результаті надпромислу уже в чотири роки дозрівало 50% самок, а до шести
років — усі 100%..
Вивчення коливань чисельності дає змогу організувати боротьбу з масовими
шкідниками та планувати добування промислових видів.
Морфологічні ознаки системи травлення і кровообігу у ссавців.
Органи травлення розпочинаються ротовим, оточеним губами, що служать для
захоплення їжі. У ротовій порожнині розташовані язик, на поверхні якого
знаходяться смакові сосочки, і зуби. Зуби сидять в альвеолах; вони
диференційовані на різці, ікла, передкутні та справжньокутні. Різці
служать для відкушування чи обгризання їжі, кутні є для її розжовування.
Інколи звірі умертвляють здобич, розривають її. Зубна система ссавців
залежить від способу їх живлення. У молодому віці у них функціонують
молочні зуби; пізніше вони замінюються постійними. У ротову порожнину
відкриваються протоки слинних залоз, секрет яких змочує їжу; фермент
птіалін, що є в слині, розщеплює крохмаль на цукор. По справжньому їжа
надходить у шлунок, що здебільшого має вад відділи: розширений
кардіальний та звужений пілоричний. Стінки шлунка виділяють шлунковий
сік, який містить соляну кислоту, пепсин, ліпозу. У жуйних копитних
шлунок складається із чотирьох відділів: рубця, сітки, книжки і сичуга.
Перші три відділи позбавлені травних залоз; їх населяють бактерії –
симбіонти, під дією яких відбувається процес бродіння рослинно рої їжі,
Лише в сичу зі їжа перетравлюється.
У тонких кишках відбувається основне перетравлення їжі. У товстій і
особливо сліпій кишках за участю симбіонтів груба їжа зброджується і
розкладається насамперед рослинна клітковина. У прямій кишці
всмоктується вода інформуються калові маси.
Диференціація зубів і травного тракту, наявність різноманітних травних
залоз значно інтенсифікували процес травлення і засвоєння їжі у звірів.
Кровоносна система ссавців досконала. Серце чотирикамерне. Від лівого
шлуночка відходить одна дуга аорти, яка повертає вліво. Вона
продовжується у спинну аорту, що тягнеться вздовж хребта. Отже, у
ссавців, як і в птахів, до органів іде артеріальна кров. Венозна кров
від переднього відділу тіла збирається у передні порожнисті вени, від
заднього і середнього – у задню порожнисту вену. Наявна ворітна система
печінка. Мале коло кровообігу подібне до такого як у птахів. Еритроцити
крові без’ядерні, дуже малі, в 1 мм3 крові їх буває до 8,4 млн. Завдяки
цьому загальна поверхня еритроцитів дуже велика, що значно збільшує їхню
кисневу ємність.
Інтенсивний обмін речовин і система терморегуляції забезпечують
порівняно високу і сталу температуру тіла у ссавців (до 39оС). У
терморегуляції важливу роль відіграють волосяний покрив та потові залози
(при випаровуванні тому з поверхні тіла організм охолоджується).
Література:
Г.В. Ковальчук. Зоологія з основами екології.
А.Ф. Сеник, О.П. Кулаківська. Зоологія з основами екології.
А.О.Слюсарів, Є.Є. Федосова. Біологія, ботаніка, зоологія.
PAGE
PAGE 9
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
