Одним із важливих проявів життя є скоротливість, властива представникам
тваринного і рослинного світу. В організмі людини високоорганізованих
тварин і людини скоротливість притаманна в основному спеціалізованій –
м’язові тканині, яку за мікроскопічною будовою поділяють на
непосмуговану, посмуговану та серцеву посмуговану м’язову тканину.
Посмугована м’язова тканина входить до складу спеціальних органів руху –
м’язів, які при скороченні забезпечують переміщення тіла у просторі:
зміну положення окремих частин тіла відносно одна одної; зміну розмірів
порожнин тіла (при диханні); зміну положення і напряму складок шкіри
тощо.
Необхідно знати, що всі рухи тварин та людини є відповіддю на
подразнення з зовнішнього середовища. Таким чином, м’язові рухи – один
із зовнішніх проявів діяльності мозку, що найчіткіше виражено у людини з
її високорозвиненою центральною нервовою системою.
М’яз, як орган. Як і кожен орган, м’яз побудований з багатьох тканин,
основною з яких є м’язова. До складу м’яза входять також сполучна
тканина, судини та нерви. Сполучна тканина вкриває м’яз іззовні,
утворюючи пермізій, в якому іноді є невелика кількість жирової тканини.
Від перимізію в товщу м’яза відходять перетинки, які “одягають” невеликі
м’язові пучки. Ці сполучно-тканинні утвори називають ендомізієм.
Перемізій і ендомізій формують сполучно-тканинний каркас м’яза, від
якого певною мірою залежать його форма та розміри. В основному ж їх
визначають функція м’яза та місце його розміщення.
За формою м’язи поділяють на веретеноподібні, квадратні, трикутні,
колові, хрестоподібні тощо. за розмірами – на довгі, короткі та широкі.
Довгі м’язи (майже всі вони веретеноподібні) найчастіше розміщуються на
кінцівках і за формою нагадують домову мишу, а короткі та широкі – на
тулубі і голові.
Залежно від місця розташування м’язів щодо системи скелета розрізняють
скелетні, суглобові та шкірні м’язи.
У більшості м’язів розрізняють черевце – найтовшу і найширшу частину та
два кінці. Кінець, яким м’яз починається, називають головкою. Кожен з
кінців м’яза переходить у міцний сполучно-тканинний утвір – сухожилок,
яким м’яз прикріплюється до кісток. Він побудований досить складно. Так,
іззовні сухожилок вкритий оболонкою – перитендинієм, що продовжується у
перимізій та періост. Навколо сухожилка у деяких м’язів розташована його
піхва, що побудована із зовнішнього волокнистого та внутрішнього
синовіального шарів, між якими є невелика кількість синовіальної рідини.
Плоский, широкий сухожилок дістав назву сухожилкового розтягу, або
апоневроза.
Залежно від напряму пучків м’яза відносно сухожилка розрізняють однопері
м’язи, які прикріплюються до сухожилка під кутом з одного боку; двопері,
що прикріплюються до нього з обох боків, та багатопері, що розміщуються
як віяло. За кількістю головок виділяють двоголові, три – та
чотириголові м’язи (наприклад, двоголовий та триголовий м’язи плеча).
Якщо м’яз проходить над одним суглобом, його називають односуглобовим,
над двома – двосуглобовим, а якщо над трьома і більше –
багатосуглобовим.
Всі вищенаведеної класифікації м’язів є морфологічними.
За функцією всі м’язи розподіляють на згиначі та розгиначі, відвідні та
привідні, привертачі та відвертачі, а також м’язи –стискачі.
При рухах тіла, навіть незначних скорочується багато м’язів, але діють
вони по-різному. Відповідно до цього м’язи, що здійснюють той чи інший
рух, поділяють на агоністи, антагоністи, синергісти та фіксатори.
Агоніст – це м’яз чи група м’язів, які виконують необхідний рух,
антагоніст – м’яз чи кілька м’язів, які протидіють цьому. Синергісти –
м’язи, що сприяють агоністам, а фіксатори – ті, які виключають з руху
частину скелета, непотрібну для виконання руху. Слід чітко уявляти, що
кожен з м’язів тіла людини при різних рухах може бути спочатку
агоністом, потім синергістом і навпаки.
Складна робота м’язів полегшується допоміжними утворами: фасціями,
синовіальними сумками та піхвами, м’язовими блоками і сесамоподібними
кістками.
Найбільше значення для функціонування м’язів мають фасції, які поділяють
на поверхневу, або підшкірну, і глибоку, або власну. Поверхнева фасція
утворена волокнистою сполучною тканиною і в основному лежить пучками між
жировими відкладеннями. Тільки в деяких місцях тіла поверхнева фасція
має вигляд тонкої пластинки ( на животі, стегні).
Глибока фасція побудована з пластинчатої сполучної тканини і є майже на
всіх ділянках тіла людини. Щільність фасції залежить від сили м’яза (чим
сильніший м’яз, тим щільніша фасція). Від фасції відходять відростки, що
відділяють групи м’язів різної функції (наприклад, згиначі від
розгиначів). Там, де м’язи розміщуються кількома шарами, глибока фасція
розщеплюється на кілька пластинок і утворює фасціальні піхви.
Розрізняють волокнисті піхви, утворені тільки фасцією, і
волокнисто-кісткові, сформовані фасцією та кістками.
Фасції утворюють також піхви для судин, нервів та деяких внутрішніх
органів. Якщо цілісність фасції порушується і в цьому місці випинається
м’яз або інший органа, утворюється м’язова грижа.
У тих місцях, де сухожилки прилягають до кісток, а також між
близькорозташованим сухожилком та шкірою знаходяться синовіальні сумки,
заповнені синовіальною рідиною, яка сприяє ковзанню сухожилків.
Іноді м’язи проходять над кістками або цільними сполучно-тканинними та
хрящовими утворами і змінюють напрям. В цих місцях утворюються блоки
м’язів, наприклад, блок верхнього косого м’яза очного яблука.
У сухожилках деяких м’язів, біля прикріплення їх до кісток, іноді
знаходяться невеликі, кулястої форми сесамоподібні кістки які збільшують
кут прикріплення сухожилків до кісток і тим самим посилюють дію м’яза на
кістку.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
