Лікарські рослини

та їх застосування

(Копитняк європейський,

Малина звичайна,

Мати-й-мачуха)

Копитняк європейський — Asarum europaeum.

Народні назви: копитень, під-горішник, підлісник.

Багаторічна трав’яниста рослина з повзучим кореневищем. Стебло повзуче,
пухнасте. Листки не опадають на зиму, за формою нагадують копито (звідси
і назва), зверху шкірясті, темно-зелені, блискучі, зісподу пухнасті.
Квітки поодинокі, темно-червоні, з фіолетовим відтінком, нахилені вниз.
На смак копитняк гіркий, з гострим неприємним (камфорно-валеріановим)
запахом.

Цвіте у квітні-травні.

Росте у тінистих широколистяних і мішаних лісах.

Райони поширення — майже вся Європейська територія СРСР, Західний Сибір,
Кавказ.

Для виготовлення ліків використовують листки і кореневища.

Збирають листки під час цвітіння рослини, а кореневища — восени.

Сушать сировину у приміщеннях, що добре провітрюються.

Містить копитняк ефірну олію, до складу якої входять отрута азарон,
алкалоїди азарин і евгенол, в’яжучі речовини, органічні кислоти.

Свіже листя і корінь виявляють блювотну дію. Кореневище отруйніше,
порошок з нього використовують для того, щоб викликати блювання, а
листки — для лікування хвороб печінки, а також алкоголізму. Настій
копитняка європейського посилює серцеву діяльність і звужує судини.

У народній медицині застосовують при жовтяниці — відвар } столової ложки
суміші (по 2 столові ложки) трави копитняка і квіток безсмертника в 1
склянці води п’ють по 1 столовій ложці 3—4 рази на день.

Малина звичайна — Rubus idaeus L.

Родина розові — Rosaceae.

Багаторічний галузистий кущ заввишки 0,5—2 м. Корінь дерев’янистий,
покручений (звивистий), з надземними відгалуженнями. Стебла колючі,
листки довгасто-яйцевидні, зверху зелені, зісподу біло-повстисті. Квітки
середні, зеленувато-білі, містяться в пазухових китицях і на кінцевому
щитовидно-волотистому суцвітті. Плід — складна кістянка, куляста,
малнново-червона, зрідка жовта; дрібні кістянки вкриті волосками.
Достиглі плоди малини звичайної легко знімаються з конічного квітколожа.

Цвіте у травні-червні, достигає у липні-серпні. Росте дика малина у
лісах, між чагарниками. Райони поширення — майже вся територія СРСР.
Найбільше малини в лісах північної і середньої смуги Європейської
частини СРСР і в Сибіру, трапляється в горах Карпат, Кавказу, Середньої
Азії. Садову малину вирощують повсюди. Збирають і заготовляють у
Свердловській і Томській областях, Краснодарському краї, Чувашії,
Татарії, Білорусії, на Україні.

Для виготовлення ліків використовують достиглі плоди (ягоди) без
квітколожа. Збирають стиглі ягоди в липні-серпні, обережно
відокремлюючи ягоди від квітколожа і складаючи у кошик. Ягоди,
очищені від зіпсованих плодів, сушать негайно після збирання, розіклавши
їх тонким шаром на полотняних рамах, ситах, фанерних листах, на вільному
повітрі, горищі, на печі, або в овочевих сушарках при температурі 50—60°
С. Рекомендується перед сушінням ягоди прив’ялювати на сонці. Добре
висушені плоди не повинні забарвлювати рук, злипатися в грудки.
Почорнілі ягоди слід викидати. Малина пахуча, кисло-солодка. Зберігати
малину треба у сухому місці, стежачи, щоб вона не збивалась у грудочки,
щоб у ній не завелися черви.

Малина містить органічні кислоти (яблучну, винну, лимонну, саліцилову),
цукор, антоціани, кумарини, пектинові речовини. Малина— найкращий засіб
проти простуди (відвар, варення, сироп). Витяжка з малинового кореня має
антигонадотропну властивість.

Застосовують при простуді: перебуваючи перший день у ліжку, п’ють по 2—3
склянки на ніч малинового чаю з 4 столових ложок ягід сухої малини,
настояних на 2 склянках окропу (настоюють 20 хв, проціджують); як
потогінний засіб вживають 2—3 склянки чаю на ніч з малиновим варенням (2
чайні ложки на 1 склянку). Малиновий сироп додають до ліків для дітей.
Ягоди малини входять до складу потогінних чаїв № 1,2.

Мати-й-мачуха (підбіл) — Tussilago farfara L.

Народні назви: білі листки, білпух.

Багаторічна трав’яниста рослина. Кореневище галузисте, повзуче.
Напровесні на стеблах з’являються поодинокі дзвониковидні квіткові
кошики, що складаються із золотаво-жовтих язичкових і трубчастих квіток.
Прикореневі листки округло-серцевидні, щільні, зверху голі, зелені,
зісподу білі, повстисто-опушені. Нижній бік листка, якщо його притулити
до тіла, гріє, а верхній холодить, звідси і назва мати-й-мачуха.

Цвіте у березні-травні (квітки з’являються раніше, ніж листки). Росте
на глиняних і піщаних ґрунтах, на схилах, у вибалках, сухих ровах, на
залізничних насипах, по берегах річок і струмків, у хвойних лісах.
Збирають і заготовляють на Україні, в Білорусії, на Кавказі, у деяких
північних районах. Для виготовлення ліків використовують квітки і листки
підбілу.

Збирають квітки напровесні (березень-квітень), на початку цвітіння, в
суху, ясну погоду, зрізуючи ножицями квіткові кошики біля основи. Не
слід плутати з квітками кульбаби. Листки зривають у червні до половини
черешка, коли вони ще порівняно малі і зверху на них є темно-зелений
цвіт, а зісподу білий пушок. Не треба збирати листки з бурими плямами
(іржею), які можна сплутати з листками білокопитника.

Квітки і листя сушать на вільному повітрі, на горищі під залізним дахом,
у приміщенні, що провітрюється, розіклавши квітки тонким шаром, а листки
— по 1—2 на папері. На смак листя гіркувате, без запаху.

Зберігають підбіл у сухому місці. У народній медицині відвар підбілу
рекомендують для лікування хвороб дихальних шляхів (бронхіту), як
відхаркувальний і потогінний засіб, при катарі шлунка.

Застосовують як відхаркувальний і протикашлевий засіб — відвар і
столової ложки листя в 5 склянці води п’ють по І столовій ложці 3—4 рази
на день або вживають настій 2 столових ложок суміші (3 столові ложки
лястя підбілу, 2 столові ложки подорожника, 2 столові ложки локриці —
солодкого кореня) на 2 склянках води по ‘/2 склянки 3—4 рази на день.

Листки підбілу входять до складу грудних чаїв № 1 і 2 і потогінних чаїв
№ 2 і 4.

Похожие записи