Реферат на тему:
Характеристика шкірного, внутрішніх органів, рухового аналізаторів
1.1. Чуття дотику, як спосіб контакту з навколишнім світом та одержання
інформації про нього відіграє виняткову роль тому що взаємодіє з іншими
видами чуттів, насамперед із зором, дотик став основною формування у
людини цілісних уявлень про навколишні предмети і розвитку здатності до
трудової діяльності.
Дотик, aбo тактильна чутливість, зумовлений функціонування
механочутливих аферентних систем шкірного аналізатора. Джерелом
тактильних відчуттів є механічні впливи у вигляді дотику і тиску.
Тактильні рецептори численні та різноманітні за формою.
У шкірі дуже багато нервових закінчень, а розподілені вони надто
нерівномірно. Особливо багато їх у пальцях рук, долонях, губах, що й
забезпечує цим ділянкам вищу порівняно з іншими місцями чутливість. Дуже
багато нервових закінчень закладено у волосяних фолікулах. Виявлено, що
дотик і тиск сприймаються нервовими сплетеннями, навколо волосяних
фолікулів, вільними нервовими закінченнями, тільцями Мейстера і Пачині,
дисками Меркеля.
У загальному вигляді механізм збудження тактильних рецепторів можна
пояснити таким чином. Механічний стимул спричинює деформацію нервового
закінчення, що супроводиться розтягненням поверхневої мембранні
виникненням рецепторного потенціалу, який зумовлює появу нервових
імпульсів, що потім поширюються.
Збудження, що несе інформацію про тактильні подразники, передається до
центральної нервової системи і, зрештою, до її вищого відділу – кори
головного мозку, де й формуються специфічні суб’єктивні відчуття.
Аферентні шляхи з усіх ділянок тіла через спинний і задній мозок
сходяться у ділянці зорового пагорба, а звідти йдуть до задньої
центральної звивини кори головного мозку та деяких її ділянок. Це так
звані сомато-сенсорні зони.
На поверхню кори проектується поверхня тіла. Але ця проекція дуже
своєрідна. Найбільші площі охоплюють ті ділянки шкіри, які мають більш
тонко диференційовану тактильну чутливість, тобто пальці, кисті обличчя,
губи. Поріг подразнення найбільш чутливих ділянок становить 50 мг,
найменш чутливих -10г. Найвищу чутливість мають губи, ніс, язик,
найнижчу – спина, живіт, підошви, ступнів.
Зрозуміло що тактильна чутливість має певне біологічне значення для
всієї поверхні тіла. Але першорядним є дотик руками і взаємодія рук у
процесі доторкання. Експериментальне виявлено, що пізнавальна здатність
правої і лівої рук неоднакова. Праворукі не тільки швидше й точніше
виконують роботу правою, але й краще розпізнають предмети на дотик цією
рукою.
Тактильне розпізнавання предмета найбільш успішне, коли це роблять обома
руками, або бімануально. Помічено, що при бімануальному обмацуванні
людини використовує праву і ліву руку поперемінно. Людина „оглядає”
предмет мовби з обох боків. Можна навіть говорити про те, що нашій
свідомості для багатьох ужиткових предметів існують тактильні образи від
правої і лівої рук. „З’єднання” цих образів, тобто асоціативна функція
головного мозку, дає змогу розпізнавати предмети і швидше, і точніше.
1.2. У 1912р. І. П. Павлов писав: „ … треба визнати існування у
великих півкулях особливих аналізаторів, призначених розрізняти
величезний перелічених зовнішніх аналізаторів, повинні існувати
аналізатори внутрішні”.
Упродовж мільйонів років суть життя не змінилося. В основі її лежить
специфічний обмін речовин ( метаболізм ), спрямований на самооновлення.
Метаболізм відбувається саме в клітині. Підтримання першооснови життя
можливе тільки при підтриманні суворої динамічної сталості внутрішнього
середовища організму. Це явище називають гомеостазом.
Можна визначити декілька параметрів внутрішнього середовища, підтримання
яких має особливо важливе значення для життя., – вміст кисню,
вуглекислого газу, водневих іонів, деяких мінеральних речовин,
осмотичний тиск, градієнти гідростатичного тиску, температура. Існує
оперативний регуляторний апарат, який вирівнює, компенсує всі
збурювальні, дестабілізуючі впливи. Однією з складових частин такого
апарату є інтероцептивний аналізатор, який сприймає і передає у
центральну нервову систему сигнали від усіх внутрішніх органів. Наші
внутрішні органи мають величезну кількість різноманітних рецепторів –
інтерорецепторів. Вони містяться на внутрішній поверхні судин (
переважно артеріальних ), у слизових оболонках майже всіх порожнистих
внутрішніх органів, в товщі їхніх стінах і їхній поверхні.
Процеси, про які повинні сигналізувати інтерорецептори, різноманітні за
своєю природою (зміна механічного тиску, розтягання, коливання
температури, зміна концентрації різних складових частин, відхилення
осмотичного тиску тощо). Розрізняють механорецептори, хеморецептори,
терморецептори й осморецептори.
Найбільше поширенні механорецептори. Вони містяться у кровоносних
судинах, дихальних шляхах, стінках порожнистих органів ( шлунок, кишки )
і в деяких органів. Ці чутливі структури реагують головним чином на
розтягування органів, сигналізуючи про ступінь їх наповнення чи зміни
тиску в них.
Внутрішні органи містять велику кількість хеморецепторів . Найбільше їх
в артеріальних кровоносних судинах та в слизовій оболонці шлунка і
кишок. Вони реагують на концентрації кисню, вуглекислого газу, водневих
іонів, дуже чутливі до найрізноманітніших сторонніх речовин, які
потрапили в кров, внаслідок отруєння або при введенні деяких лікарських
препаратів.
Терморецептори сприймають температуру вмісту цих органів, хоча
коливання її за умов нормального харчування порівняно невеликі.
Осморецептори сприймають дуже тонкі зміни водно-сольового балансу, щодо
організму має життєво важливе значення.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
