Реферат на тему:

Гематологічні показники та ферментативна активність плазми крові щурів
за дії гліцинату марганцю

Одним із найважливіших мікроелементів, що забезпечує нормальне
функціонування організму тварин є марганець. Він бере активну участь в
окисно-відновних процесах та тканинному диханні в організмі тварин,
формуванні кісток, впливає на ріст, розмноження тварин і процеси
кровотворення, регулює функцію ендокринних органів, підсилює дію
вітамінів, входячи до складу ферментів є їх активатором [1, 4, 7, 9].

Марганець тварини одержують з кормом і частково з водою [1-5]. Для
компенсації нестачі марганцю в раціоні його вводять у премікс в
неорганічній формі, наприклад, у складі сульфатів [3-5, 9]. Однак,
неорганічна форма сполук мінеральних речовин порівняно важко засвоюється
організмом тварин, а збільшення дози для досягнення оптимального рівня
асиміляції в організмі спричиняє у тварин токсикози. В зв’язку з цим
великого практичного значення набуває пошук можливості введення в раціон
сільськогосподарських тварин біогенних металів, у тому числі і марганцю
в легкозасвоюваній формі [4].

У підвищенні біологічної доступності марганцю і забезпеченні ним тварин
важливу роль відіграють хелатні сполуки. Відомо, що хелати є найбільш
оптимальною для організму формою сполук біогенних металів з лігандами
(органічними речовинами) [4-6]. Біологічна активність металу в цих
комплексах зростає у сотні разів порівняно з активністю його в іншому
стані [4]. Однак використання в годівлі тварин хелатних форм марганцю
потребує всебічних досліджень.

Досліди проводили в лабораторії кафедри гігієни тварин та екології
тваринництва ім. А.К. Скороходька Національного аграрного університету
та в умовах віварію Київського Національного університету імені Тараса
Шевченка у 2004 -2005 рр.

У науковому досліді вивчали гематологічні показники (кількість
еритроцитів і лейкоцитів та концентрацію гемоглобіну), показники обміну
речовин (концентрація глюкози, сечовини, загального білка та загальних
ліпідів у плазмі крові) та ферментативну активність плазми крові
(активність лужної фосфатази, ?-амілази, аспартатамінотрансферази та
аланінамінотрансферази) білих лабораторних щурів за дії гліцинату
марганцю.

Для проведення досліду методом аналогів було відібрано 20 голів клінічно
здорових самок лабораторних щурів віком 2-2,5 місяці та живою масою
155-168 г, з яких було сформовано чотири групи тварин: три дослідні та
одну контрольну, по п’ять голів у кожній. Тварин усіх груп утримували в
окремому приміщенні віварію у стандартних клітках, годували за
спеціальним раціоном та напували досхочу.

Під час проведення досліду в кормі та воді контролювали концентрацію
марганцю.

Тваринам дослідних груп до основного корму щоденно додавали гліцинат
марганцю у різних дозах, які вводили per os за допомогою спеціального
катетера з дозатором. Щурам першої дослідної групи гліцинат марганцю
вводили в дозі 1,6 мг/голову (зменшена у 2 рази добова потреба щурів у
марганці); другої – 3,2 мг/голову (добова потреба в марганці); третьої –
6,4 мг/голову (збільшена у 2 рази добова потреба щурів у марганці).
Тваринам контрольної групи вводили сульфат марганцю в дозі 2,8
мг/голову, що відповідає їх добовій потребі в цьому елементі (табл. 1).

Табл.1. Схема досліду з вивчення впливу гліцинату марганцю на клінічний
стан та метаболічний статус організму лабораторних щурів

Група

Сполука

Доза сполуки,мг/голову за добу

Контрольна

Сульфат марганцю

2,8

Дослідна-1

Гліцинат марганцю

1,6

Дослідна-2

3,2

Дослідна-3

6,4

Протягом досліду, який тривав 42 доби, спостерігали за поведінкою щурів,
їх руховою активністю, споживанням корму та води, станом волосяного та
шкірного покриву, дихальної і травної систем.

Через 42 доби досліду тварин зважували, визначали показники клінічного
стану. Після цього щурів забивали шляхом декапітації та відбирали зразки
тканин для досліджень.

Кількість еритроцитів і лейкоцитів, концентрацію гемоглобіну,
концентрацію глюкози, сечовини, загального білка та загальних ліпідів в
плазмі крові та активність ЛФ, АлАТ, АсАТ та ?-амілази визначали згідно
із загальноприйнятими методами [8, 11].

Результати досліджень опрацьовано статистично з використанням програми
Ms. Excel.

L?

L?

ів, лейкоцитів і концентрацію гемоглобіну в крові порівняно з контролем.
Однак, у щурів другої дослідної групи, яким згодовували гліцинат
марганцю у дозі 3,2 мг/голову, кількість еритроцитів підвищувалась на
28% порівняно з контролем (табл. 2), що, напевне, пов’язано з участю
марганцю в еритропоезі [2; 3; 10].

Табл.2. Гематологічні показники щурів, М±m, n=5

Група

Лейкоцити, Г/л

Еритроцити, Т/л

Гемоглобін, г/л

Контрольна

14,04±1,77

6,79±0,34

134,62±9,77

Дослідна-1

16,04±2,69

6,67±0,45

129,23±4,22

Дослідна-2

15,28±1,13

8,69±0,31*

142,31±6,28

Дослідна-3

18,30±3,07

6,79±1,06

143,85±7,76

* Р 0,05 порівняно з контролем

Отже, згодовування гліцинату марганцю не впливає на гематологічні
показники щурів навіть при тривалому (42 доби) введенні його в організм.

Важливими показниками інтенсивності обміну речовин в організмі тварин є
вміст у крові глюкози (вуглеводний обмін), загальних ліпідів (ліпідний
обмін), загального білка та сечовини (білковий обмін).

Табл.3. Показники обміну речовин щурів при згодовуванні гліцинату
марганцю, г/л, М±m, n=5

Група

Глюкоза, ммоль/л

Загальні ліпіди

Загальний білок

Сечовина, ммоль/л

Контрольна

6,71±0,79

0,26±0,02

96,10±3,60

3,95±0,23

Дослідна-1

5,27±0,74

0,25±0,02

100,63±2,24

4,81±0,29

Дослідна-2

5,57±0,46

0,31±0,02

100,70±3,83

3,64±0,49

Дослідна-3

5,79±0,82

0,29±0,02

102,00±3,94

4,26±0,50

Як видно з табл. 3, концентрація глюкози, сечовини, загального білка та
загальних ліпідів у плазмі крові щурів дослідних груп при згодовуванні
гліцинату марганцю протягом 42 діб суттєво не відрізнялися від
відповідних показників щурів контрольної групи. Це свідчить про
відсутність патологічних станів в організмі піддослідних тварин.

Ферментативна активність плазми крові є важливим показником
функціонального стану життєво важливих органів (печінки, нирок, серця
тощо) та інтенсивності протікання процесів обміну речовин в організмі:
аспартатамінотрансфераза (АсАТ) каталізує зворотнє перенесення
аміногрупи з аспарагінової кислоти на альфа-кетоглутарову, при якому
утворюються глютамінова і щавелевооцтова кислоти; аланінамінотрансфераза
(АлАТ) забезпечує переамінування в реакціях з участю аланіну,
альфа-кетоглутарової, глютамінової та піровиноградної кислот; лужна
фосфатаза (ЛФ) бере активну участь у процесах фосфорно-кальцієвого
обміну в організмі, а за її активністю судять про інтенсивність процесів
дефосфорилювання гексоз та інших фосфоровмісних сполук у тканинах;
?-амілаза відіграє важливу роль у катаболізмі полісахаридів [2; 7; 11].

Табл.4. Ферментативна активність плазми крові щурів при згодовуванні

гліцинату марганцю, М±m, n=5

Група

АлАТ

АсАТ

ЛФ

Амілаза, г/год.. л

Контрольна

1,12±0,08

0,94±0,04

1,50±0,25

62,22±0,53

Дослідна-1

1,23±0,09

0,93±0,09

1,50±0,24

62,97±1,11

Дослідна-2

0,92±0,14

0,98±0,07

1,13±0,14

60,44±1,32

Дослідна-3

1,18±0,08

1,05±0,07

2,00±0,35

60,44±0,96

Як видно з табл. 4, гліцинат марганцю в досліджуваних дозах не змінює
активність аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази, лужної
фосфатази та ?-амілази в плазмі крові щурів дослідних груп порівняно з
аналогічними показниками у щурів контрольної групи, тобто не впливає
негативно на обмін речовин в організмі тварин.

Висновки.

Гліцинат марганцю при тривалому введенні в організм лабораторних щурів
не порушує його функціональний стан та інтенсивність протікання процесів
обміну речовин. Подальше вивчення сполуки буде проводитись на
сільськогосподарській птиці.

Список літератури:

Венчиков А.И. Биотики. – М.: Медгиз, 1962. – 234 с.

Ветеринарна клінічна біохімія / В.І. Левченко, В.В. Влізло,
І.П.Кондрахін та ін.; За ред. В.І. Левченка і В.Л. Галяса. – Біла
Церква, 2002. – 400 с.

Войнар А.О. Биологическая роль микроэлементов в организме животных и
человека. – М.: Советская наука, 1953. – 493 с.

Кальницький Б.Д. Минеральные вещества в кормлении животных. – Л.:
Агропромиздат. Ленингр. отделение, 1985. – 207 с.

Кіщак І.Т. Виробництво і застосування преміксів. – К.: Урожай, 1995. –
272 с.

Логинов Г.П. Влияние хелатов металлов с биолигандами на репродуктивные
функции и обменные процессы организма животных: Авт. реф. дисс…. канд.
биол. наук. – Казань, 1986. – 21 с.

Мелехин Г.П., Гридин Н.Я. Физиология сельскохозяйственной птицы. – М.:
Колос, 1977. – 286 с.

Мельничук Д.О., Томчук В.А., Калінін І.В. Клінічна біохімія. Методичні
вказівки до виконання лабораторних робіт. – К.: Видавничий центр НАУ,
1999. – 64 с.

Мінеральне живлення тварин. За ред. Г.Т. Кліценка, М.Ф. Кулика, М.В.
Косенка, В.Т. Лісовенка. – К: Світ, 2001. – 576 с.

Наздрюхина Л.Р. Биологическая роль микроэлементов в организме животных и
человека. – М.: Наука, 1977. – 184 с.

Руководство по лабораторным методам исследований Предтеченский В.Е.,
Боровская В.М., Марголина Л.Т. – М.-Л., 1993. – С. 131-165.

Похожие записи