Реферат на тему:

Ембріональний період, або ембріоенез.

Ембріональний період, або ембріогенез (гр. embryon — зародок),
починається з утворення зиготи. Закінчення цього періоду онтогенезу
пов’язане з різними моментами розвитку: при личинковому типі — з виходом
із яйцевих оболонок, при неличинковому — з виходом із зародкових
оболонок, при внутрішньоутробному — з моментом народження.

Ембріональний період ділиться на стадії зиготи, дробіння, бластули,
утворення зародкових листків, гісто- і органогенезу. Зародки ссавців і
людини до утворення зачаткових органів прийнято називати ембріоном, а
потім плодом.

Зигота, яка утворюється у результаті злиття жіночої і чоловічої гамет,
являє собою одноклітинну стадію розвитку багатоклітинного організму.
Ділянки цитоплазми яйця, які містять зерна жовтка, мітохондрії,
пігменти, добре видно на живих об’єктах, тому у зиготі вдалося
прослідкувати значні переміщення цитоплазми та визначити ділянки, із
яких згодом розвиваються ті чи інші органи і тканини. У цей же час
з’являється яскраво виражена двобічна симетрія. Встановлено, що в зиготі
ссавців і людини також до початку дроблення відбувається диференціювання
і переміщення ділянок цитоплазми і з’являється двобічна симетрія яйця.

У ряду видів тварин вже в зиготі здійснюється інтенсивний синтез білка,
матрицею для якого на початкових стадіях розвитку є іРНК, яка
синтезована під час овогенезу, але одночасно синтезується і нова РНК.

Дробіння — початковий етап розвитку заплідненого яйця (зиготи), який
являє собою ряд послідовних поділів зиготи на бластомери. При цьому
кількість бластомерів збільшується, але їх розміри не досягають розмірів
вихідної клітини і з кожним наступним поділом стають все дрібнішими. Це
пояснюється тим, що мітотичні цикли у процесі дроблення зиготи не мають
типової інтерфази: пресинтетичний період (G1) відсутній, а синтетичний
(S) починається ще у телофазі попереднього мітозу. Під час дроблення
мітози швидко ідуть один за одним, і на кінець періоду увесь зародок
тільки трошки більший від зиготи. У цей час бластомери вже відрізняються
за характером цитоплазми і можуть відрізнятися за вмістом жовтка і
розмірами, що накладає відбиток на подальший розвиток і диференціювання
їх.

Характер процесу дроблення обумовлюється типом яйцеклітини. Наприклад, у
ізолецитальній, бідній на жовток заплідненій яйцеклітині ланцетника
дроблення повне і рівномірне.

У телолецитальних яйцях, у яких багато жовтка, дроблення може бути
повним (рівномірним і нерівномірним) і неповним. Бластомери
вегетативного полюса через велику кількість інертного жовтка завжди
відстають у темпі дроблення від бластомерів анімального полюса. Повне,
але нерівномірне дроблення характерне для яєць амфібій. У риб, птахів та
деяких інших тварин дробиться тільки частина яйця, яка розташована на
анімальному полюсі; відбувається неповне, часткове, або дискоїдальне
дроблення.

У ссавців жовтка у яйцях мало, тому дроблення повне, але також
нерівномірне. Одні бластомери (світлі) розташовуються по периферії, інші
(темні) знаходяться у центрі. Із світлих клітин утворюється трофобласт,
який оточує зародок і його клітини виконують додаткову функцію і
безпосередньо у формуванні тіла зародка участі не беруть. Клітини
трофобласта мають здатність розчиняти тканини, завдяки чому зародок
занурюється у стінку матки. Згодом клітини трофобласта відшаровуються
від клітин зародка і утворюють порожнистий міхурець. Порожнина
трофобласта заповнюється рідиною, яка дифундує у неї із тканин матки.
Зародок у цей час має вигляд вузлика, який розташований на внутрішній
стінці трофобласта. У результаті подальшого дробіння зародок набуває
форми диска, розпластаного на внутрішній поверхні трофобласта.

Дроблення яйця закінчується утворенням бластули (гр. blastos — зачаток,
проросток). Починаючи з бластули, клітини зародка прийнято називати не
бластомерами, а ембріональними клітинами. З нагромадженням продуктів
життєдіяльності бластомерів між ними з’являється порожнина (бластоцель,
або первинна порожнина). При повному рівномірному дробленні бластула має
форму міхурця із стінкою у один шар клітин, який називають бластодермою.
Стадію бластули проходять зародки всіх типів тварин.

Гаструляція (гр. gaster — шлунок). У всіх багатоклітинних тварин
наступним за бластулою етапом розвитку є гаструляція, яка являє собою
складний процес переміщення ембріонального матеріалу з утворенням двох
або трьох шарів тіла зародка, які називають зародковими листками. У
процесі гаструляції необхідно розрізняти два етапи: а) утворення екто- і
ентодерми (двошаровий зародок); б) утворення мезодерми (тришаровий
зародок). У тварин з ізолецитальними яйцями гаструляція іде шляхом
інвагінації, тобто впинання. Вегетативний полюс бластули впинається
всередину, протилежні полюси бластодерми майже змикаються, бластоцель
або зникає зовсім, або залишається у вигляді незначної порожнини, а із
кулі виникає двошаровий зародок.

Зовнішній шар клітин носить назву зовнішнього листка, або ектодерми (гр.
ectos — зовні, derma — шкіра), внутрішній шар — внутрішнього листка, або
ентодерми (гр. entos — всередині). Порожнина називається гастроцелем,
або первинною кишкою, а вхід у кишку називається бластопором, або
первинним ротом, його краї зближуються, утворюючи верхню і нижню губи. У
первинноротих (до них відноситься більшість типів безхребетних)
бластопор перетворюється у дефінітивний (остаточний) рот, у
вторинноротих (голкошкірі і хордові) із нього формується анальний отвір,
або він заростає, а рот утворюється на протилежному кінці тіла.

Гаструляція відбувається й іншими способами: деламінацією
(розшаруванням), епіболією (обростанням) та імміграцією (прониканням
всередину; див. Гістологію). Частіше всього спостерігається змішаний тип
гаструляції, коли одночасно відбувається і впинання, і обростання, і
міграція клітин.

Третій, або середній, зародковий листок називається мезодермою (гр.
mesos — середній), бо він утворюється між зовнішнім і внутрішнім
листками. У хордових з двох боків від первинної кишки утворюються
випини— кишені (целомічні мішки). Всередині кишень знаходиться
порожнина. Целомічні мішки відшнуровуються від первинної кишки і
розростаються між екто- і ентодермою. Клітинний матеріал цих ділянок дає
початок мезодермі. Дорзальний відділ мезодерми, який лежить по боках
нервової трубки і хорди, розчленований на сегменти — соміти. Вентральний
її відділ утворює суцільну бокову пластинку, яка знаходиться з боків
кишкової трубки. Соміти диференціюються на три відділи — медіальний
(склеротом), центральний (міотом) і латеральний (дерматом). У
вентральній частині мезодермальної закладки прийнято розрізняти нефротом
(ніжка соміта) та спланхнотом. Закладка спланхнотома поділяється на два
листки: парієтальний (соматоплевра) і вісцеральний (спланхноплевра), між
якими утворюється вторинна порожнина (целом).

Першим відомостям про зародкові листки наука зобов’язана російським
академікам К. Ф. Вольфу, X. І. Пандеру і К. М. Беру. Численні
дослідження з метою вивчення ранніх стадій розвитку тварин, які
відносяться

до різних типів, були виконані у 70-80-х роках XIX ст. творцями
еволюційної ембріології О.О. Ковалевським та І.І. Мечниковым. Вони
прослідкували утворення зародкових листків у безхребетних тварин. У 1901
р. О.О. Ковалевський висунув теорію зародкових листків, у якій
обґрунтував їх тотожність у всіх систематичних групах тварин.

Використана література:

Біологія: Навч. посібник / А.О. Слюсарєв, В.М. Мухін; За ред. та пер. з
рос. В.О. Мотузтою. – 3-тє видання, випр. і допов. – К.: Вища шк., 2002.
– 52-54.

Біологічний словник. / Педколегія. 2-е вид. К. Головна редакція УРС
1986. ст. 121-122; 186-188.

Похожие записи