Реферат з зоології

1. 11.5. Екологія земноводних. Особливості будови і фізіології органів
земноводних. Основні представники. Роль та значення в житті людини.
Охорона земноводних.

2. 12.1. Плазуни – перший клас наземних хребетних тварин.

3. 12.2. Основні органи плазунів. Систематичний аналіз класу плазунів.

КЛАС ЗЕМНОВОДНІ, АБО АМФІБІЇ

(AMPHIBIA)

В історії розвитку хребетних амфібії, або земноводні, були першими,
далеко не досконалими наземними тваринами з дуже обмеженими можливостями
поширення на суші.

Дорослі амфібії більшу частину свого життя проводять у воді або
тримаються поблизу водойм, у вогких місцях, їх дуже просто збудовані
легені не забезпечують повністю обмін газів, і функцію дихання виконує
також і шкіра, а це можливо лише при умові достатньої вологості.
Личинковий розвиток амфібій, як правило, відбувається у воді.

Амфібії представлені порівняно невеликою кількістю видів дрібних форм,
які розподіляються між такими трьома рядами:

ряд хвостаті, до яких належать тритони, саламандри, амблістома та ін.;

ряд безхвості — земляні жаби, водяні жаби та ін.;

ряд безногі — невелика група червоноподібних амфібій що риються в землі
і в зв’язку з цим втратили кінцівки (черв’яки) безногі живуть у
тропічному поясі Америки, Африки, Індії.

Шкіра амфібій гола; містить значну кількість багатоклітинних залоз, що
виділяють слиз; у багатьох секрет шкірних залоз отруйний. Шкіра має
багато кровоносних судин, що зв’язане з її дихальною функцією. Від
підлеглої мускулатури шкіра в багатьох місцях відокремлена великими
лімфатичними просторами. Амфібії періодично линяють, скидаючи старий
епідерміс, як тріснутий чохол.

Внутрішній скелет характеризується рядом особливостей, що розвинулися в
зв’язку з переходом до наземного способу життя. В хребті з’являються два
нових відділи, яких не було в риб і які характерні для наземних
хребетних,— шийний і крижовий. В результаті хребет поділився на чотири
відділи: шийний, тулубовий, крижовий і хвостовий.

Череп сучасних амфібій містить багато хрящових і небагато кісткових
елементів.

У амфібій є: парні носові, лобні і тім’яні кістки; з боку черепної
коробки (в слуховій ділянці) лежить парна луската кістка (os squamosum).
Під нюховою ділянкою розміщений парний сошник (vomer).

Язик мускулистий і в різних амфібій різної форми.

У порожнину рота у амфібій відкриваються протоки слинних залоз, секрет
яких служить для змочування поживи (прямої) кишки перетворений у клоаку,
куди відкриваються протоки сечостатевої системи.

Органи дихання амфібій: зябра властиве личинкам усіх сучасних амфібіям,
усе життя яких проходить у воді. У решти амфібій в дорослому стані
функцію дихання виконують легені і шкіра. Легені амфібій примітивні.

В деяких хвостатих амфібій є більш чи менш довге дихальне горло.

Cерце амфібій, як відзначалося, складається з двох тонкостінних
передсердь і загального мускулистого шлуночка.

Амфібії походять від давніх кистеперих риб, плавальний пузир яких
перетворився в орган повітряного дихання — легені, а плавці стали
настільки масивними, що ними можна було користуватись як лапами. Ці дві
особливості і стали основною передумовою для виходу на сушу. Амфібії
з’явилися уже в девоні і досягли надзвичайного розквіту в
кам’яновугільний період.

Типовими представниками найдавніших амфібій кам’яновугільного періоду є
стегоцефали, або панцирноголові.

Стегоцефали дали початок сучасним амфібіям, а також вищим хребетним —
давнім рептиліям, або плазунам.

КЛАС ПЛАЗУНИ, АБО РЕПТИЛІЇ

(REPTILIA)

Плазуни, або рептилії (ящірки, змії, крокодили, черепахи та ін.),—
справжні наземні хребетні. Якщо деякі рептилії і живуть у воді, то це
явище вторинне. В будові і розвитку рептилій, порівняно з земноводними,
сталися важливі зміни, що дали змогу рептиліям повністю порвати з водним
середовищем і дуже поширитися на суші.

Насамперед, у рептилій розвинулися досконаліші, ніж в амфібій, легені і
кровоносна система, які забезпечують відносно високий рівень газообміну
в наземно-повітряних умовах. В зв’язку з цим шкіра втратила значення
додаткового органу дихання і потреба в підтриманні її вологості відпала.
Шкіра стала сухою, в ній утворилися рогові луски або щитки, що захищали
тіло від висихання (і механічних пошкоджень).

Пристосування до наземних умов ішло й іншими напрямами: стався перехід
від зовнішнього до внутрішнього запліднення і виник ряд особливостей,
завдяки яким зародок міг розвиватися на суші. По-перше, відкладувані
рептиліями яйця містять величезну кількість жовтка, який є поживою для
зародка, і вкриті щільною шкірястою або вапнистою шкаралупою, яка добре
захищає зародок від несприятливих зовнішніх впливів. По-друге, навколо
зародка утворюються зародкові оболонки, які забезпечують, з одного боку,
захист зародка від висихання і механічних пошкоджень і, з другого,— його
дихання киснем повітря до початку функціонування легень.

ЗАГАЛЬНИЙ НАРИС БУДОВИ РЕПТИЛІЙ

Шкіра рептилій не має залоз, суха і вкрита роговими лусками, Щітками,
або суцільним роговим панциром. Ці рогові утворення часто підстилаються
шкірними окостеніннями (кістковий панцир У черепах). Ящірки і змії
періодично линяють — скидають старий роговий покрив і замінюють його
молодим.

Внутрішній скелет рептилій характеризується рядом особливостей, що
розвинулися в рептилій у зв’язку з пристосуванням їх до сугубо наземного
способу життя. Скелет рептилій, порівняно з скелетом їх предків—давніх
амфібій (стегоцефалів), легший і одночасно міцніший і забезпечує більшу
рухливість тварини.

Хребет поділяється на п’ять відділів: шийний, грудний, поперековий,
крижовий і хвостовий.

Череп рептилій костеніє майже повністю. Покриття черепа найдавніших
рептилій являло собою суцільний важкий панцир.

Скелет кінцівок і їх поясів у рептилій має типову будову п’ятипалих
кінцівок наземних хребетних. У зв’язку з деякими змінами в положенні
кінцівок по відношенню до тулуба, рухливість плазунів значно зросла. У
деяких рептилій (безногі ящірки, змії), в зв’язку з пересуванням шляхом
змієподібних вигинань свого тіла в умовах густої трав’янистої
рослинності або серед каміння, кінцівки редукувалися.

Органи травлення рептилій більш диференційовані, ніж в амфібій; відділи
кишкового тракту відокремлені краще. На межі товстої і тонкої кишок
відходить зачаткова сліпа кишка. Закінчується кишечник клоакою.

Органи дихання. Дихальні шляхи утворені трахеєю, яка відходить від
гортані і поділяється ззаду на два бронхи, що входять у легені. Акт
дихання, як зазначалося, здійснюється шляхом розширень і стиснень
грудної клітки з допомогою черевних і межреберних м’язів.

У кровоносній системі рептилій, порівняно з амфібіями, стався ряд
важливих змін, що забезпечувало досконаліший розподіл артеріальної і
венозної крові по судинах великого і малого кіл кровообігу.

Нервова система і органи чуттів розвинені краще, ніж в амфібій. З
особливостей у будові головного мозку треба відзначити появу в бокових
ділянках покриття великих півкуль поверхнево-розміщеної сірої речовини
(нервові клітини особливого типу), яка є зачатком кори великих півкуль.
Ця кора є, головним чином, вищим нюховим центром і лише незначна її
ділянка відповідає корі ссавців. Тому кора великих півкуль рептилій
дістала назву первинного або давнього плаща.

Органи розмноження представлені: у самців – сім’яниками і
сімянопроводами (вольфові канали), у самок – яєчниками і яйцепроводами
(мюллерові канали). Статеві протоки, як і сечоводи, впадають у клоаку.

Запліднення внутрішнє. Яйця відкрадаються на суші. Деякі рептилії
живородящі. Проте зародок, який розвивається в статевих шляхах, живиться
жовтком яйця.

Мал.1. Розрізана ящірка (самець):

1 – стравохід; 2 – шлунок; 3 – печінка; 4 – жовчний міхур; 5 –
підшлункова залоза; 6 – дванадцятипала кишка; 7 – товста кишка; 8 –
клоака; 9 – селезінка; 10 – трахея; 11 – легені; 12 – ліве передсердя;
13 – праве передсердя; 14 – шлуночок; 15 – спинна аорта; 16 – права
сонна артерія; 17 – сонна протока; 18 – сім’яник; 19 – придаток
сім’яника; 20 – нирка; 21 – сечовий міхур.

Похожие записи