Реферат на тему:

Діяльність професора С.В. Шевченка в контексті розвитку лісівничої науки
(1920-1990 рр.)

Ліси здавна були невід’ємною частиною не тільки природи, а й історії,
культури та побуту українського народу. Протягом усієї історії люди
залежали від природи, зокрема лісу, і, розуміючи це, намагалися вести
раціональне господарювання, оберігати блага надані їм природою. Людина
відчувала себе частинкою природи і узгоджувала свої дії і господарську
діяльність з природним календарем. За величезною кількістю прикмет вона
вміла прогнозувати погоду і майбутній урожай. Низький рівень культурного
і господарського розвитку суспільства породжував у людей окремі хибні
уявлення про те, що їх оточувало. Пращури щиро вірили, що природа жива і
нею керують різні боги, як добрі, так і погані, а жертвами та молитвами
їх можна вмилостивити. Наші предки мали священних тварин і рослини,
окремі священні дерева, гори, джерела. З історичних джерел відомо, що на
території, де нині розміщується Києво-Печерська лавра, був багатовіковий
священний гай. Отже, першоджерелом охорони лісів було їх обожнювання та
релігійні уявлення.

Обожнюючи ліси, пращури намагалися не завдавати їм шкоди. Так було не
лише в період природо- та ідолопоклонства, коли пращури вірили в
багатьох богів, а й у перші століття після прийняття християнства. Із
уведенням християнства обожнювання природи поступово змінилося вірою в
єдиного бога — творця всього сущого на землі і навколо неї. Проте ще
багато століть населення України зберігало віру в магічні сили природи.

На сьогоднішньому етапі вивчення історії лісів України є найкращим
засобом виправити помилки, які були допущені в минулому. Часто
доводиться чути, що ліси завжди були, є і будуть. З історичних джерел
відомо, що раніше територія України була більш лісистою, але через
бездумне, споживацьке відношення ми втратили величезні лісові масиви,
багато які вже неможливо відновити. За останні 500 років лісів в Україні
стало втричі менше. Якщо в першому тисячолітті на території України
площа лісів становила близько 27 млн. га, то в наш час — лише 8,6 млн.
га. Надмірна експлуатація лісових ресурсів України, особливо у повоєнний
період, призвела до значного їх виснаження, різко погіршився загальний
стан лісів, їх вікова структура, повнота, стабільність лісових екосистем
та продуктивність.

Зараз людство усвідомило, що природа стоїть на межі глобальних змін
через нищівне відношення до неї. Зупинити ж це і відвернути можна лише
спільними зусиллями, розуміючи, що природа — це наш дім, а ліси — живі
легені планети. Тому потрібно, звернувшись до історії і пригадавши
ставлення наших предків до лісів, перестати лише брати від природи її
блага, а навчитися віддячувати, не перетворюючи нашу землю на пустелю,
відновлювати її красу. Через споживацьке ставлення безслідно зникають
численні види рослин і тварин, великі, середні і малі річки
забруднюються продуктами ерозії та відходами виробництва, міліють і
висихають.

Отже, вивчаючи досвід минулого, потрібно проводити заходи по збереженню
і відновленню природного середовища, і насамперед заліснювати
низькопродуктивні землі, не придатні для сільського господарства,
захищати та оберігати зникаючі види тварин і рослин, проводити комплекс
заходів, спрямованих на зменшення вітрової і водної ерозії шляхом
створення системи захисних насаджень на полях і по берегах річок,
своєчасно і якісно проводити лісовідновні заходи і рубки догляду в лісах
державного лісового фонду, формувати лісостани оптимального породного
складу і повноти, використовуючи селекційно-генетичний матеріал,
проводити реконструкцію малоцінних деревостанів.

Народився він у Маньчжурії 27 лютого 1920 р. в родині лісового бракера
[4]. Середню школу закінчив у 1932 р. у м. Кременці. Пізніше навчався на
лісовому відділенні середньої агрономічної школи в с. Білокриниці
(поблизу Кременця). З 1941 р. працював на посаді помічника лісничого
Вишневецького лісництва Кременецького лісгоспу. У 1942-43 рр. перейшов у
Почаївське лісництво на посаду лісничого, а в 1944 р. став надлісничим
Перемишлянської лісової школи Любачівського району [5].

Свою наукову діяльність Сергій Васильович розпочав ще навчаючись у
Львівському лісотехнічному інституті, де виступав з доповідями на
конференціях. З 1947 р. працював старшим лаборантом у лабораторії
швидкорослих порід інституту лісівництва АН УРСР. У цей час Сергій
Васильович брав участь у вивченні лісовідновних процесів головних
лісоутворюючих порід у зв’язку з головними рубками, заходів, спрямованих
на підвищення продуктивності лісів [6].

По закінченню навчання Шевченко С.В. залишився в інституті і займався
педагогічною діяльністю — спочатку на посаді асистента, потім старшого
викладача кафедри лісівництва. У 1955 р. Шевченко С.В. захистив
кандидатську дисертацію на тему: «Взаємозв’язок дуба і його головних
супутників як біологічна основа реконструкції західних областей УРСР».
Вийшли з друку його праці «Досвід реконструкції малоцінних деревостанів»
(Горшенін М.М., Шевченко С.В., 1957 р.), «Типы горных лесов Горган»
(1957 р.).

У 1958 р. Шевченко С.В. перейшов на кафедру лісових культур і лісової
меліорації, де плідно займався науковою та педагогічною діяльністю.
Сергій Васильович проводив дослідження по темі «Вивчення типів лісу і
розробка основних лісівничих заходів по підвищенню продуктивності лісів
Західних областей УРСР». Результатом проведеної науково-дослідної роботи
стала монографія «Типи лісів УРСР» під редакцією проф. Воробйова Д.В.,
яка вийшла у Харкові у 1958 р. У цьому ж році Сергій Васильович перейшов
працювати на кафедру лісових культур Львівського лісотехнічного
інституту, де в 1961 р. йому було присвоєне вчене звання доцента.
Шевченко С.В. почав читати курс лісової фітопатології на
лісогосподарському факультеті і в науковому плані переключився на
вивчення збудників хвороб лісових екосистем та розробку заходів їхнього
захисту. Працюючи у цій галузі протягом чверті століття, вчений досяг
вагомих результатів і заслужив серед фітопатологів особливого визнання.

Заслуговує на увагу розроблений Шевченком С.В. новий науковий підхід до
вивчення фітопатогенних грибів та їхньої дії за тих чи інших екологічних
умов, що дає змогу виявити поширення та інтенсивність пошкодження
деревних порід збудниками хвороб у різних типах лісу [7]. Так, у лісах
Карпат через вітровали, сніголоми, повені та ерозійні явища, а також
масове розповсюдження шкідників виникли оптимальні умови для розвитку і
прогресування хвороб лісу, які переросли у масові явища — епіфітотії.
Вони завдають значної шкоди лісовому господарству, знижуючи
довговічність та продуктивність лісів, а також захисні функції, що
створює реальну загрозу для існування значних лісових масивів.

Розглядаючи окремі епіфітотії в лісах Карпат, Шевченко С.В. встановив
найпридатніші екологічні умови для їхнього виникнення та причини, які
сприяють цьому явищу. Так, захворювання дуба борошнистою росою
(Microspfaera alphitoides G. Et M.) має найбільш інтенсивний розвиток на
добре прогрітих ділянках свіжих та сухих типів лісу. Це захворювання
виникло на початку XX ст. в лісах Карпат і через 20-30 років охопило їх
по всьому ареалу дуба. Борошниста роса дуба, за даними досліджень
Шевченка С.В., викликає в окремі роки епіфітотії в передгірських дубових
регіонах і уражує не лише молоді рослини, а й старші насадження,
особливо за умови пошкодження їх листогризучими комахами.

?????????*?Крім того, Шевченко С.В. досліджував голландську хворобу
в’язових (Ophiostoma Ulmi (Buism.) Nannf.), яка викликає масові
епіфітотії в насадженнях береста, в’яза та ільма гірського при сприянні
посушливих погодних умов та недостатньої боротьби з шкідниками —
переносниками даного захворювання.

Шевченко С.В. досліджував розвиток епіфітотій в соснових насадженнях,
які викликаються такими збудниками хвороб, як шютте звичайне
(Lophodermium pinastri Chev.), сосновий вертун (Melampsora pinitorqua
Rostr.) та рак-сірянка сосни (Cronartium flaccidum (Aib. et Schw/)
Wint.). Вони виникають в молодих насадженнях, створених насінням або
сіянцями, привезеними з рівнинних регіонів і висадженими у відносно
багатих ґрунтових умовах. Розвитку масових захворювань у таких
насадженнях сприяє м’який вологий клімат Карпатських лісів. У цих умовах
молоді культури відзначаються швидким ростом, але мають викривлені крони
і часто пошкоджуються гнилями та сніголомами.

У культурах тополі Шевченко С.В. вивчав такі захворювання: іржа листків
(Melampsora populina Kleb.) та всихання гілок (Cytospora chrysosperma
(Pers.) Fr. Dothichiza populea Sacc. et Br.). Масовому ураженню листків
тополі іржею сприяло використання ослаблених та схильних до хвороб видів
роду тополь, а також недостатня кількість профілактичних заходів.
Інтенсивному ж всиханню гілок та стовбурів сприяло створення культур
тополі на сухих, бідних або заболочених ґрунтах ослабленими, схильними
до захворювання живцями. Ці хвороби завдають великої шкоди насадженням,
тому що іржа знижує приріст дерев, сприяє кущінню, уповільнює процес
одерев’яніння пагонів, що сприяє ураженню цитоспорозом, який призводить
до всихання гілок та стовбурів.

Результати досліджень в культурах тополі він виклав у двох монографіях:
«Тополя» (1957 р.) і «Тополя та її культура в західних областях УРСР»
(1962 р.), а також великій кількості статей: «Выращивание осокоря для
фанерного производства» (1961 р.), «Важнейшие болезни тополей и меры их
предупреждения» (1962 р.) та ін.

У плані наукових досліджень Шевченка С.В. було некрозне всихання бука
(Nummularia bulliardi Tull.). Ця хвороба спостерігалася на узліссях,
південних схилах і на зріджених різними видами рубок ділянках. Поширенню
її сприяли посушлива погода, несвоєчасність проведення поступових рубок,
надмірне зрідження насаджень у стиглому віці та слабка інтенсивність
рубок догляду у молодих насадженнях.

Як показали дослідження Шевченка С.В., найбільшої шкоди карпатським
лісам завдають кореневі гнилі, які призводять до загибелі значних
ділянок середньовікових та стиглих насаджень. Серед них найшкідливішими
є опеньок осінній (Armillariella mellea (Vahl.) Quel.) та коренева губка
(Fomitopsis annosa (Fr.) Quel.). Опеньок паразитує на ослаблених молодих
екземплярах хвойних порід, але може уражати і середньовікові насадження
з пониженою стійкістю. Шкідливість його посилюється ще й тим, що на
ослаблених деревах оселяється маса шкідників, в основному короїдів, які
прискорюють відмирання, через що виникають куртини і проходить зрідження
насаджень та їх розладнання. Коренева губка розповсюджується у ялинових
і ялицевих лісах та призводить до утворення гнилей на пні на відсталих
та уражених екземплярах, що в свою чергу призводить до заселення дерев
шкідниками, збільшення вітровальності, відмирання дерев, та через
виникнення стовбурових гнилей зменшує вихід ділової деревини.

У 1975 р. Сергій Васильович захистив докторську дисертацію з
фітопатології на тему «Грибні епіфітотії в хвойних лісах заходу
Української РСР», а 1978 р. отримав учене звання професора.

Проведені Шевченком С.В. дослідження дозволили йому зробити науково
обґрунтовані висновки і розробити практичні рекомендації. Для зменшення
виникнення епіфітотій він рекомендував приділяти більше уваги
прогнозуванню виникнення вогнищ захворювань і проведенню заходів
боротьби з ними в районах найбільшого розповсюдження. До цих заходів він
відносив лісозахисні і лісогосподарські, які спрямовані на підвищення
біологічної стійкості лісів.

Маючи широкий світогляд, Серій Васильович проводив наукові дослідження
одночасно в кількох найважливіших областях лісівничої науки. Він
теоретично обґрунтував реконструкцію малоцінних лісостанів, вивчав
смерекові і ялицеві діброви Прикарпаття, типи лісу Ґорґан (Карпати),
виявляв закономірності у лісовідновних процесах в ялицевих дібровах
Прикарпаття. Велика кількість його наукових праць присвячена питанням
охорони природи і раціональному використанню природних ресурсів. Свої
наукові дослідження проводив у горах Криму, Кавказу, Тянь-Шаню, Хибинах;
досліджував ліси Молдови та Білорусії. Найбільш відомими є його роботи з
реконструкції лісостанів, а також монографія «Культуры тополей в
западных областях УССР». Його підручник «Лісова фітопатологія» і
навчальний посібник «Хвороби лісових насаджень УРСР» видано українською
та російською мовами. Професор Шевченко С.В. плідно співпрацював з
доктором біологічних наук Цилюриком А.В. Наслідком цієї співпраці стали
посібник «Лесная фитопатология. Практикум» (1983 р.), підручник «Лесная
фитопатология» (1986 р.), за який Шевченку С.В. та Цилюрику А.В.
присуджено Державну премію Української РСР в галузі науки і техніки за
1988 р., та навчальний посібник «Грибы лесных биоценозов» (1989 р.).

Спрямування наукових досліджень Шевченка С.В. позитивно вплинуло на
розвиток лісознавства. [8].

Висновки. Усе своє життя Шевченко С.В. присвятив науковій роботі, яка
була направлена на збереження і примноження лісових багатств Карпат.
Сергій Васильович був високо ерудованим викладачем, який володів високою
педагогічною та професіональною майстерністю, принциповою вимогливістю
до студентів та співробітників, і насамперед до себе. Мав енциклопедичні
знання в області фітопатології, лісівництва, дендрології, лісової
типології тощо. Завдяки цим якостям Сергій Васильович Шевченко здобув
глибоку повагу з боку викладацького колективу і студентів інституту.
Безмежно закоханий у природу, він прищеплював любов до лісу й своїм
учням — студентам і аспірантам, залучаючи їх до активної роботи у
гуртках, наукових експедиціях, туристичних походах, конкурсах,
олімпіадах і конференціях, які користувалися у студентів особливою
популярністю і повагою.

Список літератури:

Генсірук С.А., Нижник М.С. Географія лісових ресурсів України / За ред.
С.А. Генсірука. — Львів: Світ, 1995. — С. 43-44.

Генсірук С.А., Фурдичко О.І., Бондар В.С. Історія лісівництва в Україні
/ За ред. С.А. Генсірука. — Львів: Світ, 1995. — С. 168.

Генсірук С.А., Фурдичко О.І., Бондар В.С. Історія лісівництва в Україні
/ За ред. С.А. Генсірука. — Львів: Світ, 1995. — С. 303.

Генсірук С.А., Нижник М.С. Географія лісових ресурсів України / За ред.
С.А. Генсірука. — Львів: Світ, 1995. — С. 61.

Генсірук С.А., Фурдичко О.І., Бондар В.С. Історія лісівництва в Україні
/ За ред. С.А. Генсірука. — Львів: Світ, 1995. — С. 385.

Генсірук С.А., Нижник М.С. Географія лісових ресурсів України / За ред.
С.А. Генсірука. — Львів: Світ, 1995. — С. 43.

Генсірук С.А. Ліси України / АН України. РПС України. МО України, Львів.
лісотехн. ін-т; Відп. ред. П.С. Погребняк, В.І. Чопик. — К.: Наук.
думка, 1992. — С. 56.

Генсірук С.А., Нижник М.С. Географія лісових ресурсів України / За ред.
С.А. Генсірука. — Львів: Світ, 1995. — С. 62. Зміст Видання

© Решетник Оксана Петрівна, 2006

Похожие записи