Реферат на тему:

Діяльність професора М.О. Тюлєнєва в розвитку сільськогосподарської
осушувальної меліорації на торфово-болотних грунтах

Осушувальна меліорація земель у світі відома із давніх часів.
Багаторічна практика використання осушуваних земель показує, що
меліорація сприяє зростанню врожайності та валового збору
сільськогосподарської продукції, зміцненню економіки господарств,
позитивним соціально-економічним змінам.

В історичному аспекті розвитку меліорації і використання боліт для
сільського господарства в колишньому Союзі спочатку були наукові праці
пропагандистського характеру. Доцільність меліорації боліт вивчалася в
працях М.В. Ломоносова, А.Т. Болотова, І.І. Комова, Г. Енгельмана, А.
Стоїковича, П. Введенського. У цих працях висловлювалася думка про
економічну доцільність меліорації боліт при їх використанні в сільському
господарстві, але шляхів досягнення цієї мети не було.

Початком наукового вивчення боліт як кормових угідь, що потребують
осушення, слід вважати експедицію І.І. Жилінського, яка розпочала свою
роботу в 1873 році. У ній брали участь видатні вітчизняні вчені — В.В.
Докучаєв, Г.І. Танфільєв, О.І. Воєйков, Е.І. Ейхвальд, Є.В. Оппоков та
ін. [1].

В Україні в значних розмірах осушувальні роботи болотних ґрунтів були
розпочаті Волинським і Полтавським губернськими земствами.

Важливою галуззю ведення сільського господарства для Українського
Полісся є тваринництво. Підняття ефективності цієї галузі без збільшення
кормової бази було неможливим. Запасів кормів на початку ХХ сторіччя при
існуючій наявності худоби в Поліссі не вистачало. З ранньої весни, з
моменту сніготаяння і до глибокої осені, а іноді навіть упродовж всієї
зими, худоба знаходилася на лісових пасовищах задовольнялася головним
чином, вереском, а на більш низьких місцях — очеретом і ситинками. У
зв’язку з цим у 1913 році земство Волинської губернії заснувало
Рудня-Радовельський болотний пункт. Його можна вважати однією з
найстаріших болотних дослідних установ України. Цей опорний пункт, з
невеликою перервою у 1916 р., працював до 1917 р. З 1 квітня 1923 року
він відновив свою дослідну роботу і був перейменований на
Рудня-Радовельську болотну дослідну станцію, розташовану в північній
частині колишньої Коростенської округи, в Олевському районі [2]. Її
очолив М.О. Тюленєв.

Наукова робота цієї установи була спрямована на встановлення параметрів
осушувальних систем та набору сільськогосподарських культур, придатних
для вирощування на осушених торфових ґрунтах.

У вивченні та розвитку болотних ґрунтів в різні роки брало участь багато
відомих діячів науки і практики — В.В. Докучаєв, Г.І. Танфільєв, Є.В.
Оппоков (у своїх працях характеризують болота, описують рослинність).
Початком наукового вивчення боліт, слід вважати експедицію І.І.
Жилінського [1], роботи по сільськогосподарському освоєнню боліт
очолював М.О. Тюлєнєв [2].

Як свідчать дослідження в літературних джерелах, структурні зміни в
сільськогосподарському виробництві та приватизація землі потребують
інтенсивнішого використання осушуваних торфово-болотних ґрунтів. У цьому
зв’язку постала необхідність проаналізувати й об’єктивно оцінити
здобутки вітчизняної аграрної науки та окремих її вчених у
започаткуванні, становленні й розвитку сільськогосподарської
осушувальної меліорації на торфово-болотних ґрунтах.

Микола Олександрович Тюлєнєв народився 5 квітня 1889 року в с. Ганівка
П’ятихатського району Дніпропетровської області (нині Петрівський район
Кіровоградської області) в сім’ї службовця [4].

У 1907 році він закінчує комерційне училище в Полтаві і в цьому ж році
на конкурсній основі вступає до Київського політехнічного інституту
імператора Олександра ІІ на сільськогосподарське відділення. У 1911 році
Микола Олександрович закінчує Київський політехнічний інститут за фахом
учений-агроном 1-го розряду і його зараховують практикантом Мінської
болотної дослідної станції, а також спеціалістом-агрохіміком
Департаменту землеробства при Ризькому політехнічному інституті.

Микола Олександрович поглиблено вивчав вітчизняний і зарубіжний досвід
культури боліт та луківництва. Під час тривалого закордонного
відрядження в 1912 році він знайомився з діяльністю дослідних станцій із
цих питань у Швеції, Данії, Німеччині.

У 1915 році Департамент землеробства відряджає його як старшого фахівця
сільськогосподарської частини в м. Рязань завідувачем курсів з
підготовки майстрів культури боліт і луківництва.

З березня 1919 року наукова діяльність М.О. Тюленєва була пов’язана з
Україною. У цьому ж році його призначають старшим фахівцем з культури
боліт губернського земельного відділу в м. Києві і помічником директора
товариства «Торф» (м. Проскурів).

За його участю здійснено організацію всіх болотних дослідних установ в
Україні. Він особисто заснував Козаровицьку лучну та Сагайдацьку
зрошувальну дослідні станції [5].

З квітня 1923 року наказом Наркомзему України його призначають
директором Рудня-Радовельської болотної дослідної станції. Одночасно за
сумісництвом він читав курс лекцій про культуру боліт і луківництва в
Київському сільськогосподарському інституті [4]. На Рудня-Радовельській
станції він займався питаннями осушення й сільськогосподарського
освоєння торфово-болотних ґрунтів. За роки роботи на станції Микола
Олександрович опублікував низку наукових праць: «История возникновения,
задачи, программа и первые достижения Рудня-Радовельской болотной
опытной станции» (1926), «Результаты агрокультурных опытов и анализ их»
(1927), «Итоги работы Рудня-Радовельской болотной опытной станции
1923-1926 гг.» (1927).

d

f

f

gdes?

«О работе Рудня-Радовельской опытной болотной станции за время с 1-го
апреля 1923 года по март 1928 года» він виступив на 1-й нараді
луговодів-дослідників при Державному Луговому інституті ім. проф.
В.Р.Вільямса у Москві.

Роботи, проведені на Рудня-Радовельській дослідній болотній станції,
були покладені в основу освоєння боліт України.

На посаді директора він перебував з моменту організації станції і до
перенесення її із зони Полісся в лісостепову зону (до липня 1932 року).

З 1930 по 1934 рік М.О.Тюленєв був дійсним членом Вищої
науково-технічної ради Наркомзему України з розгляду проектів меліорації
по осушенню і зрошуванню осушених масивів [6].

У 1930 році він захистив кандидатську дисертацію на тему «Вирощування
цукрових буряків на торфових ґрунтах УРСР», а в 1940 році — докторську
дисертацію на цю ж тему.

З 1932 по 1941 рік працював старшим науковим співробітником і науковим
керівником болотної дослідної мережі Українського науково-дослідного
інституту гідротехніки і меліорації [4].

З 1939 року до початку Великої Вітчизняної війни був членом
експертно-технічного бюро НКЗ України з розгляду проектів
меліоративно-гідротехнічного будівництва.

У період 1940-1941 рр. і в 1943-1947 рр. М.О. Тюленєв працював на посаді
декана, завідувача кафедри Київського гідромеліораційного інституту. У
цьому інституті він читав спеціальні дисципліни:

луківництво і культура луків;

болотоведення;

насінництво і селекція лугових трав;

дослідна справа.

Під час окупації Микола Олександрович продовжував проведення досліджень
за відповідною програмою і тематикою Панфільського дослідного болотного
поля (м. Яготин Київської області), затвердженою у 1941 р. УНДІГіМ, що
дало змогу зберегти повну спадкоємність для проведення подальшої
дослідної роботи [9].

У 1948 р. його обрали член-кореспондентом Академії наук УРСР. З 1949 по
1955 рік працював старшим науковим співробітником і завідувачем
лабораторії Інституту фізіології рослин і агрохімії АН УРСР. Рішенням
Вищої атестаційної комісії при Міністерстві вищої освіти СРСР (м.
Москва) йому було присвоєно вчене звання професора за спеціальністю
«агромеліорація». Протягом 1956-1961 рр. він працював в УНДІ
гідротехніки і меліорації на посаді завідувача відділу освоєння
заплавних земель. З 1962 р. за станом здоров’я він перейшов на посаду
старшого наукового співробітника відділу освоєння Українського
науково-дослідного інституту гідротехніки і меліорації. З 1964 по 1969
рік М.О. Тюленєв був науковим консультантом відділу освоєння заплавних
земель цього інституту [5].

Микола Олександрович Тюленєв є визнаним авторитетом серед відомих
меліораторів у галузі освоєння осушених земель. Ним було розроблено
методику дослідної справи на торфових ґрунтах, яка знайшла застосування
у всесоюзному масштабі, підготовлено численні кадри агромеліораторів і
кандидатів наук, серед яких М.С. Проскура, А.В. Бакуліна, В.Р.
Гімбаржевський та багато інших. Багатьом молодим спеціалістам він
відкрив шлях у науку.

У процесі науково-виробничої діяльності Микола Олександрович брав
безпосередню участь у розробці питань з підготовки урядових постанов у
галузі освоєння болотних земель України, з проблем Великого Дніпра,
Українського Полісся та ін.

За успіхи у розвитку меліоративної науки і землеробства на осушених
землях його неодноразово відзначали Міністерство сільського господарства
СРСР і УРСР та інші установи.

Микола Олександрович Тюленєв помер на 81-му році життя у м. Києві 2
грудня 1969 року.

Висновки. Наукова діяльність М.О. Тюленєва широко відома, його праці
вивчають вчені та спеціалісти сільськогосподарського виробництва. Він
був не тільки талановитим дослідником, а й пристрасним пропагандистом
досягнень науки. Протягом свого творчого наукового життя він дбав про
підтримку тісного зв’язку науки з виробництвом.

Список літератури:

Жилинский И.И. и др. Очерк работы западной экспедиции по осушению болот
(1873-1898) / И.И. Жилинский, И.К. Милицер, И.К. Сикорский и др. — Спб:
Изд. Мин-ва земледелия и гос. имуществ, 1899. — 742 с.

Тюленев Н. История возникновения, задачи, программа и первые достижения
Рудня-Радовельской болотной опытной станции 1923-1926 гг. — Коростень,
1926. — С. 7-66. — ([Труды] / Рудня-Радовельской болотной опытной
станции; Вып. 1).

Тюленєв М.О. Зведення результатів роботи болотних опорних пунктів УРСР
// Пр. Укр. НДІ гідротехніки та меліорації; За ред. О.Т. Іванова. — К.;
Полтава: Держ. вид-во колгосп. і радгосп. л-ри УРСР, 1936. — Т. 2, вип.
1. — 63 с.

Личные дела сотрудников Наркомзема. Николай Александрович Тюленев. —
Центральний державний Архів Вищих органів влади та управління України. —
Ф. 27. — Оп. 17-л. — Спр. 4155. — 33 арк.

Гімбаржевський В.Р., Калантиренко І.І. Тюленєв Микола Олександрович
(1889-1969) // Вчені-ґрунтознавці, агрохіміки, землероби. — К.: Аграр.
наука, 2003. — С. 316-318. — (Сер. «Українські вчені-аграрії ХХ
століття. Кн. 8.)

История Академии наук Украинской ССР / Редкол.: Б.Е. Патон (гл. ред.) и
др.; Академия наук УССР. — К.: Наук. думка, 1979. — 835 с.

Калантиренко І.І. Тюленєв Микола Олександрович // Українська Радянська
Енциклопедія. — К.: УРЕ, 1984. — Т. 11, кн. 1. — С. 415.

Тюленєв Микола Олександрович // Український радянський енциклопедичний
словник. — К., 1987. — Т. 3. — С. 444.

Вергунов В.А., Хижняк В.П. Українські науково-дослідні
сільськогосподарські заклади в роки Великої Вітчизняної війни //
Історичні записки: Зб. наук. пр. / М-во освіти і науки України.
Східноукр. нац. ун-т імені В. Даля. — Луганськ: Вид-во СХУ ім. В. Даля,
2004. — С. 19-25. Зміст Видання

Похожие записи