лікарські рослини

та їх застосування

(Бузина чорна,

Лілія біла,

Терен звичайний)

БУЗИНА ЧОРНА — Sambucus nigra

Гіллястий, 3—6 м заввишки кущ родини жимолостевих. Пагони сіро-зелені, з
жовтуватими сочевичками і білою серцевиною. Листки супротивні,
непарноперисті, з 5—7 видовжено-яйцевидними загостреними
гостропилчастими листочками. Квітки дрібні, правильні, двостатеві,
кремово-білі, у щитковидних суцвіттях з 5 головними гілочками. Плід —
чорно-фіолетова куляста кістянка. Цвіте у травні — червні. Плоди
достигають у серпні — вересні.

Поширення. Трапляється майже по всій території України у лісах по
чагарниках, на лісових порубах, частіше здичавіло. Подекуди розводять як
декоративну рослину.

Заготівля і зберігання. Використовують кору, квітки, листя, плоди і
коріння. Квітки збирають під час цвітіння, зрізуючи все суцвіття. Сушать
під наметом з доброю вентиляцією (при повільному сушінні віночки квіток
буріють) або в сушарці при температурі 40°. Після висихання квітки
відділяють від щитків. Сухої сировини виходить 18—20 % . Строк
придатності — 3 роки. Квітки (Flores Sambuci) відпускаються аптеками.
Кору знімають навесні, плоди — у період повної стиглості. Сушать у печах
або сушарках при температурі 60—65°. Сухих плодів виходить 15 % ; строк
придатності — 6 місяців. Листя заготовляють під час цвітіння рослини.
Спочатку його пров’ялюють на сонці, а потім досушують у затінку. Сухої
сировини виходить 20 % . Коріння копають після дозрівання плодів. Його
миють, розрізують на куски і сушать на сонці або в протоплених
приміщеннях. Сухої сировини виходить 25 % .

Хімічний склад. Усі частини рослини містять великий набір біологічно
активних речовин: коріння — сапоніни, дубильні й гіркі речовини; кора —
ефірну олію, холін, фітостерин, цукри, органічні кислоти, пектинові й
дубильні речовини; квітки — ефірну олію (0,025—0,03 % ), глікозиди
самбунігрин і рутин, слиз, дубильні речовини, холін, цукри, органічні
кислоти (кавову, валер’янову, яблучну, оцтову), фітостерин; листя —
самбунігрин, алкалоїд коніїн і сонгвінарин, ефірну олію, смоли, вітамін
С (280 мг%), каротин (14—50 мг%); у плодах є цукри, органічні кислоти
(винна, оцтова, валеріанова, лимонна), каротин, аскорбінова кислота
(10—15 мг %), самбуцин, рутин, хризантемін, дубильні речовини, барвники,
тирозин, сліди ефірних олій.

Фармакологічні властивості і використання. Фармакологічна дія різних
частин рослини не однакова і залежить від кількісного та якісного складу
біологічно активних речовин. Сечогінні властивості мають усі частини
рослини; потогінні й протизапальні — кора, листя, квітки, плоди. Плоди,
а у великих дозах і кора та коріння, мають послаблюючі властивості.
Квіткам, крім того, властива болетамувальна дія. Препарати Б. ч. широко
використовуються і в науковій, і в народній медицині. Настій квіток
рекомендується науковою медициною як потогінний засіб при запаленні
дихальних шляхів, грипі, бронхіті, ларингіті, захворюваннях нирок і
сечового міхура, при невралгії. Завдяки сечогінним властивостям
препарати Б. ч. ефективні при лікуванні хронічної ниркової
недостатності. В гінекологічній практиці настій квіток використовують
внутрішньо і для спринцювань та ванночок при запальних захворюваннях
піхви. Квітки бузини входять до складу потогінних, пом’якшувальних і
послаблюючих зборів, а також до зборів для спринцювань і клізмочок.
Нарівні з квітками у народній медицині використовують коріння, кору,
листя і ягоди рослини. Так, настій квіток і листя або відвар кори
вживають при захворюваннях дихальних шляхів, запорі, геморої, як
жовчогінний засіб, при подагрі, артриті, анемії, ожирінні, хронічних
хворобах шкіри (зокрема, при псоріазі). Відвари коріння і кори
використовують і при діабеті, хворобах нирок і набряках. Свіжі ягоди
вживають при ревматизмі і невралгіях. Із сушених ягід готують киселі,
які вживають як послаблюючий засіб. Настій сушених ягід сприяє
випорожненню кишечника, поліпшує жовчовиділення, посилює діурез.
Препарати Б. ч. використовують і у вигляді полоскань та примочок при
ангіні, запаленні ротової порожнини й горла, при хворобах вух і очей,
подагрі, утворенні гемороїдальних вузлів. Ванни з відвару коріння й
квіток вважаються ефективним засобом при ревматоїдному й подагричному
поліартриті.»

Лікарські форми 1 застосування. ВНУТРІШНЬО — настій квіток або листя (1
столова ложка на 200 мл окропу) п’ють теплим по половині — третині
склянки 2—3 рази на день; відвар кори або коріння (10 г сухої
подрібненої сировини на 200 мл окропу) по столовій ложці 3 рази на день
або один раз на ніч як послаблюючий засіб; настій сушених плодів
(столова ложка сировини на 200 мл окропу) по чверті склянки З—4 рази на
день.

ЗОВНІШНЬО — настій квіток (30 г квіток заливають 500 мл окропу,
настоюють 20 хв.) для спринцювань, ванночок і мікроклізмочок.

ЛІЛІЯ БІЛА — Lilium candidum

Багаторічна цибулинна рослина родини лілійних. Стебло прямостояче,
просте, облистнене, 60— 120 см заввишки. Листки чергові,
оберненоланцетні, хвилясті; верхні— ланцетні, гострі. Квітки правильні,
двостатеві, великі, білі, запашні, догори або косо догори спрямовані,
зібрані в коротку китицю. Плід — коробочка. Цвіте у червні — липні.

Поширення. Походить з Середземномор’я. Розводять її в садах і квітниках
як декоративну рослину.

Сировина. З лікувальною метою використовують цибулини, листя і квітки.
Рослина неофіцинальна. Хімічний склад ще не вивчено.

Фармакологічні властивості і використання. В народній медицині рослину
використовують як сечогінний і знеболюючий засіб. Спиртову настойку
цибулин вживають при водянці, а також як відхаркувальне при
захворюваннях дихальних шляхів, що супроводяться застоєм великої
кількості харкотиння. Спиртову настойку квіток вживають як тонізуючий
засіб, нею натираються при ревматизмі й радикуліті та змащують рани.
Зовнішньо подрібнені цибулини прикладають до місць, де йде запальний
процес, для зняття запального набряку, а відварені в молоці квітки
прикладають до наривів. Олію білої лілії використовують для натирання
при болях і судомах, лікування опіків і ран. Воду, перегнану з квітками
лілії, використовують з косметичною метою для відбілювання обличчя. Щоб
видалити ластовиння, використовують мазь, для приготування якої беруть
відвар квіток, мед і гірчичне борошно (порівну). Лікарські форми і
застосування. ЗОВНІШНЬО — мазь для лікування ран і опіків: 5 квіток
лілії білої заливають соняшниковою або іншою рослинною олією так, щоб
вони були повністю вкриті рідиною, настоюють 10 днів; мазь для натирань
при болях і судомах: 6 столових ложок подрібненого листя, квіток і
цибулин (взятих порівну) заливають двома третинами склянки соняшникової
олії й настоюють 3 тижні на сонці.

ТЕРЕН ЗВИЧАЙНИЙ — Prunus spinosa

Колючий, відстовбурчено-розга-лужєний кущ або невелике (1 — 4 м
заввишки) дерево родини розових. Листки чергові, прості, видовжені або
видовженооберне-нояйцевидні, при основі клиновидні, городчасто-пилчасті
(зубчики залозисті), в молодому віці з обох боків опушені, пізніше —
зверху голі. Квітки правильні, двостатеві, одиничні, рідше по 2— З, на
коротких голих квітконіжках; віночок білий або зеленуватий, з п’ятьма
видовженими тупими пелюстками. Плід — куляста або округлоконічна
соковита чорна, з восковою поволокою кістянка. Цвіте у квітні — травні.
Плоди достигають у вересні. Поширення. Терен звичайний росте по всій
території України на узліссях, по чагарниках, балках, долинах річок.

Заготівля і зберігання. З лікувальною метою використовують квітки
(Flores Pruni spinosae), листя (Folia Pruni spinosae), плоди (Fructus
Pruni spinosae), кору гілок (Cortex Pruni spinosae) і коріння (Radix
Pruni spinosae) терну. Квітки заготовляють в період повного цвітіння
рослини. Як тільки рослина відцвіте, одразу приступають до заготівлі
листя. Зібрану сировину розкладають тонким шаром на папір чи тканину й
висушують під укриттям на вільному повітрі або в приміщенні з доброю
вентиляцією. Плоди збирають восени у зрілому стані й використовують
свіжими (перебрані плоди зсипають у дерев’яні діжки, накривають зверху
вологою тканиною і зберігають у погребі), переробляють на киселі,
компоти, повидло, настойки на вині чи го-

рілці або сушать,на сонці, під наметами чи в сушарках при температурі
45—50°. Сухих плодів виходить 25 % . Коріння терну також заготовляють
восени. Його викопують, обтрушують з нього землю, миють у холодній воді,
розрізують на куски і, розстеливши тонким шаром у теплому провітрюваному
приміщенні, сушать (щоб прискорити сушіння, товще коріння розщеплюють
уздовж). Кору збирають навесні, з молодих бокових гілок (правила
заготівлі й сушіння див. у статті Дуб звичайний). Готову сировину
зберігають у сухому провітрюваному приміщенні. Рослина неофіци-нальна.

Хімічний склад. Плоди терну містять дубильні (1,7 % ) й ароматичні
речовини, пектини (до 1 % ), яблучну кислоту (3,3 % ), вітамін С (32,6
мг % ), цукри (5,5—8,8 % ), глікозид пруназин, червоний барвник та
мінеральні солі; квітки — ефірну олію, ціаногенний глікозид, флавоновий
глікозид кемпферин і його аглікон кемпферол, віск та мінеральні солі;
листя — дубильні речовини (3,42 % ), вітамін С (108,5—157,9 мг %),
яблучну кислоту, пектини та глікозид пруназин. У корі є значна кількість
дубильних речовин (3—5 % ), а в корінні знайдено флавоноїди.

Фармакологічні властивості і використання. Фармакологічна дія різних
частин рослини не однакова й залежить від кількісного і якісного складу
тих біологічно активних речовин, що в них є. Плоди терну (свіжі,
перероблені на киселі, компоти, повидло і настойки, у вигляді відвару
або екстракту) виявляють в’яжучу дію й рекомендуються для вживання при
розладах шлунка і кишок: неспецифічних виразкових колітах, дизентерії,
харчових токси-коінфекціях і кандидозах. Лікувальним напоєм при кишкових
інфекційних захворюваннях вважається і тернове вино. Свіжий сік плодів
корисно пити при жовтяниці. Препарати з квіток регулюють перистальтику
кишок, діють як сечогінний, потогінний і гіпотензивний засіб,
поліпшують, як і препарати з плодів терну, обмін речовин і показані при
гастриті, спастичному коліті внаслідок атонії кишок, циститі, набряках,
нирковокам’яній хворобі, ревматизмі, при фурункулах та інших гноячкових
захворюваннях шкіри, при запаленні слизових оболонок рота, горла і
стравоходу. Застосовують квітки терну і в гомеопатії. Чай з листя терну
має легку проносну властивість, підвищує діурез, поліпшує обмін речовин,
діє як відхаркувальний засіб. Його п’ють при хронічних запорах,
нефролітіазі, циститі, аденомі простати й висипах на шкірі. Чай з листя
вважається корисним для людей, які ведуть сидячий спосіб життя. Кору й
коріння, що мають потогінні й жарознижувальні властивості, вживають у
вигляді відвару при підвищеній температурі тіла. Зовнішньо відвар кори
або коріння застосовують як протизапальний засіб для спринцювань при
білях. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настій плодів (2
столові ложки сушених плодів на 500 мл окропу, варити 10 хвилин) по
півсклянки 4 рази на день до їди; 6— 8 сушених плодів заливають склянкою
окропу, варять до зменшення води на одну третину, проціджують і
одержаний екстракт випивають за день за 3—4 прийоми; настій квіток (2
столові ложки сировини настоюють 1 годину на 400 мл окропу, проціджують)
по півсклянки 4 рази на день до їди; холодний настій (2 чайні ложки
квіток настоюють 8 годин на склянці холодної кип’яченої води,
проціджують) по третині склянки 3 рази на день; столову ложку суміші
(порівну) квіток терну звичайного, трави звіробою звичайного і кореневищ
з корінням валеріани лікарської настоюють на склянці окропу до
охолодження, проціджують і випивають перед сном при олігоменореї
центрального генезу; столову ложку суміші квіток терну колючого, коріння
ревеню тангутського й оману високого, кори крушини ламкої і листя м’яти
перцевої, взятих у співвідношенні 2:2:2:3:2, кип’ятять 10 хвилин у 300
мл води, проціджують і одержаний настій п’ють по півсклянки 3 рази на
день при спастичному коліті; сушене листя терну заварюють і п’ють як
чай; відвар кори або коріння (5 г сировини на 200 мл окропу, кип’ятити
15 хвилин) п’ють ковтками не дозуючи. ЗОВНІШНЬО — спринцювання відваром
кори або коріння (готують, як у попередньому прописі).

Похожие записи