Брусниця (брусника) — Vaccinium vitis-idaea L.

На Русі брусниця відома, з давніх-давен. З незапам’ятних часів ціниться
вона горянами Українських Карпат. Той, хто піднімався в безхмарну
височінь карпатських вершин або побував на Поліссі чи в південних
районах Лісостепу, не один раз милувався в 1 хвойних і листяних лісах
цією рослиною.

Брусниця — невеликий, до ЗО см заввишки, кущ з родини брусничних
(Vacciniaceae), живе до 300 років. Стебло прямостояче з округлими
короткоопушеними гілочками.

Листки чергові, оберненояйцеподібні або еліптичні, на верхівці тупі або
дещо виїмчасті, цілокраї або з неясно зарубчастими краями, загнутими
вниз, зверху темно-зелені, блискучі, зісподу світліші, з темними
крапчастими ямочками. Квітки з дзвоникуватим білим або блідо-рожевим
віночком, зібрані у верхівкові густі китиці. Плід — куляста
яскраво-червона ягода до 0,8 см у діаметрі. Цвіте в Другій половині
травня і в червні, ягоди достигають у серпні—вересні.

Поширена на Поліссі і в Карпатах, де росте на полонинах, доходячи
місцями до гірських вершин. Часом утворює суцільні зарості на площі у
кілька гектарів.

Для лікарських потреб використовують сушене листя і достиглі ягоди
брусниці. Листки містять глікозид арбутин, флавонол, гідрохінон,
дубильну і виннокам’яну кислоти, ягоди — бензойну кислоту, яка має
антисептичні властивості, вітамін С (2,2 %), цукор /7_9 %), а також
яблучну, лимонну, оцтову кислоти та дубильні речовини.

Ягоди вживають свіжими і переробленими. З них готують варення, компоти,
джем, начинку для цукерок, сік, маринади, екстракти і напої. Квашена
брусниця має приємний смак й може тривалий час зберігатись, її
застосовують як гарнір до м’ясних і рибних страв, додають до салатів.

У науковій медицині використовують листки брусниці як сечогінний і
дезинфікуючий засіб при нирковокам’яній хворобі, ревматизмі, подагрі,
циститах. Антисептична й протизапальна дія препаратів з листків брусниці
подібна до дії листків мучниці.

У народній медицині застосовують ягоди при запальних процесах, а відвар
усієї рослини (зібраної у період цвітіння) — при ревматизмі, простуді,
кашлі, захворюваннях печінки, нирок, сечового міхура, гіпертонії. ,

Розмножувати брусницю в домашніх умовах важко. Найдоступніші способи —
насінням та поділом куща.

Ягоди збирають з середини серпня до перших приморозків. Листки — зразу
після сніготанення і до початку цвітіння або восени після збирання ягід.
Збирають вручну, почорнілі листки відкидають. Сушать у сушарках або під
наметами з доброю вентиляцією, розсипаючи тонким шаром на папері чи
тканині.

Бузина чорна (бузина черная) — Sambucus nigra L.

З історії дізнаємося, що батько наукової медицини Гіппократ виділяв
бузину за сечогінну дію, рекомендував відвар з її коренів для лікування
набряків.

У середні віки бузину вважали священним деревом. Вірили, що її плоди
дарують» довголіття.

Бузина чорна — гіллястий кущ або невелике дерево (5—5,5 м заввишки) з
світло-бурою тріщинуватою корою з родини жимолостевих (Caprifotiaceae).
Пагони буруваті, всіяні коричневими сочевичками, всередині містять
широку, білу, м’яку серцевину. Листки З—5 см завдовжки, супротивні,
непарноперисті. Листочки яйцеподібні або яйцеподібно-довгасті,
гостропилчасті з косо витягнутою вершиною, по жилках опушені. При
розтиранні відчувається неприємний запах. Квітки дрібні, жовтувато-білі,
зібрані в щитко-подібні волоті з п’ятьма головними гілочками. Віночок
п’ятипелюстковий (до 5 мм у діаметрі), тичинок 4—5, маточка одна,
зав’язь нижня. Плід — тринасінна кістянка, чорно-ліловий.

Росте в листяних і мішаних лісах, заростях чагарників, на лісових
порубах, узбіччі лісових доріг, узліссях, у старих парках, садах, біля
жител. Цвіте в червні—липні.

У квітках бузини містяться: вітамін С (до 82 мг%), глікозид самбунігрин,
який розпадається на синильну кислоту, бензальдегід і глюкозу, а також
рутин, ефірна олія (до 32 %), холін, хлорогенова, кавова, валеріанова,
яблучна і оцтова кислоти. Плоди містять до 50 мг% аскорбінової кислоти,
каротин, дубильні речовини, карбонові та амінокислоти. В недозрілих
ягодах виявлено самбунігрин, у насінні — жирну олію, в листі —
самбунігрин (0,11 %), ефірну олію, гексеновий і глікогеновий альдегіди,
в старих листках — аскорбінову кислоту (до 280 мг%) і каротин (0,014 %),
у корі гілок — ефірну олію, холін, ситостерин.

Суцвіття визнано лікарською сировиною в 22 країнах світу/ їх
використовують у гомеопатії, в індійській медицині.

Квіти мають потогінну, сечогінну, в’яжучу і слабку дезинфікуючу дію.
Водний настій з них застосовують при простуді, а також при хворобах
печінки як жовчогінний засіб. Зовнішньо — для полоскання при запальних
захворюваннях порожнини рота і горла, для компресів і припарок.

Ягоди використовують для забарвлення виноградного вина і надання йому
мускатного смаку, відвар плодів — для фарбування шовкових тканин в
оливковий колір.

У деяких сільських місцевостях бузину спеціально висаджували навколо
комор із збіжжям, бо вважали, що миші і щурі не терплять запаху цієї
рослини. Для захисту сіна від мишей у нього клали гілки бузини.

Бузина дуже легко розмножується стратифікованим насінням і вегетативне
(пагонами та поділом куща). Вона не вибаглива до грунту, швидко росте,
на другий рік життя плодоносить. ‘.

Квітки збирають у період їх повного розвитку, приблизно на початку
червня. Зрізують усе суцвіття. Сушать на повітрі, після чого перетирають
руками, відділяючи від щитків. Плоди збирають у фазі повної стиглості —
в серпні—вересні. Сушать на печах або в добре провітрюваних приміщеннях.

Буквиця лікарська (буквица лекарственная) — Betonica officinalis L.

У різних народів Європи використовували по-різному. Дуже популярна в
НДР, Чехословаччині і Польщі.

Це — багаторічна трав’яниста рослина з родини губоцвіти: [Lamiaceae
(Labiatae)], 30—60 см заввишки, з коротким кореневищем, яке щороку дає
пучок листків з довгими черешками. Стебл; висхідні, прямі, звичайно не
розгалужені, чотиригранні. Нижн листки довгочерешкові, у прикореневій
розетці, стеблові — супро тивні, майже сидячі, 2—3 пари. Листки, як і
вся рослина, більш менш довгошорстковолосисті, великі,
яйцеподібно-видовжені або довгасті, тупі, при основі серцеподібні, по
краю зарубчасті. КвіткІ зібрані в густі пазушні багатоквіткові кільця,
зближені в щільні колосоподібне суцвіття, нижні кільця бувають
віддалені. Квітков кільця виходять із пазух верхівкових листків. Квітки
неправильні двогубі. Віночок світло-пурпуровий або. пурпуровий,
пухнастий Плід — розпадини чотиригорішок.

Росте в мішаних лісах, серед чагарників, на луках. Цвіте у
червні—вересні.

Буквиця лікарська містить гіркі і дубильні речовини (стахідрин, холін,
бетоніцин), алкалоїди (0,1—0,5 %), слиз і ефірну олію (до 0,058 %).

У народній медицині надземну і підземну частини використовують як
відхаркувальний (при кашлі й астмі), сечогінний, жовчогінний, легкий
проносний засіб; траву — при поганому шлунковому травленні та підвищеній
кислотності; листки — як проносний, болезаспокійливий засіб, при ломоті,
хворобах сечового міхура, паралічі, подагрі, простудах горла і грудей. У
ветеринарії молочний відвар листків дають тваринам при запаленні кишок.
Порошок _ з сухої рослини використовують для отруєння мишей. Молоді
листки вживають в їжу як вітаміни. З трави одержують буро-оливкову
фарбу, яку використовують для фарбування вовни.

Розмножується насінням і вегетативно (поділом куща, відсадками,
живцями). При висіві тільки-но зібраного насіння на глибину 1—1,5 см та
ширині міжрядь 35—40 см сходи одержують навесні, при літній сівбі — на
12—15-й день після неї. Вперше зацвітає на третій рік життя. Плодоносить
регулярно.

Залежно від величини кущ ділять на 2—4 частини і висаджують на відстані
25—ЗО см одна від одної; міжряддя — ЗО—35 см. Догляд як при насінному,
так і при вегетативному розмноженні полягає в розпушенні і прополюванні
міжрядь.

Збирають листки і надземну частину під час цвітіння. Сушать у добре
провітрюваних приміщеннях.

Похожие записи