Біологічний чинник у психологічному процесі
Психічний розвиток індивіда, формування особистості є біологічно і
соціальне зумовленим процесом. Людський індивід розвивається і як
біологічна істота, як представник біологічного виду Homo sapiens і як
член людського суспільства. Історія попереднього розвитку людини, тобто
її філогенез, впливає на індивідуальний розвиток (онтогенез) двома
шляхами — біологічним і соціальним.
За даними Г. С. Костюка, онтогенез людського організму визначається
біологічною спадковістю, онтогенез особистості — соціальною спадковістю.
Ці дві детермінанти тісно пов’язані в процесі розвитку людини.
Біологічна спадковість має своїм джерелом генетичний апарат людини, що
сформувався в процесі біологічної еволюції і визначає розвиток її
організму. Соціальна спадковість представлена сукупністю культурних
досягнень людства, накопичених у процесі його історичного і суспільного
розвитку.
Наявність цих двох детермінант визначила й два протилежних погляди на
чинники походження особистості. Представники першого погляду вважали, що
онтогенез психіки людини детермінується лише біологічним фактором,
біологічною спадковістю. Згідно з іншою думкою, психічний розвиток
індивіда визначається не природою, а соціальними умовами його життя.
З точки зору сучасної науки в онтогенезі психіки людини існує єдність
біологічних і соціальних умов. Останнє слово у розвитку особистості
належить соціальним умовам, але цей розвиток неможливий без біологічних
передумов. Дія біологічних передумов полягає в тому, що з людського
зародку виникає людський організм з притаманними йому можливостями
подальшого розвитку. Становлення людського організму відбувається за
певною програмою, заданою в його генотипі. Генотип визначає людський тип
анатомофізіологічної структури організму, його морфологічних і
фізіологічних ознак, будови нервової системи, статі, характеру
дозрівання тощо. Генотип визначає також динамічні властивості нервових
процесів, безумовнорефлекторні мозкові зв’язки, з якими народжується
дитина і які регулюють перші акти поведінки, пов’язані з її органічними
потребами.
Хоча вихідний фонд спадково організованих потреб і актів поведінки в
дитини невеликий, однак її нервова система має у собі спадково
обумовлені величезні можливості утворення нових потреб та форм
поведінки, яких немає у тварин.
Людські задатки — це природні потенції виникнення, розвитку і
функціонування психічних властивостей особистості. Задатки реалізуються
у психічних властивостях тільки в суспільних умовах життя. Надбання
суспільства не фіксуються і не передаються в генах. Вони засвоюються
через спілкування, виховання, навчання, трудову діяльність. Тільки
шляхом соціалізації індивіда здійснюється його розвиток як особистості.
Одних задатків замало для формування психічних властивостей. Як свідчать
результати експериментальних досліджень психічного розвитку однояйцевих
близнюків (вони мають ідентичні генетичні якості, бо розвиваються з
однієї заплідненої яйцеклітини), Притаманні їм психічні властивості
можуть помітно відрізнятися залежно від умов виховання. Схожість в
їхньому психічному розвитку збільшується, якщо вони виховуються спільно,
і зменшується, якщо виховання здійснюється за різних умов. Відмінність
між близнюками зростає при переході від простих психічних функцій до
складних.
Численні експериментальні дані, здобуті в дослідженнях О. Р. Лурії, Р.
Заззо, Б. М. Теплова, В. Д. Небиліцина, М. Ю. Малкова та інших,
свідчать, що психічні властивості людей не можна безпосередньо й
прямолінійно виводити з їхніх задатків. Вони, як підкреслює Г. С.
Костюк, є «результат індивідуальної історії розвитку, зумовлюваної не
тільки природними даними, а й суспільними обставинами і діяльністю самою
дитини».
Суспільні, соціальні умови впливають на психічний розвиток індивіда
завдяки історично виробленим засобам, притаманним лише людству.
Соціальне середовище, в яке потрапляє і в якому розвивається дитина, —
це і об’єкти, явища природи, і створене людством штучне предметне
середовище, а передусім це люди, їхні взаємини, створені ними речі,
знаряддя діяльності, мовні засоби, духовні цінності, загалом культура
людської цивілізації. За думкою В. І. Вернадського, — це ноосфера, що
має планетарний характер.
Зумовлені історичним розвитком людської цивілізації матеріальні та
духовні цінності передаються кожному новому поколінню не через
хромосомний апарат, а завдяки спілкуванню дітей з дорослими, у процесі
спеціально організованої пізнавальної та практичної діяльності. На
психічний розвиток дитини безпосередню впливають не всі соціальні умови,
а лише ті, з якими вона вступає в контакт.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
