Особливої гостроти й актуальності набуває в Україні охорона водних ресурсів. На ці потреби у республіці витрачається близько 60% усіх державних капітальних вкладень, що виділяються на охорону навколишнього середовища
Україна належить до країн з дуже великими обсягами та високою інтенсивністю використання різноманітних природних ресурсів. Цьому сприяє як наявність їх значних багатств, добра господарська освоєність та доступність території, зростаючі потреби в цих ресурсах, сприятливі умови для їх експлуатації:
- По-перше, за питомими (на 1 чол. на 1 км2) масштабами та інтенсивністю використання ресурсів, Україна випереджує всі розвинуті країни світу і, безперечно, займає перше місце в Європі.
- По-друге, великі обсяги виробництва та інтенсивне використання ресурсів визначили спеціалізацію економіки, яка характеризується високими масштабами споживання.
Останнім часом дедалі активніша роль у вирішенні природоохоронних проблем відводиться вивченню громадської думки; суттєво розширюються права й можливості місцевих органів влади. І головне, виділяється щораз більше коштів на організацію раціонального використання і належну охорону водних, земельних, лісових ресурсів, на забезпечення чистоти атмосферного повітря.
Якщо капітальні вкладення на ці заходи у 1973-1975 роках (з 1973 p. почала друкуватися відповідна статистика) становили 917 млн. крб., 1976-1980 – 1169 млн. крб., то у 1981-1985 роках – 1864 млн. крб. У 1989 p. вони досягли 510 млн. крб.
Загальна сума усіх витрат на охорону й раціональне використання природних ресурсів (включаючи витрати на лісове господарство) становила за 1981-1989 p. 14,8 млрд. крб., у тому числі за 1989 p. – 2,1 млрд. крб.
З цієї суми 1,5 млрд. крб. йшло на утримання та експлуатацію природоохоронних споруд і установок, 510 млн. крб. на державні капітальні вкладення, 136 млн. крб. на лісове господарство, раціональне використання-земельних ресурсів.
Особливої гостроти й актуальності набуває в Україні охорона водних ресурсів. На ці потреби у республіці витрачається близько 60% усіх державних капітальних вкладень, що виділяються на охорону навколишнього середовища (у 1989 p. – 323 млн. крб.). Йдеться, зокрема, про фінансові й матеріальні ресурси, що надходять на охорону дуже забруднених вод Чорного та Азовського морів, збереження й поліпшення стану малих рік і водойм.
Необхідне підвищення ефективності очисних споруд і установок, більш широке використання для зрошування та інших цілей очищених і рудникових вод. Нерівномірність розміщення водних ресурсів по території республіки та зростаючий їх дефіцит, найбільш гострий у південних та центральних областях, потребує негайного запровадження водозберігаючих технологій, організації безстічних виробництв, економного витрачання води для зрошення, а також в комунальному господарстві, побуті.
Актуальною є проблема раціонального використання свіжої води, зокрема поліпшення структури її споживання. Останнім часом обсяг виробництва свіжої води становить близько 30 млрд. м за рік. Основна її кількість (56% у 1989 p.) йде на виробничі потреби (без сільського господарства), для зрошення, обводнення та сільськогосподарського постачання (29%) і на господарсько-питні потреби (15%).
Природоохоронні заходи передбачають скорочення втрат води, раціоналізацію водопостачання, насамперед при зрошенні, ширше впровадження систем оборотного і послідовного використання води, будівництва і введення в дію об’єктів по очищенню стічних вод. Найбільше свіжої води споживається в Запорізькій (4,5 млрд. м3), Дніпропетровській (3,7), Донецькій (3,4) обл.; Кримській (2,6), Київській (без Києва-2,2), Херсонській (1,9 млн. м3).
Останнім часом вжито певних заходів, спрямованих на поліпшення водоочищення: за роки одинадцятої п’ятирічки в цілому по Україні скидання забруднених стоків скоротилося майже вдвічі; знижувалося воно і в роки дванадцятої п’ятирічки. Однак проблема ще. далека від вирішення: деякі підприємства, особливо чорної металургії, хімії та нафтохімії, вугільної, харчової та інших галузей промисловості певну частину використаної води не очищають.
Створення заповідних територій, збереження генофонду планети мають важливе значення для охорони природних ландшафтів. У світі нараховується понад – 2600 великих заповідних територій, загальною площею понад 4 млн. км2 (3% суші планети). За останні роки в Україні сформовано цілу мережу природно-заповідних територій (5350 територій і об’єктів) загальною площею понад 1,1 млн. га, яка значно збільшилася порівняно з минулим, але все одно становить всього близько 2% території України, що неприпустимо з екологічної точки зору.
Почався період формування нових природно-заповідних територій, досліджується їх сучасний екологічний стан, можливості, вивчаються соціально-екологічні аспекти.
За функціональними особливостями території поділяються на: природні національні парки, заповідники, заказники, пам’ятники природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки – пам’ятники садово-паркового мистецтва, заповідні урочища.
На території України функціонують:
- 3 природні національні парки. Вони створюються з метою збереження природних комплексів з особливою (екологічною, історичною і естетичною) цінністю і використання їх в рекреаційних, наукових і культурних цілях (Швацький, Карпацький, Синевір).
- 17 державних заповідників, втому числі:
- 2 біосферних Державні заповідники мають на меті збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів, вивчення природних процесів та явищ, розробки наукових основ охорони природи. Господарська діяльність в їх межах заборонена (Розточчя, Медобори, Асканія Нова, Український степовий. Чорноморський, Дунайські плавні, Ялтинський та ін.) (Чорноморський, Асканія Нова).
- 2 державних заповідно-мисливські господарства, близько 1600 заказників Державний заказник – територія, яка виділяється з метою збереження та відновлення окремих або кількох найбільш цінних або унікальних комплексів, які входять до Червоної книги. Державні заказники поділяються на: ландшафтні, лісові, ботанічні, загально-зоологічні, орнітологічні, ентомологічні, гідрологічні, палеонтологічні, геологічні (Касперівський – ландшафтний, “Дача Галілея” – лісовий, Галицький – ботанічний, Чистилівський – зоологічний тощо).
- 2655 пам’яток природи Державна пам’ятка природи – територія або окремий природний об’єкт, що мають особливу цінність і беруться під охорону для збереження в природному стані.
- 8 ботанічних садів, що утворюються з метою збереження, вивчення і збагачення в спеціальних умовах різноманітних рослин для ефективнішого наукового, культурного і господарського їх використання (Київський ботанічний сад Академії наук).
- 20 дендрологічних парків – державний дендрологічний парк створюється для вивчення і збагачення у спеціально створених умовах різноманітних дерев і чагарників для наукового, культурного і господарського використання (Хоростівський, Гермаківський).
- 8 зоологічних парків. Парки формуються з метою збереження і вивчення в спеціально створених умовах об’єктів дикої фауни для наукових, пізнавальних і науково-дослідних цілей (Київський, Харківський та ін.).
- 511 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва. Державні парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва – найбільш визначні зразки паркобудівництва, які охороняються в естетичних, наукових, природоохоронних і оздоровчих цілях (“Софіївський” в Умані, “Раївський” в Бережанах, Скала-Подільський, Вишневецький, Коропецький).
- 559 заповідних урочищ Державне заповідне урочище – лісові, степові, болотні та інші природні комплекси, які мають певне наукове, природоохоронне і естетичне значення.
Лісові ресурси мають не лише народногосподарське значення, вони є найпопулярнішою формою курортно-рекреаційного значення. В Західному регіоні щороку відпочивають близько 3-х млн. чоловік, а за підрахунками спеціалістів тут щороку можуть відпочивати принаймні 12 млн. чол., що в 4 рази перевищує фактичну кількість відпочиваючих.
Унікальним природним комплексом є Карпати і Прикарпаття, де в 1980 р. створено Карпатський природний національний парк на площі 50,3 тис. га, який має 4 зони: природо-заповідну – 10,2 тис. га, охоронно-рекреаційну – 20,8 тис. га, рекреаційну – 10,6 тис. га і рекреаційно-господарську – 8,6 тис. га.
Потенціал Західного регіону ще невичерпаний: це можна зробити за рахунок впорядкування 1-ї і 2-ї груп державного лісового фонду. Необхідно насамперед розширити зелені зони і парки великих міст, реконструювати лісопарки навколо міст і впорядкувати рекреаційні території.
Економія і комплексне використання деревної сировини, відходів сприяє не тільки підвищенню ефективності використання одного із цінних природних ресурсів, але й покращенню стану навколишнього середовища. Багатство лісів – це не тільки деревина, а й гриби, плоди, ягоди та ін. Використання харчових ресурсів лісу, багатих на вітаміни, білки, вуглеводи, є одним з шляхів задоволення потреб населення. В Україні росте більше як 100 видів дерев і кущів, які дають їстівні плоди і ягоди, більшість з яких мають і лікувальні властивості.
Дикоростучі плоди використовуються ще далеко не повністю: заготівля лісових плодів і ягід складає не більше 20% всього урожаю, грибів – 11, горіхів – 10%. Харчові ресурси поряд з бджільництвом, сінокосінням, лікарською і технічною сировиною утворюють ресурси побічного використання, питома вага якого в загальній комплексній продуктивності лісів складає лише 20%. Отже, поряд із відтворенням лісових ресурсів, існують резерви для раціональнішого користування дарами лісів.
Важливе місце посідає створення державного лісового кадастру, який визначав би стан лісів, їхню економічну оцінку, напрями розвитку галузей лісового комплексу.
При визначенні економічної оцінки лісу виникає ряд труднощів щодо підходів до цієї оцінки. Лісові ресурси відносяться до відновлюваних ресурсів, отже їх використання передбачає постійні витрати на їх відновлення, догляд, охорону й утримання. Економічна оцінка лісових ресурсів повинна відповідно; враховувати суспільне необхідні витрати на відтворення лісу.
При цьому оцінка лісу буде представлена як сума ефектів від всіх видів продукції і користі на необмежене довгий строк використання, що пов’язано з багаторічним строком вирощування лісів.
Різниця між суспільне необхідними та індивідуальними затратами на одержання одиниці продукції являє собою диференціальну ренту, яка є основним оціночним показником лісових ресурсів. Методи оцінки всіх видів лісових ресурсів і ефективності лісу розроблені ще недостатньо, і існують лише для одного виду ресурсів – деревини. Вартість деревини на корені складається з суми відповідних лісових такс. Важливе значення мають облік і контроль, стимулювання повної розробки лісосіки і вивезення всієї вирубаної деревини з лісу.
Плата, внесена за розробку переданого в рубку лісосічного фонду, повинна перш за все компенсувати затрати на лісогосподарські заходи по відновленню й охороні лісових ресурсів. Крім того, рівень лісових такс повинен сприяти раціональнішому використанню лісосічного фонду: зростанню долі м’яко-листяних порід, використанню лісосіки з хвойних порід, переміщенню лісозаготівель у віддалені лісові масиви. Наприклад, розмір такси на ділову деревину хвойних порід в порівнянні з м’яко-листяними залежить також від інтенсивності лісокористування, природних і економічних умов заготівель. Так розмір такси на 1 м3 деревини в районах основних заготівель в 3,5 рази нижчий, ніж у малолісних.
При визначенні ефективності використання та охорони лісового господарства необхідно враховувати вік лісу та догляд за ним, насадження нових лісів (дендропарків, заповідників, парків, зелених насаджень) та догляд за ними, оберігання від навколишнього забруднення тощо.
Разом з тим ці лісові продукти є сировинною базою для харчової і фармацевтичної промисловості, для сільського господарства. Потенційні можливості збору яблук, груш, горіхів, ягід, грибів, соків тут досить великий.
Виконання завдань, що стоять перед лісовим господарством має свої слабкості: поденна плата в даний час дозволяє покривати лише близько 50% витрат на ведення лісового господарства, її частка (розрахункова такса за 1 м3 деревини) становить в середньому більше 5 гри. (у собівартості продукції лісозаготівельних підприємств становить в середньому 7-8%) – це значно нижче, ніж у країнах із розвиненим лісовим господарством, таких як Швеція, Фінляндія, США.
Не досконалим є і механізм формування поденної плати. Лісові такси складають з розрахунку середньо-галузевих затрат, не враховуючи суттєву різницю в економічних, природних і технічних умовах лісових господарств. Не враховується достатньою мірою диференціальна лісова рента. Низький рівень лісових такс визначає знижений рівень оптових цін на лісопродукцію, що не забезпечує зацікавленості підприємства у більш повному і раціональному використанні деревини.
Проблеми охорони біологічних ресурсів
Максимальне використання вигод від територіального поєднання природних ресурсів дає змогу не тільки отримати найбільший народногосподарський ефект, а й успішно вирішувати складні питання охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування.
Зростання населення і масштабів виробництва спричинило глобальні економічні проблеми. Однією з найважливіших нині є проблема охорони повітряного басейну, основними забруднювачами якого є транспорт, енергетичні й хімічні підприємства. Почастішали випадки викидів у атмосферу оксиду вуглецю, вуглекислого газу, діоксиду сірки, пилу, різноманітних оксидів і радіоактивних ізотопів. Особливо гострою є потреба охорони атмосфери в промислових районах, центрах металургійної й хімічної промисловості.
Винятково важливою є охорона водних ресурсів. Джерелами забруднення внутрішніх вод неочищеними стоками є передусім промислові й комунальні підприємства, сільське господарство. Особливо забруднюються водойми мінеральними добривами і отрутохімікатами. Збільшення споживання води зумовлює виникнення її дефіциту в Причорноморському економічному районі, У зв’язку з цим проблема забезпечення населення чистою прісною водою є однією з найгостріших. До найважливіших природоохоронних об’єктів належать Дунай, Дніпро, Дністер, Південний Буг, Чорне й Азовське моря.
Охорона земельних ресурсів є складовою проблеми охорони навколишнього середовища. Для розвитку сільськогосподарського виробництва винятково велике значення має раціональне використання землі, відновлення й родючості, максимальне зменшення вилучення сільськогосподарських угідь для промислового, житлового й транспортного будівництва. Особлива роль у стабілізації земельного фонду сільського господарства належить рекультивації відпрацьованих кар’єрів і золовідвалів.
Першочергову роль відіграє охорона рослинного світу, а найбільше лісів. Значення лісу для життя і діяльності людини важко переоцінити, тому найважливішим завданням є регулювання лісокористування, підтримання продуктивності лісів. З цією метою здійснюються заходи щодо лісовідновлення. Для збереження видів унікальної природи створюються національні парки (Карпатський, Шацький та ін.).
Проблема охорони тваринного світу зумовлена зниженням запасів цінних видів риби, хутрового звіра, диких тварин, які не завдають шкоди людині. В зв’язку з цим на відповідні органи покладено обов’язки контролю і регулювання правил мисливства та рибальства. Ухвалено відповідні рішення законодавчих органів.
Зростання масштабів видобутку мінеральних ресурсів висуває проблему охорони надр. Слід передбачити раціональне використання надр і зменшення втрат корисних компонентів при видобутку і переробці. Для цього потрібно впроваджувати комплексне використання мінеральної сировини, широко застосовувати сучасні ефективні технології видобутку і переробки бідних руд, утилізацію відходів.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
