РЕФЕРАТ
на тему:
“Аналізатор зору”
Зір — це біологічний процес, який забезпечує сприйняття форми,
розмірів, кольорів предметів, що оточують нас, орієнтування серед них.
Він можливий завдяки функції зорового аналізатора, до складу якого
входить сприймальний апарат — око. Функції зору полягають не лише в
сприйнятті світлового випромінювання. Ним користуються для визначення
відстані, об’ємності предметів, наочного сприйняття навколишнього
середовища.
З усіх органів чуття людини найбільше навантаження має орган зору. Це
зумовлено читанням, письмом, переглядом телепрограм та іншими видами
отримання інформації й роботи.
Орган зору складається з очного яблука і допоміжного апарату, які
розміщені в очній ямці — заглибленні кісток передньої частини черепа.
Очне яблуко має кулясту форму і складається з трьох оболонок: зовнішньої
— волокнистої, середньої — судинної і внутрішньої — сітчастої (мал.
123).
Зовнішня волокниста оболонка в задній частині очного яблука утворює
білкову оболонку, або склеру, а спереду вона переходить у проникну для
світла рогівку. Середня — судинна — оболонка називається так через те,
що в ній багато судин. Розміщена під склерою. Передня частина цієї
оболонки утворює райдужну, яка завдяки пігментним речовинам має те чи
інше забарвлення. В центрі райдужки (райдужної оболонки) міститься
зіниця — круглий отвір, здатний змінювати свій розмір залежно від
інтенсивності освітлення шляхом безумовного рефлексу. Для цього в
райдужці є м’язи, які звужують або розширюють зіницю. Отже, райдужка
виконує роль діафрагми, яка регулює кількість світла, що надходить до
світлосприймального апарату, і захищає його від руйнування, здійснюючи
звикання органа зору до інтенсивності світла і темряви (світлова і
темнова адаптація ока). Судинна оболонка утворює рідину — водянисту
вологу камер ока.
Внутрішня оболонка — сітківка — прилягає ззаду до середньої (судинної)
оболонки. Складається з кількох шарів клітин. Зовнішній шар, що прилягає
до судинної оболонки, складається з пігментних клітин. Потім іде кілька
шарів нервових клітин, серед яких світлосприймальними клітинами є
колбочки і палички. Місце, де зоровий нерв виходить із сітківки,
позбавлене фоторецепторів, не сприймає світла і називається сліпою
плямою. Збоку від нього розміщена жовта пляма. Тут містяться в основному
колбочки, які забезпечують найбільшу гостроту зору. Навколо жовтої плями
трапляються і колбочки, і палички, а ще далі на периферії — лише
палички.
Палички містять зоровий пігмент — родопсин, колбочки — йодопсин. Палички
є рецепторами присмеркового зору, вони збуджуються під впливом слабкого
світла, але при цьому людина не розрізняє кольорів і бачить нечітко.
Колбочки — рецептори денного зору. Вони пристосовані до сприймання
яскравого світла і різних кольорів. Кольоровий зір пояснюється тим, що в
сітківці є три види колбочок: одні збуджуються червоним світлом, другі —
зеленим, треті — синім. Відчуття всіх інших кольорів виникає внаслідок
збудження цих колбочок у різних співвідношеннях. Бувають випадки, коли
людина не розрізняє деяких кольорів — кольорова сліпота, дальтонізм. Це
пов’язано з порушенням функцій колбочок певного виду.
Розглянемо хід променів світла через оптичний апарат. Спочатку світло
проходить крізь рогівку, рідину, що міститься між нею і райдужною
оболонкою, зіницю, кришталик (у вигляді двоопуклої лінзи), склисте тіло
(прозоре середовище густої консистенції) і, нарешті, потрапляє на
сітківку. У разі, коли промені світла, пройшовши крізь оптичні
середовища ока, фокусуються не на сітківці, що свідчить про аномалії
зору: якщо спереду від неї — близорукість, якщо позаду — далекозорість.
Для корекції близорукості використовують двоввігнуті, далекозорості —
двоопуклі стекла окулярів.
При потраплянні світла на фоторецептори (колбочки й палички) в них
виникають складні фотохімічні, електричні, іонні та ферментативні
процеси, які зумовлюють нервове збудження — сигнал. Він надходить по
зоровому нерву до підкіркових (покрив середнього мозку, зоровий горб
тощо) центрів зору. Потім спрямовується в кору потиличних часток мозку,
де сприймається у вигляді зорового відчуття.
Мал. 1. Будова ока:
а — вертикальний розріз; б — фрагмент сітківки; в — світлочутливі
клітини; / — війковий м’яз; 2 — райдужна оболонка; 3 — передня камера
ока; 4, 5 — оптична вісь; 6 — зіниця; 7 — рогівка; 8 — зв’язка капсули
кришталика; 9 — кон’юнктива; 10 — кришталик; 11 — склисте тіло; 12—
білкова оболонка; 13 — судинна оболонка; 14 — сітківка; 15 — жовта
пляма; 16 — місце виходу зорового нерва (17); 18 — паличка; 19 —
колбочка; 20 — пігментний шар; 21 — нервові клітини; 22 — ядро
Весь комплекс нервової системи — рецептори світла, зорові нерви, центри
зору в головному мозку, становить зоровий аналізатор.
Крім очного яблука до органа зору належить і допоміжний апарат. Він
складається з повік, шести м’язів, що рухають око. Задню поверхню повік
вкриває оболонка — кон’юнктива, яка частково переходить на очне яблуко.
До допоміжних органів ока належить сльозовий апарат. Він складається із
сльозової залози (розміщена в ямці лобової кістки), сльозових канальців,
мішка та нососльозової протоки. Сльозова залоза виділяє секрет — сльози,
в якому міститься лізоцим, що згубно діє на мікроорганізми, її 5—12
канальців відкриваються в щілину між кон’юнктивою і очним яблуком у
зовнішній кут ока. Зволоживши поверхню очного яблука, сльози відтікають
до внутрішнього кута ока (до носа). Тут вони збираються і через
сльозовий канадець потрапляють у сльозовий мішок, що також розміщений у
внутрішньому куті ока. З мішка через нососльозову протоку сльози
стікають у порожнину носа, під нижню раковину (тому іноді можна
помітити, як під час плачу сльози течуть з носа).
Використана література:
Атлас. Анатомія людини. – К., 2002.
Анатомія людини. Посібник / За ред. Дяченка Р.В. – К., 1998.
PAGE
PAGE 5
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
