Реферат з біології

Акули

Аку?ли (лат. Selachimorpha) — надряд хрящових риб, що включає 8 рядів,
20 родин і близько 350 видів. Представники надряду широко поширені у
всіх морях і океанах, зустрічаються також прісноводні акули. Більшість
видів відносяться до так званих справжніх хижаків, окремі види, зокрема
китова, гігантська і глибоководна акули, харчуються планктоном.

Надряд Акули об’єднує хрящових риб з обтічним видовженим тілом. Шкіра
вкрита лусками, які занурені в її товщу, а назовні виступає лише
спрямований назад виріст луски — зубчик. Подібну будову мають і зуби
акул, які виникли з лусок. Луски збудовані з особливої речовини, що
входить до складу зубів усіх хребетних.

Більшість акул — хижаки, що полюють у товщі води на різноманітних
тварин: від дрібних планктонних організмів до великих за розмірами інших
видів риб, головоногих молюсків та водяних ссавців (дельфіни, тюлені
тощо). Здобич вони заковтують цілком або роздирають на шматки зубами,
розміщеними на щелепах у кілька рядів.

У великій печінці акул накопичується жироподібна речовина, що зменшує
питому масу риби. Це важливо для забезпечення плавучості, оскільки у
хрящових риб немає плавального міхура, який визначає плавучість
кісткових риб. Акули відкладають від одного до 500 яєць або народжують
водночас від 2 до 100 молодих особин завдовжки від 5 (у карликової
акули) до 150 см (акула-лисиця).

Відомо близько 250 сучасних видів акул. За розмірами вони бувають від
20-30 см (так звані катранові та кунячі акули) до 20 м завдовжки та
масою до 14-20 тонн. Такі велетні (велетенська та китова акули), проте,
живляться тільки планктоном та дрібною рибою. Небезпечними для людини є
близько 50 видів акул, що полюють на велику здобич. Із них найвідоміші
тигрова акула завдовжки до 9 м та риба-молот, названа так тому, що її
голова розширена в боки на подобі молота.

Поблизу Чорноморського узбережжя України трапляється один вид акул —
катран. Він має близько метра завдовжки і не є небезпечним для людини.
Зграйки катранів полюють на риб, молюсків, ракоподібних. Самки
народжують живих нащадків.

Найбільш численні в теплих морських водах, звичайні в морях помірної
зони і навіть проникають в арктичну частку Атлантичного океану. Невелике
число видів, наприклад тупорила акула (Carcharhinus leucas), на більш
менш тривалий час заходять в річки і прісні озера. Акули зустрічаються
від прибережних мілких вод до глибин біля 3600 м. Найбільший з видів, що
нині живуть, – китова акула (Rhincodon typus), що досягає 15 м в довжину
і маси більше 10 т; найдрібніший – карликова колюча акула (Squaliolus
laticaudus) завдовжки в статевозрілому стані всього 15 см. Акули –
древня група, що існувала, судячи по окремих зубчиках, знайдених в
морських відкладеннях Центральної Азії, вже в пізньому силурі, тобто
приблизно 410 млн. років назад.

Скелет і зуби. Хоча скелет акул хрящовий, він володіє необхідною
жорсткістю. Ділянки, що випробовують найбільше навантаження, такі, як
щелепи і хребет, зазвичай укріплені за рахунок звапніння – відкладення в
хрящі зв’язаних між собою гранул фосфату і карбонату кальцію.

У багатьох високо розвинутих акул верхня щелепа не з’єднана з|із|
черепною коробкою, а прикріплена|скріпляти| до неї за допомогою
рухливих|жвавих| зв’язок|в’язок| і хрящів. Жертви акул по розмірах
можуть бути більше за них самих, а здатність|здібність| висувати верхню
щелепу вниз і вперед, так що її зуби видаються з|із| рота, дозволяє
виривати шматки з|із| тіла жертви.

Акулячі зуби протягом всього життя безперервно змінюються новими рівними
рядами|лавами|, що утворюються, позаду тих, що функціонують. Коли
передній зуб випадає, пропуск|прогалина| заповнює наступний|слідуючий| в
ряду|лаві|.

Осморегуляція. Концентрація солей у внутрішніх рідинах більшості
морських риб нижча, ніж в морі. Отже, під дією осмотичного тиску вода з
організму прагне перейти в навколишнє середовище. Проте у акул рідини
тіла більш концентровані, ніж морська вода, і проблема обезводнення
перед ними не встає. Це досягається шляхом накопичення в тканинах
азотистих продуктів метаболізму (насамперед сечовини) і підвищення
осмотичного тиску.

z

&

(их каналів т.з. бічній лінії на поверхні голови і тулуба.

Нюх. Акули володіють надзвичайно гострим нюхом. Наприклад, чорнопера
(Carcharhinus melanopterus) і індо-тихоокеанська сіра (C. menisorrah)
акули реагують на екстракт з риби групера, розведений у воді в пропорції
1:10 млрд.

Зір. У очах акул багато паличок, тобто кліток, що сприймають слабе
світло. Крім того, позаду сітківки у багатьох видів знаходиться люстерко
(tapetum lucidum), що відображає світло, яке пройшло мимо світлочутливих
кліток, назад на них і кількість уловлюваної енергії, що таким чином
підвищує (як у кішок).

Електрорецепція. Акули сприймають електричні поля у воді. Одна з функцій
електрорецепції – визначення місцезнаходження здобичі, оскільки риби,
птиці і ссавці створюють навколо себе електричне поле. Так, акула може
виявити камбалу, що зарилася в пісок. Електрорецептори акули, що носять
назву ампул Лоренцині, розташовані групами на поверхні голови.

Розмноження. Всім акулам властиве внутрішнє запліднення. Щоб забезпечити
його, внутрішній край кожного черевного плавника самців перетворений на
трубчастий придаток – птеригоподій. Під час розмноження один з
птеригоподіїв згинається вперед і вводиться в клоаку самки.

Деякі акули яйцеродні, і розвиток ембріонів відбувається|походить|
виключно|винятково| за рахунок жовтка, що міститься|утримується| в
яйцях. Проте|однак| більшість видів яйцеживородящі|, тобто розвиток яєць
і вилуплення з|із| них памолоді відбуваються|походять|
усередині|всередині| нижньої розширеної частки|частини| яйцепроводу,
званого маткою, так що потомство відразу починає|розпочинає| плавати. На
додаток до цього у|біля| ряду|лави| акул спостерігаються личинки-яйцеїди
і канібали. Перші після|потім| вилуплення якийсь час залишаються в матці
і харчуються незаплідненими яйцями, що постійно утворюються
самкою|самицею|. Канібали – це звичайно|звичний| перші і найбільш великі
з|із| личинок, що вилупилися там, які пожирають як незапліднені яйця,
так і своїх побратимів|співбратів|.

Нарешті|урешті|, є акули живородящі. Їх памолодь не просто вилуплюється
з|із| яєць усередині|всередині| самки|самиці|. Ембріон спочатку
харчується запасами жовтка, потім особливим секретом матки («матковим
молоком»), а врешті-решт|кінець кінцем| – через плаценту, що
утворюється, – отримує|одержує| все необхідне для розвитку безпосередньо
з|із| материнського кровотоку.

Напади акул. У всьому світі щороку реєструється близько 50–70 нападів
акул на людей, в 5–10 випадках тих, що приводять до смертельного
результату. До неспровокованих атак причетні близько 30 видів;
найчастіше на людину кидаються біла (Carcharodon carcharias), тигрова
(Galeocerdo cuvieri) і тупорила (Carcharhinus leucas) акули.

Використана література

Вервес Ю.Г., Балан П.Г., Серебряков В.В. Зоологія.- К.: Генеза, 1999.-
293с.

Ковальчук, Галина Василівна Зоологія з основами екології: Навч. посіб.
Для студ. Вузів.- Суми: Університетська книга, 2003.- 592с.- 37.00

Щербак Г.Й. (Щербак, Галина Йосипівна) Зоологія безхребетних: У 3-х
кн.:Підручн. для студ. біолог. спец. ун-тів. Кн.3/ Г.Й.Щербак,
Д.Б.Царичкова, Ю.Г.Вервес.- К.: Либідь, 1997.- 352с.- 10.86

Біологія.- К: Благовіст, 2001.- 400с.

Біологія.- К.: Вища школа, 2002.- 622с.

Біологія: Підручн. для 6-го кл./ Мусієнко М.М., Вервенс Ю.Г., та ін.- К:
Генеза, 2002.- 208с.- 4.93

Кучеренко М.Є., Вервес Ю.Г., Балан П.Г., Войціцький В.М. Загальна
біологія.- К: «Генеза», 2001.-

Кучеренко М.Е., Балан П.Г., Вервес Ю.Г., Войтюк О.Ю. та ін. Біологія.-
К: Либідь, 1997.- 416с.

Кучеренко, Ю. Г. Вервес, П. Г. Балан та ін. Загальна біологія.- К.:
Генеза, 1999.- 464c.

Кучеренко М.Е.,Вервес Ю.Г.,Балан П.Г. та ін. Загальна біологія.- К.:
Генеза, 2000.- 464с.

Міщук Н., Страшнюк Н., Олійник І. Біологія — 9..- Тернопіль: Підручники
& посібники, 1997.- 128с.

Мусієнко М.М., Вервес Ю.Г., Славний П.С., Балан П.Г., Войцехівський М.Ф.
Біологія.- К.: Генеза, 2000.- 264с.

Похожие записи