АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

НАУКОВИЙ ЦЕНТР РАДІАЦІЙНОЇ МЕДИЦИНИ

БОЙЧЕНКО ПАВЛО КОСТЯНТИНОВИЧ

УДК 616-001.28-078:577.2+576/539

Значення цитомегаловірусної інфекції у розвитку соматичної патології у
віддалений період після аварії на чорнобильській АЕС

03.00.01 — радіобіологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Київ — 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті клінічної радіології Наукового центру
радіаційної медицини АМН України, м. Київ.

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор

Чумак Анатолій Андрійович, завідувач лабораторії молекулярної біології
відділу клінічної імунології Інституту клінічної радіології Наукового
центру радіаційної медицини АМН України

Офіційні опоненти: доктор біологічних наук

Мінченко Жанна Миколаївна, с.н.с, завідувачка лабораторії імуногенетики
відділу гематології та трансплантології інституту клінічної радіології
(Науковий центр радіаційної медицини АМН України)

доктор медичних наук, професор

Малижев Вадим Олексійович, завідувач лабораторії клінічної імунології
(Науково-практичний Центр ендокринної хірургії, трансплантації
ендокринних органів і тканин МОЗ України)

доктор медичних наук, професор

Руденко Антоніна Олексіївна, завідувач відділу нейроінфекції (Інститут
епідеміології і інфекційних хвороб)

Провідна установа Інститут онкології АМН України, м. Київ

Захист дисертації відбудеться 16.05.2006 р. о 1400 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.562.01 при Науковому центрі радіаційної
медицини АМН України за адресою: 03115, Київ, пр-кт Перемоги, 119/121

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Наукового центру
радіаційної медицини АМН України за адресою: 04050, м. Київ, вул.
Мельникова, 53

Автореферат розісланий 12.04.2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат біологічних наук Ляшенко Л.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Віддалений період Чорнобильської катастрофи, на
жаль, не зменшує кількості проблем, пов’язаних з її медичними
наслідками. Окрім стохастичних ефектів серед постраждалих, найбільш
доведеними є збільшення кількості раків щитоподібної залози і деяких
солідних пухлин (Присяжнюк А.Е. и др., 1999, 2001), відмічено зростання
непухлинної захворюваності (Бузунов В.А. и др., 2001; Степанова Е.И. и
др., 2001). Клінічні дослідження свідчать про патоморфоз захворювань
бронхолегеневої системи (Сушко В.А. і співавт., 2001; 2003; 2004),
шлунково-кишкового тракту (Комаренко Д.И. и др., 2001), сечостатевої
системи (Vosianov A.F. et al., 1999; Romanenko A. et al., 2004).

Порушення функцій імунної системи як у ранній, так і у віддалений період
після аварії сприяло зниженню противовірусного захисту, що призвело до
зростання поширеності хронічних вірусних інфекцій. Щорічний моніторинг,
що проводиться у відділі клінічної імунології Інституту клінічної
радіології НЦРМ АМН України, дозволив детально охарактеризувати спектр
виявлених нестохастичних ефектів і динаміку відновлення імунологічних
показників. Так, було знайдено значне підвищення частоти виявлення
антитіл проти цитомегаловірусу (ЦМВ) в групі учасників ліквідації
наслідків аварії (ЛНА) на ЧАЕС, що є своєрідним індикатором порушень у
Т-клітинній ланці імунної системи (Бебешко В.Г. и др. 1992; 1996; Чумак
А.А. и др., 2000). ЦМВ-серопозитивність осіб, опромінених у дозах 0,5 Гр
та вище, досягає 92% (Чумак А.А., 1999; Плескач О.Я., 2002), що
привернуло нашу увагу саме до цієї персистуючої інфекції TORCH-групи.

Цитомегаловірус — широко розповсюджений бета-герпесвірус людини (Лобзин
Ю.В., 2000; Возіанова Ж.І., 2001; Маричев И.Л., 2003; Iones C.A., 2003).
Первинне інфікування ЦМВ відбувається безсимптомно або викликає розвиток
мононуклеозоподібного синдрому, що супроводжується тривалою лихоманкою,
шкірними висипками і появою атипових мононуклеарів у периферичній крові
(Кулаков В.И. и др., 2002; Безнощенко Г.Б. и др., 2003; Suarez M. et
al., 2004). В подальшому інфекція переходить у латентну форму і
персистує в організмі протягом життя (Boue A., Cabau N., 1987; Chou
S.W., 2004). Частота носійства ЦМВ в популяції зростає з віком (Lee
P.I. et al., 1992; Pass R.F., Hutto C., 1999; Sarov B. et al., 2003).
Більш ніж половина дорослого населення розвинених європейських країн
належить до носіїв ЦМВ. Особливо висока (майже 100%) частота
ЦМВ-серопозитивності спостерігається в групах ризику: серед
гомосексуалістів, ВІЛ-інфікованих, хворих на гемофілію, осіб, що
перенесли трансплантацію кісткового мозку, нирок та інших солідних
органів, причому у 25-40% з них розвиваються ЦМВ-асоційовані
захворювання – ретиніт, пневмонія, коліт, гепатит, енцефаліт (Руденко
А.О. та ін., 2001; Hjelmesaeth J. et al., 2004; Kazory A. et al., 2004;
Kim D.H. 2004).

ЦМВ уражує клітини різного походження – ендотелій судин, дендритні
клітини шкіри, епітелій протоків слинних залоз, підшлункової залози,
товстого кишкечнику, бронхів, дистальних відділів нефронів, клітини кори
наднирків, гіпофізу, нейрони головного мозоку (Bernard N. et al., 1996;
Chou S.W., 2001). В останні роки з’явились дані щодо здатності ЦМВ
потенціювати розвиток окремих соматичних захворювань.

Передусім це стосується захворювань аутоімунного походження.
Встановлено, що окремі антигени ЦМВ подібні до антигенів людини, а їх
презентація дендритними клітинами може порушувати толерантність до
аутоантигенів та ініціювати розвиток аутоімунних реакцій. Так, клони
цитотоксичних лімфоцитів (ЦТЛ), спрямованих проти пептидів основного
ДНК-зв’язуючого білка ЦМВ, також реагують з декарбоксилазою глутамінової
кислоти – основним аутоантигеном для розвитку цукрового діабету I типу
(Jun H.S., Yoon J.W., 2003). Антитіла, що реагують з U1 малим ядерним
рибонуклеопротеїновим комплексом ЦМВ, відіграють важливу роль у
патогенезі системного червоного вовчака (Newkirk M.M. et al., 2001;
Nawata M. et al., 2001). Антитіла, що розпізнають сульфатований
глюкуроніл параглобозид, який з’являється на мембранах ЦМВ-інфікованих
клітин, вважаються важливим фактором розвитку полінейропатії і деяких
неврологічних захворювань (Yuki N., 2001). Знайдена асоціація між
захворюваністю на розсіяний склероз і активацією ЦМВ та інших
герпесвірусів (Simmons A., 2001). Описана поява антиядерних,
антитромбоцитарних антитіл, кріоглобулінемія при ЦМВ-інфекції, які
інколи виступають пусковим механізмом для розвитку аутоімунної
гемолітичної анемії і тромбоцитопенії (Matsunaga T. et al., 2002). З
іншого боку, реактивація ЦМВ в дендритних клітинах за певних умов
викликає їх функціональний параліч за рахунок підвищення секреції
трансформуючого фактору ?1 і зниження експресії костимуляторної молекули
CD86 (Arrode G. et al., 2002). Це призводить до порушення активації
Т-лімфоцитів у відповідь на антигенну стимуляцію, що модифікує перебіг
інфекційних захворювань та сприяє їх хронізації (Kroger N. et al.,
2001). Крім того, деякі білки ЦМВ активують програму апоптозу у
лімфоїдних клітинах (Spengler M.L. et al., 2003). За допомогою цих та
інших механізмів ЦМВ потенціює розвиток СНІДу, сприяє реплікації вірусу
гепатиту С, виступає як кофактор вірусу Епштейна-Бар (Mattila P.S. et
al., 2001; Yu Y., Alwine J.C., 2002; Kronschnabl M. et al., 2002; Smith
K.O. et al., 2002; Gomez E. E. et al., 2004). З підвищенням синтезу
інтерлейкіну-1 (ІЛ-1) і гама-інтерферону (?-IFN) лімфоцитами в умовах
активації ЦМВ пов’язують патогенетичне значення ЦМВ у розвитку
бронхіальної астми (Huang S. et al., 2003).

Персистенція ЦМВ безпосередньо в клітинах різних тканин і органів –
прямий механізм участі ЦМВ в патогенезі захворювань людини. Так,
інтенсивно дискутується питання щодо ролі ЦМВ у розвитку атеросклерозу,
оскільки в ендотелії судин при цьому захворюванні знайдено не тільки
геном ЦМВ, але й експресію його найважливіших генів (Hansson G.K. et
al., 2002; Самойлов В.С., 2003). Активація ЦМВ в стромальних клітинах
кісткового мозку хворих, але не здорових донорів, свідчить на користь
ЦМВ як одного з етіологічних чинників розвитку мієлодиспластичного
синдрому (Raza A., 1998; Mundle S. et al., 2001). Накопичуються дані
щодо розвитку специфічного ЦМВ-індукованого гепатиту у осіб з
імуносупресією (Varani S., Landrini M.P., 2002).

Серед реконвалесцентів гострої променевої хвороби (ГПХ) і постраждалих
контингентів, що мають більш низькі дози опромінення, більшість
дослідників і лікарів-клініцистів констатують збільшення частоти і
важкості соматичних захворювань у віддалений період після аварії на ЧАЕС
(Бебешко В.Г. и др., 1996). Однак роль ЦМВ як одного з кофакторів
розвитку соматичної патології у постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС,
враховуючи здатність ЦМВ вражати клітини більшості тканин організму,
досліджена недостатньо. Відсутні наукові дані стосовно зв’язку між
ЦМВ-серопозитивністю і величиною доз зовнішнього опромінення, частоти і
особливостей перебігу активних форм ЦМВ-інфекції у постраждалих
контингентів. Невідомо, чи впливає іонізуюче випромінення на реактивацію
ЦМВ-інфекції, і якою повинна бути терапевтична тактика при лікуванні
цих хворих. Все вищезазначене визначає актуальність даної роботи і її
відповідність вимогам сучасної медичної радіобіології.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт відділу
клінічної імунології ІКР НЦРМ АМН України “Дослідити роль носійства
цитомегаловірусної інфекції в патогенезі соматичних захворювань
віддаленого періоду після аварії на Чорнобильській АЕС та розробити
рекомендації лікування і профілактики” (№ держ.реєстрації —
0102U005683;).

Мета дослідження – визначити роль ЦМВ у формуванні і реалізації
віддалених нестохастичних ефектів зокрема соматичної патології системи
травлення, дихальної, ендокринної, кровотворної і серцево-судинної
систем організму в осіб, що зазнали впливу іонізуючого випромінення
внаслідок аварії на ЧАЕС, шляхом комплексного імунологічного дослідження
розповсюдженості і ступеня активності цитомегаловірусної інфекції при
співставленні з клінічними даними та обгрунтувати можливість
використання отриманих результатів для поліпшення стану здоров’я
пацієнтів.

Задачі дослідження:

Дослідити розповсюдження анти-ЦМВ антитіл класу IgG та його рівень у
сироватці крові контингентів, постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС, і в
осіб, які не зазнали прямого впливу іонізуючого випромінення.

Визначити зв’язок між частотою виявлення антитіл до ЦМВ класу IgG, їх
вмістом та величиною доз зовнішнього опромінення постраждалих
контингентів.

Вивчити частоту виявлення анти-ЦМВ антитіл класу IgM, присутність ДНК
вірусу у сироватці крові методом полімеразної ланцюгової реакції і
охарактеризувати клінічні ознаки перебігу активних форм ЦМВ-інфекції у
постраждалих контингентів.

Дослідити частоту виявлення анти-ЦМВ антитіл класів IgG і IgM та
сироваткового IgA у хворих з окремими формами патології
шлунково-кишкового тракту, дихальної, ендокринної, кровотворної і
серцево-судинної систем організму.

Проаналізувати параметри клітинного і гуморального імунітету, деякі
клінічні особливості перебігу соматичних захворювань у пацієнтів залежно
від наявності у сироватці крові анти-ЦМВ антитіл.

Вивчити біохімічні показники в осіб серопозитивних до антигенів вірусу
гепатиту С залежно від наявності у сироватці крові анти-ЦМВ антитіл.

Визначити показання призначення препаратів з інтерфероногенними
властивостями в лікуванні ЦМВ-інфекції у постраждалих внаслідок аварії
на ЧАЕС, з визначенням індивідуальної чутливості до противірусних
препаратів і лабораторні критерії ефективності терапії.

Об’єкт дослідження – активність цитомегаловірусної інфекції та її
значення у формуванні і реалізації соматичної патології в учасників ЛНА,
реконвалесцентів ГПХ, мешканців територій України, контамінованих
радіонуклідами, працівників об’єктів атомної енергетики, здорових
донорів і хворих на соматичні захворювання, які не належать до
категорії постраждалих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Предмет дослідження — частота виявлення анти-ЦМВ антитіл класу IgG, IgM,
ДНК віруса залежно від отриманих доз зовнішнього опромінення і спектру
соматичної патології, особливості клінічного перебігу окремих соматичних
захворювань у ЦМВ-серопозитивних осіб, показники клітинного і
гуморального імунітету, загальноклінічні і лабораторні ознаки
ефективності відповіді на проведену противірусну терапію.

Методи дослідження — загальноклінічні, серологічні, імунологічні,
біохімічні, статистичні.

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше проведений порівняльний
аналіз серед учасників ЛНА (79,16%), реконвалесцентів ГПХ (85,59%),
працівників атомної енергетики (78,12%), рандомізованих за статтю та
віком, що свідчить про підвищення частоти виявлення анти-ЦМВ антитіл у
постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС, в яких було виявлено
анти-ЦМВ-антитіла. Отримані дані було порівняно з контрольною групою
осіб, які не зазнали прямого впливу іонізуючого опромінення (69,20%)
(p<0,05). За результатами множинного кореляційного аналізу вперше роказано вплив іонізуючого випромінення як фактора реактивації ЦМВ при отриманих дозах зовнішнього опромінення понад 1,0 Гр (в групі реконвалесцентів ГПХ). Встановлено, що підвищення ЦМВ-серопозитивності у постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС обумовлює переважно реактивацією вірусу, яка відбувається частіше, ніж хворих контрольної групи. Доказано, що імуноферментні методи дослідження виявлення реактивації ЦМВ-інфекції мають перевагу перед ПЛР-діагностикою. Вперше виявлений взаємозв`язок між ЦМВ-серопозитивністю із клінічними проявами захворювань шлунково–кишкового тракту (хронічні гастрити, хронічні холецистити), бронхолегеневої системи (хронічний необструктивний бронхіт, хронічні обструктивні захворювань легень), артритами, цукровим діабетом, лімфаденопатією, гематологічними захворюваннями непухлинного походження в групі учасників ЛНА. На основі дослідження перебігу вивчених захворювань у хворих з наявністю анти-ЦМВ антитіл сформульовано припущення щодо механізмів впливу ЦМВ на розвиток віддалених наслідків непухлинного характеру - посилення дизбалансу клітинної та гуморальної ланок імунітету, подальше порушення показників ліпідного обміну, що можливо впливає на безпосередню персистенцію вірусу тканинах і органах. На підставі отриманих даних розроблена концепція щодо значення персистируючих вірусних інфекцій в формуванні соматичної патології у осіб, що зазнали впливу іонізуючого випромінення. Виявлена роль ЦМВ інфекції як кофактору активації клінічної маніфестації хронічного вірусного гепатиту С. Вперше запропонована модель логістичної регресії, яка дозволяє передбачити вірогідність розвитку хронічного гепатиту в учасників ЛНА, носіїв антитіл до антигенів вірусу гепатиту С. Практичне значення одержаних результатів. На основі лабораторних досліджень обгрунтована доцільність проведення противірусної терапії індукторами інтерфероногенезу при реактивації ЦМВ у постраждалих від іонізуючого випромінення та розроблені показання до їх застосування. Для визначення індивідуальної чутливості імунокомпетентних клітин запропоновано тест стимулювання інтерфероногенезу. Розроблено метод виявлення мутацій ЦМВ, що призводять до розвитку резистентності до дії противірусного препарату ганцикловіру (патент UA 75254 C1 опублікований 15.03.2006 р.). Розроблені і впроваджені до закладів охорони здоров’я первинного ланцюга постраждалим внаслідок аварії на ЧАЕС методичні рекомендації по обстеженню хворих та їх лікуванню з реактивацією ЦМВ-інфекції. Особистий внесок здобувача. Дисертант особисто сформулював мету та задачі дослідження. Автор самостійно проводив відбір хворих на ЦМВ для дослідження імуноферментними тестами сироватку крові, аналізував отримані дані імунологічного обстеження визначеного контингенту хворих; проводив подальше спостереження за ними в динаміці лікування. Для проведення аналізу наявності ЦМВ-інфекції серед обстежених контингентів, на підставі результатів обстежених у відділі клінічної імунології ІКР НЦРМ АМН України, дисертантом створено комп’ютерну базу даних, що включає відомості щодо спектру соматичної патології та величини поглиненої дози опромінення (використано відомості реєстратури поліклініки радіаційного реєстру НЦРМ АМН України). Здобувачем особисто на підставі статистичної обробки отриманих даних, здійснено аналіз і узагальнення результатів дослідження та сформульовано висновки та практичні рекомендації. Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи були представлені та обговорені на III з’їзді по радіаційних дослідженнях (Київ, 2003); на науково-практичних конференціях, присвячених діагностиці і лікуванню інфекцій TORCH-групи (Київ, 2002; 2004); Міжнародному з’їзді пульмонологів (Глазго, Велика Британія, 2004); Всеукраїнському з’їзді пульмонологів (Київ, 2003); Національному конгресі кардіологів України (Київ, 2004); міжнародній конференції NATO/CCMS Seminar “Risk assessment of Chornobyl accident consequences: Lessons learned for the future” (Київ, 2004), науково-практичній конференції, присвяченій 70-річчю заснування кафедри фтизіатрії з курсом пульмонології НМУ ім. О.О. Богомольця (Київ, 2004). Публікації. За результатами досліджень опубліковано 32 наукових праці, з них 23 роботи у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України та отримано 1 патент України на винахід. Впровадження результатів роботи в практику. Результати дослідження впроваджені у практичну діяльність Луганської діагностичної лабораторії, Луганського державного медичного університету, поліклініки радіаційного реєстру НЦРМ АМН України. Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота обсягом 249 сторінок, складається зі вступу, огляду літератури, щести розділів власних досліджень, узагальнення результатів дослідження, висновків, практичних рекомендацій, списку використаної літератури, який включає 57 джерел кирилицею і 301 латиницею. Робота ілюстрована 42 рисунками і 32 таблицями. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ Матеріали та методи дослідження. Обстежено 2162 особи, з них 1696 – ретроспективно, з метою визначення частоти наявності анти-ЦМВ антитіл класу IgG (рис.1). До постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС належали 1280 осіб (59,2%). Безпосередню участь в ЛНА брали 795 людей, серед них 118 реконвалесцентів ГПХ і 677 учасників ЛНА, опромінених меншими дозами. Рис. 1. Характеристика обстежених осіб. Доза зовнішнього опромінення була встановлена для 118 реконвалесцентів ГПХ (від 1,14 до 7,1 Гр; в середньому 2,01 + 0,13 Гр) та 677 учасників ЛНА, що не перенесли ГПХ (39,4 + 2,41 сГр). При ретроспективній верифікацї діагнозу ГПХ у 1989 р. встановлено, що у 35 реконвалесцентів була ГПХ І ступеня, у 33 – ГПХ ІІ-ІІІ ступеня і у 50 – ГПХ без типового кістковомозкового синдрому (ГПХ-0) (Коваленко О.М., 1999). Серед учасників ЛНА в ліквідаційних роботах 1986-1987 рр. брали участь 226 осіб. Серед обстежених мешканців контамінованих територій 98 осіб постійно проживали у населених пунктах 3-ї зони (розрахована ефективна еквівалентна доза опромінення на 1,0 – 5,0 мЗв на рік вища за дозу доаварійного періоду), а 219 – у населених пунктах 4-ї зони (розрахована ефективна еквівалентна доза опромінення на 0,5 – 1,0 мЗв на рік перевищує дозу доаварійного періоду). Визначення анти-ЦМВ антитіл проводили імуноферментним методом з використанням тест-систем фірми DSL, США, та НПО “Вектор”, РФ за допомогою спектрофотометрії при довжині хвилі 450 нм на апараті “Sanofi Diagnostics Pasteur PR 2100” (Франція). Для визначення авідності антитіл після інкубації зразків сироватки з антигеном частину лунок промивали 8М розчином сечовини, що сприяло розпаду комплексів низькоавідних антитіл з антигеном. Після обліку результатів реакції розраховували індекс авідності: співвідношення значень, отриманих в лунках з промивкою розчином сечовини, і значень, отриманих у лунках зі стандартною промивкою, помножене на 100%. При значеннях понад 60% антитіла враховували як високоавідні (Prince H.E., Leber A.L., 2002). Виявлення в сироватці крові анти-ЦМВ антитіл класу IgG розцінювали як інфікування обстеженого ЦМВ. Позитивний результат при виявленні анти-ЦМВ антитіл класу IgM свідчив про активну форму інфекції: реактивацію вірусу (при одночасній наявності високоавідних антитіл класу IgG) або первинне інфікування (при відсутності або наявності низькоавідних антитіл класу IgG). Наявність ЦМВ у сироватці крові визначали ПЛР за допомогою тест-систем фірми “ДНК-технологія”, РФ. ДНК отримували сорбційним методом. Кінцевий продукт ПЛР візуалізували шляхом електрофорезу в 2% агарозному гелі з наступним забарвленням бромистим етидієм. Нами запропоновано метод визначення мутацій, що призводять до розвитку резистентності до противірусного препарату ганцикловіру, на основі ПЛР з використанням праймерів до дільниці гену UL97, у присутності пептидного аналога РНК, що комплементарна послідовності, специфічній для ганцикловір-чутливого ізолята вірусу (патент UA 75254 С1, опублікований 15.03.2006 р.). Для оцінки клітинного імунітету проводили визначення субпопуляцій лімфоцитів у периферичній крові за допомогою прямого імунофлуоресцентного тесту з використанням моноклональних антитіл (мкАТ) серії Leu (“Becton Dickinson”, США), кон’югованих з ФІТЦ або фікоеритрином, на протоковому цитофлуориметрі FACScan (“Becton Dickinson”, США) за програмою Lysis II. Дослідження проведені спільно з співробітниками відділу клінічної імунології Наукового центру радіаційної медицини АМН України (керівник відділу – доктор мед. наук, проф. Д.А. Базика). Визначали кількість CD3+CD22- Т-лімфоцитів, CD3-CD22+ В-лімфоцитів, CD4+CD8- Т-лімфоцитів, CD4-CD8+ Т-лімфоцитів, субпопуляції CD3-CD56+CD16+ (НК-клітини) і CD3+CD56+CD16+ (ЦТЛ). У частини хворих визначення субпопуляцій лімфоцитів проведено непрямим імунофлуоресцентним методом на базі Луганської діагностичної лабораторії. Концентрацію імуноглобулінів у сироватці крові визначали методом простої радіальної дифузії за Манчіні (1965). Для дослідження індукції ?-IFN під впливом індукторів інтерфероногенезу використовували імуноферментний метод та тест-системи фірми “Протеїновий контур”, РФ. Дослідження проведені у зразках сироватки крові перед та через 3, 6 і 9 год. після введення препарату. Статистичну обробку отриманих результатів проводили з використанням t-критерію Стьюдента, ч2-критерію, кореляційного та регресійного аналізу за допомогою пакету прикладних програм SPSS-11 (США). Параметри розцінювались як вірогідні при значенні р<0,05. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ Проведені дослідження виявили високу частоту серологічних ознак ЦМВ-інфекції серед реконвалесцентів ГПХ, учасників ЛНА, працівників атомної енергетики порівняно з контрольною групою (табл. 1). Таблиця 1 Частота виявлення анти-ЦМВ антитіл класу IgG у сироватці крові, кількість ЦМВ-серопозитивних/кількість обстежених (%) Група (середній вік, роки) Склад обстеженої групи Вся група Чоловіки Жінки Контрольна група (44,83 + 1,17) 254/367 (69,20%) 114/162 (70,37%) 140/205 (68,29%) Евакуйовані з 30-км зони (39,26 + 2,21) 62/90 (68,89%) 25/34 (73,54%) 37/56 (66,07%) Мешканці контамінованих територій (45,87 + 1,85) 89/115 (77,39%) 48/61 (78,68%) 41/54 (75,92%) Працівники атомної енергетики (42,29 + 1,32) 75/96 (78,12%) 57/72 (79,16%) 18/24 (75%) Учасники ЛНА, мешканці неконта-мінованих територій (47,65 + 0,57) 363/461 (78,74%) 304/384 (79,16%) 59/77 (76,62%) Реконвалесценти ГПХ (45,12 + 1,46) 101/118 (85,59%) 96/113 (84,95%) 5/5 (100%) Учасники ЛНА, мешканці контаміно-ваних територій (46,48 + 1,48) 38/44 (86,36%) 38/44 (86,36%) - Учасники ЛНА, працівники атомної енергетики (42,17 + 1,02) 23/26 (88,46%) 23/26 (88,46%) - Всього 1005/1317 (76,30%) 705/896 (78,68%) 300/421 (71,25%) Вірогідні розбіжності виявлені між учасниками ЛНА і контрольною групою (ч2 = 9,77; p<0,01); реконвалесцентами ГПХ і контрольною групою (ч2 = 12,21; p<0,001); працівниками атомної промисловості і контрольною групою (ч2 = 5,61; p<0,05). Крім підвищення частоти виявлення анти-ЦМВ антитіл серед постраждалих контингентів знайдено збільшення кількості обстежених з високими титрами антитіл порівняно з контролем: в групі ЛНА (47,36% і 35,06%, відповідно, ч2 = 5,07; p<0,05), в групі працівників атомної промисловості (56,12%; ч2 = 23,69; p<0,001), серед реконвалесцентів ГПХ (48,4%; ч2 = 4,88; p<0,05). Частота виявлення анти-ЦМВ антитіл в групі учасників ЛНА, які мешкають на незабруднених територіях, суттєво розрізнялась між чоловіками, учасниками ЛНА 1986-1987 рр. та більш пізнього періоду (85,2% і 74,42%, відповідно, p<0,01), а також в групі жінок, учасниць ЛНА 1986-1987 рр., порівняно з учасницями ЛНА більш пізнього періоду (86,6% і 70,21%, відповідно, p<0,05). Однак вірогідної залежності між величиною дози отриманого зовнішнього опромінення і частотою виявлення анти-ЦМВ антитіл не знайдено (рис. 2). Рис. 2. Залежність частоти виявлення анти-ЦМВ антитіл класу IgG в групі учасників ЛНА, мешканців незабруднених територій від отриманої дози зовнішнього опромінення. В групі учасників ЛНА, які мешкають на радіоактивно забруднених територіях України, залежність між дозою зовнішнього опромінення і титрами анти-ЦМВ антитіл мала тенденцію до значущості (r = 0,4852; р = 0,079). У реконвалесцентів ГПХ виявлена залежність між титрами анти-ЦМВ антитіл і ступенем перенесеної ГПХ (r = 0,4043; p = 0,005), а також дозою зовнішнього опромінення (r = 0,3244; p = 0,028) (рис. 3.). Рис. 3. Дозозалежність титрів анти-ЦМВ антитіл в групі реконваленцентів ГПХ. 0 – анти-ЦМВ антитіла не виявлені; 1 – виявлені в низькому титрі; 2 – титр антитіл середній; 3 – виявлені у високому титрі. ЦМВ-серопозитивність евакуйованого населення, мешканців територій, контамінованих радіонуклідами, що не брали участі в ЛНА, вірогідно не відрізнялась від контрольної групи, а також не залежала від зони проживання. Дослідження динаміки наявності анти-ЦМВ антитіл у різних вікових категоріях (з цією метою додатково обстежено 379 дітей і підлітків) виявило, що 70-80% дітей у віці 3-6 років мають серологічні ознаки контакту з ЦМВ (рис. 4). Це свідчить, що первинне інфікування основної частини населення відбувається у ранньому дитячому віці. Серед підлітків анти-ЦМВ антитіла зустрічаються у 50% обстежених, що свідчить про перехід вірусу в латентну форму, яка супроводжується зниженням інтенсивності імунної противірусної відповіді і поступовою елімінацією антитіл з організму. Наступний підйом ЦМВ-серопозитивності у дорослих, особливо тих, що зазнали впливу іонізуючого випромінювання, ми розцінили як реакцію імунної системи на епізоди реактивації вірусу, що часто мають безсимптомний перебіг. Рис. 4. Частота виявлення анти-ЦМВ антитіл класу IgG у дітей різного віку, які проживають не незабруднених (158 дітей, I група) і на забруднених радіонуклідами територіях (195 дітей, II група). Підвищення частоти реактивації ЦМВ (лабораторні характеристики – наявність анти-ЦМВ антитіл класу IgM та високоавідних анти-ЦМВ антитіл класу IgG) було підтверджено нами при комплексному обстеженні 91 учасника ЛНА. Вона становила 14,28%, що було вище, ніж в контрольній групі 127 осіб відповідного віку та статі (5,51%, ч2 = 4,89; p<0,05), які обстежувались в той же період часу, та відповідала показнику в групі 85 обстежених вагітних (11,76%). Група вагітних відома як група ризику по реактивації ЦМВ (Matsunaga T. et al., 2002). Інформативність ПЛР в діагностиці реактивації ЦМВ була низькою – тільки у 7,4% випадків реактивація ЦМВ супроводжувалась появою вірусу в крові пацієнтів. З метою підтвердження цих даних ми провели обстеження 51 дітей з діагнозом вродженої ЦМВ-інфекції. Позитивний результат ПЛР в цій групі був отриманий у 47,05% хворих. Це відповідає даним літератури, що реактивація ЦМВ супроводжується появою ДНК вірусу у сироватці крові переважно у осіб з грубими порушеннями клітинного імунітету (Boeckh M. et al., 2003). Клінічними проявами реактивації ЦМВ в учасників ЛНА були ГРЗ-подібний синдром, тривалий субфебрилітет, збільшення розмірів печінки, підвищення активності амінотрансфераз сироватки крові при відсутності лабораторних даних щодо наявності вірусних гепатитів В і С, лімфоцитоз, папульозний висип неясного генезу, лімфаденопатія, слабкість, дратівливість, порушення сну, невідповідність скарг і клінічних проявів спектру наявної соматичної патології. Подальший аналіз, проведений в групах учасників ЛНА, реконвалесцентів ГПХ та в контролі, виявив асоціацію між ЦМВ-серопозитивністю та наявністю певних нозологічних форм соматичних захворювань. За цим розділом досліджень обстежено 1017 осіб. Частота виявлення анти-ЦМВ антитіл у соматичних хворих була вище (76,86%; антитіла виявлені у 608 з 791 хворих), ніж у практично здорових донорів (49,11%; антитіла виявлені у 111 з 226 осіб; p<0,0001). В контрольній групі наявність анти-ЦМВ антитіл асоціювалась з захворюваннями на хронічні гастрити (15,78% серед ЦМВ-позитивних і 4,16% серед ЦМВ-негативних; p<0,05), інші захворювання шлунково-кишкового тракту (ШКТ) (39,47% і 16,67%, відповідно; p<0,01), артрити (16,67% і 4,16%; p<0,05), хронічні бронхіти (18,42% і 6,25%; p<0,05), цукровий діабет (12,28% і 2,08%; p<0,05). Крім того, для ЦМВ-позитивних осіб було характерним поєднання патології ШКТ і бронхолегеневої системи порівняно з ЦМВ-негативними. Хвороби цих систем одночасно визначались у 4,16% обстежених без наявності анти-ЦМВ антитіл і у 13,19% осіб з виявленими анти-ЦМВ антитілами (ч2 = 4,67; p<0,05). Серед негематологічних хворих, незалежно від виду соматичної патології, прослідковувався негативний кореляційний зв’язок між присутністю анти-ЦМВ антитіл і рівнем гемоглобіну (r = -0,5130; p<0,05) та вмістом еритроцитів в периферичній крові (r = -0,3853; p<0,05). Серед учасників ЛНА, що мали сироваткові анти-ЦМВ антитіла, вірогідно частіше, ніж серед ЦМВ-негативних, були відмічені захворювання ШКТ (84,86% і 42,5%; p<0,0001), зокрема хронічні гастрити (31,25% і 12,5%; p<0,01) і хронічні холецистити (15,78% і 5,0%; p<0,05), артеріальна гіпертензія (34,53% і 16,25%; p<0,01), хронічні бронхіти (36,84% і 16,25%; p<0,01), артрити (12,5% і 3,75%; p<0,05). Крім того, для ЦМВ-серопозитивних учасників ЛНА було характерним поєднання захворювань ШКТ та хронічних бронхітів: всі хворі на хронічні бронхіти мали захворювання ШКТ. Для учасників ЛНА, що не мали анти-ЦМВ антитіл, поєднання захворювань цих двох систем зустрічалось лише у 69,23% (ч2 = 38,06; p<0,0001). В групі реконвалесцентів ГПХ серед ЦМВ-позитивних хворих порівняно з ЦМВ-негативними частіше зустрічались хронічні гастрити (54,45% і 23,53%; p<0,05) та хронічні бронхіти (32,67% і 17,64%; p<0,1). Ці захворювання були діагностовані у 66,34% ЦМВ-позитивних реконвалесцентів ГПХ, тоді як 70,59% ЦМВ-негативних реконвалесцентів ГПХ їх не мали (ч2 = 8,34; p<0,01). Наявність хронічного гастриту корелювала з титром анти-ЦМВ антитіл (r = 0,3120; p = 0,009). Серед хворих з негематологічними захворюваннями знайдена негативна залежність між титрами анти-ЦМВ антитіл і вмістом еритроцитів (r = -0,5473; p = 0,0001), гемоглобіну (r = -0,5016; p = 0,0001), а також лейкоцитів в периферичній крові (r = -0,3076; p = 0,018). Оскільки в групі реконвалесцентів ГПХ існує залежність титрів анти-ЦМВ антитіл від отриманої дози зовнішнього опромінення, ми провели розрахунок часткових коефіцієнтів кореляції титрів анти-ЦМВ антитіл і дози опромінення при постійних значеннях змінних захворюваності. Наявність соматичної патології не впливала на взаємозв’язок титрів ЦМВ та величини отриманої дози. Для прикладу наведемо зміни коефіцієнта кореляції титрів анти-ЦМВ антитіл і дози опромінення (r = 0,3244; р = 0,028) при контролі захворюваності на хронічні гастрити (r = 0,3142; р = 0,036); хронічні гастрити і хронічні бронхіти (r = 0,3106; р = 0,04). Водночас залежність від двох вказаних факторів, що визначається множинним коефіцієнтом кореляції, була значно вища r1.23 = 0,4769. Це свідчить на користь асоціації ЦМВ-позитивності в групі реконвалесцентів ГПХ як з наявністю соматичної патології, так і отриманою дозою зовнішнього опромінення. Підвищена частота виявлення анти-ЦМВ антитіл класу IgG у сироватці крові контингентів, постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС, зростання частоти реактивації ЦМВ-інфекції і виявлена асоціація ЦМВ-серопозитивності з певними колом соматичних захворювань стали передумовою для наступного етапу досліджень – аналізу особливостей перебігу вказаних захворювань у ЦМВ-серопозитивних пацієнтів. Аспект взаємодії ЦМВ з іншими вірусними інфекціями був проаналізований при обстеженні 105 учасників ЛНА, у яких водночас були виявлені антитіла до вірусу гепатиту С (HCV). Порівняння проведено з контрольною групою 263 учасників ЛНА, які не мали анти-HCV антитіл. З комплексу клініко-лабораторних симпомів (підвищення активності амінотрансфераз у сироватці крові, пальпаторні та УЗД-ознаки збільшення печінки, диспептичні скарги, сверблячка шкіри, субфебрилітет, лімфаденопатія та деякі інші) вірогідно частіше у осіб, носіїв анти-HCV антитіл, зустрічалось підвищення активності амінотрансфераз (37,41% в основній і 15,59% в контрольній групі; ч2 = 14,64, p<0,01). Підвищення активності амінотрансфераз ми розглядали як об’єктивний критерій порушення функцій печінки, що відповідає загальновизнаному алгоритму діагностики вірусного гепатиту С і розцінюється як один з основних показників активності процесу (Порохницкий В.Г., 2002). При проведенні множинного регресійного аналізу до значущих факторів, які впливали на цей параметр, входили: наявність анти-ЦМВ антитіл класу IgG в комплексі з антитілами до T. gondii (r = 0,3418, p<0,0001); чоловіча стать (r = 0,3553, p<0,0001); серологічні ознаки перенесеного вірусного гепатиту В в анамнезі (r = 0,2896, p = 0,003), тільки у ЦМВ-позитивних хворих – підвищення абсолютного вмісту CD8+ Т-лімфоцитів (r = 0,5745, p = 0,005). Побудоване з урахуванням цих параметрів рівняння логістичної регресії дозволило вірно передбачити вірогідність підвищення активності амінотрансфераз у 89,52% пацієнтів. Висловлено припущення, що ЦМВ може потенціювати гепатотропну дію HCV шляхом впливу на паренхіму печінки або через підвищення активності цитотоксичних Т-лімфоцитів. Слід відзначити, що при високих та середніх титрах анти-HCV антитіл на частоту підвищення амінотрансфераз у обстежених осіб не впливає наявність анти-ЦМВ антитіл, але при низьких титрах анти-HCV антитіл підвищення активності ферментів спостерігалось майже виключно у ЦМВ-позитивних хворих (табл. 2). Із зростанням титрів анти-ЦМВ антитіл у хворих також асоціювалось збільшення розмірів печінки (r = 0,3365, p = 0,005). Таблиця 2 Активність аланінамінотрансферази (АлАТ) у сироватці крові учасників ЛНА, носіїв анти-HCV антитіл Титр антитіл до HCV Високий, n = 11 Середній, n = 28 Низький, n = 66 Наявність антитіл до ЦМВ ЦМВ+, n = 5 ЦМВ-, n = 6 ЦМВ+, n = 18 ЦМВ-, n = 10 ЦМВ+, n = 49 ЦМВ-, n = 17 Кількість осіб (%) з підвищеною активністю АлАТ 2 (40%) 2 (33,3%) 7 (38,8%) 3 (30%) 22 (44,8%) 3 (17,6%) Вірогідність > 0,05 > 0,05 < 0,05 Вплив ЦМВ-серопозитивності на імунологічну реактивність організму прослідковувався у хворих на хронічні захворювання ШКТ та бронхолегеневої системи. В групі обстежених 115 учасників ЛНА, хворих на хронічні гастрити, виявлена висока частота анти-ЦМВ антитіл (84,34%), незалежно від форми захворювання, та асоціація між титрами анти-ЦМВ антитіл і концентрацією IgA у сироватці крові (r = -0,4107; p<0,05). Низька концентрація IgA була притаманна тільки ЦМВ-позитивним хворим (1,96 + 0,05 г/л), тоді як у ЦМВ-негативних вона становила 2,29 + 0,04 г/л (p<0,05). Як показали Kato S. et al. (1999), саме в цій фракції імуноглобулінів сконцентровані антитіла проти H. Pylori – етіологічного агента пептичної виразки та більшості форм хронічних гастритів. Це дозволяє припустити, що зниження концентрації антитіл до H. pylori у ЦМВ-позитивних хворих на хронічні гастрити може порушувати імунологічний захист проти бактеріальних збудників цього захворювання. Крім того, у ЦМВ-позитивних хворих, порівняно з ЦМВ-негативними, частіше зустрічались інші захворювання ШКТ (79,38% і 50%; ч2 = 6,95, p<0,01) та хронічні захворювання бронхолегеневої системи (47,42% і 22,23%; ч2 = 3,92, p <0,05). В групі 164 обстежених учасників ЛНА, хворих на хронічні бронхолегеневі захворювання, знайдена висока частота виявлення анти-ЦМВ антитіл класу IgG (90,24%), яка перевищувала відповідний показник серед 65 неопромінених хворих на бронхолегеневі захворювання (70,76%; ч2 = 13,63; p<0,001). Частота реактивації ЦМВ-інфекції, визначена по наявності у сироватці крові анти-ЦМВ антитіл класу IgM, була однаково високою як у хворих, учасників ЛНА (18,18%), так і неопромінених хворих (13,4%). В учасників ЛНА, хворих на хронічний необструктивний бронхіт, виявлена залежність титру анти-ЦМВ антитіл від дози зовнішнього опромінення (r = 0,3575; p<0,05). У хворих на хронічний обструктивний бронхіт (ХОБ) ЦМВ-позитивність поєднувалась з підвищенням вмісту у периферичній крові CD8+ Т-лімфоцитів (30,78 + 0,86 порівняно з 26,74 + 1,78 у ЦМВ-серонегативних хворих; р<0,05), тенденцією до зниження кількості CD4+ Т-лімфоцитів (39,25 + 0,79 і 43,21 + 1,56, відповідно), зниженням імунорегуляторного CD4/CD8 індексу (1,40 + 0,06 та 1,77 + 0,19, відповідно; р<0,05). Враховуючи можливість CD8+ Т-клітин потенціювати бронхообструкцію через синтез цитокінів ІЛ-1 та ?-IFN (Agostini C. et al., 2003), ЦМВ, впливаючи на імунологічні параметри організму, може брати участь у патогенезі ХОБ. Як підтверження цьому припущенню, можна розцінити отримані нами дані щодо більш частих приступів ядухи серед хворих на ХОБ, що мали анти-ЦМВ антитіла у середньому та високому титрі порівняно з хворими, в яких анти-ЦМВ антитіла не виявлялись або виявлялись у низькому титрі (ч2 = 4,71; p<0,05); тенденцію до зниження показників функції зовнішнього дихання. Серед обстежених 45 учасників ЛНА, хворих на цукровий діабет ІІ типу, спостерігалась негативна кореляційна залежність між титрами анти-ЦМВ антитіл і вмістом CD4+ Т-лімфоцитів (r = -0,4267; p = 0,015), хелперно-супресорним співвідношенням (r = -0,3603; p = 0,043) та тенденція до зростання кількості CD8+ Т-лімфоцитів (r = 0,3478; p = 0,051). У хворих з виявленими анти-ЦМВ антитілами у високому титрі частіше зустрічалась артеріальна гіпертензія (ч2 = 6,50; p<0,05). Коефіцієнт кореляції між титрами анти-ЦМВ антитіл і наявністю артеріальної гіпертензії становив r = 0,4219 (p<0,05). Більш того, три випадки перенесеного інфаркта міокарду в цій групі хворих відбулись у пацієнтів з високими титрами анти-ЦМВ антитіл. Слід зазначити, що середній вік хворих з відсутністю або низьким титром, середнім та високим титрами анти-ЦМВ антитіл вірогідно не розрізнявся: 50,71 + 4,38; 51,05 + 3,62 і 52,22 + 3,27 років відповідно. Як і інші дослідники (Horvath R. et al., 2000), при обстежені 50 хворих, що перенесли гострий інфаркт міокарду, ми виявили високу частоту анти-ЦМВ антитіл (92%). У 22 хворих одночасно були присутні антитіла і до C. trachomatis. Поєднання серологічних ознак двох інфекцій (проти наявності ознак тільки інфікування ЦМВ або C. trachomatis) було асоційовано з нестабільним перебігом стенокардії напруги (ч2 = 4,11; p<0,05), підвищенням вмісту триглицеридів (2,68 + 0,61 ммоль/л проти 2,21 + 0,51 ммоль/л, p<0,05), ліпопротеїнів дуже низької щільності (1,41 + 0,14 ммоль/л проти 0,96 + 0,09 ммоль/л, p<0,05) і фібриногену (4,77 + 0,41 г/л проти 2,70 + 0,36 г/л, p<0,05), що може обтяжувати перебіг атеросклерозу та свідчить про доцільність проведення антимікробної та противірусної терапії такому контингенту хворих. Таким чином, отримані результати свідчать, що наявність серологічних ознак ЦМВ-інфекції можна вважати негативним чинником перебігу соматичних захворювань. На цій основі сформульована концепція ролі персистируючих вірусних інфекцій в реалізації соматичної патології у осіб, що зазнали впливу іонізуючого випромінення у зв’язку з аварією на ЧАЕС. На наш погляд, опромінення може виступати як прямий фактор реактивації латентного ЦМВ у постраждалих контингентів. Серед інших причин, які сприяють реактивації ЦМВ, слід відмітити непрямий вплив іонізуючого випромінення, а саме: ознаки вторинної імунної недостатності у вигляді змін регуляторних субпопуляцій Т-лімфоцитів, що реєструвались у постраждалих тривалий період після аварії (Чумак А.А. и др., 2000). До реактивації ЦМВ призводять і різні соматичні захворювання. Це пов’язано з тим, що під впливом медіаторів запального процесу підвищується транскрипційна активність фактору транскрипції NF-?B у вірус-інфікованій клітині, який активує промотор ЦМВ. В свою чергу, реактивація ЦМВ сприяє хронізації соматичних захворювань шляхом патологічних механізмів, що ініціюються білками віруса. Створюється порочне коло, яке можна розірвати, впливаючи на активність вірусної інфекції. Наявність клінічних і лабораторних ознак реактивації ЦМВ-інфекції є показом для призначення противірусної терапії. Оскільки ще частіше, ніж серед учасників ЛНА в цілому (14,28%) частота реактивації ЦМВ відмічена у хворих на хронічні захворювання бронхолегеневої системи (18,18%), в цій групі пацієнтів також доцільно проводити противірусну терапію. Уваги заслуговують і хворі на хронічний вірусний гепатит С, хронічні захворювання ШКТ, цукровий діабет, з важким перебігом ішемічної хвороби серця, оскільки при вказаних видах патології знайдена асоціація ЦМВ з негативними факторами, які впливають на перебіг захворювання. Проведені дослідження в групі 54 хворих, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, показали ефективність застосування індукторів інтерфероногенезу в терапії реактивації ЦМВ. З метою лікування доцільним виявився прийом гропринозину (таблетки по 500 мг) по 2 табл. 4 рази на добу в комплексі з діазоліном трьома 6-денними курсами з інтервалом у 7 днів. Клінічне поліпшення проявлялось зменшенням кількості скарг, нормалізацією температури тіла (у всіх 6 хворих з ініціальним субфебрилітетом), зменшенням розмірів лімфатичних вузлів (у 4 з 6 хворих з лімфаденопатією до початку лікування), нормалізацією активності амінотрансфераз (аланінамінотранферазна активність 44,18 + 9,77 МО/л до початку і 18,28 + 1,68 МО/л після лікування; p<0,05; активність аспартарамінотрансферази 33,55 + 6,95 МО/л і 18,9 + 1,24 МО/л, відповідно; p<0,05), підвищенням рівня гемоглобіну і еритроцитів у хворих з ініціальною анемією (первинні показники: гемоглобін 117,57 + 1,83 г/л, еритроцити 3,76 + 0,04 Т/л; після терапії - гемоглобін 133,50 + 1,21 г/л і еритроцити 4,41 + 0,09 Т/л, відповідно, p<0,05). В усіх хворих зникли анти-ЦМВ антитіла класу IgM, а у 18,92% - антитіла класу IgG, ще у 51,35% хворих зменшились титри антитіл класу IgG з 63,31 + 19,39 МО/л до 24,87 + 5,63 МО/л. Для вибору окремих препаратів з групи індукторів інтерфероногенезу запропоновано тест визначення індукції ендогеного ?-IFN. Він був апробований у 12 практично здорових осіб та 10 учасників ЛНА з лабораторними ознаками реактивації ЦМВ при проведенні клінічних досліджень ефективності вітчизняного індуктору інтерфероногенезу амізону. При дослідженні концентрації ?-IFN до, через 3, 6 та 9 годин після введення препарату визначали індекс стимуляції інтерфероногенезу як співвідношення вмісту ?-IFN у сироватці крові після стимуляції до базального рівню ?-IFN. Базальний рівень ?-IFN у хворих з реактивацією ЦМВ вірогідно не відрізнявся від донорів: 33,35 + 19,51 пкг/мл і 29,59 + 15,58 пкг/мл, відповідно, p>0,05. У більшості обстежених концентрація
?-IFN збільшувалась вже через 3 год. після введення препарату, досягала
максимуму в період між 3-6 год., а потім знижувалась (табл.3).

Таблиця 3

Індекс стимуляції ендогенного ?-IFN під впливом амізону

Група обстежених Індекс стимуляції

3 год. 6 год. 9 год.

Здорові донори 2,7 + 0,42 3,1 + 0,95 2,9 + 0,81

Учасники ЛНА з реактивацією ЦМВ 2,9 + 0,95 4,9 + 2,85 3,1 + 1,95

В цілому, амізон виявився ефективним індуктором інтерфероногенезу – під
його впливом вміст ?-IFN у сироватці крові вірогідно зростав порівняно з
базальним рівнем (p<0,05). Однак реакція окремих осіб на препарат була гетерогенною. У більшості (8 донорів і 6 осіб з реактивацією ЦМВ) індекс стимуляції зростав у 3-6 разів. У інших максимальна концентрація ?-IFN у сироватці крові перевищувала базальний рівень не більш, ніж у 2 рази. Різницею в індивідуальній чутливості до індукторів інтерфероногенезу можна пояснити недостатню ефективність противірусної терапії у окремих пацієнтів. Тому тест визначення індексу стимуляції інтерфероногенезу, який відображає функціональний стан системи інтерферонів, може допомогти у підборі раціональної терапії ЦМВ-інфекції. ВИСНОВКИ В дисертації представлено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, яка полягає у визначенні ролі цитомегаловірусної інфекції у формуванні і реалізації віддалених нестохастичних ефектів у вигляді соматичної патології у постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС, запропоновані методи діагностики, терапії реактивованої ЦМВ-інфекції та моніторингу ефективності лікування, спрямованого на поліпшення стану здоров’я постраждалих від іонізуючого виромінення. В результаті проведення лабораторних досліджень було виявлено підвищений рівень анти-ЦМВ антитіл в групі реконвалесцентів ГПХ (85,59%), учасників ЛНА (79,16%) та працівників атомної енергетики (78,12%) у порівнянні з групою осіб, які не зазнали іонізуючого випромінення (69,20%; p<0,05). У реконвалесцентів ГПХ знайдена пряма кореляційна залежність між анти-ЦМВ антитіл класу IgG і ступенем тяжкості перенесеної ГПХ (r = 0,4043; p = 0,005), а також дозою отриманого зовнішнього опромінення (r = 0,3244; p = 0,028). При дозах зовнішнього опромінення понад 1,0 Гр на основі кореляційного аналізу доведено вплив двох незалежних факторів (іонізуюче опромінення і соматична патологія) та їх поєднання на частоту виявлення у сироватці крові пацієнтів анти-ЦМВ антитіл. В діагностиці реактивації за даними анти-ЦМВ антитіл в групі учасників ЛНА провідна роль належить серологічним методам (виявлення анти-ЦМВ антитіл класу IgM при наявності високоавідних антитіл класу IgG), тоді як молекулярні методи (полімеразна ланцюгова реакція) мають допоміжне значення. До основних клінічних проявів реактивації ЦМВ в групі учасників ЛНА належать стійкий субфебрилітет, лімфаденопатія, немотивована слабкість, підвищена дратівливість, зниження пам’яті, порушення сну, часті гострі респіраторні вірусні інфекції в анамнезі, наявність алергічних реакцій, стійкий лімфоцитоз, на тлі транзиторної лейкопенії і анемії, біохімічні ознаки порушення функції печінки. Для хворих на хронічні захворювання бронхолегеневої системи характерна висока частота виявлення анти-ЦМВ антитіл класу IgG (90,24% серед учасників ЛНА і 70,24% серед осіб, що не брали участі в ЛНА – нозологічний контроль) та класу IgM (18,2% і 13,4% відповідно). Частота виявлення анти-ЦМВ антитіл класу IgG була вищою у хворих, учасників ЛНА порівняно з нозологічним контролем (ч2 = 13,63; p<0,001). В групі учасників ЛНА, хворих на хронічний необструктивний бронхіт, показана залежність рівню анти-ЦМВ антитіл у сироватці крові від документованої дози опромінення (r = 0,3557; p<0,05). Особливостями перебігу хронічних обструктивних захворювань легень у хворих з наявністю анти-ЦМВ антитіл порівняно з ЦМВ-негативними пацієнтами були підвищення кількості CD8+ лімфоцитів (30,78+0,86 і 26,74+1,78, відповідно; p<0,05), зниження хелперно-супресорного співвідношення (1,40+0,06 і 1,77+0,19, відповідно; p<0,05), було зареєстровано частіші приступи ядухи (ч2 = 4,71; p<0,05), з статистично достовірною тенденцією до зниження показників функції зовнішнього дихання. Висока частота виявлення анти-ЦМВ антитіл класу IgG у хворих на ішемічну хворобу серця, які перенесли інфаркт міокарду в анамнезі (92%) асоційована з нестабільним перебігом стенокардії напруги (ч2 = 4,11; p<0,05) та порушеннями ліпідного обміну: статистично вірогідним підвищенням вмісту в сироватці крові тригліцеридів, ліпопротеїнів дуже низької щільності і фібриногену, що є фактором ризику розвитку атеросклерозу. Для учасників ЛНА, хворих на цукровий діабет II типу, характерна висока частота виявлення анти-ЦМВ антитіл класу IgG (88,9%) і класу IgM (13,3%). Зростання рівня анти-ЦМВ антитіл мало зворотній кореляційний зв`язок із кількістю CD4+ Т-лімфоцитів (r = -0,4267; p<0,05), хелперно/супресорного коефіцієнту (r = -0,3603; p<0,05) та пряму кореляцію з числом CD8+ Т-лімфоцитів (r = 0,3478; p = 0,051) і ступенем підвищення артеріального тиску (r = 0,4219; p<0,05). Особливостями перебігу хронічних гастритів в учасників ЛНА, які мали антитіла до ЦМВ, порівняно з ЦМВ-серонегативними пацієнтами, були поєднання патології інших органів шлунково-кишкового тракту (79,3% і 50,0% відповідно, p<0,01) і бронхолегеневої системи (47,4% і 22,2% відповідно, p<0,05), а також низький вміст сироваткового IgA (1,96 г/л і 2,29 г/л відповідно, p<0,05). Виявлена кореляційна залежність між рівнем анти-ЦМВ антитіл і зниженням концентрації IgA (r = -0,4107; p<0,05). В учасників ЛНА з наявністю у сироватці крові анти-ЦМВ антитіл і антитіл до антигенів віруса гепатиту С спостерігається стабільно підвищеною в них активності аланінамінотранферази. Підвищення активності аланінамінотрансферази у осіб, які мали антитіла до антигенів HCV, запропонована модель логістичної регресії, як прогноз-негативний критерій. Як значущі фактори при побудові моделі враховуються: наявність анти-ЦМВ антитіл класу IgG; чоловіча стать пацієнта; серологічні ознаки перенесеного гепатиту В в анамнезі. Встановлено, що реактивація ЦМВ в групі учасників ЛНА не супроводжується вірогідним підвищенням концентрації альфа-інтерферону (33,35+19,51 пкг/мл порівняно з практично здоровими донорами - 29,59+15,58 пкг/мл; p>0,05), однак при застосуванні індукторів інтерфероногенезу його вміст
у сироватці крові зростає у 3-6 разів (p<0,05). На цій підставі запропоновано використання індукторів інтерфероногенезу для лікування реактивації ЦМВ за наявності клінічної симптоматики, підтвердженої лабораторними ознаками. В групі учасників ЛНА застосування індукторів інтерфероногенезу є ефективним методом лікування реактивації ЦМВ-інфекції, що супроводжується проявами соматичної патології. Результатом терапії є зменшення скарг, зникнення субфебрилітету, нормалізація амінотрансферазної активності сироватки крові (АлАТ 44,18+9,77 МО/л до початку і 18,28+1,68 МО/л після курсу терапії, p<0,05; АсАТ 33,55+6,95 МО/л і 18,9+1,24 МО/л, відповідно, p<0,05), зникнення анти-ЦМВ антитіл класу IgM у всіх і зниження рівня анти-ЦМВ антитіл класу IgG у більшості пацієнтів (70,27%). ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ За наявності лабораторних ознак реактивації ЦМВ-інфекції (виявлення у сироватці крові анти-ЦМВ антитіл класу IgM, високий рівень анти-ЦМВ антитіл класу IgG високої авідності; рідко – позитивний тест при проведенні ПЛР у зразках сироватки крові) хворим на хронічні захворювання бронхолегеневої ситеми, патології органів травлення, ендокринної, кровотворної і сердцево-судинної систем організму, у хворих на хронічний гепатит С з помірною активністю хронічного процесу показано проведення противірусної терапії індукторами інтерфероногенезу. Вибір індуктора інтерфероногенезу, визначається індивідуальною чутливістю пацієнта. Запропоновано тест визначення індивідуальної чутливості до індукторів інтерфероногенезу, заснований на дослідженні концентрації ендогенного інтерферону у сироватці крові пацієнта до і через 3-6 годин після введення препарату. Розроблено метод виявлення мутацій ЦМВ, що призводять до розвитку резистентності до противірусного препарату ганцикловір (патент UA 75254 С1, опублікований 15.03.2006 р.). Для лабораторного підтвердження ефективності лікування у імунокомпетентних пацієнтів необхідно проводити в динаміці визначення анти-ЦМВ антитіл класу IgG і IgM. Стабільне клінічне поліпшення супроводжується зникненням антитіл класу IgM і зниженням або зникненням вмісту антитіл класу IgG. СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ Чумак А.А., Абраменко И.В., Бойченко П.К. Цитомегаловирус: радиация и иммунитет. – Киев, ДИА. – 2005. – 143 с. Экология и здоровье населения Луганской области // Под ред. В.Т. Германова. – Луганск, 2004. – 176 с. Волосовец А.П., Манолова Э.П., Ершова И.Б. Бойченко П.К. Лабораторные исследования в практической педиатрии. - Луганск, 2003. – 132 с. Бойченко П.К., Кругликов В.Т. Международные стандарты качества иммуноферментной диагностики TORCH-инфекций // Лаб. диагностика. – 2002. – №3. – С. 46 – 49. Романюк Б.П., Бойченко П.К. Оценка функциональной активности интерфероногенеза с применением отечественного препарта амизона // Укр. мед. альманах. – 2002. – т.5, №4. – С. 111 – 113. Бойченко П.К., Липатникова А.С. Сравнительная оценка интерфероногенеза под влиянием циклоферона у больных бронхиальной астмой и аллергическим ринитом // Укр. мед. альманах. – 2003. - №5. – С. 21 – 23. Чумак А.А., Коваленко А.Н., Базыка Д.А., Бойченко П.К. Реактивация цитомегаловирусной инфекции у лиц, перенесших острую лучевую болезнь, и ее значение в реализации соматической патологии // Укр. мед. часопис. – 2003. – Т.4, № 36. – С. 113 – 118. Чумак А.А., Бойченко П.К. Роль ионизирующего излучения в реактивации цитомегаловирусной инфекции // Імунологія та алергологія. – 2003. – № 3. – С. 3 – 6. Чумак А.А., Бойченко П.К., Покрышка Л.А. Активная цитомегаловирусная инфекция в группе участников ликвидации последствий аварии на ЧАЭС // Лаб. диагностика. – 2004. – № 1.- С.18 – 21. Чумак А.А., Коваленко А.Н., Абраменко И.В., Бойченко П.К. Факторы, способствующие клиническому проявлению носительства вируса гепатита С в группе участников ликвидации последствий аварии на ЧАЭС // Укр. мед. часопис. – 2004. – № 4 (42). – С. 135 – 142. Чумак А.А., Абраменко И.В., Бойченко П.К. Роль цитомегаловирусной инфекции в патогенезе хронических заболеваний бронхолегочной системы у участников ликвидации последствий аварии на Чернобыльской АЭС // Укр. пульмонол. ж. – 2004. – №1. – С. 44 – 47. Бойченко П.К. Цитомегаловірус як можливий промотор розвитку аутоіммунних захворювань // Укр. мед. альманах. – 2004. – №2. – С. 26 – 28. Коломиец В.И., Бойченко П.К., Рожкова В.В. Связь инфекции и атеросклероза у больных, перенесших острый инфаркт миокарда // Укр. мед. альманах. – 2004. – №3. – С. 92 – 93. Ершова И.Б., Бойченко П.К. Современные подходы к диагностике инфекций TORCH-комплекса // Актуальні проблеми акушерства і гінекології, клінічної та медичної генетики: Збірник наукових праць. – Київ-Луганськ, 2001. – С. 41 – 45. Чумак А.А., Бойченко П.К., Абраменко И.В. Распространенность цитомегаловирусной инфекции среди детей и подростков, проживающих в областях, пострадавших в результате аварии на Чернобыльской АЭС // Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології. – 2003. – Вип. 1 (47). – С. 213 – 218. Чумак А.А., Абраменко И.В., Бойченко П.К. Ассоциация носительства цитомегаловируса и вируса гепатита С у ликвидаторов последствий аварии на Чернобыльской АЭС // Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології. – 2003. – Вип.5 (51). – С. 126 – 132. Чумак А.А., Бойченко П.К. Механізми персистенції, латентності та реактивації цитомегаловіруса людини // Проблеми рад. медицини та радіобіології. – 2003. – вип. 9. – С. 140 – 143. Бойченко П.К., Чумак А.А. Особенности иммунного статуса лиц, участников ликвидации аварии на ЧАЭС, больных хроническим гастритом, в зависимости от инфицированности цитомегаловирусом // Акт. проблеми акушерства і гінекології, клінічної імунології та медичної генетики. – Київ-Луганськ, 2004. – Вип. 11. – С. 188 – 192. Чумак А.А., Бойченко П.К., Приходько Я.А., Иваницкая А.Р. Дифференцированная терапия хронической цитомегаловирусной инфекции у иммунокомпетентных пациентов // Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології. – 2004. – Вип. 8 (61). – С. 186 – 189. Чумак А.А., Бойченко П.К. Персистенция цитомегаловирусной инфекции у больных хроническим обструктивным бронхитом, участников ликвидации последствий аварии на Чернобыльской АЭС // В кн.: Екологічні проблеми у фтизіатрії і пульмонології. – Київ, 2004. – С. 232 – 236. Чумак А.А., Базыка Д.А., Бойченко П.К. Проточная цитометрия в оценке клеточного иммунитета у пострадавших от Чернобыльской катастрофы лиц с хроническими вирусными инфекциями // Міжвідомчий збірник “Гематологія і переливання крові”. – 2004. – Вип. 32. – С. 92 – 96. Чумак А.А., Абраменко І.В., Бойченко П.К. Щодо можливості прямого впливу іонізуючого опромінення на реактивацію цитомегаловірусної інфекції у постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС // Проблеми рад. медицини та радіобіології. – 2004. – Вип. 10. – С. 130 – 135. Chumak A.A., Abramenko I.V., Bazyka D.A., Bojchenko P.K., Pleskach O.Y. Persisting viral infections and genome instability at the remote post irradiation period // Проблеми радіаційної медицини і радіобіології. - 2005.- Вип. 11.- С. 193 – 198. Пат. 75254 С1 Україна, МКП 7 А61К35/12. Спосіб визначення чутливості цитомегаловірусів до противірусних препаратів. А.А. Чумак, І.В. Абраменко, П.К. Бойченко; НЦРМ АМН України. - № 20040705446; Заявл. 07.07.2004; Опубл. 15.03.2006, Бюл. № 3. – т. 1. - С. 269. Гордиенко Е.В., Корниец Н.Г., Бойченко П.К. Оптимизация ведения беременности, профилактива тяжелых повреждений плода при вирусных инфекциях у беременных. – Луганск, 2004. – 15 с. Чумак А.А., Абраменко І.В., Бойченко П.К., Плескач О.Я. Носійство цитомегаловірусів як показник негативного впливу іонізуючого випромінювання // Междисциплинарная научно-практическая конференция “Эпидемиология, иммунопатогенез, диагностика, лечение TORCH-инфекций, 22-23 октября 2002, г. Киев. - Імунологія та алергологія. – 2002. – № 3. – С. 68. Чумак А.А., Абраменко И.В., Бойченко П.К., Плескач О.Я. Частота обнаружения антител против цитомегаловируса в сыворотке крови у лиц, перенесших острую лучевую болезнь // Матеріали ІІІ з‘їзду з радіаційних досліджень, 21-25 травня 2003 г. – Київ, 2003. – С. 260. Чумак А.А., Абраменко И.В., Бойченко П.К., Плескач О.Я., Петраков В.М., Марченко Ю.М. Частота обнаружения антител против цитомегаловируса в сыворотке крови у лиц, перенесших острую лучевую болезнь // Междисциплинарная научно-практическая конференция “Эпидемиология, иммунопатогенез, диагностика, лечение хламидиоза и TORCH-инфекций, 26-28 ноября 2003, г. Киев. Імунологія та алергологія. – 2003. – №4. – С.90. Чумак А.А., Абраменко І.В., Білоус Н.І., Бойченко П.К., Плескач О.Я. Носійство цитомегаловірусу та бронхолегеневі захворювання участників ліквідації аварії на ЧАЕС і реконвалесцентів гострої променевої хвороби // Укр. конгрес пульмонологів і фтизіатрів: тези доповідей. 10-14 жовтня, 2003. – Укр. пульмонол. ж. – 2003. – №2. – С. 403 Chumak A.A., Sushko V.A., Belyaeva N.A., Abramenko I.V., Boychenko P.K. Relationship between COPD and cytomegalovirus infection in liquidators of Chornobyl catastrophe // Materials of Eur. Respiratory Society Annual Congress. Sept. 4-8, 2004, Glasgow, Scotland. – Eur. Resp. J. – 2004. – Vol. 24, suppl. 48. – S. ?? Одуд А.М., Коломиец В.И., Бойченко П.К. Инфицированность больных, перенесших инфаркт миокарда, цитомегаловирусной и хламидийной инфекцией // Матер. VII Нац. Конгресу кардіологів України. – Київ, 2004. – С. 253. Чумак А.А., Абраменко І.В., Бойченко П.К., Плескач О.Я. Персистуючі інфекції як фактор, що потенціює радіаційно-індуковану генетичну нестабільність // Тез. доп. Наук.-практ. конф-ції “Парадигми сучасної радіобіології. Радіаційний захист персоналу об“єктів атомної енергетики”. – Київ, Чорнобиль, 27.09 – 01.10.2004. – С. 108 – 109. АНОТАЦІЯ Бойченко П.К. Значення цитомегаловірусної інфекції у розвитку соматичної патології у віддалений період після аварії на Чорнобильській АЕС. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 03.00.01 – радіобіологія. – Науковий центр радіаційної медицини АМН України, Київ, 2006. Дисертаційна робота присвячена визначенню ролі цитомегаловірусної (ЦМВ) інфекції у формуванні і реалізації віддалених нестохастичних ефектів у вигляді соматичної патології у постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС та обгрунтуванню методів діагностики і терапії реактивації ЦМВ для поліпшення стану здоров’я постраждалих контингентів. На основі обстеження 2162 осіб, віднесених до різних категорій постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС та контрольної групи, що не зазнала прямого впливу іонізуючого опромінення, знайдено підвищення частоти анти-ЦМВ антитіл класу IgG в учасників ліквідації наслідків аварії (ЛНА) (79,16%), реконвалесцентів гострої промененвої хвороби (ГПХ) (85,59%), працівників атомної енергетики (78,12%) порівняно з контролем (69,20%) (p<0,05). В групі реконвалесцентів ГПХ показана залежність титрів анти-ЦМВ антитіл від отриманої дози зовнішнього опромінення (r = 0,3244; p = 0,028). Частота виявлення анти-ЦМВ антитіл була вищою серед учасників ЛНА 1986-1987 рр. порівняно з учасниками ЛНА більш пізнього періоду. Підвищення ЦМВ-серопозитивності у постраждалих контингентів було обумовлено реактивацією вірусу. Для її діагностування в групі учасників ЛНА найбільш придатними є імуноферментні методи, а не полімеразна ланцюгова реакція. Анти-ЦМВ антитіла частіше виявлялись у хворих із захворюваннями шлунково-кишкового тракту, бронхолегеневої системи, артритами, цукровим діабетом, лімфаденопатією, гематологічними порушеннями непухлинного походження та ассоціювались з негативними чинниками перебігу. При одночасному виявленні анти-ЦМВ антитіл та антитіл до антигенів вірусу гепатиту С зростав ризик стійкого підвищення рівнів сироваткових амінотрансфераз та збільшення розмірів печінки в учасників ЛНА. Розроблено покази для проведення противірусної терапії у постраждалих контингентів. Доведено, що застосування індукторів інтерфероногенезу є ефективним методом терапії. Результатами лікування є зменшення кількості скарг, поліпшення об’єктивного стану хворих, нормалізація амінотрансферазної активності сироватки крові, зникнення анти-ЦМВ антитіл класу IgM у всіх і зниження титрів анти-ЦМВ антитіл класу IgG у більшості пацієнтів. Запропоновано тест визначення індивідуальної чутливості хворих до індукторів інтерфероногенезу. Ключові слова: цитомегаловірус, іонізуюче випромінювання, Чорнобильська катастрофа, гостра променева хвороба, соматичні захворювання, імунітет. АННОТАЦИЯ Бойченко П.К. Значение цитомегаловирусной инфекции в развитии соматической патологии в отдаленный период после аварии на Чернобильской АЭС. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 03.00.01 – радиобиология. – Научный центр радиационной медицины АМН Украины, Киев, 2006. Диссертационная работа посвящена изучению роли цитомегаловирусной (ЦМВ) инфекции в формировании и реализации отдаленных нестохастических эффектов в виде соматической патологии у пострадавших в результате аварии на ЧАЭС, обоснованию методов диагностики и терапии реактивации ЦМВ с целью улучшения состояния здоровья пострадавших контингентов. На основании обследования 2162 лиц, отнесенных к различным категориям пострадавших в результате аварии на ЧАЭС и к контрольной группе, не имевших прямого воздействия ионизирующего излучения, обнаружено повышение частоты анти-ЦМВ антител класса IgG среди участников ликвидации последствий аварии (ЛПА) (79,16%), реконвалесцентов острой лучевой болезни (ОЛБ) (85,59%), работников предприятий атомной энергетики (78,12%) по сравнениею с контролем (69,20%) (p<0,05). В группе реконвалесцентов ОЛБ выявлена корреляционная зависимость титров анти-ЦМВ антител от полученной дозы внешнего излучения (r = 0,3244; p = 0,028) и степени перенесенной ОЛБ (r = 0,4043; p = 0,005). Частота обнаружения анти-ЦМВ антител была более высокой среди участников ЛПА 1986-1987 гг. по сравнению с участниками ЛПА более позднего периода: 85,2% и 74,42 %, соответственно (p<0,01) для мужчин; 86,6% и 70,21%, соответственно (p<0,05) для женщин. Повышение ЦМВ-серопозитивности у пострадавших контингентов было обусловлено реактивацией вируса, что определяли по наличию в сыворотке крови анти-ЦМВ антител класса IgM и класса IgG высокой авидности. Чувствительность полимеразной цепной реакции (ПЦР) в этой группе обследованных была низкой, тогда как в группе иммуноскомпроментированных пациентов (обследован 51 ребенок с врожденной ЦМВ-инфекцией), напротив, ПЦР имела значительные преимущества над иммуноферментными методами диагностики. Реактивация ЦМВ в группе участников ЛПА сопровождалась клинической симптоматикой, в которой преобладали длительный субфебрилитет, лимфоцитоз, немотивированная слабость, раздражительность, снижение памяти, повышение активности аминотрансфераз сыворотки крови, частые острые респираторные заболевания в анамнезе, аллергические реакции, кожная сыпь, транзиторная анемия и лейкопения. В группе участников ЛПА, реконвалесцентов ОЛБ и в контроле обнаружена ассоциация ЦМВ-позитивности с заболеваниями желудочно-кишечного тракта (в частности, хроническими гастритами, хроническими холециститами), бронхолегочной системы, артритами, сахарным диабетом, лимфаденопатией, гематологическими нарушениями неопухолевого характера. При одновременном выявлении анти-ЦМВ антител и антител к антигенам вируса гепатита С в группе участников ЛПА возрастал риск стойкого повышения активности аминотрансфераз сыворотки крови и увеличения размеров печени. У ЦМВ-позитивных учасников ЛПА, больных хроническими гастритами, по сравнению с ЦМВ-негативными пациентами, чаще встречались заболевания других органов желудочно-кишечного тракта (79,3% и 50,0%, p<0,01) и бронхолегочной системы (47,4% и 22,2%, p<0,05), снижалась концентрация IgA в сыворотке крови (1,96 г/л и 2,29 г/л, p<0,05), что может нарушать иммунологическую защиту против бактериальных возбудителей основного заболевания. Обнаруживалась также негативная корреляционная зависимость между титрами анти-ЦМВ антител и концентрацией IgA (r = -0,4107; p<0,05). У больных хроническими заболеваниями бронхолегочной системы выявлена высокая частота реактивации ЦМВ (18,2% больных с наличием анти-ЦМВ антител класса IgM среди участников ЛПА и 13,4% среди необлученных больных). В группе участников ЛПА, больных хроническим необструктивным бронхитом, выявлена корреляция титров анти-ЦМВ антител и дозы внешнего облучения (r = 0,3557; p<0,05). У больных с хроническим обструктивным бронхитом наличие анти-ЦМВ антител класса IgG было ассоциировано с повышением содержания CD8+ лимфоцитов в периферической крови (30,78 + 0,86 и 26,74 + 1,78, p<0,05) и снижением хелперно-супрессорного соотношения (1,40 + 0,06 і 1,77 + 0,19, p<0,05), что может иметь патогенетическое значение, учитывая данные об участии CD8+ лимфоцитов в развитии бронхообструкции посредством синтеза ряда цитокинов. Это предположение подтверждаются более частой встречаемостью приступов удушья (ч2 = 4,71; p<0,05) и выраженной тенденцией к снижению показателей функции внешнего дыхания у ЦМВ-позитивных больных хроническими обструктивными бронхитами по сравнению с ЦМВ-негативными. У ЦМВ-позитивных участников ЛПА, страдающих сахарным диабетом II типа, нарастание титров анти-ЦМВ антител ассоциировалось со снижением числа CD4+ Т-лимфоцитов в периферической крови (r = -0,4267; p<0,05), хелперно-супрессорного соотношения (r = -0,3603; p<0,05), тенденцией к росту количества CD8+ Т-лимфоцитов (r = 0,3478; p = 0,051), более частой встречаемостью артериальной гипертензии (r = 0,4219; p<0,05). У больных ишемической болезнью сердца, которые перенесли инфаркт миокарда, наличие анти-ЦМВ антител одновременно с антителами против C. trachomatis, было характерным для лиц с нестабильным течением стенокардии напряжения (ч2 = 4,11; p<0,05 по сравнению с больными, у которых выявлялись антитела к одному из инфекционных агентов), повышением концентрации триглицеридов (2,68 + 0,61 ммоль/л и 2,21 + 0,51 ммоль/л, p<0,05), липопротеинов очень низкой плотности (1,41 + 0,14 ммоль/л и 0,96 + 0,09 ммоль/л, p<0,05) и фибриногена (4,77 + 0,41 г/л и 2,70 + 0,36 г/л, p<0,05), что может усугублять течение атеросклероза. Разработаны показания для проведения противовирусной терапии лицам, пострадавшим в результате аварии на ЧАЭС. Исследования эффективности индукторов интерфероногенеза, проведенные в группе 54 человек, показали, что результатом их применения являются снижение числа жалоб, уменьшения выраженности объективных симптомов, нормализация аминотрансферазной активности сыворотки крови (активность аланинаминотранферазы 44,18 + 9,77 МЕ/л до и 18,28 + 1,68 МЕ/л после терапии; p<0,05; активность аспартараминотрансферазы 33,55 + 6,95 МЕ/л и 18,9 + 1,24 МЕ/л, соответственно; p<0,05), повышение уровня гемоглобина и числа эритроцитов у больных с наличием анемии (первоначальные показатели: гемоглобин 117,57 + 1,83 г/л, эритроциты 3,76 + 0,04 Т/л; после терапии - гемоглобин 133,50 + 1,21 г/л, эритроциты 4,41 + 0,09 Т/л, p<0,05). Эффективность терапии подтверждалась исчезновением анти-ЦМВ антител класса IgM у всех больных и снижением титров анти-ЦМВ антител класса IgG у 70,27% пациентов. Предложен тест определения индивидуальной чувствительности больных к индукторам интерфероногенеза. Ключевые слова: цитомегаловирус, ионизирующее излучение, Чернобыльская катастрофа, острая лучевая болезнь, соматические заболевания, иммунитет. SUMMARY Boychenko P.K. The significance of cytomegalovirus infection for the development of somatic pathology in remote period after Chornobyl catastrophe. - Manuscript. Dissertation for degree of doctor of medical science in speciality 03.00.01 – radiobiology. – Research Center for Radiation Medicine, Academy of Medical Sciences of Ukraine, Kyiv, 2006. Thesis is devoted to evaluation of significance of cytomegalovirus (CMV) infection for forming and realization of somatic pathology in persons suffered due to Chornobyl NPP catastrophe and proposing methods for diagnosis and therapy of CMV reactivation to improve health state of suffered contingents. On the basis of observation of 2162 persons, divided on different groups of Chornobyl NPP catastrophe sufferers and a control group of persons without direct exposure to ionizing radiation, it was established that the frequency of serum anti-CMV IgG antibodies in clean-up workers (CW) (79.16%), convalescents of acute radiation sickness (ARS) (85,59%), NPP workers (78.12%) was higher than in control (69.20%) (p<0.05). The correlation between titres of anti-CMV antibodies and dose of irradiation was revealed among ARS convalescents (r = 0.3244; p = 0.028). The frequency of anti-CMV antibodies was higher in CW of 1986-1987 than in CW of later period. The increasing of CMV-seropositivity was caused by CMV reactivation. ELISA methods were prefered for diagnostics of CMV reactivation than polimerase chain reaction in CW patients. The frequency of anti-CMV antibodies was higher in patients with diseases of gastrointestinal tract, respiratory system, artrithis, diabetes mellitus, lymphadenopathy, hematological nontumor disorders, and the presence of anti-CMV antibodies was associated with negative prognostic parameters of these diseases. The risk of stable increasing of serum aminotransferase activity and enlargement of liver was raised in patients with simultaneous presence of anti-CMV antibodies and antibodies to hepatitis C virus. The indications for antivirus therapy in patients suffered due to Chornobyl NPP catastrophe were developed. Interferonogenesis’ inducers were effective in the treatment of CMV reactivation. A test for detection of individual sensitivity of patients to interferonogenesis’ inductors was proposed. Key words: cytomegalovirus, ionizing radiation, Chоrnobyl NPP catastrophe, acute radiation sickness, somatic diseases, immunity. PAGE 3

Похожие записи