.

Застосування магніто-ультразвукової терапії в комплексному лікуванні вперше виявлених хворих на туберкульоз легень (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2688
Скачать документ

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ФТИЗІАТРІЇ І ПУЛЬМОНОЛОГІЇ ІМ. Ф.Г. ЯНОВСЬКОГО

САВЧЕНКО ВОЛОДИМИР ІГОРОВИЧ

УДК: 616.24–002.5–08:615.83

Застосування магніто-ультразвукової терапії в комплексному лікуванні
вперше виявлених хворих на туберкульоз легень

14.01.26 – фтизіатрія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ-2005Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київській медичній академії післядипломної освіти
ім. П.Л. Шупика МОЗ України.

Науковий керівник

доктор медичних наук, професор М’ясніков Віктор Георгійович, Київська
медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України,
завідувач кафедри туберкульозу

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Мельник Василь Михайлович, Інститут
фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського АМН України, завідуючий
відділом епідеміологічних та організаційних проблем фтизіопульмонології

доктор медичних наук, професор Панасюк Олексій Варфоломійович, Медичний
інститут Української асоціації народної медицини, професор кафедри
інфекційних захворювань, фтизіатрії і пульмонології.

Провідна установа

Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця МОЗ України,
кафедра фтизіатрії з курсом пульмонології (Київ)

Захист відбудеться „23„ січня 2006 р. о 1100 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.552.01 Інституту фтизіатрії і
пульмонології ім. Ф.Г. Яновського АМН України (03680,
Київ, вул. М. Амосова, 10).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту фтизіатрії і
пульмонології ім. Ф.Г. Яновського АМН України (Київ, вул. М. Амосова,
10).

Автореферат розісланий „22 „ грудня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Бегоулева Ж.Б.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. На сучасному етапі розвитку фтизіатричної науки і
практики, поряд з проблемою своєчасного виявлення хворих на туберкульоз
легень величезна роль належить питанню підвищення ефективності лікування
(Ю.І. Фещенко, В.М. Мельник, 2000).

В лікуванні туберкульозу основне місце займає протитуберкульозна
антибактеріальна терапія. На сьогодні відомо, що найбільш важливі
досягнення фтизіатрії останніх десятиріч пов’язані з антибактеріальною
терапією (Й.Б. Бялик, В.М. Петренко та ін., 2002). Але удосконалення
лікування хворих на туберкульоз легень залишається на сьогодні однією з
найважливіших проблем фтизіатрії. Враховуючи складну епідемічну
ситуацію, що склалась на Україні, постає питання ефективнішого лікування
в найменші строки за рахунок застосування антибактеріальної терапії, а
також інших методів лікування (В.М. Мельник та ін., 2001; Ю.І. Фещенко,
2002). Позитивно ці задачі може вирішити удосконалення патогенетичних
методів лікування (Ю.І. Фещенко, 2003).

На сьогодні, у більшості випадків патогенетичний вплив складається із
використання медикаментозних методів, які зменшують запальну реакцію та
покращують поступлення основних протитуберкульозних препаратів в зону
ураження, допомагають пом’якшити прояви токсичних симптомів при швидко
прогресуючому туберкульозі легень, попереджують стенозування бронхів,
впливають на імунні процеси організму людини (А.Г. Хоменко, 1996;
К.Є. Гончар, 2000; Ю.І. Фещенко, 2002).

Застосування різноманітних фізіотерапевтичних методів може значно
підвищити ефективність специфічного лікування за рахунок дії
безпосередньо на вогнище ураження без впливу на організм в цілому (В.Д.
Ломаченков, 2000; Г.И. Левченко, Н.В. Мановицкая, 2002; А.В. Савицька,
2002).

Виходячи з вищезгаданого, серйозної уваги заслуговує пошук нових
ефективних, патогенетично обґрунтованих методів немедикаментозного
лікування туберкульозу легень та їх поєднання з сучасними
медикаментозними засобами.

Тому нашу увагу привернули саме лікувальні властивості ультразвуку та
магнітного поля низькочастотного діапазону.

Механічний та фізико-хімічний фактори є складовими дії низькочастотного
ультразвуку, тоді як тепловий фактор зводиться до мінімуму, також на
відміну від середньочастотного ультразвуку, ультразвукові хвилі низької
частоти мають набагато більшу проникливість (І.В. Кліменко, 2000). Що
стосується магнітного поля, то саме імпульсне магнітне поле є найбільш
ефективним для застосування за рахунок своїх фізичних властивостей (И.З.
Самосюк и др., 2000; В.С. Улащик, 2001). Магнітне поле та ультразвук при
застосуванні у хворих на туберкульоз легень викликають нейростимулюючий,
вазоактивний (спазмолітичний), анальгетичний, протизапальний ефекти у
вогнищі ураження туберкульозом (В.Д. Ломаченков, 2000;
А.В. Ткаліна, 2002). Крім того, ультразвук здатний чинити
деполімеризуючу і розволокнювальну дію на ущільнену та склерозовану
сполучну тканину (І.В. Кліменко, 2000).

Літературні дані про вплив поєднаних магнітотерапії та ультразвукової
терапії, на перебіг туберкульозного процесу в легенях мають характер
розрізнених повідомлень або ж застарілі, тому було доцільним провести
всебічне дослідження та аналіз дії цих факторів.

Таким чином в нашому дослідженні ми вивчили ефективність застосування у
фтизіатричній практиці поєднаної дії двох фізичних чинників:
низькочастотного ультразвуку та імпульсного магнітного поля.

Зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертаційна
робота є фрагментом науково-дослідної роботи колективу кафедри
туберкульозу Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л.
Шупика “Розробити методи немедикаментозної терапії туберкульозу легень у
дорослих з використанням ультрафіолетового опромінення аутокрові,
мікрохвильової та лазерної пунктури”; номер державної реєстрації
0196U010572.

Мета дослідження – підвищити ефективність комплексного лікування вперше
виявлених хворих на туберкульоз легень на етапі інтенсивної
антибактеріальної терапії з застосуванням магніто-ультразвукової
терапії.

Задачі дослідження:

Обґрунтувати використання магніто-ультразвукової терапії для хворих на
вперше виявлений туберкульоз легень на етапі інтенсивної
антибактеріальної терапії.

Вивчити клінічну ефективність магніто-ультразвукової терапії як
немедикаментозного патогенетичного методу у комплексній терапії
туберкульозу легень в порівнянні з традиційним лікуванням.

Вивчити та проаналізувати можливі побічні дії магніто-ультразвукової
терапії на організм хворих туберкульозом легень, розробити заходи щодо
їх усунення.

Дослідити в динаміці зміни показників імунної системи під впливом
курсової дії магніто-ультразвукової терапії, порівняти їх з аналогічними
показниками у хворих, які отримували лише традиційну протитуберкульозну
терапію.

Об’єкт дослідження – туберкульоз легень у вперше виявлених хворих.

Предмет дослідження – особливості перебігу туберкульозного процесу у
вперше виявлених хворих на туберкульоз легень під впливом
магніто-ультразвукової терапії.

Методи дослідження. Загальні клініко-анамнестичні та лабораторні
обстеження хворих на туберкульоз легень; мікробіологічне,
рентгенологічне (оглядова рентгенографія та в бічних проекціях,
томограми уражених частин легені, комп’ютерна томографія легень)
обстеження; імунологічні дослідження; електрокардіографія; спірографічне
дослідження функції зовнішнього дихання.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше науково обґрунтовано та
опрацьовано метод комплексного лікування туберкульозу легень з
використанням магнітного поля та ультразвуку низькочастотного діапазону
у вперше виявлених хворих на туберкульоз легень. Розроблено методику
магніто-ультразвукової терапії (МУЗТ) для застосування в комплексному
лікуванні у хворих на туберкульоз легень (Пат. 54276 А Україна, А61N2/00
(UA), 2002075683. Спосіб консервативного лікування туберкульозу легень /
Мясніков В.Г., Самосюк І.З., Савченко В.І.).

Вивчено клінічну ефективність магніто-ультразвукової терапії в
комплексному лікуванні хворих на вперше виявлений туберкульоз легень.
Вперше було встановлено, що застосування магніто-ультразвукової терапії
прискорює ліквідацію катаральних явищ у легенях, сприяє прискореному та
повному розсмоктуванні вогнищево-інфільтративних змін в легенях.
Доведено, що завдяки використанню магніто-ультразвукової терапії
прискорення загоєння порожнин розпаду в легеневій тканині відбулось на
1,12 місяці раніше та прискорення припинення бактеріовиділення на 0,6
місяців відповідно, в основній групі у порівнянні з контрольною групою.

Також вперше досліджено зміни в імунній системі під впливом
магніто-ультразвукової терапії. Доведено, що магніто-ультразвукова
терапія сприяє нормалізації показників Т-клітинної ланки імунітету на
4-му місяці стаціонарного лікування.

Проаналізовано побічні дії даного методу лікування, заходи щодо їх
усунення та підхід до їх правильної оцінки. Виявлено, що при проведенні
магніто-ультразвукової терапії можливе виникнення загальної та
вогнищевої реакцій, які носять короткочасний характер і не чинять
перепон щодо продовження лікування ультразвуком та магнітним полем.

Практичне значення отриманих результатів. Розроблено методику
магніто-ультразвукової терапії, як нового фізіотерапевтичного методу,
який разом з антибактеріальною терапією можна впровадити в практику для
лікування хворих на туберкульоз легень на рівні міських, районних, та
обласних протитуберкульозних диспансерів, для підвищення ефективності
лікування та скорочення терміну лікування. Були визначені практичні
рекомендації для застосування магніто-ультразвукової терапії у поєднанні
з антибактеріальною терапією для лікування хворих на вогнищевий,
інфільтративний та дисемінований туберкульоз легень в мережі
протитуберкульозних закладів. Розроблені показання та протипоказання,
щодо застосування магніто-ультразвукової терапії.

Впровадження результатів дослідження в практику. Розроблений метод
лікування хворих на вперше виявлений туберкульоз легень впроваджено в 1
терапевтичному відділенні Інституту фтизіатрії та пульмонології Академії
медичних наук України ім. Ф.Г. Яновського (ІФП АМНУ), міському
протитуберкульозному диспансері №1 м. Києва.

Особистий внесок дисертанта. Автор дисертації є основним розробником та
співавтором (з проф. В.Г. М’ясніковим) усіх викладених в роботі
починань, положень, втілень, висновків та рекомендацій. Під особистим
спостереженням були 61 (52,14 %) із 117 хворих. Автором виконано
літературний та патентний пошук, розробку архівного матеріалу – 56
історій хвороб. Здобувачем особисто проводилися всі процедури
магніто-ультразвукової терапії хворим, розроблялась методика
магніто-ультразвукової терапії, вивчалися та аналізувалися прояви
побічної дії та результати лікування, а також зміни імунологічних
показників під впливом курсової дії. Самостійно проведена статистична
обробка матеріалу.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації
повідомлялися на науково-практичній конференції “Медикаментозна та
немедикаментозна профілактика та відновне лікування в клінічній
практиці” Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л.
Шупика (Київ, 2001), на науково-практичній конференції “Медико-соціальні
аспекти боротьби з туберкульозом” (Київ, 2001), ІІІ з’їзді фтизіатрів та
пульмонологів України (Київ, 2003), на науково-практичній конференції
“Лікувальні фізичні чинники та здоров’я людини” (Одеса, 2003).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 8 наукових робіт.
Серед них у акредитованих ВАК виданнях – 5 (в журналах – 2 і в збірниках
наукових праць – 3), в матеріалах з’їздів та конференцій – 3.

Обсяг та структура дисертації. Матеріали дисертаційної роботи
складаються із вступу, огляду літератури, 4 розділів власних досліджень,
аналізу і узагальнення результатів дослідження, висновків та практичних
рекомендацій, покажчика літератури. Дисертація викладена на 150
сторінках друкованого тексту, ілюстровані 20 таблицями, 1 рисунком. (221
вітчизняних та 49 закордонних авторів).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали, методи діагностики і лікування. Під нашим спостереженням
знаходилося 117 хворих на вперше виявлений туберкульоз легень, віком від
16 до 71 років років. Середній вік становив (33,32±11,86) років.

Комплексне обстеження хворих на туберкульоз органів дихання включало
клінічне, рентгенологічне, томографічне, мікробіологічне, біохімічне
обстеження, дослідження функції зовнішнього дихання,
електрокардіографічне обстеження. Бронхологічне та інші види обстежень
проводилися за показаннями.

Враховуючі позитивні результати, які були отримані Кліменко І.В. при
застосуванні ультразвукової терапії низькочастотного діапазону (УЗНЧ)
для лікування вперше виявлених хворих на туберкульоз легень (І.В.
Кліменко, 2000), а також дані Кравченко Н.С., які говорять про позитивну
дію магнітотерапії при лікуванні хворих на туберкульоз легень (Савула
М.М., Кравченко Н.С., 1987), а саме скорочення термінів закриття
порожнин деструкції і розсмоктування вогнищево-інфільтративних змін в
легенях, ми вирішили доцільним розділити всіх хворих, згідно завдань
роботи, на дві групи – основну та контрольну. Основна група включала –
61 (52,14 %) хворого, контрольна – 56 (47,86 %). Хворі основної групи в
якості патогенетичної терапії отримували магніто-ультразвукову терапію.

Пацієнти обох груп були тотожними за віком, статтю та основними
характеристиками туберкульозного процесу. В обох групах переважали
чоловіки, у всіх хворих були відсутні ознаки хронічного туберкульозного
процесу. Враховуючи одне з завдань роботи, у частини хворих
досліджувалися додаткові імунологічні показники крові, які
характеризували лімфоцитарну ланку імунної системи. Для дослідження
клітинного імунітету виконували визначення лімфоцитів та субпопуляції
клітин лімфоцитів за стандартною методикою, з використанням
моноклональних антитіл (МКАТ) до рецепторів клітинної поверхні
лімфоцитів та моноцитів методом непрямої імунофлуоресценції.
Використовувались МКАТ виробництва групи біотехнології Інституту
експериментальної патології, онкології і радіології ім. Р.Є. Кавецького
НАНУ. Кількість клітин, що відносились до певної субпопуляції,
визначалась у відсотках на 100 виявлених в препараті клітин (Д.Ф.
Глузман, 1990). Концентрацію основних класів імуноглобулінів (Іg A, Іg
G, Іg M) в сироватці крові визначали методом радіальної дифузії
за Mancini (Mancini G., 1966).

З метою вивчення впливу МУЗТ на вищевказані імунологічні показники,
хворим основної групи дослідження проводили перед початком курсу МУЗТ та
через 3-4 місяці від початку лікування. У пацієнтів контрольної групи,
які не отримували МУЗТ, динаміка цих показників досліджувалася за
аналогічний проміжок часу.

За формами туберкульозного процесу обидві групи були тотожними, що
дозволило нам проводити порівняльну характеристику цих груп в процесі
подальшого дослідження. В основній та контрольній групах переважаючою
формою був інфільтративний туберкульоз легень – 47 (77,1 %) та 43
(76,8 %) особи відповідно, значно менше було хворих з вогнищевим
туберкульозом – 5 (8,2 %) та 3 (5,4 %) особи відповідно та
туберкульомами легень – 5 (8,2 %) та 4 (7,1 %) особи відповідно
(Р>0,05). Дисемінований туберкульоз легень мав місце у 4 (6,6 %) та 6
(10,7 %) осіб (Р>0,05). Дисемінований процес в легенях у більшості
хворих носив обмежений характер.

Розповсюджений туберкульозний процес мав місце у 25 (40,98 %) хворих
основної та у 24 (42,86 %) контрольної груп (Р>0,05), а обмежений процес
– 36 (59,02 %) та 32 (57,14 %) хворих відповідно (Р>0,05). За
локалізацією специфічний процес у більшості хворих основної та
контрольної груп мав односторонній характер – 51 (83,61 %) та 43
(76,79 %) хворих відповідно (Р?0,05).

Серед хворих основної групи 44 (72,13 %) особи мали деструктивні зміни в
легеневій тканині. В контрольній групі цей показник склав відповідно 44
(78,57 %) людини (Р>0,05).

В обох групах частіше були порожнини деструкції дрібних розмірів у 30
(49,18 %) та 26 (46,43 %) хворих відповідно. Серед хворих контрольної
групи у досить значної частини – 17 (30,36 %) в легенях були порожнини
розпаду середніх розмірів. Цей показник в основній групі був меншим і
склав 11 (18,03 %) хворих (Р>0,05). Але, слід сказати, що в основній
групі, порівняно з контрольною, дещо більше хворих – 3 (4,92 %), котрі
мали в легенях порожнини розпаду великих розмірів (більше 4 см), тоді як
таких пацієнтів в контрольній групі було лише 1 (1,79 %) хворий
(Р>0,05).

Бактеріовиділення було встановлено у 38 (62,3 %) хворих основної та 41
(73,2 %) – контрольної груп (Р>0,05). З них масивне бактеріовиділення
було у 10 (16,9 %) та 5 (13,9 %) (Р>0,05), немасивне – у 28 (45,9 %) та
36 (64,3 %) хворих основної та контрольної груп відповідно (Р>0,05).
Методом посіву на поживне середовище рясний ріст був відмічений у 15
(24,6 %) та 9 (16,1 %) хворих основної і контрольної групи (Р>0,05),
поодинокі колонії – у 23 (37,7 %) та 32 (57,1 %) осіб відповідно
(Р>0,05). Чутливість до протитуберкульозних препаратів була збережена у
всіх хворих, у яких встановили бактеріовиділення, як основної, так і
контрольної групи.

Протитуберкульозна терапія хворим основної та контрольної груп
проводилася за однаковими принципами (з урахуванням віку, ваги, форми
туберкульозу, розповсюдженості процесу, їх переносимості, а також від
виду супутньої патології).

В перші два місяці лікування в стаціонарі призначалися 3-4 або 5
протитуберкульозних препаратів (ізоніазід (H), рифампіцин (R),
стрептоміцин (S), піразинамід (Z), етамбутол (E)). Нами були застосовані
наступні режими хіміотерапії: 2HRZS(E) 2HRZ3E3 3HRZ3 та 2HRZS(E) 2HRZ3E3
3H3R3Z3 (режими використовували у 39 хворих обох груп (22 (36,1 %) осіб
основної та 17 (30,4 %) – контрольної групи (Р>0,05)); 2HRSZ3E3 2HRZ3E3
3HRZ3 (режим застосовувався у 23 хворих обох груп (11 (18,0 %) осіб
основної та 12 (21,4 %) – контрольної групи (Р>0,05)); 2HRZ 4HR (режим
уживали у 29 пацієнтів обох груп (16 (26,2 %) осіб основної та 13 (23,2
%) – контрольної групи (Р>0,05)); 2HRZ 4HRZ(E) (режим застосовувався у
26 хворих обох груп (12 (19,7 %) осіб основної та 14 (25,0 %) –
контрольної групи (Р>0,05)). Основним способом введення препаратів був
традиційний їх прийом перорально, стрептоміцин вводили
внутрішньом’язево. Ізоніазід частіше всього призначали перорально, рідше
внутрішньом’язево, а при розповсюджених важких формах туберкульозу
вводили внутрішньовенно, особливо на початкових етапах лікування.

При призначенні специфічних антибактеріальних препаратів виходили з їх
середніх разових та добових доз в розрахунку на кілограм маси тіла для
дорослих.

При загоєнні деструктивних змін в легенях рифампіцин відміняли і
лікування проводили надалі двома-трьома препаратами. При збереженні
каверни більше 6 місяців або при формуванні туберкульоми питання щодо
подальшої тактики лікування вирішували в індивідуальному порядку.

Тривалість курсу антибактеріальної терапії залежала від форми
туберкульозу, динаміки специфічного процесу та інших обставин і
коливалась від 6 до 10 місяців лікування, і становила (6,56±0,22) міс.

Збереження чутливісті МБТ до препаратів було основною вимогою щодо
режиму антибактеріальної терапії у хворих, що отримували МУЗТ.

Методика МУЗТ розроблялася нами з урахуванням даних літератури і
проводилася наступним чином. Використовувався вітчизняний апарат

“МИТ-11”. Спочатку здійснюється вплив ультразвуком частотою 44 кГц і
потужністю 0,4 Вт/см2 з часом дії до 1 хв. на наступні зони: сегментарні
зони іннервації легень з двох боків паравертебрально та проекцію
патологічних змін в легенях крізь грудну клітину. На 5-6 процедурі
потужність збільшувалась до 1 Вт/см2 та час впливу до 5-7 хв. на одне
поле. Отже, вже на 5-6 процедурі загальна експозиція ультразвукового
впливу складала 15-20 хв. Магнітотерапія проводилась одразу після сеансу
ультразвукотерапії на такі самі зони. Особливістю проведення
магнітотерапії було те, що в апараті є два індуктори і одразу можна
впливати на дві зони. Перші сеанси – магнітна індукція складала 10 мТл,
час впливу на одну зону – 5 хв. Послідуючі сеанси передбачали збільшення
індукції до 25 мТл, а час впливу на одне поле до

15 хв. (загальний час магнітотерапії тривав до 30 хв.). Процедури
магніто-ультразвукової терапії проводились 5 раз на тиждень, на курс
лікування 10-15 процедур.

Ефективність лікування оцінювалася нами за загальноприйнятою методикою,
згідно наказу МОЗ України №499, яка включала в себе визначення темпів
нормалізації основних клінічних показників, частоти та термінів
припинення бактеріовиділення, розсмоктування вогнищевих та
інфільтративних явищ в легенях, загоєння порожнин деструкції в легеневій
тканині, а також характеру і розмірів залишкових змін в легенях після
закінчення основного курсу лікування в стаціонарі.

Оскільки отримані в результаті клінічного дослідження дані не мали
очевидних протиріч щодо нормальності розподілу варіаційного ряду, ми
використовували методи оцінки відмінностей середніх двох вибірок,
використовуючи програмно-математичний комплекс на базі Microsoft Excel
для персональних комп’ютерів.

Результати власних досліджень та їх обговорення. Результати дослідження
застосування МУЗТ у 61 хворого на вперше виявлений туберкульоз легень
визначались за клінічними проявами та основними показниками ефективності
лікування туберкульозного процесу.

Вивчаючи вплив МУЗТ на перебіг туберкульозного процесу, перш за все
увага приділялася зникненню клінічних проявів туберкульозу.

Мали місце наступні основні клінічні прояви у хворих основної та
контрольної груп: підвищення температури тіла у 23 (37,7 %) та у
33 (58,9 %) відповідно (Р>0,05); симптоми інтоксикації (слабкість,
підвищене потовиділення, стомлюваність) у 55 (90,2 %) хворих основної та
49 (87,5 %) – контрольної груп (Р>0,05); вологі хрипи в легенях у
31 (50,8 %) та у 26 (46,4 %) осіб відповідно (Р>0,05); кашель – у
54 (88,5 %) пацієнтів основної та у 46 (82,1 %) – контрольної груп
(Р>0,05); виділення харкотиння у 42 (68,9 %) та у 33 (58,9 %) відповідно
(Р>0,05).

Безсимптомний перебіг туберкульозу відзначено у 6 (9,8 %) хворих
основної та у 7 (12,5 %) – контрольної груп (Р>0,05).

У всіх хворих основної та контрольної груп, до кінця курсу лікування
відбулася нормалізація основних клінічних показників в 100 % випадків,
але у пацієнтів, яки отримували в комплексі лікування МУЗТ цей процес
відбувався дещо швидше.

Так, на 1 місяці лікування симптоми інтоксикації були ліквідовані у
90,9 % (50 хворих) основної та у 91,8 % (45 хворих) – контрольної груп
(Р>0,05). На 2 місяці терапії прояви інтоксикації були відсутні у 100 %
(55 осіб) основної групи, а в контрольній цей показник склав 97,9 % (48
осіб) (Р>0,05), так як один хворий і на третьому місяці лікування
продовжував скаржитися на загальну слабкість. Середні терміни
дезинтоксикації склали в основній та контрольній групах (1,09±0,04) міс
та (1,10±0,05) міс відповідно (Р>0,5).

До закінчення основного курсу специфічної терапії в умовах стаціонару
вологі хрипи перестали вислуховуватися в 100 % пацієнтів обох груп. На
першому місяці лікування цей показник склав 96,8 % (30 хворих) в
основній та 46,2 % (12 хворих) в контрольній групах (Р0,05), а на 3 місяці специфічної
терапії лише у 1 хворого основної групи зберігався кашель з виділенням
харкотиння, що було зумовлено супутньою патологією – хронічним
бронхітом.

В контрольній групі в ці ж строки у 5 хворих мав місце кашель, в одного
з цих пацієнтів це також було пов’язано з хронічним бронхітом. Нами було
отримано достовірну різницю між середніми термінами зникнення кашлю у
пацієнтів основної та контрольної груп: (1,09±0,05) міс та
(1,96±0,08) міс відповідно (Р0,05) (табл. 1).

В цілому до кінця основного курсу лікування в стаціонарі розсмоктування
та ущільнення вогнищево-інфільтративних змін в легенях наступило у 56
(91,8 %) хворих основної та 51 (91,1 %) хворого контрольної груп,
різниця відсутня (Р>0,5). Такі кінцеві результати щодо даного показника
в деякій мірі пов’язані з тим, що в обох групах були хворі з
туберкульомами легень: 5 осіб в основній та 4 в контрольній групах.
Середні строки розсмоктування вогнищево-iнфiльтративних змін в легенях
склали в основній групі (4,04±0,21) міс, в контрольній (5,13±0,17) міс
відповідно (Р0,05). На 7-11 місяці терапії порожнини
розпаду перестали визначатися у 4 (9,1 %) хворих основної та 6 (13,7 %)
– контрольної груп (Р>0,05). У одного хворого контрольної групи (2,3 %)
з порожниною розпаду великих розмірів (більше 6 см) загоєння останньої
наступило тільки на 11 місяці специфічного лікування (табл. 2).

В цілому серед хворих основної групи, які при поступленні мали порожнини
деструкції в легеневій тканині, відсоток пацієнтів, у котрих при виписці
вони продовжували визначатися, склав 4,6 % (2 хворих). Відповідно
загоєння порожнин розпаду в легенях відбулося у 42 (95,5 %) хворих
основної групи. Порожнини розпаду в легеневій тканині при виписці із
стаціонару лишилися у 4 (9,1 %) хворих контрольної групи, загоїлися у
40 (90,9 %) хворих. Суттєвої різниці в частоті загоєння порожнин
деструкції хворих основної і контрольної груп не було (Р>0,05). Однак
при застосуванні тільки УЗНЧ загоєння порожнин деструкції відбулось у
89,1% хворих (І.В. Кліменко, 2000).

Середні строки закриття порожнин деструкції у хворих основної групи
склали (4,33±0,33), а в контрольній – (5,45±0,33) місяців, різниця
статистично достовірна (Рn ? V hF" @ @ ???ях протягом лікування Терміни лікування 1-2 міс 3-4 міс 5-6 міс 7-8 міс 9-10 міс 11-12 міс Всього Основна абс. 44 12* 17 9 2 2 — 42 % 100,0 27,3 38,6 20,5 4,5 4,5 — 95,5 Кон-трольна абс. 44 2 17 15 3 2 1 40 % 100,0 4,6 38,6 34,1 6,8 4,6 2,3 90,9 Примітка. * вірогідність відмінностей у порівнянні з показниками у осіб контрольної групи з рівнем статистичної значимості P0,05).

Через один місяць від початку лікування, бактеріовиділення припинилося у
14 (36,8 %) хворих основної і лише у 5 (12,2 %) – контрольної групи,
різниця статистично достовірна (Р0,05). В контрольній групі малі залишкові зміни лишились у
33 (58,9 %) хворих, серед них 17 (30,4 %) мали одиночні вогнища до

1 см і 16 (28,6 %) мали обмежений фіброз в межах 1 сегмента (Р>0,05).
Великі залишкові зміни залишились у 13 (21,3 %) хворих основної групи,
серед них 5 (8,2 %) мали множинні (більше 5) чітко окреслені вогнища до
1 см і 8 (13,1 %) мали поширений фіброз більше 1 см (Р>0,05). В
контрольній групі великі залишкові зміни лишились у 23 (41,1 %) хворих,
серед них 10 (17,9 %) мали одиночні вогнища до 1 см і 13 (23,2 %) мали
обмежений фіброз в межах 1 сегмента (Р>0,05). Таким чином, при аналізі
малих залишкових змін після перенесеного туберкульозу легень нами було
виявлено наявність статистично значимих відмінностей при порівнянні
показників основної та контрольної груп 48 (78,7 %) та 33 (58,9 %)
хворих відповідно (Р0,05).

Таким чином, як видно з отриманих результатів роботи, завдяки
застосуванню МУЗТ в комплексному лікуванні хворих на туберкульоз легень
вдається досягти розсмоктування вогнищ та зникнення явищ інфільтрації на
0,9 місяця швидше ніж в контрольній, припинення процесу
бактеріовиділення – на 0,6 місяця та загоєння порожнин деструкції в
легеневій тканині на 1,12 місяці швидше ніж в контрольній і на 0,6
місяця швидше ніж при застосуванні тільки УЗНЧ (І.В. Кліменко, 2000) і
тим самим сприяє зменшенню частоти утворення великих залишкових змін.

При проведенні магніто-ультразвукової терапії хворим основної групи
приділялася досить велика увага аналізу побічних реакцій, які виникали
протягом всього курсу МУЗТ.

При аналізі загальних реакцій організму на МУЗТ було виявлено 34 випадки
появи цих реакцій у 29 (47,5%) хворих. Це пов’язано з тим, що одночасно
кілька реакцій спостерігались у одного хворого. Були пов’язані між собою
такі реакції, як сонливість і зниження артеріального тиску у 2 (3,3 %)
хворих, сонливість і субфебрилітет у 2 (3,3 %) хворих, головний біль і
субфебрилітет у 2 (3,3 %) хворих.

Найбільш частим проявом загальної реакції при проведенні МУЗТ, був
підйом температури тіла до субфебрильних цифр у 19 (30,6 %) хворих, з
них хворих з інфільтративним туберкульозом легень було 15 (24,2%), з
дисемінованим туберкульозом легень – 1 (1,6%) і туберкульомою – 3 (4,8%)
хворих. Така реакція спостерігалась після 1-3 процедур 16 (26,2 %),
іноді після 5-6 у 3 (4,9 %) хворих, в другій половині дня, і показники
температури становили 37,0 – 37,5°С. Коли температура досягала 37,5°С
робили перерву курсу процедур на 2-3 дні, з подальшим відновленням. В
жодному разі курс не був повністю відмінений у зв’язку з даною реакцією.
Щодо причин появи підвищення температури тіла з літературних даних
відомо, що ультразвук може посилювати ексудативний компонент запальної
реакції, який особливо виражений при інфільтративному туберкульозі
легень (Ломаченков В.Д., 2000; Мановицкая Н.В., 2002). Другою за
частотою проявів загальної реакції була сонливість, яка спостерігалась у
9 (14,5%) хворих. Сонливість виникала під час процедури і трималась
протягом 4-5 годин після її завершення. Треба відзначити, що сонливість
виникала у 2 (3,2%) хворих з гіпертонічною хворобою І-ІІ ступеня і
супроводжувалась помірним зниженням артеріального тиску. Така реакція,
як посилення загального потовиділення визначалась у 2 (3,2%) хворих,
виникала під час проведення процедури і утримувалась під час кожної
процедури протягом всього курсу лікування. В жодному випадку у зв’язку з
появою цих реакцій курс процедур МУЗТ не було відмінено.

Особлива увага приділялась виникненню у хворих вогнищевої реакції. При
проведенні МУЗТ ми спостерігали вогнищеву реакцію у 16 (26,2 %)
пацієнтів основної групи. Всього мали місце 28 випадків виникнення
різних симптомів вогнищевої реакції, так як різні прояви її в деяких
випадках спостерігалися у одного і того ж хворого (наприклад: одночасне
посилення кашлю, збільшення кількості харкотиння, поява вологих хрипів в
легенях), іноді мали місце лише один або два з вищенаведених симптомів.

Серед основних проявів вогнищевої реакції мали місце наступні. Частіше
за все була поява або збільшення кількості харкотиння – у 12 (19,7 %)
хворих (у 1 з вогнищевим туберкульозом легень, у 7 – з інфільтративним,
у 3 – з дисемінованим туберкульозом легень та у 1 хворого з
туберкульомами). Рідше з’являлися вологі хрипи над ділянкою
туберкульозного ураження або збільшувалася їх кількість – у 6 (9,8 %)
хворих (у 2 – з інфільтративним туберкульозом легень, у 3 – з
дисемінованим та у 1 хворого з туберкульомою). Поява або посилення кашлю
визначались у 10 (16,4 %) хворих (у 1 з вогнищевим туберкульозом легень,
у 5 – з інфільтративним туберкульозом легень, у 3 – з дисемінованим та у
1 хворого з туберкульомою). Кровохаркання не було зафіксовано у жодного
хворого. Вогнищева реакція, як і загальна, частіше мала місце при
інфільтративному туберкульозі легень.

Слід відмітити, що всі вказані ознаки з’являлися у хворих після 2-3
процедури і трималися протягом 2-7 днів з наступним зменшенням або
зникненням.

Ми досить обережно ставилися до оцінки вогнищевої реакції, особливо,
якщо вона поєднувалась з підвищенням температури тіла. Це пов’язано з
тим, що, як вважає більшість дослідників, вогнищева реакція є наслідком
незначного загострення специфічного процесу під впливом фізичних
чинників. Коротка вогнищева реакція (не більше 5-6 днів) вважається
позитивною. Вона відображає позитивну мікроальтеруючу дію ультразвуку,
що стимулює в’ялоперебігаючі процеси. Якщо ж прояви вогнищевої реакції
тримаються протягом більш довшого часу, то це може свідчити про
негативний вплив – загострення специфічного процесу (Богатырев Г.А.,
1995; Клименко І.В., 2000).

В нашому дослідженні така тривалість вогнищевої реакції визначалась
тільки у 2 (3,3 %) хворих. В цих випадках реакції з’являлися у хворого
після 4 процедур МУЗТ. В даних випадках робилася перерва в
фізіолікуванні на 8 днів, з подальшим продовженням лікування.

Але в ряді випадків, коли поява вогнищевої реакції супроводжувалася
підвищенням температури тіла, ми робили перерву в проведенні лікування
ультразвуком на 1-2 дні з наступним відновленням щоденного проведення
процедур або ж надалі процедури проводилися через день. Такі заходи
використовувалися нами з метою попередження розвитку загострення
туберкульозу.

В процесі виконання даної роботи ми вивчали зміни показників імунної
системи. Аналіз отриманих даних показав у всіх хворих на туберкульоз, як
в основній (до призначення МУЗТ), так і в контрольній групі, на першому
місяці визначається зниження всіх показників клітинного імунітету
порівняно з показниками здорових донорів. Так, відносна кількість
лімфоцитів у здорових осіб склала (36,70±1,51)% і була вища, ніж в
основній (29,65±1,52)% і контрольній (26,73±1,37)% відповідно (Р0,05). Тільки
за показником відносної кількості CD22-В-лімфоцитам показник здорових
донорів (17,50±1,30)% не відрізнявся від показника в основній
(16,30±1,53)% та контрольній (15,70±1,79)% (Р>0,05).

На 3-4 місяці лікування після проведення магніто-ультразвукової терапії
показник відносної кількості лімфоцитів в крові значно відрізнявся від
показника до лікування (34,11±1,43)% та (29,65±1,52) % (Р0,05), що значно нижче за показник здорових донорів (36,70±1,51)%
(Р0,05). Тоді як в контрольній групі такої позитивної
динаміки не визначається, на 3-4 місяці лікування показник був
(54,88±1,34)% і значно відрізнявся від показника здорових донорів
(Р0,05).

По СD22-В-лімфоцитам значних відхилень на 3-4-му міс не визначалось ні в
основній, ні в контрольній групі. Так, в основній групі цей показник на
1-му міс лікування склав (16,30±1,53)%, на 3-4-му міс (17,90±1,08)%
(Р>0,05). В контрольній групі цей показник на 1-му міс лікування склав
(15,70±1,79)%, на 3-4-му міс (18,70±1,40)% (Р>0,05).

При аналізі показників гуморального імунітету можна сказати, в обох
групах на першому місяці лікування визначалось збільшення Іg A в
основній (3,60±0,20) г/л і в контрольній (3,60±0,30) г/л, Іg G в
основній (14,12±0,68) г/л і в контрольній (15,00±0,60) г/л у порівнянні
зі здоровими донорами Іg A (1,70±0,20) г/л, Іg G (10,70±0,76) г/л
відповідно (Р0,05),
бактеріовиділення припинилось у 100 % хворих обох груп. Середні строки
закриття порожнин деструкції у хворих основної групи склали (4,33±0,33)
міс, а в контрольній – (5,45±0,33) міс, різниця статистично достовірна
(Р0,05); в основній групі при порівнянні
показників по СD4-Т-хелперам до та після магніто-ультразвукової терапії
– відповідно (23,3±0,76)% та (30,8±1,03)% були виявлені статистично
значимі відмінності (Р

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020