ХАРКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПОВІТРЯНИХ СИЛ

ЗУБЕНКО Алла Сергіївна

УДК 141.5.:316.613

Взаємодія особистісної та соціальної ідентичності

(СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ)

09.00.03 — соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Харків — 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії і політології Харківського
національного автомобільно-дорожнього університету, Міністерство освіти
і науки України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Чаплигін Олександр
Костянтинович, Харківський національний автомобільно-дорожній
університет,

завідувач кафедри філософії і політології.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Степаненко Ірина Володимирівна,
Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди,

професор кафедри філософії;

кандидат філософських наук, доцент Карпенко Катерина Іванівна,

Харківський державний медичний університет,

доцент кафедри філософії, соціології і релігієзнавства.

Провідна установа:

Національний технічний університет України „Київський політехнічний
інститут”, кафедра філософії, Міністерство освіти і науки України,

м. Київ.

Захист відбудеться „24” лютого 2005 року о 15 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради К 64.702.05 при Харківському університеті
Повітряних Сил за адресою: 61043, м. Харків, вул. Динамівська, 6, ауд.
Д-606.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського університету
Повітряних Сил за адресою: 61064, м. Харків, вул. Володарського, 46.

Автореферат розісланий „ 19 ” січня 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук, професор Мануйлов Є. М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В сучасному світі проблема людини нерідко
розглядається крізь призму процесу набуття нею ідентичності, тому що цей
процес тісно пов’язаний з формуванням особистості, її моральних якостей,
поведінки і здатності до саморозвитку. Ідентичність дозволяє людині
чітко зафіксувати самототожність свідомості і себе як особистість і,
таким чином, захистити внутрішній світ від стресових впливів.

Разом з тим, докорінні зрушення в сучасній цивілізації значною мірою
руйнують традиційні форми ідентичності, роблять їх несталими, рухливими.
Людина потрапляє в досить складну ситуацію, в якій з одного боку,
набування свого, а не нав’язаного „Я” ускладнюється, розмиваються межі
обов’язків та відповідальності, з іншого ? роль особистості, наявності у
неї творчих здібностей і здатності гнучко реагувати на зміни, зберігаючи
і розширяючи свою ідентичність, ? зростає.

Процес ідентифікації ускладнюється і внаслідок розмивання меж
інституалізації у суспільстві. В результаті глобалізації та
інформатизації змінюються способи впливу соціального на становлення
самості людини.

Отже, в умовах соціокультурних та парадигмальних трансформацій проблема
особистісної та соціальної ідентичності надзвичайно актуалізується і
виявляє себе в формі кризи ідентичності, проблемності збереження
цілісного „Я” в мінливому, мозаїчному світі, інтерпретації якого, так
само, як і інтерпретації самої людини, постійно чисельно зростають.

Особливо гостро проблема ідентичності постає для нашої держави. Україна
знаходиться в силовому полі суперечливих суспільно-цивілізаційних
тенденцій – глобалізації і національно-етнічного, державного уособлення,
модернізації і постмодернізації, орієнтації на Захід чи на Схід. Все це
створює ситуацію „системної кризи суспільства”, частиною якого є
проблематичність державної, соціальної і ідеологічної ідентичності.
Основу цієї кризи становить неясність перспектив українського соціуму в
цілому та його окремих прошарків, коли різні соціальні суб’єкти
перебувають ніби в різних соціальних реальностях, живуть за різними
соціальними нормами. Подолання таких дезорієнтуючих ідентифікацію
факторів є нагальною теоретичною і практичною проблемою.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота
виконувалась у рамках науково-дослідницької держбюджетної теми кафедри
філософії і політології Харківського національного
автомобільно-дорожнього університету „Духовні резерви людини в контексті
соціально-політичних, культурних, цивілізаційних реалій на рубежі
третього тисячоліття”, що є складовою комплексної
загально-університетської наукової теми „Моделювання складних
соціально-економічних, екологічних та технічних систем на основі
перспективних інформаційних технологій”, яка виконувалась за планом
університету та затверджена проректором з наукової роботи.

Ступінь наукового опрацювання проблеми визначена складністю об’єкта
вивчення, великою кількістю різноманітних філософських, соціальних,
соціологічних, психологічних інтерпретацій ідентичності у вітчизняному і
зарубіжному людинознавстві. Важливе значення для розуміння природи
ідентичності, її сутності, змісту, особливостей мають ідеї класичної
європейської філософії – від Сократа до Гегеля і Маркса, що стосуються
специфічності людини, її самобутності, місця у природному, соціальному і
духовному світах. І в наш час універсальним надбанням у пізнанні людини
залишаються думки і судження вітчизняних мислителів – Г. Сковороди,
П. Юркевича та ін.

У працях мислителів ХІХ–ХХ століть Х. Арендт, Ж. Бодрійяра, М. Бубера,
С. К’єркегора, А. Лосєва, Ф. Ніцше, П. Рікьора, Е. Фромма, М. Фуко та
інших, проблематика людини отримала новий імпульс для вивчення, особливо
в аспектах розкриття свідомості та самосвідомості, самості, соціальної
повсякденності. В сучасному людинознавстві для вирішення проблем,
пов’язаних зі збільшенням тиску на людину з боку соціальної системи,
впливу технологізму, глобалізму виникла потреба в нових формах
соціального пізнання, в тому числі через такі категорії, як
„ідентичність” і „криза ідентичності”, що у сучасних умовах стають
об’єктом філософських, соціальних і психологічних концептуалізацій в
межах постнекласичних парадигм дослідження.

Науковий інтерес до проблеми формувався в різних площинах вивчення
ідентичності і відповідних методологічних програмах. В соціології
активно досліджувалася тема особистісної і соціальної ідентичності, а
також проблеми впливу соціального середовища на механізми ідентифікації
(праці Е. Гідденса, Е. Гоффмана, І. Кона, Дж. Марсія, Дж. Міда,
А. Турена, В. Ядова, та ін.). Розробки психологів (А. Адлера,
Л. Виготського, Е. Еріксона, В. Мухіної, С. Рубінштейна, З. Фрейда,
К. Хорні, Т. Шибутані, К. Юнга та інш.) значно поглибили розуміння
динаміки становлення ідентичності в процесі психічного розвитку людини.
Найбільш узагальнене вираження проблематика ідентичності знайшла у
філософських працях Т. Адорно, Р. Баумайстера, Т. Воропай, Н. Костенко,
В. Малахова, В. Павленка, В. Федотової, Ю. Хабермаса, М. Хайдеггера,
В. Хесле, М. Хоркхаймера.

Існуюча теоретико-концептуальна база вищевказаних гуманітарних
досліджень складає підґрунтя для подальшого аналізу питань, пов’язаних з
онтологічними, соціальними, культурними, економічними, побутовими
умовами, що сприяють розвитку і змінам самосприйняття і самопізнання
людини в суспільстві, в осмисленні ідентичності. Разом з тим,
залишається недостатньо розробленою проблема взаємодії особистісної та
соціальної ідентичності, в тому числі і в соціально-філософському
аспекті, хоча й існує велика кількість літератури, в якій аналізуються
окремі етапи і часткові прояви особистісної та соціальної ідентичності.
Відповідно до представленої ситуації, спрямованість дисертаційного
дослідження об’єктивно обумовлюється початковим рівнем розробки проблеми
взаємодії особистісної і соціальної ідентичності у вітчизняній
науково-філософській думці.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є соціально-філософський
аналіз ідентичності як комплексного соціального феномена крізь призму
взаємодії особистісної та соціальної ідентичності в умовах
цивілізаційних змін у світі і трансформаційно-модернізаційних зрушень в
Україні.

Для досягнення поставленої мети необхідно було виконати такі завдання:

? розкрити історичні етапи становлення теорії ідентичності та окреслити
смислове поле ідентичності в гуманітарно-філософській традиції;

? узагальнити концепцій ідентичності у соціальній філософії, соціології
та соціальній психології і використати отримані висновки щодо досягнення
мети дослідження;

? виявити зміст, структуру, основні механізми становлення, засоби
формування та взаємодії особистісної і соціальної ідентичності;

? визначити фундамент плюралізації ідентичності та динаміку взаємодії
особистісної і соціальної ідентичності в умовах сучасних
цивілізаційно-культурних зрушень;

? виробити шляхи, форми і напрямки подолання кризи ідентичності у
сучасному українському суспільстві.

Об’єктом дисертаційного дослідження є особистісна і соціальна
ідентичність як суспільні феномени.

Предметом дисертаційного дослідження є закономірності і механізми
формування і взаємодії особистісної і соціальної ідентичності в
перехідних умовах еволюції цивілізації і змін, що відбуваються в
сучасній Україні.

Теоретичні та методологічні засади дослідження. Робота ґрунтується на
принципах міждисциплінарного підходу, її теоретичну базу становить
філософська, соціологічна, психологічна рефлексія щодо особистісної та
соціальної ідентичності. Системний підхід у дисертації використаний при
вивченні систем „особистість-соціум”, „ієрархія ідентичностей”
особистості. При цьому в якості базової використовувалася синергетична
парадигма, що дозволила розглянути знаходження ідентичності як складний,
динамічний, нестабільний процес. У доповненні до цього
структурно-функціональний аналіз дозволив класифікувати різні типи
ідентичності та аспекти цілісної ідентичності людини. У дослідженні
сучасних особливостей процесу ідентифікації, а також при виявленні
механізмів подолання кризи ідентичності вирішальна роль була відведена
методологічній базі постнекласичної філософії з її парадигмальним
положенням про самість як процесуальний та контекстуальний феномен.

Наукова новизна дослідження полягає в узгодженні філософських,
соціологічних, психологічних аспектів для вивчення ідентичності як
складного феномена у соціально-філософському аспекті, а також у
дослідженні ідентичності з точки зору відповідності між зовнішнім
різноманіттям впливів на людину й її внутрішнім світом, у виявленні
механізмів взаємодії особистісної і соціальної ідентичності в умовах
суперечливих тенденцій сучасної цивілізації.

У дисертації сформульовано ряд положень, що конкретизують наукову
новизну дослідження:

? вперше проаналізовано процеси, пов’язані з історичними етапами
становлення ідентичності й отримані висновки, що: незважаючи на те, що,
на різних етапах розвитку філософської думки поняття ідентичності
знаходило нові змісти, довгий час існувала і загальна тенденція в його
розумінні як характеристики загальності буття, що виключає відмінність;
однією з основних тенденцій в зміні змісту, механізмів ідентичності в
процесі історичного розвитку полягає в перенесенні акценту з панування
зовнішнього на внутрішню активність особистості; виникнення нових
акцентів у розумінні ідентичності пов’язано з ускладненням життя
суспільства в сучасну епоху і поглибленням філософських і наукових
поглядів на людину, її взаємодію зі світом;

? дістало подальшого розвитку дослідження ідентичності як
структурованої, такої, що розвивається протягом усього життя, у тому
числі і через подолання криз, і має два аспекти: особистісний і
соціальний. У результаті розгляду історичної еволюції феномена
ідентичності виявлено, що структурування особистісної і соціальної
ідентичності є наслідком комплексу процесів соціального і
індивідуального характеру, серед яких головним є прагнення людини
зберегти цілісність у соціально-історичній розмаїтості та знайти власну
індивідуальність, спрямованість до інтеграції розривності суспільного і
приватного, офіційного і повсякденного, масового й інтимного, із метою
його подолання;

? на засаді системного аналізу виявлено структуру, основні механізми,
етапи, динаміку, способи формування та взаємодії особистісної та
соціальної ідентичності. Доведено, що досить плідним є розгляд різних
видів ідентичності як субідентичностей, що формують цілісну структуру
ідентичності і нерівномірно актуалізуються в залежності від
індивідуальних характеристик, в різні періоди життя людини, в залежності
від соціального контексту. Характерною ознакою розвитку системи
ідентичностей є наявність механізмів конкуренції між ідентичностями,
відбір найбільш стійких, виникнення нових ідентичностей, що руйнують
заданість усталених програм розвитку. Механізм розвитку системи
ідентичностей пов’язаний із забезпеченням максимально можливого їх,
різноманіття;

? визначено, що плюралізація ідентичності в сучасному світі відбувається
внаслідок розвитку опосередкованого досвіду у зв’язку з ослабленням
залежності соціального досвіду від місця, що займає людина у
суспільстві, зростанням індивідуалізації й автономності особистості,
залученням людини в ситуацію постійного вибору в умовах плюралізації
стилів життя, виникненням потреби в новому типі індивіда, який
усвідомлює свою роль і відповідальність за протікання соціальних
процесів, і здатний здійснювати рефлексію власного проекту
життєдіяльності, змінами у картинах світу, зростанням розмаїтості
життєдіяльності, інформатизацією та поширенням нових вимог у соціальному
управлінні, динамізацією співвідношення між особистісною та соціальною
ідентичністю в умовах сучасних цивілізаційно-культурних зрушень;

? доповнені способи подолання кризи особистісної й соціальної
ідентичності, головними серед яких є: вироблення адекватного розуміння
суті ідентичності й ідентифікації, що враховувало б їх амбівалентність,
а також вироблення адекватного розуміння маргінальності, яке визнає не
тільки руйнівні, але й творчо продуктивні функції; використання
стратегій постмодернізації.

Теоретичне і практичне значення дисертації. Матеріал дисертації містить
нову для вітчизняної соціальної філософії розробку проблеми взаємодії
особистісної й соціальної ідентичності. Результати дослідження
сприятимуть більш глибокому розумінню механізмів становлення духовного
світу людини. Вони можуть бути використані для досягнення консенсусу в
українському суспільстві, у виховних програмах та проектах і, таким
чином, сприяти стабілізації процесу ідентифікації в умовах його
постійного оновлення та розширення. Висновки, що стосуються подолання
кризи ідентичності, спрямовані на успішне формування як особистісної,
так і соціальної ідентичності.

Методологічні підходи, що були використані в роботі, і отримані за
їхньою допомогою теоретичні положення й висновки можуть стати основою
для подальшої розробки цієї проблематики і будуть корисними для
філософів, соціологів, психологів у подальшому дослідженні проблеми
взаємодії особистісної та соціальної ідентичності. Теоретичний і
фактологічний матеріал дисертації може бути використаний при підготовці
загальних або спеціальних програм, лекційних курсів, семінарських занять
та методичних матеріалів із філософії, соціології, психології, а також
спецкурсів для аспірантів і магістрів.

Особистий внесок здобувача. Основні положення й висновки дисертації
належать особисто здобувачеві. У статтях у співавторстві з
О.К. Чаплигіним дисертанту належать: у публікації 1 – аргументація на
користь доречності дослідження ідентичності у філософському,
соціальному, культурологічному, психологічному аспектах та аналіз
ідентичності як амбівалентного процесу (с. 140-142, 143-145); у
публікації 2 – обґрунтування творчо продуктивної функції маргінальності
стосовно знаходження ідентичності (с. 45-47).

Апробація результатів дисертаційного дослідження Основні положення та
ідеї дисертації пройшли апробацію на: VI Міжнародній науково-практичній
конференції „Творчість свободи як свобода творчості” (Київ, 17–18 травня
2001 р.); IV Міжнародній науково-практичній конференції студентів,
аспірантів і молодих вчених „Людина, культура, техніка в новому
тисячолітті” (Харків, 24?26 квітня 2003 р.); IV Міжнародній
науково-практичній конференції „Освіта і доля нації” (Харків, 2003 р.);
V Міжнародній науково-практичній конференції „Освіта і доля нації”
(Харків, 2004 р.); обговорювалися на теоретичних семінарах кафедри
філософії і політології Харківського національного
автомобільно-дорожнього університету (2002-2004 рр.).

Публікації Основні ідеї та результати дослідження викладено у 5
публікаціях, усі – у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК
України.

Структура й обсяг дисертаційного дослідження Дисертаційна робота
складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних
джерел (175 найменувань). Загальний обсяг роботи – 197 сторінок, з яких
– 185 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; окреслено ступінь
розробки проблеми і базу використаних теоретичних джерел; визначено мету
і завдання дослідження, теоретико-методологічні засади дисертаційної
роботи; сформульовано елементи наукової новизни; визначено можливість
теоретичного і практичного використання результатів; наведено дані про
апробацію результатів дослідження, його структуру та обсяг.

Перший розділ дисертаційного дослідження “Смислове поле ідентичності в
європейській гуманітарно-філософській традиції” містить три підрозділи,
в яких відображено розвиток історико-філософської думки з точки зору
розкриття історичних етапів становлення ідентичності як одного з
головних механізмів формування особистості. Систематизовано предметне
поле ідентичності. Відзначається нетотожність філософського значення
терміну „ідентичність” зі значеннями, що використовуються в сучасних
методологічних підходах інших гуманітарних наук. На основі проведеного
аналізу обрано методологію комплексного міждисциплінарного підходу до
вивчення феномену ідентичності.

У першому підрозділі – “Генеза уявлень про механізми становлення людини
і її ідентичності в європейській філософії” – проаналізовано найбільш
типові підходи до ідентичності в європейській філософії. Показано, що
стародавнє суспільство демонструє єдиний спосіб існування людини –
ототожнення її з чимось загальним. Однак в більшості випадків такий
порядок речей сприймається як природний, єдино можливий і такий, що не
піддається рефлексивній обробці. Ще в Стародавній Греції у філософії
Сократа й Аристотеля намітився перший поворот до суб’єктивності, але в
її тілесному, зовнішньому виявлені. Пізніше в елліністичній філософії
стає більш помітною підсилення уваги до внутрішнього суб’єктивного світу
людини. На практиці і в теорії християнства відбувається вихід на
духовні параметри буття людини, ставиться питання про розвиток
внутрішніх духовних потенцій людини на її шляху до Бога як основи
ідентичності в персоналізмі середньовічної філософії (Святий Августин,
Ф. Аквінський, І. Скот).

Прагнення розглядати людину як істоту, рівноцінну у своїх тілесних і
духовно-інтелектуальних, морально-етичних проявах, знаходить
відображення в традиції Відродження, а також репрезентовано такими
філософами Нового часу, як Р. Декарт, Г. Лейбніц, Б. Спіноза, Д. Юм.
Представники європейської філософії ХVIII століття основний шлях
досягнення ідентичності бачили в культивації внутрішніх талантів,
саморозвитку, самовтілення людини (Ф. Вольтер, К. Гельвецій, Ж. Ламетрі,
Ж. Руссо). Механізми самоздійснення особистості як природної,
соціальної, духовної істоти знаходять свою інтерпретацію у німецькій
класичній філософії (І. Кант, Г. Гегель, К. Маркс, І Фіхте,
Л. Фейєрбах).

Важливу роль у розкритті проблеми ідентичності відіграли вітчизняні
мислителі, зокрема, Г. Сковорода, П. Юркевич, які розглядали можливість
знаходження ідентичності шляхом соціалізації, а також трансцендентного
прагнення до виходу за межі емпіричного буття.

Слід зазначити, що незважаючи на те, що на різних етапах розвитку
філософської думки поняття ідентичності знаходило все нові змісти,
довгий час існувала і загальна тенденція в його розумінні. Дефініція
„ідентичність” у своєму широкому вживанні, а не тільки в застосуванні до
людини, в європейській гуманітарно-філософській традиції характеризувала
загальність буття: будь-яке суще тотожне собі, а тому, що воно суще,
воно тотожне й будь-якому іншому сущому. Ідентичність виключала
відмінність, тому що заперечувала інше буття, а разом з тим і причину
того, що є іншим – зміни.

Разом з тим, класична філософська парадигма поглибила передумови
переорієнтації вектора ідентичності з зовнішніх чинників на внутрішній
світ самої людини, з ідентичності як уподібнення на ідентичність як
рівність самому собі. Підстави амбівалентності ідентичності в дисертації
вбачаються в історично мінливих обставинах, що відповідно відбиваються у
внутрішньому духовному світі людини.

У другому підрозділі – “Ідентичність як проблема філософської думки
XIX–XX століть” – розглянуто нераціоналістичну критику класичної
філософії у розумінні ідентичності як складного багатовекторного й
багаторівневого феномена в єдності його зовнішніх і внутрішніх,
тілесно-фізіологічних, психологічних, вольових, інтелектуальних,
соціальних і духовних складових. Так, А. Шопенгауер запропонував новий
підхід до проблеми ідентичності, що здійснюється безпосередньо й тільки
через особистісні властивості. С. К’єркегор можливість ідентифікації
вбачав у набутті суб’єктом свободи. Концепція Ф. Ніцше про абсолютну
унікальність, неповторність кожної людини стає основою твердження про
те, що ідентичність є необхідним засобом виявлення цієї унікальності,
доведення індивідом абсолютного значення свого приходу у світ.

Поставлена у філософії ХХ століття проблема ідентичності вирішувалась в
руслі різних, навіть протилежних підходів. В екзистенціалізмі
знаходження людиною ідентичності вважалось можливим за допомогою
створення власного проекту існування. А. Камю, К. Ясперс розглядали
ідентичність через аналіз механізму, що лежить в основі процесу
самоідентифікації. У центрі уваги М. Хайдеггера була індивідуальність,
безпосередня екзистенція реалізується в акті вільного вибору власного
буття. Філософи-антропологи виступили з різкою критикою суб’єктивізму
екзистенціалістів та їх нехтуванням досягнень конкретних наук, що
досліджують поведінку людини. М. Бубер, А. Гелен, О. Плеснер, М. Шелер
та їх послідовники відзначали розмаїтість у типах поведінки людей і на
засаді цього зробили висновок про необмежену адаптивність індивіда до
свого соціального оточення.

Таким чином, у людинознавстві ХХ ст. центральною стає концепція
прихованого „Я”, самості (Self), що відрізняється від видимої поведінки
особи. На цій основі робиться висновок про те, що потенціал індивіда
невідомий, не гарантований, його потрібно створювати як зовнішніми
зусиллями (виховання), так і самою особистістю, у тому числі через пошук
ідентичності. В цілому, для XIX–XX століття характерна амбівалентність у
розумінні ідентичності: вважається, що знаходження ідентичності
відбувається як одночасний процес ототожнення і розрізнення, але
перевага все ще надається ототожненню.

У третьому підрозділі – “Специфіка сучасних соціологічних та
соціально-психологічних методологічних програм дослідження ідентичності”
– здійснюється аналіз теоретичного дослідження ідентичності в різних
концептах у соціології, соціальній психології і психології.

Зокрема, плідними виглядають психологічні концепції ? Е. Еріксона,
У. Джеймса, З. Фрейда. Зокрема, ідеї У. Джеймса про ідентичність як
суб’єктивне почуття відповідності собі, континуальність, творчу владу,
самостійність „его” стосовно навколишнього світу. З. Фрейд головною
метою буття людини вважав збереження біолого-психічного здоров’я, тому
сталість ідентичності як умови такої рівноваги, на його думку, важливіша
за зміни. В концепціях А. Адлера, Г. Саллівена, К. Юнга, К. Хорні
підкреслено необхідність дослідження взаємодії внутрішнього „Я” і
суспільства, як основи більш глибокого розуміння природи ідентичності.
Его-психологи (Х. Гартман, Е. Кріс, Д. Рапопорт), розглядаючи цикли
розвитку, „Я” як ті кризи, через які проходить „Я” на шляху до
автономії, зрілості, продуктивності, доводили, що ідентичність – це
соціалізована частина „Я”.

У символічному інтеракціонізмі (Г. Горфінкель, Е. Гоффман, Л. Краппман),
предметом розгляду стали способи побудови ідентичності, виявлені такі
моменти, як структура ідентифікації, усвідомлювана і неусвідомлювана
ідентичності, залежність ідентифікації від соціального простору й часу,
системи соціальних інститутів.

Один із найбільш відомих послідовників Е. Еріксона Дж. Марсія розглядав
ідентичність як структуру „его”, що внутрішньо самотвориться. Дж. Мід,
розглядаючи творення самості, підкреслював значення суспільства і самого
індивіда на визначення ідентичності. Дж. Мід і його послідовники,
наполягають на більшій самостійності самої людині у формуванні
ідентичності в порівнянні з підходами їх попередників. Акцент в
інтеракціонізмі змістився на питання про те, як „Я” формується у
взаємодії, як воно репрезентовано в зовнішньому світі при одночасному
збереженні внутрішнього.

Відмічено, що особливого значення категорія „ідентичність” набула у
представників когнітивної психології Г. Брейкуелла, Х. Теджфела,
Дж. Тернера, які визначають ідентичність як когнітивну систему, що
виконує роль регуляції поведінки і має дві підсистеми: лінгвістичну
(самовизначення в термінах фізичних, інтелектуальних, моральних) і
соціальну (приналежність до раси, статі, національності). Таким чином,
когнітивна психологія узагальнює ідеї фрейдистського напрямку і
символічного інтеракціонізму; вносить ідею про значимість темпорального
аспекту у формування ідентичності; показує постійну мінливість
ідентичності, що розвивається протягом усього життя. Дослідження, які
належать біхевіоризму (Д. Доллард, О. Маурер, Н. Міллер), наполягають на
значущості біо-психологічних та соціальних складових ідентифікації.

В обґрунтовані ролі соціальних і психологічних факторів процесу
ідентифікації особливе місце займають роботи радянських дослідників, у
яких тема представлена в руслі розробки концепцій формування особистості
в її філософському, педагогічному і психологічному аспектах. Значна
увага у цих розробках приділялась питанням сенсу і стилю життя,
самосвідомості, конвенціонально-рольових, професійних, сімейних,
соціальних форм виявлення самовизначення особистості. В роботах
Л. Виготського, І. Кона, В. Мухіної, С. Рубінштейна, В. Ядова
ідентифікація виступає в якості пояснювального принципу широкого кола
явищ уподібнення і відокремлення, у співвідношенні „Я?Ми”,
„ідентифікація?відчуження”, „ідентифікація?відокремлення”. Зміст
ідентифікації розглядався як механізм міжособистісної і групової
інтеграції та диференціації у контексті широкого кола психологічних і
соціальних факторів. Були розроблені ідеї про багатоструктурну
ідентифікацію, про її процесуальність, наявність різних рівнів, форм
ідентичності. Визначено, що ідентичність є специфічною дефініцією,
пов’язаною з такими поняттями, як виховання, соціалізація, саморозвиток.

Таким чином, у зарубіжній і вітчизняній думці склалися загальні й
особливі традиції дослідження ідентичності як індивідуального і
соціального феномена. Найчастіше виділяють два аспекти ідентичності:
особистісний і соціальний. Ідентичність – це структура, що змінюється,
вона розвивається протягом усього життя, проходить через подолання криз,
може змінюватися в прогресивному і регресивному напрямках, тобто бути
„успішною” (ефективною) чи „негативною” (індивід відхиляє будь-які
взаємодії). У такому ракурсі ідентичність виступає як первинна і
необхідна умова для розвитку особистості. Виявлення різних типів
ідентичності відбувається за наступними параметрами: наявність і
відсутність цілей, криз, можливість формувати політику життя,
відкритість до вибору, сила і наявність рішень щодо творення себе
самістю, цілеспрямованість, можливість оволодіння сучасним досвідом і
знаннями. Зміни ідентичності обумовлені соціальними змінами.

У другому розділі дисертаційного дослідження “Особистісна і соціальна
ідентичність: системний аналіз” проводиться аналіз рівнів, форм і
проявів ідентичності, серед яких найважливіше значення мають особистісна
і соціальна ідентичності. На матеріалі сучасних досліджень авторка
робить спробу розглянути сутність, особливості, і взаємозв’язки між
особистісною і соціальною ідентичностями, що взаємопов’язані і
доповнюють одна одну у межах єдиної системи.

th

& l ¬ ~

¬

o

th

?????? & *

?

?

¬

`

??????????ові параметри і часові характеристики, розподіл ідентичності
на особистісну і соціальну. Доведено, що можливості такого
структурування надає синергетичний підхід, який дозволяє розглядати
структуру ідентичності не тільки в її цілісності, але й в її динаміці й
розвитку, у взаємодії внутрішнього і зовнішнього, раціональних і
ірраціональних аспектів. Відмічено, що стосовно особистісної
ідентичності соціальна ідентичність розглядається як більш широке
поняття.

Використання синергетичного підходу до вивчення ідентичності дозволяє
узагальнити різні уявлення про процес ідентифікації й описати його як
такий, що набуває трансформацій у процесі життєдіяльності людини в
результаті взаємодії особистості з навколишнім соціальним середовищем і
в результаті зміни внутрішньої структури особистості. В такому разі,
види ідентичності можна розглядати як різні аспекти або субідентичності,
що формують цілісну структуру ідентичності та нерівномірно
актуалізуються в різні періоди життя людини залежно від індивідуальних
характеристик та соціального контексту. В рамках цього підходу,
наприклад, систему ідентичності запропоновану Струкером та його колегам,
можна розглядати як побудовану за принципом актуальності. Вони
стверджують, що субідентичності організовано на основі пріоритетності
щодо їх, можливості до реалізації. Так субідентичності, що притаманні
більшій кількості людей, мають більше можливостей до актуалізації. При
цьому самі індивіди можуть не усвідомлювати даної ієрархії ідентичностей
за ступенем їхньої актуальності, тому співвідношення актуальності
субідентичності й оцінка її суб’єктивної значимості можуть не збігатися.

Вважаємо, що характерною ознакою розвитку системи ідентичностей є
наявність механізмів конкуренції між ідентичностями, відбір найбільш
стійких, виникнення нових ідентичностей, що руйнують заданість усталених
програм розвитку. Механізм розвитку системи ідентичностей пов’язаний із
забезпеченням максимально можливого їх різноманіття.

В цілому, використання синергетичного підходу дозволило по-новому
представити ідентичність, а саме, як результат напруженої боротьби між
різними субідентичностями за право „представляти” зміст, сутність
особистості. Аналіз взаємозв’язку особистісної і соціальної ідентичності
дозволив авторці обґрунтувати власну точку зору, згідно з якою
виокремлення особистісного і соціального аспектів ідентичності поза
їхнім зв’язком з ідентичністю як цілісним феноменом, умовне, і що
структура ідентичності набагато складніша протиставлення особистісного і
соціального. Ідентичність містить актуальні та неактуальні, значущі та
незначущі, стрижневі (базисні) та локальні (ситуативні) субідентичності.
Всі елементи складної системи ідентичності узгоджені і здатні
встановлювати нові кореляції в процесі трансформацій. Особистісний і
соціальний аспекти ідентичності, з цієї точки зору, є підсистемами, що
мають не менш складну структуру, ніж ідентичність у цілому.

У другому підрозділі – “Становлення особистісної ідентичності як
цілісний, соціально обумовлений процес” – проаналізовано та застосовано
найбільш типові варіанти змістовного наповнення ідентичності, виявлено
роль її окремих компонентів, а також розкрито механізми формування
особистісної ідентичності у контексті соціальних умов життєдіяльності
людини.

Авторка робить висновок, що структура і зміст особистісної ідентичності
складається із широкого набору компонентів, одиниць самовизначення,
серед яких чільне місце займають тілесний аспект, емоційні складові,
поведінка, воля, усвідомлене і неусвідомлене, саморефлексія, спосіб і
характер бачення зовнішнього світу, інших суб’єктів і власного „Я”,
здатність до засвоєння зовнішніх впливів, здатність реагувати на
ситуацію індивідуально неповторним шляхом, почуття цілісної тривалості
свого життя. Важливим аспектом особистісної ідентичності є також
нарративна (оповідальна) чи історична (у змісті історії життя)
ідентичність. Єдність аспектів ідентичності визначає єдність її змісту і
значення, що забезпечують індивіду континуальність і відмінність від
інших.

В якості провідних суб’єктивних та об’єктивних факторів особистісної
ідентичності, що виявляється на різних вікових етапах, у роботі
визначено такі: суб’єктивні ? відчуття й усвідомлення власного тіла,
ототожнення себе з кимсь іншим (близьким, значимим, необхідним), із
групами, цінностями; виокремлення себе від цілого світу; цілісність і
темпоральна тривалість власного життя; здатність до самооцінки,
світогляд, здатність створювати змісти, здатність дистанціюватися від
якоїсь конкретної діяльності і входити в умовну реальність символів і
знаків; об’єктивні – визнання з боку інших, повсякденний світ, наука і
мистецтво, культурні і соціальні норми і стереотипи, цілісність
структури світу; фактори сформовані на перетині суб’єктивного і
об’єктивного – гра, самовизначення через придбання компетенцій,
професійна діяльність.

Обґрунтовано ідею про вирішальну роль механізмів соціалізації у
становленні ідентичності. Саме соціалізація є зосередженням зусиль
індивіда на кордоні „Я” і „не–Я”. Можна виділити два типи подібної
діяльності: ускладнення „Я” і розширення його меж. В процесі
соціалізації індивід уподібнюється іншим членам свого соціального кола,
і в той же час, зберігає своєрідність.

Розгляд різних етапів ідентичності дозволив визначити особливу роль для
особистості стадій кризи ідентичності. Можливі варіанти їх подолання
сучасні дослідники описують як гармонійне і дисгармонійне
самоствердження. У пошуку шляхів виходу з кризи ідентичності необхідно
враховувати, що криза – це не тільки неузгодженість між реальною та
ідеальною ідентичністю, конфлікт між сформованою конфігурацією елементів
ідентичності і відповідним способом „вписування” себе в навколишній
світ, невідповідність поведінки нормативним вимогам соціального
середовища, руйнування умов можливості цілісного сприйняття суб’єктом
себе як аутототожної особистості, втрата біографії, але й момент
розвитку, зміни, критичний період підвищеної чутливості зростаючих
потенцій, антагоністичне джерело формування пристосованості до
соціального середовища.

Визначені таким чином структура, зміст та механізм становлення і
розвитку особистісної ідентичності дозволяють більш ретельно
проаналізувати сучасні проблеми навколо ідентичності.

У третьому підрозділі – “Сутність, структура, класифікація соціальної
ідентичності” – визначено змістовне наповнення соціальної ідентичності,
виявлена роль її компонентів, а також розкрито механізми формування
соціальної ідентичності.

Виявлено, що зміст соціальної ідентичності аналогічний до змісту
особистісної. Відмічено, що аналогом людського тіла у соціумі виступають
соціальні інститути, які не тільки продукують відповідний тип
ідентичності, але й дозволяють одній соціальній групі ідентифікувати
іншу. Аналогом індивідуальної пам’яті є історичні традиції. Культура як
система цінностей, символів і мови аналогічна до відповідного реальності
образу світу, носієм якого є людина. Почуттю цілісності, тривалості
особистості відповідає сприйняття послідовності існування соціальних
інститутів. Спрямованість у майбутнє може стати основою для виникнення
тих чи інших соціальних груп. Кожній групі необхідно затверджувати своє
існування у спілкуванні з природою, у протистоянні з ворогами,
недоліками життя, тому можна говорити про колективну волю як один з
аспектів соціальної ідентичності і про конструювання ідентичності у
зв’язку з опозицією індивіда „іншим”. Подібно до особистісної
ідентичності, кожна соціальна одиниця має описовий образ самої себе, а в
найбільш складних соціальних одиницях існує нормативний власний образ.

У підрозділі розкрито основні механізми соціальної ідентифікації, що
полягають у зіставленні (чи протиставленні) інтересів, поглядів,
цінностей, оцінок, моделей поведінки своєї групи (спільності) з
інтересами чужої спільності встановленні лінії демаркації між
„внутрішнім” і „зовнішнім”, „нами” і „ними”, одночасним формуванням
образу „нас” і „їх”; здійсненням ідеальних і ситуативних
самоідентифікацій. Визначено, що для формування соціальної ідентичності
вирішальним фактором є історичний досвід, цінності даного соціуму в
процесі історичного розвитку і ступінь присвоєння їх кожним індивідом.
Проаналізовано роль когнітивного, інтерактивного, а також
аффективно-мотиваційного компонентів соціальної ідентичності. Доведено,
що як будь-яка система, що еволюціонує, система ідентичності, рухається
у бік усталеного положення. Якщо в результаті зміни соціального оточення
на перший план виходить і стає провідною раніше не актуалізована
ідентичність, відбувається перебудова усередині всієї системи
ідентичностей. Якщо на передній план виходить одна з базових
ідентичностей, зміни в системі менш істотні, тому що зв’язки усередині
базисних ідентичностей більш стабільні і сильні. Якщо провідною стає
одна з короткочасних ідентичностей, асиметрія стає значною і потрібен
час і значна перебудова в системі ідентичностей, щоб система прийшла до
стану стійкої рівноваги.

Таким чином, структура ідентичності складна, багаторівнева, цілісна і
містить актуальні і неактуальні, значущі та незначущі, стрижневі
(базисні, домінуючі і стійкі у часі) і локальні (ситуативні ?
варіативні) субідентичності. З одного боку, таке структурування
ідентичності виходить за рамки прийнятого і досліджуваного нами поділу
ідентичності на особистісну і соціальну, оскільки ми не можемо,
наприклад, розглядати соціальну ідентичність як базисну, а особистісну
(стосовно соціальної) як ситуативну чи навпаки. Очевидно, що й
особистісна, і соціальна ідентичності належать до базисних, хоча зі
зміною умов їхня роль, значущість, місце в цілісній структурі
ідентичностей можуть змінюватись. З іншого боку, наведене структурування
саме й дозволяє розглянути особистісну і соціальну ідентичність у їхній
взаємодії, оскільки описує ідентичність як цілісний феномен у всій
складності взаємодії його елементів. Відповідно особистісна і соціальна
ідентичність постають як співіснуючі, такі, що взаємоперетинаються і
здійснюють вплив одна на одну.

Крім цього, зауважується, що взаємодія особистісної і соціальної
ідентичності для кожного суб’єкта індивідуальна, оскільки вона залежить
від того, яку ідентичність він обирає: незалежну чи взаємозалежну. У
власників „взаємозалежного Я” переважає соціальна ідентичність, оскільки
вони схильні описувати себе в термінах соціальних ролей. У власників
„незалежного Я” переважає особиста ідентичність, оскільки вони більш
схильні описувати себе в термінах психологічних рис і основою їхні
самовідношеня є здатність виражати свої особисті якості.

У третьому розділі дисертаційного дослідження “Соціально-історичний
контекст взаємодії особистісної та соціальної ідентичності в умовах
цивілізаційно-культурних зрушень” визначаються історичні тенденції, які
сприяли змінам феномена ідентичності у його особистісному та соціальному
аспектах. Досліджуються зміни культурного контексту, соціо-економічної
практики, соціальних відносин, інститутів і структур, конструкцій
соціального простору і часу в різні історичні епохи, у їх зв’язку з
ідентичністю. Аналізуються суперечності сучасної цивілізації і динаміка
взаємодії особистісної і соціальної ідентичності в умовах
модернізаційно-трансформаційних зрушень в Україні. Запропоновані шляхи
подолання кризи ідентичності.

У першому підрозділі – “Становлення особистості в європейській
цивілізації як історичний фундамент плюралізації ідентичності” –
обґрунтовано, що, по-перше, вектор становлення особистості в
європейській цивілізації зміщується від однобічної спрямованості на
деяку зовнішню цілісність (первісний колектив, космос, Бог) до
вичленовування неповторного, оригінального, самототожного в самому
індивіді, в особистості; по-друге, поступово проблема ідентичності
здобуває зовсім новий аспект упорядкування різноманіття.

Доведено, що в епоху Модерну ідентичність як буттєвий феномен набула
повноти і системності у результаті оптимізації економічного життя на
засадах приватного підприємництва і ринкових відносин, диференціації
глобального і локального.

Установлено, що в епоху Модерну на тлі соціального контексту, що
розбігається, виявляє себе проблематизація ідентичності, відбувається
тотальне відчуження і самовідчуження людини. В межах проблеми взаємодії
особистісної і соціальної ідентичності такі зрушення означають, що
протягом історичного розвитку європейської цивілізації вектор
ідентичності зміщується від ототожнення з чимось загальним до
виокремлення неповторного, оригінального, самототожного в самому
індивіді. У результаті плюралізації сучасного суспільства проблема
ідентичності змінюється на упорядкування різноманіття. Крім того,
ускладнюються прояви особистої і соціальної ідентичності. Зокрема,
ототожнення ідентичності і домінуючих соціальних ролей в своїй основі
має протиріччя об’єктивного і суб’єктивного характеру. Протягом
існування індустріального суспільства з боку суспільства, держави, інших
соціальних структур мають місце спроби обмежити можливості ідентифікації
індивіда, домогтися виконання чітко визначених ролей в той час, коли ці
можливості зростають внаслідок існування великої кількості реальних і
віртуальних спільнот, актуалізуються нові ідентифікаційні програми. Сама
ж особистість, через нерозвиненість внутрішнього потенціалу, виявляється
часто нездатною виявити власну активність у виборі наданих можливостей.
Отже створюється необхідність у саморозвитку, самовихованні.

У другому підрозділі – “Протиріччя сучасної цивілізації та динаміка
взаємодії особистісної і соціальної ідентичності” – розглянуто
особливості сучасного розвитку суспільства, які безпосередньо впливають
на ідентичність і ідентифікацію людини. Виявлено тенденції, що ведуть до
зростання в структурі ідентичності елементів спонтанності, випадковості,
фрагментарності, плюралізму. Зокрема, це зростання значущості розвитку
внутрішнього світу людини, формування нового розуміння соціонормативної
сутності людини, для якого знаходження „дійсної” ідентичності пов’язано
з відмовою від усталеного на користь нового; авторство людини на власну
особистість вважається істотно обмеженим, стверджується, що гарантію
власної ідентичності людина одержує від Інших, проектуючи себе в
інтерсуб’єктивний обрій життєвого світу. Змінюються способи побудови
процесу соціальної ідентифікації. Вони формується не за традиційним
принципом відносин індивіда до соціальних інститутів, а в процесі
дезінтеграції й опору індустріальним соціальним інститутам (бюрократії,
приналежності до національної держави, традиційним засобам), а також
опору ринку і невизначеностям глобальної економіки і масової культури.
Вказані тенденції існують в суспільстві об’єктивно, хоча в конкретних
умовах тією чи іншою мірою сполучаються з фрагментами більш стабільних
ідентифікацій епохи Модерну (особливо це стосується посткомуністичних
суспільств).

Аналізується значення механізмів ідентифікації, що відхиляються від
звичайно здійснюваних (дроблення ідентичності, сплутана ідентичність,
маргіналізація). В сучасних умовах ідентичність неможлива як остаточний
результат, а виявляє себе лише як безперервний процес ідентифікації, як
постійний пошук себе. Відзначається ряд особливостей культури
постмодерну, що стимулюють тенденції динамізації, незавершеності,
відкритості в механізмах формування особистості. Останні підсилюються в
умовах здійснення ідентичності в її віртуальному (у мережі Інтернет)
варіанті. В результаті підвищується значущість розгляду не тільки
актуальних, але й можливих характеристик буття особистості,
потенційності в цілому як складових механізмів соціалізації,
ідентифікації, реконструкції суб’єктивності.

У третьому підрозділі –“Модернізаційно-трансформаційні зрушення в
Україні і подолання кризи ідентичності” – проведено аналіз соціальних
трансформацій в Україні, що дозволив виявити причини, наслідки, можливі
шляхи подолання кризи соціальної та особистісної ідентичності,
відтворити логіку відбудовного процесу.

Існують різні причин які породили ситуацію „ідентифікаційної
невизначеності. По-перше, корінні зрушення в сучасній цивілізації в
цілому, що значною мірою розмивають традиційні форми ідентичності,
роблять їх нестабільними, рухливими. По-друге, зміни в статусних
структурах і позиціях соціальних груп, що виникли в результаті
руйнування структур комуністичного індустріалізму та становлення
ринкової економіки. По-третє, „системна криза суспільства”, що створена
наявністю конфронтуючих загальноцивілізаційних тенденцій, у яких
знаходиться Україна (глобалізацією і національно-етнічним і державним
відокремленням, модернізацією і постмодернізацією, орієнтацією у своїх
перевагах на Захід і на Схід). По-четверте, вузький спектр
застосовуваних ідентифікаційних практик. Сьогодні в Україні в основному
використовуються дві такі практики: консервативно-ретроспективна модель,
що спирається на ідентифікацію з власною історією і народною культурою,
а також із соціалістичними програмами і практика орієнтації „на інших”
шляхом самоототожнення з демократичними, „розвинутими” країнами Заходу.
Але оскільки при цьому мало враховується негативний досвід і досягнення,
що мали місце, відбувається руйнування вже створеного, остільки
ідентичності-копії набувають карикатурного вигляду. Усі ці фактори
призвели до того, що звична ідентифікаційна практика перестала
забезпечувати адекватними ідентичностями.

У подоланні негативних наслідків кризових станів необхідно виробити
адекватне розуміння суті ідентичності й ідентифікації, що враховує їх
амбівалентність, здатність одночасно охоплювати процеси ототожнення
індивідуального, одиничного з загальним, розрізнення і відокремлення
особистого „Я” від „Інших”. Одним з наслідків трансформації старих
соціально-економічних відносин в Україні є масова маргіналізація
населення. На нашу думку, нагальним є визнання того, що маргінальність
може бути не тільки руйнівною стосовно ідентичності, але і виконувати
творчо продуктивну функцію, створювати підґрунтя для виконання нових
ролей і знаходження нової ідентичності, що співвідноситься з новою
культурною ситуацією. Актуальним для України є також завдання
використовувати стратегію постмодернізації, що дозволить створити
оптимальні умови для входження країни у число передових
постіндустріальних держав, дозволить досягти економічної ефективності на
основі власної культурної ідентичності. Необхідним також є забезпечення
цінніностно-духовного відновлення суспільства, формування
модернізаторської ідеології, сприяння зміцненню української політичної
нації, становленню національної ідентичності. Враховуючи
культурно-ментальні та історичні умови в Україні, можуть бути
використані і наступні стратегії, що проходять апробацію в країнах
Заходу: стратегія цілеспрямованого формування виховної установки на
„контрнарративні імпрингіни”, комунікативна стратегія знаходження
єдності „Я” у контексті суб’єкт?суб’єктних відносин, за допомогою
Іншого. У своїй єдності перераховані стратегії задають принципово інші
основи й інший зміст особистісної і соціальної ідентичності, можливий
лише на якісно іншому рівні розвитку духовності. Використання вказаних
стратегій, на наш погляд, могло б допомогти перебороти негативні
тенденції у ситуаціях кризи ідентичності.

У висновках формулюються основні теоретичні підсумки дисертаційного
дослідження. Підкреслюється, що вектор трансформації в змісті
ідентичності в процесі історичного розвитку полягає в перенесенні
акценту з панування зовнішнього, об’єктивного на внутрішню активність
особистості. В аналізі взаємодії особистісної та соціальної ідентичності
досить плідним є розгляд різних видів ідентичності як субідентичностей,
що складають цілісну структуру ідентичності і нерівномірно
актуалізуються в залежності від індивідуальних і соціальних обставин, а
також в різні періоди життя людини. Характерною ознакою розвитку системи
ідентичностей є наявність максимально можливого різноманіття
субідентичностей та механізмів конкуренції між ними. Плюралізація
суспільства сприяла ускладненню особистісної та соціальної ідентичності,
а також поступовому підвищенню ваги особистісних аспектів у становленні
ідентичності. З’ясовано, що змінився спосіб побудови процесу
ідентичності. Знаходження „дійсної” ідентичності стало пов’язуватись з
відмовою від усталеного на користь нового і лише через проектування себе
в інтерсуб’єктивний обрій життєвого світу. Формування соціальної
ідентичності перестало відбуватись за традиційним принципом відносин
індивіда до соціальних інститутів, а здійснюється в процесі
дезінтеграції й опору індустріальним соціальним інститутам Детальний
аналіз причин та наслідків соціальних трансформацій дозволив
запропонувати шляхи подолання кризи особистісної і соціальної
ідентичності в українському суспільстві.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ

В ПУБЛІКАЦІЯХ:

Чаплигін О.К., Дорошкевич А.С. Ідентичність у світі, що змінюється: до
визначення поняття // Науковий вісник. Серія: Філософія. – Харківський
держ. пед. ун-т. ім. Г.С. Сковороди. – Харків: “ОВС”, 2002. – Вип. 11. –
С. 140-145.

Чаплигін О.К., Дорошкевич А.С. Маргінальність: руйнація чи шлях до нової
ідентичності? // Науковий вісник. Серія.: Філософія. – Харківський держ.
пед. ун-т. ім. Г.С. Сковороди. – Харків: “ОВС”, 2002. – Вип. 13. –
С. 43-47.

Зубенко А. С. Ідентичність людини в інформаційному суспільстві // Вісник
ХНУ ім. Каразіна. – Серія 5: «Теорія культури й історія науки». –
Харків: “Ексклюзив”, 2003. – № 624. – С. 140-147.

Зубенко А.С. Особистісна ідентичність як філософська проблема і
результат світоглядних та соціальних трансформацій // Науковий вісник.
Серія: Філософія. – Харківський держ. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. –
Харків: 2004. — Вип. 16. – С. 31-36.

Зубенко А.С. Національна ідентичність і національні відносини в
студентському середовищі в умовах сучасних цивілізаційних зрушень — //
Міжнародний слов’янський вісник. Серія: Соціологія культури, 2004. —
№ 1. – С. 13-15.

Дорошкевич А.С. Педагогіка спілкування як засіб розвитку творчого
потенціалу особистості // Матеріали VI-ї Міжнародної науково-практичної
конференції “Творчість свободи як свобода творчості”. – Київ: “КПІ”,
2001. – С. 91-92.

Зубенко А.С. Особистісно-центроване навчання як фактор становлення
механізмів ідентифікації в підлітків // Матеріали ІV-ї Міжнародної
науково-практичної конференції студентів, аспірантів і молодих учених
“Людина, культура, техніка в новому тисячолітті”. – Харків: ХАІ, 2003. –
С. 131-132.

АНОТАЦІЇ

Зубенко А.С. Взаємодія особистісної і соціальної ідентичності. –
Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за
спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія і філософія історії. —
Харківський університет Повітряних Сил, Харків, 2004.

Дисертацію присвячено дослідженню ідентичності як комплексного
соціального феномена крізь призму взаємодії особистісної та соціальної
ідентичності в епоху цивілізаційних змін і
трансформаційно-модернізаційних зрушень в Україні.

В роботі проаналізовано історичні етапи становлення концепції
ідентичності та окреслено смислове поле ідентичності у
гуманітарно-філософській традиції, узагальнено наукові, теоретичні
концепції ідентичності у вітчизняній і закордонній філософії, соціології
та психології. Отримані висновки використані щодо досягнення мети
дослідження. Проведено також системний аналіз змісту, структури,
основних механізмів становлення, а також засобів формування та взаємодії
особистісної і соціальної ідентичності. Визначено фундамент плюралізації
ідентичності та динаміка взаємодії особистісної і соціальної
ідентичності в умовах цивілізаційно-культурних зрушень. Установлено
основні тенденції зміни ідентичності в сучасному суспільстві.
Запропоновано шляхи і форми подолання кризи ідентичності у сучасному
українському суспільстві.

Ключові слова: ідентичність, особистісна ідентичність, соціальна
ідентичність, криза ідентичності, ідентифікація, самоідентичність,
тотожність.

Зубенко А.С. Взаимодействие личностной и социальной идентичности. ?
Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по
специальности 09.00.03 ? социальная философия и философия истории. ?
Харьковский университет Воздушных Сил, Харьков, 2004.

Диссертация посвящена исследованию идентичности как комплексного
социального феномена сквозь призму взаимодействия личностной и
социальной идентичности в эпоху цивилизационных изменений в мире и
трансформационно-модернизационных сдвигов в Украине.

Проанализированы процессы, связанные с историческими этапами становления
идентичности и получены выводы, что основная тенденция в изменении
содержания, механизмов идентичности в процессе исторического развития
заключается в перенесении акцента с господства внешнего, объективного на
внутреннюю активность личности. Определены структура, механизмы и
динамика личностной и социальной идентичности. В результате системного
анализа взаимосвязи личностной и социальной идентичности обосновано, что
структура идентичности гораздо сложнее разделения на личностную и
социальную. Она включает актуальные и неактуальные, значимые и
незначимые, стержневые (базисные) и локальные (ситуативные)
субидентичности. Идентичность предстает, как результат напряженной
борьбы между разными ее структурными элементами за „право представлять”
содержание, сущность личности. Личностный и социальный аспекты
идентичности предстают как подсистемы, имеющие не менее сложную
структуру, чем идентичность в целом. Взаимодействие указанных аспектов
идентичности для каждого субъекта индивидуально.

Анализ становления личности в европейской цивилизации показал, что
постепенно проблема идентичности приобрела совершенно новый аспект ?
упорядочивания многообразия. Обосновано, что в эпоху Модерна
идентичность как бытийный феномен приобретает полноту и системность в
результате оптимизации экономической жизни на основах частного
предпринимательства и рыночных отношений, дифференциации глобального и
локального. На фоне „разбегающегося” социального контекста идентичность
проблематизируется в результате тотального отчуждения и самоотчуждения
человека, усложнения социальной действительности и неспособности самого
человека с неразвитым внутренним потенциалом к самотворчеству и
самостоянию.

Установлены основные тенденции изменения идентичности в современном
обществе по сравнению с эпохой Модерна: а) еще большее возрастание
значимости развития внутреннего мира человека, его активности,
творческого потенциала, на основе чего формируется новое понимание
соционормативной сущности человека, для которого обретение “настоящей”
идентичности связано с отказом от устоявшегося в пользу нового; б) если
в эпоху Модерна проблема идентичности заключалась в том, как ее
конструировать, сохраняя постоянной и стабильной, то в постмодерне
задача сводится к тому, как избежать фиксированности и оставить выбор
открытым; в) в результате становления информационного общества
изменяются способы построения процесса социальной идентификации,
открывается широкое поле для перебора вариантов виртуальной
идентичности. Выявлены причины, последствия, возможные пути преодоления
кризиса социальной и личностной идентичности, логика восстановительного
процесса в украинском обществе.

Ключевые слова: идентичность, личностная идентичность, социальная
идентичность, кризис идентичности, идентификация, самоидентичность,
тождественность.

Zubenko A. S. Interaction of the personality and social identity (social
and philosophical analysis) – Typescript.

Thesis for a scientific degree of the candidate of philosophic science
by specialty 09.00.03 – social philosophy and philosophy of the history.
– Kharkiv University of Air Forces, Kharkiv, 2004.

In the thesis the identity analysis as complex social phenomenon through
the prism of personality and social identity interactions in the period
of civilization changes and transformation – modernization progress in
Ukraine is examined.

In the work the historical stages of identity conception formation are
analyzed, the identity field in philosophic tradition is outlined and
scientific, theoretical identity conceptions in native and foreign
philosophy, sociology and social psychology are summarized. The system
analysis of context, structure, main formation mechanisms and also
methods of formation and personality and social identity interactions is
made.

The base of the identity pluralism and the dynamics of personality and
social identity interactions under civilized-cultural progress
conditions at present-day reality are established. The ways and forms of
personality crisis overcoming in current Ukrainian society are also
offered.

Key words: identity, personal identity, social identity, crisis of
identity, identification, self-identity, sameness.

Відповідальний за випуск

доктор філософських наук,

професор Чаплигін О.К.

PAGE \* Arabic 1

Похожие записи