.

Вплив перфторана на функціональні характеристики сперміїв людини при гіпотермічному зберіганні та кріоконсервації (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2531
Скачать документ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені О. О. БОГОМОЛЬЦЯ

На правах рукопису

Кітура Оксана Євгенівна

УДК: 616.12-008.46-053:615.225.1

Вікові особливості переносності та ефективності бета-адреноблокаторів у
хворих із застійною серцевою недостатністю

14.01.11- Кардіологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2005

Дисертація є рукопис.

Робота виконана в Українській медичній стоматологічній академії, МОЗ
України.

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор Жарінов Олег Йосипович, кафедра
кардіології і функціональної діагностики Київської медичної академії
післядипломної освіти імені П. Л. Шупика МОЗ України, професор кафедри.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Щуліпенко Ігор Михайлович, кафедра
пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 Національного медичного університету
імені О.О. Богомольця МОЗ України, професор кафедри;

доктор медичних наук, старший науковий співробітник Єна Лариса
Михайлівна, Інститут геронтології АМН України, завідувач відділу
клінічної та епідеміологічної кардіології.

Провідна установа:

Інститут кардіології імені акад. М. Д. Стражеска АМН України, відділ
серцевої недостатності.

Захист відбудеться “17” березня 2005 року о 1330 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.003.08 Національного медичного
університету імені О.О. Богомольця за адресою: 01601, м. Київ-1, бульвар
Шевченка, 17.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Національного
медичного університету імені О.О. Богомольця (01057, м. Київ, вул.
Зоологічна, 1).

Автореферат розісланий “15 ” лютого 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат медичних наук, доцент О.М. Барна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Хронічна серцева недостатність (ХСН) – тяжкий
клінічний синдром, який характеризується значною частотою госпіталізацій
і високою смертністю. За даними Фремінгемського дослідження [Kannel
W.B., 1996], частота встановлення діагнозу ХСН становить в середньому
2,5 – 2,7 % на кожні 1000 звернень хворих до лікаря на рік, а кількість
пацієнтів з ХСН – до 2 відсотків всіх госпіталізованих. Встановлено, що
захворюваність на ХСН залежить від віку і зростає від одного у віці 50 –
59 років до десяти відсотків у віці 80 – 89 років [Kannel W.B., 2000].

Прогноз виживання хворих з ХСН віком 65 – 74 років значно гірший, ніж у
хворих до 65 років [Schocken D.D. et al., 1992]. У США до 92 % всіх
випадків смерті від ХСН, припадає на осіб віком понад 65 років [Massie
B.M., Shah N.B., 1997]. Отже, ХСН є важливою кардіологічною проблемою
хворих похилого і старечого віку.

Найпоширенішою концепцією патогенезу ХСН у 90-х роках ХХ століття стала
нейрогуморальна теорія, яка базується на уявленнях про надмірну
активацію при ХСН ренін-ангіотензин-альдостеронової та
симпатоадреналової систем [Packer M., 1992; Levine T.B., Fransis J.S.,
Goldmith S., 1992]. Відповідно, сучасні стандарти лікування ХСН
передбачають обов’язкове використання інгібіторів
ангіотензинперетворюючого ферменту і ?-адреноблокаторів (?-АБ) як
найбільш ефективних, добре вивчених і взаємодоповнюючих засобів
нейрогуморальної модуляції.

У кількох великих рандомізованих дослідженнях, здійснених у другій
половині 90-х років (MERIT-HF, 1999; CIBIS II, 1998; COPERNICUS, 2000),
доведена здатність селективних ?-АБ бісопрололу, метопрололу і
карведилолу попереджати виникнення декомпенсації кровообігу, поліпшувати
функціональний стан лівого шлуночка (ЛШ) та перспективи виживання хворих
з ХСН ішемічної та неішемічної етіології. Але, за недостатньої кількості
порівняльних досліджень ефективності означених препаратів, неможливо
зробити доскональних висновків щодо клінічної ефективності кожного. У
дослідженні СОМЕТ [Poole-Wilson P., 2003] встановлено, що застосування
карведилолу дозволило на 17 % поліпшити прогноз виживання хворих з ХСН
порівняно з метопрололу тартратом. Але ці дані недостатні для
оптимального вибору певного ?-АБ для лікування ХСН і вимагають обережної
оцінки, оскільки метопролол застосовувався в дозі, майже удвічі меншій
від оптимальної. Крім того, до теперішнього часу не здійснено
безпосереднього порівняння ефектів бісопрололу та інших ?-АБ при
лікуванні ХСН.

Не менш актуальною проблемою застосування ?-АБ є вивчення їх
ефективності залежно від тяжкості ХСН. У більшості рандомізованих
досліджень ефективність ?-АБ переважно вивчалась у пацієнтів з ХСН ІІ –
ІІІ функціональних класів (ФК) за класифікацією Нью-Йоркської
кардіологічної асоціації (NYHA) [US Carvedilol, 1996; CIBIS II, 1998;
MERIT-HF, 1999]. У зв’язку з невеликою кількістю хворих з ІV ФК
ефективність ?-АБ не була досконально вивчена. Втім, у дослідженні
COPERNICUS (2000) була показана ефективність карведилолу в лікуванні
пацієнтів з ХСН ІV ФК, що дає підстави для проведення подальших
досліджень.

Сучасні стандарти використання ?-АБ визначають оптимальні дози цих
препаратів [Рекомендації Європейського товариства кардіологів, 2001],
хоча адекватних досліджень залежності ефекту лікування ХСН від
досягнутої дози немає. Недостатньо вивчено вплив цих препаратів на
асоційовану зі станом здоров’я якість життя (АСЗЯЖ) у хворих з ХСН.
Нарешті, недостатньо вивчено ефективність і переносність генеричних форм
?-АБ.

Тому проблема подальшого вивчення клінічних аспектів застосування ?-АБ,
особливо у осіб похилого віку, є актуальною і вимагає подальшого
дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Робота є
фрагментом наукової теми Української медичної стоматологічної академії
“Запальні та незапальні хвороби органів і систем людини, що формуються
під впливом екологічних, стресових, імунних, метаболічних та інфекційних
факторів. Стан гемо- і гомеостазу, гемодинаміки при застосуванні
традиційних та нетрадиційних засобів лікування”, № державної реєстрації
0198V000134.

Мета дослідження полягала в оптимізації застосування селективних ?-АБ
метопрололу і бісопрололу у хворих з помірною і тяжкою ХСН ішемічного та
неішемічного походження на основі вивчення особливостей їх переносності
та ефективності, залежно від віку та наявності фібриляції передсердь
(ФП).

Задачі дослідження:

Вивчити переносність тривалого (12 місяців) лікування метопрололом і
бісопрололом у хворих молодого, середнього і похилого віку з ХСН III –
IV ФК.

Встановити визначальні фактори переносності та ефективності метопрололу
і бісопрололу у хворих різного віку з помірною і тяжкою ХСН.

Визначити та порівняти динаміку показників гемодинаміки, асоційованої зі
станом здоров’я якості життя, морфофункціональних показників лівого
шлуночка та вмісту катехоламінів на фоні застосування метопрололу і
бісопрололу у хворих з ХСН ішемічного та неішемічного походження.

Оцінити динаміку показників гемодинаміки, асоційованої зі станом
здоров’я якості життя, морфофункціональних показників лівого шлуночка та
вмісту катехоламінів на фоні застосування метопрололу у хворих з
помірною і тяжкою ХСН залежно від віку.

Вивчити переносність та ефективність метопрололу у пацієнтів з помірною
і тяжкою ХСН залежно від наявності фібриляції передсердь та віку.

Оцінити ефективність метопрололу і бісопрололу у хворих із ХСН різних
вікових груп з метою оптимізації їх застосування.

Об’єкт дослідження – хворі з хронічною серцевою недостатністю.

Предмет дослідження – клінічні симптоми, переносність доз ?-АБ,
показники структури і функції лівого шлуночка, переносність фізичного
навантаження, асоційована зі станом здоров’я якість життя, вміст
катехоламінів до і під час лікування метопрололом і бісопрололом.

Методи дослідження – клінічне обстеження (анамнез, об’єктивні фізичні
дані), артеріальний тиск за Коротковим, дистанція 6-хвилинної ходьби
(ДШХ) по рівній поверхні, оцінка АСЗЯЖ, ехокардіографічне дослідження,
вміст катехоламінів у сироватці крові.

Наукова новизна одержаних результатів. Встановлено, що переносність ?-АБ
залежить від віку. Цільових доз метопрололу тартрату і бісопрололу
частіше досягали пацієнти молодого віку, пацієнти похилого віку швидше
досягають цільових доз бісопрололу. Виявлено, що покращання АСЗЯЖ та ДШХ
відбувається повільніше у хворих похилого віку. Уперше встановлено, що
пацієнти з вищим рівнем артеріального тиску та нижчим рівнем
норадреналіну легше досягають цільових та наближених до цільових доз
?-АБ. У хворих, які досягли цільових та наближених до цільових доз ?-АБ,
була більш вираженою динаміка показників гемодинаміки, систолічної
функції лівого шлуночка, рівня норадреналіну (НА). Наявність ФП не
перешкоджає досягненню цільових доз метопрололу, а динаміка
клініко-функціональних показників у пацієнтів із фібриляцією передсердь
достовірно не відрізнялася від такої у пацієнтів із збереженим синусовим
ритмом (СР). Ефективність метопрололу і бісопрололу не залежить від
етіології ХСН (ішемічної та неішемічної).

Практичне значення результатів дослідження. Розроблено рекомендації щодо
диференційованого застосування метопрололу і бісопрололу у пацієнтів із
систолічною дисфункцію лівого шлуночка і тяжкою серцевою недостатністю
залежно від віку. Обґрунтована необхідність досягнення цільових доз
?-АБ, у тому числі у пацієнтів літнього віку. Доведена доцільність
диференційного підходу при титруванні ?-АБ залежно від віку,
особливостей гемодинаміки, а також застосованого препарату. Встановлено,
що ?-АБ показані хворим з ХСН як при синусовому ритмі, так і при ФП.
Визначені критерії, які можуть застосовуватись для оцінки ефективності
тривалого лікування ?-АБ.

Впровадження в практику результатів дослідження. Результати роботи
впроваджені у практику кардіологічного відділення Полтавської обласної
лікарні ім. М.В. Скліфосовського, терапевтичного відділення Полтавської
обласної лікарні №2, Чернігівського обласного кардіологічного
диспансеру, кардіологічного відділення центральної клінічної лікарні м.
Івано-Франківська, в навчальний процес кафедри госпітальної терапії та
кафедри загальної практики і сімейної медицини Української медичної
стоматологічної академії. Про це свідчать відповідні акти впровадження
результатів дисертаційної роботи. Результати роботи використані в
методичних рекомендаціях “Застосування ?-адреноблокаторів у лікуванні
хворих з хронічною серцевою недостатністю” (К.: КМАПО, 2001. – 24 с.).

Особистий внесок здобувача. Подані в роботі наукові матеріали і фактичні
дані становлять особистий внесок здобувача у розробку дослідженої теми.
Автор самостійно виконала патентно-інформаційний пошук і аналіз
літературних даних з теми дисертації, здійснила відбір та
клініко-інструментальне обстеження пацієнтів на всіх етапах дослідження,
зокрема, загальноклінічне обстеження, проведення тесту з 6-хвилинною
ходьбою, ехокардіографічні дослідження та визначення рівня катехоламінів
у сироватці крові. Автор самостійно підготувала базу даних і виконала
статистичну обробку матеріалів, оформила наукові статті. Текст
дисертаційної роботи і автореферату особисто написаний здобувачем.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційної роботи
доповідались і обговорювалися на об’єднаному пленумі правлінь
Українських товариств кардіологів, ревматологів та кардіохірургів з
міжнародною участю “Серцева недостатність – сучасний стан проблеми”
(Київ, 2002 р.), республіканській науково-практичній конференції молодих
учених “Достижения и перспективы развития терапии в канун ХХI века”
(Харків, 2000 р.), Українській науково-практичній конференції “Сучасні
проблеми кардіології та ревматології – від гіпотез до практики” (Київ,
2001 р.), Республіканській науково-практичній конференції “Роль
первичной и вторичной профилактики основных терапевтических заболеваний
в улучшении качества жизни” (Харьков, 2001 р.), пленумі Правління
Українського наукового товариства кардіологів з міжнародною участю
“Атеросклероз і ішемічна хвороба серця: сучасний стан проблеми.
Артеріальна гіпертензія як фактор ризику ІХС; профілактика ускладнень”
(Київ, 2003 р.), VII Національному конгресі кардіологів України
(Дніпропетровськ, 2004 р.), а також 11-ій Європейській зустрічі з
гіпертензії (Мілан, Італія, 2001 р.).

Публікації. Матеріали, які увійшли до дисертації, були опубліковані у 10
наукових статтях у виданнях, визначених ВАК України для публікації
результатів дисертаційних робіт, а також у 8 тезах наукових доповідей.

Об’єм та структура дисертації. Дисертація складається із списку умовних
скорочень, вступу, огляду літератури, розділу “Матеріал і методи
дослідження”, чотирьох розділів власних досліджень, аналізу та
узагальнення результатів, висновків, практичних рекомендацій та списку
літератури. Текст дисертації викладений на 189 сторінках машинописного
тексту, фактичні дані висвітлені в 95 таблицях та у 12 рисунках.
Бібліографічний покажчик містить 178 джерела, із них 44 кирилицею та 134
латиною.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

Матеріал і методи дослідження. У дослідження було включено 129 хворих
віком від 38 до 74 років (в середньому 56,2 ± 9,4 роки) з ХСН ІІІ і ІV
ФК за класифікацією NYHA. Залежно від віку, хворі були поділені на три
групи. В першу групу увійшли 30 (23,2 %) пацієнтів віком до 44 років (в
середньому 43,9 ± 2,1 року). Серед них було 12 (40 %) хворих на ішемічну
хворобу серця (ІХС) і 18 (60 %) – на дилятаційну кардіоміопатію
(ДКМП). У 10 (33,3 %) пацієнтів зареєстрована ФП. Співвідношення
кількості пацієнтів з ІІІ і ІV ФК на момент госпіталізації становило
14/16.

У другу групу включено 46 хворих (35,6 %) віком 45-59 років (в
середньому 52,6 ± 4,0 року). У 31 (67,4 %) хворого ХСН ішемічного
походження, у 15 (32,6 %) – неішемічного походження. У 17 (36,9 %)
хворих зареєстрована ФП. Співвідношення кількості пацієнтів з ІІІ і ІV
ФК на момент госпіталізації становило 22/24.

У третю групу хворих ввійшли 53 (41,0 %) пацієнти віком 60-74 роки (в
середньому 66,7 ± 4,5 року). У 43 (81,1%) пацієнтів діагностовано ІХС, у
10 (18,9 %) – ДКМП. У 31 (58,4 %) хворого зареєстрована ФП.
Співвідношення кількості пацієнтів з ІІІ і ІV ФК на момент
госпіталізації становило 24/29. У всіх пацієнтів фракція викиду (ФВ) не
перевищувала 35 %.

До дослідження не залучалися хворі: з активними запальними
захворюваннями, з синдромом слабкості синусового вузла чи
атріовентрикулярною блокадою ІІ – ІІІ ступенів, синусовою брадикардією,
на декомпенсований цукровий діабет, гострий інфаркт міокарда або гострі
коронарні синдроми, інфаркт міокарда, що розвинувся протягом останніх 6
місяців, з вадами серця, з тяжкою патологією з боку легень, нирок,
печінки.

Діагноз ХСН верифікували на основі даних анамнезу, фізичного обстеження,
змін електрокардіограми, ехокардіографічних, рентгенологічних,
лабораторних методів дослідження. Діагноз ІХС встановлювався за такими
показниками: наявність типових нападів стенокардії, перенесений інфаркт
міокарда, змін електрокардіограми під час навантажувальних проб. Через
відсутність специфічних для ДКМП критеріїв діагностики при встановленні
діагнозу виключали інші можливі причини ХСН [Ф.Т. Агеев, В.Ю. Мареев,
1995]. Групи хворих були порівняні за віком, статтю, клінічними
показниками тяжкості ХСН, співвідношенням хворих із ХСН ішемічного і
неішемічного походження.

Методи дослідження. У період перебування на стаціонарному лікуванні, при
наступних амбулаторних візитах (через 3, 6, 12 місяців лікування)
пацієнти проходили комплексне клінічне та ехокардіографічне обстеження.
Клінічне обстеження включало оцінку суб’єктивного стану, динаміку
клінічних об’єктивних показників, зокрема таких як частота і ритм
пульсу, рівень артеріального тиску за Коротковим. Переносність ?-АБ
вивчали на підставі оцінки кількості пацієнтів, які досягли цільових
доз, кількості побічних подій, що сповільнювали титрування препарату або
призводили до його відміни.

Спеціальні методи обстеження: дистанція 6-хвилинної ходьби; оцінка
асоційованої із станом здоров’я якості життя пацієнтів з використанням
Мінесотського опитувальника “Життя із серцевою недостатністю”;
ехокардіографічна оцінка внутрішньосерцевої гемодинаміки з використанням
апарату “Sim-5000 plus” з механічним датчиком 3,5 мГц в М- і В-режимах.
Визначали наступні показники: кінцево-діастолічний розмір ЛШ, розмір
лівого передсердя, товщину міжшлуночкової перетинки, товщину задньої
стінки ЛШ в систолу та діастолу, кінцево-діастолічний об’єм (КДО) ЛШ та
кінцево-систолічний об’єм (КСО) визначали за методом Simpson. Фракцію
викиду визначали як відношення величин ударного об’єму (УО) і КДО. Для
визначення маси міокарда ЛШ (ММЛШ) користувалися формулою B. Troy
(1972). Індекс маси міокарда ЛШ (ІММЛШ, г/м2) обчислювали як відношення
ММЛШ до площі поверхні тіла (S), визначеною за стандартною номограмою:
ІММЛШ=ММЛШ/S. Рівень катехоламінів (адреналін (А) і норадреналін)
визначали в сироватці крові імуноферментним методом.

Методи лікування. Перед залученням до дослідження всі хворі отримували
стандартизований лікувальний комплекс: фуросемід 60 – 100 мг на добу,
при вираженій затримці рідини внутрішньовенно, деяким хворим в поєднанні
з гідрохлоротіазидом в дозі 25 – 100 мг на добу, спіронолактон в дозі 25
– 100 мг на добу, еналаприл в дозі від 2,5 до 20 мг. За наявності
показань 68 (52,7 %) пацієнтів отримували ізосорбіду динітрат у дозі 40
– 80 мг на добу, 101 (78,3 %) хворих – дигоксин у дозі 0,125 – 0,25 мг
на добу та 12 (9,3 %) пацієнтів – аміодарон у дозі 200 – 300 мг на
добу.

Після досягнення стану еуволемії через 7 – 8 днів від початку лікування
додатково до стандартизованого комплексу призначали один з ?-АБ: 74
пацієнтам – метопролол (егілок, компанія Egis, Угорщина), 55 –
бісопролол (бісопролол-ратіофарм, компанія Ratiopharm, Німеччина).

Дозу ?-АБ підбирали індивідуально, методом титрування, починаючи з 1/8
від середньої терапевтичної дози.

Метопролол: початкова доза становила 6,25 мг 2 рази на добу після їжі,
із збільшенням на 12,5 мг через кожні 2 тижні, цільова доза – 100 мг.
При задовільній переносності метопрололу допускалося подальше збільшення
дози до 150 мг – рівня, рекомендованого робочою групою Європейського
товариства кардіологів (2001 р.). Бісопролол: цільова доза становила 10
мг, початкова доза – 1,25 мг, кожні 2 тижні дозу збільшували на 1,25
мг.

Адекватною клінічною відповіддю на титраційні дози ?-АБ вважали
відсутність таких проявів: зниження систолічного артеріального тиску
(АТс) нижче 90 мм. рт. ст., частота серцевих скорочень (ЧСС) менше 55 на
хвилину, поява задишки у спокої або явного її посилення при звичайному
фізичному навантаженні, епізоди задухи, ортопное. За необхідності у
хворих з тяжкою ХСН титрування ?-АБ проводили дуже повільно, із
збільшенням інтервалів між черговими етапами титрування.

Методи статистичної обробки результатів дослідження. Статистична обробка
результатів дослідження проведена з використанням табличного редактора
“Exсel 7.0”, та статистичного пакету “Statistica 5”. Результати
дослідження представлені в таблицях як середнє арифметичне ± середнє
квадратичне відхилення (M ± m). Достовірність різниці отриманих
результатів до та після лікування оцінювали з використанням критерію
Ст’юдента. Оцінка достовірності динаміки непараметричних показників в
обстежених групах на фоні лікування проводилася з використанням критерію
хі-квадрат. Достовірною вважали відмінності при імовірності помилки
р0,05), з 6 до 12 місяців – 4 (7,5 %) (p0,05).

Таким чином, імовірними предикторами переносності метопрололу є вихідний
рівень артеріального тиску та НА в сироватці крові, а ефективність
терапії залежить від досягнутої середньодобової дози препарату.

Лікування метопрололом забезпечувало покращання клінічного стану хворих
незалежно від походження ХСН. Відмічено збільшення частки пацієнтів із
меншим ФК ХСН, зменшення середньотижневої дози фуросеміду. Загальний
індекс АСЗЯЖ у хворих з ДКМП зменшився протягом 12 місяців на 44,7 ± 2,4
% (р?0,001); у хворих з ІХС на 43,0 ± 3,2 % (р?0,001). ДШХ протягом
спостереження зросла у хворих з ДКМП на 56,0 ± 3,8 % (р?0,001), у хворих
з ІХС – на 53,0 ± 3,6 % (р?0,001). Через 6 місяців лікування
спостерігали зниження ЧСС наприкінці визначення ДШХ та в спокої
незалежно від етіології ХСН. Рівень АТс достовірно знижувався через 6
місяців у пацієнтів з ішемічною ХСН.

Різниці зміни показників кардіогемодинаміки залежно від походження ХСН
не виявлено. Достовірну зміну показників відмічено через 6 місяців
терапії. КДО ЛШ зменшився протягом спостереження у хворих з ДКМП на
13,4 ± 1,5 % (р?0,001); у хворих з ІХС – на 12,8 ± 1,8 % (р?0,001). КСО
зменшилось протягом 12 місяців лікування у хворих з ДКМП на 20,3 ± 1,6 %
(р?0,001), у хворих з ІХС – на 19,9 ± 1,4 % (р?0,001). УО зріс в групі
ДКМП на 16,1 ± 1,4 % (р?0,001), в групі ІХС – на 17,0 ± 1,6 %
(р?0,001). ІММЛШ зменшився у хворих з ДКМП за 12 місяців лікування на
14,8 ± 2,4 % (р0,05), через 12 місяців – у
2 (5,1 %) пацієнтів (p

@

l

0I

I

o

@

.0I

o

o

$

??????????,01); ІММЛШ у хворих з ДКМП – на 15,3 ± 2,0 % (р0,05), через 6 місяців,
відповідно, 16 (57,1 %) і 15 (60,0 %) (p>0,05). Середня добова доза
метопрололу через 3 місяці лікування в підгрупі А склала 70,0 ± 15,4 мг,
в підгрупі Б – 75,4 ± 16,6 мг (p>0,05), через 6 місяців, відповідно,
80,0 ± 16,0 мг та 82,0 ± 14,8 мг (p>0,05), через 12 місяців 75,5 ± 14,8
мг та 77,5 ± 11,3 мг (p>0,05). Побічні події найбільше виникали протягом
перших трьох місяців лікування.

Таким чином, переносність терапії метопрололом була задовільною у
пацієнтів обох підгруп. Кількість пацієнтів, які досягали цільових доз
метопрололу, величина середньодобової дози не залежали від фонового
ритму серця.

Динаміка АСЗЯЖ не залежала від фонового ритму серця. Приріст ДШХ був
більш вираженим у пацієнтів із ФП: через 3 місяці на 15,3 % (p0,05) більшим, порівняно з застосуванням метопрололу. При подальшому
лікуванні в групі бісопрололу приріст ДШХ був більш вираженим на 9,1 %

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020