.

Використання окислювачів на етапі хірургічного лікування хворих на рак молочної залози (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
168 3278
Скачать документ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ ПАТОЛОГІЇ, ОНКОЛОГІЇ І РАДІОБІОЛОГІЇ ім.
Р.Є. КАВЕЦЬКОГО

СИДОРЧУК ОЛЕГ ІГОРОВИЧ

УДК: 618.19-006.6-089:546.133.1:616-092.4/.6

Використання окислювачів на етапі хірургічного лікування хворих на рак
молочної залози

14.01.07 – онкологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному медичному університеті

ім. О.О.Богомольця.

Наукові керівники: – доктор медичних наук, професор

Щепотін Ігор Борисович,

Національний медичний університет

ім. О.О.Богомольця, завідувач кафедри онкології;

– доктор біологічних наук

Кудрявець Юрій Йосипович,

Інститут експериментальної патології, онкології і

радіобіології ім. Р.Є.Кавецького НАН України,

завідувач відділу експериментальних

клітинних систем.

Офіційні опоненти: – доктор медичних наук, професор

Шляховенко Володимир Олексійович,

Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім.
Р.Є.Кавецького НАН України, завідувач відділу ензимології пухлин;

– доктор медичних наук

Смоланка Іван Іванович,

Інститут онкології АМН України, керівник науково-дослідного відділу
пухлин молочної залози.

Провідна установа – Львівський національний медичний університет

імені Данила Галицького МОЗ України,

кафедра онкології та медичної радіології, м. Львів.

Захист відбудеться “22“ лютого 2006 року о 15.00 на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.155.01 в Інституті експериментальної
патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є.Кавецького НАН України за
адресою: 03022, Київ, вул. Васильківська, 45

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ІЕПОР ім. Р.Є.Кавецького
НАН України.

Автореферат розісланий “21“ січня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор медичних наук Н.В.Бородай

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Рак молочної залози (РМЗ) – найпоширеніше онкологічне
захворювання у жінок. В Україні РМЗ з середини 90-х років постійно
займає перше місце у структурі онкологічної захворюваності серед
жіночого населення (Шалімов С.О., 2002). В середньому показник
захворюваності на РМЗ по Україні становить 58,9 на 100 тис. жіночого
населення, найвищий у Києві – 77,4. (Федоренко З.П. та ін., 2004). У
структурі смертності внаслідок онкологічних захворювань РМЗ посідає
друге місце, поступаючись лише раку легень, а у жінок віком від 49 до 59
років – перше (Білинський Б.Т. та ін., 2001 р.; Mincey A. et al.,
2002).У країнах Західної Європи та Америки смертність від РМЗ досягає
20% в структурі загальної смертності від онкологічних захворювань жінок
(Jemal A. et al., 2002).

Незважаючи на значні досягнення сучасної онкології, в першу чергу –
хіміотерапії та гормонотерапії, проблема лікування хворих на рак
молочної залози і попередження розвитку рецидивів та метастазів
залишається однією з найактуальніших проблем сучасної онкології
(Семіглазов В.Ф. та ін.; 2000, Кулік Г.І. та ін., 2003). Не викликає
сумніву, що пошук додаткових засобів підвищення ефективності лікування
цього тяжкого і розповсюдженого захворювання є надзвичайно актуальним.

Одне з чільних місць в сучасній онкології займає проблема абластики, що
не є унікальною для РМЗ. Так, доведено, що у хворих на рак шлунка
кількість циркулюючих в кровоносному руслі пухлинних клітин збільшується
в процесі мобілізації шлунка, і що саме вони є джерелом розвитку
рецидивів та метастазів (Чіссов В.І. та ін.1986, Щепотін І.Б., Еванс
С.Р.Т. 2000). Характерно, що кількість хворих на рак шлунка
(ІІІ-ІVстадій), у яких в черевній порожнині циркулюють вільні ракові
клітини, зростає з 70% до 90% (Iwanaga T. et al. 1978, Kaibara et al.
1987, Asao T et al. 1991). Тому, актуальним залишається пошук
цитотоксичних препаратів, здатних, при місцевому застосуванні,
пригнічувати проліферативний та метастатичний потенціал злоякісних
клітин не ушкоджуючи нормальні клітини організму.

Обнадійливі результати, щодо девіталізації пухлинних клітин, отримані
при застосуванні окислювачів (Петросян Е.А. 1993). Зокрема, протягом
останнього десятиріччя активно вивчалась дія натрію гіпохлориту (НГ). Як
препарат з вираженою протимікробною дією, НГ застосовувався з середини
19-го сторіччя (цитовано за Петросян Е.А., та ін. 1991). Проте, оскільки
НГ отримували хімічним шляхом, в розчині містилась значна кількість
шкідливих і токсичних домішок, застосування його обмежувалось тільки
санітарною обробкою приміщень та інструментів, обробкою забруднених ран
(Сергієнко В.І. 1991). Винахід електрохімічного методу отримання хімічно
чистого НГ дозволив використовувати його детоксикаційні властивості в
клінічній практиці (Лопухін Ю.М. та ін. 1989, Лісецький В.А. та ін.
1994).

Враховуючи брак експериментальних робіт щодо вивчення впливу НГ на
клітини злоякісних пухлин, нами проведено серію досліджень, метою яких
було вивчення цитотоксичної та антипроліферативної дії препарату на
клітини пухлин in vitro та їх метастазування in vivo, а також клінічне
застосування НГ в хірургічному лікуванні хворих на РМЗ.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота
виконана у відповідності з планами науково-дослідних робіт кафедри
онкології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця
„Засоби профілактики ерозивно-виразкових ушкоджень, сером та лімфостазів
в комплексному лікуванні колоректального раку і раку молочної залози”
(1998-2000 рр) (№ державної реєстрації 0198U001486).

Мета дослідження. Покращити безпосередні та віддалені результати
хірургічного лікування хворих на рак молочної залози на основі розробки
методики місцевого інтраопераційного застосування окислювача – натрію
гіпохлориту.

Задачі дослідження:

Вивчити вплив місцевого застосування НГ на частоту виникнення місцевих
рецидивів і віддалених метастазів, загальну та безрецидивну виживаність
та перебіг післяопераційного періоду у хворих на рак молочної залози.

Вивчити в експерименті вплив НГ на злоякісні клітини в культурах пухлин
різного походження.

Дослідити вплив НГ на клініко-лабораторні показники у хворих на рак
молочної залози.

Встановити вплив НГ на стан системного імунітету у хворих на рак
молочної залози.

Розробити методику зовнішнього застосування НГ з метою антибластики та
профілактики післяопераційних ускладнень при хірургічному лікуванні
хворих на рак молочної залози.

Об’єкт дослідження: хворі на рак молочної залози, культури клітин
злоякісних пухлин, миші лінії С57Bl/6.

Предмет дослідження: клінічні, клініко-лабораторні та
клініко-імунологічні показники у хворих на рак молочної залози, вплив НГ
на життєздатність та проліферативну активність клітин злоякісних пухлин
в культурі.

Методи дослідження: лабораторні- оцінка цитолітичного та
антипроліферативного впливу натрію гіпохлориту на злоякісні клітини в
культурі. Клінічні – оцінка ефективності лікування на підставі вивчення
безпосередніх результатів та виживаності хворих на рак молочної залози
після оперативного лікування. Клініко-лабораторні та
клініко-імунологічні – показники гемограми, біохімічні показники плазми
крові, показники клітинної та гуморальної ланок системного імунітету,
фактори неспецифічної ефекторної системи протиінфекційного захисту та
протипухлинного нагляду. Математичну обробку результатів проводили з
використанням t-критерію Ст’юдента та, в окремих випадках, методу Фішера
з використанням пакету MS Analysis ToolPak.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше експериментально доведено
цитолітичну, цитотоксичну та антипроліферативну дію натрію гіпохлориту
на злоякісні клітини в культурі. Встановлено, що антипроліферативний
ефект натрію гіпохлориту, головним чином, залежить від його концентрації
та проліферативного статусу злоякісних клітин. Доведено вірогідне
пригнічення метастатичного потенціалу злоякісних клітин після їх
попередньої обробки натрію гіпохлоритом.

Розроблена методика інтраопераційного локального застосування розчину
натрію гіпохлориту на етапі хірургічного лікування хворих на рак
молочної залози.

Встановлено зменшення відсотку післяопераційних ускладнень у хворих на
РМЗ після інтраопераційного використання натрію гіпохлориту.

Шляхом безпосередніх три- та п’ятирічних спостережень доведено
пригнічення прогресування пухлинного процесу у хворих на рак молочної
залози після місцевого інтраопераційного застосування натрію
гіпохлориту.

Практичне значення одержаних результатів. Для запобігання виникнення
післяопераційних ускладнень та покращення віддалених результатів
хірургічного лікування хворих на РМЗ запропонована методика
інтраопераційного місцевого застосування натрію гіпохлориту.

Основні наукові положення, висновки та практичні рекомендації
використовуються у навчальному процесі кафедри онкології НМУ імені
О.О.Богомольця та кафедри онкології, променевої діагностики та
променевої терапії Буковинського державного медичного університету, а
також у клінічну практику Київської міської онкологічної лікарні та
Чернівецького обласного онкологічного центру.

Одержано дозвіл Фармакологічного центру МОЗ України № 5.12-2624/А від
14.04.03 на місцеве використання НГ в клінічній практиці.

Особистий внесок здобувача. Самостійно проведено патентно-ліцензійний
пошук та аналіз літературних джерел за темою дисертаційної роботи,
клінічні дослідження хворих на рак молочної залози. Експериментальні
дослідження цитотоксичної та цитолітичної активності натрію гіпохлориту
проведені сумісно з науковим керівником д.б.н. Кудрявцем Ю.Й.
Дисертантом самостійно прооперовано 170 (48%) хворих, проведено
післяопераційне лікування та спостереження за хворими,

Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення
дисертаційної роботи доповідались та обговорювались на: – конференції
„Діагностика та лікування раку молочної залози”.- Одеса, 1999; – VI
з’їзді Всеукраїнського лікарського товариства. – Чернівці, 2001; –
науково-практичній конференції „Актуальні питання променевої діагностики
та лікування онкологічних захворювань”. – Чернівці, 2004; – та Х
конгресі Світової Федерації Українських Лікарських товариств. –Чернівці,
2004.

Публікації. За матеріалами дисертаційної роботи опубліковано 18 наукових
праць, 3 з них – у фахових журналах, рекомендованих ВАК України, 2 у
підручниках, 9 – в тезах та матеріалах наукових конференцій та отримано
4 патенти на винахід.

Структура та обсяг дисертації. Основний текст дисертації викладено на
114 сторінках. Дисертація складається з вступу, 4 розділів власних
досліджень, аналізу та узагальнення одержаних результатів, висновків.
Список літературних джерел містить 289 найменувань, з них – 112
слов’яномовних та 177 – іноземних. Робота ілюстрована 29 рисунками та 26
таблицями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Робота складається з експериментальної та клінічної частин дослідження.

Матеріали та методи дослідження. Експериментальні дослідження. Нами
проведено серію досліджень, метою яких було вивчення цитотоксичної та
цитолітичної дії препарату на злоякісні клітини в культурі іn vitro та
in vivo. В експерименті використовували наступні культури злоякісних
клітин: МКС-ТМ –клітинна лінія, отримана з метастазу спонтанного раку
молочної залози щура; МАК-3 клон С7 – високозлоякісна лінія клітин раку
молочної залози миші (похідна лінія отримана з раку Ерліха); МЗС –
первинна культура клітин спонтанного раку молочної залози собаки
(використана на перших пасажах після посадки в культуру); MCF – культура
раку молочної залози людини; Нер-2 –лінія клітин карциноми гортані
людини; Нер-A1st i Hep-B5st – клони Нер-2, трансформовані регуляторним
геном Таt вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ); ММ-4 – лінія клітин
меланоми В-16 миші; ММ-М2 – високометастатична сублінія клітин меланоми,
яка отримана шляхом двократних внутрішньовенних пасажів клітин ММ-4 з
наступним рекультивуванням метастазів in vitro; ЛСК – суспензійна
клітинна лінія, отримана з лімфосаркоми щура. Всі клітини одержані з
Клітинного Банку Інституту експериментальної патології, онкології і
радіобіології ім. Р.Є.Кавецького НАН України.

Всі клітини культивували на середовищі RPMI-1640 („Sigma”, St.Louis, MO,
USA), що містить 2мМ L-глютаміну, 10% ембріональної телячої сироватки
(„Діагностикум”, Львів, Україна) та 50 мкг/мл гентаміцину („Sigma”,
St.Louis, MO, USA), при 370С в зволоженій атмосфері, що складалась з 5%
вуглекислого газу та 95% повітря. Клітини культивували в пластиковому
посуді фірм „Falcon” i „Flow Lab” (USA). Рекомбінантний препарат
(2-інтерферону людини (пит. акт. 108 МЕ/мг) використовували у вигляді
комерційного препарату „Лаферон” (ІМБГ, Київ, Україна), рекомбінантний
препарат фактору некрозу пухлини людини ( пит. акт. 2х107Од/мг) був
люб’язно наданий В.Г.Коробко (ІБОХ Москва, Росія), використовували
актиноміцин D фірми ”Sigma” (St. Louis, MO, USA). В роботі
використовували розчини НГ з вихідною концентрацією 0,86 мг/мл, одержані
на апараті ЕДО-4 (Москва, Росія).

Для оцінки цитотоксичної та цитолітичної активності НГ, 105 клітин в 0,1
мл ростового середовища вносили в лунки 96-луночної планшети. До
суспензії клітин додавали розчини препарату, приготовлені в ростовому
середовищі в об’ємі 0,1мл. Планшети інкубували протягом 1 або 18 годин
при температурі 370С, потім в кожну лунку додавали 20мкл 0,3% розчину
трипанового синього і виявляли процентне співвідношення живих та мертвих
клітин з допомогою гемоцитометра.

Антипроліферативну активність НГ оцінювали за допомогою декількох
методик:

Клітини моношарових ліній (2-3х105 клітин) вносили в гнізда 24-луночних
планшет в об’ємі 1 мл. Через 24 години середовище видаляли, на моношар
клітин наносили розчини НГ в ростовому середовищі на 1 або 18 годин при
370С, після чого клітини відмивали двічі від препарату ростовим
середовищем та додатково інкубували 24-48 г. у ростовому середовищі.
Після обробки середовище з лунок видаляли і вносили 1мл версену для
відшарування клітин від субстрату, фарбували трипановим синім і
підраховували кількість живих і мертвих клітин. Для кожної точки
використовували 2-3 паралельні лунки. Морфологічні зміни клітин в
культурах контролювали відразу після початку обробки і протягом всього
експерименту візуально з допомогою інвертованого мікроскопу (K. Zeizz,
Німеччина).

Клітини суспензійної лінії ЛСК обробляли НГ в суспензії (106/мл),
додаючи рівний об’єм відповідного розведення препарату, через 1 годину
двічі відмивали ростовим середовищем з допомогою центрифугування і
розміщували в 24-луночну планшету з щільністю 2х105/мл на лунку.
Концентрацію клітин для аналізу їх росту визначали щоденно в кожній
лунці протягом 5-10 діб в залежності від умов експерименту.

Клітини ЛСК (3х105/мл) культивували тривалий час в присутності
мінімальної дози НГ (0,043 мг/мл) нетоксичної для клітин протягом, як
мінімум, 18 годин. Після досягнення клітинами відносно високої щільності
(6х105/мл), їх відмивали і знову культивували. Порівнювали кінетику
росту та набуту резистентність до препарату в контрольних і оброблених
клітинах.

Для дослідження порівняльної чутливості до НГ клітин пухлини, що швидко
діляться та перебувають в стані відносного спокою, клітини ЛСК
культивували у щільності 2х106/мл з низьким вмістом сироватки (1%).
Через дві доби, ці клітини, що перебували в стаціонарній фазі росту і
клітини в логарифмічній фазі росту (друга доба після посіву в щільності
105/мл в повному ростовому середовищі), обробляли НГ, відмивали і
порівнювали кінетику їх росту шляхом щоденного підрахунку кількості
клітин протягом 4 діб.

Антипроліферативну активність НГ стосовно деяких моношарових ліній (ММ-4
і Нер-2) досліджували з допомогою колонієутворення на субстраті
(критерій посадочної ефективності). Для цього клітини обробляли в
суспензії препарату в концентрації від 0,021 до 0,43 мг/мл, відмивали і
вміщували на чашки Петрі (50мм) в різних концентраціях, (від 400 до
20000), в залежності від умов експерименту та культивували протягом 2
тижнів. Потім колонії фарбували за Май-Грюнвальд-Гімза та підраховували
їх кількість за допомогою бінокулярного мікроскопа ВМ-51-2, враховуючи
лише колонії, які містили більше 50 клітин. В деяких експериментах
контрольні та оброблені в суспензії клітини вміщували в лунки
24-луночної планшети з низькою щільністю посіву (до 5х104 клітин/на
лунку), кількість клітин підраховували через 6 діб.

Для оцінки комбінованої антипроліферативної та цитотоксичної дії НГ і
деяких факторів з антипроліферативною активністю, використовували
рекомбінантні препарати інтерферону і фактора некрозу пухлини людини , а
також антиметаболіт – актиноміцин D. Моношарові клітини попередньо
обробляли в лунках інтерфероном або фактором некрозу пухлини (5000
од/мл) протягом 24 годин або актиноміцином D (1-2 мкг/мл, 24 годин),
відмивали і обробляли НГ (0,107 або 0,143 мг/мл, 1-2 години), знову
відмивали і культивували 48 годин до підрахунку клітин.

Вивчення модуляції НГ метастатичного потенціалу злоякісних клітин
виконано на лінійних (С57Bl/6) мишах. Клітини сублінії ММ-М2 попередньо
обробляли НГ in vitro в дозі 0,043 мг/мл (достовірно не токсичної для
клітин протягом 1 години) і вводили внутрішньовенно. Результати даного
експерименту оцінювали за кількістю та масою виявлених метастазів у
легенях.

Клінічні дослідження. Клінічним дослідженням охоплено 350 жінок хворих
на рак молочної залози. Хворі були стратифіковані на групи за віком,
менструальним статусом, стадією захворювання та проведеним лікуванням, з
них – 148 (42,3%) хворих основної та 202 (57,7%) хворих контрольної
групи. Середній вік в основній групі склав 56,6±1,8р., а в контрольній –
54,5±1,5р. (р>0,05). Хворих в менопаузі було 104 (70%)в основній та 134
(66,4%)– в контрольній групах. Хворих зі збереженою менструальною
функцією налічувалось 44 (30,1%) в основній та 68 (33,6%) – в
контрольній групах. Всі хворі були повідомлені про участь в досліджені
та дали на нього згоду.

Оскільки за даними літератури прогностично несприятливим є розмір
пухлини Т3-4 та наявність метастазів у регіонарні лімфатичні вузли
(N1-3) (Insa A. еt al. 1999), ми розділили основну та контрольну групи,
відповідно, на дві підгрупи: Т1-2N0М0 і Т2-4N1-2М0. Хворих на РМЗ з
поширенням Т1-2N0М0 було 177, з них – 77 (43,5%) – основної, та 100
(56,5%) – контрольної груп. Середній вік хворих основної групи склав
58,5±3р, групи контролю 56,3±2,7р (р>0,05). Пацієнток з
місцево-поширеним РМЗ (T2-4N1-2М0) було 173, з них – 71 (41%) основної
та 102 (59%) – контрольної груп. Середній вік хворих основної групи
склав 56,5±2,3р, а контрольної – 55,4(2р.(р>0,05).

Радикальна мастектомія виконана у 131 (88%) хворої, квадрантектомія у 17
(12%) хворих. В контрольній групі радикальна та модифікована радикальна
мастектомія виконана у 172 (85%) хворих, квадрантектомія у 30 (15%)
хворих. Всім хворим основної групи під час виконання операції, рана
оброблялась 0,06% розчином НГ, одержаним на апараті ЕДО-3М.

Апарат складається зі стабілізованого джерела електроенергії з вихідною
напругою до 10В, силою струму 3А і 5А та електрохімічного стільника –
вкритих платиною титанових електродів, розташованих в колбі з
молібденового скла об’ємом 800 мл. Розчин отримували за схемою: а)
ретроградне заповнення ємкості апарату з двох флаконів (800 мл 0,9%-го
розчину натрію хлориду) за принципом сполучених судин з допомогою
магістралі з інфузійної системи; б) вмикання апарату в режим 5А – 30
хвилин; в) порожні флакони не від’єднувались від системи, а залишались
на штативі на 30-40 см вище колби для електролізу; г) після закінчення
процесу електролізу, порожні флакони опускались нижче рівня ємкості для
електролізу і таким чином здійснювався злив НГ у флакони (перша порція
використовується для самостерилізації системи). Стабільність препарату
зберігається протягом 5 діб при при кімнатній температурі (Грошев А.,
1991, Федоровський Н.М. 1993). Хворим контрольної групи рана оброблялась
0,9%-им розчином натрію хлориду. Променеве та медикаментозне лікування
хворі основної та контрольної груп отримували згідно прийнятих
стандартів.

Результати дослідження та їх обговорення. Експериментальні дослідження.
Визначення цитотоксичної дії НГ in vitro проводилось у межах
концентрацій препарату, які можуть мати місце при його використанні для
обробки поверхні рани під час операції. Особливо важливо відмітити, що
в жодному з експериментів з різними лініями клітин і з різними
концентраціями НГ не відмічалось стимуляції проліферації клітин.

Оцінка життєздатності злоякісних клітин різних ліній після обробки їх НГ
в суспензії та на субстраті свідчить, що цитотоксична дія препарату
залежить, в першу чергу, від його дози і меншою мірою – від часу
обробки. Тобто, загибель пухлинних клітин, відбувається саме в перші
години чи навіть хвилини після початку їх обробки. Порівняльний аналіз
чутливості різних клітин до токсичної дії НГ показав, що всі
досліджувані лінії можна умовно розділити на дві групи: 1 –
високочутливі (МАК-С7, ММ-4, МЖС, MCF) і 2 – з низькою чутливістю до НГ
(Нер-2, ЛСК та МКС-ТМ).

Виявлені відмінності в показниках токсичності і гальмування росту для
окремих культур свідчать, що антипроліферативний ефект НГ дійсно є
наслідком його прямого токсичного і власне антипроліферативного ефектів.
В ході експериментів було виявлено, що першою негайною реакцією клітин,
практично всіх ліній на внесення препарату, було різке пригнічення
адгезії клітин, що виявлялось у швидкому (за декілька хвилин) округленні
розпластаних клітин і навіть ретракції моношару. Проте, в залежності від
концентрації НГ, клітини, які зберегли життєздатність могли через кілька
годин відновлювати адгезійні властивості.

Порівняння чутливості до НГ клітин у стаціонарній фазі росту з такою у
активно проліферуючих клітин в логарифмічній фазі росту вказує, що
останні значно більш чутливі до препарату, ніж клітини в фазі спокою.
Таким чином, проліферативний статус пухлинних клітин в момент контакту з
НГ відіграє вирішальну роль в їх чутливості до препарату.

Чутливість пухлинних клітин відносно НГ може змінюватись залежно від їх
фіксації до субстрату. Під час операції НГ може контактувати як з
фіксованими у тканині пухлинними клітинами, так і з тими, що знаходяться
у суспензованому стані. Встановлено, що коли пухлинні клітини обробляли
НГ в суспензії, відмивали і висаджували у відносно низькій щільності в
лунки планшети (х24, 2-5х104 клітин/на лунку) чутливість їх до препарату
помітно зростала відносно такої клітин, фіксованих до субстрату (рис.
1). Експерименти, проведені з використанням методу колонієутворення
пухлинних клітин на субстраті, показали, що обробка клітин НГ в
суспензії супроводжується значним зменшенням відносно контролю як
кількості, так і розміру колоній, сформованих обробленими НГ клітинами.
Ці дані дозволяють зробити висновок, що висока токсичність НГ для клітин
оброблених в суспензії обумовлена цілим комплексом порушень викликаних
НГ в системах, що забезпечують автономність клітин. По-перше, одержані
результати свідчать, що ефективність дії НГ значно зростає за рахунок
пригнічення адгезивних властивостей клітин, що є необхідним для
збереження їх життєздатності, тому клітини, що не можуть прикріпитись до
субстрату, в подальшому гинуть.

По-друге, відповідну роль в інгібіції подальшого росту колоній відіграє,
найбільш імовірно, порушення аутокринної регуляції проліферації клітин,
яка забезпечує високу ступінь їх автономності при низькій щільності
посіву (Honna Y. еt al., 1981, Takenaga K., 1984).

Рис. 1. Порівняльний ефект НГ на клітини ММ-4 при різних варіантах
обробки

При вивченні вірогідності формування резистентності до НГ встановлено,
що тривала обробка пухлинних клітин НГ не призводить до формування
резистентної до нього субпопуляції пухлинних клітин в межах однієї
лінії.

Важливо було визначити можливість модифікації дії НГ чинниками, що
присутні в організмі або можуть застосовуватись для терапії (цитокіни,
антиметаболіти). Досліди, проведені на моделі клітин ММ-4, показали, що
комбінована дія інтерферону або фактору некрозу пухлин і НГ помітно не
впливає на цитотоксичну дію останнього. Експерименти щодо комбінованого
впливу антиметаболіту (актиноміцину D) і НГ встановили, що актиноміцин D
не зменшує, а навпаки, збільшує цитотоксичну дію НГ.

Таким чином, результати проведених досліджень продемонстрували, що НГ
має виражену цитотоксичну і антипроліферативну активність. Хоча цей
препарат не виявляє вибіркової активності по відношенню до пухлинних
клітин, отримані дані свідчать, що швидко проліферуючі клітини більш
чутливі до нього, аніж ті, що перебувають у стані спокою. Виявлені нами
антипроліферативні та антиадгезивні властивості НГ можуть стати основою
для вивчення його антиметастатичної дії в разі місцевого, а можливо і
парентерального застосування у клінічній практиці. Згідно з одержаними
результатами, НГ не повинен знижувати ефективність цитостатичної
хіміотерапії, а швидше навіть посилювати її дію при одночасному
застосуванні.

Одержані результати дослідження протипухлинної дії НГ in vitro поставила
питання про вірогідність модуляції ним метастатичного потенціалу
пухлинних клітин після їх введення in vivo. Результат даного
експерименту повністю відповідав очікуваному – препарат значно
пригнічував метастатичний потенціал клітин ММ-М2 як за кількістю
виниклих метастазів, так і за їх масою. Якщо у контрольних тварин
кількість метастазів коливалась в межах 68 – 360 (206,6±56), то у мишей,
яким внутрішньовенно ввели суспензію пухлинних клітин, що пройшли
обробку мінімальною дозою НГ, кількість метастазів коливалось в межах
лише 6 – 30 (15,3±8,0) (р0,05), тоді, як в контрольній – навпаки, тенденція до
зменшення (6,5±0,3 х109/л та 6,2±0,3 х109/л (р>0,05). Рівень лімфоцитів
периферійної крові залишався практично незмінним з тенденцією до
незначного підвищення протягом спостереження у хворих обох груп:
1,8±0,1х109/л та 2,1±0,4х109/л (р>0,05) – в основній та 2,1±0,1х109/л і
2,3±0,5х109/л (р>0,05) – в контрольній групах.

В основній групі відмічено тенденцію до підвищення відносної (з
50,7±1,3% до 54,2±1,6% (р>0,05) та абсолютної (з 1,1±0,2х109/л до
1,2±0,2х109/л; (р>0,05) кількості Т-лімфоцитів при помірному зменшенні
відсотку Т-супресорів (з 23,2±2,7% до 18,4±2,8%; (p>0,05). В той час, як
в контрольній групі виявлено тенденцію до зменшення відносного (з
52±3,6% до 51±2,8%; (р>0,05) та абсолютного (з 1,1±0,1х109/л до
1±0,4х109/л; (р>0,05), вмісту Т-лімфоцитів, більше за рахунок Т-хелперів
(від 25,8±1,9% до 16±13,4%; (p0,05),
тоді як в контролі – дещо знизився – з 1,3±0,1 до 0,95±0,1; (p>0,05).
Це, можливо, пов’язано зі зниженням компенсаторних можливостей імунної
системи.

(

6

N

~

D‚??

O

(

*

,

.

0

2

4

6

N

~

i

¶ue^

`

?

O

$

o

d?

&

&

&

&

th

/л; (р>0,05), а в контрольній групі відмічено помірне зменшення
абсолютної (з 0,14±0,02х109/л до 0,1±0,04х109/л; (р>0,05) і відносної
(від 7,2±1,2% до 6,8±2,7%; (р>0,05) кількості В-лімфоцитів. Концентрація
імуноглобулінів вірогідно збільшилась в контрольній групі (з 112,4±10
г/л до 243±17 г/л; (р0,05). Це може свідчити про більше
бактеріальне забруднення післяопераційної рани в контрольній групі. В
основній групі відмічено зменшення кількості циркулюючих імунних
комплексів з 172±3,0опт.од. до 144,6±5,9 опт.од.; (р0,05).

Звертає увагу достовірне збільшення відносної кількості 0-лімфоцитів (з
39,7±1,2% до 49,7±1,1%; (р0,05) і в два рази зменшення кількості ВГЛ з
1,4±0,03% до 0,6±0,06%; (р0,05), а в контрольній
групі відмічено тенденцію до зменшення вмісту Т-лімфоцитів, більше за
рахунок Т-хелперів (від 25,8±1,9% до 16±1,4%; (p0,05) і зменшення відносної кількості ВГЛ (з
1,4±0,03% до 0,6±0,06% (р0,05).

Післяопераційні ускладнення у пацієнток з місцево-поширеним РМЗ
(Т2-4N1-2М0) виявлені у 22 (31%) хворих основної та у 58 (57%) хворих
контрольної груп. З них, сероми становили 17 (24%) випадків в основній
та 43 (42%) – в контрольній групах. Середній об’єм серозних виділень
склав 218±9 мл в основній та 290±6 мл в контрольній групах.
Гнійно-септичні ускладнення виявлені у 5 (7%) хворих основної та 12
(12%) – контрольної груп. Середній післяопераційний ліжко/день основної
групи (Т1-4Н1-2М0) становив 16,5±0,3. В групі контролю цей показник був
17,6±0,4 (р0,05).

В цілому післяопераційні ускладнення в основній групі відмічені у 43
(29%), а в контрольній – у 112 (55%) хворих (рис. 2).

Рис. 2. Відсоток ускладнень в основній та контрольній групах в
залежності від поширення процесу.

Обробка операційної рани НГ дозволила зменшити відсоток гнійно-септичних
ускладнень з 11% в основній до 4% – в контрольній групах. Середній об’єм
серозних виділень в основній групі становив 208,4±8,6 мл та 302±7,4 мл
(р0,05) та хворих, яким виконана квадрантектомія
(16,3±0,9 – в основній та 15,7±0,8 діб – в контрольній групах (р>0,05)
різниця показників післяопераційного ліжко/дня не була достовірною, що,
можливо, пов’язано з меншою кількістю спостережень.

Трирічна та п’ятирічна загальна виживаність у хворих з поширенням РМЗ
Т1-2N0М0 була вища в основній групі і складала: трирічна – 98,7% в
основній групі та 95% (р>0,05) в групі контролю, а п’ятирічна – 96,1% та
92% (р>0,05) – відповідно у вказаних групах. Безрецидивний період в
середньому склав 55,6±2,3 місяців в основній групі та 45,5±1,4 – в
контрольній (р0,05). У хворих, які перенесли квадрантектомію
безрецидивний період в основній та контрольній групах не відрізнявся
(52,4±6 місяців та 52±3,1 відповідно (р>0,05).

У хворих з місцево-поширеним РМЗ (Т2-4N1-2М0) різниця між показниками
загальної та безрецидивної виживаності в основній та контрольній групах
була більша, ніж аналогічні показники при „ранньому” РМЗ. Загальна
трирічна виживаність в основній групі становила 90%, а в контрольній –
88,2% (р>0,05). П’ятирічна загальна виживаність в основній групі
становила 81,7%, а в контрольній – 76,5% (р>0,05). Безрецидивний період
в середньому склав 48,8(4 місяців в основній та 35,7(4,4 місяців в
контролі (р0,05).

В цілому, загальна трирічна та п’ятирічна виживаність в основній групі
була вищою, ніж в контролі. Трирічна загальна виживаність становила 91%
і 95,3% в контрольній та основній групах (р>0,05). П’ятирічна загальна
виживаність склала 84,2% і 89,2% відповідно (р>0,05). Безрецидивний
період в середньому склав 51,5±2,7 місяців в основній групі та 40,4±2,5
– в контрольній (р

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020