НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБОРОНИ УКРАЇНИ

Литовченко Тарас Адольфович

УДК 355.58(477) “1918/1939” (043.3)

Військово-оборонна діяльність українського товариства червоного хреста у
1918 – 1939 роках

20.02.22 – військова історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ-2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії Національної академії оборони
України.

Науковий керівник – доктор історичних наук, професор

Голуб Володимир Йосипович,

професор кафедри історії Національної академії оборони України.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Журба Михайло Анатолійович,

завідувач кафедри історії та археології слов’ян Інституту історії
Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова;

кандидат історичних наук,

Костенко Юрій Іванович,

заступник начальника кафедри військової соціології та політології
Національної академії оборони України.

Провідна установа: Інститут історії України НАН України, м. Київ.

Захист відбудеться “ 7 ” червня 2006 р. о 14 годині, на засіданні
спеціалізованої вченої ради К 26.709.04 Національної академії оборони
України

(03049, м. Київ-49, Повітрофлотський проспект, 28).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії
оборони України (03049, м. Київ-49, Повітрофлотський проспект, 28).

Автореферат розісланий “ 3 ” травня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук
В. М. Грицюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Серед першочергових завдань державного та військового
будівництва в усі часи було і є створення та зміцнення боєздатності
національних збройних сил. На порядку денному стоїть необхідність
вироблення нових підходів до військового будівництва, в якому одним із
завдань Збройних Сил України (ЗСУ) в мирний час є створення, підготовка
та накопичення мобілізаційного резерву військово-навчених людських
ресурсів, важливою складовою яких є військово-санітарні ресурси. При
вирішенні цього завдання, у зв’язку з нестабільним економічним станом
держави та недостатнім фінансуванням, така робота відбувається надто
повільно. Водночас поява нових видів загроз міжнародній безпеці і миру,
поширення діяльності екстремістських, терористичних організацій та
незаконно утворених збройних формувань потребують від держави у разі
виникнення будь-яких воєнних загроз та конфліктів мати у достатньому
обсязі підготовлені військово-навчені людські ресурси.

Тому, по-перше, у процесі напрацювання раціональних підходів до
вирішення цього завдання держави необхідно використовувати історичний
досвід діяльності різних громадських організацій, товариств та
об`єднань. У 20–30-х роках XX ст. підготовку військово-санітарних
резервів держави здійснювало суспільно-громадське об`єднання –
Українське товариство Червоного Хреста (УТЧХ).

По-друге, у зв’язку з проведенням постійного скорочення чисельності та
змін в організаційно-штатній структурі як зсу в цілому, так і
військово-медичної служби, однією з невирішених проблем міністерства
оборони україни залишається медичне обслуговування у лікувальних та
лікувально-профілактичних закладах ветеранів військової служби,
військових пенсіонерів, інвалідів війни та прирівняних до них категорій.
у зв’язку з територіальною недоступністю та обмеженістю фінансування не
всі отримують медичну допомогу у повному обсязі. оборонне відомство не
спроможне самотужки вирішувати цю проблему. тому при вирішення питання
удосконалення медичного забезпечення зсу доречно використовувати минулий
досвід такої допомоги утчх.

По-третє, вивчення військовими фахівцями історичного досвіду утчх
сприятиме розширенню їх знань, світогляду, усвідомлення сутності
історичних явищ і процесів у вирішенні завдань створення, підготовки та
накопичення мобілізаційних ресурсів держави.

По-четверте, всебічне об’єктивне вивчення воєнно-історичних подій в
україні напередодні великої вітчизняної війни є важливою, з погляду
встановлення історичної правди і поглиблення знань про героїчне минуле
нашої батьківщини, складовою частиною виховання високого патріотизму
громадян україни, воїнів її збройних сил. тому дослідження у даному
напрямку має практичне та наукове значення.

Отже, сутність наукового завдання дисертаційної роботи полягає у
визначенні ролі, місця, особливостей та оцінки ефективності
військово-оборонної діяльності українського товариства червоного хреста.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне
дослідження проведено відповідно до плану наукової та науково-технічної
діяльності Національної академії оборони України (НАОУ) в межах
науково-дослідної роботи на замовлення Генерального штабу ЗСУ
“Розроблення і обґрунтування рекомендацій щодо створення структури,
механізму підготовки та накопичення резерву особового складу
мобілізаційних ресурсів” (шифр НДР “Пріоритет-МР”, інв. № 44532), що
проводиться на кафедрі Управління повсякденної діяльності військ НАОУ.

Мета і завдання дослідження – відтворення цілісної історичної картини
військово-оборонної діяльності Українського товариства Червоного Хреста;
визначення її ролі, місця, особливостей, оцінка ефективності для
наукового узагальнення і використання позитивного досвіду щодо
організації військово-санітарної підготовки населення держави та
удосконалення медичного забезпечення ЗСУ та інших військових формувань.

Досягнення мети передбачає вирішення таких завдань:

– визначити стан наукової розробки теми дисертації, охарактеризувати та
систематизувати історіографічну та джерельну базу дослідження;

– з’ясувати передумови виникнення Українського товариства Червоного
Хреста та становлення основних напрямів його діяльності;

– дослідити та проаналізувати заходи радянських органів державної влади
щодо переорієнтації гуманітарної діяльності Українського товариства
Червоного Хреста на військово-оборонні потреби держави;

– розкрити роль комітетів Українського товариства Червоного Хреста в
процесі надання медичної та гуманітарної допомоги населенню;

– дати оцінку ефективності військово-оборонної діяльності Українського
товариства Червоного Хреста щодо підготовки населення до захисту держави
та його співпраці з Робітничо-Селянською Червоною Армією;

– зробити наукові висновки та виробити практичні рекомендації для роботи
сучасних комітетів Червоного Хреста в Україні щодо військово-санітарної
підготовки населення та удосконалення медичного забезпечення ЗСУ та
інших військових формувань.

Об’єктом дисертаційної роботи є Українське товариство Червоного Хреста.

Предметом дослідження є військово-оборонна діяльність Українського
товариства Червоного Хреста у 1918 – 1939 рр.

Методи дослідження. Для досягнення мети і завдань дослідження
використовувалися як спеціальні методи воєнно-історичної науки, так і
загальнонаукові методи.

Завдяки застосуванню історичного методу дослідження вдалося визначити
етапи формування основних напрямів діяльності УТЧХ та з максимально
можливою достовірністю відтворити передумови виникнення Товариства.
Завдяки використанню логічного методу виявлено та розкрито фактори, які
впливали на підготовку військово-санітарних формувань УТЧХ.

Також у дисертації використовувалися такі методи, як аналіз і синтез,
порівняння, узагальнення, метод статистики, системний підхід.

Територіально дослідження охоплює територію Української РСР станом на
лютий 1939 р.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період 1918–1939 рр., тобто від 15
квітня 1918 р. – дати заснування Українського товариства Червоного
Хреста (далі – Товариства) – до лютого 1939 р., коли припиняється
виконання Товариством військово-оборонних завдань та за наказом РНК УРСР
передається більшість його медичних, лікувально-профілактичних,
господарсько-комерційних установ і закладів Військово-санітарній службі
(ВСС) Робітничо-Селянської Червоної Армії (РСЧА), органам охорони
здоров’я та іншим комісаріатам держави.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше у воєнній історичній науці
здійснено дисертаційне дослідження щодо використання
суспільно-громадського об’єднання Українського товариства Червоного
Хреста для воєнних потреб держави. Розкрито передумови, етапи
становлення, ідеологічне спрямування та особливості військово-оборонної
роботи комітетами УТЧХ у міжвоєнну добу. Виявлено залежність скорочення
гуманітарної складової діяльності УТЧХ від кількості більшовицьких
представників у його керівництві. Визначено ефективність
військово-оборонної діяльності УТЧХ, розкрито її складові, оцінено роль
комітетів Товариства в наданні медичної та гуманітарної допомоги
населенню. Встановлено залежність рівня фахової підготовки
військово-санітарних формувань УТЧХ від якості їх матеріально-технічного
та кадрового забезпечення.

Набула подальшого висвітлення організація співпраці військово-санітарних
формувань УТЧХ з військовими формуваннями держави. Відмінність здобутих
автором результатів від попередніх досліджень полягає в тому, що в
роботі досліджено діяльність осередків Товариства, які безпосередньо
співпрацювали з українськими національними військовими формуваннями
періоду реорганізації збройних сил радянської держави.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали,
теоретичні висновки та узагальнення можуть бути використані при
формуванні сучасної законодавчої бази з питань міжнародно-правової та
військово-санітарної підготовки населення держави, удосконаленні
медичного забезпечення ЗСУ та інших військових формувань, здійсненні
міжнародно-правової і медичної підготовки, військово-патріотичного
виховання військовослужбовців, вдосконаленні військово-санітарної роботи
з допризовниками у Товаристві сприяння обороні України.

Положення та висновки дисертації можуть бути використані під час
написання узагальнюючих праць, підручників, посібників, розробки
навчальних і методичних матеріалів, виконання науково-дослідних робіт з
історії вітчизняної військово-санітарної справи, історії військових
формувань України та історії української державності.

Фактичний матеріал дисертаційного дослідження використовується в процесі
вивчення слухачами Національної академії оборони України навчальних
дисциплін “Історія української державності” та “Історія військових
формувань України”.

Особистий внесок здобувача. Одержані результати дослідження та їх
публікації у наукових виданнях виконанні автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження
представлені автором на Міжнародній науковій конференції “Над Дніпром і
Віслою. Україна і Польща у визвольних змаганнях XIX – поч. XX ст.” у
доповіді на тему “Українське товариство Червоного Хреста в
україно-польських стосунках у 1918–1921 роках” (м. Київ, 5 листопада
2003 р.) та на науково-практичній конференції в Національній академії
оборони України “Війни XXI століття і оборонна політика держави” у
доповіді на тему “Військово-оборонна діяльність Українського товариства
Червоного Хреста у 1918–1939 роках – використання позитивного досвіду
роботи Товариства у сучасних умовах реформування Збройних Сил України”
(26 січня 2006 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження
викладені в 7 опублікованих працях: 5 публікаціях автора у наукових
фахових журналах та 2-х матеріалах і тезах конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів та
висновків. Загальний обсяг основного тексту дисертації становить 174
сторінки. Список використаних джерел включає 228 найменувань, у тому
числі 99 архівних документів та 8 праць на іноземних мовах. Повний обсяг
дисертації – 202 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету
і завдання дослідження, його хронологічні та територіальні межі, методи
дослідження, з’ясовано наукову новизну та практичне значення дисертації,
наведено інформацію щодо апробації результатів дослідження.

У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження”
проаналізовано стан наукової розробки проблеми та визначено джерельну
базу дослідження. Встановлено, що, незважаючи на наявну джерельну базу,
дана тема не знайшла всебічного висвітлення у науковій літературі. Серед
наявних робіт, в яких розглядалася лише історія Червоного Хреста,
відсутні узагальнюючі видання щодо діяльності даного Товариства в
Україні. Досить побіжно та поверхово розкривається діяльність
Російського товариства Червоного Хреста (РТЧХ). Що стосується
Українського товариства Червоного Хреста, то його діяльність радянськими
авторами замовчувалась, або ж висвітлювалася не об’єктивно.

Автор вивчив та проаналізував літературу, яка стосується історії
створення, розвитку та військово-оборонної діяльності УТЧХ періоду
1918–1939 рр. На його думку, літературу щодо теми дослідження доцільно
поділити на такі основні періоди: перший період – література
20–30-х рр., другий період – від початку 40-х і до кінця 80-х рр.;
третій період – праці з кінця 80-х рр. XX ст. і до нашого часу.

У літературі на початку 20-х рр. XX ст. не йшлося про
військово-санітарну підготовку населення. Першими працями 20-х рр. XX
ст. були брошури, збірники статей і документи, в яких розповідалось про
УТЧХ та його завдання. Їх автори, такі як І. І. Холодний3,
Г. П. Несвячений4, Є. І. Івановський5, присвячували свої праці періоду
впровадження діяльності Товариства в Україні.

У 1921 – 1923 рр. УТЧХ виконує завдання щодо подолання наслідків голоду
та епідемій в Україні і Поволжі Росії. Діяльність УТЧХ у ті роки є
малодослідженою і жодної ґрунтовної наукової публікації на цю тему не
існує. Дисертант встановив, що УТЧХ у 1921–1923 рр. в Україні і Поволжі
Росії надало не менше допомоги голодуючим, ніж РТЧХ.

Починаючи із середини 20-х рр. XX ст., з’являються праці, в яких
висвітлюється конкретна діяльність УТЧХ щодо військово-санітарної
підготовки населення до захисту держави. Вперше таку роботу розпочав
голова РТЧХ З. П. Соловйов6.

У 30-х рр. виникнення нової, більш досконалої зброї викликало зміни у
формах та методах проведення військових операцій. Все це вимагало
проведення військово-санітарної підготовки населення з урахуванням нових
умов ведення воєнних дій. Тому у 1934–1935 рр. після впровадження на
державному рівні обов’язкових норм “Готовий до санітарної оборони” – ГСО
I та II ступенів з’являються методичні рекомендації лікарів
Ю. М. Финклера, І. Г. Селескериді, Т. Є. Болдирева7. У цих
навчально-методичних розробках встановлювались нормативи для складання
членами організації спеціальних державних іспитів.

Під час організації військово-санітарної роботи Товариства серед
населення держави значна увага приділялась залученню молоді до лав
організації. Про це йдеться в книгах М. І. Струша “Молодь і санітарна
оборона країни” та Г. П. Несвяченого “Червоний Хрест молоді”. Аналіз
змісту цих видань свідчить, що їх автори не тільки розробили методику
організації військово-санітарної діяльності молоді, а й надавали значну
увагу її патріотичному вихованню. З 1931 р. основною формою роботи УТЧХ
серед цивільного населення стає організація санітарних постів. Тому
деякі автори приділяли увагу саме цій проблемі8.

Серед матеріалів, що висвітлювали роботу Товариства в гуманітарному та
військово-оборонному напрямах, слід відзначити збірники законодавчих
актів та постанови Головної управи УТЧХ (з 1925 р. – Центрального
комітету)9, що регламентували діяльність Товариства в період становлення
та зміцнення радянської влади в Україні. Важливу інформацію щодо
конкретної військово-санітарної роботи місцевих управ Червоного Хреста в
Україні містять річні звіти Головної Управи УТЧХ, а також річні звітні
доповіді Центрального комітету Червоного Хреста УСРР10. Матеріали
звітно-виборчої кампанії Товариства висвітлюють військово-санітарну
роботу, яку було проведено комітетами УТЧХ щодо вдосконалення медичного
обслуговування та залучення цивільного населення України до захисту
держави11. Про роботу УТЧХ йдеться також у рапортах і резолюціях
Центрального Комітету Червоного Хреста УСРР12. Аналізуючи цю літературу,
автор дійшов висновку, що вона відображає лише загальновідому роботу
УТЧХ.

Починаючи з 1927 р. проводилися навчання Товариства разом з військовими
частинами РСЧА. Офіційні повідомлення про це з’являлись у пресі.
Всебічна інформація щодо дійсної військово-санітарної роботи організації
містилася у документах, які у той час знаходилися під грифом “таємно” та
“цілком таємно”.

У період 40–80-х рр. XX ст. у центральних архівах зосереджуються наявні
документи і матеріали республіканських, крайових та обласних архівів, що
створило сприятливі умови для наукового опрацювання даної теми.
З’явилися праці, присвячені проблемам створення РТЧХ та Союзу товариств
Червоного Хреста і Червоного Півмісяця СРСР (СТЧХ і ЧП СРСР). Заслуговує
на увагу праці професорів Я. Й. Акодуса “Краткий очерк истории
Советского Красного Креста” та Г. А. Митерева “100 лет Красного Креста в
нашей стране”, які містять окремі дані про діяльність УТЧХ періоду
1921–1923 рр. Аналіз видань 40–80-х рр. дозволяє стверджувати, що їх
зміст має загальний, інформативний характер.

З кінця 80-х рр. XX ст. – до нашого часу в умовах значного послаблення
цензури з’явилися історичні роботи, які висвітлювали події в Україні
напередодні Великої Вітчизняної війни. У цей час значно збільшилася
кількість історичних праць критичного плану, які були присвячені “білим
плямам” в історії нашої держави. До наукового обігу була введена значна
кількість невідомих документів, що раніше знаходилися під грифом
“таємно” та “цілком таємно”. Так, про події у 1921–1923 рр. розповідає
книга за редакцією відомого українського вченого С. Кульчицького “Голод
1921–1923 років в Україні: Збірник документів і матеріалів.” Відомості
про голод 1932–1933 рр. містять праці сучасних українських авторів,
зокрема С. Кульчицького, М. Якименка та зарубіжного дослідника
Р. Конквеста, а також матеріали асоціації дослідників голодомору
1932–1933 рр. в Україні13. Однак ґрунтовних наукових досліджень
діяльності УТЧХ у 1921–1923 рр. та 1932–1933 рр. ще не було. Автор у
контексті вирішення наукового завдання дослідив діяльність УТЧХ у цей
період.

В історичних працях, виданих після проголошення незалежності України,
все більше помічаються прагнення висвітлити події визвольних змагань
1917 – 1921 рр. з нових позицій. Так, історіографічний аналіз процесів
творення української суверенної держави у 1917 – 1921 рр. здійснює
В. П. Капелюшний у своїй монографії “Здобута та втрачена незалежність:
історіографічний нарис української державності доби
національно-визвольних змагань (1917–1921)”. Однак автор зовсім не
торкається проблеми налагодження міжнародних зв’язків через гуманітарні
організації, що діяли в той час на території УНР.

У спільній праці українських дослідників військового будівництва
міжвоєнного періоду О. І. Гуржія, М. І. Рибака, С. Х. Литвина під
редакцією генерала армії України О. І. Кузьмука “Військове будівництво в
Україні у XX столітті: історичний нарис, події, портрети” дана оцінка
сучасного концептуального бачення відомих та маловідомих процесів у
20–30-х рр. реформування РСЧА на території УСРР (УРСР). Низку фактів та
оцінок подій зазначеного періоду розглянуто у навчальних посібниках з
історії України. Заслуговує на увагу посібник професора О. Д. Бойка
“Історія України”. Цікавою для дослідників є спільна праця вчених
В. Ф. Верстюка, О. І. Гуржія, О. Г. Гараня “Історія України”. У цих
підручниках українські історики дають неупереджену оцінку подіям
міжвоєнного періоду 20–30-х рр.

Для поглибленого вивчення військово-оборонної діяльності УТЧХ у період
1929–1939 рр. має значення дисертаційне дослідження доктора історичних
наук, професора Д. Д. Пихи у 80-х рр. XX ст. “Деятельность
Коммунистической партии по подготовке трудящихся к защите СССР в годы
довоенных пятилеток. 1929–1941 гг. (На материалах Украинской ССР)”. У
роботі він розглядає діяльність УТЧХ щодо підготовки
військово-санітарних кадрів для захисту держави. Однак основна увага
звертається на діяльність КП(б)У щодо організації такої роботи та зовсім
не розглядається діяльність Товариства під час голодомору 1932–1933 рр.
в Україні. Це не випадково, оскільки всі документи, що висвітлюють
військово-оборонну роботу УТЧХ, до початку 90-х рр. знаходилися під
грифом “таємно” та “цілком таємно” і не були доступні для широкого кола
дослідників.

Таким чином, оцінюючи роботи українських та російських авторів,
дисертант з’ясував, що всі вони дають широку картину реформування
Червоної Армії у міжвоєнний період. Однак з кінця 80-х рр. XX ст. і до
нашого часу не існує ґрунтовних праць щодо військово-оборонної
діяльності УТЧХ.

Автор вважає, що основою дисертації є досі невідомі архівні документи,
які довгий час залишалися забороненими для широкого кола дослідників.
Джерельну базу дослідження складають різноманітні за походженням,
ступенем вірогідності й змістом друковані та неопубліковані джерела.
Серед інформаційних джерел слід визначити видання Головної управи УТЧХ
(з 1925 року Центрального комітету УТЧХ), до яких належать газета
“Червоний Хрест” та “Вісник Червоного Хреста УСРР”. До цих джерел
належать також брошури, плакати, матеріали агітаційних кампаній
комітетів УТЧХ. Дисертант, уточнюючи деякі події щодо створення
Червоного Хреста в Україні у XIX ст., звертався до відділу стародруків
та рідкісних видань та відділу рідкісної книги Національної бібліотеки
ім. В. І. Вернадського.

Основою джерельної бази дисертації стали архівні документи. Здобувачем
проаналізовані документи 99 справ з 18 фондів архівів України та Росії.
У дослідженні використані документи Центрального державного архіву вищих
органів влади та управління України. Заслуговує на увагу фонд Р-1
“Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет рад робітничих,
селянських і червоноармійських депутатів (ВУЦВК), м. Харків” та фонд Р-2
“Рада Народних Комісарів УСРР за 1918–1920 рр., м. Харків”. З
Центрального державного архіву громадських об’єднань України використано
фонд 1 “Центральний комітет КП(б) У” та з Державного архіву Луганської
області – фонди Р-638 “Луганський окружний комітет товариства Червоного
Хреста Українського Головного управління Червоного Хреста, м. Луганськ
Луганського округу, 1930 р. – м. Луганськ Луганського району
(1923–1930)” та Р-1274 “Старобельський окружний комітет товариства
Червоного Хреста, м. Старобельск Старобельського округу (1925–1930)”. З
Державного архіву Російської Федерації використано фонд 9501 “Виконавчий
комітет Союзу товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця СРСР” та
з Російського державного архіву соціально-політичної історії – фонд 17
“Секретний відділ Центрального комітету ВКП(б) (1926 – 1934)”.

Таким чином, проведений дисертантом аналіз історіографічної та
джерельної бази дозволяє зробити висновок про те, що незважаючи на
значну кількість публікацій, присвячених діяльності УТЧХ, його
військово-оборонна робота у 1918–1939 рр. залишається малодослідженою.

Другий розділ “Створення Українського товариства Червоного Хреста та
його військово-оборонна діяльність у 1918 – 1927 роках” присвячений
історії створення УТЧХ та становлення його військово-оборонної
діяльності.

У підрозділі 2.1. “Передумови виникнення Українського товариства
Червоного Хреста (Українхреста) та формування його основних напрямів
діяльності у 1918–1923 роках” розглядаються історичні передумови
виникнення руху Червоного Хреста у II пол. XIX ст., висвітлюється процес
створення УТЧХ у 1918 р. та формування основних напрямів його діяльності
у 1918–1923 рр.

З початком буржуазної революції у Росії в Києві формується національний
уряд. 15 квітня 1918 р. у Києві розпочав роботу з`їзд представників
“царського” РТЧХ, Головної військово-санітарної управи, Міністерства
народного здоров`я й опіки, Міського і Земського союзів у справі
утворення нового Товариства.

Завдяки наданню медичної та харчової допомоги населенню та організації
допомоги військовополоненим українцям за кордоном, представникам
Товариства вдавалося добиватися визнання представниками будь-якої влади.
У Росії 6 січня 1918 р. “царське” РТЧХ було розпущено. Радянське РТЧХ
(Росхрест) створюється 20 листопада 1918 р. У 1918–1920 рр. на
підконтрольній радянській владі території України діяли як комітети
місії радянського РТЧХ, так і УТЧХ. Діяльність УТЧХ була набагато ширшою
і більш небезпечною для більшовиків. На початку 1920 р. радянським
керівництвом здійснюються заходи щодо припинення діяльності УТЧХ.

У 1921–1923 рр. за рішенням Політбюро ЦК КП(б)У УТЧХ надає медичну та
харчову допомогу населенню на Півдні України та у Поволжі Росії. Для
боротьби з хворобами було розгорнуто 600 харчових пунктів, 8 лікарень,
23 амбулаторії, 12 тубдиспансерів, 5 санаторіїв і 12 аптек. Для боротьби
з туберкульозом УТЧХ у січні 1923 р. мало 6, а в кінці року – 19
установ. Так, у 1918–1923 рр. формується гуманітарний напрям діяльності
УТЧХ.

12 травня 1923 р. за рішенням Політбюро ЦК КП(б)У УТЧХ розпочинає
виконувати встановлені урядом військово-санітарні завдання щодо
формування національних мобілізаційних військово-санітарних резервів.
Поруч з військово-санітарною діяльністю продовжується робота УТЧХ у
гуманітарному напрямку. Для виконання військово-санітарних завдань
Товариства органами радянської влади надаються державні пільги,
безкорисні державні субсидії, проводяться “Тижні Червоного Хреста” на
всій території УСРР.

Після заснування Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) з
ініціативи органів радянської влади 20 травня 1923 р. приймається
декларація “Про потребу створення Союзу товариств Червоного Хреста та
Червоного Півмісяця СРСР” (СТЧХ і ЧП СРСР). Для УТЧХ таке об’єднання
давало привід для встановлення державних пільг, які раніше мало тільки
РТЧХ. Це сприяло збільшенню фінансових надходжень до УТЧХ, що поліпшило
умови виконання завдань Товариством як у гуманітарному, так і в “новому”
військово-оборонному напрямку діяльності.

Отже, завдяки втручанню радянської влади в діяльність громадської
гуманітарної організації відбувається розширення роботи Товариства щодо
виконання військово-санітарних завдань. Це призвело до встановлення
нового військово-оборонного напряму діяльності УТЧХ.

У підрозділі 2.2. “Військово-оборонна робота товариства у 1924–1927
роках” автор висвітлює діяльність УТЧХ у військово-оборонному напрямку.
Так, у серпні 1924 р. у Харкові, на засіданні РНК УСРР приймається
постанова, за якою на УТЧХ під час війни покладаються завдання щодо
розгортання санітарних колон, хірургічних шпиталів, лікарських та
харчових пунктів для обслуговування частин РСЧА. Виконання
військово-оборонних завдань УТЧХ вимагало збільшення представників
КП(б)У в керівництві Товариства. 26 лютого 1924 р. на “закритому”
засіданні комуністичної фракції Всеукраїнської ради УТЧХ вирішується
питання збільшення представників більшовиків у всіх комітетах
Товариства.

У 1925 р. для безпосереднього коригування діяльності УТЧХ у
військово-оборонному напрямку в ЦК УТЧХ створюється військово-санітарний
відділ, а для його матеріальної підтримки виділяються спеціальні
військово-санітарні фонди. 1 вересня 1925 р. РНК СРСР приймає “Положення
про Союз товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця”. Керівництво
діяльністю УТЧХ здійснюється вже не з Харкова, а з Москви,
затверджується новий статут організації.

Автор визначає момент переорієнтації діяльності УТЧХ з гуманітарного на
військово-оборонний напрям. Так, після ІІ Всеукраїнського з’їзду УТЧХ,
що відбувся з 25 по 27 травня 1927 р., військово-оборонна робота стає
основним напрямом діяльності організації: зростає кількість установ і
закладів УТЧХ; збільшуються терміни навчання для медичних сестер;
вдосконалюється система підготовки на діючих курсах; здійснюються
навчання Товариства спільно з частинами РСЧА.

У розділі зроблено висновок, що гуманітарний напрям діяльності
Товариства стає другорядним, а тому, починаючи з 1928 р. за рішенням
органів радянської влади відбувається поступова передача установ та
закладів гуманітарного спрямування УТЧХ у державну власність. Отже,
1927 р. слід вважати початком масової військово-оборонної діяльності
УТЧХ щодо підготовки населення до захисту держави з одночасним
співробітництвом з РСЧА.

У третьому розділі “Підготовка Українським товариством Червоного Хреста
населення до захисту держави та його співпраця з Робітничо-Селянською
Червоною Армією у 1928 – 1939 роках” розкривається процес практичного
втілення в життя заходів щодо підготовки населення до захисту країни від
зовнішньої агресії.

У підрозділі 3.1. ”Участь Українхреста у підготовці населення до захисту
держави” вказується, що в березні 1928 р. за наказом ЦК КП(б)У та
Політичного управління Українського військового округу (ПУ УВО) при
окружних партійних комітетах створюються мобілізаційні трійки, які
керують і контролюють роботу всіх партійних, громадських та професійних
організацій щодо підготовки і проведення мобілізаційних заходів
напередодні війни в межах округу.

На III Всеукраїнському з’їзді УТЧХ, що відбувся 8 червня 1929 р.,
Товариству ставляться нові завдання щодо накопичення
військово-санітарного майна на місцях, наказується здійснювати
формування ліжкового фонду з розрахунку майбутніх бойових дій для 48
спеціальних “біженських” установ та уточнюються завдання щодо залучення
молоді до лав організації. Встановлюється, що головним іспитом
військово-оборонної діяльності організації є військові навчання. Після
з’їзду УТЧХ уся мобілізаційна робота Товариства проводиться під грифом
“таємно” та “цілком таємно”. Тому усі робітники УТЧХ, які відповідали за
мобілізаційну підготовку, проходять перевірку в органах ДПУ та НКВС.

З метою активізації співпраці УТЧХ з РСЧА в ході навчань у ЦК КП(б)У
розробляється спеціальний документ під грифом “цілком таємно” за
№ 110 / сс. На УТЧХ покладаються нові військово-оборонні завдання.

– ? ? z

c

ae

@

v

x

z

c

ae

@

?$?????????????????$?????????$??

??????????????????

?????????????????????$???’??????????????????

???????????У 1931 р. за наказом ЦК ВКП(б) проводяться навчання УТЧХ з
військовими частинами РСЧА – “досвідні мобілізації”. Для поліпшення
співпраці між осередками УТЧХ та підрозділами РСЧА розробляється
“Положення про роботу Червоного Хреста УСРР в Робітничо-Селянській
Червоній Армії”, в якому вперше визначаються основні напрямки роботи
УТЧХ у частинах РСЧА в мирний час. З 1932 р. під керівництвом
організації Тсоавіахіму УТЧХ розпочинає готувати населення для
військово-санітарного забезпечення заходів протиповітряної оборони (ППО)
в УСРР.

У 1932 р. у Москві відбувся перший з’їзд СТЧХ і ЧП СРСР. За рішенням
з’їзду товариства республік розпочали діяльність щодо організації
санітарних постів. Санітарний пост ставав основним низовим осередком
Червоного Хреста в СРСР. Для формування кадрів санітарного посту з
1934 р. запроваджується значок ГСО (“Готовий до санітарної оборони
СРСР”) І ступеня, а з 1935 р. – значок ГСО ІІ ступеня і значок БГСО
(“Будь готовий до санітарної оборони СРСР”) – для піонерів і школярів. У
1934–1935 рр. в УСРР санітарні пости утворюються виключно активістами
УТЧХ, які склали норми ГСО І та ІІ ступенів.

Під час голодомору 1932–1933 рр. в Україні комітети УТЧХ своєчасно не
надають допомогу постраждалому від голоду та хвороб населенню. Автор
робить висновок, що кількість жертв голодомору могла бути значно меншою,
якби радянський уряд звернувся через Український Червоний Хрест за
допомогою до світової спільноти. Для забезпечення посівної кампанії
навесні 1933 р. з 13 березня за розпорядженням органів радянської влади
УТЧХ організує медичну та харчову допомогу населенню лише у 48 районах
України.

У липні 1934 р. ЦК КП(б)У ставить нові мобілізаційні завдання УТЧХ –
розгортання 35 евакуаційних шпиталів у 18 містах УСРР, 15 військових
санітарних потягів, 2 річкових шпитальних пароплавів, 37 банно-пральних
та дезінфекційних загонів при дивізіях РСЧА, армійських пралень,
спеціальних дружин на кордоні. За завданнями Штабу УВО Товариству
наказувалося готуватися до обслуговування біженців, кількість яких під
час воєнних дій на території республіки припускалася до 270 000 осіб.
Для цього УТЧХ розгортало в 143 містах по всій території УСРР головні та
проміжні біженські пункти.

17 травня 1935 р. УВО ліквідується, на його базі були створені
Харківський (ХВО) та Київський (КВО) військові округи. У травні 1935 р.
відбувається розширення штату ЦК УТЧХ. Збільшується мережа медичних
закладів. Товариство мало 40 санаторіїв, 400 аптек, 300 поліклінік і
амбулаторних закладів, 64 лікувальних рентгенівських заклади, кабінети,
водолікарні, 3 загальних санаторії і санаторій для командного складу
РСЧА на 360 ліжок у Сосновцях.

Аналіз наявних документів за 1935–1936 рр. свідчить, що з цього часу
почалися перевірки особових справ керівного складу комітетів та
начальників спецвідділів УТЧХ, що співпрацювали з ВСУ штабів КВО та ХВО.
За результатами перевірок у 1936–1937 рр. були зняті з посад керівники
центральних та більшості районних комітетів УТЧХ. На їх місця призначали
осіб, які пройшли відповідну перевірку в органах ДПУ, більшість яких не
мали спеціальної медичної освіти.

У середині 30-х рр. XX ст. зазнає суттєвих змін радянська воєнна
доктрина. Так, керівництвом держави відпрацьовується теорія “глибокої
операції”, яка мала наступальний характер. Основні положення цієї теорії
перевірялися на практиці у вересні 1935 р. під час Київських маневрів.

У підрозділі робиться висновок про те, що в новій війні більшість
закладів та установ УТЧХ керівництву РСЧА були не потрібні. Тому
наприкінці 1938 р. у Москві приймається рішення припинити виконання УТЧХ
військово-оборонних завдань уряду. У лютому 1939 р. згідно з постановами
РНК УРСР усі медичні, лікувально-профілактичні, господарсько-комерційні
заклади й установи УТЧХ передаються народним комісаріатам УРСР та ВСС
РСЧА. Товариство перейшло на нову схему своєї діяльності щодо підготовки
великої кількості військово-санітарних кадрів, які б рухалися разом з
військами та надавали медичну допомогу частинами РСЧА під час
наступальних операцій.

У підрозділі 3.2. “Співпраця товариства з Червоною Армією” висвітлюється
процес співпраці УТЧХ з частинами РСЧА як у повсякденному житті, так і
під час спільних військових навчань.

До 1927 р. співпраця УТЧХ з РСЧА відбувалася лише у вигляді залучення
жінок з родин командного складу військових частин до роботи в комітетах
УТЧХ на території, де розміщувалася та чи інша частина. Безпосередня
співпраця Товариства з частинами РСЧА, вперше серед усіх організацій
СТЧХ і ЧП СРСР, розпочалася на військових маневрах у вересні 1927 р. З
цього часу УТЧХ постійно бере участь у всіх навчаннях РСЧА на території
України.

Наприкінці 20-х рр. XX ст. при збільшенні чисельності стрілецьких
корпусів фахівців УТЧХ залучали до медичного обслуговування призову до
лав РСЧА СРСР. Вони здійснювали медичний огляд, складання призовниками
норм ГСО та навчання в гуртках військово-санітарних знань Товариства. За
висновками ряду урядових комісій обслуговування призовів УТЧХ було
найкращим серед СТЧХ і ЧП СРСР.

На початку 30-х рр. XX ст. здійснюються заходи щодо співпраці
спеціальних льотних підрозділів УТЧХ з аналогічними підрозділами ВСУ
РСЧА. Усі навчання санітарної авіації УТЧХ проходили на льотних базах
Тсоавіахіму та УВО РСЧА. У 1936 р. створюється спеціальна ескадрилья
санітарних літаків УТЧХ ім. П. П. Постишева, частина якої брала участь у
навчаннях КВО в 1936 р. Готуються спеціальні кадри для санітарної
авіації УТЧХ – бортові лікарі, медичні сестри-парашутистки. У
1936–1937 рр. Товариство підготувало 75 сестер-парашутисток для
використання їх у підрозділах санітарної авіації.

У 1936 р. ЦК УТЧХ спільно з керівництвом штабів КВО та ХВО розробляє
положення, згідно з яким при оголошенні мобілізації до УТЧХ
призначаються військово-медичні спеціалісти з військово-санітарних служб
округів для надання допомоги в розгортанні медичних та спеціальних
установ УТЧХ. З жовтня 1936 р. згідно з розпорядженням командування РСЧА
перевіряються всі начальники та працівники шпиталів УТЧХ щодо їх
допущення до роботи з мобілізаційними планами військових частин,
проводяться заміни начальників шпиталів, санітарних кораблів, потягів та
інших формувань УТЧХ на тих, хто пройшов перевірку в органах ДПУ та
НКВС.

Дисертант робить висновок, що із середини 30-х рр. XX ст.
військово-оборонна діяльність УТЧХ спрямована лише на роботу з
підготовки великої кількості військово-медичних кадрів для наступальних
операцій РСЧА.

ВИСНОВКИ

У дисертації теоретично узагальнено і вирішено наукове завдання щодо
визначення ролі, місця й особливостей військово-оборонної діяльності
УТЧХ, виявлені та розкриті складові цієї діяльності та оцінена її
ефективність. За результатами дослідження науково обґрунтовані висновки
та вироблені практичні рекомендації щодо застосування досвіду діяльності
УТЧХ для удосконалення системи медичного забезпечення ЗСУ та організації
військово-санітарної підготовки населення до захисту держави.

Основні результати виконаної дисертаційної роботи такі:

1. На основі аналізу історіографії доведено, що військово-оборонна
діяльність УТЧХ у 20–30-х рр. XX ст. не знайшла належного висвітлення в
історичній науковій літературі і на сьогоднішній день залишається не
вивченою частиною воєнної історії. Водночас існує потужна джерельна
база, основою якої є архівні документи, що надає можливість системного
вивчення історії Українського товариства Червоного Хреста.

2. Встановлено, що для виникнення УТЧХ у 1918 р. існували передумови,
які дозволяли державному та військовому керівництву Центральної Ради в
Україні створити таку громадську організацію. У 1918–1923 рр. формується
гуманітарний напрям діяльності Товариства. За рахунок розгорнутої мережі
господарських підприємств та медичних установ УТЧХ надавалась медична та
харчова допомога населенню держави. У 1923 р. внаслідок втручання
радянської влади УТЧХ розпочинає виконувати завдання щодо
військово-санітарної підготовки населення до захисту держави. З 1924 р.
визначається військово-оборонний напрям діяльності Товариства.

3. Для виконання військово-санітарних завдань органами радянської влади
Товариству надаються пільги та субсидії. Одночасно з виконаннями
військово-санітарних завдань УТЧХ продовжує гуманітарну роботу. У
1927 р. військово-оборонний напрям діяльності організації стає основним,
а гуманітарний – другорядним. При проведенні військово-санітарної роботи
та оснащенні матеріально-технічними засобами УТЧХ значну роль
відігравали партійні організації України, які стимулювали цю діяльність.

4. При наданні медичної та гуманітарної допомоги населенню була задіяна
потужна система органів УТЧХ. У 1921–1923 рр. через представників
комітетів Товариства організується допомога благодійних організацій
світу голодуючим на Півдні України та у Поволжі Росії. У 1921–1923 рр.
УТЧХ відіграло вирішальну роль у подоланні голоду та різних хвороб в
Україні. З 1923 р. комітети УТЧХ розпочинають виконувати завдання з
військово-санітарної підготовки населення до захисту держави. У 1924 р.
за розпорядженням органів радянської влади в усіх комітетах Товариства
відбувається збільшення представників КП(б)У, що вплинуло на поліпшення
роботи у військово-оборонному напрямі. У 1933 р. лише за розпорядженням
органів радянської влади комітети УТЧХ розгортають харчові пункти та
надають медичну та гуманітарну допомогу населенню тих районів, де
наслідки голоду й епідемій були вражаючими. Проте медична та продовольча
допомога серед населення здійснювалася за класовими ознаками. До кінця
30-х рр. УТЧХ продовжувало виконувати військово-оборонні завдання уряду.

5. Ефективність військово-оборонної діяльності УТЧХ слід оцінювати за
результатами військово-санітарної підготовки населення до захисту
держави та рівнем медичного обслуговування РСЧА, що впливало у цілому на
стан підготовлених військово-мобілізаційних резервів держави.

Ефективність військово-оборонної діяльності УТЧХ залежала, по-перше, від
рівня співпраці його військово-медичних формувань з частинами та
підрозділами РСЧА під час спільних навчань. Під час їх проведення
Товариство розгортало необхідну кількість шпиталів, амбулаторій, аптек,
санаторіїв та спеціальних загонів для обслуговування військовослужбовців
та цивільного населення. Така практична діяльність УТЧХ сприяла
вдосконаленню військово-санітарної підготовки населення республіки.

По-друге, ефективність військово-оборонної діяльності УТЧХ залежала від
рівня його матеріально-технічного забезпечення. Організація мала сучасні
на той час зразки військово-санітарного обладнання, спеціально
розроблену автомобільну техніку, санітарні літаки, потяги, пароплави.
Застосування сучасної військово-санітарної техніки та обладнання
збільшувало потужності УТЧХ при виконанні завдань щодо обслуговування і
повернення до строю поранених та хворих військовослужбовців. Це суттєво
допомагало частинам та підрозділам РСЧА під час виконання поставлених
завдань як у повсякденному житті, так і під час військових навчань.

По-третє, на підвищення ефективності військово-оборонної діяльності УТЧХ
впливав рівень військово-санітарної підготовки військово-медичних кадрів
УТЧХ. На спеціальних заняттях під керівництвом досвідчених військових
лікарів представники Товариства отримували знання та навички щодо
протидії застосуванню противником сучасної на той час вогнепальної,
хімічної та біологічної зброї, що, безумовно, впливало на якість
проведення заходів захисту та медичного обслуговування
військовослужбовців та цивільного населення держави.

За оцінкою вищого партійного керівництва республіки та ряду союзних
комісій, якість військово-оборонної діяльності УТЧХ була кращою серед
інших подібних формувань СРСР.

6. Наприкінці 20-х рр. XX ст. УТЧХ діяло під керівництвом органів
радянської влади тоталітарного режиму СРСР. Гасла про його благодійність
були показовими, хоча воно продовжувало надавати широку медичну допомогу
населенню, але за класовими ознаками.

УТЧХ проявило себе як військово-санітарний резерв регулярної армії
напередодні Другої світової війни. Незважаючи на те, що вже наприкінці
30-х рр. XX ст. необхідність у військово-оборонних установах та закладах
УТЧХ відпадає, організація продовжує діяльність з підготовки
військово-санітарних та медичних кадрів, потрібних для наступальних
операцій РСЧА.

7. Виходячи з отриманих результатів дослідження, дисертант виробив
практичні рекомендації:

– створити та впровадити в дію систему первинної військово-санітарної
підготовки населення держави із залученням до цієї справи УТЧХ;

– розробити на державному рівні необхідні законодавчі документи для
взаємодії Збройних Сил України з комітетами УТЧХ;

– використовувати досвід діяльності загонів УТЧХ для проведення
військово-санітарної та міжнародно-правової підготовки особового складу
ЗСУ;

– готувати спеціалістів УТЧХ у системі військово-медичної доктрини ЗСУ з
поширенням на все медичне забезпечення (лікувально-евакуаційне,
санітарно-гігієнічне, протиепідемічне, медичний захист від зброї
масового ураження), яке здійснюється у воєнний час та у місіях, не
пов’язаних з війною;

– організувати співпрацю між установами УТЧХ та діючими установами
базових і гарнізонних військових шпиталів, лікарень ЗСУ та інших
міністерств для підвищення ефективності медичної допомоги хворим та
пораненим військовослужбовцям, військовим пенсіонерам, прирівняним до
них особам, а також цивільному населенню;

– готувати представниками УТЧХ військово-санітарні кадри з призовників,
які проходять альтернативну службу;

– об’єднати зусилля УТЧХ та сучасного Товариства сприяння обороні
України (ТСОУ) для проведення спільної військово-оборонної підготовки
населення до захисту держави;

– залучати фахівців УТЧХ до удосконалення норм міжнародного
гуманітарного права при виконанні ЗСУ завдань миротворчих місій, а саме:
нагляду за виконанням умов перемир’я та домовленостей про припинення
вогню; здійснення контролю щодо захисту органів законної цивільної
влади.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Діяльність Українського товариства Червоного Хреста під час голоду у
радянській державі у 1921–1923 роках // Наукові записки: збірник
наукових статей НПУ ім. М.П. Драгоманова. – К.: НПУ, 2004. – № 55. – С.
259–269.

2. Українське товариство Червоного Хреста в умовах голодомору в Україні
у 1932–1933 роках // Вісник: збірник наукових праць Академії праці і
соціальних відносин Федерації профспілок України. – К.: АПСВФПУ, 2004. –
№ 2 (26). – С. 156–164.

3. Передумови створення та основні напрямки діяльності Українського
товариства Червоного Хреста в добу Центральної Ради та Гетьманату //
Вісник: збірник наукових праць Академії праці і соціальних відносин
Федерації профспілок України. – К.: АПСВФПУ, 2004. – № 4 (28). –
С. 233–239.

4. Військово-оборонна діяльність Українського товариства Червоного
Хреста у 20-х роках XX століття // Збірник наукових праць Військового
гуманітарного інституту Національної академії оборони України. – К.:
НАОУ, 2004. – № 2 (39). – С. 28–34.

5. Військово-оборонна діяльність Українського товариства Червоного
Хреста у 1930–1937 роках // Наукові записки: збірник наукових статей НПУ
ім. М. П.  Драгоманова. – К.: НПУ, 2004. – № 57. – С. 222–231.

6. Українське товариство Червоного Хреста в україно-польських стосунках
у 1918–1921 роках // Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної
конференції “Україна і Польща у визвольних змаганнях XIX – поч. XX ст.”
– К.: Парламентське видавництво “Над Дніпром і Віслою”, 2004. –
С. 153–155.

7. Військово-оборонна діяльність Українського товариства Червоного
Хреста у 1918–1939 роках – використання позитивного досвіду роботи
товариства у сучасних умовах реформування Збройних Сил України // Війни
XXI століття і оборонна політика держави: Збірник матеріалів
науково-практичної конференції. – К.: НАОУ, 2006. – С. 176–183.

АНОТАЦІЯ

Литовченко Т. А. Військово-оборонна діяльність Українського товариства
Червоного Хреста у 1918 – 1939 роках. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 20.02.22 – військова історія. – Національна академія
оборони України. – Київ, 2006.

У дисертаційній роботі автором вперше систематизована існуюча
історіографічна та джерельна база дослідження. Введено до наукового
обігу значний масив раніше невідомих архівних матеріалів і документів.

Визначені історичні передумови виникнення Українського товариства
Червоного Хреста у 1918 р. Встановлені та проаналізовані основні заходи
радянського керівництва щодо застосування Товариства для
військово-санітарної підготовки населення та обслуговування
військово-медичних потреб Червоної Армії. Визначені позитивні та
негативні чинники, які впливали на якість цієї роботи. Виявлено
залежність скорочення гуманітарної складової діяльності УТЧХ від
кількості більшовицьких представників у його керівництві. Визначено
ефективність військово-оборонної діяльності УТЧХ.

Дисертантом зроблені висновки про те, що у досліджуваний період
Українське товариство Червоного Хреста проявило себе як
військово-санітарний резерв Червоної Армії напередодні Другої світової
війни. Незважаючи на те, що наприкінці 30-х рр. XX ст. необхідність у
військово-оборонних установах та закладах УТЧХ відпадає, організація
продовжує діяльність щодо підготовки військово-санітарних та медичних
кадрів, потрібних для наступальних операцій Робітничо-Селянської
Червоної Армії.

Ключові слова: товариство Червоного Хреста, військово-оборонний напрям,
військові навчання, військово-санітарна діяльність.

АННОТАЦИЯ

Литовченко Т. А. Военно-оборонная деятельность Украинского общества
Красного Креста в 1918 – 1939 годах. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по
специальности 20.02.22 – военная история. – Национальная академия
обороны Украины. – Киев, 2006.

В диссертации впервые в военной науке исследуется военно-оборонная
деятельность гражданской общественной организации Украинского общества
Красного Креста (УОКК) в период 1918 – 1939 годов.

Диссертантом была проанализирована научная база диссертационной работы.
Установлено, что исследование в этой области ещё не нашло отображения в
научной литературе и, несмотря на большое количество имеющихся
документов и материалов, до настоящего времени нет документальных
обоснованных научных публикаций о деятельности Украинского общества
Красного Креста в 1918–1939 годах. Автором работы проведена
систематизация существующей историографической и архивной базы
исследования данной проблемы. Введен в научное обращение значительный
массив неизвестных ранее материалов и документов из архивов Украины и
России, что дает возможность в дальнейшем развивать исследования в
области использования разных гражданских общественных организаций для
помощи в проведении военно-оборонной подготовки населения государства. В
отличие от предыдущих исследователей деятельности организаций Красного
Креста и Красного Полумесяца СССР, автор рассмотрел роботу комитетов
Украинского общества Красного Креста, которые непосредственно
участвовали в подготовке и обучении санитарному делу мобилизационных
украинских военно-санитарных формирований на территории УССР периода
реорганизации вооруженных сил советского государства.

Диссертантом были определены исторические условия возникновения
Украинского общества Красного Креста в 1918 году. Проведено исследование
и определены исторические условия формирования гуманитарной работы
Украинского общества Красного Креста в 1918–1923 годах. Показаны
исторические условия создания органами советской власти
военно-оборонного направления его деятельности.

Проанализированы военно-оборонные задачи гражданской общественной
организации, которые были поставлены руководством республики, а также
положительные и отрицательные стороны военной и оборонной роботы данного
Общества. Показано, как происходила организация военно-санитарного
обучения населения республики при непосредственном сотрудничестве с
Рабоче-Крестьянской Красной Армией.

Автором работы было установлено, что при переориентации гуманитарной
работы общества на военно-оборонное направление деятельности, основную
роль сыграли партийные организации на Украине. Так, при увеличении
количества коммунистов в руководящих органах Украинского общества
Красного Креста и его военно-санитарных формирований происходило
ускорение переориентации гуманитарной направленности работы комитетов
Украинского общества Красного Креста на военно-оборонные потребности
государства.

При рассмотрении деятельности гражданской общественной организации
Украинского общества Красного Креста автором раскрыта роль комитетов
Общества при оказании медицинской и продовольственной помощи населению
республики в 1921–1923 и 1932–1933 годах.

На документах из архивных источников показано, что уже в начале 30-х
годов основным направлением работы комитетов Красного Креста на Украине
была военно-оборонная деятельность. Помощь населению республики
оказывалась только по распоряжению правительства и по классовым
принципам.

Диссертантом впервые в военной историчной науке раскрыта эффективность
военно-оборонной деятельности Украинского общества Красного Креста,
выявлена её зависимость от материального и технического обеспечения. В
УОКК состояли на вооружении специально разработанные образцы военной
санитарной техники – автомобили, поезда, пароходы, самолёты.
Использование этой техники увеличивало возможности УОКК при возвращении
в строй раненых и больных военнослужащих. Это существенно помогало
частям и подразделениям Красной Армии при выполнении поставленных задач
как в повседневной жизни, так и во время военных учений. Эффективность
военно-оборонной деятельности Украинского общества Красного Креста
зависела от уровня военно-санитарной подготовки его медицинских кадров.
На специальных занятиях представители общества обучались под
руководством военных врачей. Полученные знания и практические навыки
должны были использоваться для противодействия стрелковому, химическому
и бактериологическому оружию. Эффективность военно-оборонной
деятельности Украинского общества Красного Креста по военно-санитарной
подготовке населения республики проверялась на совместных учениях
Украинского общества Красного Креста и Рабоче-Крестьянской Красной
Армии.

Диссертантом делается вывод, что в исследуемый период Украинское
общество Красного Креста проявило себя как военно-санитарный резерв
Рабоче-Крестьянской Красной Армии перед Великой Отечественной войной.
Поэтому, несмотря на то, что в конце 30-х годов прошлого века
необходимости в военно-оборонных заведениях общества уже не было,
Украинский Красный Крест продолжал готовить военно-санитарные и
военно-медицинские кадры для наступательных операций Красной Армии.

Полученные научные результаты позволили научно обосновать и разработать
практические рекомендации для использования опыта такой роботы в
современных условиях реорганизации медицинского обеспечения Вооруженных
Сил Украины и других военных формирований государства, а также для
подготовки его военно-санитарных материальных и людских резервов.

Ключевые слова: общество Красного Креста, военно-оборонное направление,
военные учения, военно-санитарная деятельность.

ANNOTATION

Litovchenko T. A. Military-defensive activity Ukrainian Society of the
Red Cross in 1918 – 1939.

The dissertation on competition of a scientific degree of the candidate
of historical sciences on a speciality 20.02.22 – military history. –
National academy of defense of Ukraine. – Kyiv, 2006.

In dissertation for the first time in a domestic historiography the
systematization of the functioning historic graphic and archival base of
a problem of research is carried out. It is entered into the scientific
reference a significant file of unknown before archival materials and
documents.

Historical conditions of creation and development of the Ukrainian
Society of the Red Cross in 1918 are determined. The reasons are
established on the basis of that directing bodies of the Soviet
authority decide to use the Organization of the Red Cross for protection
of the state. Tasks in military-defensive activity of a society are
determined at the organization of military-sanitary training the
population and on the organization of cooperation with
Workers’-and-Peasants’ Red Army. The positive and negative moments of
such activity are determined.

By the dissertator it is judged, that during the researched period in
Ukraine, due to use of the Ukrainian Society of the Red Cross,
military-sanitary preparation of the population for protection of the
state is carried out. Therefore, in spite of the fact that at the end of
30th years of the last century, necessities for military-defensive
institutions of a society any more were not, the Ukrainian Red Cross
continues to prepare the military-sanitary and military-medical staff
for offensive operations of Red Army. The Society of the Ukrainian Red
Cross before the II World War has proved as a military-sanitary reserve
of Red Army.

Key words: a Society of the Red Cross, military-defensive direction,
operations, military-sanitary activity.

Акодус Я. Й. Краткий очерк по истории Советского Красного Креста. –
М.: Медгиз, 1958. – 31 с.; Митерев Г. А. 100 лет Красного Креста в нашей
стране. – М.: Медгиз, 1967. – 298 с.; Аврашов В. М. Про Червоний Хрест.
– К.: ЦК УТЧХ, 1971. – 77 с.; Зубко В. Ф. 100 років діяльності
Товариства Червоного Хреста. – К.: Медвидав, 1967. – 32 с.

Захаренко К. Про Червоний Хрест. – Харків: Медвидав, 1927. – 60 с.;
Про Червоний Хрест. – Харків: Медвидав, 1931. – 64 с.; Что такое
Украинский Красный Крест. – Одесса: Одесский комитет УОКК, 1926. –
20 с.

3Холодний І. І. Червоний Хрест. – Харків: Медвидав, 1930. – 48 с.;
Пункти першої медичної допомоги. – Харків: Медвидав, 1927. – 80 с.;
Первая помощь. Книга для кружков первой помощи. – Харьков: Медгиз, 1931.
– 224 с.

4Несвячений Г. П. Червоний Хрест молоді. – Харків: ГУ УОКК, 1927. –
32 с.

5Ивановский Е. И. Красный крест в обороне страны советов. – М.: Тип.
им. Воровского, 1927. – 30 с.; Почему рабочий должен быть членом
Общества Красного Креста. – М. –Л.: Медгиз, 1929. – 36 с.

6Соловьёв З. П. Кружок первой медицинской помощи. – М.: Красная
Пресня, 1927. – 48 с.

7Болдырев Т. Е. Готов к санитарной обороне СССР: Пособие для сдачи
норм на значок “ГСО СССР” 2-й степени. – М.–Л.: Медгиз, 1939. – 78 с.;
Селескериди И. Г. Готов к санитарной обороне СССР: Пособие для сдачи
норм ГСО 1-й степени. – М.: Медгиз, 1939. – 38 с.; Программа подготовки
значкистов ГСО 2-й степени. – Харьков: ЦК УОКК, 1935. – 16 с.; Финклер
Ю. М. Учись оказать первую помощь. – М.: Медгиз, 1938. – 34 с.

8Попов Г. М. На допомогу санпосту. – К.: На варті, 1939. – 64 с.;
Циклик А. В. В помощь санпосту Общества Красного Креста и Красного
Полумесяца. – Харьков: Медгиз, 1935. – 10 с.; Сперанская С. М. Учебник
для санитарных дружинниц. – М.: Медгиз, 1939. – 220 с.

9Довідник Червонохрестного робітника. – Харків: ГУ УТЧХ, 1925. –
82 с.; Українхрест. Статті та матеріали: Збірник, ч. 1. – Харків: ГУ
УТЧХ, 1925. – 28 с.; Короткий огляд історії та діяльності УЧХ. – Харків:
ГУ УТЧХ, 1925. – 46 с.; Що таке радянський український Червоний Хрест і
що він повинен робити на селі. – Харків: ГУ УТЧХ, 1925. – 12 с.; Устав
Украинского Красного Креста за январь 1922 года. – Харьков: ГУ УОКК,
1924. – 27 с.

10Звіт про діяльність Товариства Червоного Хреста УСРР за 1926–1927
роки. – Харків: ЦК УТЧХ, 1928. – 90 с.; Звіт за 1925–1926 роки про
діяльність Товариства Червоного Хреста УСРР. – Харків: ЦК УТЧХ, 1927. –
68 с.; Звіт ЦК Червоного Хреста УСРР за 1925–1926 роки. – Харків: ЦК
УТЧХ, 1927. – 67 с.; Звіт про діяльність Червоного Хреста УСРР за
1927–1928 роки. – Харків: ЦК УТЧХ, 1929. – 40 с.; Звіт про діяльність
Червоного Хреста УСРР за 1928–1929 роки. – Харків: ЦК УТЧХ, 1931. –
44 с.; Звітна доповідь ЦК Червоного Хреста УСРР за час від ІV-го до V-го
українського з’їзду. Червень 1932 по вересень 1936 року. – К.: ЦК УТЧХ,
1936. – 40 с.

11Матеріали до звітно-перевиборної кампанії червонохрестних
організацій. – Харків: ЦК УТЧХ, 1930. – 16 с.; Матеріали до перевиборної
звітної кампанії червонохрестних організацій 1929 року. – Харків: ЦК
УТЧХ, 1929. – 14 с.

12Постанова II Всеукраїнського з’їзду Червоного Хреста УСРР 25–27
травня 1927 року. – Харків: ЦК УТЧХ, 1927. – 14 с.; Резолюція ІІІ
Пленуму ЦК ЧХ УСРР 22–26 квітня 1926 року. – Харків: ЦК УТЧХ, 1926. –
7 с.; Положення про первинні організації Червоного Хреста. – К.: ЦК
УТЧХ, 1936. – 14 с.; Статут Товариства Червоного Хреста УСРР. – Харків:
ЦК УТЧХ, 1930. – 79 с.; Інструкція по обміну тимчасових білетів
Червоного Хреста на єдиний членський білет. – Харків: ЦК УТЧХ, 1937. –
8 с.; Положення про первинну організацію товариства Червоного Хреста і
Червоного Півмісяця СРСР. – К.: ЦК УТЧХ, 1940. – 20 с.

13Кульчицький С. В. Трагедія голоду: 1933. – К.: Наукова думка, 1989.
– 48 с.; Якименко М. Хто може це спростувати? – К.: Золоті ворота, 1993.
– 10 с.; Конквест Р. Жнива скорботи. – К.: Наукова думка, 1993. –
546 с.; Видання товариства зв’язків з українцями за межами України. –
К.: Золоті ворота, вип. 4, 1993. – 176 с.; Великий голод в Україні
1932–1933. – Торонто, 1988. – 163 с.; Голод 1921–1923 років в Україні:
Збірник документів і матеріалів / Упор.: О. М. Мовчан, А. П. Огінська,
Л. В. Яковлєва; Відп. ред. С. В. Кульчицький. – К.: Наукова думка, 1993.
– 240 с.

PAGE 2

Похожие записи